Таємні товариства: міфи та реальність Микола Сенченко, Валерій Гастинщиков

Рицарі Золотого Кола

Основною метою «Золотого Кола» Біклі було створення нової держави, до якої увійшли б південно-східні штати США, Куба, Мексика, Центральна Америка і де було б легалізовано рабство. Оскільки рабство скрізь буде скасовано, то нова держава домінуватиме на ринку кави, тютюну, рису і цукру.

Як і багато інших таємних товариств, «Рицарі Золотого Кола» переймалися етнічною чистотою. Вони вважали, що їхньою новою нацією має керувати тільки людина англосакської крові і що мексиканців варто усунути. Цю етнічну чистку було названо «техасизація».

 1860 року було піднято 50-тисячну армію РЗК, штаб-квартира якої в Сан-Антоніо (штат Техас), для знищення мексиканців у Техасі й атаки мексиканського кордону. Мексика гідно відбила їхні атаки. Це відбулося незадовго до Громадянської війни, тож РЗК вирішили, що справжніми супротивниками варто вважати жителів сильної Півночі, а не мексиканців. З’явилися нові гасла: «Убий Вол-стріт» і «Нападай на Вашингтон».

 РЗК були поділені на три основні підрозділи: закордонне і місцеве сторожове ополчення (армія), закордонний та місцевий сторожовий корпус (цивільне населення) і Американський легіон (керівний орган). До початку Громадянської війни 1861 року нараховувалося 65 000 членів РЗК на Півдні і 20 000 — на Півночі. Півночні планували створити «Північну конфедерацію»; 13 000 з них було заарештовано після розкриття масштабної змови із захоплення арсеналів Об’єднання. Багато жителів Півночі засуджували такий масовий арешт, стверджуючи, що тільки незначна частина заарештованих були членами РЗК і що Лінкольн використовував цю ситуацію, щоб позбавити волі всіх, хто критикує його адміністрацію.

За повідомленням того часу (1861 рік), Громадянська війна між Північчю і Півднем стала результатом плану північно-східного і європейського таємних товариств, реалізованого коштом Ротшильдів.

Під час війни в РЗК з’явилися дві гілки — «Орден американських рицарів» і «Сини волі». Після війни РЗК пішли у підпілля і незабаром Орден перетворився на Ку-Клукс-Клан. Двоє найвідоміших членів РЗК — Джон Бут, убивця Авраама Лінкольна, і рецидивіст Джессі Джеймс. Бут був серед змовників проти уряду США. Представники РЗК також брали участь у змові, в якій вбивство Лінкольна було лише одним з епізодів.

Рицарі Колумба. Організацію «Рицарі Колумба» заснував 2 жовтня 1881 року в підвалі церкви Святої Марії в Нью-Хейвені (штат Коннектикут) батько Майкла МакГівні. З роками група стала найбільшою у світі католицькою організацію сімейного братерського служіння.

Її було зареєстровано 1882 року і названо на честь Христофора Колумба, якому вона зобов’язана появою християнства в Америці. Група відома своєю підтримкою католицької церкви, програмами евангелізації і католицької освіти, допомогою нужденним. Також вона має програму страхування життя для вдів і сиріт померлих членів організації. Вищий керівний орган «Рицарів Колумба» — Верховна рада.

1954 року «Рицарі Колумба» разом з іншими християнськими групами провели успішну кампанію з включення слів «з Богом» в американську присягу. Нині нараховується 12 тис. рад і 1,6 млн членів у США, Канаді, Мексиці, Домініканській Республіці, Пуерто-Ріко, Панамі, Гватемалі, Гуамі, Сайпане, на Філіппінах та Багамських островах.

Рицарський військовий орден храму Єрусалима. Нинішня група в Шотландії і континентальній Європі, що заявляє про своє походження від «Рицарів-Тамплієрів», але окремо від масонства.

