Селекційно-генетичний центр з вівчарства вівчарство міжвідомчий тематичний науковий збірник Випуск 35

Список використаної літератури

1. Stangl, M. Repeated endoscopic ovum pick-up in sheep [Текст] / M. Stangl, B. Kühholzer, U. Besenfelder, G. Brem // Theriogenology. – 1999. – V.52, N4. – P. 709-716.

2. Baldassarre, H. In vitro production of sheep embryos using laparoscopic folliculocentesis: alternative gonadotrophin treatment for stimulation of oocyte donors [Текст] / H. Baldassarre, C.C. Furnus, D.G. de Matos, H. Pessi // Theriogenology. - 1996. - V. 45. - P. 707-717.

3. Gibbons, A. Procedure for maximizing oocyte harvest for in vitro embryo production in small ruminants [Текст] / A. Gibbons, F.P. Bonnet, M.I. Cueto, M. Catala, D.F. Salamone, A. Gonzalez-Bulnes // Reprod. Dom. Anim. – 2007. – V. 42, № 4. – P. 423-426.

4. Лобачова, І.В. Вплив гонадотропинів, естральної сироватки і якості ооцитів овець, корів і свиней на їх дозрівання і запліднення in vitro [Текст] : автореф. дис. … канд. с.-г. наук : 06.00.20 / І.В. Лобачова; [Ін-т тваринництва УААН]. - Харків, 1997. - 25 с.

УДК 636. 32/38.082

Генеалогічна структура стада овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи племзаводу “Асканійське” включає 8 заводських ліній, сім з яких створено у племзаводі «Асканія-Нова», а лінія 6.2 – у племзаводі “Червоний чабан”. Умовно всі складові популяції розподіляються на дві групи: перша – “старі” лінії, створені 20-25 років тому (№ 0517, 0058, 1577, 6.2); друга – “нові” лінії, вік яких нараховує 6-10 років (№ 224, 227, 369, 375).

У зв’язку з тим, що стадо овець удосконалюється методом лінійного розведення, актуальним є визначення рівня міжлінійної генетичної диференціації, оскільки високий показник останньої сприяє ефективному веденню селекційно-племінної роботи у господарстві.

Матеріали і методика досліджень. Матеріалом досліджень слугували вівці таврійського типу різних статевовікових груп (n=971). Досліджували поліморфізм білків і ферментів крові та факторів груп крові. Системи груп крові (A, B, C, D, R) визначали шляхом постановки серологічних реакцій гемолізу та аглютинації згідно методичних рекомендацій [4]. При цьому використовували імунодіагностикуми, отримані в лабораторії імуногенетики ІТСР “Асканія-Нова”[2]. Атестацію тварин за типами білкових локусів(Tf, Hb) проводили методом горизонтального електрофорезу на крохмальному гелі. Популяційно-статистичну обробку одержаних даних здійснювали з використанням алгоритмів Плохінського [6] та Животовського [1]. Індекси генетичної дистанції обраховували за формулою Нагакі [7], а кластерний аналіз ліній проводили за методикою Машурова, Черкащенка [5].

Результати досліджень. Аналіз генетичних особливостей заводських ліній овець таврійського типу, проведений за розповсюдженням еритроцитарних антигенів п’яти систем груп крові, показав наявність певних міжлінійних відмінностей. Так, за B-системою, найбільшу кількість фенотипів (n=13) з урахуванням чотирьох антигенних факторів ідентифіковано в лініях 0517 та 224, найменшу (n=9) – в лініях 0058 та 375. При цьому теоретично можливе число феногруп цієї системи дорівнює 16. Тобто за цим параметром спадковість лінійних тварин реалізується на 50,0-75,0%. За С-системою мінімальну кількість феноваріантів виявлено в лініях 0058, 375 та 6.2. За D- та R-системами всі лінії представлені усіма теоретично можливими фенотипами.

За окремими еритроцитарними антигенами також виявлено певні відмінності (табл.1.). Зокрема, за А-системою частота анти-Аа в лінії 224 складає 77,78%, а в лінії 6.2 – 58,0%(Р<0,01), анти-Аb в лінії 0517=34,48%, а в лінії 6.2 – 14,0% (Р<0,01), анти-А(-) в лінії 224 = 16,8%, а в лінії 6.2 - 38,0% (Р<0,01).

За В-системою розповсюдження окремих антигенів є також нерівномірним. Частота антигену Bb майже не відрізняється в межах окремих груп тварин, тоді як частка анти-Вс коливається від 6,0% в лінії 6.2 до 30,9% в 227 лінії(Р<0,001) і майже в чотири рази менша в лінії 375(Р<0,001).

Антиген Ве зустрічається майже у всіх лініях в межах 50-58% і тільки в лінії 0517 його концентрація складає 69%. Анти-Вg також має неоднакові показники, так в лінях 0058 та 369 він складає близько 19,5%, а в лінії 6.2 - сягає 44% (Р<0,001).

За С-системою більшу мінливість в частотах має антиген Са, при цьому менший показник його (15,5%) спостерігається в лінії 0058, а в лінії 1577 має вдвічі більшу частоту – 33,6%. Частота анти-Сb не відрізняється особливою варіабельністю.

Для більш точного визначення рівня міжлінійної генетичної диференціації проведено аналіз за рівнем поліморфізму білкових локусів трансферину та гемоглобіну. Hb-локус у всіх лініях представлений трьома фенотипами та двома алелями. У Tf-локусі з 21 теоретично можливого варіанту в середовищі овець таврійського типу визначено 19 різних гомо- та гетеросполучень, які детермінуються шістьма алельними генами.

За концентрацією окремих алелів білкових локусів (табл.2.) перш за все привертає увагу алель Hb^А в лінії 6.2, частота якого порівняно висока – 0,410. Для мериносових овець вітчизняної селекції такий рівень розповсюдження цього гену не є характерним, а його висока концентрація в даній структурній одиниці таврійського типу пояснюється високою часткою крові австралійських мериносів в генотипі тварин, які входять до цієї лінії[3].

За системою трансферину найнижча частота основного алеля локусу Tf^D відмічена в лінії 369(0,415), найвища – в лінії 0058(0,662). Для останньої групи тварин характерним є також порівняно низька концентрація іншого, досить розповсюдженого алеля Tf^А(0,230).

Таким чином, за окремими молекулярно-генетичними маркерами рівень міжлінійної диференціації невисокий. Але таке порівняння не дає повного уявлення про загальний рівень генетичного поділу популяції. Більш точну характеристику цього явища можна отримати шляхом обрахування коефіцієнтів генетичної схожості чи відмінності з побудовою відповідних графіків для наочного зображення стану генетичних взаємин.

Примітка:

у верхній правій частині – відстань між лініями з урахуванням кросів;

у нижній лівій – відстань між лініями без урахування кросів.

На дендрограмі 1 перший кластер утворили лінії 375 та 369, до другого увійшли лінії кластеру А та лінія 0517, третій кластер склали лінії 1577 та 224. Кластер Г поєднав кластери Б та В. Кластер Д утворила лінія 227 з кластером Г, кластер Е – лінія 6.2 з кластером Е, лінія 0058 з іншими утворила кластер Ж.

На другій дендрограмі розташування зовсім інше: найбільш подібні між собою виявилися лінії кластеру А - 224 та 369, потім лінії кластеру Б 0517 та 375. Кластер А разом з лініями 227, 0058 утворили кластер Г. До кластеру Д увійшли лінії кластерів Б та Г. Кластер Е утворили лінія 1577 та кластер Д. І насамкінець, останній кластер Ж утворили з одного боку лінії кластеру Е, з іншого – лінія 6.2.

Ж 0,1329

Г 0,0743

375

Б 0,0623

А 0,0553

В 0,0674

0058

227

224

369

0,07

0,05

0,14

0,13

0,11

0,09

0,12

0,10

0,08

Рис. 1. Дендрограма взаємовідносин між окремими заводськими лініями овець таврійського типу. На осі абсцис – показники генетичної дистанції, на осі ординат - перелік ліній.

6.2

Ж 0,2786

Е 0,1603

0058

Г 0,1130

227

Д 0,1244

369

224

0517

0,08

Рис.2. Дендрограма взаємовідносин між окремими заводськими лініями овець таврійського типу (після виключення кросованих тварин). На осі абсцис – показники генетичної дистанції, на осі ординат - перелік ліній.

Таким чином, графічне зображення підтверджує зазначене вище стосовно впливу кросування на рівень генетичної диференціації ліній мериносових овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи.

Висновок. Лінії овець, що розводяться в племзаводі “Асканійське”, з урахуванням кросованих тварин мають низький рівень генетичної диференціації, що підтверджується невисоким значенням індексів генетичної відстані. Але з виключенням тварин, отриманих у результаті кросів, цей показник значно зростає. Тож, достатньо високий рівень кросів призводить до нівелювання генетичних відстаней та до змін у взаємовідносинах між лініями, що зводе нанівець суть лінійного розведення. Це свідчить про необхідність контролю за генетичними процесами, що відбуваються в популяціях під впливом специфіки селекційної роботи. Відповідний моніторинг можна забезпечити шляхом систематичного типування овець за імуногенетичними маркерами.
Список використаної літератури
1. Животовский Л.А. Популяционная биометрия / Л.А. Животовский. – М.: Наука, 1991. – 271с.

2. Іовенко В.М. Деякі особливості виготовлення реагентів для визначення груп крові овець / В.М. Іовенко. // Вівчарство. – К., 1998. – Вип. 29. – С. 67-70.

3. Іовенко В.М. Генеалогічно-генетична структура популяції овець асканійської тонкорунної породи / В.М. Іовенко, Г.О Продайвода. // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. - Луганськ: «Елтон-2», 2008.- №86.- С.329-333.

4. Методические указания по контролю за происхождением ягнят с использованием групп крови и полиморфных белков / [С.А. Казановский, Т.А. Анфиногенова, В.И. Остапенко и др.]. – Ставрополь, 1982. – 34 с.

5. Машуров А.М. Учитывать генетические дистанции между породами при селекции / А.М. Машуров, В.И. Черкащенко. // Животноводство. – 1987. - № 2. – С.21-23

6. Плохинский Н. А. Биометрия / Н. А. Плохинский.– М.: Изд-во Московского универ-та, 1970.– 364 с.

7. Nagaki N. The blood group polymorphism in the chicken. 2.The distribution of the alleles in serum breeds // Jap. J. Zootechn. Sc. – 1972. – V.43, №12. – P.712-718.

Г о д і в л я о в е ц ь т а

к о р м о в и р о б н и ц т в о
УДК 633.2/.3.038:636.22/.28 + 636.32/.38
Добір багаторічних і однорічних трав при створенні пасовищного конвеєра для великої рогатої худоби і овець У ПрисивашшІ
О.Д. Гратило, канд. с.-г. наук
Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Розглянуто питання створення пасовищ на природних кормових угіддях Присивашшя. Підібрані багаторічні травосумішки (колосняк ситниковий, еспарцет з житняком, люцерна зі стоколосом) з різними строками використання, які в поєднанні з однорічними кормовими культурами (озиме жито, суданська трава, сорго-суданковий гібрид та сорго цукрове) забезпечували конвеєрне надходження пасовищних кормів у весняно-літній та осінній періоди на протязі 190-200 днів з продуктивністю 25-30 ц/га кормових одиниць збалансованих за протеїном
Ключові слова: природні кормові угіддя, пасовища, багаторічні, однорічні, бобові та злакові культури, конвеєр
Тваринництво є однією із провідних галузей аграрного виробництва, яка в свою чергу визначає продовольчу безпеку держави.

Кризові явища в сільському господарстві країни призвели до значного скорочення чисельності поголів’я великої рогатої худоби і овець, особливо це стосується степової зони України.

Значною причиною зменшення поголів’я тварин в країні є енерговитратні засоби утримання та годівлі тварин. Тому пошук ресурсозберігаючих технологій виробництва кормів є основним напрямком сьогодення.

Одним з шляхів зниження собівартості тваринницької продукції є пасовищне утримання тварин. Відомо, що в весняно-літній і осінній періоди зелені корми, як найбільш дешеві, займають в раціонах жуйних тварин достатньо високу питому вагу – до 80%. В цей період виробляється і найбільша частка продукції тваринництва – до 65-70%. Тому, чим довше і більше використовують в господарстві зелені корми, тим більше одержують дешевої продукції галузі. [1; 2]

Серед заходів, спрямованих на створення міцної кормової бази в умовах богарного землеробства південного степу України важливого значення надається питанню тривалого, безперебійного забезпечення жуйних тварин поживними, дешевими зеленими кормами. Окрім орних земель, важливим джерелом виробництва таких кормів в районах Присивашшя є природні кормові угіддя. Але під впливом значного антропогенного пресінгу, тобто великого в свій час навантаження тварин та безсистемного використання, ці землі здебільшого мають зріджену і малоцінну в кормовому відношенні рослинність, урожайність якої складає 20-35 ц/га зеленої маси. Попередніми дослідженнями ІТСР “Асканія-Нова” і виробничою практикою доведено, що докорінне або поверхневе поліпшення природних кормових угідь з посівом багаторічних трав дозволяє збільшити їх продуктивність у 4-5 разів [3,4,5]. Обмежений набір в регіоні посухостійких видів і сортів багаторічних трав скорочує строки використання їх зеленої маси на корм до 35-40 днів, особливо в найбільш посушливий період літа, коли вони не дають повноцінних отав [6]. Тому залучення нових перспективних, посухостійких, високоотавних багаторічних і однорічних кормових культур при створені пасовищ на природних кормових угіддях та малородючих землях вилучених з ріллі, дозволяє значно збагатити місцеві фітоценози, знизити згубний вплив вітрової та водної ерозії ґрунтів, скоротити до мінімуму використання мінеральних добрив, повністю – гербіцидів та інсектицидів, збільшити збір надземної вегетативної маси [7,8].

Все це створює сприятливі еколого-економічні умови для одержання екологічно-чистої продукції тваринництва при пасовищному утриманні великої рогатої худоби м’ясних порід та овець.

Проблема розширення пасовищних площ на півдні і в цілому в Україні полягає ще й в тому, що орні землі займають 80-85% від загальної площі сільськогосподарських угідь (для порівняння: в провідних країнах Європи і світу орні землі складають 25-30% від площі с.-г. угідь, а решта використовується як пасовища та сіножаті). До того ж значна частка цих земель малопродуктивні і потребують значних капітальних вкладень на меліоративні заходи та системи удобрення для одержання більш-менш задовільних врожаїв.

Тому виконання наказу Мінагрополітики та УААН № 26/33 “Про першочергові заходи щодо удосконалення землекористування” від 03 березня 2000 року дасть можливість трансформувати 10 млн. га малопродуктивних орних земель в природні кормові угіддя з подальшим використанням 8 млн га з них для створення сінокосів і пасовищ.

В той же час питання виробництва зелених кормів при пасовищному утриманні тварин в богарних умовах посушливого степу України вивчені ще недостатньо, що вимагає удосконалення існуючих та розробки нових технологічних прийомів створення високопродуктивних травостоїв та збільшення строків їх пасовищного використання.

В зв’язку з цим підбір найбільш врожайних, посухостійких, з різними вегетаційними періодами росту і розвитку трав здатних забезпечити велику рогату худоби і овець пасовищними зеленими кормами було основним завданням наших пошуків.

Виходячи з цього, метою досліджень була розробка технологічних прийомів по створенню пасовищного конвеєра для безперебійного забезпечення овець і великої рогатої худоби дешевими зеленими кормами на протязі 190-200 днів в умовах суходолу посушливого степу України.

Умови та методика досліджень. Клімат південного степу України помірно-континентальний, посушливий, з частими суховіями. Тривалість вегетаційного періоду 210-220 днів. Річна сума температур вища за 10^о С - 2800-3600. Кількість атмосферних опадів за середніми багаторічними даними складає 370 мм на рік. За період проведення досліджень (2002-2005 рр.) погодні умови відрізнялись за кількістю атмосферних опадів і температурним режимом. Так, сума середньомісячних температур повітря за вегетаційний період (з квітня по жовтень) коливалась по рокам від 113,6 до 122,9^оС. Найбільш високою вона була у 2002, 2003 і 2005 роках і складала відповідно 122,9; 118,5 і 122,5^оС при середній багаторічній - 115,2^оС. Сума опадів з квітня по жовтень за роки досліджень була в межах 162,6-409,4 мм при середньому багаторічному показнику 230 мм. Більш вологими були 2002; 2004 і 2005 роки – випало відповідно 295,3; 409,4 і 265,4 мм опадів. У дуже посушливий 2003 рік за період вегетації культур випало 162,6 мм.

Грунт дослідних ділянок – темнокаштановий, слабкосолонцюватий, середньосуглинковий. В орному шарі міститься 2,2-2,8% гумусу, 0,17% азоту, 2,4-4,0 мг фосфору, калію – до 40 мг на 100 г абсолютно сухого ґрунту. Польова вологоємність метрового шару грунту – 20,5%, вологість в’янення 9,5%, середня щільність – 1,47 г/см³.

Досліди проводили методом польових і лабораторних досліджень. Місце проведення польових дослідів - землі дослідного господарства ІТСР “Асканія-Нова”.

Підготовка ґрунту була слідуючою. Восени перед первинним обробітком ділянки природного кормового угіддя з значно зрідженою рослинністю вносили 60 кг/га фосфору з послідуючим дискуванням важкою дисковою бороною БДТ-3 на глибину 8-10 см в два сліди. Зяблеву оранку проводили на глибину 23-25 см з наступним розбиванням пласту дернини дисковими боронами.

У дослідах пасовищні травостої створювали з багаторічних бобових та злакових трав посіву 2002 року і однорічних культур, які висівали щорічно. Посівна площа ділянки – 40 м², облікова – 12 м², повторність – 3-х разова.

Насіння висівали суцільним рядовим способом на глибину 2-3 см з послідуючим прикочуванням ґрунту. При висіві багаторічних культур в травосумішках бобові складали 50%, злакові – 80-100% від норми прийнятої в одновидовому посіві.

За фазами розвитку рослин в створених травостоях визначали урожайність зеленої маси та вміст в ній поживних речовин.

Результати досліджень. З багаторічних трав колосняк ситниковий одним з перших забезпечував надходження пасовищних кормів, як весною (ІІІ дек. квітня – ІІІ дек. травня) – так і восени з отави (вересень) з загальною урожайністю 119 ц/га зеленої маси або виходом сухої речовини 40,1 ц/га, кормових одиниць 27,8 ц/га, перетравного протеїну 3,79 ц/га.

Від травосумішки еспарцету з житняком зелений корм надходив з І по ІІІ дек. травня та в ІІІ декаді вересня – І декаді жовтня. Середня кормова продуктивність травостою складала 151 ц/га зеленої маси або 47,5 ц/га сухої речовини, 29,1 ц/га кормових одиниць, 3,98 ц/га перетравного протеїну.

На 10 днів пізніше пасовищний корм надходив від травосумішки люцерни зі стоколосом безостим з кормовою продуктивністю зеленої маси 140 ц/га, сухої речовини 51,7 ц/га, кормових одиниць 32,5 ц/га, перетравного протеїну 3,26 ц/га.

Аналіз ботанічного складу бобово-злакових травосумішок підібраних для створення пасовищ свідчить, що питома вага бобових компонентів знижувалась по рокам використання, а злакових – збільшувалась. Так, якщо в рік посіву бобово-злакових травосумішок еспарцет складав 75-79%, а люцерна 46-47% від загального урожаю зеленої маси, то на четвертому році життя травостоїв їх частка знижувалась відповідно до 26-40% та 5-8%. Особливо це стосується сумішок бобових зі стоколосом безостим.

Проведений фракційний аналіз багаторічних злакових пасовищних культур свідчить, що вони відрізнялись по співвідношенню листя до стебел. Так, найбільша облистяність відмічена у колосняку ситникового і складала 74%, у житняку і стоколосу безостого вона була на рівні 49-51%.

Таким чином, багаторічні трави - колосняк ситниковий, сумішки еспарцету з житняком та люцерни з стоколосом безостим забезпечували безперебійне надходження пасовищних кормів з ІІІ дек квітня по ІІ дек. червня, тобто на протязі 45-50 днів, та в вересні-жовтні місяцях.

Для збільшення строків пасовищного утримання жуйних тварин використовували посіви однорічних кормових культур. Так, найбільш раннє надходження пасовищного корму (з ІІ дек. квітня) забезпечували посіви озимого жита з урожайністю зеленої маси 120 ц/га або виходом сухої речовини 24,8 ц/га, кормових одиниць – 21,3 ц/га, перетравного протеїну - 2,7 ц/га.

В найбільш посушливий період літа, коли багаторічні трави не дають отав, на випас використовували суданську траву в ІІ-ІІІ дек. червня та її отави в серпні-жовтні місяцях з загальною урожайністю зеленої маси 218 ц/га або сухої речовини 43,9 ц/га, виходом кормових одиниць 37,5 ц/га, перетравного протеїну – 4,1 ц/га.

В подальшому пасовищний корм надходив (ІІІ дек. червня – І-ІІ дек. липня та восени) від сорго-суданкового гібриду, який висівали в І дек. травня. Його урожайність становила 274 ц/га зеленої маси або 61,2 ц/га сухої речовини, вихід кормових одиниць 49,6 ц/га, перетравного протеїну – 4,8 ц/га.

Другий строк посіву цієї культури (25-30.05) давав можливість одержувати пасовищний корм з ІІІ дек. липня по І дек. серпня, та з отави в жовтні з загальною кормовою продуктивністю за два цикли 250 ц/га зеленої маси або 51,1 ц/га сухої речовини, 43,8 ц/га кормових одиниць і 4,6 ц/га перетравного протеїну.

