125
124 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
Імплозія смислу в засобах інформації
плані означає лише криву, виток у напрямку
до нижньої точки циклу, який веде до того,
що можна назвати "горизонтом події", до го
ризонту смислу, за межі якого неможливо
вийти: за ним не відбувається нічого такого,
що мало б для нас смисл, — та досить вийти з
цього ультиматуму смислу, щоб сама катаст
рофа вже не видавалася останнім і всезапере-
чним терміном сплати, так, як вона функці
онує в нашому сучасному уявному.
За межами смислу постає зачарування, що
є результатом нейтралізації та імплозії сми
слу. За межами горизонту соціального поста
ють маси — результат нейтралізації та імпло
зії соціального.
Головне сьогодні — оцінити цей подвій
ний виклик — виклик смислу, кинутий маса
ми та їхнім мовчанням (котре зовсім не є па
сивним опором) — виклик смислу, що похо
дить від засобів інформації та їхнього зачару
вання. Усі спроби, маргінальні та альтернати
вні, воскресити якусь частку смислу, вигля
дають порівняно з цим як другорядні.
Цілком очевидно, що в цьому заплутаному
об'єднанні мас і засобів інформації криється
якийсь парадокс: чи це засоби інформації ней
тралізують смисл та продукують "безформ
ну" (або інформовану) масу, чи це маса пере
можно опирається засобам інформації, відхи
ляючи або поглинаючи без відповіді всі по
відомлення, що їх ті продукують? Раніше, в
"Реквіємі засобам інформації"", я проаналізу
вав (і засудив) засоби інформації як інститу
цію ірреверсивної моделі комунікації без
відповіді. А сьогодні? Цю відсутність відпо
віді можна зрозуміти вже зосім не як страте
гію влади, а як контрстратегію самих мас,
спрямовану проти влади. Тоді ж як?
Чи мас-медіа перебувають на боці влади у
маніпулюванні масами, чи вони на боці мас у
ліквідації смислу, в насильстві, яке чиниться
щодо смислу, та в зачаруванні? Чи це медіум
вводить маси у стан зачарування, чи це маси
викривляють медіум у видовищному? Мога
дишо — Штамгайм: засоби інформації ста
ють носієм морального осуду тероризму та
використання страху в політичних цілях, але
одночасно, із щонайбільшою двозначністю,
вони поширюють грубе зачарування терори
стичною дією, вони самі терористи, тією мі
рою, якою вони самі піддаються зачаруван
ню (вічна моральна дилема, як у Умберто
Еко: як зробити так, щоб не говорити про те
роризм, як віднайти правильне використання
засобів інформації — коли такого не існує).
Засоби інформації несуть у собі смисл і ви
кривлення смислу, вони маніпулюють у всіх
відношеннях одночасно, ніхто не здатен кон
тролювати цей процес, вони переносять си
муляцію, яка є внутрішньою щодо системи, і
симуляцію, яка руйнує систему, за логікою,
абсолютно Мьобіусовою та циркулярною, —
і це саме так. Цьому не існує ні альтернати
ви, ні логічного розв'язку. Лише логічне за
гострення та катастрофічний розв'язок.
З однією поправкою. Ми перебуваємо віч-
на-віч із цією системою в роздвоєному та не
розв'язному становищі "подвійного зв'я
зку" — точно так, як діти віч-на-віч із вимо
гами дорослого світу. Від них вимагають од
ночасно ставати самостійними, відповідаль
ними, вільними та свідомими суб'єктами і
бути покірними, інертними, слухняними, під
корятися авторитетові. Дитина опирається по
всіх напрямках і на суперечливу вимогу та
кож відповідає подвійною стратегією. Вимозі
бути предметом вона протиставляє всі мо-
|