"Аварія"
163
плані виробництва протистоїть розсіяння ті
ла як анаграми у плані каліцтва. Кінець "еро
генним зонам": тепер усе перетворюється на
дірку, аби запропонувати себе для рефлекто
рної еякуляції. Та найголовніше те (як це від
бувається при первісних тортурах, що супро
воджують ініціацію, не так, як у нас), що все
тіло стає знаком, аби запропонувати себе для
обміну знаків тіла. Тіло і техніка, що огина
ють, проходячи одне крізь інше, свої очмані
лі знаки. Тілесна абстракція і сучасна функ
ціональність.
За всім оцим немає ані афекту, ані психо
логії, ані виділення чи бажання, ані лібідо чи
неусвідомленого потягу до смерті. Смерть є
природним складником безмежного процесу
дослідження можливих форм насильства, що
коїться щодо тіла, однак таке ніколи не було, як
у садизмі чи мазохізмі, виразною і збоченою
метою насильства, спотворенням смислу чи
сексуального потягу (спотворенням відносно
чого?). Ані придушеного несвідомого (афек-
ти чи репрезентації), хіба що при другому
читанні, яке і цього разу сприяло б появі в
обігу надуманого смислу, за прикладом пси
хоаналізу. Нонсенс і дикість цієї суміші з ті
ла та техніки — річ іманентна, вона — безпо
середня реверсія одного в інше, в результаті
чого постає не знана досі сексуальність —
щось схоже на потенційне запаморочення,
зумовлене чистим записом порожніх знаків
цього тіла. Символічний обряд з надрізуван
нями та нанесенням відміток, як у випадку з
графіті у нью-йоркському метрополітені.
Ще один спільний момент: в "Аварії" ми
не зустрічаємо другорядних знаків, які могли
б з'явитися хіба що на периферії системи.
Нещасний Випадок (з великої літери) — вже
більше не те інтерстиційне аматорство, яким
п*
|