172 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
"Аварія"
173
В "Аварії" все має гіперфункціональний
характер, тому що і дорожній рух та аварія, і
техніка та смерть, і секс та симуляція є ніби
однією великою та синхронною машиною. Це
той самий світ, що й у гіпермаркеті, де товар
стає "гіпертоваром", тобто назавжди включе
ним, разом з усім своїм оточенням, до систе
ми неперервних символів дорожнього руху.
Але водночас функціоналізм "Аварії"" ни
щить свою власну раціональну основу, адже
йому більше не відоме таке явище, як дис
функція. Це радикальний функціоналізм, що
досягає своїх парадоксальних меж і спалює
їх. Він раптом знову перетворюється на не
збагненну, а отже, і захоплюючу річ. Не гар
ну і не погану: амбівалентну. Подібно до
смерті чи моди, він раптом знову стає путів
цем, тоді як добрий старий функціоналізм,
навіть у своєму запереченні, аж ніяк не є
ним, — тобто дорогою, яка веде швидше, ніж
широкий шлях, чи веде туди, куди не веде
широкий шлях, чи, ще ліпше (тут ми спароді
юємо Літре на патафізичний кшталт), "доро
гою, яка веде в нікуди, але веде туди швид
ше, ніж інші".
Саме це відрізняє "Аварію" від усієї, чи
майже всієї, наукової фантастики, котра біль
шість часу все ще обертається навколо старої
пари функція/дисфункція, яку вона перено
сить у майбутнє за тими самими силовими
лініями і з тими самими цілями, що існують
у нормальному світі. Фантастика перевершує
в ньому реальність (або навпаки), але за тими
самими правилами гри. В "Аварії" більше не
має ані фантастики, ані реальності, їх обох
скасовує гіперреальність. Стає неможливим
навіть критичний зворотний рух. Цей світ,
що зазнає мутацій і міняє місцями симуляцію
та смерть, цей світ, насичений сексуальні
стю, але без бажання, наповнений тілами, що
зазнають насильства і чинять його так, що в
результаті стають ніби нейтральними, цей
хроматичний і металевий світ, увесь напру
жений, але позбавлений чуттєвості, гіперте-
хнічний світ без будь-якої мети — він гарний
чи поганий? Ми ніколи нічого не дізнаємося
про це. Він просто чарівливий, і при цьому
його чарівність не несе в собі оцінювального
судження. Ось у чому диво "Аварії'". Ніде на
поверхні не виринає цей повчальний погляд,
це критичне судження, що є невід'ємною
складовою функціональності старого світу.
"Аварія" гіперкритична (і це також усупереч
авторові, який у вступі говорить про "попе
реджувальну функцію, про застереження
проти цього брутального світу з його крикли
вими вогнями, що дедалі надокучливіше до
магається нас на узбіччі технологічного пей
зажу"). Мало які книги, мало які фільми до
сягають цього рівня втілення кінцевої мети
чи вираження критичного заперечення, цього
тьмяного блиску банальності чи насильства.
"Нешвіл", "Механічний апельсин".
Після Борхеса, але в іншому регістрі, "Ава
рія" є першим великим романом про світ си
муляції, той світ, з яким ми відтепер повсюди
матимемо справу, — асимволічний світ, ко
трий, однак, завдяки чомусь, схожому на пе
релицювання своєї мас-медіатизованої суб
станції (неон, бетон, авто, еротична механі
ка), виглядає так, ніби по ньому струменить
неабияка сила, що її надає ініціація.
Остання машина швидкої допомоги від '-
їхала під виття сирен. Люди повернулися
до своїх автомобілів. Попереду нас про
йшла юнка в джинсах. Хлопець, який су
проводжував її, поклав їй руку навколо
|