Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)



жүктеу 7.2 Mb.
бет1/41
Дата20.07.2016
өлшемі7.2 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41
ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

(1945-70-ті роки)

Допущено Міністерством освіти України

Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих закладів освіти

Київ "Либідь" 1999

ББК 63.3(0)63-6я73 М58



Розповсюдження та тиражування

tf** айшійного дозволу видавництва заборонено



без офіційно:

ЗМІСТ

Автори:


B. А. Манжола, д-р іст. наук (керівник авт. колективу); М. М. Білоусов, В. С. Бруз, Л. Ф. Гайдуков, доктори іст. наук;

C. П. Галака, П. Ф. Кириенко, І. Д. Коміренко, В. В. Копійка, О. А. Коппель, В. Ю. Крушинський, В. М. Матвієнко, І. О. Мін-газутдінов, О. С. Пархомчук, І. С. Покровська, А. А. Суботін, кандидати іст. наук; В. Ю. Константинов, А. Г. Мухамадієв

Головна редакція літератури з гуманітарних наук

Головний редактор С В. Головко Редактор О. О. Вербило

Допущено Міністерством освіти України (рішення Колегії Мі­ністерства освіти України. Протокол № 5/4-18 від 30.04.99 р.)

Передмова

М

080301010(МШ 1999



ISBN 966-06-0131-X

В. А. Манжола, М. М. Білоусов; Л. Ф. Гайдуков та ін., 1999



Розділ І

Становлення біполярної структури міжна­родних відносин. Розгортання «холодної війни» (1945 —початок 60-х років)

Тема 1. Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу (Б. А. Манжола, І. О. Мінгазутдінов)......8

Тема 2. Особливості повоєнного врегулювання в Єв­ропі й на Далекому Сході (в. Ю. Крушинський) 36

Те м а 3. «Холодна війна» та структурне закріплення

біполярності в Європі. Початок протистояння двох військово-політичних блоків (В. А. Ман­жола, В. Ю. Константинов)......... 60

Те м а 4. Німецька проблема в міжнародних відносинах

(Б. Ю. Крушинський)............. 75

\ Тема 5. Криза колоніалізму. Вихід країн, що визволи­лися, на міжнародну арену (О. С. Пархомчук) ............. 97

Тема 6. Діяльність ООН в умовах «холодної війни»

(Б. С. Бруз).................111

Розділ II

Розрядка міжнародної напруженості. Глобальні та регіональні аспекти (60—70-ті роки)

Тема 1. Радянсько-американські відносини

(/. С Покровська) .............132

Тема 2. Становлення політики розрядки в Європі (60-ті — початок 70-х років) (М. М. Білоусов, А. А. Суботін) ....... 159

Тема 3. Зміцнення європейської безпеки та співро­бітництва в 70-ті роки (/. О. Мінгазутдінов) . 177

Тема 4. Проблеми контролю над озброєннями та роз­зброєння (С. П. Галака) ..........205

Тема 5. Розпад колоніальних систем. Країни, що визволилися, у світовій політиці (О. С Пархомчук) .............221

Тема 6. Активізація діяльності ООН у період розрядки

міжнародної напруженості (В. С Бруз) . . . 236

Розділ III

Особливості розвитку регіональних систем

міжнародних відносин (1945—70-ті роки)

Тема 1. Країни Східної Європи в «системі міжнародних

відносин нового типу» (М. М. Білоусов) . . . 252 Тема 2. Інтеграційні процеси в Західній Європі

(В. В. Копійка)...............280

Тема 3. Міжнародна ситуація на Далекому Сході

(/. Д. Коміренко, А. Г. Мухамадієв).....306

Тема 4. Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

(/. Д. Коміренко)..............340

Тема 5. Країни Південної Азії в міжнародних відносинах

(/. Д. Коміренко)..............388

Тема 6. Близький та Середній Схід у системі

міжнародних відносин (О. А. Коппель) . . . 419 Тема 7. Система міжафриканських відносин



(П. Ф. Кириенко)..............446

Тема 8. Латиноамериканська система міжнародних

відносин (В. М. Матвієнко).........48(

Тема 9. Українська РСР на міжнародній арені (1944—

1979 pp.) (Л. Ф. Гайдуков).........508



Хронологічна таблиця................ 54

Список рекомендованої літератури..........554

ПЕРЕДМОВА

Період, означений у назві цієї книги, починається з кінця другої світової війни. Закінчився він у 1979 p.: у цьому році СРСР увів свої війська в Афганістан, що поклало край нетривалій розрядці між­народної напруженості. Загалом міжнародні відносини і зовнішня політика в 1945—70-х роках характеризувалися більш-менш постійним станом «холодної війни» між ос­новними протагоністами на міжнародній арені — СРСР з одного боку і СІЛА з іншого, які відповідно були лідерами протилежних військово-політичних блоків. Тільки після «карибської кризи» 1962 p., коли людство впритул пі­дійшло до межі термоядерної війни і знищення цивіліза­ції, почалася розрядка міжнародної напруженості. Було укладено низку важливих угод, що віддаляли загрозу війни. Проте і в період розрядки країни застосовували зброю, спа­лахували локальні конфлікти, порушувалися права людини.

Стрижневим чинником розвитку міжнародних відно­син у період, який охоплено підручником, було виконан­ня рішень, спільно схвалених під час другої світової війни державами-союзницями — СІЛА, Великобрита­нією й СРСР, що очолили коаліцію Об'єднаних Націй. Завдяки цим рішенням утворилася нова система між­народних відносин, яка з модифікаціями проіснувала до кінця 80-х років.

Рішення великих держав-союзниць були наповнені демократичним змістом; втім у коаліцію Об'єднаних Націй ввійшли різні держави, з різним уявленням про те, що є

Тема 1

ЯЛТИНСЬКО-ПОТСДАМСЬКА

СИСТЕМА

МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА БІПОЛЯРНІСТЬ ПОВОЄННОГО СВІТУ

Основні геополітичні наслідки другої світової війни

Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин Зовнішньополітичні настанови Заходу Зовнішньополітичні настанови СРСР

Основні геополітичні наслідки другої світової війни

Підсумки другої світової війни спричинилися до цілковитої — порівняно з повоєнними ро­ками — зміни не тільки «декорацій», а й гли­бинного змісту світової системи міжнародних відносин, яка від притаманної їй до того багатополярності доволі швидко трансформувалася в біполярну. Остаточно цей процес завершився наприкінці 40-х років, коли СРСР вдалося порушити монополію США на володіння ядер­ною зброєю, сформувати навколо себе пояс держав-са-телітів, насамперед у Центральній та Східній Європі.

Для Європи кінець другої світової війни ознаменував­ся утворенням доволі чіткого геополітичного вододілу. Захід був окупований англо-американськими військами й опинився таким чином у західній сфері впливу; на Сході,

8

Тема 1 Ялтинсько-потедамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

визволеному зусиллями Червоної Армії, панівного ста­новища домігся Радянський Союз.

Європа дуже потерпіла внаслідок війни (політично, економічно, морально), провідні європейські держави фак­тично втратили статус великих. Реально в 1945 р. існувала лише одна світова держава — США. Маючи у своєму розпорядженні найбільший військово-морський флот, най-сильнішу авіацію, оснащену до того ж ядерною зброєю, Сполучені Штати могли здійснювати воєнні операції по всьому світові.

Не менш вражаючим був їхній економічний потен­ціал. Територія СІЛА не постраждала за роки війни, люд­ські втрати Сполучених Штатів за усіма оцінками не пе­ревищували 400 тис. чоловік. Водночас населення СІЛА за воєнні роки зросло з 131 млн до 140 млн чоловік.. Обсяг валового національного продукту збільшився з 90,5 млрд доларів у 1939 р. до 211,9 млрд у 1945 р. Ще в 1943 р. військове виробництво СІЛА зрівнялося за своїми масштабами з виробництвом Німеччини, Великобританії та Радянського Союзу, взятих разом. Сільськогоспо­дарське виробництво за час війни зросло на 15 %, а поголів'я худоби збільшилося з 66 млн у 1939 р. до 83 млн у 1945 р. У 1947 р. США контролювали 59 % світових запасів нафти, третину її світового експорту. В 1948 р. на Сполучені Штати припадало 41 % світового виробництва товарів та послуг, 50 % машинного парку. У 1949 р. дохід на душу населення у СІЛА дорівнював 1453 доларам по­рівняно з 320 доларами в Західній Німеччині, 482 — у Франції та 773 — у Великобританії.

Зовсім інша ситуація склалася в Європі. В 1945 р. Німеччина виробляла менше третини своєї довоєнної продукції, валовий національний продукт Італії в 1945 р. становив лише 40 % від рівня 1938 р. Не набагато кра­щим було становище у Франції та Великобританії — у Цих та переважній більшості інших європейських країн величезна кількість людей опинилися за межею бідності. Загальноєвропейський (без урахування СРСР) валовий національний продукт скоротився на 25 %; у 1950 р. ВНП на душу населення в європейських країнах дорівнював лише 50 % американського. Величезним був тягар боргів західноєвропейських країн, насамперед Великобританії. Більшість європейських держав у той час могли існувати лише завдяки американським позикам та продовольчій допомозі.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

У вкрай важкому економічному стані перебував Ра­дянський Союз. За роки війни на полях боїв та на окупо­ваних територіях загинуло понад 25 млн людей, чисель­ність населення СРСР скоротилася зі 194 млн у 1940 р. до 170 млн у 1945 р. Було знищено 30 тис. заводів і фабрик, 65 тис. км залізниці. Обсяг продукції сільськогосподар­ського виробництва в 1945 р. досяг лише 50 % показників 1940 р. Повністю (або майже повністю) були зруйновані 1710 міст та 70 тис. сіл, 25 млн людей залишилися без притулку.

Перелічені суто економічні фактори значною мірою зумовили подальшу поведінку СРСР і США на світовій арені.

За умов, що склалися, радянське керівництво усвідом­лювало, що СРСР, маючи як переможець пріоритетне право впливу на подальший хід світового розвитку, вод­ночас позбавлений найголовнішого — адекватного еко­номічного потенціалу. Тому в перші місяці після поразки фашистської Німеччини та капітуляції Японії, незважа­ючи на вкрай негативне й навіть хворобливе сприйняття особисто Й. Сталіним та його оточенням демонстрації Сполученими Штатами сили — ядерних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі, у зовнішній політиці радянське керівництво всіляко намагалося створити образ СРСР як миролюбної держави, готової до пошуку компромісів у вирішенні актуальних міжнародних проблем спільно з колишніми партнерами по антигітлерівській коаліції. Дек­ларуючи головний зміст і завдання повоєнної зовнішньої політики Радянського Союзу, ЦК ВКП(б) підкреслював необхідність забезпечення сприятливих міжнародних умов для мирного соціалістичного будівництва в СРСР, для розвитку світового революційного процесу, для збереження миру на Землі.

Але так тривало недовго. Внутрішні процеси, а також кардинальні зміни в міжнародній обстановці — розпад антигітлерівської коаліції, прогресуюча «холодна війна» між СРСР і СІЛА, Сходом і Заходом, нарощування зу­силь радянського керівництва, спрямованих на створення у Східній Європі єдиного табору, керованого з Москви, а також спроби встановити й, по можливості, посилити свій вплив у Китаї та Північній Кореї — штовхали радян-

10

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

ську правлячу верхівку до прийняття більш жорстких по-лішко-доктринальних настанов, які визначали конкретні цілі та дії радянської дипломатії.

Неоднозначним було ставлення радянського керів­ництва до проблеми, що вона вперше виникла у світовій історії після закінчення другої світової війни, —до появи ядерної зброї. До 1949 р. єдиною державою, яка мала атомну бомбу, були СІЛА. Американська монополія на таку грізну зброю створювала в умовах конфронтації між СРСР і СІЛА небезпечну ситуацію. Сполучені Штати не приховували, що розглядають ядерну зброю як атрибут могутності великої держави, як засіб залякування потен­ційного противника — СРСР та його союзників, як засіб тиску на неядерні країни. Не випадково саме в ці часи сформувалися основи американської політичної стратегії, спрямованої на завоювання Сполученими Штатами па­нівних позицій в усьому світі. Радянське керівництво ро­зуміло, що наявність атомної зброї у СІЛА, які з со­юзника в другій світовій війні перетворилися на головно­го суперника і, більше того, вірогідного противника в можливій новій війні, створює загрозу для безпеки СРСР. Реагуючи на цю обставину, радянське керівництво поча­ло проводити лінію, яка полягала в тому, щоб, незважа­ючи на жодні матеріальні витрати, зосередити зусилля на створенні власної атомної зброї, ліквідувати ядерну монополію США й тим самим якщо не усунути, то знач­ною мірою послабити загрозу атомного нападу на СРСР. Урешті-решт це завдання було виконано. В оприлюдненій 25 вересня 1949 р. заяві ТАРС нагадувалося про те, що ще 6 листопада 1947 р. міністр закордонних справ СРСР В. Молотов, торкаючись питань ядерної зброї, заявив про те, що «цього секрету давно вже не існує». Це означало, Що Радянський Союз остаточно розкрив секрет ядерної зброї та, більше того, має її у своєму розпорядженні.

Радянське керівництво вважало, що стабільна безпека СРСР та його союзників, захист інтересів радянської дер­жави в умовах глобального протиборства між соціалізмом і капіталізмом мають базуватися на економічній, мораль­но-політичній та військовій могутності Радянського Сою­зу, причому військовому фактору надавалося особливе значення. Власне, у цьому не було нічого принципово

11

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД-



розділ і ^"^£син. розгортання «холодної війни»

нового, адже протягом багатьох століть саме військова сила становила найважливіший чинник міжнародних від­носин. А після закінчення другої світової війни військова могутність не в останню чергу забезпечувала престиж на світовій арені будь-якої великої держави. Так само як і в США, у Радянському Союзі існувала переконаність у тім, що успішно захищати свої життєві інтереси, свій курс на світовій арені можна й слід, спираючись на такий фактор тиску, як загроза використання військової сили.

Втім, ядерна зброя, що виконувала роль ефективного інструменту взаємного стримування двох наддержав, у період «холодної війни» продемонструвала обмеженість своїх можливостей у реалізації багатьох інших завдань, які традиційно вирішувалися за допомогою військової могутності. Так, одразу ж після другої світової війни, маючи монополію на атомну зброю, СІЛА так і не спро­моглися примусити Радянський Союз змінити його полі­тичну стратегію, у тому числі в галузі зовнішньої політи­ки; більше того, вони не зуміли завадити безпрецедент­ному поширенню міжнародного впливу СРСР у 1945— 1949 pp. Володіння ядерною зброєю не внесло жодних серйозних корективів у хід та результати корейської та в'єтнамської воєн. Наявність «ядерного важеля» в Ра­дянського Союзу практично не відчувалася під час війни в Афганістані, так само як і не перешкодила згодом роз­падові Організації Варшавського договору та самого СРСР. Раніше Франція змушена була піти з Алжиру, не­зважаючи на те, що на той час вже мала ядерну зброю,- а в 1982 р. Аргентина почала війну проти Великобританії, ігноруючи той факт, що остання є ядерною державою.

Ще одним важливим чинником всебічної трансфор­мації повоєнної геополітичної конфігурації сил став по­чаток активної руйнації доти усталеної колоніальної сис­теми. Безпосередньо в роки війни та в'перше повоєнне десятиліття цей процес здійснювався головним чином в Азії, у другому повоєнному десятилітті він охопив Афри­ку й перекинувся на Західну півкулю. Розпад колоніаль­ної системи став одним з наслідків другої світової війни не випадково. Адже доволі могутні колись європейські метрополії були фактично зруйновані в ході війни — причому це стосувалося не лише переможених, а й тих, хто формально став переможцями в «битві народів», —•



12

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

Англії, Франції, Бельгії, Голландії. Отже, на відміну від ситуації, що склалася після першої світової війни, пере­розподіл колоній між традиційними метрополіями вия­вився фактично неможливим. Різке послаблення колиш­ніх «великих держав» Європи привело до істотної акти­візації національно-визвольних рухів на підконтрольних Ім територіях. Як засвідчив перебіг подій, виснажені еко­номічно, політично, морально, європейські метрополії виявилися не в змозі втримати своїх «підопічних» у ко­лишніх межах. До того ж з огляду на суспільний прогрес традиційне колоніальне правління ставало явним полі­тичним атавізмом.

Утім, варто зазначити, що новоутворювані незалежні держави з числа колоній та напівколоній фактично так і не змогли досягти повної як економічної, так і полі­тичної незалежності. «Вакуум влади», що створювався в цих державах одразу після того, як їх залишали колоні­затори, активно й небезуспішно намагалися заповнити СІЛА або СРСР — країни, які ніколи не були метро­поліями в чистому вигляді, але прагнули власної геге­монії у світі: перша під гаслами встановлення демократії, друга — побудови комуністичного раю. Досить скоро країни, як їх стали називати, «третього світу» перетво­рилися на арену часто-густо доволі жорстоких зіткнень геополітичних інтересів Радянського Союзу та Сполу­чених Штатів. Так сталося в 1946 р. у Сирії та Лівані, у 1945—1948 pp. — в Індонезії, у 1948 р. — в Палестині. Згодом саме на території колишніх колоній практично розгорнулося довгострокове радянсько-американське про­тистояння, військово-політичний аспект якого дві над­держави виносили таким чином на певного роду «пери­ферію світу», уникаючи вкрай небезпечного безпосеред­нього збройного контакту.

Умовно кажучи, 1949 рік можна вважати своєрідним вододілом, коли в повоєнній системі міжнародних від­носин реально визначилися два полюси сили.

СІЛА остаточно відкинули доктрину довоєнного ізо­ляціонізму і встановили своєю стратегічною метою досяг­нення світової гегемонії; СРСР порушив американську монополію на ядерну зброю, практично вийшов з гли­бокої економічної скрути й завершив створення єдиного



13

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

табору держав-сателітів у Центральній та Східній Євро: успішно здійснивши там «народно-демократичні рею

люції».


Формування двох протидіючих блоків держав Заходу Сходу дістало своє перше інституалізоване втілення: бу. створені НАТО та Рада економічної взаємодопомо (РЕВ). Одним з найяскравіших виявів розмежування дво: систем став у тому ж 1949 р. розкол Німеччини. На цеі момент фактично завершилося формування біполярної системи міжнародних відносин, яка базувалася на сило­вому балансі, що він установився між Радянським Со­юзом і СІЛА.

Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин





Кримська конференція керівників СРСР, СІЛА і Великобританії, що відбувалася 411 лютого 1945р., головним чином була присвячена проб­лемам завершення війни в Європі. В офіційному комю­ніке щодо підсумків конференції зазначалося: «Ми роз глянули й визначили воєнні плани трьох союзних дер з метою остаточного розгрому спільного ворога... Б; цілком погоджені та детально сплановані терміни, розмір: й координація нових і ще могутніших ударів, що їх буде| завдано в серце Німеччини нашими арміями та військово-повітряними силами зі сходу, заходу, півночі та півдня».

На конференції було розглянуто центральне політичне питання — про ставлення союзників до Німеччини після її поразки, про майбутнє Німеччини як такої. Тут осно воположне значення мали домовленості щодо відроджен­ня переможеної Німеччини на основі принципів її де­мократизації та демілітаризації. Сторони вирішили прин­ципові питання відносно характеру верховної влади на німецькій території, її поділу на окупаційні зони.



14
Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу

Прийнята в Ялті Декларація про визволену Європу, а також інший підсумковий документ «Єдність в організації миру, як і у веденні війни» фактично створювали ту модель мирних міжнародних відносин, що якнайкраще відпо­відала об'єктивним потребам світового розвитку. У Дек­ларації було чітко визначено погоджену всіма учасниками перспективу: «Встановлення порядку в Європі та пере-улаштування національного економічного життя має бути досягнуто таким шляхом, який дасть змогу визволеним народам знищити останні сліди нацизму та фашизму й створити демократичні установи за їхнім власним вибо­ром».

Проте між тим, що було записано в офіційних доку­ментах, і тим, що становило реальні плани радянського керівництва, існувала певна різниця.

Й. Сталін фактично розкрив свої стратегічні наміри щодо Європи ще при укладенні «пакту МолотоваРіб-бентропа» в серпні 1939 р. У секретному протоколі він домігся згоди на встановлення кордонів Радянського Со­юзу по лінії, близькій до кордонів царської Росії. Анексо­вані СРСР території (три балтійські держави, Бессарабія, Буковина, східні райони Польщі та частина Фінляндії) були втрачені в 1941 р. Але під час другої світової війни Радянський Союз відвоював не лише ці території, а й усю Східну Європу, в тому числі Польщу. Природно, Й. Сталін за тих умов не збирався йти на найменші пос­тупки в таких пунктах, як радянська гегемонія та вста­новлення в найближчому майбутньому радянського конт­ролю над Східною Європою.

u «Польське питання» вважали, першочерговим як И. Сталін, так і В. Черчилль, який відчував тиск певних зобов'язань стосовно Польщі, через які, великою мірою, Великобританія й розпочала війну з Німеччиною. Довко­ла «польського питання» на конференції розгорнулася напружена боротьба, в якій В. Черчилль брав най­активнішу участь (утім, без будь-якої істотної підтримки з боку Ф. Д Рузвельта). Проте вони все ж таки домоглися узгодження такого варіанта «польського врегулювання», який передбачав створення тимчасового польського Уряду національної єдності та проведення вільних ви­борів.

15

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»



1

У Декларації про визволену Європу (до якої додавала­ся угода щодо Польщі) передбачалися вільні вибори і встановлення нормальних демократичних режимів на всій східноєвропейській території. Ці дипломатичні доку­менти могли стати основою побудови демократичної повоєнної Європи, але Й. Сталін згодом фактично про­ігнорував їх, по-своєму стлумачивши такі «надкласові» поняття, як вільні вибори й демократичні свободи.

Головні результати Ялтинської конференції протягом усіх десятиліть «холодної війни» сприймалися більшістю фахівців, насамперед західних, як формула поділу Європи між переможцями на Схід і Захід (у геополітичному сен­сі). За словами знаменитого американського дослідника, одного з корифеїв історії другої світової війни С. Сульц-бергера, «Кримська конференція призвела до розколу Єв­ропи на дві сфери впливу, представлені союзом НАТО та Варшавським блоком».

Слід зазначити, що подібне твердження має під со­бою, крім іншого, доволі конкретне підґрунтя. Ще в жовтні 1944 р. в ході восьмиденного візиту В. Черчилля до Москви між ним і Й. Сталіним була досягнута домов­леність про поділ сфер впливу в Європі після закінчення війни. Згідно з нею Великобританія мала отримати 90 % у Греції, а Радянський Союз — 90 % у Румунії та 75 % у Болгарії; Угорщина та Югославія були поділені за принципом «50 х 50» (згодом після переговорів В. Моло­това з британським міністром закордонних справ Е. Іде-ном «здобутки» Радянського Союзу в Угорщині та Бол­гарії зросли до 80 %). Втім, на практиці ця домовленість зрештою не спрацювала. Вирішальну роль у цьому ві­діграли Сполучені Штати, які з самого початку ставилися до подібної ідеї досить стримано, а з приходом до влади Г. Трумена взагалі взяли на озброєння «універсалістський» підхід до розстановки сил у повоєнній Європі, який від­кидав доцільність установлення якихось чітко узгоджених з СРСР «сфер впливу».

Після цього процес поділу Європи набрав здебільшого спонтанного характеру, коли кожна зі сторін насамперед мала на меті задовольнити свої власні геополітичні апе­тити, особливо не опікуючись тим, щоб якимось чином узгодити їх з інтересами опонента.

16

Тема 1 Ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу



СРСР спромігся за образом і подобою сталінського варіанта командно-адміністративної системи створити свого роду пояс соціалістичних країн Центральної та Східної Європи, який фактично відгоредив Радянський Союз від решти континенту, що, у свою чергу, стало однією з причин створення двох протидіючих блоків — НАТО і Варшавського договору. Всі наступні спроби вир­ватися з вищезгаданого поясу, що робилися опозицій­ними силами в ряді соціалістичних країн Європи, по­слідовно придушувалися, що навіть дістало згодом своє теоретичне обгрунтування у «доктрині Брежнєва».

Зміни, що сталися після війни в центрально- та схід­ноєвропейських країнах, були привнесені ззовні, часто-густо насильницьким шляхом. Саме через це так неспо­дівано легко розпався «соціалістичний табір» та його вій­ськова організація — ОВД, коли на рубежі 80—90-х років керівництво Радянського Союзу послабило «узи бра­терської солідарності». Фактично в ці часи з більш ніж 50-річним запізненням дістали своє практичне втілення ялтинські рішення — у їхньому неупередженому тлума­ченні.

Втім, у 1945 р. в Ялті Захід навряд чи міг якось по-іншому реалізувати своє (відмінне від сталінського) ба­чення повоєнних перспектив Центральної та Східної Єв­ропи.

Практично єдино можливою санкцією могла стати відмова підписати угоду щодо Польщі або Декларацію про визволену Європу, хоча самі по собі ці документи були цілком прийнятними. Проте це, напевно, не при­несло б жодної користі Центральній та Східній Європі, звільнило б Й. Сталіна від зобов'язань за згаданими до­кументами і поставило б під загрозу співпрацю «великої трійки» в багатьох інших, дуже важливих питаннях4, які обговорювалися вЯлті. Адже західні союзники ще мали співпрацювати з Й. Сталіним у Німеччині, Австрії, піз­ніше — у війні проти Японії та, зрештою, в Організації Об'єднаних Націй.

Проблеми Далекого Сходу не посідали на конфе­ренції пріоритетного місця, однак результати їх обгово­рення справили свій вплив на формування світового

17

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»



повоєнного устрою в межах «ялтинсько-потсдамськоЗ системи». Так, після низки обговорень було ухвалені Ялтинську угоду, за якою СРСР зобов'язувався вступил у війну проти Японії черед два—три місяці після порази! Німеччини. Своєрідною «компенсацією» за цей крої стала згода США і Великобританії на повернення Ра дянському Союзові Південного Сахаліну (його втратилг Росія в результаті російсько-японської війни) та пе редання йому Курильських островів (японської території яку в 1875 р. Росія обміняла на право володіння всіл Сахаліном).

Згодом протистояння у цьому регіоні визначалосі тим, що Радянському Союзові вдалося встановити стра тегічне партнерство з Китаєм, а Сполученим Штатам — повністю втягнути до західної орбіти Японію. Драма тично розвивалася боротьба між СРСР і СІЛА довколі питання про мирне врегулювання для Японії. «Архітек тор» мирного договору з Японією Д. Даллес, посилаючис: на невиконання Радянським Союзом ялтинських домов леностей, фактично заклав під радянсько-японськ відносини «міну сповільненої дії». СІЛА з його подач відмовилися зафіксувати в договорі згоду на переданш Радянському Союзові Південного Сахаліну та Куриль ських островів, що було обіцяно в Ялті Й. Сталіні Ф. Д. Рузвельтом і В. Черчиллем. У результаті цього (і також з ряду деяких інших причин) СРСР не підписав вересні 1951 р. мирний договір з Японією, що й дос ускладнює відносини між цією країною і спадкоємницеи Радянського Союзу — Росією.

Остаточне формування нової конфігурації повоєнни; міжнародних відносин довершувалося на Потсдамські] конференції лідерів великих держав, що проходила 17 липня до 2 серпня 1945 р. Головною сферою обговорен були європейські справи, насамперед те, що стосувалос всебічного вирішення «німецького питання». Від остан нього аспекту значною мірою залежали як контури, так сама сутність повоєнного європейського устрою, що власне, й підтвердив перебіг подій у наступних кілько: десятиліттях.

Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості, з одно го боку, необхідно враховувати, що вони зафіксувалз


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет