Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ …
171
КЗпП 1922 р. встановив обов’язковість направлення попиту на біржу
праці і тільки незадоволення потреб у певний (3-х денний) строк давало
право наймачу задовольнити свій попит з інших джерел (п. «б» ст. 9).
Поряд з цим вирішено питання про спеціалістів, у сенсі допущення
індивідуального добору працівників тільки у випадках, «що вимагають
політичної
довіри або спеціальних знань, пов’язаних із особистістю
залучуваного» (п. «а» ст. 9).
Наркомпраці відмовився від принципу механічної черги. Інструкція
НКП СРСР від 13 серпня 1923 р. № 27 «Про порядок направлення осіб,
що шукають роботу біржами праці» встановлювала (розд. ІІІ п.п. 11 – 12),
що «направлення безробітних на роботу провадиться виключно за
ознакою найбільшої відповідності останніх… заявленому попиту.
Перевага
надається тому безробітному, який за своєю кваліфікацією,
стажем і працездатністю найбільше відповідає вимогам наймача. Час
реєстрації і черги береться до уваги у випадку наявності декількох
кандидатів, які однаковою мірою відповідають попиту.
Стійкий характер безробіття призвів у кінці-кінців до того, що
держава, зацікавлена в її
ліквідації будь-якою ціною, стала на шлях
заохочення ініціативи як самих безробітних у пошуку роботи, так і
наймачів. Низка постанов НКП установили нові категорії осіб, які могли
найматися на роботу без бірж праці з наступною реєстрацією. Сюди
належали робітники, найняті на тимчасові роботи (не більше 2-х тижнів),
кваліфіковані робітники (починаючи з 6-го розряду), домашні працівниці.
Насамкінець постановою ЦВК і РНК СРСР від 2 січня 1925 р. «Про
порядок найму робочої сили» держава
відмовилася від функції
примусового регулювання ринку праці, залишивши за собою монополію
трудового посередництва та економічні заходи з послаблення безробіття.
Серед пріоритетів у сфері соціальної політики західних країн вже
довгі роки провідне місце належить політиці активної зайнятості. Ця
проблема розглядається нині як ключова для майбутнього Європи, яка
інтегрується. Першою реакцією західноєвропейських урядів на різке
зростання безробіття на початку 80-х років ХХ ст. став курс на створення
нових робочих місць шляхом розвитку
спеціальних економічних і
соціальних програм, зорієнтованих на найбільш постраждалі від
безробіття групи.
Гнучкість ринку робочої сили була домінантою політики зайнятості
в економічно розвинутих країнах у попередньому десятиріччі і одночасно
розглядалася як ефективний засіб зниження безробіття. Підприємці і
державні органи в західних країнах тривалий час вважали, що
гнучкі
Достарыңызбен бөлісу: