Селекційно-генетичний центр з вівчарства вівчарство міжвідомчий тематичний науковий збірник Випуск 35

В.О. Сухарльов, канд. с.-г. наук

Харківська державна зооветеринарна академія

Гармонізація співвідношення земельних угідь і поголів’я, а також різних видів тварин між собою і особливо конкуруючих (дрібна рогата худоба – велика рогата, свині - птиця) - є важливою складовою ефективного ведення тваринництва.

У зв’язку з цим сьогодні нагайним є розробка методики визначення оптимальності вівцепоголів’я та інтенсивності вівчарства.

Матеріал і методи досліджень. Дослідження проводилися методом аналізу даних і їх співставлення та вироблення методичних підходів в оптимізації вівцепоголів’я і створення формули визначення інтенсивності вівчарства. Для розрахунків нами використані дані ФАО 2003 (як найбільш повні статистичні матеріали) [1] та інші.

Інтенсивність виробництва продукції вівчарства визначалася у розрахунку на 100 гектарів території.

Індекси інтенсивності виробництва (співвідношення кількості виробленої продукції від однієї вівці до витрат на її утримання і годівлю) прийнято такі: для вовни однорідної у фізичній масі – 5,0 кг; приросту живої маси - 1,0 кг; молока – 0,22 кг [2].

Результати досліджень. 1. Інтенсифікація тваринництва передбачає максимальне використання основних засобів виробництва, найголовнішим з яких є природні угіддя (територія). Для вівчарства це важливо тому, що вівці найбільш максимально використовують природні ландшафти.

Як видно із таблиці 1 найбільше овець на 100 гектарів території є у Великій Британії, а найменше - в Україні - різниця у 34,8 рази.

На одну особу України приходиться овець менше, ніж у середньому по провідних країнах Європи з вівчарства, - у 24 рази. У порівнянні з показником Великої Британії ця різниця складає – 88 разів, а з Францією понад 10 разів.

Таблиця 1. Показники вівцепоголів’я у провідних країнах

Європи з вівчарства (ФАО 2003)

Країни	Тери-торія, км. кв.	Насе-лення, млн. чол.	Кількість овець
			Всього, млн. гол.	На 100 га, гол	На особу населен-ня, гол.
Велико- британія	244700	59,5	35,8	146,3	0,62
Греція	132000	10,5	9,1	68,9	0,87
Іспанія	504800	39,9	23,8	47,1	0,6
Італія	301230	57,5	10,95	36,4	0,18
Румунія	237500	22,4	7,3	30,7	0,32
Франція	551100	59,3	9,4	17,1	0,16
У серед - ньому Україна	-	-	-	57,8	0,48
	603700	49,7	1,0	1,66	0,02

Іншим значимим показником інтенсивності тваринництва є виробництво продукції на 100 гектарів (1 кв. км) площі території країни (регіону).

Дані таблиці 2. показують, що найбільше баранини на 100 га території у Європі виробляє Великобританія – 1,3 тони і найменше – Україна (10 кг/100 га). Наша держава має цей показник меншим від середнього по цих країнах у 30 разів. Хоча різниця між шісткою країн, що аналізується, у виробництві баранини на 100 га площі теж велика – 2,0-6,5 разів. Ця ситуація визначається спеціалізацією їхнього вівчарства і національними традиціями країн.

Таблиця 2. Показники виробництва продукції вівчарства

у провідних країнах Європи

Країна	Виробництво продукції, тис. тонн			Виробництво на 100 га території, тонн
	Бара- нина	Вовна	Моло- ко	Бара- нина	Вовна	Моло- ко	Умовна проду- кція
Велика Британія	317,0	60,0	-	1,3	0,25	-	2,55
Греція	82,0	9,6	670,0	0,6	0,07	5,1	2,1
Іспанія	240,0	30,8	420,0	0,5	0,06	0,8	1,0
Італія	58,0	11,0	790,0	0,2	0,04	2,6	1,0
Румунія	50,0	16,7	270,0	0,2	0,07	1,1	0,8
Франція	130,0	22,0	250,0	0,2	0,04	0,5	0,51
У серед- ньому	-	-	-	0,3	0,05	2,0	1,0
Україна	8,0	3,3	18,0	0,01	0,005	0,03	0,04

Вовни на 100 га території найбільше виробляє Великобританія – 250 кг, а Україна – найменше – 5 кг. Хоча у Великій Британії вовна є другорядною продукцією і вона становить до 10% вартості продукції галузі, а баранина - до 90%.

Український вовновий показник менший від середнього по вказаних країнах у 50 разів і він є критичним.

Овечого молока найбільше на 100 га території виробляє Італія – 5,1 тонни. В Україні цей показник менший від середнього по наведених країнах у 67 разів (0,03 тони), хоча Великобританія виробництвом овечого молока не займається.

Різна продукція вівчарства неоднозначна за значимістю і складністю виробництва та витратами і дохідністю. Тому нами приймаються такі індекси перерахунку сполученої продукції в умовно основну: жива маса – 1,0 кг, молоко овече – 0,22 і вовна у фізичні масі (вона в Західній Європі в основному однорідна) – 5,0 [2].

Як видно із даних таблиці 2 за кількістю сполученої (умовної) продукції спостерігається ранговість лідерства і перші місця займають країни з інтенсивним виробництвом баранини – Велика Британія, а молока овець – Греція.

Середні позиції у ранговості займають країни із різносторонньою спеціалізацією вівчарства, а останнє – Україна, яка має критичний рівень галузі. Він є у 25 разів меншим від середньоєвропейського по провідних вівчарських країнах.

Таким чином, при плануванні вівцепоголів’я України на перспективу необхідно виходити з декількох позицій: а) брати за норматив встановлений нами середньоєвропейський показник по провідних країнах з вівчарства – 57,8 овець на 100 га території. Тобто Україна повинна мати 34,9 млн. овець. Без врахування Великобританії (специфічної вівчарської країни) норматив - 40 овець на 100 га. При цьому українське вівцепоголів’я буде складати 24,15 млн. голів;

б) приймати для розрахунку середній показник по провідних країнах Європи з вівчарства – кількість овець на одну особу – 0,48 голів. У цьому випадку на 46,5 млн. українського населення (за 2008 рік) овець необхідно мати 22,3 млн. голів; це на рівні Іспанії;

в) можна керуватися встановленими для України мінімальними нормативами продукції вівчарства на одну людину в рік: вовни митої – 0,72 (немитої – 1,44), баранини – 2 кг у забійній масі (4,5 в живій масі) і 0,1 овчина. Для цього необхідно утримувати на одного жителя 0,33 вівці [3].

У Європі серед провідних країн з вівчарства на душу населення кількість овець приходиться 0,48 голів, що більше від наведеного нами (0,33) - на 45,5%.

За представленими нормативами у державі повинно бути овець - 15,35 млн. голів. Це менше від встановленого вище поголів’я на 36,4 і 31,2%;

д) мінімальним вівцепоголів’ям України повинно бути таке, що співвідноситься до кількості корів як 1:1. Майже таке співвідношення по багатьох губерніях і областях України складалося віками.

У період 1961-1990 років в Україні було корів - 8,61-8,91 млн. голів, а овець – 9,0-8,82; тобто співвідношення майже 1:1 [4].

До 2015 року планується мати 4,4 млн. корів, а на більш дальню перспективу - 6,9-8,2 млн. корів [5].

Таким чином, овець в Україні до 2015 року повинно бути (як мінімум) - 4,4 млн. голів, а на більш дальню перспективу – 6,9-8,2 млн. голів. Таке вівцепоголів’я майже відповідатиме рівню 1990 року.

