Голландії, СРСР, Ірландії і Англії

У другій фінальній групі зійшлися збірні Голландії, СРСР, Ірландії і Англії.

У Німеччині під час чемпіонату Європи збірна СРСР розмістилась у спортивній школі в Руйті під Штутгартом. На матч команда діставалася або на автобусі, або на вертольотах, і після гри поверталася на базу, яку незадовго до того вподобало для проведення передсезонної підготовки київське "Динамо" (кияни, до речі, кілька років поспіль у січні їздили до Руйта вже й після чемпіонату Європи). Спілкування з пресою було зведено до мінімуму: до збірної нікого зі сторонніх не пускали.

У першому ж матчі команді Валерія Лобановського треба було боротися з одним із фаворитів турніру - збірною Голландії. Ось що писав про цей матч тижневик "Футбол-Хоккей":

"Доля розпорядилася так, що перший матч зі збірною Голландії радянська команда грала у Кельні. Сам по собі цей факт у наших любителів футболу побоювань не викликав. Бо він асоціювався, передусім, із зустріччю в західнонімецькому місті, а отже - на нейтральному полі. Що ж вийшло насправді? Практично, збірній СРСР довелося виступати ніби в гостях, на голландському стадіоні, бо ж від кордону до Кельна їхати лише годину, і до початку матчу на місцевому стадіоні було "всього-навсього" 40 тисяч голландців! Ось і уявіть собі, за яких умов довелося грати збірній СРСР.
Перш за все, кілька слів про грізного суперника. Про збірну Голландію, і її лідера Гулліта (найкращого гравця Європи 1987 року) ми більше знали з чуток і бачили на телеекранах лише окремі фрагменти виступів. Цілісного враження про голландців, звісно, в нас не склалося. Що ж упало в око відразу? Перед збірною СРСР у Кельні з'явився не просто сильний колектив виконавців, а насамперед команда, яка є прихильником сучасного футболу, де відсутній будь-який поділ на "прем'єрів", що виконують чисту роль в атаці або обороні, і на "чорноробів", що лише покривають бігом великі відстані. Без винятку, наприклад, усі голландці, чи то Гулліт, Райкаард чи Ваутерс із Босманом, демонстрували швидкісний, жорсткий і дуже технічний футбол. Мабуть, спочатку здивувало лише те, що Гулліт віддавав більшу перевагу грі в глибині поля. А на вістрі атаки діяв лише Босман, якому праворуч допомагав Ваненбург, а зліва швидкий Схип.

Ruud Gullit (Netherlands) (©empics) http://www1.ru.uefa.com/history/season=1988/overview/index.html

В атаці Рууд Гулліт(Netherlands) (©empics) http://www1.ru.uefa.com/history/season=1988/overview/index.html

З м'ячем Володимир Безсонов.http://www.euro88.narod.ru/main.htm

В.ЛОБАНОВСЬКИЙ: "Ми незадоволені грою команди в першому таймі. Добре зігравши в обороні, набагато гірше діяли в атаці. Ми повинні проаналізувати психологічний стан деяких гравців після сьогоднішнього матчу з голландцями. Багато футболістів нашої команди зіграли в атаці у першому таймі всього на 50 відсотків.

У другому таймі наш тактичний план було реалізовано. І справа не в тому, що ми забили м'яч. Голландці не чекали побачити Бєланова, який атакує з глибини поля, і не були готові до його дій. Всі звернули увагу, як ми вміємо раптово атакувати на флангах і в центрі. І якби в наших футболістів останній пас партнеру під удар був більш точним, ми б забили й другий м'яч.

Ми не мали наміру прикріпляти до Гулліта персонального сторожа. Це безнадійна справа у боротьбі з таким яскравим майстром. Вирішальну роль в опіці подібних лідерів відіграє передусім колективний розум і чітке дотримання ігрової дисципліни в обороні під час відбирання м'яча. Ми так і настроювали своїх футболістів на гру. Ви можете сказати, що у Гулліта були моменти для взяття воріт. Так, були. Але ж це Гулліт, найкращий гравець Європи! І, напевно, він виходить на поле, щоб забивати м'ячі і вести свою команду до перемоги. Відзначу бойовий характер суперників: вони всі, без винятку, билися за м'яч до останньої секунди зустрічі. Результатом ми задоволені. Але, повторюю, якістю гри в першій половині - ні".

