Гайденко П.П. Проблема рациональности на исходе ХХ века // Вопросы философии. - 1991. - N 6. - С.8

Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Пространство и время в неживой и живой природе. - М.: Наука, 1975. - С. 16.

Проте, така багатоманітність функцій туризму окрім того, що вона є позитивною його ознакою, складає певну практичну і теоретичну проблему, бо розмиває уявлення про сутність туризму, ховає її за різноякісним багатством сенсів. Інколи важко відокремити туризм як суспільну інституцію від ділової чи пізнавальної поїздки, від творчого потягу до нового і просто від переміщення людини чи групи людей у просторі. У подібних випадках кажуть про науковий, чи пізнавальний туризм, туризм діловий, екологічний тощо, хоч «туристична складова» вбачається у цих випадках часто досить механічним чином - як можливість паралельного відпочинку чи екскурсій під час здійснення поїздки у справах, чи їх хаотичне суміщення у часі і просторі. В міжнародній статистиці до туризму зараховують навіть поїздки на курорти, дачні місця до родичів і знайомих, на ярмарки, конгреси і т.п.

В теоретичному плані у цьому випадку важко аналізувати і визначати загальні закономірності і перспективи туристського руху. А це питання набуває все більшої не лише теоретичної, а й практичної актуальності. Незважаючи не певні негативні моменти, які присутні в туризмі (не завжди благотворний вплив туризму на оточуюче природне середовище, небезпека, що може підстерігати туристів із-за епідемічних станів або терористичних акцій в країнах перебування тощо), необхідність розвитку туризму ні в кого не викликає сумніву, і цей процес є досить активним. Проте, саме тому не можна залишати його без уваги і осмислення. Об’єктивні показники зростання масштабів туризму вже сьогодні вказують на наближення їх динаміки до експоненційної форми. Наприклад, якщо у 1950 р. кількість міжнародних відвідувань становила 25 млн., то в 2020 р. планується вже 1,5 млрд.! Виникає питання про адекватну оцінку і передбачення наслідків цих процесів та розуміння глибинних джерел і потенцій розгортання туристського руху. Важливо мати хоч якусь уяву про характер його еволюцій та можливі майбутні «туристські революції» (Генеральний секретар Всесвітньої туристської організації Франческо Франжіаллі, виступаючи в Київському університеті туризму, економіки і права 9 жовтня 2002 р., говорив про «туристську революцію ХХ стотіття» - Франжіаллі Ф. Тенденції розвитку міжнародного туризму. - К., 2002, с.7).

Треба враховувати, що ці революції можуть мати не лише райдужні, а й песимістичні кольори. Адже прогрес засобів комунікації в світі звужує часові, отже і географічні рамки мандрувань. Разом з тенденцією збільшення прозорості кордонів країн це відносно скоро дозволить кожному індивіду усю нашу планету вважати «власною оселею» і «мандри» по ній стануть так само буденними і банальними, як зараз буденні наші пересування поїздом між містами, або метро з дому на роботу чи навпаки. Значною мірою це відбувається вже сьогодні. Ж.Атталі не випадково визначив сучасну людину як «кочовника», який завдяки банківський картці і шенгенській візі почувається в багатьох країнах (принаймні у європейському просторі) як у себе вдома. Можна додати до цього і мобільний телефонний зв»язок, який посилює цей ефект, а розвиток телебачення і интернету сприяє поширенню теле- і інтернет-туризму, який взагалі не потребує фізичного переміщення людини в просторі.. Усі ці зрушення свідчать, з одного боку, про безмежні можливості туризму, тобто є позитивними. З другого - повсякденні пересування людей, або сидіння перед телевізором навряд чи можна позначати традиційним словом «туризм». То чи не є ця суперечність показником можливих внутрішніх протиріч і катаклізмів у сфері туризму, або виродження його в буденність, тобто його скорої смерті?

Недостатнє розуміння сутності туризму заважає вирішенню подібних проблем, які насуваються, а також розвитку і ефективному використанню туризму у якості важливого компоненту життя людини і істотного джерела бюджету багатьох країн. Розкриття зазначеної сутності потребує спеціальних і цілеспрямованих зусиль, зокрема воно породжує необхідність філософського осмислення феномену туризму. Щоб в цьому переконатися, впевнимось, що традиційних поглядів на зазначені проблеми недостатньо.

Спроби екстенсивних рішень. Впевненість в нормальному розвитку туризму може базуватись на традиційній екстенсивній ідеології розширення можливостей існуючих і відкриття нових маршрутів і включення в сферу туризму все нових форм дозвілля, в кінцевому випадку - в перегляді і розширенні самого поняття туризму, аби не буденність витіснила туризм, а навпаки, туризм набув всезагального значення. Наприклад, до традиційних туристів можна зарахувати також глядачів пізнавальних телепрограм, членів «клубів кіномандрівників» і взагалі всіх «інтересантів», особливо тих, хто цікавиться життям різних народів, їх культурою та побутом, незалежно від того чи людина їздить по світу, чи читає про цих народів в бібліотеці або живиться інформацію з телебачення, радіо або інтернету. Принаймні, можна розглядати цих людей у якості потенційних туристів. Але на цьому шляху остаточно зникне різниця між туризмом і іншими суспільними процесами, тому що виявлення тих чи тих інтересів притаманне людині взагалі і знову виникає питання про специфіку саме туристських інтересів. Ясно, що без попереднього виявлення атрибутивних ознак туризму такий наслідок є неминучим.

Другий напрямок, теж екстенсивний, пов’язаний з сподіванням на виникнення і розвиток ніби якісно нових форм туризму, які саме і усоблюватимуть туризм в його «чистому вигляді», але по суті якісної новизни порівняно з попереднім поглядом тут немає. Мова лише про якусь особливу екзотику. Сьогодні вже кажуть про екстремальний (пов’язаний з ситуаціями виживання в складних природних або штучно створених умовах) та космічний туризм. Але такому повороту подій заважатиме та обставина, що, у випадку екстремальності туризм скоріше за все редукуватиметься до того чи іншого виду (чи видів) спорту. В ситуації ж з космосом велика вартість «квитків» на космічні вояжі (десятки і сотні мільйонів доларів) поки що також не дозволяє вважати цей шлях масовим. Отже, в обох зазначених ситуаціях не виконуватиметься одна з провідних вимог до туризму - забезпечення його загальнодоступності. Туризм має відповідати здійсненню прав кожної людини на пересування і мандрування. Ця вимога знайшла відображення у відповідних туристських документах, в тому числі і рішеннях Всесвітньої туристської організації, і є принциповою.

Ми знову повертаємося до питання: чи не означає це реальної небезпеки «туристського колапсу» в досить близькому майбутньому? Воно може здатися надто абстрактним і далеким від сьогодення, але насправді, оскільки майбутнє туризму закладається саме зараз, то вже сьогодні треба визначатися з принципових питань щодо його сутності і можливостей і напрямків подальшого розвитку.

Якісно нові проблеми. Ми (людство) не застраховані від неприємностей тому, що навіть у випадку ззовні спокійного зростання ролі туризму в житті людини можуть зростати також перешкоди і небезпеки, які сьогодні присутні у ще нерозвиненій зародковій формі і мають відносно неістотний характер. І мова йде не лише про можливі метаморфози з відчуттям ностальгії чи про інші психологічні дискомфортні стани. Не можна виключати активізації і більш глибоких (архетипичних) чинників.

Замислимося над тим, що вже сама по собі зміна людиною топосу її повсякденної життєдіяльності, пов’язана з наближенням туристських форм поведінки і способу життя до нашого побутового буття, у випадку постійних пересувань людини по планеті може стати джерелом проблем, які сьогодні недостатньо усвідомлюються. І мова не лише про те, що і сьогодні вона часто не має бажання до зміни місця свого перебування, але вимушена це робити під впливом обставин (депортації, пошуки роботи за кордоном, міграції тощо), здійснювати, так би мовити, «насильницький туризм», який є для неї прокляттям (хоч формально його також можна розглядати як «мандри» і «прогулянку»). Річ в тім, що не завжди зміна місця і втрата, хоч б і тимчасова, відчуття батьківщини, свого етнічного і природно-географічного та соціального коріння, є благо. В дорозі людина менш захищена ніж вдома, більше підкорена владі випадковостей, непередбачених обставин і свавіллю людського оточення. Її сприйняття світу також змінюється, йде вшир, дії набувають характер безпосередніх і, значною мірою рефлекторних актів відповідно до поточної ситуації, людина поступово втрачає рівень і зміст досягнутої до того культури - глибину задумів, духовних переживань і ретроспективний вимір, що небезпечне можливістю її деградації. Поширення туризму несе в собі можливість зростання цих негативних явищ.

Не випадково, одним з найбільш жорстких покарань людини здавна вважалося заслання чи вигнання її з рідної домівки, міста, або взагалі за межи батьківщини. Згадаймо оцінки стародавніми авторами фактів вигнання філософів (Анаксагор), що іноді завершувалося навіть продажем їх у рабство (Платон). Широко відома й легенда про Агасфера (Вічного жида), яка мабуть не випадково привертала увагу і багатьох письменників і філософів (І.В.Гьоте, П.Шеллі, В.Жуковський, Е.Кіне, Е.Сю, Х.Борхес та інш.). Відмовивши Христу у короткочасному відпочинку під час руху його під тягарем хреста на Голгофу, Агасфер був покараний тим, що ніколи не мав спокою, він навіть був позбавлений можливості знайти вічне упокоєння у смерті. Подібне виключення з загального закону людської смертності має місце і в біблійних текстах, зокрема засуджені були чекати есхатологічної розв’язки Єнох та Ілія, приречений на блукання Каїн.

Багато прикладів негативних відчуттів, які пов»язані з переміщенням людини в інші місця, дає сучасна реальність. І тут загострюється ще одна тема для осмислення - туризм і суспільство. Туризм не існує поза інших суспільних відносин і вони мають істотний вплив на нього, як і він впливає на них. Обидві обставини можуть мати не лише позитивний, а й негативний зміст. Ми є сьогодні свідками масової міграції українців за кордон у пошуках роботи, у вигляді продажу жінок в сексуальне рабство і т.п. Це звичайно не туризм, але туризм інколи стає формою, що маскує ці цілі. Масовий відрив людей від домівки, від батьківщини, від свого генетичного і історичного коріння сам по собі набуває соціального характеру, виробляє нову психологію і інше ставлення до життя у їх учасників. З другого боку, значні переселення людей або міграції можуть негативно впливати не лише на людей, що їх здійснюють, а й на місця їх переселення. Не завжди позитивним є перенесення в інші країни своїх порядків і нав’язування їх іншим, як це робили під час епохи великих географічних відкриттів мандрівники-конкістадори щодо місцевих аборигенів. Тому ці порядки не сприймаються. Формуються маргінальні субкультури, представники яких втратили зв’язок з рідною культурою і не можуть адаптуватися в нову.

Тут знову ми стикаємось з невизначеністю сутності туризму, на цей раз у зв’язку з переплетінням туризму з прагматикою життя. Адже за потягом до невідомих земель часто стоїть не лише любов до мандрувань і жадоба нових вражень, а й більш жорсткі і невідворотні механізми, подібно до того, як за романтичним мандруванням навколо світу і відкриттями нових земель в свій час стояла практична потреба відшукання нових ринків, торгівельних шляхів і колоній. Сучасне прагматичне життя ще масштабніше експлуатує природний людський інтерес до мандрувань і до інших культур. Зростаючі переміщення великих мас людей все частіше викликаються зовсім не туристськими цілями, а фінансовими, економічними і політичними потребами і інтересами. При цьому можуть ігноруватися не лише гуманістичні принципи туризму, а й елементарна людська моральність, прикладом чого є діяльність сучасних місіонерів «свободи і демократії», які втручаються в життя інших народів незважаючи на спротив місцевого населення і відсутність реального ґрунту під приводами, що слугують виправданням навіть військового втручання і без санкцій міжнародної спільноти.

Усе це не може не відбиватися на туризмі. Під впливом зазначених загальносоціальних умов і у міру інституціалізації і бюрократизації туризму він поступово вироджується в майже неприкриту гонитву за грошима, в «бізнес», в якому, зрозуміло, турист цікавить туристські структури лише як покупець туристских послуг. Тому, як завжди буває у відносинах куплі-продажу, за гарною рекламною упаковкою, далеко не завжди виявляється добра якість товару і відпочинок перетворюється для туриста-покупця на муки і поневіряння. Отже, бездумне розширення сфери туризму може не лише не знімати труднощі, але й загострювати їх, переводячи їх в суто економічну, а то й в міжрелігійну і політичну площини або інші.

З зазначених обставин випливає, що проникнення в сутність феномену туризму не просто має принципове значення, а й потребує вже сьогодні реального виходу на рівень саме філософської рефлексії і відповідної артикуляції. Можна сказати сильніше: у цій необхідності полягає виклик до філософії з боку сучасного туризму. Оскільки сутність - поняття однопорядкове з поняттям субстанції, в узагальненому вигляді зазначений виклик можна розглядати як проблему визначення субстанційних засад туризму. Принципова позиція, що націлює саме на субстанційний аналіз питання, полягає у тому, що розвиток туризму як сфери суспільного життя, хоч і не може бути виключений з соціуму, але повинний спиратися на власні засади, виходити з своєї специфіки і відповідати їй. А для цього зазначені засади і специфіка мають бути чітко визначені і зрозумілі. Стаття і присвячена з’ясуванню пов’язаних з цією проблемою деяких вихідних позицій.

Відповідь на виклик. Усвідомлення туризму як факту суспільного життя і виникнення перших туристських організацій відбувалося достатньо пізно - в Х1Х ст. Тоді туризм (від фр.tour - прогулянка, поїздка) розглядався у чисто зовнішньому його сприйнятті - як мандрування у вільний від роботи час, пов’язаний з відпочинком засіб задоволення рекреаційних потреб людини (оздоровлення, пізнання, відновлення продуктивних сил людини). Відповідно до цього виділялися види туризму - спортивний, культурно-пізнавальний, приміський, релігійний тощо. Що ж до філософського його осмислення, то воно відбувається лише у ХХ ст. і продовжується в наш час. Проте, й досі філософський аспект залишається недостатньо вивченим, ознакою чого є, зокрема, те, що колективна праця, яку читач тримає у своїх руках, є по суті першим монографічним виданням з філософії туризму не лише в Україні, а й в Європі.

