Симулякри і наукова фантастика
183
епізоду. І стає очевидним, що вигадувати йо
го немає потреби: він тут, він виринув на по
верхню світу без таємниць, без глибини.
Без сумніву, найважчим сьогодні у скла
дному світі наукової фантастики є розпізнати
те, що ще підкоряється (а це дуже велика ча
стка) уявному другого порядку, порядку про
дуктивного/проективного, і те, що вже нале
жить до цієї невиразності уявного, до цієї
підвішеності, притаманної третьому порядку
симуляції. Так, можна чітко провести різни
цю між механічними машинами-роботами,
характерними для другого порядку, і кібер
нетичними машинами, такими як комп'ютер
та інші, які належать, за своєю аксіоматикою,
до третього порядку. Але один порядок ціл
ком може поєднуватися з іншим, і комп'ютер
цілком може функціонувати як механічна су
пермашина, такий собі суперробот, надпотуж
на машина, демонструючи продуктивний дух
симулякрів другого порядку: він не виступає
в такому разі як процес симуляції і ще засвід
чує рефлекси світу, наділеного метою (в то
му числі амбівалентність та здатність повста
вати, як комп'ютер у "2001 році" чи Шел-
мейнезер в "Усі у Занзибар!").
Між оператичним (театральний статус,
статус фантастичної театральної машинерії,
"оперний театр" техніки), що відповідає пер
шому порядку, оперативним (індустріальний
статус, статус виробництва, енергосилового
виконавчого механізму), що відповідає дру
гому порядку, і операційним (кібернетичний,
алеаторний статус, плаваючий статус "мета-
техніки"), що відповідає третьому порядку,
на рівні наукової фантастики сьогодні ще мо
жуть мати місце будь-які випадки взаємодії.
Однак лише останній порядок ще може заці
кавити нас по-справжньому.
|