Р.МІХЕЛС: "У матчах такого рівня, коли на швидкоплинній дистанції кожна гра вирішальна, головним є результат. Слабких команд тут немає. Росіяни, а вдень - і ірландці у матчі зі збірною Англії, ще раз довели це у справі. Збірну СРСР я бачив нещодавно в Західному Берліні, у матчі з чемпіонами світу. Її гра була високо оцінена фахівцями.

У першому таймі ми грали краще. У другому росіяни показали характер і майстерність.

Сьогодні мені нікому пред'являти претензії. Всі футболісти віддали для перемоги свої сили без залишку. Але, повторюю, головне в таких іграх рівних суперників - результат".

Друга ж сенсація сталася на день раніше, коли збірна Англії не лише не змогла перемогти Ірландію, а й поступилася - 0:1. Ще на 6-ій хвилині забитий Хаутоном м'яч так і лишився єдиним у тій грі. У другому турі лідери групи зустрілися між собою. І тут ірландці, першими відкривши рахунок (Уїлан, 39), ледь також не перемогли. До речі, Ронні Уїлан забив гол здалека, чудовим ударом з льоту, так що Дасаєв, воротар "Спартака" і збірної, навіть не зреагував. Цей удар був свого роду попередженням про ефективність подібних несподіваних влучних ударів, як той, що заб'є потім Ван Бастен у фіналі…

Лише за 15 хвилин до кінця Олегу Протасову вдалося звести матч до нічиєї. Треба сказати, що як у першій, так і в другій грі, команда В.Лобановського, основу якої складали кияни, мала вигляд не на всі сто відсотків. Попереду чекав нелегкий поєдинок із англійцями, який ставав вирішальним у боротьбі за вихід до півфіналу. Радянська преса, не очікуючи його результату, почала наперед сварити як попало свою команду. Одна з московських газет напередодні гри з Англією виклала такий заголовок: "Чи на свій квиток приїхала збірна СРСР на чемпіонат Європи?". На щастя, В.Лобановський заборонив давати пресу футболістам, яких настроював на проведення в ФРН всіх п'яти ігор, включаючи фінальну.

Матч другого туру Англія - Голландія супроводжував неприємний інцидент. Група юних німецьких неонацистів атакувала на залізничній станції Дюссельдорфа фанатів обох команд. Під час гри на трибунах також було неспокійно. Цього разу тренер "помаранчевих" Рінус Міхелс випустив Марко Ван Бастена на поле з самого початку. І не помилився - бомбардир відзначив "хет-тріком" свій вихід у основному складі проти англійців - 3:1.

Якщо в перших матчах була помітна деяка натужність у грі збірної СРСР, то вже в зустрічі з англійцями було видно: команда перебуває в чудовій формі, - як кажуть – « на ходу». Радянська збірна на подив легко, без особливих зусиль переграла збірну Англії - 3:1 (голи забили Сергій Алейніков, Тоні Адамс, Олексій Михайличенко і Віктор Пасулько). Але матч складався зовсім не просто, як могло б здатися, судячи з рахунку на табло. Ось що писав про цю зустріч знаменитий нападаючий, спортивний журналіст Віктор Понедєльник:

Рінат Дасаєв у грі.
"Не можу не згадати й декілька драматичних моментів у матчі. Перший із них стосується Бєланова. Багато корисного зробив наш швидкий форвард для командної гри збірної. Практично, весь перший тайм Ігорю довелося провести в швидкісному ритмі. Бєланов охоче реагував на будь-який пас від півзахисників. І його гра, що тримала в постійній напрузі оборону англійців, багато в чому сприяла успіху товаришів. Прикро, що буквально на останніх хвилинах у зіткненні зі Стівенсом Ігор отримав травму, зашкутильгав і змушений був залишити поле. Чи зможе він зіграти у півфіналі?

Драматично склався матч і для нападаючого англійців Лінекера. На наших очах цей грізний бомбардир (у 34 офіційних зустрічах збірної забив 26 м'ячів!), кращий снайпер мексиканського чемпіонату світу, зовсім знітився. Уважна гра захисників збірної СРСР не дала змоги йому організувати не лише жодного гольового моменту, а й навіть бодай раз отримати зручну для удару позицію за всі 45 хвилин першого тайму. Такого з Лінекером (як розповіли нам англійські колеги у перерві) не бувало за всю його спортивну кар'єру. Дійсно, в попередніх матчах з ірландцями і голландцями англієць створив 8-9 (!) щонайчистіших гольових ситуацій. Щоправда, мені можуть заперечити, що він у цих іграх змазав усе, що міг, але ж найгостріші ситуації ж були! Доводиться тільки здогадуватися, скільки ж пережила ця людина, що так безславно покинула поле у другому таймі...

Був би неправий, говорячи про драматичні колізії, якби не сказав іще про одного футболіста, який опинився на чемпіонаті у невластивій йому ролі, і гра якого була поки що далека від його можливостей. Ідеться про Заварова. Щось не клеїлося в його діях. Не виходила обводка, гострий пас, багато було перетримувань м'яча. А головне - з'явилася невластива йому нерішучість. Навіть у грі з англійцями, де його партнери по середній лінії вдвічі додали, швидко встановили тісні зв'язки з Бєлановим і Протасовим, Заваров подовгу випадав із гри, намагався діяти індивідуально саме там, де логіка подій підказувала зворотне, передбачала пас партнеру. Тренери змушені були його замінити. Так пройшла перед нашими очима ще одна драматична нитка долі футболіста у матчі. Проте в Заварова, на відміну від Лінекера, лишилася надія знайти себе у півфіналі. Ми також віримо в це…"

У Ірландії й Голландії все вийшло ще драматичніше. Майже весь матч "помаранчеві" марно намагалися пробити могутню оборону "зелених", яких влаштовувала нічия. Врятував підопічних Міхелса лише курйозний гол Віма Кіфта, який вийшов на заміну в другому таймі. За 8 хвилин до завершення гри Кіфт підвернувся під м'яч, що сильно летів, завдяки рикошету той змінив траєкторію і пірнув точно в кут воріт - 1:0.

Аналогічна ситуація була й перед другим півфіналом. Тон усіх газет був майже одностайний: переможе збірна Італії. "І хоч, - писав у тижневику "Футбол-Хокей" Віктор Понедєльник, - футбольні прогнози завжди хиткі й невдячні, у всіх, хто ставив на "скуадру адзурру", мабуть, у пам'яті був, передусім, зимовий товариський матч суперників у Італії, який завершився для радянської команди надто гірко (1:4). Правда, пригадую, наших фахівців результат тоді не дуже збентежив - ігрова практика начисто була відсутньою, та й до того ж це була лише контрольна зустріч.

Збірна СРСР продовжувала грунтовну підготовку до першості континенту, ні на йоту не відхиляючись від прийнятого плану, не піддаючись засмученням від окремих невдач, не сіпаючись із боку в бік із підбором складу. Безсумнівно, пішли на користь відновлення гри (як прийнято говорити, "мексиканської") і налагодження тісних командних зв'язків у лініях і ланках, матчі на турнірі у Західному Берліні, проведені за жорстких умов - один за іншим, рівно через добу. Багато що дала футболістам і підготовка у своїх клубах. Загалом, навіть позбавившись ряду провідних гравців через травми (Яковенко, Яремчук) і невисокий рівень функціональної підготовки інших (Родіонов і Добровольський), збірна СРСР у ФРН зберегла й продемонструвала, нехай і не повністю в усіх зустрічах у групі, а в тимчасових відрізках зі збірними Голландії й Англії, чимало сучасних методів ведення гри (синхронність колективних дій, раціональне використання тактичних структур і вмілі індивідуальні дії з певним ризиком), без яких сьогоднішній футбол як гра втрачає багато переваг. Пригадаємо вмілу гру у тих або інших матчах Раца, Бєланова, Протасова, Кузнєцова, Хідіятулліна, Михайличенка та їхніх партнерів".
Матч став показовим і з точки зору шляхів подальшого розвитку сучасного футболу. Тренерська рада збірної Союзу запропонувала футболістам застосувати проти італійців пресинг по всьому полю впродовж усього матчу. Досвідчені в футболі люди уявляють, скільки сил відбирає ця тактика у тих, хто нею користується. Але, на думку В.Лобановського і його помічників, рівень готовності команди на той момент дозволяв пустити в хід цю дієву зброю.