В серпні (ІІ-ІІІ дек.) пасовищний корм надходив від сорго цукрового з урожайністю 140-155 ц/га зеленої маси та 25,2-28,0 ц/га кормових одиниць.

Від загального урожаю зеленої маси питома вага отав була низькою і складала 20-25%.

При створенні пасовищ з багаторічних трав виробничі витрати складали від 1460 до 1800 грн. на 1 га, або 242-300 грн/га на кожен із шести років утримання пасовищ, а однорічних трав 368-436 грн/га. Кошти, які витрачені на створення багаторічних пасовищ окуповуються урожаєм за два роки, однорічних – в рік посіву.

Висновки. При створені пасовищного конвеєра найбільш ранній корм надходив з озимого жита (15.04).

На 10 днів пізніше (24.04.) впродовж 45-50 днів та восени на випас використовували багаторічні трави (колосняк ситників, еспарцет з житняком, люцерна зі стоколосом безостим).

В посушливий період літа (ІІ дек. червня – ІІ дек. серпня) надходження пасовищних кормів забезпечували суданська трава, сорго-суданковий гібрид та сорго. З ІІІ дек. серпня по ІІІ дек. жовтня на корм використовували отави багаторічних трав та соргових культур.

Для повного забезпечення тварин в осінній період пасовищними кормами з урахуванням страхового фонду необхідно збільшувати посіви багаторічних і однорічних культур на 45-50% тобто створювати резервні загони, перший травостій яких може використовуватись для заготівлі сіна, сінажу, силосу а отав – для поповнення пасовищних кормів в вересні - жовтні місяці.

Відповідний набір багаторічних і однорічних кормових культур забезпечував безперебійне надходження пасовищних кормів на протязі 190-200 днів з продуктивністю 25-30 ц/га кормових одиниць збалансованих за протеїном.

Такий пасовищний конвеєр дає можливість утримувати на одному гектарі 9-10 вівцематок, або 1,0-1,3 голів великої рогатої худоби та додатково, з резервних загонів, одержувати сировину для заготівлі грубих і соковитих кормів.

2. Топіха І.Н., Бова В.М., Столбуненко С.Г. Економічна оцінка використання зеленої маси пасовищного конвеєра в раціонах м’ясної худоби // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – Вип.. 2/16/. – Миколаїв, 2002 р. – С. – 52-54.

3. Каплуновский С.П., Водопьянов П.А., Бугакова О.П. Создание кормовой базы для овец в Степи УССР// Труды УНИИЖ «Аскания-Нова». – Т. ХІV. Ч. 2. – 1969. – С. 162-173.

4. Макаренко П.С. Культурні пасовища. – К.: Урожай, 1988. – С. 160.

5. Бова В.М. Багаторічні кормові культури у виробництві зелених кормів для овець на півдні України// Міжвід. темат. наук. зб.: “Вівчарство”. – Вип. 27. – К.: Урожай, 1990. – С. 62-64.

6. Кургак В.Г. Організація конвеєрів на сіяних луках// Тваринництво України. – 1995. - № 4. - С. 42-44.

7. Бєлєвич Є.І., Іус Л.М. Однорічні культури для створення резервного випасу на період літньої депресії багаторічних пасовищ в степових районах// Корми і кормовиробництво: Міжвід. темат. наук. зб. – Вінниця: Тезис. 2003. – Вип. 51. – С. 261-263.

8. Шепель М.А. Соргові культури просяться на лани України// Пропозиція. – 2004. - № 6. – С. 54-56.

УДК 631. 529
Інтродукція перспективних рослин дикоростучої флори
Гратило О.Д., канд. с.-г. наук,

Смєнов В.Ф., Смєнова Г.С.
Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Викладено результати досліджень щодо вивчення та використання інтродуцентів Біосферного заповідника „Асканія-Нова” та інших посушливих регіонів як пасовищного корму в богарних умовах посушливого Степу України. Визначено особливості росту і розвитку рослин, їх кормову продуктивність при пасовищному використанні.
Ключові слова: інтродуценти, урожайність, пасовищна і сінокісна стиглість, пасовища, пасовищний конвеєр

Пасовищне утримання овець і великої рогатої худоби – один із найефективніших способів ведення галузі тваринництва, що в порівнянні зі стійловим майже в два рази знижує собівартість продукції та енерговитрати на її одержання. Але погодні і кліматичні умови нашого регіону стримують розширення періоду використання пасовищної зеленої маси тваринами та знижують продуктивність пасовищ.

Для степової зони півдня України асортимент різностиглих кормових трав і склад травосумішок для пасовищного використання в богарних умовах з урахуванням зональних та екологічних умов ще недостатньо розроблений. Практично не з’ясована роль дикоростучих трав, як цінної структури травостоїв для підвищення їх продуктивного довголіття. Проте світовий і вітчизняний досвід свідчить про можливість рішення цієї проблеми. Це, перш за все, мобілізація ресурсів дикоростучої флори, яка представляє собою багатий арсенал для інтродукції і селекції [1].

Наукові дослідження і практика свідчать, що для створення пасовищного травостою в екстремальних умовах необхідні принципово нові, високоурожайні культури, стійкі до несприятливих умов навколишнього середовища. Вони повинні відрізнятися високою посухо-морозо-солестійкістю, невибагливістю до рівня родючості грунтів і бути продуктивно довголітніми, стійкими до витоптування тваринами [2].

В доступних літературних джерелах даних про видовий набір та особливості створення пасовищного конвеєра в умовах суходолу на основі багаторічних кормових трав дикоростучої флори у поєднанні з традиційними однорічними бобовими та злаковими кормовими культурами не виявлено.

Залучення нових перспективних високоурожайних, посухостійких, високоотавних багаторічних і однорічних трав з різними періодами росту і розвитку рослин сприятиме безперебійному конвеєрному надходженню зелених кормів у пасовищний період.

У складі рослинного різноманіття степу Біосферного заповідника „Асканія-Нова” нараховується більше 400 видів, серед яких можна назвати перспективними у кормовому відношенні майже 100 видів [3]. В той же час середньобагаторічна урожайність зеленої маси природних степових травосумішок не перевищує 25-30 ц/га.

У зв’язку з цим напрямком наших досліджень є пошук і вивчення перспективних у кормовому відношенні, добре пристосованих до місцевих умов дикоростучих трав із природної флори з метою використання їх для створення культурних пасовищ і сінокосів.

На першому етапі досліджень було відібрано лише декілька з них: костриця борозниста, або типчак (Festuca sulcata Hack), житняк гребінчастий ширококолосий (Agropyron cristatrum), стоколос безостий (Bromapsis inermis), грястиця збірна (Dactylis glamerata), пирій повзучий кореневищний (Elytrigia repens L.), конюшина мінлива (Trifolium ambiguum L.), лядвенець рогатий (Lotus corniculatus L.) та колосняк ситниковий (Psathyrostachys juncea), завезений із посушливих регіонів Казахстану.

Методика досліджень. Клімат південного Степу України помірно-континентальний, посушливий, з частими суховіями, тривалість вегетаційного періоду становить 210-220 днів. Річна сума температур вища за 10⁰ досягає 2800-3600⁰, кількість атмосферних опадів за період з квітня по жовтень за середніми багаторічними даними складає 243 мм за рік.

Метеорологічні умови, що склалися за весь період досліджень (2004-2008 рр.), в цілому відповідали середньобагаторічним показникам. Найбільш вологими були 2004 та 2008 роки, коли опадів у вигляді дощу випало 409 та 326 мм відповідно. А 2007 рік відрізнявся жорстокою посухою: з квітня по жовтень було відмічено лише 133 мм опадів. Температура повітря протягом посушливого періоду досліджень перевищувала середній багаторічний показник на 18⁰.

Дослідження проводили в умовах богари на землях Державного підприємства дослідного господарства інституту „Асканія-Нова”, де було закладено дослідні ділянки та колекційні розсадники з насіння, зібраного з дикоростучих рослин Біосферного заповідника „Асканія-Нова” та завезених з інших регіонів.

Експериментальну частину досліджень проводили лабораторно-польовим методом із використанням „Методики проведення дослідів з кормовиробництва” [4] та „Методики опытов на сенокосах и пастбищах” [5].

Вивчали господарсько-корисні ознаки та біологічні особливості відібраних трав цілинного степу та інших степових регіонів.

В дослідах проводили фенологічні спостереження: відмічали строки початку сходів, повні сходи; у злакових після сходів реєстрували повне кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, визрівання насіння; у бобових відмічали фази появи першого і третього трійчастих листочків, галуження, бутонізацію, цвітіння, достигання насіння.

Облік урожайності кормових культур проводили укісно-ваговим методом.

В лабораторних умовах аналізували зразки рослинної зеленої маси на вміст основних поживних речовин.

Бобові культури – лядвенець рогатий та конюшина мінлива досягли фази початку бутонізації (пасовищна стиглість) на 41-46-й день (ІІ дек. квітня), а початку цвітіння (сінокісна стиглість) – на 58-й день від початку вегетації (І дек. травня).

Облік урожаю кормової продуктивності досліджуваних інтродуцентів у зволоженому 2004 році показав, що злакові трави цілинного степу, які було відібрано з найкращих зразків попереднього збору в Біосферному заповіднику та висіяно на дослідних ділянках, забезпечили урожайність у фазу початку колосіння від 120,0 до 184,0 ц/га, бобові у фазу бутонізації – 196,3 та 218,0 ц/га.

Обліком урожаю в 2005 році встановлено, що, внаслідок меншої кількості атмосферних опадів під час вегетації інтродуцентів, накопичення надземної фітомаси досліджуваних культур відбувалося повільніше, і під час пасовищної стиглості урожайність зеленої маси злакових трав була нижчою, ніж у попередній рік на 23-40%, а у бобових – на 10-44%.

Урожайність зеленої маси інтродуцентів у 2006 році, середньому за кліматичними показниками, становила: у костриці борознистої – 50,2 ц/га, колосняка сотникового – 148,0, у стоколосу безостого - 264,4, у житняка – 121,0, у грястиці збірної - 80,0 та у пирію – 98,0 ц/га, урожайність конюшини мінливої складала 168 ц/га, а лядвенцю рогатого – 127,0.

Наступний 2007-й відмічено як рік найбільш жорсткої посухи, що різко негативно відзначилося на продуктивності досліджуваних культур, яка по всіх інтродуцентах не перевищувала 33,0- 55,0 ц/га, а посіви лядвенцю рогатого від посухи загинули.

Рік 2008 за кількістю атмосферних опадів був більш насиченим за попередній, що позитивно вплинуло на урожайність зеленої маси більшості досліджуваних культур. Так, у злакових вона була в межах 99,9 -145,0 ц/га, лише у костриці борознистої вона не перевищувала 41,0 ц/га, а грястиця збірна, внаслідок минулої посухи, загинула повністю. Конюшина мінлива забезпечила урожай 170,0 ц/га зеленої маси.

За результатами обліку урожайності, визначення поживної цінності досліджуваних культур проведено розрахунки їх середніх показників за роки досліджень (табл.1).

Середня урожайність зеленої маси костриці борознистої складає 51,2 ц/га, вихід сухої речовини – 19,9, кормових одиниць – 13,5 та перетравного протеїну – 1,50 ц/га; колосняку ситникового – 109,6; 32,3; 21,6; 3,26; житняку ширококолосого – 103,4; 29,4; 17,9; 2,48; грястиці збірної – 88,8; 25,6; 19,7; 1,76; стоколосу безостого – 152,2; 40,9; 30,7; 3,92; пирію кореневищного – 110,6; 34,4; 20,9; 2,94; лядвенцю рогатого – 169,4; 35,2; 29,4; 4,42 та конюшини мінливої – 144,6; 30,6; 26,7; 3,30 ц/га відповідно.

Таблиця 1. Урожайність інтродуцентів (2004-2008 рр.)

Культура	Зелена маса, ц/га / Суха речовина, ц/га						Корм. од., ц/га /перетравн. протеїну, ц/га
	2004	2005	2006	2007	2008	Серед.	2004	2005	2006	2007	2008	Серед.
Костриця борозниста	76,8 25,8	52,0 23,9	50,2 17,1	37,3 14,8	41,0 17,7	51,2 19,9	16,1 2,55	17,2 1,45	16,1 1,57	7,8 0,92	10,2 1,03	13,5 1,50
Колосняк ситниковий	147,0 38,6	114,5 39,6	148,0 37,6	38,7 10,2	99,9 35,4	109,6 32,3	29,4 4,95	22,9 3,39	28,1 4,20	6,9 1,05	25,0 2,70	21,6 3,26
Житняк ширококолосий	148,0 35,5	89,0 29,6	121,0 29,6	40,3 14,3	119,0 37,9	103,4 29,4	22,2 4,05	16,0 1,79	19,4 3,57	9,6 0,96	22,6 2,04	17,9 2,48
Грястиця збірна	120,0 28,8	121,0 38,0	80,0 24,2	34,0 11,6	-	88,8 25,6	26,4 3,12	27,8 1,99	17,6 1,38	7,1 0,56	-	19,7 1,76
Пирій кореневищний	164,4 53,4	111,0 35,4	98,0 27,0	34,5 11,5	145,0 44,5	110,6 34,4	29,5 4,50	22,2 2,91	18,6 2,59	6,5 0,91	27,5 3,81	20,9 2,94
Стоколос безостий	184,0 41,8	117,0 36,1	264,4 61,7	55,7 15,1	139,7 50,0	152,2 40,9	36,8 5,08	22,2 3,15	50,2 7,23	10,6 1,51	33,5 2,62	30,7 3,92
Лядвенець рогатий	196,3 37,0	185,0 42,5	127,0 26,0	-	-	169,4 35,2	29,4 4,78	33,3 4,68	25,4 3,81	-	-	29,4 4,42
Конюшина мінлива	218,0 47,3	134,0 23,9	168,0 34,4	33,0 8,0	170,0 39,4	144,6 30,6	41,4 5,04	25,5 3,08	30,2 3,86	5,9 0,74	30,6 3,74	26,7 3,30

В результаті багаторічних спостережень найбільш посухостійкими культурами визначено: кострицю борознисту, колосняк ситниковий, житняк ширококолосий, стоколос безостий, пирій кореневищний та конюшину мінливу, а резистентність до тривалих посух у грястиці збірної і лядвенцю рогатого виявлено низькою.

Обліком урожайності інтродуцентів встановлено, що найбільшою продуктивністю і якістю відрізняються стоколос безостий, колосняк ситниковий, пирій кореневищний, житняк ширококолосий, лядвенець рогатий та конюшина мінлива, які здатні забезпечувати високу урожайність зеленої маси та перетравного протеїну з одиниці площі при пасовищному використанні.

За результатами обліку урожаю костриця борозниста не показує високу продуктивність, але є цінною культурою в плані створення пухкої дернини на посівах і дає найбільш ранній пасовищний корм.

2. Нурбаев О.Н. Интродукция дикорастущих растений из семейства злаковых /О.Н. Нурбаев, К.А. Ахметов //Вестник сельскохозяйственной науки Казахстана.–1991.- №7.– С.35-37.

3. Ведєньков Є.П. Результати та перспективи інтродукції трав’янистих рослин в „Асканія-Нова” / Є.П. Ведєньков. //Збірник матеріалів науково-виробничої конференції: „Інтродукція рослин і паркобудівництво”. – Київ: Вид. Наукова думка, 1975. – с.127-134.

4. Бабич А.О. Методика проведення дослідів по кормовиробництву / А.О. Бабич. – К. - : Аграрна наука, 1994. – 78 с.

5. Методика опытов на сенокосах и пастбищах /[под ред. В.Г. Игловикова и др.]. – ВНИИК. –– М., 1971 – Ч.2. - 118 с.
УДК. 636.087.7/636.087.3:636.4
Нові рецепти преміксів для тонкорунних овець на півдні України
Д. В. Єфремов
Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф.Іванова “Асканія-Нова” – Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Наведено результати досліджень щодо розробки нових рецептур мінеральних та вітамінно-мінеральних преміксів для овець, використання яких у годівлі сприяє збільшенню продуктивних та покращенню репродуктивних ознак, зокрема, настригу митої вовни на 2,4 і 4,7%, динаміки росту і розвитку приплоду на 5,8-6,2% та інтенсивності обміну і засвоєння поживних речовин.
Ключові слова: вівцематки, ягнята, мінеральні речовини, вітаміни, премікс, продуктивність.
Стійке збільшення виробництва продукції вівчарства можливе лише за рахунок якісної кормової бази. Критерієм її раціональної організації є дотримання таких найважливіших принципів, як відповідність зональним, економічним і природним умовам тощо.

Особливу увагу необхідно звертати на забезпечення овець кормами у стійловий період. Вони повинні бути якісними та повністю забезпечувати потреби тварин не тільки у білках, жирах, вуглеводах, але й у мінеральних речовинах та вітамінах, тому що останні відіграють важливу роль в обмінних процесах і формуванні продуктивності тварин.

Наскільки мінеральні речовини та вітаміни необхідні вівцям показують численні дослідження вчених різних країн. Починаючи з вчення В.І. Вернадського і до теперішнього часу наукою та практикою накопичено достатньо великий матеріал про значення макро- мікроелементів і вітамінів в організмі тварин [1,2,3,]. Так, наприклад, для нормального перебігу процесів вовноутворення необхідні не тільки білки, а й ряд мінеральних елементів. Для метаболізму поживних речовин необхідна наявність не лише субстратів і ферментів, а й речовин небілкової природи – кофакторів. Ними можуть слугувати органічні сполуки (вітаміни) чи іони металів [4,5].

Відомо, що мінеральні елементи та певні вітаміни в організмі жуйних не утворюються, тварини повинні отримувати їх з кормом. Але склад останнього змінюється залежно від виду рослин, стадії вегетації, способів заготівлі та зберігання, технології підготовки до згодовування, типу ґрунтів, агротехніки, погодних умов, екологічної ситуації в регіоні. Дослідження хімічного складу кормів типових раціонів для овець у зоні Степу показують, що протягом останнього десятиліття виріс дефіцит макро – (кальцій, фосфор, магній, натрій, сірка) та мікроелементів (міді, цинку, марганцю, кобальту, йоду, селену) і вітамінів (А, Д, Е). Для його подолання впродовж багатьох років використовуються різні кормові засоби, зокрема мінеральні та вітамінно-мінеральні премікси. Справа у тому, що їх виробництво в Україні досить мізерне і не завжди відповідає біогеохімічній провінції, у якій знаходиться господарство, а іноземні компанії у своїх рецептах не враховують хімічний склад кормів певної зони. Для балансування раціонів тонкорунних овець на півдні України до недавнього часу використовувались премікси, рецепти яких були розроблені ще за часів колишнього СРСР (П-80-1-89, ПО-1 та ін.)[6]. Враховуючи те, що з часом відбулося багато змін не тільки у хімічному складі кормів, а і у генетиці тварин ті рецепти вже не допомагають у повній мірі балансувати раціони овець за мінералами та вітамінами. Ця проблема спонукає науковців до розробки нових регіональних преміксів залежно від кормової бази окремо взятого господарства, адже питання мінерального та вітамінного живлення можливо вирішити лише комплексно як за рахунок заготівлі повноцінних кормів, так і при застосуванні різних добавок.

З цією метою було розроблено нові рецепти преміксів та досліджено їх вплив на продуктивні та репродуктивні ознаки вівцематок таврійського типу асканійської тонкорунної породи.

Матеріал і методика досліджень. Експериментальна частина наукової роботи щодо вивчення впливу розроблених рецептів преміксів на продуктивні ознаки і обмінні процеси була проведена на базі вівцеферми ДП ДГ «Асканія-Нова» Чаплинського району Херсонської області. Для досліду було відібрано 51 голову суягних вівцематок вищезазначеного типу, яких з урахуванням віку, живої маси розподілили на 3 групи (n=17 у кожній). Напротязі досліду вівцематки піддослідних груп в складі раціону (силос кукурудзяний 3,5 - 4,0; сіно суданкове – 0,8, люцернове – 0,7, концкорм - 0,5 кг/гол. у зимовий та 8 кг/гол. зелених кормів і концкорм - 0,5 кг - у весняно-літній період) отримували комбікорм одного складу, до якого було введено типові для південного регіону зернові інгредієнти (% за масою комбікорму): ячмінь – 24; пшениця – 25; кукурудза – 14; рисова мучка – 15; макуха соняшникова – 18; монокальційфосфат –2; кухонна сіль – 1 та премікс - 1. За поживною цінністю в 1 кг комбікорму містилось 1 корм. од. і 130 г перетравного протеїну, кальцію - 5,5 і фосфору - 8,4 г. Згідно запланованої схеми досліду вівцематки контрольної групи у складі комбікорму отримували стандартний премікс П-80-1-89 (1% за масою комбікорму), а їх аналоги з І та ІІ дослідних груп - експериментальні премікси №1 і №2.

З метою визначення ефективності використання преміксів у годівлі вівцематок було вивчено репродуктивні та продуктивні ознаки. Динаміку живої маси отриманого приплоду визначали шляхом їх індивідуального зважування при народженні, у 21 день та по місяцям до відлучення (4 міс.). Відбір зразків вовни та її фізико-механічний аналіз проводили за загальноприйнятими методиками. На фоні науково-господарського експерименту на трьох вівцематках з кожної групи проведено балансовий дослід. Для контролю стану здоров’я та ходу обмінних процесів були відібрані зразки крові. Усі дані, отримані у дослідженнях, статистично оброблені методами варіаційної статистики за Н.А. Плохинським [7].

За результатами ягніння (табл. 1) встановлено, що плодючість вівцематок ІІ дослідної групи була більшою від аналогів з контрольної на 11,8%, а І дослідної – на 5,9%.