В філософському аналізі теми мандрування виявилися свої труднощі. В дослідженнях всезагального розуміння понять «шлях», «мандрування», «мандрівник», «дорога» існує реальна небезпека реїфікацій, перетворення їх в самостійні реалії, внаслідок чого філософу легко впасти в гріх трансцендентизму, наділивши ці поняття позачуттєвими смислами і відірвавшись від їх практичного коріння - реального туризму. Рух філософської думки у бік трансцендентистського тлумачення феномену туризму здається інколи тим «природнішим», що широкі передумови для цього дає міфологічна та міфопоетична і містична традиції. Відштовхуючись від історій про мандрування і пригоди міфологічних героїв (наприклад Одісея або Енея) і релігійних персонажів між «тим» і «цим» світами (перенесення Геракла на Олімп і надання йому безсмертя, «взяття богом» Єноха на небо, вознесіння Христа тощо), або запозичуючи щось в давніх уявленнях про мандри душі (реінкарнацію) тощо, теоретик може досить вільно відчувати себе в світі різноманітних розумових спекуляцій. Але в такому випадку філософія туризму перетворюється в чергову якщо не міфологему, то традиційну філософську онтологію, яка до реального туризму безпосереднього відношення не має і майже нічого не дає практиці. Наприклад, Габріель Марсель, говорячи про «людину мандруючу», надав поняттю мандрів граничний екзистенційний «надлюдський вимір», відзначивши, що «саме душа, саме вона - одвічна мандрівниця, саме про душу і тільки про неї буде найвищою правдою сказати, що бути - це бути в дорозі» (Марсель Г. Homo viator.- К.: Видавничий дім «КМ Academia», Університетське видавництво «Пульсари», 1999. - с.14). Відношення пов’язаної з цим духом «мандруючої людини» з практикою повсякденного туризму є дуже опосередкованим.

Отже, вихідною методологічною настановою філософії туризму треба визнати необхідність здолання крайнощів традиційного туристського емпіризму (онтизму) з одного боку, і філософського туристського трансцендентизму - з іншого. Потрібна постановка та вирішення проблеми туризму на граничному субстанційному рівні, але у власних межах туризму. Мова йде про філософію не мандрів, а саме туризму у всій повності його смислів і в його комплексності, де важливими, але лише як моменти, виявляється і поняття шляху і мандрів.

Туризм як форма трансцендування.. Початковим для зазначеного аналізу може бути фіксація факту потягу людини до мандрування, до «відпочинку» поза власної оселі, за межі свого міста і навіть держави, і «просте» питання: чому цей факт має місце? Чому людина має потребу і намагається долати свій особистий «топос», відчуває нудьгу від довгого перебування в одному місці, прагне змінити цю ситуацію, часто навіть не усвідомлюючи причини цього. Чому проведення відпустки, якщо воно не пов’язане з хоч би тимчасовим виїздом за межі місця проживання, часто розглядається як марно втрачена можливість «дійсно відпочити». Чому людина здавна прагнула, часто з ризиком для життя, мандрувати не лише по поверхні землі, а й уживала відчайдушні спроби відірватися від неї і летіти до зірок, навіть коли для цього ще не було реальної технічної можливості і явного практичного попиту? Більше того, фактом є те, що саме жадоба до змін і здолання власного топоцентризму, попри інші причини, завжди була і є умовою і чинником прогресу, зокрема географічних відкриттів, винаходу нових засобів зв’язку (радіо, телебачення) і подорожування (залізниця, автомобіль), а мисленне здолання людиною свого геоцентричного становища у творах фантастів, а потім і у винахідників перших літальних апаратів сприяло появі авіації і космонавтики. Зазначений потяг людини до зміни місця її перебування, який штовхає її на мандри по землі і викликає її тугу за небом (потяг до топогенезу), - настільки явний і всезагальний, що проблему можна обернути і зафіксувати її як аксіому, більше того, як атрибутивний вимір буття людини, для якої дійсно: бути - це бути в дорозі. . Тоді філософський аналіз туризму може розпочинатися з з’ясування суті цієї атрибуції і її змісту.

Про що свідчить ця даність? К.Ціолковський в образній формі висловив важливу думку, що має безпосереднє відношення до розглядуваного питання. Він казав: «Земля - колиска людства, але не можна вічно жити в колисці». Чому не можна? Мабуть з тієї ж причини, з якої не може людський ембріон вічно залишатися у материнському лоні і потребує виходу у зовнішній світ, хоч, з другого боку, він має для цього попередньо визріти в материнських умовах протягом 9 місяців. Людина завжди пов’язана з певним місцем свого буття, але вона з часом намагається вийти з нього як з колиски, яка її обмежує, тому що необхідність здолати це обмеження виникає як умова її подальшого розвитку і самого її буття. Перебування людини у певний час у певних умовах і у певному місці для адаптування в ньому і саморозвитку відповідно до нього, як і наступне долання цього стану, коли він стає тягарем для людини, - це однаково важливі передумови не лише формування, народження і розвитку людини, а й її життя. Життя людини, з цієї точки зору, є постійне вдосконалення людини, вихід за свої власні межи. Вказуючи на особливість «людської ситуації», Е.Фром не випадково зазначає, що людина народжується усе своє життя. В цілому, можна погодитись з думкою Г. Зіммеля, згідно з якою людське життя - це є постійне трансцендування - творче становлення людини, яке одночасно об»єктивується в багатоманітних формах культури. Визначене внутрішніми потребами людини трансцендування - це є філософська засада теми мандрування, розглядуваного в самому загальному розумінні - як умова буття людини. А людина у цьому розумінні - завжди мандрівник, який долає все більш широкі обмеження і отримує нові можливості розгортання своєї самості, своєї внутрішньої (духовної) і зовнішньої (матеріальної) культури.

Проте, хаос зазначені позиції є вихідними для розуміння глибинних засад туризму, вони ще не є самими цими засадами, оскільки туризм є лише однією з важливих форм трансцендування. Тому як філософська засада туризму ця теза потребує додаткового розкриття, яке повинне врахувати зазначені раніше небезпеки - рух від неї у бік повернення до туристського емпіризму з одного боку, або до онтології мандрування як абсолюту - з другого. Потрібний рух в напрямку власне філософії туризму, яка нас саме цікавить і в якій поняття трансцендування у сенсі туризму має цілком певний зміст.

Сутнісні характеристики туризму. Трансцендування людини, яке відбувається за допомогою засобів туризму (в практиці туризму кажуть про умови та туристське спорядження) і служить сутнісною стороною самого туризму, має ряд характерних рис. Враховуючи обмежений характер статті, опустимо дослідницьку частину роботи щодо виявлення зазначених рис і зупинимось зразу на результатах проведеного аналізу. Серед них особливо важливі наступні.

1. Амерування умов туризму. Ця риса є глибинною основою головної, рекреаційної функції туристського трансцендування. Рекреація (лат. recreation - відновлення) стосовно людини означає відпочинок, що несе відновлення людських сил для можливості здійснення не лише відтворення старої, а й здійснення нової діяльності людини. Феномен амерування пов’язаний з тим, що туризм, будучи відпочинком, не є бездіяльністю і лінощами. Його призначення - не лише зробити перерву у роботі людини для відпочинку, а й надати їй можливість осягнути ширшу ситуацію, виявити нові можливості, не відключаючи власну активність, а навпаки мобілізуючи її. Це можна здійснити шляхом зміни звичного середовища людини і вміщення її в істотно інший контекст перебування. Зміна топосу людини є в туризмі принциповою саме тому, що вона сприяє вирішенню цього завданя. Туризм має завдання - перевести людини в стан нових можливостей і сподівань, отже оптимізму, що сприяє виведенню людини за межі ситуації втомлення, втрати інтересу до справи і відчуття пасивності та глухого кута, інколи навіть катастрофи, коли це пов’язано з необхідністю з виходом з глибоко занурення людини в стан уявного світу вузькопрофесійного буття (стан «професійного кретинізму»). Такий америчний стан обумовлює можливості трансферу домінантів уваги людини, зміни її життєвих інтенцій відповідно до її назрілих на даний момент потреб, які вона сама може навіть не усвідомлювати.