Для визначення комплексного коефіцієнта інтенсивності вівчарства приймемо таку формулу:

К – коефіцієнт інтенсивності вівчарства;

Ps – виробництво вовни на 100 га території (чи с.-г. угідь);

Xa – коефіцієнт інтенсивності виробництва вовни;

Bs – виробництво баранини на 100 га площі;

Xb – коефіцієнт інтенсивності виробництва баранини;

Ms – виробництво молока на 100 га площі;

Xs – коефіцієнт інтенсивності виробництва молока овець.

Індекс інтенсивності виробництва окремих видів продукції вівчарства прийнятий такий: для вовни – 0,11; баранини – 0,4 (середній результат -[(0,58+0,2):2]), молока овець – 2,0 [2].

На основі встановлених показників розвитку вівчарства у країнах Європи з розвинутою галуззю розрахуємо інтенсивність виробництва продукції (табл. 3).

Дані таблиці 3 показують, що найбільш ефективним виробництвом у вівчарстві є одержання молока. І тому найбільша ефективність вівчарства на 100 га території у тих країнах, які займаються молочним вівчарством.

Так, Великобританія не виробляє овечого молока і тому, незважаючи на високий рівень виробництва баранини і особливо ягнятини, сумарна інтенсивність галузі вівчарства у 17,5 разів менша від показника Греції. А все тому, що грецьке вівчарство має високий рівень виробництва овечого молока.

Вівчарство України має сумарну інтенсивність у 150 разів меншу від лідера – Греції, та у 15,7 рази від Франції, яка замикає низку країн цього списку; а в цілому - у 58,6 разів меншу, від середньоєвропейської (по провідних країнах з вівчарства). Цей показник обумовлений тим, що Україна в цілому виробляє на 100 га площі менше, від визначеного середнього рівня; баранини - у 30 , вовни – 50, молока – 67 разів.

Стосовно виробництва продукції вівчарства у Великій Британії, то вона має специфічність у технології (майже цілорічне пасовищне утримання, м’ясні і напівм’ясні породи овець та виробництво ягнятини) і тому це вівчарство не зовсім вписується у нашу методику оцінки. Проте виключити цю країну із аналізу європейського вівчарства не можна. Можливо, більш повна оцінка була б з урахуванням європейської ціни на продукцію вівчарства.

Вівчарство у різних країнах світу розміщується і розвивається нерівномірно, що є ознакою впливу природних, національних і інших чинників.

Для України єдиний шлях збільшення ефективності вівчарства через його інтенсифікацію – це, у першу чергу, відновлення до оптимальних розмірів вівцепоголів’я та нарощування об’ємів вівчарської продукції і особливо ягнятини.

Доїння овець – національна традиційне заняття деяких народностей України і тому загальнодержавним заходом воно бути не може, а повинно посилено розвиватися у визначених регіонах (Карпатський, Кримський та ін.).

Для збільшення вівцепоголів’я України необхідно широко використовувати багатоплідних овець романівської породи, плодючість якої за одне ягніння понад 200%, а за 1,5-2 ягніння в рік (за рахунок поліестричності) – до 350-500% [6]. Ця порода може використовуватися як в чистоті, так і для схрещування з неплемінними вівцематками для одержання трипорідних помісей (третьою породою може бути асканійський чорноголовий кросбред або олібс чи інша м’ясна).

Висновки. Оптимізація вівцепоголів’я – основний чинник інтенсифікації вівчарства України.

Інтенсивності галузі на рівні середнього по провідних єврокраїнах з вівчарства (4,1 бали) можна досягнути, маючи оптимальне поголів’я овець і розвиваючи виробництво ягнятини і овечого молока.

Швидке нарощування поголів’я овець і об‘ємів виробництва можливе тільки при використанні романівської багатоплідної породи як в чистоті так і для одержання трьохпорідних помісей.

Розроблені методики оптимізації вівцепоголів’я та інтенсивності вівчарства дозволяють керувати процесом відродження і розвитку галузі.