Пролог альвійська вендета



бет17/17
Дата11.03.2016
өлшемі1.31 Mb.
#53101
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

39
Атака дром-зони почалася рiвно о дев’ятiй годинi ранку за нiколайбурзьким часом. Саме тодi, хвилина до хвилини, були перерванi передачi всiх державних, громадських i комерцiйних засобiв масової iнформацiї Новоросiї, i зi зверненням до народу виступив цар Павло, закликаючи своїх пiдданих до повстання проти Чужих. Своєрiдним акомпанементом до його виступу став потужний удар, завданий кораблями Першої ескадри по орбiтальному комплексу альвiв.

Лiнкор “Святий Георгiй” на цей момент перебував за тридцять мiльйонiв кiлометрiв вiд дром-зони i за шiсть з половиною астрономiчних одиниць вiд планети, але це не заважало нам стежити за перебiгом подiй у режимi реального часу, без жодної затримки через вiдстань. Нуль-зв’язок функцiонував миттєво, незалежно вiд дальностi, i вже одне це давало новоросiйському флоту величезну перевагу перед чужинцями, дозволяючи оперативно керувати дiями розкиданих по всiй дром-зонi ударних груп.

Альвiйськi вiйська, що охороняли вхiд до системи, негайно спрямували у бiк Новоросiї повiдомлення про початок атаки, проте командування орбiтального комплексу мало отримати його лише через п’ятдесят хвилин, а поки воно надсилало у напрямку дром-зони панiчнi радiограми з вимогою пояснити, чому їх нiхто не попередив про вторгнення противника.

Головний удар Першої ескадри припав на тi частини орбiтального комплексу, якi в цей час знаходилися над Великим Пiвденним океаном, де ще з учорашнього вечора урядом Новоросiї було заборонено будь-яке судноплавство i повiтрянi перельоти. Це дозволяло вести вогонь з ЕМI-випромiнювачiв в усiх напрямках, не побоюючись, що постраждають люди на планетi. Пучки ультракоротких хвиль такої високої iнтенсивностi, що на своєму шляху буквально розривали фiзичний вакуум, проникали крiзь силовий захист альвiйських кораблiв i виводили з ладу всю їхню електронну начинку. Бортовi системи перетворювалися на купу мертвого залiзяччя, а атомнi й термоядернi реактори, в одну мить позбавленi будь-якого контролю, невдовзi вибухали.

Упродовж якоїсь чвертi години в альвiйськiй оборонi було пробито чималу дiру, крiзь яку прорвалося близько сотнi корветiв. Зайнявши позицiї на висотi вiд ста до двохсот кiлометрiв, вони взялися розстрiлювати орбiтальнi позицiї чужинцiв з тилу, а дистанцiйно керованi шатли знизилися до самiсiнької поверхнi планети й забезпечили вогневу пiдтримку з повiтря загонам полiцiї та iнженерних вiйськ, якi штурмували наземнi бази альвiв, розташованi поблизу всiх великих мiст. У боях брало участь i цивiльне ополчення - на вiдмiну вiд подiй чотирирiчної давностi, люди не вiдсиджувалися вдома, а на заклик свого государя масово шикувалися в черги бiля найближчих полiцiйних дiльниць, де всiм добровольцям видавали зброю й формували з них бойовi дружини. У мiстах, зайнятих переселенцями з iнших планет, тамтешнi мешканцi трощили альвiйськi вiйськовi комендатури й самостiйно захоплювали необхiдне озброєння та боєприпаси.

Що ж до дром-зони, то через її значнi розмiри подiї там розвивалися не так стрiмко, як в околицях Новоросiї. Побоюючись глюонних бомб, альви уникали концентрувати значнi сили поблизу каналiв першого роду, а тримали там лише нечисленнi передовi обороннi рубежi. Впоратися з ними не становило проблем - вони були миттю зметенi навiть без застосування електромагнiтних гармат. Потiм, вiдповiдно до плану, ударнi групи роздiлилися на крила й рушили до заздалегiдь намiчених цiлей - загороджувальних станцiй чужинцiв. Побачивши, що противник розпоро­шив свої сили й сам iде до них у руки, альви пiдтягли до станцiй кораблi й готувалися взяти нападникiв у лещата...

- Сiмнадцята бригада! - рiзко промовив Ворушинський, що стояв перед головним екраном. - Притримайте свої крила - Друге й П’яте. Вони випереджають графiк. Уповiльнити розгiн, а то волохатики не встигнуть згрупуватися. Для найзабудькуватiших нагадую: не застосовувати ЕМI без мого наказу.

Я спостерiгав за всiма подiями в командному центрi, куди мене й Анн-Марi ввiчливо запросив Юрiй, але заздалегiдь узяв з нас слово нi в що не втручатися i не давати жодних порад. Нам навiть було надано окремий термiнал, через який ми могли отримувати будь-яку iнформацiю про хiд битви.

Зрозумiло, що основна моя увага була прикута до крила з тринадцяти кораблiв, яким командувала Рашель. Попри те, що вона, як i решта особового складу новоросiйського флоту, була забезпечена транслятором для аварiйного катапультування, точнiше телепортування, я страшенно хвилювався за неї - як хвилювався б на моєму мiсцi кожен батько. Люба дiвчинка, вона обгрунтувала свої самовiльнi дiї першим параграфом статуту, але насправдi її просто здолала спокуса. Надто вже звабливою була перспектива взяти участь у справжнiй битвi, командуючи чудовим кораблем, i Рашель не змогла встояти, навiть якщо тим самим ставила хрест на своїй подальшiй кар’єрi.

А ще я хвилювався за решту своїх хлопцiв i дiвчат, якi у складi Першої ескадри билися в околицях Новоросiї. Обстановка там дедалi бiльше загострювалася, орбiтальний комплекс альвiв трiщав по всiх швах, а втрати чужинцiв обчислювалися вже багатьма сотнями кораблiв, тодi як новоросiйський флот, якщо не рахувати дистанцiйно керованих шатлiв, втратив лише чотири корвети й один крейсер. На щастя, всi екiпажi вчасно катапультувалися й були негайно переправленi на вiльнi кораблi з резерву.

У дром-зонi нашi втрати поки дорiвнювали нулю. Вiдбиваючи атаки окремих винищувачiв i без проблем знищуючи лазерами випущенi здалека ракети з самонавiдними боєголовками, крила нарештi зблизилися зi станцiями, довкруж яких розвернули бойовi порядки великi з’єднання ворожих кораблiв. Вони вже рушили було вперед, згинаючись пiвколом, коли Ворушинський чiтко наказав:

- Усiм кораблям у дром-зонi. Заборона на ЕМI скасована. Вперед - i хай буде з вами Сила!

Майже одночасно всi крила вiдкрили шквальний вогонь з електромагнiтних гармат. На вiдмiну вiд лазерних iмпульсiв, слiд вiд ЕМI був помiтний навiть у безповiтряному просторi - вакуум не витримував такої напруги поля i породжував електронно-позитроннi пари, якi негайно анiгiлювали, випромiнюючи розсiяне свiтло.

По всiй дром-зонi заблискали спалахи кораблiв i станцiй, що гинули вiд вибухiв. На екранi нашого термiналу, куди транслювалися картинки з крейсера “Нахiмов”, ми побачили все це в деталях - спочатку станцiя, на яку припав найперший i найпотужнiший удар, розкололася вiд вибухiв термоядерних реакторiв, що вийшли з-пiд контролю, а потiм запалали, мов смолоскипи, й сусiднi кораблi.