Християни південної Франції вірили в зовсім іншу версію історії Христа, що суттєво відрізняється від проповідуваної католицькою церквою. Вони вважали, що Ісус Христос мав за дружину Марію Магдалину, що в них були діти, які після смерті батька переїхали до південної Франції, де й досі живуть його нащадки. На їхню думку, католицька церква навмисне приховувала важливу роль Марії Магдалини в житті Христа, тому спотворила переклад Святого Письма, представивши її повією. Причиною цього стало намагання перешкодити зростанню ролі жінок у церкві, щоб Папу завжди обирали ті, хто сповідує віру в Христа, а не ті, хто цікавиться історією Його генеалогічного древа. Вважалося, що учасники кампанії, які вірили в альтернативну версію життя Христа, шукали на Святій землі доказу їхньої віри, і що, схоже, вони його знайшли й привезли в Європу. Ці люди стали відомими як рицарі-тамплієри. Що було доказом родоводу Христа? Відомо, що 1118 року дев’ять французьких хрестоносців, пов’язаних із фламандською знаттю, що прибули до Єрусалима, звернулися до короля Болдуїна II з проханням дозволити їм здійснювати охорону міської дороги, аби захистити мандрівників, які відпливають до Святої землі і повертаються. (Єрусалим перебував під владою хрестоносців з 1099 року — з часу його завоювання рицарями Першого походу на чолі з Жофре де Буйоном. Попри це, дорога до Святої землі так і залишилася небезпечною через мусульман.) З цією метою французькі хрестоносці, зокрема Хьюз де Пайєн; Бізоль де Сент-Омер, граф де Шампань, Андре де Монбар (дядько Святого Бернара) і Аршамбо де Сент-Енен, попросили дозволу мешкати в королівському палаці поряд з мечеттю Аль-Акса, побудованою на руїнах Храму Соломона.

Вони увійшли в історію як «Орден бідних рицарів Христа і Храму Соломона». Згодом назва скоротилася до «Рицарів Храму» («Тамплієрів»), а ще пізніше — до «Рицарів-тамплієрів».

Чи справді рицарі-тамплієри захищали мандрівників від нападів на дорозі? Хтозна. Цю функцію фактично здійснювала інша відома група — «Суверенний Орден Святого Іоанна Єрусалимського» (вони ж «Госпітальєри»).

«Рицарі-Тамплієри» чимало часу проводили на розкопках Храму Соломона. Храм неодноразово зводили і руйнували. Починаючи десь з VІ століття до Р.Х. До того як стати мусульманською мечеттю, він був Храмом Ірода Великого. Його зруйнували юдеї 70 року після Р.Х. — лише через чотири роки після завершення його будівництва. Він стояв до Христа, під час його життя і після Нього. Тому там було що копати. Вважається, що вони знайшли «сувої знань», пов’язані з життям Ісуса і попередню Євангелію. Це були знання, які давали їм владу над католицькою церквою.

Перше письмове свідчення про «Рицарів-тамплієрів» дійшло до нас від франкського історика Гійома де Тіру, який описав історичний період з 1175 до 1185 року. Між появою «Тамплієрів» і першим письмовим свідченням про них чималий відтинок часу. Рукописи Гійома характеризуються як «неконкретні» і «фрагментарні», тому цю версію походження групи не можна вважати переконливим історичним фактом. Це єдине історичне свідчення, на яке можна посилатися. У ньому є цікаві моменти. Наприклад, відомо, що названі вище дев’ять рицарів протягом дев’яти років не приймали в Орден нових членів, що вони через вкрай сутужне становище мусили їздити на одному коні вдвох (так, на емблемі «Тамплієрів» зображено двох рицарів на коні; у ХІІІ столітті «Тамплієри» зненацька казково розбагатіли).

У французького короля був офіційний історик Фалк де Шартр, рукописи якого дійшли до наших днів, однак у них немає згадок про цей Орден. Це дивно, оскільки якщо рицарі захищали мандрівників, то це мало бути якось відображено в документах того часу.

За істориком М.Холом, знання тамплієрів, що стосуються ранньої історії християнства, безсумнівно, є однією з головних причин їх переслідування і наступного винищування.

«Рицарів-Тамплієрів» церква офіційно визнала 1128 року, після поїздки їхніх гросмейстерів в Трой, що в 75 милях на південний схід від Парижа. Там вони зустрілися з католицькими лідерами, серед яких була людина, пізніше канонізована як святий Бернар. Церква визнала рицарів як офіційний військовий і релігійний Орден і видала їм «Наказ» (звід правил), за яким всі рицарі мали дати клятву непорочності і бідності, вони не мали права відступати за жодних обставин, а також їм дозволялося збирати контрибуцію. Хьюз де Пайєн отримав титул гросмейстера. Рицарі мали стригтися, але їм заборонялося голити бороди. У той час вони носили білі плащі, це вбрання відоме донині (1146 року на плащах з’явився червоний хрест). За правилами нові члени передавали в користування Ордену всю свою власність.

Після офіційного визнання церквою «Тамплієрів» вони стрімко почали багатіти, зокрема за рахунок прийому багатих членів. Протягом року у володінні Ордену опинилися землі і замки від Шотландії до Святої землі. Зі зростанням чисельності вони перетворилися на наймогутнішу військову силу в світі. В Ордену були свої лікарі, а їхні медичні знання випереджали свій час. Рицарі визнавали важливість гігієни, тоді як чистота на той час вважалася причиною хвороб. Поширену тоді епілепсія багато хто вважав демонічною хворобою, однак «Тамплієри» зрозуміли, що цю хворобу можна контролювати.

«Рицарі-тамплієри» іноді об’єднувалися для воєнних дій з відомою мусульманською сектою «Асассинів». Так, як це було 1129 року під час нападу на Дамаск під командуванням єрусалимського короля Болдуїна. За іншими джерелами, тамплієри й ассассини були «найлютішими ворогами». Обидві версії могли відповідати дійсності.

Тамплієри заснували структуру, яка стала основою для майбутніх таємних товариств, зокрема масонів. Вони поділялися на ранги і традиційно зберігали секрети не тільки від громадськості, а й один від одного. Нових членів приймали у тому разі, коли в товаристві було менше 20 тис. членів. Ядро Ордену «Рицарів-тамплієрів» становили надзвичайно багаті люди. 1139 року Папа Інокентій II сказав, що рицарі-тамплієри звітують тільки перед церквою. Вони здобували землю і вкладали гроші для отримання доходу. По суті, тамплієрам належить ідея кредитів. Вони випустили перші кредитні картки. В Англії однієї з послуг тамплієрів королю був збір податків та повсякденна діяльність, спрямована на отримання відсотків із зібраного.

Окрім банківських методів, тамплієри принесли в Європу свої знання з архітектури, астрономії, математики, медицини. За менш як сто років після свого створення Орден «Рицарів-Тамплієрів» перетворився на середньовічний еквівалент нинішньої транснаціональної корпорації.

Тамплієри почали створювати могутню імперію, що поширилася від Німеччини через усю Європу до Константинополя. За винятком церкви, до 1150 року «Рицарі-Тамплієри» були наймогутнішою організацією в західному світі.

Бертран де Бланшфор був четвертим гросмейстером Ордену. Він обіймав цю посаду з 1153-го до 1170 року і був впливовим гросмейстером. Саме йому належить ідея створення Ордену «Тамплієрів» і її перетворення на те, що ми нині називаємо міжнародною корпорацією.

До 1200 року «Рицарям-Тамплієрам» належало приблизно дев’ять тисяч замків у Європі. Багато з них вони побудували самі. Вони також будували церкви і військові фортеці у важкодоступних місцях.

У 1195 — 1220 роках Вольфрам фон Ешенбах написав епічну романтичну поему «Parzival». У ній влада «Рицарів-Тамплієрів» пояснюється тим фактом, що саме вони охороняють Святий Грааль, рід Грааля і замок Грааля.

У Тамплієрів була власна сильна армія і військово-морський флот. Їхні кораблі ходили під прапором, на якому було зображено череп і кістки — символ, який пізніше асоціюватиметься з піратством. Вважається, що череп і кістки стосуються секретів тамплієрів, які є своєрідним ключем до їхньої влади. Тамплієри були гарними мореплавцями. Вони одними з перших почали користатися магнітним компасом, що давав змогу орієнтуватися беззоряної ночі.

Є ще й таке пояснення цього символу «Рицарів-Тамплієрів»: «Тамплієр лорд Сідонський кохав знатну даму Мараклеа, але вона померла в молодому віці. У ніч після похорону цей убитий горем чоловік прийшов до її могили, викопав її тіло і поглумився над ним. І тут голос з безодні повелів йому повернутися сюди через дев’ять місяців, аби знайти тут сина. Він покорився велінню й у призначену годину знову розкопав могилу, проте знайшов череп і кістки (звідси знак — череп і кістки). Той самий голос повелів йому «добре охороняти це, оскільки воно подарує йому все найкраще». Отож лорд забрав їх з собою. Вони справді дивним чином завжди оберігали його. Він перемагав своїх супротивників, лише показавши їм магічний череп. Згодом усе це перейшло у володіння Ордену».

На початку ХІІІ століття під час Альбігойського походу, метою якого було викорінити секту Катарів у південній Франції, за деякими оцінками, було вбито 20 000 людей. Врятувалися тільки катари, яким вдалося сховатися серед тамплієрів. Бертран де Бланшфор був з катарів.

Зберігся знаменитий будинок, побудований тамплієрами. І досі викликає інтерес туристів Кафедральний собор Шартр на річці Евре на південний захід від Парижа. Будівництво кафедрального собору почалося 1145 року. Після пожежі 1194 року його 26 років відбудовували. Це перший будинок тут у готичному стилі. Будівлі того часу були, зазвичай, малими і квадратної форми, тоді як ця будівля мала разюче високі стелі, повітряні опори, яких раніше не знала архітектура.

1194 року архітектор використав під час будівництва Шартра нові принципи, що надихнули всіх великих архітекторів ХІІІ століття. Звід являв собою три рівні, проте в нього не було галереї. Його зводили в чотири етапи, тож не було потреби в проміжних опорах. Зовні теж відбулася важлива зміна — архітектор відмовився від традиційних п’яти веж над трансептами.

На північному вході зали кафедрального собору Шартр є напис Ковчега Заповіту. Цей напис часто слугував доказом того, що тамплієри знайшли Ковчег і переправили його до Європи.

Цікаво, що в жодному з кафедральних соборів, побудованих тамплієрами, немає зображення Ісуса на хресті.

До середини ХІІІ століття «Рицарі-Тамплієри» мали одну з наймогутніших армій у світі. У них була сухопутна армія і морський флот в Атлантиці, що базувався у французькому порту Ля Рошель. «Рицарі-Тамплієри», володіючи такою силою, уже не хотіли, щоб хтось диктував їм свої умови — ні церква, ні Англія. Їхній лідер 1252 року попереджав англійського короля Генріха III: «Ви царюватиме доти, доки підтримуватимете справедливість».

1291 року мусульмани відвоювали Святу землю в християн. Тамплієри були серед тих, хто марне намагався не допустити цього. Вони героїчно боролися, а сам гросмейстер продовжував смертний бій, не зважаючи на жахливе поранення.

Тепер необхідність в «Рицарях-Тамплієрах» відпала. Тамплієри Близького Сходу були змушені перебратися на Крит, куплений ними раніше в Річарда Лев’яче Серце. Група, відома як «Суверенний Орден Святого Іоанна Єрусалимського» («Госпітальєри»), також перебралася на Крит.

Хоча «Тамплієри» були офіційно санкціоновані церквою і брали участь у її хрестових походах, Орден настільки поширився і став таким могутнім, що став полікультурним. Для нього уже було звичайною справою використовувати на службі мусульман. Багато рицарів-тамплієрів володіли арабською мовою. В Ордену склалися тісні контакти з багатьма єврейськими громадами. Серед них були колишні члени секти «Катарів», і багато рицарів відкрито обговорювали їхню віру в гностичний дуалізм. Церква всього цього не схвалювала.

На початку 1300-х років сила «Рицарів-Тамплієрів» сягла свого піку. Саме в цей самий час вони накликали гнів французького короля Філіпа IV, який назвав їх п’яницями і грубіянами. 1305 року французький король відправився до Риму на зустріч з Папою Клементом V. Він був абсолютно впевнений, що Папа надасть йому аудиторію, оскільки той був його маріонеткою. (Філіп розробив план усунення Папи Боніфація VII, а Бенедикт XI, який змінив його, також таємниче помер. Папа Клемент був архієпископом Бордо і залежав від Філіпа.)

Філіп сказав Папі Клементу, що «Рицарі-Тамплієри» замислили скинути церкву. Так само, як і з «Катарами», церква організувала хрестовий похід для знищення «Рицарів-Тамплієрів». Перед безпосереднім нападом на них було проведено пропагандистську операцію. Про Орден поширювалися жахливі чутки. У народі почали говорити, що тамплієри гомосексуалісти, канібали, що поїдають своїх власних дітей, що поклоняються дияволу на ім’я Бафомет (ідол, чиє зображення невідомого походження). Уперше це ім’я прозвучало під час гонінь на Орден «Тамплієрів». Слово «Baphomet», прочитане справа наліво як «Temohpab», відтоді стане нотариконом наступної формули: Templi omnium hominum pacis abbas, що в перекладі з латині означає: «настоятель храму світу всіх людей». Слово «Бафомет» пишеться єврейськими літерами як бфеоъ, що являє собою зашифрований методом «атбаш» набір букв щефйа, який за бажання можна прочитати як грецьке слово «Софіа» («Мудрість»). Стверджувалося, що вони здійснюють ритуали, які заперечують божественність Христа, що вони плюють на хрест. (Однак немає підстав стверджувати, що «Рицарі-Тамплієри» належали до якої-небудь віри, їхні щирі вірування, по суті, залишаються таємницею.)

Є свідчення, що деякі рицарі у своїх рукописах згадували «Baphomet», але невідомо, що воно означає. Зрозуміло тільки, що до Бафомета ставилися з повагою і що він має стосунок до демонічних ідолів. Це слово також асоціювалося з бородатим обличчям, деякі думали, що це натяк на Туринську плащаницю, котра, як вони вважали, зберігалася в тамплієрів з 1204 до 1307 року.

Відповідно до деяких історичних свідчень, тамплієри справді могли здійснювати дивні ритуали, де згадувався Бафомет. Так, в одному з них говорилося: «Піднялася хвиля суспільного обурення у зв’язку з обвинуваченнями... у поклонінні дияволу в формі ідола на ім’я Бафомет». Бафомет — тамплієрський символ гностичних обрядів, заснованих на фалічному культі і силі спрямованої волі. Двостатева істота з бородою козла і роздвоєними копитами аналогічна античному рогатому божеству, козлу Мендесу.

В інших джерелах знаходимо: «Деякі зізнавалися, що вони також поклоняються ідолу в образі кота, червоного чи сірого, чорного чи плямистого. Іноді культ поклоніння ідолу припускав цілування кота під хвіст. Іноді кота змазували жиром смажених на вогні дітей. Тамплієрам доводилося їсти, додаючи до страви прах померлих членів Ордену — свого роду магічний ритуал, за яким живим передається відвага полеглих у бої рицарів».

Також стверджувалося: «За свідченням інквізиції, деякі члени Ордену під час посвяти одержували шматок мотузки, що була в контакті з «головою».

Тамплієр Жан Тейфе з Жені свідчив 1307 року проти Ордену на суді. Він сказав, що його прийняли до Ордену в Мормані, де був один з трьох настоятелів під юрисдикцією Великого пріорату Шампані у Вулене, що під час посвяти на вівтарі стояв ідол з людським обличчям. Один бургундець з Вулена описав, як голову виймали з шафи в каплиці, і що йому здалося, ніби її зроблено із золота чи срібла і являла вона собою голову чоловіка з довгою бородою. Інший брат казав, що в ідола було два обличчя, а його родич зазначив, що самого ідола, на відміну від копій, могли бачити тільки старші члени Ордену в особливих випадках.

Згідно з ще одним свідченням, «...вони поклонялися у своїх громадах язичницькому ідолу, фізичні характеристики якого описували по-різному, але всі називали його Бафометом, що етимологічно у старій французькій мові означало те саме, що й «Магомет». Кілька разів слово «Магомет» справді звучало в цьому сенсі на суді. Як і багато переслідуваних єретичних груп минулого, тамплієри зустрічалися таємно, і тільки вночі. Навряд чи «Рицарі-Тамплієри» принесли зі Сходу традицію поклоніння пророку Магомету, оскільки його не було ні в Леванті (загальна назва країн, що прилягають до східної частини Середземного мо­ря), ні навіть серед розкольницьких сект на кшталт «Ізмаїлітів» чи «Друзів». Припущення, що мусульмани були ідолопоклонниками, є частиною іншої системи «дискредитації», зневажливого представлення азійського світу західним християнством.

Напад на тамплієрів було розпочато в п’ятницю, 13 жовтня 1307 року — воістину вона стала для них «П’ятницею 13-го». Рицарів оточили і взяли в полон, їх піддавали катуванням, спалювали на багаттях. Попри суворі запобіжні заходи зі збереження в таємниці день нападу на Орден, деяких рицарів попередили, щоб ті змогли сховатися, забравши з собою скарби тамплієрів. Зникли скарби, що зберігалися в Паризькому храмі Ордену. Щез також морський флот Тамплієрів.

Хоча за наказом церкви тамплієрів мали вбивати на всій території християнського світу, хрестовий похід активно здійснювався тільки у Франції. Навіть зять Філіпа король Англії Едуард II не хотів воювати проти «Рицарів Тамплієрів», однак неохоче, зі змішаними почуттями підкорився. Англія вела війни із Шотландією, і нова війна проти «Рицарів-тамплієрів» була небажаною. Через війну між Англією і Шотландією папське розпорядження знищити «Рицарів-тамплієрів» у Шотландії здійснити не вдалося. Шотландія виявилася єдиним місцем християнського світу, де й досі офіційно існує цей Орден.

12 серпня 1308 року інквізиція висунула список обвинувачень проти «Рицарів-Тамплієрів». Серед обвинувачень був пункт про те, що «в кожній провінції в Ордену були ідоли, а саме голови, де три, де одна, у деяких — людський череп. Пункт про те, що вони поклоняються цьому ідолу, особливо у великих громадах і на зборах. Пункт, що вони мають його за Бога. Пункт, що вони мають його за Рятівника... Пункт, що вони стверджують, ніби голова оберігає їх і приноситить багатство. Пункт, що завдяки їй розквітають дерева. Пункт, що вона робить землю родючою. Пункт, що вони торкалися мотузкою кожної раніше згаданої голови, яку потім носили на тілі під сорочкою. Пункт, що під час посвяти ці мотузки видавалися кожному з братів. Пункт, що це робилося з метою обожнювання ідола. Пункт, що ті, хто посвячував, вимагали потім від посвячених клятви не розголошувати раніше сказаного».

Тамплієри в Німеччині й далі існували, переховуючись в інших таємних товариствах, зокрема в «Госпітальєрів Святого Іоанна» або в «Тевтонських рицарів». Те ж саме було в Іспанії, де переслідувані тамплієри носили плащі інших орденів. У Португалії тамплієри не примкнули до інших таємних товариств, а лише змінили назву на «Ла Мерика». 1308 року вони висадилися в тому місці, де зараз місто Вестфорд (штат Массачусетс). Схоже, ця теорія правдива. У Вестфорді є гравюра тамплієра зі щитом. На щиті — корабель і зірка. У Ньюпорті (штат Род-Айленд) стоїть вежа, така давня, що ніхто не знає дати її будівництва. Архітектурний стиль вказує на те, що її могли побудувати тамплієри.

Ще одним свідченням того, що кораблі тамплієрів відправилися в Новий світ і повернулися, є каплиця в Рослині, побудована 1486 року. На її стелі зображено кактус і кукурудзу — північноамериканські рослини, на той час ще невідомі в Європі. Не всі тоді дотримувалися наказу Папи Римського знищувати тамплієрів. В Англії заарештованих тамплієрів легко карали, а потім відпускали. Тамплієри, що залишилися в Португалії і переназвалися на «Рицарів Христа», займалися мореплаванням. Колумб нібито видав свою дочку за члена цього Ордену й отримав доступ до документів свого свата. Інші перебралися до Шотландії, де змішалися з «Госпітальєрами».

Чи існує реальний доказ, крім наведених вище документальних свідчень, що тамплієри справді існували? Так. Група англійських інженерів, яка здійснювала земляні роботи в горах Моріах, 1894 року знайшла в підземеллі артефакти — хрест тамплієрів та фрагменти меча і списа. Ці незаперечні свідчення зараз зберігаються серед інших музейних експонатів у Шотландії.

Нині, у ХХІ столітті, існує як мінімум три, але, ймовірно, що й більше, таємних товариств, які використовують назву «тамплієри». Вони стверджують, що беруть свій початок із Середніх віків. Є також деякі масонські ложі, де тамплієри — один зі ступенів.