146 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
Історія клонів
147
вищому рівні абстракції та симуляції, яде
рному рівні клітини, яка відповідає за керу
вання, безпосереднє керування генетичним
кодом, і навколо якої організовується вся ця
фантасмагорія.
З функціонально-механістичної точки зору,
кожен орган ще є лише частковим і відмін
ним протезом: це вже симуляція, але "тради
ційна". З точки зору кібернетично-інформа
ційної — це найменший недиференційований
елемент, і кожна клітина тіла стає його "ем
бріональним" протезом. Саме генетична фо
рмула, записана в кожній клітині, стає спра
вжнім сучасним протезом будь-якого тіла.
Якщо протез є зазвичай штучним витвором,
що заміняє відсутній орган, або інструмента
льним продовженням тіла, то молекула ДНК,
що містить у собі всю інформацію про якесь
тіло, є протезом у повному значенні слова,
протезом, який дасть змогу
до безконечності
продовжити це тіло за допомогою його
самого, — при цьому воно саме буде лише
нескінченною серією своїх протезів.
Кібернетичний протез безконечно тонший
та ще більш штучний, ніж будь-який механі
чний протез. Адже генетичний код не є "при
родним": оскільки будь-яка абстрактна ча
стина цілого, що досягла самостійності, стає
штучним протезом, який змінює це ціле, за
ймаючи його місце
(pro-thesis, для розміщен
ня: таке етимологічне значення цього слова),
можна стверджувати, що генетичний код, у
якому ціле істоти претендує на ущільнення,
тому що в ньому має, як вважають, міститися
вся "інформація" щодо цієї істоти (і в цьому
неймовірне насильство генетичної симуля
ції), є штучним витвором, операційним про
тезом, абстрактною матрицею, з якої змо
жуть розвиватися, вже навіть не шляхом ре
продукції, а за допомогою простого
продов
ження, тотожні істоти, котрі будуть підпо
рядковуватися тим самим командам.
"Мій генетичний набуток було зафіксова
но раз і назавжди в той момент, коли певний
сперматозоїд зустрівся з певною яйцекліти
ною. Цей набуток містить у собі рецепт
усіх біохімічних процесів, завдяки яким мене
було створено і які забезпечують моє функ
ціонування. Копію цього рецепта записано в
кожній з десятків мільярдів клітин, які скла
дають мене сьогодні. Кожна з них знає, як
зробити мене; перш ніж бути клітиною моєї
печінки чи моєї крові, вона є клітиною мене
самого. Тож теоретично можливо створи
ти індивіда, тотожного мені, на основі од
нієї з них". (Професор А. Жакар).
Отже, клонування є останньою стадією мо
делювання тіла, стадією, на якій індивід, зве
дений до своєї абстрактно-генетичної форму
ли, приречений на серійний поділ. Тут слід
було б повторити те, що Волтер Бенджамін
говорив про мистецький твір ери його техні
чної відтворюваності. Те, що втрачає серійно
повторюваний твір, так це свою
ауру, цю
особливу якість, зумовлену конкретним мі
сцем і конкретним моментом, свою естетич
ну форму (він уже втратив раніше у своїй ес
тетичній якості свою ритуальну форму), на
буваючи, за Бенджаміном, у своєму немину
чому призначенні до репродукції
політичної
форми. Що втрачено, так це оригінал, що йо
го здатна відтворити як "автентичний" одна
лише історія, яка сама відчуває ностальгію та
потяг до ретроспекції. Найбільш просуну
тою, найбільш сучасною формою цього роз
гортання, описаною в сучасному кіно, фото-
мистецтві, засобах масової інформації, є фор
ма, в якої вже навіть немає оригіналу, тому