- Ну все, починається, - неголосно мовив Ворушинський, звертаючись радше до самого себе. - Тепер, друзi, тримайтеся...

Альви, переконавшись, що цей порiвняно невеликий флот насправдi становить серйозну загрозу, кинули на кожне крило величезнi сили. Нашi кораблi, вiдбиваючи масованi атаки, неухильно рухалися до станцiй, призначених наступними цiлями.

За якийсь час надiйшло перше повiдомлення про втрати в дром-зонi:

- Пiдбито корвет “Дербент”. Екiпаж катапультувався в повному складi.

Протягом наступних двадцяти хвилин загинуло ще шiсть кораблiв - два на орбiтi й чотири в дром-зонi. Людських жертв поки вдавалося уникати.

- Молодцi, - сказав Юрiй, вiдставляючи вбiк порожню чашку. - Так тримати!

Дiвчина у формi обслуговуючого персоналу, миттю забрала в нього чашку, а натомiсть вручила iншу, наповнену паруючою кавою.

Тим часом лiнкор, що повним ходом мчав до району бойових дiй, наблизився вже настiльки, що потрапив у поле зору альвiйських радарiв. Наш курс пролягав по дотичнiй до дром-зони i майже точно перетинався з курсом однiєї з космiчних баз. Поява в тилу такого великого корабля шокувала альвiв, а буквально за кiлька хвилин до них нарештi надiйшли першi радiограми з Новоросiї, з повiдомленнями, що одночасно iз вторгненням у дром-зону орбiтальний комплекс планети був атакований людськими вiйськами.

Та навiть повна розгубленiсть альвiйського командування не зашкодила йому вiдправити навперейми лiнкоровi добрих пiв-ескадри. Капiтан корабля Компактов по внутрiшньому зв’язку доповiв, що орiєнтовний час до вогневого контакту з ворогом становить дев’ятнадцять хвилин.

I тут-таки один з офiцерiв зв’язку схвильованим голосом повiдомив:

- Крейсер “Тунгус”, адмiрале... Прогавив ракету. Нiхто не катапультувався.

Ворушинський навiть не обернувся, але я помiтив, як посiрiло його обличчя. Вiн мiцно стис у руках чашку, наче збирався зiм’яти її в долонi.

- Капiтане, - звернувся вiн до зображення Бориса Компактова в лiвому верхньому кутку головного екрану. - Ракети “Iкс”, п’ять одиниць, на старт. Цiль - база-три.

- Слухаюсь, адмiрале! - озвався Компактов i повторив розпорядження, адресуючи його невидимим для нас артилеристам.

А Ворушинський оголосив:

- Усiм кораблям у дром-зонi. Попередження: база-три пiд ударом. Не входити в район бази-три.

- Кораблi пiдтверджують попередження, адмiрале.

- Ракети - вогонь!

П’ять пускових установок лiнкора одночасно випустили п’ять ракет, якi стрiмко понеслися вперед за курсом корабля. На головному екранi виникла ще одна секцiя, де виводилися данi телеметрiї всiх п’яти ракет.

- Ого! - тихо промовила Анн-Марi, схилившись до мого вуха. - Схоже, вони забезпеченi нуль-передавачами.

- П’ять з половиною хвилин до контакту з цiллю, - озвався Компактов. - Чотири хвилини до початку стохастичних маневрiв.

- Три хвилини, - сказав Юрiй. - Група перехоплення надто близько.

- Слухаюсь, адмiрале. Три хвилини.

- Пiдбитий корвет “Миклухо-Маклай”, - доповiв офiцер зв’язку. - Екiпаж катапультувався.

Ворушинський, який було напружився, полегшено зiтхнув.

Пiсля певних вагань я пiдвiвся з крiсла, пiдiйшов до нього й став поряд.

- Це вiйна, адмiрале. Справжня вiйна. А на вiйнi люди гинуть.

- Так, - коротко вiдповiв вiн, не вiдриваючи погляду вiд екрана.

- На планетi вже загинуло кiлька тисяч.

- Я знаю... абстрактно. Але тут усе по-iншому. Тут мої хлопцi й дiвчата.

- На тому кораблi був хтось iз ваших?

- Вони всi нашi. Всi до єдиного, на всiх кораблях. Iз загиблих я нiкого не знав особисто... i тим гiрше. Бо вже нiколи з ними не познайомлюсь.

- Я вас розумiю, Юрiю. Тому нiколи не прагнув бути командувачем. Мене цiлком задовольняла капiтанська посада. - I, вже вiдходячи вiд нього, додав: - Готуйтеся, нових втрат не уникнути.

- Я знаю, коммодоре...

Повернувшись до свого термiналу йi переконавшись, що справи в Рашелi йдуть нормально, я звернувся до Анн-Марi:

- Як дивно влаштована людина! Я брав участь в битвах, де щохвилини гинули десятки й сотнi людей, але тодi менi було легше, нiж зараз. I не тiльки тому, що там були дорослi, а тут - дiти. Просто кiлька смертей - це трагедiя, а тисячi загиблих - лише статистика.

Анн-Марi похмуро глянула на мене й промовчала. Я здогадувався, якi думки сновигали в її головi. Я сам пiвночi не спав - усе думав, думав...

Ракети почали стохастичнi маневри. Це означало, що тепер вони рухалися по абсолютно непередбачуванiй для ворога траєкторiї, що ускладнювало їхню лiквiдацiю. Щоправда, одну з них таки вдалося збити винищувачу, який iшов нам навперейми, але це швидше чиста випадковiсть.

Iншi чотири ракети дедалi ближче пiдходили до бази, але через тi самi стохастичнi маневри помiтно вiдхилилися вiд цiлi й мали пролетiти мимо. Проте протиракетнi снаряди бази продовжували полювати за ними й частково досягли в цьому успiху: друга ракета була пiдбита за п’ятнадцять тисяч кiлометрiв, а третя - за вiсiм.

- Цiль у радiусi дiї, - констатував Ворушинський i додав: - Пуск!

Телеметрiя двох вцiлiлих ракет зникла з екрана. Кiлька секунд нiчого не вiдбувалося - цiль знаходилася за два мiльйони кiлометрiв вiд нас, i потрiбен був певний час, щоб свiтло подолало цю вiдстань. Потiм на мiсцi бази сяйнув слiпучий спалах, який не можна було сплутати нi з чим.

- О чорт! - вихопилось у ме

не. - Глюонна бомба!

- Атож, - кинув через плече Ворушинський. - Космiчнi бази iдеальнi об’єкти для глюонних ударiв... Капiтане Компактов, курс на базу-п’ять. А їхня група перехоплення нехай поганяється за нами. Ми маємо важливiшi справи.

- Є курс на базу-п’ять, адмiрале!

- Головний iнженере, привести в готовнiсть стискувачi каналiв.

- Стискувачi до запуску готовi, адмiрале! - вiдгукнувся з iншого екрана головний iнженер флоту.

- Приступити до стиснення дослiджених каналiв.

- Слухаюсь, адмiрале! Починаємо.

Закупорювання бiльш нiж шести тисяч каналiв забрало лише кiлька хвилин - просто фантастика! Такою надшвидкою технологiєю керування каналами ми явно не володiли. Що-що, а приховувати її не було жодного сенсу.

- Усi вони одного тiста книшi, - пробурмотiв я собi пiд нiс. - Не кращi за iнших.

- Про що ти? - запитала Анн-Марi.