Цікавий момент: Валерія Лобановського часто називають авторитарним тренером, тренером-диктатором тощо. Але перед відповідальним матчем з Італією, у півфіналі ЧЄ, він вирішив порадитися з гравцями: чи варто застосовувати пресинг по всьому полю проти технічних італійців, які люблять в'язку гру, чи витримають вони? Практично всі - й основні, й запасні впевнено відповіли: "Варто, витримаємо!". Опитування проводилося в письмовому вигляді. Тут В. Лобановський проявив не лише демократичний підхід до тренерської роботи. Не менш важливий був і психологічний аспект: команда зайвий раз перевірила себе й повірила у себе.

Про це, зокрема, згадував колишній головний тренер лондонського "Челсі" Авраам Грант, котрий вважає себе учнем В. Лобановського. "Я запитав: а навіщо ви цікавилися цим у гравців?" Відповідь Лобановського була такою: "Я то сам уже вирішив, що будемо пресингувати. Знав, що так само думають і гравці, - відтоді, як вони виграли Кубок Кубків у 86-му, в їхньому підході до футболу з’явилися впевненість і здорова агресія. Та хотів, щоб, проголосувавши за це самі, вони взяли на себе більше відповідальності за такий вибір". І далі Грант робить висновок: результат спростував усі прогнози. Збірна СРСР просто роздавила "скуадру адзурру", та не могла навіть віддати два точних паси поспіль. Правда, такий футбол відняв у радянської команди багато сил, які знадобилися б у фіналі".

Пресинг начисто позбавив переваги італійців у техніці. Форварди збірної Італії Віаллі і Манчіні виявилися відрізаними від півзахисників, і радянська команда впевнено диктувала гру, видавши приголомшуючий матч. Геннадій Литовченко і Олег Протасов, відповідно на 53 і 56-й хвилинах забили два красивих голи. Італійці не змогли нічого протипоставити.

Прикрим епізодом стало попередження, винесене на початку гри центральному захисникові Олегу Кузнєцову. Через перебір жовтих карток один із кращих гравців оборони не зміг зіграти в фіналі.

Господарі турніру, як відомо, посівши перше місце, "потрапили" не на збірну СРСР, а на Голландію - більш незручного суперника для себе. До того ж у них за лічені години до початку матчу вибув із ладу Літтбарські: на останньому тренуванні відчув біль у шлунку. Біда не ходить одна: у першому таймі травму в зіткненні з Гуллітом отримав Хергет, якого замінили на Пфлюглера.
На 54-ій хвилині у ворота голландців було призначено пенальті. Райкаард, можливо, притримував у штрафній Клінсманна, хоч і не факт, що порушував правила. Маттеус пробив точно - 1:0. Потім ще сумнівніший 11-метровий румунський суддя Ігна дав у протилежний бік. У даному епізоді Ван Бастен просто спіткнувся об ногу Колера. Рональд Куман також виконав удар бездоганно - 1:1.




Р. Куман з пенальті точний.
Ну а коли лишалася всього хвилина до завершення основного часу, спрацювала головна зброя голландців - уміння Ван Бастена забивати витончені голи. Тільки він, певно, й міг забити в тій ситуації. Витягшись на повний зріст на газоні на пас Ваутерса, він, переслідуваний Колером, кінчиком бутси спрямував м’яч точно в дальній кут. Трагедія для збірної ФРН, неперевершена радість голландців, які почали турнір з поразки від збірної СРСР. Тепер ці дві команди зійшлися у фіналі.
ФІНАЛ: А МОГЛО БУТИ ВСЕ ІНАКШЕ...
Хто б міг передбачити двома тижнями раніше, що в фіналі зустрінуться дві команди, котрі відкривали Євро в одній з груп? Слід сказати, що порівняно з першим матчем обидві збірні значно посилили гру, додаючи від матчу до матчу. Насамперед, це стосується голландців. Ось як коментував їхню гру тижневик "Футбол-Хокей":

"Особливо відзначив би капітана збірної Голландії Гулліта. Це чудовий майстер і своєрідний диспетчер, що не цурається будь-якої чорнової роботи на благо команди. Для нього не існує технічних секретів: рівною мірою він чудово діє і як центральний захисник і як форвард! Були в голландської збірної матчі, коли гірше могли зіграти Ваненбург, ван Тіггелен, ван Арле або Мюрен, але Гулліт майже завжди з величезною користю для командних дій виконував свої маневри. І, мабуть, не випадково доля (як, проте, й помилки захисників збірної СРСР) подарувала йому шанс забити перший м'яч у фіналі. Капітан суперників не згаяв своєї зоряної миті. Його могутній удар головою майже з лінії воротарського майданчика був невідпорний. Ішла 35-а хвилина...

У перерві в ложі преси йшло пожвавлене обговорення тактичних варіантів, що застосовуються суперниками. Багато хто з наших колег, зокрема, й шеф-редактор журналу "Кіккерс" К.-Х. Хайман, висловили думку про те, що голландці якоюсь мірою змінили власну тактичну манеру гри, стали діяти значно строгіше в обороні. І якби можна було говорити про якісь школи, наприклад, латиноамериканську чи європейську, то фінал першості континенту й попередні виступи в ньому італійців та іспанців, наочно показали, що попри різну підготовку гравців і різну організацію гри процес злиття цих шкіл триває, як триває їх взаємне збагачення і формування єдиних принципів організації командних дій.

Хіба ми отримали б таке задоволення від чемпіонату Європи, якби, наприклад, ті ж таки італійці зловживали індивідуальною грою (всі вони на чолі з Віаллі охоче грали в пас), а голландці застосовували б одні навісні передачі у надії на хорошу гру "на других поверхах" Гулліта або Ван Бастена? Звичайно ж, ні. Звідси висновок: еволюція в футболі триває, вона пов'язана передусім із надійністю в грі. Чи не цю надійність продемонстрували у Мексиці аргентинці на чолі з Марадоною? Причому саме там виділялися ті з південноамериканців, які по кілька років виступали в Європі..."

Не виключено, що через відсутність у обороні збірної СРСР Кузнецова (на його позиції грав півзахисник Алейников) на 35 хвилині фінальної зустрічі Голландія-СРСР наші захисники не встигли створити штучне положення поза грою, і Рууд Гулліт із п'яти метрів головою забив м'яч у ворота. Ну а далі, через 10 хвилин після початку другого тайму, фантастичний удар удався Марко ван Бастену - його гол був визнаний кращим на чемпіонаті. Він же став і останнім. Ще міг відрізнитися Бєланов, але його удар з 11-метрової позначки відбив ван Брекелен.

І знову процитуємо популярне колись видання:

"...А ось про те, що сталося далі, нашим уболівальникам доведеться ще довго згадувати. За порушення правил у штрафному майданчику воротарем ван Брекеленом проти Гоцманова арбітр призначив пенальті. Бив Бєланов. Бив, як це він робить завжди, сильно і по центру воріт, у надії, що воротар зрушить з місця. На жаль, Брекелен на цей прийом не піддався. М'яч потрапив у нього і відскочив до голландських захисників... Так була згаяна ще одна можливість загострити гру.

Не гадатимемо, що б було у разі вдалого удару Бєланова. Сьогодні фінал - це вже історія. Просто хочеться ще раз навести слова В.Лобановського, сказані вашому кореспондентові після матчу: "... У такій грі перемагає та команда, лідери якої зуміють вирішити долю зустрічі...".

Після матчу старший тренер був більш балакучий:

"Ми провели у ФРН всі п'ять матчів, на які розраховували, коли готувалися до чемпіонату. До фіналу збірна СРСР дійшла завдяки відповідній фізичній підготовці, високій технічній майстерності, різноманітним тактичним діям, твердому вольовому настрою, продуманій стратегії на кожен окремий матч і на весь турнір. Це не лише наша оцінка, а й думка багатьох європейських фахівців.

Цікава деталь: команда Союзу - єдина в історії, яка тричі програвала фінал Євро. Проте 1988 рік став щасливим у історії збірної СРСР. Окрім виходу в фінал Чемпіонату Європи вона стала вдруге в своїй історії чемпіоном Олімпійських ігор, вигравши в фіналі у бразильців.

Щодо голландців, то знадобилося майже десять років, щоб поколінню Кройфа знайшлася гідна заміна. Волею долі у 1962-64 роках у Нідерландах і на Сурінамі народилося відразу кілька хлопців - майбутніх суперталановитих футболістів, з яких все той же Рінс Міхелс сконструював нову яскраву команду на чолі з блискучими Куманом, Гуллітом, Райкаардом, Ван Бастеном. Їм тоді було десь по 25 років, і Міхелс знову зіграв не лише на класі цих футболістів, а й на честолюбних амбіціях, їхній чудовій фізичній готовності. Того ж Ван Бастена травми замучили пізніше, а в 24 роки він міг розірвати будь-яку оборону, як це й сталося у півфіналі з Німеччиною.