Абсолютна реклама, нульова реклама 133
Справа не в тому, що люди більше не ві
рять їй чи почали сприймати її як рутину.
Справа в тому, що якщо досі вона чарувала
цією силою спрощення всіх різновидів мови,
цю силу в неї сьогодні відібрано іншим ти
пом мови, ще більш спрощеним, а відтак
більш операційним: мовами електронно-об
числювальних машин. Модель, побудована
на використанні епізоду, фонограми та відео-
плівки, та модель, яку пропонує нам реклама
разом з іншими великими медіумами, модель
комбінаторного вирівнювання всіх пропоно
ваних рекламою дискурсів, цей ще досі рито
ричний континуум звуків, знаків, сигналів,
лозунгів, з якого вона вибудовує тотальне до
вкілля, набагато випереджено, саме в плані
симулятивної функції, магнітною плівкою,
електронним континуумом, що вимальову
ється на горизонті цього кінця століття. Мі-
кропроцес, цифрове вираження, кібернетичні
мови йдуть набагато далі в тому самому на
прямку до абсолютного спрощення процесів,
ніж це робила реклама на своєму скромному
рівні, ще уявному та видовищному. І саме то
му, що ці системи йдуть далі, вони притягу
ють сьогодні те зачарування, яке колись ви
падало на долю реклами. Саме інформація, в
тому значенні, в якому цей термін вживаєть
ся в інформатиці, покладе край, власне, вже
кладе край пануванню реклами. Ось що наво
дить жах, ось що захоплює. Рекламна "жага"
перемістилася в бік комп'ютерів та інформа
ційної мініатюризації щоденного життя.
Випереджувальною ілюстрацією цієї
трансформації була папула К. Ф. Діка, цей
керований рекламний імплантат, такий собі
випускний клапан, електронний паразит,
який чіпляється до тіла і якого дуже важко
позбутися. Але папула — це ще тільки промі
жна форма: це вже щось схоже на введений у
тіло протез, але він ще на всі лади повторює
рекламні повідомлення. Тож це гібрид, але й
прообраз психотропних та інформаційних
систем автоматичного керування індивідами,
поряд з яким "психологічна обробка" рекла
мою виглядає як вишукана пригода.
Найцікавішим на сьогодні аспектом рекла
ми є її зникнення, розмивання її як специфі
чної форми або просто як медіуму. Вона вже
не є (та чи була коли-небудь?) засобом кому
нікації або інформації. Або ж її охопив цей
специфічний для надрозвинених систем шал
щомиті добиватися визнання, а відтак пароді
ювати самих себе. Якщо в якийсь момент то
вар був своєю власною рекламою (іншої не
було), то сьогодні реклама стала своїм вла
сним товаром. Вона змішується сама з собою
(і еротизм, який вона собі обрала за форму, є
тільки показником аутоеротизму системи,
котра займається лише тим, що звертається
до себе самої,— звідки й абсурдність бачити
в ньому "відчуження" жіночого тіла).
Як медіум, що став своїм власним повідо
мленням (внаслідок чого відтепер існує по
пит на рекламу для неї самої, а відтак питан
ня про те, чи "вірити" їй, чи ні, вже навіть не
постає), реклама повністю узгоджується із
соціальним, історична вимога якого виявила
ся абсорбованою простим попитом на соці
альне — попитом на функціонування соці
ального як окремого підриємства, як компле
ксу послуг, як способу життя чи виживання
(необхідно рятувати соціальне так само, як
необхідно берегти природу: соціальне є на
шою нішею),— тоді як раніше воно в самому
своєму проекті було чимось схожим на рево
люцію. Усе це втрачено: соціальне втратило
саму цю ілюзорну силу, опустившись у ре-
|