Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Але конференція в Сан-Франциско не стала суто уро­чистим засіданням. Справа в тому, що проект було під­готовлено представниками лише великих країн — СІЛА, СРСР, Великобританії та Китаю. Малі й середні країни мали свої міркування щодо основ функціонування і цілей нової організації. До того ж не всі принципові питання були остаточно погоджені й між великими державами, наприклад, питання про застосування права «вето». Все це спричинило гострі дебати й напружені дипломатичні пошуки взаємоприйнятних рішень. У ході обговорення до проекту Статуту протягом 62 днів роботи конференції було внесено 1200 поправок, уточнень, доповнень. Так, ко­ли обговорювався розділ «Секретаріат», малі країни вису­нули свої пропозиції на 1000 сторінок.

Найскладнішим виявилося питання про право «вето». Малі країни виступали проти цього принципу, розціню­ючи його як порушення рівноправності членів ООН. Си­туації додавало напруженості прагнення СРСР до тоталь­ного права «вето», що мало поширюватися як на проце­дурні, так і непроцедурні питання. Завдяки дипломатич­ним зусиллям усі спірні питання вдалося вирішити.

Статут набрав чинності 24 жовтня 1945 р. До цього часу його ратифікувала більшість членів-фундаторів (29 із 51), включаючи всі п'ять великих держав. Усіма фундато­рами Статут був ратифікований до 27 грудня 1945 р. 10 січня 1946 р. з відкриттям першої сесії Генеральної Асамблеї Організація Об'єднаних Націй почала функціо­нувати.

Отже, конференція в Сан-Франциско мала величезне історичне значення. Вона породила ООН — головний міжнародний інструмент підтримання і зміцнення миру та міжнародної безпеки, головний міжнародний орган сприяння багатоплановому співробітництву країн і на­родів. Проголошені Статутом ООН загальнолюдські цін­ності, права людини, демократичні принципи мирного

112

Тема 6 Діяльність ООН в умовах «холодної війни»

співіснування справили могутній вплив на весь повоєн­ний розвиток світу. Людство одержало унікальний форум для спілкування, обміну думками та розв'язання склад­них міжнародних проблем.

На жаль, уже перші повоєнні роки позначилися пово­ротом країн антигітлерівської коаліції, насамперед СІЛА і СРСР, від співробітництва до стратегічного й політич­ного протиборства, що призвело до «холодної війни» — глобального протистояння двох суспільно-політичних систем.

Гострі суперечності міжнародних відносин адекватно віддзеркалювалися в ООН, справляючи згубний вплив на всю її діяльність. Ідеологізація міжнародних відносин перетворила Організацію Об'єднаних Націй на головну арену ідеологічних і політичних баталій, що паралізовувало діяльність її органів, особливо найважливішого з них — Ради Безпеки.

Негативні наслідки «холодної війни» виявлялися в усіх сферах, зокрема в питанні про прийняття нових членів в ООН. За Статутом (ст. 4) організація відкрита для всіх миролюбних держав, які беруть на себе зобов'язання, за­кріплені в Статуті, і можуть виконувати ці зобов'язання. Але для прийняття нового члена необхідні позитивне рішення Ради Безпеки, що ухвалюється за умови згоди постійних членів, і кваліфікована більшість (2/3) присут­ніх і голосуючих членів Генеральної Асамблеї.

Протягом перших десяти років існування ООН орга­нізація поповнилася лише дев'ятьма новими членами. За-мороження процесу розширення членства ООН було без­посереднім результатом «холодної війни». Американське домінування в ООН, і зокрема в Раді Безпеки, зривало позитивні рішення стосовно кандидатів з радянського блоку, а Радянський Союз, у свою чергу, накладав «вето» на кандидатів із протилежного блоку.

Тільки в 1955 р., в умовах певного послаблення «хо­лодної війни» після закінчення війни в Кореї і смерті Й. Сталіна, визначилися зрушення в підході до прийнят­тя нових членів. Було досягнуто домовленості про прий­няття «пакетом» 16 нових членів, у тому числі 4 східноєвро­пейських держав (Албанії, Болгарії, Угорщини та Румунії).

ЙІҐІОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

тема 6 Діяльність ООН в умовах «холодної війни»

наоодних питань WTnmm V

^uwju-mw* винахідливості вима__^ і міжнародної безпері. Справа і - vrt після другої світової війни роя ^:^_еречливо і далеко не завжди так* _г З^япіод утворення ООН. Головне організації вважали Bperyjr<sup>1

с</sup>

аж)

будуть

Якщо з викори^с* _ори, обстеження, посередня„ конфліктів (nepf^r° ^с та ін.) особливих проблем не -т япбітр ._<мя механізму колективної бе~~ розходження стратегія авників різних блоків, і ш—~<. до колективних воєнн . перед ^rv^r і '-"—^нЯ війни в Кореї (1950—1953 pp.) з метою припий^еІгіуку. Лише 16 h 60 членів ООН У дістав належного ³^іл контингенти в об'єднану групу,

конфліктів (пр^ т ) р

примирення, арбітр^ия механізму колективної беЦ никало то застосУ»'* _через розхо^дження стратегічни? унеможливлювалось представників різних блоків, нас| тіолітичних інтересу заклик до колективних воєнних;! SCPCP і СОІА- _{війни в Кореї} (19501953 pp)

ділили певні війс«2£ом ^ООН- ^Понад ?° ^% СУ^⁰¹¹^^ виступала під пр^аІї^ та майже вся авіація міжнародну морського персонаЛУ^ериканськими. Уроки корейс* контингенту ^мяп

війни переконливо показали нежиттєздатність передбаче­ного Статутом колективного застосування військової сили в умовах протистояння великих держав.

Треба було шукати альтернативу, бо життя породжува­ло чимало конфліктів, які не піддавалися врегулюванню шляхом переговорів. До того ж характер конфліктів, що вибухали після другої світової війни, був не завжди та­ким, як це передбачалося в 1945 р. Конфлікти виникали не тільки між державами, але й усередині держав у ви­гляді громадянських воєн, рухів визволення з-під коло­ніального ярма тощо. Ставало очевидним, що застосуван­ня міжнародної сили в таких конфліктах малопродук­тивне, а часто і шкідливе. Бо важко було визначити, яку конфліктуючу сторону треба підтримувати. Тим більше що всі конфлікти, пов'язані з антиколоніалізмом чи внут­ріполітичною боротьбою в країнах між лівими і правими, розглядалися супердержавами крізь призму своїх страте­гічних інтересів.

Отже, життя підказувало нову, не передбачену Стату­том форму підтримання миру: використання збройних контингентів, але без застосування їхньої бойової сили. Так народилися операції ООН з підтримання миру. Вони були імпровізацією, побудованою на положеннях і ідеях глав VI і VII Статуту та реаліях міжнародного життя. Як слушно зазначав Генеральний секретар ООН Даг Хаммар-шельд, характеризуючи правові основи операцій ООН, їх треба було б віднести до неіснуючої глави «шість Ь по­ловиною». Ця думка виглядає цілком слушною, оскільки операції з підтримання миру за своїм змістом і характе­ром є дещо середнє між методами мирного врегулювання спорів, передбаченими главою VI, і примусовими захо­дами, передбаченими главою VII, але без практичного застосування сили проти порушника миру.

Перші спроби використання військового персоналу ООН мали місце в 1947 р. в Індонезії й на Балканах, але ^Ді були залучені невеликі групи офіцерів, які діяли не ПІД керівництвом Генерального секретаря.

У 1948 р. у зв'язку з арабо-ізрапіьежою війною була ство-Рена Організація ООН для спостереження за перемир'ям.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема 6 Діяльність ООН в умовах «холодної війни»

шлях до інших форм і методів підтримання миру. В перші післявоєнні роки ще не фігурував термін «.операції з під­тримання миру». Вживалися такі назви, як «легіон ООН», «польові кадри ООН» та ін. Термін «підтримання миру» вперше ввійшов у міжнародний лексикон у 1956 p., коли у зв'язку з конфліктом Англії, Франції та Ізраїлю з Єгип­том Перша надзвичайна спецсесія Генеральної Асамблеї ухвалила резолюцію про створення Надзвичайних Зброй­них сил ООН, які діяли в зоні Суецького каналу понад 10 років.

Назва «операції ООН з підтримання миру» остаточно усталилася в 1965 p., коли Генеральна Асамблея створила Спецкомітет з операцій з підтримання миру. Особливість таких операцій полягає в тому, що військові контингенти використовуються не як бойова сила, а як механізм для припинення ворожнечі і як буфер між конфліктуючими силами.

У формуванні операцій ООН як методу врегулювання міжнародних конфліктів важливу роль відіграв досвід Над­звичайних сил ООН у зоні Суецького каналу. Особливість цієї операції полягала в тому, що вона була розпочата не_; рішенням Ради Безпеки, а Генеральною Асамблеєю. Справа в тому, що учасниками конфлікту були два пос­тійні члени Ради Безпеки — Англія і Франція, які мали право «вето». Склалася кризова ситуація. У зв'язку з цим Рада Безпеки ухвалила резолюцію про скликання над­звичайної спеціальної сесії Генеральної Асамблеї на ос-' нові резолюції 1950 р. «Єдність на користь миру». Ця резолюція, прийнята Генеральною Асамблеєю у зв'язку 3f війною в Кореї, передбачала, що коли в умовах порушен­ня миру або акту агресії Рада Безпеки неспроможна діяти через відсутність єдності серед її постійних членів, Гене­ральна Асамблея може вдатися до необхідних кроків аж до рекомендації використання збройних сил з метою під­тримання або відновлення міжнародного миру й безпеки.*

Сутність конфлікту полягала в тому, що в липні 1956рї1 Єгипет оголосив про націоналізацію Суецького каналу/1 що зачіпало інтереси Англії та Франції. В цій загостреній J ситуації 29 жовтня ізраїльські війська вдерлися на те-І риторію Єгипту, просуваючись до каналу. Розвиток подій! призвів до воєнного втручання також Англії та Франції. -

116

Шукаючи союзників у боротьбі проти англо-франко-ізраїпьської агресії, президент Єгипту Гамаль Абдель Насер звернувся до міжнародного співтовариства із закликом про допомогу, і радянське керівництво з розумінням по­ставилося до можливості направлення добровольців. Виникла надзвичайно небезпечна ситуація, оскільки в міжнарод­ний конфлікт були втягнуті великі держави.

В цих умовах 1 листопада 1956 р. розпочалася перша надзвичайна сесія Генеральної Асамблеї, присвячена су-ецькій кризі. Вона закликала негайно припинити вогонь, вивести війська і вжити невідкладних заходів для від­новлення судноплавства на каналі.

Англія і Франція заявили, що вони погодяться на ви­конання резолюції тільки в разі введення в зону військ ООН. 4 листопада Генеральна Асамблея ухвалила резо­люцію, що пропонувала створення Надзвичайних Сил ООН. Резолюція була прийнята 57 голосами. 19 пред­ставників держав утрималися, зокрема представники со­ціалістичних країн, які вважали, що проти агресорів тре­ба було вжити жорсткіших заходів.

У цій операції брали участь контингенти 10 країн (Ка­нада, Швеція, Фінляндія, Данія, Індія та ін.). Надзви­чайні Сили ООН налічували до 6 тис. чоловік. Керував операцією Генеральний секретар, якому допомагала група військових — представників країн-учасниць. Військове керівництво здійснював Командувач Сил, призначений Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Генерального секретаря Дага Хаммаршельда. Командувач діяв під ке­рівництвом Генерального секретаря. Національні підроз­діли підпорядковувались національним командирам, а вони — Командувачу Силами ООН. Солдати й офіцери національних підрозділів носили свою національну фор­му. Своєрідною емблемою ООН стали запропоновані Да-гом Хаммаршельдом блакитні каски й берети.

Сили ООН контролювали кордони між Ізраїлем і Єгиптом у районі Таза та Сінайського півострова. Функції Сил ООН полягали в тому, щоб вести спостереження за Дотриманням лінії перемир'я, виведенням військ, під­тримкою порядку та стабільності в смузі Газа. Після відведення іноземних військ від зони Суецького каналу й відновлення єгипетського контролю над каналом між-

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

народні Сили ООН продовжували перебувати на єгипет­ській території з метою роз'єднання конфліктуючих сто-t

рін.

Тема 6 Діяльність ООН в умовах «холодної війни»

• Операція ООН у Конго

Операція в Конго протягом тривалого часу бул найбільшою за масштабами. Контингент ООН І налічував до 20 тис. чоловік.

Небезпечний конфлікт у Конго виник у цій колишні колонії Бельгії після здобуття незалежності ЗО черв 1960 р. Всі провідні посади в державному апараті офіцерські посади в армії обіймали бельгійці або іні європейці. Тому відразу після проголошення незалежнос­ті почалися виступи солдатів проти бельгійських офіцері і цивільного населення проти засилля іноземців. Під р водом відновлення порядку бельгійські війська, розташо­вані тут на двох базах, увійшли в ряд міст без зщв конголезького уряду Лумумби. Тим часом Чомбе — зидент однієї з провінцій — Катанги проголосив її неза­лежність як окремої держави. В цих умовах керіві Конго звернулося по допомогу до ООН.

14 липня 1960 р. Рада Безпеки закликала Бельгію ви-J вести свої війська з Конго й уповноважила Генеральної секретаря Дага Хаммаршельда забезпечити конголезько-¹ му урядові військову допомогу, яка має надаватися доки сили національної безпеки не стануть здатними ви-¹ конувати свої функції.

118

Вже наступного дня в Конго прибули контингенти з Гани й Тунісу. Через місяць в Операції ООН у Конго вже брало участь 14 тис. чоловік. Керівництво ООН виходило з того, що контингент не повинен втручатися у внутрішні справи Конго і має використовувати силу тільки для са­мооборони. Але розвиток подій висував перед операцією й завдання, які важко було здійснити, не порушуючи принцип цілковитої нейтральності. Завдання, поставлені в ряді резолюцій Ради Безпеки і резолюції від 20 вересня 1960 p., ухваленої надзвичайною сесією Генеральної Асамблеї, зводилися до такого: відновлення і підтриман­ня закону й порядку, захист життя людей і власності на території всієї країни, відновлення і підтримання тери­торіальної цілісності Конго, відвернення громадянської війни і врегулювання міжплемінних конфліктів, захист Конго від зовнішнього втручання у внутрішні справи, насамперед шляхом усунення іноземних найманців у се­паратистській Катанзі, тощо. Виконання цих завдань бе­зумовно виходило за межі «буферної» ролі контингенту.

Трагедією конголезького народу став розкол у його керівництві, зокрема між президентом Касавубу, на якого робили ставку країни Заходу, і прем'єр-міністром Лумум-бою, якого підтримував СРСР. Загострення суперечно­стей призвело до того, що Касавубу звільнив Лумумбу з посади прем'єр-міністра, а Лумумба у відповідь звільнив Касавубу з посади президента. В цих умовах начальник штабу Мобуту розпустив парламент і заарештував Лумум­бу. Керівництво ООН вважало неможливим силою визво­ляти його, бо це означало б втручання у внутрішні справи Конго. Після невдалої втечі Лумумба був знову заарешто­ваний і переданий у Катангу, де його стратили.

На початку 1961 р. в Конго одразу функціонувало кілька урядів: уряд Касавубу—Мобуту в Леопольдвілі, який був визнаний більшістю членів ООН; уряд прихильника Лумумби Гізенги в Стенлівілі, який визнали соціалістичні країни і кілька африканських країн; у Катанзі діяв режим Чомбе, а в провінції Касаї прагнув до автономії місцевий керівник.

За таких суперечливих обставин, особливо у зв'язку з загибеллю Лумумби, посилилася критика з боку СРСР на адресу Дата Хаммаршельда. Була висунута пропозиція про Усунення його з посади Генерального секретаря.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

В умовах порушення катанзькими сепаратистами угоді про припинення вогню Рада Безпеки 24 листопада 1961 р.\ надала безпрецедентні повноваження виконуючому обо-| в'язки Генерального секретаря У Тану. Мова йшла про| застосування радикальних заходів, навіть воєнних у необхідності, для негайного усунення і депортації з танги всіх іноземних військових і політичних радників,! що не входили в контингенти військ ООН. З метою само­оборони військам ООН було дозволено проводити обме­жені воєнні дії. То був певний відхід від принципів про-1 ведення операцій з підтримання миру.

Після довгих зволікань у січні 1963 р. Чомбе мусив| відмовитися від ідеї утворення сепаратної держави. Це означало, що мета операції ООН в основному була досяг­нута: єдність Конго відновлена; іноземні найманці усу-| нуті; поступово відновлювався порядок у країні. В люто-І му 1963 р. почалося планомірне виведення військ ООН,| яке остаточно завершилося ЗО червня 1964 р.

Тема б Діяльність ООН в умовах «холодної війни»

• ООН і перші кроки в галузі роззброєння

Аналіз положень Статуту ООН свідчить про' що ставлення її фундаторів у 1945 р. до пробле ми роззброєння мало свої відмінності. Тоді і зброєнню не надавалося провідної ролі в досягненні ловної мети: миру й безпеки. Це пояснювалося, мабу тим, що на той час ще невідомо було про загрозу ядерне зброї, а сумний досвід Ліги Націй не давав підстав оптимістичних надій щодо реальності ідеї роззброєї

Тому якщо Статут Ліги Націй закликав до скорочення озброєнь, Статут ООН лише проголошував мету регулю­вання озброєнь.

Концепція міжнародної безпеки будувалася на ідеї ко­лективних дій, у тому числі й воєнних, проти порушника миру. Стаття 43 Статуту зобов'язує всіх членів організації надавати Раді Безпеки на її вимогу збройні сили для підтримання міжнародного миру й безпеки. Стаття 45 зобов'язує тримати в стані негайної готовності контин­генти національних військово-повітряних сил для спіль­них міжнародних примусових дій. Створювався Воєнно-ПІтабний Комітет як допоміжний орган Ради Безпеки для підтримання міжнародного миру й безпеки і надання їй допомоги у використанні військ, командування ними, а також регулювання озброєнь і «можливого роззброєн­ня» (ст. 47).

Статутом не передбачалося створення механізму конт­ролю над роззброєнням. Застосування Сполученими Штатами атомної бомби проти японського міста Хіросіма 6 серпня 1945 р. внесло корінні зміни в бачення проблеми роззброєння. Перед міжнародним співтовариством постає невідкладне завдання заборони ядерної зброї, застосуван­ня якої приховувало смертельну загрозу людству. Моно­польне володіння атомною зброєю Сполученими Шта­тами {до 1949 p., коли СРСР ліквідував цю монополію) загострило радянсько-американські відносини. Гонка ядерних озброєнь перетворилася на провідний і найне-безпечніший напрям розвитку «холодної війни». Бороть­ба навколо проблеми заборони ядерної зброї посіла цент­ральне місце в дебатах, присвячених роззброєнню. Пер­шою резолюцією, ухваленою 24 січня 1946 р. першою се­сією Генеральної Асамблеї, була резолюція про створення Комісії з атомної енергії. До неї ввійшли представники членів Ради Безпеки й Канади. Мета Комісії полягала в розробці- конкретних пропозицій щодо встановлення контролю за використанням атомної енергії лише в мир­них цілях і знищення атомної зброї та всіх інших засобів масового знищення.

Пізніше, 14 грудня 1946 р., Генеральна Асамблея ухва­лила резолюцію, яка визнала центральну роль роззбро­єння в справі підтримання миру й безпеки.

Тоді ж визначилися протилежні позиції щодо атомної енергії та її використання.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

План СІЛА був викладений у Комісії з атомної енергії' | Бернардом Барухом 14 червня 1946 р. «План Баруха»^перед_г-» бачав: створення Міжнародного агентства з атомног розвитку, яке здійснюватиме під керівництвом Ради Без-| пеки контроль над використанням атомної енергії, піал створення системи контролю вся атомна зброя має 6} знищена, а виробництво нових атомних бомб заборонені но; Агентство мало стати єдиним власником атомної ^ ровини, контролювати всю діяльність у галузі атомної енергії в інтересах всіх країн, володіти монополією дослідження і розвиток у галузі атомної енергії.

Радянський план, викладений А. Громико, передбач укладення міжнародної конвенції про заборону вироб-| ництва й застосування атомної зброї, яка мала закрії такі зобов'язання: заборонити використання атомне зброї та виробництво атомної зброї, знищити протягом⁴! трьох місяців усі запаси атомної зброї; вважати будь-яке! порушення конвенції серйозним злочином проти людст-1 ва; протягом шести місяців учасники конвенції мали! ухвалити закони, які передбачали суворе покарання зщ порушення положень конвенції.

Пізніше, 11 червня 1947р., радянська сторона вї своє бачення інспекцій і контролю: створити Міжнар Контрольну комісію з повноваженнями контролю таї інспекцій щодо мирного використання атомної енергії;! залишити у віданні урядів країн володіння й упра~^!—^Л матеріалами та установами з атомної енергії; контрол. має здійснюватися шляхом обмежених інспекцій, запитії інформації від урядів стосовно матеріалів; передбачався також контроль за існуючими атомними матеріалами.

Отже, виявилися такі основні розбіжності в підходахі до атомного роззброєння:

1. Послідовність у заходах. СІЛА: спочатку встанови систему контролю, а потім здійснити атомне роззброєну ня. СРСР: спочатку підписати договір про заборону атол ної зброї.

122

3. Міжнародні інспекції. СІЛА: за жорсткий контроль. СРСР: за періодичні інспекції.

Існувало ще одне істотне розходження: СІЛА були проти застосування права «вето» при вирішенні Радою Безпеки питання про порушення угоди з атомної енергії. СРСР же твердо відстоював принцип права «вето» в Раді Безпеки і щодо атомних проблем. Американське доміну­вання в ООН у ті роки забезпечило ухвалення в 1948 р. Генеральною Асамблеєю резолюції, основу якої стано­вили пропозиції СІЛА. Радянський Союз не підтримав ці пропозиції й у січні 1950 р. відмовився від участі в Ко­місії з атомної енергії.

Провідне місце в радянських пропозиціях щодо роз­зброєння посідали .заклики до глобальних, радикальних заходів. Уже на першій сесії Генеральної Асамблеї в 1946 р. Радянський Союз виступив з програмою загального й повного роззброєння. Радянська ініціатива справила про­пагандистський ефект, зміцнила міжнародний авторитет СРСР, особливо серед прихильників миру, але виявилася нереальною в умовах загострення міжнародної напруже­ності.

Комісія з атомної енергії не справдила надій, що по­кладалися на неї, і згодом почали створюватися інші форуми для обговорення проблеми роззброєння. У січні 1952 р. була утворена Комісія з роззброєння в складі членів Ради Безпеки й Канади. Під тиском СРСР Генеральна Асамблея розширила склад цієї Комісії до 25 членів. А в 1958 р. до Комісії з роззброєння ввійшли всі члени ООН. Ця глобальна інституція не мала на меті вироблення яки­хось конкретних планів щодо роззброєння. Вона слугува­ла радше форумом для обміну думками й концепціями з приводу роззброєння, а також інструментом морально-політичного тиску на великі держави, аби зрушити з міс­ця проблеми роззброєння. Пізніше функції цієї комісії перейшли до Першого комітету.

У 1959 р. був створений Комітет 10-ти з роззброєння. Східний блок тут представляли СРСР, Болгарія, Чехосло-ваччина, Польща та Румунія, а західний блок — США, Великобританія, Італія, Франція і Канада.

У 1961 р. під тиском країн «третього світу» Комітет 10-ти був розширений за рахунок введення 8 країн, що не приєдналися, і перетворився на Комітет 18-ти з роззброєння.

123

Одне з центральних місць у переговорах про роз­зброєння в ці роки посідало питання про припинення випробувань ядерної зброї. Дискусії виявили серйозні розбіжності думок щодо кількості щорічних інспекцій, тривалості мораторію на випробування, зон інспектуван­ня, складу контрольного органу.

До 1961 р. підтримувалося добровільне припинення ядерних випробувань. 5 серпня 1963 р. СРСР, США й Великобританія підписали Договір про заборону ядерних випробувань, в атмосфері, космосі та під водою. Але пи­тання про підземні випробування залишилося невиріше-ним.

Отже, в напружених умовах «холодної війни» ООН відігравала важливу роль як форум Ъбговорення проб­леми роззброєння, з'ясування позицій держав, визначен­ня шляхів скорочення гонки озброєнь, заборони ядерної зброї. Численні резолюції, ухвалені Генеральною Асамб­леєю, її допоміжними органами, комітетами та комісіями з роззброєння мобілізовували світову громадськість на боротьбу за заборону ядерних випробувань, заборону та знищення ядерної зброї. Тиск світової громадськості був одним із факторів, які позитивно впливали на політику держав у галузі роззброєння.

Тема 6 Діяльність ООН в умовах «холодної війни»