- Наше керiвництво не подарунок, але й цi хлопцi з Хейни теж гарнi, - стишивши голос майже до шепоту, вiдповiв я. - Якщо вони так прагнули чимшвидше звiльнити людство, то могли б iще чотири роки тому подiлитися з нами секретом швидкiсного стиснення каналiв. Тодi б ми обiйшлися й без ЕМI-випромiнювачiв. Адже тут, у системi Хорса, ми зазнали поразки тiльки через те, що до альвiв надiйшла пiдмога. Але хейнанцi поскупилися, вирiшили погратися в героїв-визволителiв.

- Вони все-таки дiти, Стефане, i не варто їх суворо засуджувати. Зате нашим лiдерам немає виправдання... - Вона трохи помовчала, потiм рiшуче додала: - Я, мабуть, подам у вiдставку. Я бiльше не зможу служити пiд керiвництвом людей, якi протягом рокiв затягували вiйну, на чиїй совiстi стiльки марних жертв, скалiчених життiв, розбитих надiй... Я нiколи їм цього не подарую!

Я поклав руку їй на плече.

- Заспокойся, Анн-Марi. Не будь такою категоричною. Я не збираюся нiкого виправдовувати, але... частково я їх розумiю. На них лежить вiдповiдальнiсть за виживання людського роду, вони не мають права припустилися помилки, поставити пiд загрозу iснування всiєї нашої раси. Чужих дуже багато, i якщо вони заволодiють бодай частиною наших секретних знань...

- Ну й нехай! - запально перебила вона. - Хай заволодiють. Вони не встигнуть ними скористатися. Ми знищимо всiх чужинцiв, зiтремо їх з лиця Галактики. Пiсля всього, що вони зробили з нами, вони не мають права на iснування.

Я пильно подивився в очi Анн-Марi - типової галлiйки, справжньої доньки свого народу, i цiєї митi мене осяяло. Тепер я знав, чому наше керiвництво засекретило ЕМI-випромiнювачi й iншi новiтнi розробки. Воно вчинило так зовсiм не для того, щоб затягти вiйну. Воно прагнуло запобiгти бiйнi...


40
Протягом наступної години лiнкор “Святий Георгiй” знищив iще три альвiйськi бази в околицях дром-зони, а в самiй дром-зонi крейсери та корвети невблаганно наступали на противника, чиї втрати вже сягали сорока вiдсоткiв. Орбiтальний комплекс над Новоросiєю був розгромлений майже на двi третини, а на поверхнi планети повстанцi знищували останнi осередки опору альвiв.

На цей час у пасивi новоросiйського флоту було сiмдесят три загиблi кораблi, серед них дев’ять - з командами. Комп’ютерний прогноз, який менi напередоднi повiдомив Ворушинський, виявився надто оптимiстичним, вiн не до кiнця врахував вiдсутнiсть практичних навикiв i достатньої квалiфiкацiї в екiпажiв. Але все одно, для такої масштабної операцiї це були мiзернi втрати, що не йшли в жодне порiвняння з тими, якi понесли ворожi вiйська.

Додатковим чинником, що деморалiзував альвiв, була пряма трансляцiя по новоросiйських телеканалах ходу битви як на орбiтi, так i в дром-зонi, що супроводжувалась закадровими коментарями журналiстiв. З часом цi коментарi ставали дедалi в’їдливiшими й знущальними. Наш лiнкор отримував телевiзiйний сигнал по нуль-зв’язку i ретранслював його на дром-зону. Цей ефектний психологiчний прийом, як розповiв нам Ворушинський, був запропонований Вейдером i цiлком виправдав себе - альвiйське командування, приголомшене тим, що їхнiй противник має в своєму розпорядженнi засiб миттєвого зв’язку, й додатково шоковане подiями на Новоросiї i в її околицях, припускалося чимраз бiльше тактичних помилок, втрачаючи контроль над своїм флотом.

На третiй годинi битви серед альвiв з’явилися першi дезертири. Вони втiкали через найближчi вiльнi канали другого роду в невiдомiсть - тiльки б вирватися з цiєї м’ясорубки, де невеликий людський флот, втративши менше сотнi кораблiв, уже перебив майже половину їхньої величезної армади.

Незабаром втеча набула масового характеру, а грiзнi тиради командування з обiцянкою всiляких напастей на голови дезертирiв лише пiдстьобували тих, хто ще вагався. Дiзнавшись iз телепередач про те, що коїться в дром-зонi, окремi альвiйськi кораблi зi складу орбiтального комплексу i навiть цiлi з’єднання вирiшили, що вони нiчим не гiршi вiд своїх товаришiв по зброї, й залишили бойовi пости, попрямувавши геть вiд планети.

Ворушинський, вчасно збагнувши, що його пiдлеглi от-от кинуться навздогiн за втiкачами, крикнув у мiкрофон:

- Усiм кораблям у дром-зонi й на орбiтi! Зберiгати бойовий порядок, не розривати крила... Спокiйнiше, друзi, спокiйнiше. Бiс iз ними, з боягузами-волохатиками. Все одно всiх не переб’єш. Покажемо їм, що втеча - найкращий спосiб зберегти свої блошинi шкури.

Утiм, лiдери бiльшостi крил, у тому числi й Рашель, ще до втручання головнокомандувача зумiли стримати своїх людей. Лише десяток кораблiв у всьому флотi, чиї командири пiддалися азарту, рвонули вперед, i в результатi чотири з них потрапили пiд перехресний вогонь ворога. На щастя, всi екiпажi встигли катапультуватися.

Юрiй негайно вiддав розпорядження:

- Новi кораблi не давати. Команди списати в резерв. Капiтанам - догану в особисту справу.

Серед чотирьох покараних капiтанiв була й Естер. Користуючись своїм привiлеєм як царевої нареченої, вона увiрвалася до командного центру з явним намiром вимагати пояснень, проте, зустрiвшись з суворим поглядом Ворушинського, навiть не пискнула, а винувато схиливши голову, пiдiйшла до нас.

- Поганий з мене командир, правда?

Анн-Марi обняла її за плечi.

- Нi, дiвчинко, ти добре билася. Просто нерви пiд кiнець здали. Таке буває.

- I вiд цього гинуть люди. - Естер зiтхнула. - Сподiваюся, дружина з мене вийде краща, нiж капiтан.

- Теж вiдповiдальна робота, - сказав я. - Особливо, коли твоя сiм’я - цiла планета.

На зв’язок з лiнкором вийшов Павло i зажадав, щоб Естер негайно повернулася на планету. Дiвчина попрощалася з нами й побiгла до найближчого нуль-порталу.

Битва тривала ще з чверть години, поки дезертирство з масового перетворилося на тотальне. Лише тодi, вже загнане в глухий кут, командування альвiв оголосило про беззастережну капiтуляцiю. Ворушинський вiдреагував негайно:

- Передати у вiдповiдь: “Капiтуляцiя приймається. Всi альвiйськi кораблi, за винятком лiнкорiв i крейсерiв класiв АА та АВ, мають покинути локальний простiр Новоросiї через канал на Епсилон Волхвiв. Судна, перерахованi як винятки, а також уцiлiлi станцiї та бази, залишаться як трофеї, захиснi системи на них деактивувати. Усьому особовому складу й персоналу трофеїв наказую протягом години перейти на пасажирськi транспорти й вiдчалити. Попередження: наявнiсть активних захисних систем або запущених механiзмiв самолiквiдацiї буде розцiнена як акт агресiї зi всiма супутнiми наслiдками. На евакуацiю групи вiйськ у районi дром-зони вiдводиться десять годин, для орбiтального комплексу - тридцять”. Пiдпис - головнокомандувач Вiйськово-Космiчного Флоту Новоросiї.