Цей стан є непростий і його створення з боку туристського закладу вимагає значної попередньої роботи як в період ознайомлення з окремим туристом чи групою туристів і розробки відповідної стратегії їх відпочинку, так і в ході забезпечення і проведення самого наміченого плану. Він є різновидом ситуації, яка в загальному вигляді досліджувалася в метафізиці тотальності і саме тут отримала там назву америчної (америчний стан, від грецького  - дійсно неподільний) (див, наприклад, статтю автора «Сизигия метаморфоза» в збірнику «Totallogy-XXI (сьомий випуск). Постнекласичні дослідження. - К.: ЦГО НАНУ, 2002, с.16-20, 25-30, 31-148). Використовуючи це поняття, можна сказати, що безпосередня мета туризму полягає у тому, щоб максимально повно ввести людину в америчний стан, за домогою наявних туристських можливостей створити умови для визрівання ситуації готовності і бажання людини не лише повернутися до старої роботи, а й творчо вдосконалити її, здійснити щось нове і важливе після відпочинку. Це ситуація усвідомлення людиною виникнення в неї багатьох, принаймні кількох варіантів поведінки і життя після завершення відпочинку. В забезпеченні людини можливістю різних інтенційних орієнтирів полягає одна з найважливіших, якщо не головна, особливість і завдання туристського трансцендування.

Америчний стан людини характерний тим, що існує не як ізольований у своїй замкненості на певну мету, а як загальне відчуття відкритості і сприйняття світу в його багатобарвності. У цьому стані однаково яскраво відчуваються різні впливи середовища (природного, соціального, психологічного, художнього, спортивного, будь-якого іншого), у тому числі ті, які раніше перебували в тіні, або не усвідомлювалися. Причому це можливе тому, що під час відпочинку вони рівноправні і жодна з них не має переваг із-за неможливості абсолютного домінування тих чи тих з них в умовах середовища, яке постійно змінюється під час мандрування, і людина не може бути у цьому стані ізольованою і автономною у своїх діях. Вона активізує свою увагу в різних напрямках і постійно готова до зміни перспектив. Дзенський мислитель ХVIII ст. Такуан Сохо, розглядаючи подібний стан на прикладі самовідчуття воїна в бою, у своїй відомій праці «Листи майстра дзен до майстра фехтування», називав його станом «непохитної мудрості». У цьому стані людина в будь-який момент готова до адекватної реакції на події, залишаючись над ними і спостерігаючи їх як хоч і змінну, але цілісну ситуацію. Тому, хоч америчний стан пов»язаний з людиною, він є надіндивідуальний, надособистісний і аконцептуальний, тому що зупинка свідомості на фрагменті оточення, як і на певному концепті чи окремій думці означає випадіння людини з цілісної ситуації відпочинку і заважає відпочинку, руйнує його як певну систему. Це небезпечно так само, як вихід воїна з цілісного америчного стану бою небезпечний для нього поразкою.

Саме завдяки америчному стану людина звільняється з-під безпосереднього тиску своїх проблем, відчуває безліч якісно нових можливостей, хоч на реалізації більшості з них не може зосередитись тут і зараз. Завдяки цьому вона, власне, і входить у стан субстанційності - стан можливості різних подальших форм поведінки і життя, з якого пізніше обирає те, що їй потрібно для розв’язання її проблем. Америчний стан є праформою нових життєвих варіантів (форм) поведінки і життя людини, точкою зміни нею сприйняття своєї життєвої ситуації (зміни перспектив) і повернення забутих відчуттів і повноти творчих бажань.

Кожний америчний стан і америчний стан кожної людини має конкретний характер, свій набір потенцій. Тому у різних людей найбільш активний перехід до такого стану відбувається в різних умовах і відповідно до їх власного екзистенційного почуття. Саме тому людина часто несвідомо віддає перевагу певним видам відпочінку перед іншими. Крім того, різний характер америчних станів означає наявність і специфічний характер можливості субстанційностей у кожної людини і в кожній ситуації.

2. Відпочинок як стан свободи і «раю». Введення поняття америчного стану дозволяє по-новому подивитись на поняття відпочинку і туризму. Перехід в америчний стан означає звільнення людини від системи жорсткої необхідності, в якій вона перебувала до відпочинку, набуття багатьох варіантів можливої поведінки, отже перехід у більш широкий стан - стан відчуття свободи. Відчуття свободи є важливою і органічною особливістю туризму. Або можна сказати чіткіше: не туризм є свободою людини, а людина шукає свободу через туризм і мандри. І туризм повинний їй надати цю свободу. Ясно, що мова йде не про абсолютну «свободу взагалі», а для кожної людини особливу, яка виникає в конкретному ж америчному стані і безпосередньо пов’язана з ним. В зв’язку з цим виникають певні вимоги до туристських технологій, які сьогодні функціонують не завжди на задовільному рівні, що породжує інколи проблеми під час самого відпочинку.

Наявність стану свободи (америчного стану) фіксується певним індикатором - відчуттям комфортності. Воно пов’язане з тим, що відпочинок у формі америчного стану суб’єктивно сприймається людиною як своєрідний «рай» щодо ситуації, в якій перебувала людина до відпочинку. Вона перестає відчувати себе стомленою монотонною працею чи побутом, розглядати себе виробничим бюрократом-функціонером, або соціальною «одновимірною» істотою. Конкретний людський рай (наприклад, коли ми кажемо про «райські умови життя», чи такі самі умови відпочинку тощо) можна і визначити як амер, у стані якого людина звільнена від самоототожнення з певною функцією, а відчуває свою людську повноту і співпричетність до повноти сівіту, отже і власні безграничні перспективи. Індивідуальний рай - не кількість матеріальних і духовних форм повсякденного і незмінного життя, яким би «щасливим» воно не було. Це - стан відкритості нових можливостей, відчуття буття чи поверненні до свободи як до безтурботного, але творчо насиченого і потенційно вагітного багатим майбутнім. Перехід до америчного (райського) стану - це набуття реальності нових безмежних перспектив і нових життів. Мірча Еліаде наводить цікавий факт: «На карті Вавілону зображене місто, розташоване в центрі великого кола, означеного річкою Амер, - саме так шумери уявляли собі Рай» (Элиаде М. Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяемость. - СПб: Изд-во «АЛЕТЕЙЯ», 1998, с.22) .

Америчний стан як повнота потенцій виступає як надлишок (зайвість) можливостей людини, що саме й дозволяє їй адаптуватися до змінних умов туристської ситуації. Взагалі життя людини, якщо його розглядати як мандрування по своєму життєвому шляху, це постійний вихід її з америчних станів і повернення в них на новій субстанційній основі, що й формує різноманітність стовбурів, гілок, бруньок, плодів і листя людського древа життя. Тому серед інших характеристик америчного стану людини треба вказати на те, що цей стан кожного разу є початкова потенція, яка штовхає людину на розкриття згорнутого в ньому нового світу. Він - джерело нового, що може здійснюватись в нових умовах. У цьому сенсі його символом може бути, говорячи словами Арістофана, «повний вождеління» Ерос, який сукупившись з Хаосом, народив Небо і Океан, Землю і всіх богів. Як вважається в архаїчних теогоніях і у Платона, Ерос - «найстаріший з богів», перша рушійна сила в античній міфології, яка ще не має батьків. Завдання туризму і полягає у тому, щоб створити саме такий потенційно багатий стан в людині, який одночасно є райським відчуттям і передчуттям та передумовою народження нових світів. Після здійснення певної цілі людина прагне відпочинку - повернення в америчний стан, аби відчути нові сили для нових справ. Не випадково, міфологія і релігійні тексти часто зображують в житті героїв і святих періоди не лише їх блукань і пошуків, а й моменти вирішального усамітнення, в якому вони виявляються здатними віднайти в собі такі потенції, котрі в подальшому їх житті серед людей діють як невичерпна сила і дозволяють їм виконати свою історичну місію. Злі сили трепотять, коли святий усамітнюється, бо вони знають, що він наповнюється великою енергією, зазначається в індійській міфології.

3. Зміна інтенцій людини у відпочинку. Для успіху туристської справи важливо знати не лише про америчні стани людини і методологію входження в них, а й про процес виходу людини з стану відпочинку і характер її готовності до наступного ділового життя. Як зазначалося, америчний стан відпочинку важливий для людини не лише виведенням її з глухого кута, а й породженням нових потенцій, що орієнтують її на підйом і нові перспективи. При цьому нові потенції у міру завершення відпочинку зазвичай концентруються біля певної тематики і проблем, важливих для людини в найближчому майбутньому. Тому вони набувають характер відповідних життєвих інтенцій людини. Виникає питання про чинники, які визначають характер цих інтенцій, забезпечують той, а не інший вибір у виході людини з америчного стану. Цей вихід стає реальністю, коли людина усвідомлює його як такий і коли подальший відпочинок починає для неї втрачати сенс. Він може бути закінчений. Тому аналіз процесу інтенціонування людини може розглядатися як проблема породження у людини нових домінувань у знанні і поведінці в америчній ситуації відпочинку.

Щоб її розглянути, треба погодитись, що туризм, будучи трансцендуванням, має важливе пізнавальне значення. Важливо, проте, що характер пізнання тут принципово відрізняється від логічно-дедуктивних і причинно-наслідкових напружень розуму в спеціальній, наприклад науковій діяльності. В туризмі на перше місце виходить «ефект набору (масиву) даних». Америчний стан, на відміну від стану наукового дослідження, позбавлений певного монопольного значення якогось принципу, панування певної провідної ідеї Це стан незаангажованої і некорисливої думки, що подібна до нейтрального і вільного від будь-яких попередніх умов розглядання картини художника, чи спостереження заходу сонця або милування дитиною. Це стан розкріпачення людини, який ні на що в даний момент не претендує. Увага людини в америчному стані не має імперативного характеру, залежить лише від її внутрішнього відчуття і зовнішньої мозаїки сущого, а не від вольових примусів і наказів.

Але такий стан не є безрезультатним. Накопичення вільно отримуваних вражень (набору даних) на певному етапі, коли досягається певна їх критична маса, саме собою, тобто без спеціальних зусиль, виявляє певні узагальнення і ідеї у вигляді майже непомітних інсайтів і мікропрозрінь. Останні можуть виявлятися у народженні нових поетичних образів, емоційних переживань, ідей і понять і ставати для людини розв’язанням проблем, які вона до того марно шукала. В залежності від характеру отримуваної інформації цей ефект дає акцентування на різних аспектах, які вільно висуваються на провідне місце у безпосередніх враженнях мандрівника. Потік інформації самоорганізується у певних формах, що й є інтенціонуванням процесу пізнання у цьому випадку.

Принцип «ефекту набору даних» висловлений спочатку в роботі «Сущность и явление» ( К.: Наукова думка, 1987, с.206-209), отримав додатній розвиток в статті автора «Понимание и контекст» (В колективній роботі «Объяснение и понимание в социальном познании» (М.: ИФ СССР, 1990, с.24-38)). Цей принцип відбиває добре відому ситуацію, коли один і той факт отримує різне сутнісне навантаження в залежності від того, в якому контексті він розглядається. Мандрування і туризм взагалі складають ідеальні умови для змін контексту і тому особливо сприятливі для спрацьовування зазначеного ефекту. Думки і ідеї, які перебувають в людини в схованому вигляді, за цих умов отримують оптимальну можливість бути усвідомленими і стати початком інших міркувань. Що характеризує зазначений ефект? Процитуємо деякі положення щодо цього мовою оригіналу: «Эффект набора данных является главным звеном в механизме герменевтического сдвига, представляет собой сокровенный момент контекстуального мышления. Благодаря ему опосредованные и скрытые сущности выявляются как непосредственные и очевидные... Но кроме того указанный эффект позволяет сделать более существенный... вывод: контекстуальное мышление - это мышление не столько понятиями, сколько идеями, т.е. такими нормативно-ценностными формами, которые способны разворачиваться в концепции и теории» («Понимание и контекст», с.29). З ефектом набору даних пов»язані важливі моменти психології творчості. «Внезапные «озарения» субъекта теми или иными идеями являются в действительности закономерно наступающими прямыми усмотрениями им сущностных отношений соответствующих контекстов, формирующихся в результате предварительной деятельности... Рассматриваемый в аспекте психологии восприятия эффект набора данных проявляется в форме апперцепции, т.е. отмеченной Г.В.Лейбницем, И.Ф.Гербартом и В.Вундтом зависимости восприятий, внимания и самосознания субъекта от его предшествующего знания и опыта, и имеет непосредственное отношение к введенному Гербартом понятию «апперципирующей массы» (накопленный ранее запас представлений). Сопоставим он также с принципом целостного восприятия в гештальтпсихологии» (там же).

Накопичуваний людиною масив фактів і вражень веде до того, що його початкова відносна однорідність починає порушуватись, виявляється його асиметричність у тому розумінні, що деякі аспекти починають домінувати, а інші відходять в тінь і те, що було головним, стає другорядним, відбувається той самий трансфер домінантів, про який йшлося раніше. Зрозуміло, що маючи свою неповторну систему уявлень і накопичену у попередньому житті, сукупність вражень, висновків і масив його власних знань, кожний турист отримує в тому чи іншому туристському контексті те нове пізнання, яке не лише пропонує ситуація, а й до сприйняття якого саме він більш здатний. Отже, кожний туристичний акт, чи «випадок» дозволяє кожному мандрівникові бачити своє, в спільному - індивілдуальне, відкривати нове ненасильницьким, а природним шляхом, через вільну і невимушену участь в пізнавальному процесі не лише свого розуму, а й своїх відчуттів, емоцій, самої своєї тілесності.

Турист пізнає не «взагалі», а відповідно до своїх знань, відчуттів, дій і своєї поведінки під час мандрів, його пізнання має особистісний характер. Таке знання є у певному сенсі рухомим і до того ж мозаїчним, але саме воно, будучи природним і ще майже несистематизованим (або лише фрагментарно систематизованим), формує той пізнавальний америчний простір, в якому людина поступово починає бачити якісно нові наголоси і відкривати нові можливості для себе і своєї діяльності у формі цілісних образів і ідей. Якщо знання раціонально-теоретичне є знанням істин як причинних і логічних відносин, то знання, що отримується «через шлях», мандри і осягання природного і соціально-культурного середовища, таке знання є знанням істини як концептуально-метапричинного простору, який об’єднує і організує причинно-логічні артефакти в єдине ціле. Принципові ідеї своїх філософських побудов Піфагор, Фалес, Платон, Аристотель і багато інших мислителів отримали саме як наслідок попередніх років мандрувань і ознайомлення з особливостями життя і світогляду інших народів і країн і неперервного поповнення свого масиву знань.

Важливо, при цьому, що пізнання, яке виникає з ефекту набору даних, не є плагіатом, прямим перенесенням знань з одного місця на ландшафт іншого. Воно лише стимулюється ситуацією мандрування, але при цьому несе безпосередній відбиток суб’ктивних особливостей мандрівника. Тому філософія Піфагора, мілетців, Платона хоч і відображує філософско-міфологічне віяння Сходу, є явищем європейським. З другого боку, саме завдяки таким нетривіальним зв’язкам внутрішньої і зовнішньої інформації в людині, вона здатна бути медіатором різних топосів. Культурний взаємовплив країн чи регіонів, зокрема Сходу і Заходу, розвивався спочатку саме завдяки мандрівникам. У цьому і розкривається таїна культрегерських функцій туризму і, одночасно, їх складність, оскільки культурні трансфери ніколи не бувають прямим перенесенням, а завжди мають закодовану компоненту, яку представники однієї культури часто ніяк не можуть зрозуміти в іншій і надають їй, зазвичай, езотеричного та символічного значення..

Сизигія як сутність туризму. Погляд на туризм, що запропонований вище, суттєво змінює розуміння туризму. Поняття туризму дійсно може бути розширене, але не в механічному дусі долучення інших сфер соціуму до тих, які зараз відносяться до «індустрії бізнесу», а виходячи з розуміння сутності туризму. Якщо розглядати туризм як засіб досягнення америчного стану, комфорту і свободи, то треба узагальнювати поняття туризму саме у цьому сенсі. Тоді до туризму слід зараховувати не лише фізичні переміщення і зміну місць, а й духовні враження і мандри думки, спрямовані на відшукання відповідності внутрішнього стану людини з зовнішнім макросвітом, але не окремо те і інше, а в їх єдності і взаємозалежності. Як зазначалося, туризм є атрибутом життя людини, який не підмінює це життя, але сприяє його гармонізації, узгодженості людини з світом у життєвих колізіях і тим робить його більш комфортним, щасливим і гармонійним (сизигійним). Якщо поняття трансцендування є базовим для розуміння багатоманітності зовнішніх виявлень туризму, то філософське поняття сизигії є основою розуміння сутності туризму. Це тоталлогічне поняття (від грець. syzygia - поєднання, узгодження), яке означає тенденцію постійного взаємоузгодження, взаємного пристосування змінюваних частин цілого у ході його трансформацій завдяки тому, що активна в даний момент частина цілого (суб’єкт) через опосердковуючий вплив цілого виявляється об’єктом власної активності. Внаслідок цього цілісність зберігає свою ідентичність, незважаючи на метаморфози її змісту (що в туризмі є особливо наочним).

Дійсний туризм - не бездумне гасання по містам, країнам і континетам, як і не приречення себе на затворництво в псевдодуховній сфері абстракцій, трансцендентизмів і фантазій, а засіб усунення цього розладу. Саме у випадках такої невідповідності в життєвому стані людини їй треба «прописувати» туризм як сизигійний захід, а завдання туристського сервісу зробити все, щоб відповідне «сизигійне лікування» відбулось. У певних випадках це означатиме необхідність посилення зовнівшньої активності людини, в інших навпаки - поглиблення її у внутрішній світ осмислень зовнішніх практик і відкриття власних шляхів, подібно до тих, які історія філософії зафіксувала у вісьмерічноиу шляху Будди, вченні йоги, шляхах і методах руху до Бога в містичному християнстві тощо, або у філософському вченні про перевтілення людини як «субстанційного діяча», який перебуває над часом і простором (М.Лоський).

В цілому туризм, що розглядається в сизигійному дусі, поєднує в собі мандри духовні і тілесні, внутрішні і зовнішні, виступає як єдність людини в світі і світу в людині, або, кажучи зрозумілою віруючим мовою ісихастів: «шлях до Бога є шлях до себе», як і навпаки «шлях до себе є шлях до Бога». Реально це означає, що має місце єдність цих шляхів, яка виступає тим Життєвим Шляхом людини, який співпадає з Світовим Шляхом (китайське Дао) у своєму русі і відповідає Світовому Закону (гераклітівський Логос) і Порядку (піфагорійський Космос) своїм місцем в світоустрої. Як казав Христос, «Я» є Істина», «Я є Шлях». Вища цінність для людини і полягає у мандруванні як саме сизигійному єднанні. Вона (цінність) не є матеріальною, але має превалюючий характер, оскільки люди хочуть її заради неї самої, вона завжди попереду, постійно реалізується в діяльності людини, але ніколи не вичерпується нею.

Оскільки трансцендування в туризмі важливе перш за все як внутрішній сизигійний потяг людини до здолання дискомфортного відчуття, остільки туризм - це справа добровільна і радісна, що породжує творчість і натхнення, дає відповіді на питання, сприяє вірі у власне майбутнє. З цієї точки зору, мандрування, що спонукаються штучними чинниками і не є добровільними, мають «необхідний», тобто примусовий характер («насильницький туризм», «бізнес-туризм», «секс-туризм» і інші форми просторового і часового переміщення, якщо вони не можуть розглядатися як вільне від роботи дозвілля) не є туризмом у власному значенні цього слова. Коли ж кажуть про «діловий туризм», «загальноознайомчий туризм», «науковий туризм» тощо, то такі словосполучення мають проміжне значення, але коректні лише в звуженому розумінні досягнення «локального комфорту» лише в певній сфері життєдіяльності (діловій, релігійній тощо), що обмежує створення америчного стану лише певним колом людей і умов, рохв’язує лише певну сферу проблем (в бізнесі, науці фахівцями певної наукової галузі і в цій галузі тощо). Засобом такого звуженого мандрування є конференції, мізкові штурми, ділове спілкування, спільні відпочинки тощо.

Окрім групового туризму у межах туристського сервісу повинний забезпечуватися не лише індивідуальний (за індивідуальними америчними програмами), а й самодіяльний (програма розробляється туристом на власний розсуд на основі можливостей вільного використання умов турсервісу; за програму і її реалізацією в цьому випадку туристична організація відповідальності не несе, хоч може надавати поради в її складанні за бажанням людини). В будь-якому разі свобода відпочиваючого повинна розумітись як стан не лише його зовнішньої, а й внутрішньої комфортності, в якому знімаються поганий настрій і дисгармонія людини з собою і світом. Оскільки свобода може мати різні масштаби і виміри, туризм має орієнтуватися і спиратися на різні рівні субстанційності відповідно до завдань, які розв’язуються у кожному конкретному випадку і в залежності від контингенту відпочиваючих.

Сьогодні диференціація способів відпочинку здійснюється як поділ на масовий і елітарний туризм, тобто проходить по лінії фінансово-матеріальних можливостей клієнтів, а не по реальній їх потребі у відпочинку. Для ХХ1 ст. - це анахронізм. Такий підхід орієнтується виключно на зовнішній комфорт як на головний критерій диференціації. Він є наслідком того, що сучасний туризм поки що орієнтується переважно на відволікаючу функцію - «висмикує» людину з її повсякденних проблем шляхом забезпечення можливості фізично відірватися від поточного побуту і роботи. Всіх відносно бідних забезпечують третьорозрядними послугами, всіх багатих - багатозірковими готелями з саунами, басейнами і іншими принадами. Але цього недосить і справа не тільки у матеріальному розмежуванні, тому що в обох випадках дійсне завдання однаково не вирішується. Повинна бути ще функція індивідуалізуюча, спрямована на диференціацію в межах самих багатих і бідних на основі врахування їх неповторних і об’єктивних потреб і проблем, які привели їх до туристського закладу. Адже багатий, як і бідний не завжди в гармонії з собою, хоч, можливо, з різних причин. Якщо для духовного комфорту одному в даний момент потрібний п’ятизірковий «люкс» в готелі та бідьярд, то другому - звичайний номер, але і можливість виходу в інтернет і спокій для обмізкування якихось питань.

