Rorvik
142 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦщ
допомогою витонченого обміну смерті з Ін
шим " Я " на вічність Того Самого.
Клони. Клонування. Живцювання людей
до безконечності, коли кожна клітина індиві
дуального організму може стати матрицею
для тотожного індивіда. У Сполучених Шта
тах кілька місяців тому ніби народилася ди
тина у такий самий спосіб, як герань. Жи
вцюванням. Перша дитина-клон (створення
індивіда за допомогою вегетативного роз
множення). Перша людина, що народилася з
однієї клітини одного індивіда, свого "бать
ка", єдиного виробника, щодо якого вона має
стати точним відбитком, абсолютним двійни
ком, копією
1
.
Мрія про вічну повну подобу, яка підміни
ла статеве розмноження, пов'язане із смертю.
Клітинна мрія розмноження поділом, найчи
стіша форма батьківства, адже вона дає змо
гу нарешті обійтися без іншого і рухатися від
тотожного до тотожного (необхідно ще про
йти через матку жінки і через очищену яйце
клітину, але цей матеріальний засіб ефеме
рний і, хай там як, анонімний: його міг би за
мінити й жіночий протез). Одноклітинна уто
пія, яка за допомогою генетики відкриває
складним істотам доступ до долі, призначе
ної для найпростіших.
Чи це не імпульс смерті, який ніби што
вхає статеві істоти повернутися до форми
розмноження, попередньої щодо статевої
(втім, чи не ця форма розмноження поділом,
не ця репродукція і проліферація через про
сте поширення в просторі є для нас, у самій
глибині нашого уявного, смертю та імпуль
сом смерті — тим, що заперечує нашу сексу-
Див.: D.
, A son image: la copie d'un homme,
Paris. Grasset, 1978.
Історія клонів
143
альність і прагне знищити її, оскільки сексу
альність є носієм життя, тобто критичною та
смертною формою відтворення?), — і який
водночас ніби штовхає їх у метафізичному
плані до заперечення будь-якої відмінності,
будь-якої зміни Того Самого, щоб бути спря
мованим лише на увічнення тотожності, яс
ності самого генетичного запису, такого, що
вже навіть не покликаний забезпечувати пе
рипетії породження?
Облишмо імпульс смерті. Чи мова йде про
фантазм породження себе самого? Ні, адже
цей фантазм завжди передбачає фігури мате
рі та батька, фігури батьків, позначені
сексуальністю, і суб'єкт може мріяти стерти
їх, зайнявши їхнє місце, але аж ніяк не запе
речити символічну структуру народження:
стати своєю власною дитиною — це ще бути
чиєюсь дитиною. Тоді як клонування доко
рінно скасовує Матір, але заодно й Батька,
переплетення їхніх генів, змішання їхніх від
мінностей, та особливо той дуалістичний акт,
яким є породження. Кпонатор не породжує:
він пускає бруньки від кожного свого сегме
нта. Можна розмірковувати щодо багатства
цих вегетативних розгалужень, які дійсно
розв'язують проблему едипової сексуально
сті на користь "нелюдського" сексу, сексу
шляхом поширення в просторі та негайного
поділу, — хай там як, а більше не йдеться
про фантазм породження себе самого. Батько
і Матір зникли, та не на користь алеаторної
свободи суб'єкта — на користь матриці під
назвою код. Немає ані матері, ані батька, ли
ше матриця. І саме вона, матриця генетично
го коду, віднині "породжує" безконечне по
томство, використовуючи операційний спо
сіб, очищений від будь-якої алеаторної се
ксуальності.
|