- Радiограму надiслано, адмiрале, - вiдзвiтував зв’язкiвець.

- Головному iнженеру - вiдкрити канал на Епсилон Волхвiв. А зараз... - Юрiй увiмкнув мiкрофон. - Увага! Наказ головнокомандувача по всьому флоту. Кораблям припинити атаку, зайняти обороннi позицiї. Контролювати вiдступ альвiйських частин. Вiдкривати вогонь лише в разi нападу. Битву закiнчено, ворог капiтулював. - Вiн глибоко вдихнув. - Хлопцi й дiвчата, сучi дiти, ви перемогли! Дякую вам! Я всiх вас люблю!

Пiсля цих слiв у командному центрi почало коїтися щось неймовiрне. Всi пiдлiтки, досi такi серйознi й зосередженi, вiдразу перетворилися на звичайнiсiньких дiтей. Вони вигукували “ура!”, смiялися й плакали, вiтали один одного, обiймалися, дехто навiть танцював.

I лише Ворушинський не пiддався загальнiй ейфорiї. Ледве переставляючи ноги, вiн доплiвся до пультiв i гепнувся в найближче крiсло. Руки в нього тремтiли, а на обличчi була написана смертельна втома. Упродовж останнiх кiлькох годин на його плечах лежала вiдповiдальнiсть за життя багатьох тисяч людей i за свободу мiльярдiв - i такий тягар виявився занадто важким для вiсiмнадцятирiчного юнака, хоч яким би генiальним вiн не був. Та хiба справа лише у вiцi! Я добре пам’ятав, у якому станi пiсля битви за Мату-Гросу був мiй колишнiй швагер, адмiрал Брiсо, що командував операцiєю зi звiльнення цiєї планети...

Подiї наступної години пiдтвердили, що альви справдi вiдступають, не намагаючись порушити умов капiтуляцiї. За весь цей час нiяких серйозних iнцидентiв не сталося. Альви слухняно залишали переможцям свої найбiльшi кораблi, станцiї та бази й вiдступали на беззбройному транспортi. Вже готувалися до висадки невеликi абордажнi групи, що складалися з юних iнженерiв i таких самих юних космiчних пiхотинцiв - здебiльшого учнiв спортивних шкiл. Сумнiвно, щоб чужинцi порушили умови капiтуляцiї й замiнували трофейнi судна, адже нам нiчого не вартувало покiнчити з їхнiм транспортами.

А я нарештi отримав дозвiл зв’язатися з Рашеллю i привiтав її з чудовою роботою. Донька пообiцяла, що як тiльки район, контрольований її крилом, остаточно звiльниться вiд альвiв, вона прибуде на борт лiнкора i ми нарештi зможемо нормально поговорити.

Тим часом по телебаченню почалася пряма трансляцiя виступу Павла перед народом, що заповнив величезну площу напроти Лiтнього палацу. Говорив вiн красиво й пристрасно, явно не по заготовленiй заздалегiдь шпаргалцi, а iмпровiзуючи на ходу. Хвалебнi оди на честь героїв-визволителiв Новоросiї Павло майстерно чергував з прокляттями на голови зрадникiв, якi спiвробiтничали з альвами, i невдовзi так завiв натовп, що той почав вимагати для колаборацiонiстiв публiчної страти. Але тут молодий цар повiвся великодушно й оголосив, що прислужники чужинцiв, ганьба всiєї людської раси, будуть вiдправленi до своїх хазяїв на Альвiю - хай тi поселять їх у себе. Народ був у цiлковитому захватi вiд цiєї iдеї.

Коли Павло вже закiнчував свою палку промову, черговий зв’язкiвець повiдомив, що надiйшла радiограма вiд галлiйського розвiдувального крейсера, який напередоднi вночi, за шiсть годин до початку атаки, увiйшов до локального простору Новоросiї.

- Таки зволили привiтати нас з перемогою, - втомлено буркнув Ворушинський. - Будь ласка, лейтенанте, вигадайте щось ввiчливе у вiдповiдь i надiшлiть вiд мого iменi.

- У радiограмi не лише вiтання, адмiрале. Там сказано, що на борту крейсера перебуває голова Об’єднаного Комiтету Начальникiв Штабiв Спiвдружностi. Вiн хоче зустрiтися з вами.

Анн-Марi тихо присвиснула. Я ж вiд зовнiшнього прояву емоцiй утримався, хоча був вражений не менше вiд неї.

- Оце так честь! - проказав Юрiй з вiдчутним сарказмом у голосi. - Сам адмiрал-фельдмаршал Дюбарi вшанував нас своєю увагою... А де його корабель? Далеко?

- За двi астроодиницi. Але в радiограмi є данi про настройки їхнього нуль-порталу. Адмiрал Дюбарi просить дозволу висадитися на борт “Святого Георгiя”.

- Те, що вiн просить, а не вимагає, вже приємно... Що ж, лейтенанте, перенастроюйте резервний портал верхнього ярусу й надсилайте сигнал про готовнiсть до трансляцiї.

Зв’язкiвець миттю взявся до виконання наказу. Ще напередоднi ввечерi Юрiй у загальних рисах пояснив менi принцип ортогональних трансляцiй. Жодних викладок вiн не наводив, оскiльки для цього потрiбна була особлива математика, а я її не знав, тож просто пояснив, що хвилi - посередники ортотрансляцiй мають щось схоже на довжину, проте виражається вона не скалярною величиною, а вектором в нескiнченновимiрному гiльбертовому просторi. Саме тому нашi агенти не пiдозрювали про iснування на Новоросiї та в її околицях ще однiєї нуль-мережi - можливiсть випадкового перехоплення просторових коливань без точного взаємного настроювання приймача та передавача була виключена не лише практично, а й теоретично.

Коли все було готово, Ворушинський пiдвiвся з крiсла й неквапом, щоб приховати вiд пiдлеглих невпевнену ходу, рушив до виходу з командного центру. Бiля дверей вiн зупинився й запросив нас з Анн-Марi з собою.

- Нехай ваш начальник переконається, що з вами все гаразд. Це вбереже мене вiд зайвих пояснень.

Резервний портал верхнього ярусу примикав до кают-компанiї. Коли ми прибули туди, Дюбарi якраз виходив з кабiни. Вiн був один, без супроводу.

Юрiй солiдно, без поспiху козирнув йому - так, як годиться козиряти рiвному за званням i посадою, але старшому за вiком офiцеровi.

- Вiтаю вас, адмiрале-фельдмаршале.

- Здрастуйте, адмiрале Ворушинський, - вiдповiв Дюбарi. - Довго ж ви вiд нас ховалися.

- Так, - погодився Юрiй, пропонуючи йому сiдати. - Але тепер гру в хованки закiнчено. Ми є, за нами - цiла планета, i вам доведеться зважати на цей факт.

- Я не ставлю його пiд сумнiв, колего. I приймiть мої щирi вiтання з блискучою перемогою. Ви провели операцiю на найвищому рiвнi.

- Ви впоралися б краще. I набагато ранiше, якби не приховували своїх новiтнiх розробок.

Дюбарi спохмурнiв.

- Це дуже болюча для мене тема. Не хочу, щоб мої слова прозвучали як самовиправдання, але я вiд самого початку виступав проти такої полiтики. Я вважав i продовжую вважати, що людству вистачить мудростi, витримки й розсудливостi правильно вибудувати свої стосунки з Чужими. Проте бiльшiсть у нашому керiвництвi дотримувалася iншої точки зору, вони дуже невисокої думки про наших спiвгромадян, i менi довелося пiдкоритися їхньому рiшенню. Тепер це питання закрите - ви вирiшили його раз i назавжди. Хоча, зазначу, могли вирiшити ще чотири роки тому.

На мiй подив, Юрiй не виправдовувався, що також був змушений прислухатися до волi бiльшостi. Натомiсть вiн сказав:

- Ми постараємося виправити свою помилку, звiльнивши решту людських свiтiв.

- А може, подiлимося? - чи то жартома, чи то всерйоз запропонував Дюбарi. - Ми вже викликали з Туманностi Андромеди флот, оснащений найсучаснiшим озброєнням.

Ворушинський байдуже знизав плечима.

- Особисто для мене не має принципового значення, хто звiльнить цi планети - ми чи ви. Головне, швидше очистити їх вiд чужинцiв, повернути людям свободу. Отже, роботи вистачить на всiх.

- То ви згоднi дiяти спiльно?

- Звiсно, згоднi. Але тiльки на рiвних.

Дюбарi кивнув.

- Умови прийнятi й обговоренню не пiдлягають. Проте у мене склалося враження, що ви маєте проблеми з особовим складом.

- Якщо пiд проблемами ви маєте на увазi наш вiк, то з цим вам доведеться змиритися. Хочете допомогти нам людьми? Будь ласка, ми не заперечуємо. Нехай уряди планет Спiвдружностi дозволять нам провести набiр добровольцiв з числа старшокласникiв i слухачiв молодших курсiв вiйськових академiй.

Дюбарi розгублено похитав головою.

- Нi, це вже занадто для моїх сивин. Свiт остаточно збожеволiв. Армiя, що цiлком складається з дiтей...

- Проте боєздатна армiя, - зазначив Ворушинський. - Ви самi це бачили.

- У тiм-то й рiч, що бачив. I досi не можу повiрити власним очам. Ми, старики, були твердо переконанi, що без нас молодь не здатна й кроку ступити у вiрному напрямку, а зараз маємо на свою голову планету, де всiм порядкують пiдлiтки. Якийсь юнацький шовiнiзм, далебi!.. До речi, колего, коли ви маєте намiр випустити наших людей?

- Вони вже вiльнi. Нещодавно їх вiдпустили i, як годиться, вибачились i пояснили, що це був просто превентивний захiд. Вони так старанно розшукували групу коммодора Матусевича, що могли зашкодити нашим планам.

Ми з Анн-Марi спантеличено перезирнулися. Помiтивши це, Дюбарi пояснив:

- Розумiєте, яка тут справа. Розсекретили не лише вас i ваших пiдопiчних. Вiдразу пiсля приходу до влади царя Павла були схопленi всi нашi агенти на Новоросiї. Всi до єдиного - уявiть собi! Як вам подобається такий дружнiй акт з боку союзникiв?

Нiчого вiдповiсти я не встиг, оскiльки наступної секунди до кают-компанiї забiгла Рашель.

- Тату! - радiсно вигукнула вона, але тут побачила Дюбарi, рiзко загальмувала й вiддала честь: - Адмiрале-фельдмаршале!

- Вiльно, мiчмане... гм, лейтенанте-командоре. - Вiн пiдвiвся з крiсла, пiдiйшов до неї i змiряв її пильним поглядом. - Ну, i що ви скажете на своє виправдання? Як поясните неявку в штаб?

Усупереч моїм очiкуванням, Рашель не стала виправдовуватися.

- Я не маю прийнятних пояснень, адмiрале, - просто вiдповiла вона. - Визнаю, що серйозно завинила, але не шкодую про це. З цього моменту я складаю з себе повноваження капiтана трофейного крейсера “Нахiмов”, який, за домовленiстю з командуванням флоту Новоросiї, переходить у власнiсть ВКС Землi. - Тут донька зняла з комiра лейткомiвськi значки й простягла їх Дюбарi. - Вiдповiдно, я припиняю своє тимчасове перебування в званнi лейтенант-командора й повертаюся до постiйного мiчманського. Хоча, боюся, ненадовго. Накажете подати рапорт про вiдставку просто зараз чи зачекати до повернення в штаб?

Адмiрал узяв значки, глянув на них, потiм знову на Рашель.

- А чому ви не посилаєтеся на перший параграф статуту?

- Бо на нього посилаються всi, кому не лiньки.

- Чистiсiнька правда. Згiдно зi статистикою кожен третiй порушник обгрунтовує свої самовiльнi вчинки саме цим параграфом. Проте ваш випадок - саме той, коли таке обгрунтування доречне. Ви ж розумiли, що ваше прибуття в штаб автоматично позбавить вас можливостi приєднатися до новоросiйського флоту й узяти участь у битвi?

- Так точно. Мене б не вiдпустили.

- А тим часом вiд контр-адмiрала Корейко й капiтана Кисельова вам було вiдомо, що в них кожен командир на вагу золота.

- Так.


- Скiльки ворожих кораблiв знищив ваш крейсер?

Дочка зам’ялася.

- Я не знаю, адмiрале. Треба подивитися бортовi записи.

- Як це не знаєте? - здивовано звiв брови Дюбарi. - Це ж був ваш перший бiй як капiтана. Невже ви не рахували?

- Спочатку рахувала, але потiм збилася.

- Отже, їх було чимало?

- Ну... так.

- Бiльше сотнi?

- Так, бiльше, - впевнено вiдповiла донька.

- Бiльше двохсот?

- Точно не скажу, адмiрале. Але можливо.

- I як ви оцiнюєте свiй внесок у загальну перемогу?

- Я вважаю, моя допомога була не зайвою. Проте флот мiг цiлком обiйтися й без мене.

Дюбарi в задумi пройшовся кiмнатою.

- Ну, припустiмо, я вiдправлю вас у вiдставку. Хоча зазначу, що це не зовсiм у моїй компетенцiї, це справа земного Генштабу. Проте припустiмо, що я скористаюся своїм правом голови Об’єднаного Комiтету. Як ви гадаєте, що буде далi? А станеться от що: присутнiй тут адмiрал Ворушинський негайно запропонує вам вступити на службу до новоросiйського флоту як мiнiмум у званнi капiтана третього рангу, а найпевнiше, другого.

- Першого, - озвався Юрiй. - Я дам їй бригаду!

- Бачте, вас сватають на бригадира. Але... - Дюбарi зробив виразну паузу й посварив її пальцем, - нiчого у вас не вийде, мадемуазель. Ви залишаєтеся земним мiчманом i командиром крейсера “Нахiмов”, який усе ще перебуває в оперативному пiдпорядкуваннi Вiйськово-Космiчного Флоту Новоросiї. Якщо адмiрал Ворушинський поставить вас на чолi бригади, то ви зможете надiти капiтанськi орли. А поки носiть це, - вiн повернув їй значки, - лейтенанте-командоре Леблан.

Рашель хвацько козирнула.

- Слухаюся!

Сяючи вiд гордостi, дочка повернула в петлицi лейткомiвськi значки. Потiм кинула на мене жадiбний погляд i пiсля певних вагань звернулася до Дюбарi:

- Адмiрале-фельдмаршале! Прошу дозволу на нестатутний вчинок у вашiй присутностi.

Вiн добродушно всмiхнувся.

- Дозволяю.

Тодi Рашель пiдступила до мене i, не соромлячись стороннiх, мiцно мене обiйняла.

- Татусю! Я так за тебе хвилювалася...
ЕПІЛОГ
НОВІ ГОРИЗОНТИ
Я неквапно крокувала коридором крейсера “Нахiмов”, любовно погладжуючи долонею м’яку оббивку стiни. Вже минуло пiвроку вiдтодi, як я вперше ступила на борт цього корабля, але досi була в захватi вiд нього. I досi могла остаточно повiрити, що вiн мiй - всерйоз i надовго.

“Мiй, мiй, мiй, - повторювала я подумки як заклинання. - Ти мiй корабель, а я твiй капiтан, i нiхто нас довiку не розлучить. Амiнь!”

У списках особового складу ВКС Землi я значилася лейтенантом (мається на увазi, повним лейтенантом - а junior grade отримала ще пiсля битви за Новоросiю), i тепер моє постiйне звання було лише на ранг нижче вiд посадового. Максимум п’ять рокiв, i ця рiзниця зникне, але я сподiвалася, що так довго чекати не доведеться. Я взагалi не збиралася засиджуватися в лейткомах i мала на те вагомi пiдстави: по-перше, мiй корабель цiлком годився на роль бригадного лiдера, а по-друге, сама я не меншою мiрою пiдходила на посаду бригадира i обiймала її протягом трьох мiсяцiв, поки ми з “Нахiмовим” перебували в новоросiйському флотi.

Ворушинський дуже неохоче попрощався зi мною, пiд кiнець навiть зробив спробу перекупити, спокушаючи погонами капiтана першого рангу з перспективою швидкого пiдвищення - щойно в їхнiх збройних силах буде запроваджено звання бригадного адмiрала, аналога земного коммодора. Проте я зберегла вiрнiсть матiнцi-Землi i, не без жалю змiнивши срiбнi орли в петлицях на позолочене дубове листя, повернулася в Управлiння Спецiальних Операцiй. А втiм, я не дуже засмутилася, оскiльки розумiла, що на Новоросiї була б однiєю з багатьох молодих та раннiх, зате в земному флотi виявилася наймолодшим капiтаном крейсера i наймолодшим лейтенантом-командором - можливо, навiть за всю iсторiю планети. Принаймнi я переглянула купу iсторичних хронiк, але нiчого схожого не знайшла. Ну, якщо не брати до уваги стародавню книгу “П’ятнадцятирiчний капiтан”, але там iшлося про морське парусне судно, i, найiмовiрнiше, це була просто вигадка.

Моє повернення в УСО спiвпало за часом iз завершенням активної фази вiйни - всi населенi людьми планети було звiльнено i на фронтах настало затишшя. Перемовини не велися: людство ще не було готове домовлятися з чужинцями про мир, та й серед Чужих було дуже мало таких, як альв Григорiй Шелестов. До речi, цей волохатик, до якого батько вiдчуває певну симпатiю, в боях за Новоросiю не постраждав, вiн устиг залишити систему Хорса ще до початку битви й благополучно повернувся на Альвiю, де, згiдно з даними нашої розвiдки, продовжує активну полiтичну дiяльнiсть.

За всiма прогнозами, нинiшнє перемир’я мiж людьми й чужинцями не могло затягтися надовго: дедалi гучнiше звучали голоси тих, хто вимагав вигнання чужинцiв з усiх свiтiв, якi колись належали людям. Для багатьох, особливо для галлiйцiв i землян, це було принципово, i не мало жодного значення, що нас, людей, ще надто мало, аби заселити цi планети.

Проте нинiшня малочисельнiсть людства - проблема суто тимчасова. На кожнiй планетi вiдразу пiсля звiльнення рiзко зростає народжуванiсть, i тенденцiй до її спаду поки нiде не спостерiгалося. Так, наприклад, у Свiтi Барнарда дiтей у вiцi до семи рокiв уп’ятеро бiльше, нiж вiд семи до чотирнадцяти, - i це притому що, навiть перебуваючи пiд ярмом чужинцiв, магаваршцi не допустили у себе демографiчного спаду. Ну а на Новоросiї, де в перiод окупацiї рiдко зустрiчалася сiм’я, що мала двох або бiльше дiтей, тепер прогнозувався справжнiсiнький бум: за даними мiнiстерства охорони здоров’я, майже три чвертi тамтешнiх жiнок вiд двадцяти до сорока рокiв були вагiтнi.

Отож за нинiшнiх темпiв приросту населення, який цiлком пiдпадає пiд визначення демографiчного вибуху, новий життєвий простiр знадобиться людству зовсiм не у вiддаленому майбутньому. I вiйна за цей самий простiр буде не просто помстою чужинцям, не просто вiдновленням iсторичної справедливостi, а далекоглядним полiтичним актом, розрахованим на перспективу.

Але поки активних бойових дiй не велося, тому мiй круто наворочений, надшвидкохiдний i стовiдсотково надiйний в експлуатацiї крейсер тимчасово використовували як круїзне судно для найвисокопоставленiших пасажирiв. Уже вдруге раз я здiйснювала полiт до галактики М31 - Туманностi Андромеди. Вперше це було мiсяць тому, коли я везла на ознайомчу екскурсiю Раду Мiнiстрiв Земної Конфедерацiї, а зараз на борту “Нахiмова” перебували члени уряду Свiту Барнарда на чолi з прем’єр-мiнiстром, колишнiм iмператором Магаваршi Падмою Чандрасекхаром та його донькою, королевою Сатi. З нами також летiв мiй батько, командир Дев’ятої розвiдувально-диверсiйної бригади УСО. Зараз вiн був у вiдпустцi й супроводжував нас як приватна особа, на особисте запрошення Падми.

Я пiднялася спiральними сходами на верхнiй ярус i ввiйшла до штурманської рубки, де застала трьох своїх пiдлеглих - другого пiлота Олега Рахманова, бортiнженера Сержа Арсена та командира взводу космiчної пiхоти Станiслава Михайловського. Так, уявiть собi - пiд моїм керiвництвом служили й пiхотинцi! Два десятки мiцних, пiдтягнутих молодих хлопцiв, якi особливо класно виглядали в своїх парадних мундирах, вишикуванi в почесну варту.

I взагалi, екiпаж “Нахiмова” був укомплектований як слiд - з резервним третiм пiлотом, двома помiчниками бортiнженера, артилеристами правого й лiвого борту, а зазвичай сумiщенi на кораблях класу С обов’язки зв’язкiвця i спостерiгача були розподiленi мiж двома членами команди. Я вже не кажу про обслуговуючий персонал.

При моїй появi у рубцi всi троє вмить припинили базiкання, пiдхопилися з крiсел i привiталися.

- Ну-ну, - сказала я. - Що тут за стовпотворiння? Бортiнженере Арсене, здається, у вас зараз вахта.

- Так точно, капiтане!

- Тодi чому ви не в реакторному вiдсiку?

- Але ж це не має значення, мем, у рубцi чи...

- Для мене має. Якщо iснує реакторний вiдсiк, отже, в ньому має хтось бути. Вам усе зрозумiло, старлею?

- Так точно, мем!

- У такому разi кроком руш на свiй пост.

I Арсен слухняно подався до реакторного вiдсiку. Вiн був найстаршим з членiв команди, i свого часу менi було важко з ним ладнати. На його думку, шестирiчна рiзниця у вiцi давала йому перевагу передi мною, i попервах вiн знай сперечався, давав менi вказiвки, а кiлька разiв навiть дозволив собi не пiдкоритися моїм наказам. Але я йому швидко роги пообламувала й зробила з нього зразкового пiдлеглого. А згодом я зрозумiла, що призначення Арсена в мою команду було чимось на кшталт випробування - начальство хотiло перевiрити, як добре я вмiю працювати з людьми.