Звичайно, такі поради можуть здатися утопічними і не дарма, тому що передбачити всі конкретні ситуації, які виникатимуть протягом часу відпочинку конкретної людини, - неможливо, тим більше неможливо намагатись їх врахувати на практиці хоч би із-за завжди конечних можливостей сервісу. Але, для створення потрібного настрою як правило, важливі не окремі дрібні зусилля, події і ситуації, а загальний америчний простір, у межах якого вони можуть виникати завдяки самій людині, якій вони потрібні. Отже, щоб створити америчний стан людині, перш за все треба створити необхідний їй америчний простір, в якому вона сама обирає власну лінію америчної поведінки і не потребує постійного контролю за нею та нав»язливої і недоречної уваги. Такий простір є певною цілісністю і не вичерпується механічною сумою певних процедур, які призначають людині в будинках відпочинку, або які передбачені в переліку відповідних послуг в інших випадках. Повинна бути розроблена методологія створення складових америчного простору людини. Туризм - це не лікарня і не психотерапевтичний засіб, не пункт харчування і не організатор екскурсій та відпочинку, хоч усе це і багато іншого в турізмі присутнє у вигляді часткових засобів. Туризм - це здатність використовувати їх потрібним людині чином, поєднувати їх у відносно стійкому єдиному америчному просторі, який, однак, не повинний перетворюватися для людини на «камеру відпочинку». Він виконує (має виконувати) сизигійну функцію внесення гармонії в її життєве відчуття за допомогою вчасного надання їй самій можливості обирати з різних варіантів перебування в америчному просторі найбільш оптимальний для неї в дану мить.

Особливе значення туризм як інститут має для молоді. Мандрування є чи не головний чинник соціалізації і духовного зростання молодої людини, набуття нею знань і мудрості. Саме життя молодої людини нагадує постійні мандри і невгамовний рух в широкому америчному просторі, яким для неї є весь простір її життя. Це відбувається природним шляхом участі молодої людини в певних контекстах буття, яке безпосередньо не ставить те чи інше конкретне завдання перед нею. Фактично юнак чи дівчина постійно перебувають в ситуації, з якої можуть бути різні виходи для них в доросле життя. І вони, не маючи достатнього внутрішнього досвіду і знань, підсвідомо шукають цей майбутній вихід на шляху ще більш активної участі в динаміці повсякденного буття. Не можна вважати випадковістю потяг молоді до нових вражень і за допомогою туризму. Тому особливе значення у сфері туризму повинний мати молодіжний туризм - ця складова, хоч вона, має менший грошовий зиск для турфірм, ніж робота з багатими клієнтами, заповнює важливу нішу, є додатнім джерелом доходів, але, крім того, вона найбільш важлива з точки зору перспектив суспільства і держави і самого туризму, який стає для майбутньої зрілої людини важливою і необхідною частиною її життя.. Тому як держава, так і представники її інституту туризму повинні бути зацікавлені в підтримці потягу молоді до туризму.

Туристське обслуговування має, серед іншого, передбачати допоміжні послуги, які б сприяли більш точному визначенню людиною характеру потреб її відпочивання і висновків щодо обрання форм відпочинку чи їх комбінацій. Цей момент має і інший бік, важливий для самого туристського бізнесу. Він орієнтує на відкриття і впровадження нових засобів амерування туристських ситуацій і посилення сфери впливу на потенційних туристів. Відшукання і постійне впровадження найбільш дійових форм і засобів забезпечення багатого спектру америчних можливостей є умовою зростання привабливості туристського сервісу для людей і витоком розвитку сфери туризму і залучення нею нових верств відпочиваючих. Адже об’єктивна і максимальна потреба в туризмі виникає у людини саме у важкі або й критичні для неї періоди життя і адекватним своєму призначенню туризм може бути лише у тій мірі, в якій він сприятиме допомозі зусиллям людини в цей момент, забезпечуватиме людині те, чого вона не знайде ні в якій іншій суспільній сфері. Якщо казати про суспільну роль туризму, то його дійсним контингентом повинні бути - не нероби, ледарі, транжири життя, шукачі пригод і інші вторинні фігури, як їх називав Г.Батіщев, можливо і багаті, а ті, для кого важлива сизигійність їх життя, які є, або намагаються стати суб’єктами власного життєвого шляху.

У зв’язку з зазначеним раніше, сам процес відпочинку людини має розглядатися в динаміці. Одна справа початкова фаза входження людини в америчний стан і інша - процес виходу її з цього стану в кінцевій фазі. У випадку реального результату відпочинку людини, який вона починає відчувати в певний момент, подальший перебування її в тому самому стані стає їй не просто непотрібним, а є зайвою втратою часу, що починає її дратувати. Відпочинок, якщо це не проста бездіяльність, повинний мати свою логіку і туристські заклади мають сприяти їй своєю діяльністю. Хоч як це не незручно і на перший погляд не невігідно для турбізнесу, але стратегія туризму повинна враховувати потребу людини відпочивати не стільки «по путівці» чи на протязі заздалегідь «встановленого» проміжку часу, а стільки, скільки це потрібно самій людині для її реабілітації, змінюючи характер відпочинку чи закінчуючи відпочинок тоді, коли вона відчуває таку необхідність.

Отже, має реально діяти принцип: не людина для туризму, а туризм для людини. Розробка і впровадження відповідних механізмів для здійснення цієї демократичної вимоги у масових масштабах передбачає якісні і комплексні зміни в туристському сервісі. Треба аби не туристи були вимушені пристосовуватися до наявних форм відпочинку, а ці форми мали плинний характер, були гнучкі, здатні трансформатись, створювати нові умови і усувати такі, що вже «спрацювали»і, або перестали відповідати новим потребам. Але, ще раз можна зазначити, що головним є не лише розвиток і урізноманітнення форм відпочинку (це лише необхідні і важливі умови), а внесення в сферу туризму якісно нової - сизигійної ідеї, що є сьогодні центральним завданням. Саме з цим завданням пов’язані головні перспективи і майбутнє туризму. Їх розв’язання визначатиме і подальше місце туризму в суспільстві.

• Про сутність і співвідношення «культури» та «цивілізації», про співвідношення матеріального та духовного, зовнішнього та внут­рішнього у житті людини і суспільства, тісно пов'язаного з питан­ням про сенс життя людини та сенс історії, про характер людської творчості та суспільства в цілому;

• Про єдність і різноманітність у розвитку людства (чи єдина людська історія, чи вона повністю розподіляється на кілька не по­в'язаних один з одним потоків — теорія культурно-історичних типів);

• Про поступ, його концептуальні засади та зумовлюючі чин­ники (кожна цивілізація складається з трьох елементів: економіч­ного, політичного, культурного, останній є суттю цивілізацій, а два перших належать до відносно малозначущих виявів її внутрішнього життя, тому творення, збереження та розвиток культури є головним змістом історичного процесу).

Цивілізація виражає загальне в людських спільнотах, які вини­кають на фунті однотипних технологій, зокрема політичних і еко­номічних. Культура уособлює етноісторичну індивідуальність кож­ного народу, специфіку його історичної долі, неповторних обставин його минулого й сьогоденного буття, мови, звичаїв, релігії, геогра­фічного розміщення, контактів з іншими народами.

Цивілізації, як вважається, виникли близько 6 тисяч років тому. Найдавнішими цивілізаціями учений світ визнає шумерську, єги­петську (крито-мікенську), грецьку (еллінську). Суспільства, що існували в Україні в давні часи, не витворили окремої цивілізації. Однак останнім часом поширення набуває термін «найдавніша хлібо­робська цивілізація», під якою розуміють всесвітньо відому Трипільську культуру кінця V-II тис. до н.е. Археолог Ю. Шилов дово­дить, що Трипілля-Аратта була найдавнішою в світі державою, що виникла за тисячоліття до Шумеру та Єгипту. До найдавнішої ци­вілізації відносять також індоєвропейську спільноту V-II тис. до н.е. з центром в Україні. Звідси у ІІІ-ІІ тис. до н.е. відбулося розселення у різних напрямках частини індоєвропейців — аріїв і заснування ними нових цивілізацій.

Україна належить до прикордонної області східно-християнсь­кої цивілізації (А. Дж. Тойнбі - відомий історик і теоретик науки налічує 36 цивілізацій, з яких живих сьогодні є кілька: західно-християнська, або західна, східно-християнська, ісламська, індійська, або індуїстська, конфуціанська, японська, латиноаме­риканська й африканська й латиноафриканська), що сприяє найсильнішому вияву тут впливів східної та західної культур. Оцін­ка культурних впливів різних цивілізацій передбачає споглядан­ня історичного процесу крізь призму культурних здобутків людства.

Спроби поєднати ці дві культури є завданням зближення між Заходом і Сходом, творення історичного покликання України.

Існують різні динамічні рівні культури, причому кожному рівню властива діалектика як прогресу, так і регресу. Окремі культури кристалізуються та взаємопереплітаються. Світова культура об'­єднує культури окремих країн і народів, але загальнолюдської куль­тури, однакової для всіх, не існує. За модними нині розмовами про загальнолюдські цінності не слід забувати, що стимулювати справжні цінності, які духовно звеличують людину, зумовлюють її світог­лядні устремління і переконання може лише та культура, яка спи­рається на національний принцип.

Актуальним для всіх в Україні був і залишається обов'язок, точ­но відбитий у двох давніх афоризмах: «пізнай самого себе» і «будь самим собою». Як ніщо інше українська національна культура уза­гальнено виражає творчі зусилля та досягнення українського наро­ду в усіх сферах життя. Український народ протягом своєї багатові­кової історії створив самобутню культуру, яку по-справжньому ще треба пізнати.

Наука досі не дослідила внесок українців у світову культуру, до цього часу не створено повноцінної наукової історії української культури; існує проблема освоєння величезного культурологічного матеріалу, що міститься в працях, написаних у різні роки різними авторами в Україні та за її межами.

Нинішні українці продовжують розвивати буття попередніх поколінь людей, які жили в Україні в різні епохи й належали до різних культур, зробивши вибір на користь збереження пам'яток власної чи чужої давнини, відновлення системних зв'язків у про­сторі та часі. Культурні досягнення українського народу вимагають об'єктивної оцінки.

У сучасних умовах діячі культури, до яких можна зарахувати й нечислених працівників туристичної галузі, повинні працювати на українську ідею, не чекаючи, доки народ усвідомить себе як само­стійну національну єдність, і не покладаючись на так званий «одві­чний розум». У такий спосіб Україна збереже себе завдяки менталь­ності та духовній стриманості у сприйнятті західних, східних чи інших впливів. Прихована життєва снага рідної культури рано чи пізно виявить себе проти згубних впливів чужих культур. Звідси історія цивілізації й культури у підготовці кадрів усіх рівнів для українського туризму набуває особливого значення. Слід якнай­швидше відмовитись від механічного введення культурологічного матеріалу до відповідних навчальних курсів і штучної прив'язки цього матеріалу до закорінених на економіці та політиці історичних періодів. Цивілізацій ний та культурологічний аспекти мають стати головними у відповідних навчальних курсах дисциплін вищих на­вчальних закладів різних рівнів акредитації, що готують кадри для сфери туризму. Але найповніше вони мають відбитися у новій нау­ковій галузі — туризмології.

Туризмологія має базуватись на таких філософських принципах:

- гуманізмі;

- натуралізмі;

- науковості;

- національній ідеї;

- традиціоналізмі;

- загальнолюдських цінностях.

Основним предметом обговорення у філософії туризмології ма­ють бути найзагальніші підходи до туризму: місце та роль туризму в культурному універсумі життя; розуміння людини й ідеалу освіче­ності та вихованості на зразках національної та світової культури; вплив туризму на культуру людської свідомості, соціально-гумані­стичну та філософсько-світоглядну культуру людини тощо.

Існує коло проблем у туризмології, які аналізуються лише філософськими засобами і про які можна говорити передусім мовою філософських понять. Туризмологія не може обійтись без проблем розвитку, істини, справедливості, свободи та відповідності, проблеми прав людини, культури тощо. Найбільшої уваги потребує туризм в аспекті філософської і соціальної обумовленості його як «способу» та як «цінності». І філософське поняття міри не повинно випадати з поля зору. Воно найбільш виражене в так званому «лезі Окками»: «Сутності не повинні множитися понад необхідність».

Особливість сучасної ситуації в туризмології полягає у тому, що відбувається одночасна розробка моделей туристичного впливу, філософське їх обґрунтування на рівні теоретичних знань і активні пошуки практики щодо створення нових туристичних моделей. А саме це вимагає від працівників туристичної сфери, особливо педа­гогів, які готують туристичні кадри, певного рівня теоретичного, методологічного мислення, яке спирається на педагогічні, психо­логічні та філософські знання.

Якщо людина живе і осмислює навколишній світ, вона з необхі­дністю відчуває потребу у філософському осмисленні. Цей шлях М. Мамардашвілі умовно назвав дугою, а момент осягнення - пау­зою, зупинкою. Відходячи від особистісного досвіду, особистісних переживань, страждань, людина приходить до певної межі, де вона повинна зупинитися, озирнутися, осмислити те, що відбувається, мовою філософських понять. Але не заради них самих. Починаєть­ся платонівський «зворотний рух», рух від філософії, філософських понять і разом з ним до досвіду, до інноваційної діяльності.

Сутність поняття «інноваційна туристична діяльність» об'єднує в собі особливості процесу оновлення, внесення нових елементів у традиційну систему туризму, характеризує індивідуальний стиль людини, що його забезпечує. Така діяльність розглядається нами як вищий ступінь творчості, винахідництва, введення нового у ту­ристичну практику. У наш динамічний час успіхи окремих людей і організацій, цілих народів і суспільств найбільше залежать від здат­ності продуктувати і сприймати нововведення.

1. 
   Авдеев Р. Ф. Философия информационной эпохи. М., 1994. - 336с.
   
2. 
   Клепко С. Ф. Інтегративна освіта і поліформізм знання. Київ- Полтава - Харків, 1998 - 460 с.
   
3. 
   Кутырев В. А. Современное социальное познание. Общенауч­ные методы и их взаимодействие. - М., 1997- 202с.