ІСТОРІЯ
64 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦЩ
цес імплозії, воно заморожує все навколо себе,
воно поглинає будь-яку живу енергію.
Ядерне є водночас кульмінаційною точ
кою наявної енергії та максимізацією систем
контролю будь-якої енергії. Блокувальні за
ходи і контроль зростають тією самою мірою
(і, без сумніву, ще більшою),
Щ О Й М О Ж Л И В О - ]
сті розкріпачення. Це вже було апорією су
часних революцій. І в цьому ще й абсолю
тний парадокс ядерного. Енергії замерзають
біля власного вогнища, вони відстрашують
самі себе. Ми більше не бачимо, що за про
ект, що за влада, що за стратегія, що за сю
жет може бути за цією огорожею, за цим гі-|
гантським насиченням системи своїми вла
сними силами, відтепер нейтралізованими,!
невикористовуваними, незрозумілими, неви-
буховими,— хіба що можливість вибуху,
спрямованого досередини, імплозії, в якій усі
ці енергії знищаться в катастрофічному про
цесі (у буквальному значенні, тобто в значенні
реверсії всього циклу до найнижчої точки,
реверсії енергій до свого найнижчого порога).
: РЕТРОСЦЕНАРІЙ
У період насильницької і дійсної історії (ска
жімо, в період міжвоєння та "холодної війни")
міф завойовує кінематограф, як його уявний
зміст. Це золотий вік для великих воскресінь
деспотичного та легендарного. Міф, витісне
ний з реального насильством історії, знахо
дить притулок на кіноекрані.
Сьогодні вже сама історія завойовує кіне
матограф за тим самим сценарієм,— істори
чну мету витіснено з нашого життя за допо
могою цього різновиду гігантської нейтралі
зації, який отримав назву мирного співісну
вання у світовому масштабі, та умиротворе
ної монотонності в масштабі буденного,— ця
історія, що її вигнало закляттям суспільство
у стані повільного чи раптового замерзання,
з напруженням святкує своє воскресіння на
екранах, за тим самим перебігом, який зму
шував оживати на них втрачені міфи.
Історія — це наша втрачена референція,
тобто наш міф. Саме в такій ролі вона прихо
дить на зміну міфам на кіноекрані. Було б
ілюзією радіти з цього "усвідомлення історії
кінематографом", подібно до того, як раділи
із "вступу політики до університету". Те саме
непорозуміння, та сама містифікація. Політи
ка, яка входить до університету, виходить з
історії, це ретрополітика, позбавлена своєї
субстанції й легалізована у своєму поверхо
вому виконанні, майданчик для ігор і поле
Для авантюр, ця політика подібна до сексу-
Достарыңызбен бөлісу: |