Варто зазначити, таким же випробуванням був i другий лейтенант Космiчного Корпусу Землi Станiслав Михайловський. Той самий, якого усунули вiд завдання перед самою висадкою на Новоросiю. Вiн не знав, що його кандидатуру забракував Валько, тому в усьому винуватив мого батька i, зрозумiло, прагнув вiдiгратися на менi. Я чудово розумiла його почуття: адже якби його не вiдрахували з нашої групи, то зараз вiн напевно служив би в новоросiйськiй армiї у званнi майора або навiть пiдполковника i командував цiлим батальйоном, а не якимось там взводом. (Мiж iншим, усi члени нашої групи, за винятком мене й Валька, так i залишилися служити на Новоросiї в старших офiцерських чинах.)

А якщо додати, що третiм пiлотом на “Нахiмовi” була Божена Малкович, товариш Михайловського по нещастю, то можете уявити, як пiдступно повелося зi мною командування. Та коли хтось нагорi вважав, що я не впораюся з ситуацiєю, то вiн серйозно прорахувався. У стислi строки всi непокiрливi були приборканi, серед команди запанувала сувора дисциплiна, а адмiрал Лефевр, за словами батька, одного разу навiть назвав мене залiзною ледi. Особисто я сприйняла це за комплiмент.

Отож уже не мало значення, гарний чи поганий дали менi екiпаж. Тепер вiн був зразковий, i я не промiняла б його на жоден iншiй. Єдино шкодувала, що з нами немає Валька. Вiн надiйно засiв у системi Хейни i став там великою шишкою - головним iнженером-математиком бази. Менi його дуже бракувало...

Пiсля вигнання старшого лейтенанта Арсена я задала Михайловському профiлактичного прочухана й вiдправила його до пiхотинцiв, якi саме були в спортзалi, проводячи пiд керiвництвом сержанта свої нескiнченнi стройовi навчання. Коли Станiслав вийшов, Олег, залишившись зi мною сам на сам, доповiв, що всi бортовi системи функцiонують, полiт проходить нормально - словом, все о’кей. А закiнчив стандартним: “Другий пiлот вахту здав”.

- Капiтан вахту прийняв, - так само стандартно вiдповiла я й додала: - Можете залишитися, другий пiлоте.

Олег усмiхнувся.

- Я вiдразу це зрозумiв, щойно ти напосiлася на Арсена й Михайловського. Зголоднiла?

- Еге ж.

- I я.

Ми обiйнялися й мiцно поцiлувалися. Потiм довго стояли посеред рубки, не розмикаючи обiймiв, i дивилися на мерехтливий гiперпростiр за передньою оглядовою стiною.



- Ех, бачив би нас Дюбарi! - нарештi сказала я.

- Перша сотня, - миттю озвався Олег.

- Що?

- Ти кажеш це вже всоте. Я рахував. Вiтаю з ювiлеєм.



Я потерлася щокою об його плече.

- Але ж це правда. Лишень уяви, що б вiн сказав.

- Уявляю. “Ну ж бо, молодi люди, майте совiсть. Милуйтеся собi у вiльний час, це не заборонено статутом, але на робочих мiсцях будьте стриманiшi. А втiм, я нiчого не бачив”. От i все.

Олег був цiлковито щасливий. У нього була я, ми були разом, а бiльше вiн нiчого не хотiв. Пiсля битви за Новоросiю цар Павло, обурений пониженням свого найкращого друга у званнi й посадi, хотiв особисто виправити цю кричущу несправедливiсть. Проте Олег вiдрадив його вiд сварки з Ворушинським, а натомiсть попросив про iншу послугу. У результатi, коли я повернулася до Управлiння Спецiальних Операцiй, туди ж перевели й Олега, причому залишили моїм другим пiлотом. Менi закралася велика пiдозра, що й крейсер не вiдiбрали знову ж таки з Павлової протекцiї.

Вивiльнившись з Олегових обiймiв, я сiла в капiтанське крiсло, швидко пробiгла очима покази приладiв i запитала:

- До речi, ти голодний?

- Я ж сказав, що так. I один поцiлунок мене не наситив. - Олег хитро примружився. - Знаєш, ми ще жодного разу не кохалися в рубцi. Може, спробуємо?

Я похитала головою.

- Спокуслива пропозицiя, але треба знати мiру. До того ж у каютi зручнiше. А питала я про iнше. Хочеш перекусити?

- Не заперечуватиму.

Я зв’язалася з камбузом i, за своїм звичаєм, спочатку ввiмкнула лише режим прийому. От такий я пiдлий командир - обожнюю перевiряти, чим займаються мої пiдлеглi на своїх постах. А нещодавно пiймала кока, коли вiн годував нашого корабельного кота Фрiца чорною iкрою - i не синтетичною, а натуральною осетровою.

Цього разу кока з котом на камбузi не виявилося, зате там були мiй батько i Сатi, яка виготовляла з тонко нарiзаних скибочок сиру, шинки, овочiв i всiлякої зеленi якусь закуску. Я не вiдразу перервала зв’язок, а трохи затрималася, щоб зайвий раз помилуватися королевою. Вона була такою красивою, що навiть очам ставало боляче. I при цьому її врода була зовсiм не рафiнована, не така лялькова, як в Естер, а дуже м’яка, жива, лагiдна...

Коли я вже збиралася вiдключитися, Сатi раптом озвалася:

- А я недавно бачила її разом iз Ритою. Ми трохи поговорили, i менi здалося, що вона щаслива.

Батько спохмурнiв.

- Це ненормально. Так не має бути.

- I все ж трапляється. Почуття непiдвладнi розумовi, вони пiдпорядковуються своїй власнiй логiцi.

- Незважаючи на почуття iнших, - похмуро зазначив батько.

- Атож, - пiдтвердила Сатi. - Любов егоїстична, що б там не казали письменники й поети.

- Бiс би його вхопив! - обурено промимрила я. - Та як вiн мiг!..

- А в чому рiч? - поцiкавився Олег. Вражений тим, що королева власноруч готує їжу, вiн не надто вникав у суть розмови.

- Мiй татусь жалiвся їй на Анн-Марi, - пояснила я ображено.

- Ти, здається, злишся?

- Ще б пак! Вiн має жалiтися винятково менi. Я його втiшниця.

Тим часом Сатi вела далi:

- Я дуже добре її розумiю. Адже сама опинилася в такiй ситуацiї. Менi вже двадцять вiсiм, а я досi неодружена. Хочете знати чому?

- Ну... - зам’явся батько. - Якщо ви хочете подiлитися...

- На Магаваршi я мала нареченого, дуже гiдного молодого чоловiка. Як я потiм дiзналася, вiн був одним iз найближчих соратникiв батька. Я думала, що кохаю його. Була впевнена, що кохаю, але... потiм зрозумiла, що це не так. Майже вiсiм рокiв тому, пiсля звiльнення нашої планети, коли ми з батьком прибули на Землю, я зустрiла там одну людину. Вiн був героєм, хоча навряд чи це стало для мене вирiшальним, тодi героїв було хоч греблю гати. Просто вiн чимось приворожив мене. Досi не знаю чим - приворожив i все, кохання непiдвладне жоднiй логiцi. Вiдтодi, як я побачила його, решта чоловiкiв перестали для мене iснувати.

Вона схвильовано замовкла, на її щоках палахкотiв густий рум’янець. Батько теж мовчав, а його обличчя поступово набувало виразу здивованого розумiння.

- На мою бiду, - продовжила Сатi, - цей чоловiк любив дванадцятирiчну дiвчинку. Так любив, що заради неї одружився з її матiр’ю. А я залишилася нi з чим. Щоправда, згодом вiн розлучився з дружиною, але всi цi три роки я не знала, як до нього пiдступитися. Вiн же вперто не звертав на мене уваги. Зрештою я зрозумiла, що мушу сама йому все сказати, бо iнакше нiчого не буде. I ось... - вона перевела подих, - таки сказала.

У батька був такий причмелений, такий безпорадний вигляд, що за iнших обставин я б розсмiялася. Але зараз...

Я загасила екран, пiдхопилася з крiсла й заходила туди-сюди по рубцi.

- О боже!.. Оце так!.. Ну й ну!.. Здурiти можна!..

Олег повернувся до мене.

- Ти що, ревнуєш?

Я рiзко зупинилася.

- Нi. Ревнощi залишилися в минулому. Я вже доросла, все розумiю й хочу, щоб батько був щасливий. Просто... це так несподiвано! Я досi не можу повiрити.

- Бо вона королева?

- Господи, звiсно, нi. Яке це має значення. Свiт Барнарда - не Новоросiя, там монарх лише громадянин своєї країни, хiба що носить гучний титул, час вiд часу бере участь в офiцiйних церемонiях i призначає такий уряд, який подобається парламентовi. А Сатi до того ж дуже проста й безпосередня, вона дуже не любить, коли її називають “ваша величнiсть”. Тiльки “Сатi”, “мiс”, “принцеса”... вона менi завжди подобалася! I якщо вже батько дiстанеться якiйсь iншiй жiнцi, крiм мами, то хай краще їй.

- Ти думаєш, у них все складеться?

- Аякже! Ти можеш уявити чоловiка, який устоїть перед такою красунею?

Олег усмiхнувся.

- Можу. Я навiть знаю такого. Вiн перед тобою.

- Ну, присутнi до уваги не беруться. - Я повернулася на своє мiсце. - Подумати тiльки, у мене буде мачуха-королева, а батько стане принцом-консортом!

Олег розсмiявся.

- А ти кажеш, що для тебе це не має значення...


За двi години закiнчився наш перший затяжний стрибок, i ми опинилися за сто дев’яносто кiлопарсекiв вiд центру нашої Галактики, а до Туманностi Андромеди залишалося ще майже шiстсот. Незадовго до виходу з гiперпростору в рубку явився прем’єр Падма з кiлькома мiнiстрами, а також Сатi з моїм батьком. Королева просто сяяла, а батько, якого вона тримала пiд руку, все ще був такий приголомшений, що навiть не намагався менi пiдказувати, поки я маневрувала в дром-зонi, спрямовуючи корабель до наступного каналу.

Лише за чверть години, коли “Нахiмов” закiнчив розгiн при 600 g i тепер мчав до своєї мети по iнерцiї, до батька частково повернулася його звична невгамовнiсть, i вiн звернувся до мене:

- Капiтане, дозвольте покомандувати системами зовнiшнього спостереження.

- Так, сер, - вiдповiла я. - Спостерiгач, виконувати накази коммодора.

Батько пiдiйшов ближче до передньої оглядової стiни, на якiй, окрiм трьох неяскравих зiрок, виднiвся край спiрального диска Галактики, а також пляма Великої Магелланової Хмари. Сатi не вiдпускала його руку, неначе боялася, що вiн миттю дремене. Збоку це виглядало досить кумедно.

- Пiдсистемi вiзуалiзацiї, - наказав батько, - iгнорувати об’єкти, яскравiшi за десяту величину.

З передньої стiни зникли три зiрочки, край Галактики i Магелланова Хмара. Запанувала суцiльна чорнота.

- Показати об’єкти вiд десятої до двадцятої зоряної величини у пропорцiї видимої яскравостi вiд нуля до шести. Виключити об’єкти, що iдентифiкуються як зорi або зорянi кластери. Зробити поправку на червоний зсув.

Усю оглядову стiну заполонив густий розсип жарин - вiд дуже яскравих на зразок Веги або Арктура в земному небi до найтьмянiших, ледве помiтних. Їх було так само багато, як зiрок поблизу Центрального Скупчення. Вони не складалися в сузiр’я, а переплiталися химерними вiзерунки, нiби розсипанi на пiдлозi рисовi зерна.

- Усi цi вогники, - заговорив батько, нi до кого конкретно не звертаючись, - є галактиками, вiддаленими вiд нас на десятки, сотнi й тисячi мегапарсекiв. Нещодавно вони здавалися нам недосяжними, ми могли тiльки мрiяти про них. Та й тепер нам пiд силу дiстатися лише до найближчих. Але колись настане час, i нашi нащадки зможуть вибрати навмання будь-яку з цих цяток i долетiти до неї, хоч як би далеко вона не була. Я вiрю в це - для людства немає нiчого неможливого.

Крейсер летiв крiзь дром-зону, щоб увiйти в наступний канал на нашому шляху до Туманностi Андромеди - вже близької й досяжної для нас. А ми, затамувавши подих, дивилися крiзь оглядову стiну рубки на мiрiади нескiнченно далеких галактик - крихiтних пiщинок у безмежному океанi Всесвiту.

КІНЕЦЬ

ЗМІСТ

ПРОЛОГ

АЛЬВІЙСЬКА ВЕНДЕТА 3



СТЕФАН: ВIЙНА ТРИВАЄ 15
РАШЕЛЬ: МIСIЯ 66
СТЕФАН: НОВОРОСIЯ 112
РАШЕЛЬ: ПIДПIЛЬНИКИ 151
СТЕФАН: НЕСПОДIВАНИЙ ПОВОРОТ 190
РАШЕЛЬ: СЮРПРИЗИ Й ВIДКРИТТЯ 215
СТЕФАН: У ПОЛОНI 270
РАШЕЛЬ: СИСТЕМА ХЕЙНИ 276
СТЕФАН: НА ЗЕМЛI, В ПОВIТРI, В КОСМОСI... 302
ЕПІЛОГ

НОВІ ГОРИЗОНТИ 341


Літературно-художнє видання


Олег і Валентин Авраменки
ЗРУЙНОВАНІ ЗОРІ

Відповідальна за випуск Н. Кудринецька


Підписано до друку 22.03.2007.

Формат 60x90/16.

Умовн. друк. арк. 22. Обл. вид. арк. 14,55.

Гарнітура SchoolВооk. Друк офсетний.

Наклад 2 000 прим.

Зам. № 4

Віддруковано: ФОП Амельянчик Д.О.



м. Харків, вул. Ком. Корка 18


Фрегат-капiтан (capitaine de fregate) - капiтан 2 рангу.

La femme de fer - “залiзна жiнка” (фр.).

Корвет-капiтан (capitaine de corvette) - капiтан 3 рангу.

Lieutenant junior grade - молодший лейтенант. У Земних ВКС це наступне пiсля мiчмана (ensign) офiцерське звання.

Крило - в космiчному флотi базове оперативно-тактичне з’єднання з 10-30 легких кораблiв; 5-10 крил складають бригаду.

ЕМI - електромагнiтний iмпульс.

Deus ex machine - буквально “бог з машини” (лат.). Пiд цим висловом зазвичай мається на увазi неоочiкуваний поворот подiй, який дає змогу героям вибратися з безвихiдних ситуацiй. Щось на кшталт палочки-виручалочки.

 “Король помер, хай живе король!” (фр.)


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет