176 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
етиці — але разом з нею і теорії, як двом спе
цифічним жанрам.
І реальне, і уявне існують лише на певній
відстані. Що відбувається з ними, коли ця
відстань, включаючи відстань між реальним і
уявним, починає зникати, поглинатися на ко
ристь однієї лише моделі? Тож, переходячи
від одного порядку симулякрів до іншого, ми
спостерігаємо все ту ж тенденцію до резорб
ції цієї відстані, цього розриву, що полишає
місце для проекції ідеального чи критичного
характеру:
— вона максимальна в утопії, в якій вима
льовується сфера трансцендентного, докорін
но відмінний світ (романтичне марення ще
залишається його індивідуалізованою фор
мою, у якій трансцендентність проступає як
наділена глибиною, включаючи структури
несвідомого, та хай там як, але відрив від ре
ального світу максимальний, і перед нами ос
трів утопії, що протистоїть континенту ре
ального);
—- вона значно скорочується в науковій
фантастиці: остання найчастіше є лише дис
пропорційною, але якісно не відмінною
проекцією реального світу виробництва. Від
бувається нарощення механічних чи енерге
тичних можливостей, швидкості чи потужно
сті досягають п-го степеня, але схеми і сцена
рії залишаються такими самими, що й у ме
ханіці, металургії тощо. Проективний гіпо
стаз робота. (Обмеженому світові доіндустрі-
альної епохи утопія протиставляла ідеаль
ний альтернативний світ. До потенційно не
скінченного світу виробництва наукова фа
нтастика додає приріст своїх власних можли
востей.);
Симулякри і наукова фантастика
177
— вона повністю поглинається в імплозив
ну епоху моделей. Моделі більше не є транс
цендентністю чи проекцією, вони більше не є
уявним відносно реального, вони самі — ан
тиципація реального і, отже, не лишають міс
ця для жодного виду фантастичної антиципа
ції — вони іманентні, тож не лишають місця
для жодного виду уявної трансцендентності.
Поле, що відкривається, — це поле симуляції
в кібернетичному сенсі, тобто поле всебічної
маніпуляції моделями (сценарії, інсценуван
ня симульованих ситуацій і т. ін.), але тоді
ніщо не відрізняє це дійство від управління і
самого дійства реального: фантастики біль
ше не існує.
Реальність могла б перевершити фантасти
ку: це був би найнадійніший знак імовірної
ескалації уявного. Але реальне не змогло б
перевершити модель, щодо якої воно є лише
алібі.
Уявне було алібі реального у світі, в якому
панував принцип реальності. Сьогодні реаль
не стало алібі моделі у світі, яким керує
принцип симуляції. Парадоксально, саме ре
альне стало нашою справжньою утопією —
але утопією, що вже не належить до порядку
можливого, утопією, про яку можна лише
мріяти як про втрачену річ.
Можливо, наукова фантастика епохи кібер
нетичного та гіперреального тільки й здатна
на те, щоб вичерпуватися у "штучному" во
скресінні "історичних" світів, намагатися
відтворити in vitro, до найменших деталей,
перипетії світу, що передував їй, події, пер
сонажі, ідеології, що залишилися в минуло
му, позбавлені свого смислу, свого оригіна
льного процесу, але ще створюють ілюзію
ретроспективної істини. Так відбувається у
"Симулякрах" Ф. Діка з громадянською вій-
Достарыңызбен бөлісу: |