«Святі рівноапостольні брати Кирил та Мефодій». «Аз боуки вєди глаголи добро єсьм…»



Дата09.06.2016
өлшемі54.69 Kb.
#123738
«Святі рівноапостольні брати Кирил та Мефодій».
«Аз боуки вєди глаголи добро єсьм…»
Якщо вслухатися у назви літер Кирилиці, придуманої рівноапостольними братами Кирилом та Мефодієм у ІХ столітті, то мимоволі вибудовуєш їх за думкою:
«Аз боуки вєди»
«Я букви знаю…»
«…Глаголи добро єсьм…»
«Проголошуй…» або «Стверджуй добро…». Тлумачень, звісно, може бути багато. Однак, не побачити цього коду у першому слов’янському алфавіті, неможливо.

За задумом рівноапостольних Кирила та Мефодія ці фрази з назв літер мали слугувати своєрідним нагадуванням школярам, задля чого вони мають їх вивчити. Такий самий зміст присутній і в Глаголиці і в Кирилиці, що говорить про єдність їхнього походження. Окрім того, це свідчить ще й про те, що творці першої слов’янської абетки уже перший напис у ній перетворили на настанову, де викладені основні принципи оволодіння мовою разом із моральними приписами.


«Аз боуки вєди глаголи добро єсьм како люди мисліте реци слово твердо».
«Я букви вивчаю, стверджую добро, думаю, як людина, промовляючи слова».
Брати Солунські, Кирило та Мефодій, народилися у родині друнгарія Лева військового заступника стратига міста Салонік. Взагалі, у Лева було семеро синів, причому Кирил, світське ім’я Костянтин, 827 року народження був наймолодшим, а Мефодій, світське ім’я Михайло, народжений 815-го – найстаршим. За переданням Михайло, завжди захищав свого молодшого брата Костянтина. З малого малечку він часто хворів, сидів вдома і з учителями вчився різним наукам. У 15 літ Костянтин вже читав праці Григорія Богослова. Його видатні здібності до навчання були оцінені самим імператором Михайлом ІІІ, який запросив юного Костянтина у співучні до свого сина. Там він вчився під наглядом Фотія, котрий пізніше у 857 році став патріархом Константинопольським. Закінчивши вишкіл Костянтин відмовився від вигідного шлюбу і адміністративної кар'єри, і витримав конкурс на патріаршого бібліотекаря у соборі Св. Софії. За свою вченість і перемоги у богословських диспутах, зокрема, над вождем іконоборців, колишнім патріархом Аннієм, Костянтина прозвали у народі «Філософом». Так само «філософом» його величали і у придворній школі – вищому учбовому закладі Візантії, де він зі знанням поліглота викладав ту ж таки філософію, богослов'я, риторику і мови: арамейську, латину, грецьку, арабську, в тому числі і слов’янські.

Впродовж століть точиться суперечка між істориками, ким були за походженням рівноапостольні Кирило і Мефодій: греками чи слов’янами? Однозначної відповіді досі немає. Російська імператриця Єкатерина ІІ, німкеня за походженням на ім'я Софія Фредеріка Августа Анхальдт- Цербтська у своїх «Записках стосовно російської історії» писала:


«Слов’яни більш до військової служби схильність мали, аніж до наук і художеств, і тому не дивно, що красномовних описувачів історії між ними не траплялося; проте за сказаннями Нестора та інших видно, що вони стародавні писемні історії мали, які були втрачені або ж не віднайдені досі… Слов'яни задовго до Різдва Христового мали своє письмо».
Так чи інакше винайдення універсальної слов'янської мови, яка б передавала тонкощі Святого Писання було явище на ті час більш, ніж прогресивне, оскільки усім неписьменним слов’янам воно було зрозумілим. І в порівнянні з германськими племенами, галами чи бритами, які отримали Вульгату, себто, латинський переклад Біблії, слов’яни були у більш вигідному становищі. І візантійський імператор Михайло ІІІ разом із патріархом Фотієм І, дбаючи про розповсюдження християнства, уміло використали лінгвістичні таланти Кирила, який у співпраці зі своїм братом переклав слов’янською мовою Євангеліє, Апостол, Псалтир і кілька богослужінь. Зрозуміло, що ідея перекладу виникла у св. Кирила та Мефодія не відразу і була підказана їхньою місіонерською діяльністю. Спочатку, у 50-х рр. Кирил за наказом імператора вирушає до Болгарії і на ріці Брегальниці навертає до християнства багатьох болгар. У цей же період він відвідує Арабський Халіфат, де перемагає у богословських суперечках із сарацинами.

У 860 р. у листах патріарха Фотія вперше згадується, що руси взяли в облогу Константинополь. І хоч напад давньоруської дружини був відбитий, але патріарх зрозумів, що єдиним способом уникнути нової подібної небезпеки є навернення русинів до християнства і втягнення їх у сферу візантійського впливу. І саме тоді викристалізувалася потреба перекладу слов’янською Святого Писання. На допомогу Кирилу патріарх Фотій залучає його старшого брата Мефодія, який перед тим уже встиг відслужити імперії воєводою у Струмській області в Македонії, а потім прийняв чернечий постриг і став ігуменом монастиря на горі Олімп. Він відправляє їх з православною місією до Хазарського каганату. Дорогою ж вони заїздять до Херсонеса, де за переданням знаходять мощі св. Климента і, як сказано у «Паннонському житії» св. Кирила, Євангеліє і Псалтир, викладені «роуськими буквами». Які саме були ці «роуські букви» - невідомо, тексти з руськими письменами не збереглися. Мощі ж св. Климента у подальших стосунках з папою римським стануть святим братам у нагоді. Якраз тоді загострилися суперечки між Візантією і Римом. Римський папа Миколай І був незадоволений діяльністю Константинопольського патріарха, бо вважав, що тільки він є наступником Ісуса Христа на землі та главою Церкви, і що Святе Писання може існувати лише в латинському і грецькому перекладах.

На початку 60-х рр. болгарський цар Борис підтвердив союз своєї держави з імператором Священно-Римської імперії Людовіком ІІ і обіцяв йому прийняти християнство з рук франкського духовенства. Для Візантії це було неприйнятно, бо таким чином розповсюджувався вплив Рима до кордонів Фракії і Македонії. У 864 році імператор Михайло спрямував у Болгарію велике військо і флот. Борис, армія якого була слабка через неврожай і голод в країні, відправив делегацію до Константинополя з обіцянкою прийняти християнство в Візантії і відмовитися від союзу з франками. Його духівником став св. Мефодій. І в хрещенні, що відбулося у 865 році царя Бориса було названо Михайлом на честь візантійського імператора, що у символічний спосіб підкреслювало цілковите упокорення Болгарії перед Візантією.

З 862 року розпочалася напевне чи не найважливіша місія їхнього життя. На прохання моравського князя Ростислава, вони були послані візантійським імператором до Моравії, задля наставляння моравців в істинах віри і саме слов’янською мовою. Хоч за століття перед тим латинські місіонери принесли були слово Христове до Моравії та Паннонії, але народ лишався непросвіченим, бо не розумів богослужінь, що правилися винятково латиною. Натомість Кирил та Мефодій принесли з собою до Моравії вже перекладені ними тексти Святого Писання. Дуже швидко місцеве священство стало переходити на богослужіння церковно-слов’янською мовою. Було створено кілька шкіл і відкрито багато нових церков, де правилося і проповідувалося по-слов'янськи. Це не сподобалося католицьким священикам. І папа Миколай І викликав Кирила та Мефодія на суд до Рима. Коли ж вони прибули туди, Миколай І вже помер, а його наступником став Адріан ІІ, котрий, дізнавшись, що святі брати несуть з собою мощі св. Климента – четвертого римського папи після апостола Петра, зустрів їх урочисто біля міської брами. Кирил підніс йому Євангеліє у перекладі слов'янською мовою. І папа Адріан на знак схвалення поклав його на престол у храмі св. Марії. У Римі св. Костянтин занедужав і передчуваючи свою смерть за 50 днів до кончини прийняв схиму з іменем Кирил. 14 лютого 869 року св. Кирил упокоївся у віці 42 років. Відходячи до Бога, Кирил заповідав брату своєму:


«Ми з тобою, як два воли, тягли одну ріллю. Я знемігся, але ти і не намислюй собі залишити справу навчительства і знову усамітнитися у монастирі на своїй горі».
Після смерті Кирила папа Адріан ІІ рукоположив Мефодія у архієпископи Моравії та Паннонії. У останні роки свого життя святитель переклав слов'янською мовою Старий Завіт, Правила святих отців і святовітцівський Патерик. Помер св. Мефодій 6 квітня 885 року. Його відспівували трьома мовами: слов'янською, грецькою та латиною і це було винятком для тих часів. Обидва брати були канонізовані Православними Церквами та названі «рівноапостольними», а також причислені до святих Римо-Католицькою Церквою.

У 1980 році Папа Іван Павло II оголосив святих Кирила та Мефодія «покровителями» Європи. Так, могутній інтелект, стоїчна мужність і непохитна віра двох братів – Кирила і Мефодія спричинилася до того, що більшість слов'янських народів і досі пише ними придуманими літерами і складає картину світу за їхньою граматикою і їхніми правилами.







Достарыңызбен бөлісу:




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет