Додаткова зайнятість - один із важливих шляхів підвищення трудової активності людей, рівня використання трудових ресурсів. У тих випадках, коли вторинна зайнятість відрізняється від основної за змістом і характером діяльності, вона сприяє всебічному розвитку людських здібностей до праці. - З поширенням малих форм підприємництва, кооперативів, індивідуальної трудової діяльності зростає потреба додаткової зайнятості таких категорій працівників, як бухгалтери, економісти, юристи, інженери-дизайнери, викладачі.
- Форми додаткової зайнятості дуже своєрідні і весь час поповнюються новими. Це сумісництво, робота на умовах погодинної оплати, за тимчасовими контрактами, це поєднання основної роботи на держпідприємстві з діяльністю в кооперативах, малих підприємствах; основна зайнятість на держпідприємстві чи кооперативі плюс індивідуальна трудова діяльність на особистому підсобному господарстві, дачній ділянці і т. д
- Найрозповсюдженішою формою додаткової зайнятості для мешканців міст є сумісництво. Дозволено сумісництво зовнішнє (на інших підприємствах) і внутрішнє (за місцем основної роботи). Сумісники зараховуються як правило на 1/4, 1/2 і 3/4 ставки. Найбільше воно поширене серед таких фахівців: учителів, викладачів, лікарів і медсестер, юристів, економістів та ін.
- В економічній теорії і практиці розроблена система показників, що відбивають ефективність зайнятості. Застосовуються такі чотири групи показників:
- Перша група - пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільне корисній діяльності.
- Друга група - рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві. Економічно цей показник відбиває, з одного боку, потреби суспільного господарства в працівниках, а з іншого - потреби населення в робочих місцях. Ефективність зайнятості за даним показником може бути оцінена на основі балансу трудових ресурсів.
- Третя група - структура розподілу працюючих за галузями національного господарства.
- Четверта група - професійно-кваліфікаційна структура працюючих. Вона відбиває розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і ступінь збалансованості системи підготовки кадрів з потребою економіки в кваліфікованих працівниках.
- Кількісно зайнятість характеризується її рівнем (Рз), що може бути розрахований як:
- частка зайнятих у загальній кількості населення: Рз=Чз/Чн;
- частка зайнятих в економічно активному населенні: Рз = Чз/Чз+Чб,
- де Чз - число зайнятих у загальній чисельності населення; Чн - загальна чисельність населення; Чб - частка безробітних у загальній чисельності населення.
- В умовах ринкової економіки важливе значення для характеристики зайнятості має такий показник, як величина прибутку, що припадає в розрахунку на одного працівника фірми. Як відомо, продуктивніша праця оплачується вище.
- Визначаючи пріоритети в зайнятості, необхідно розглядати їх диференційовані на різних рівнях індивіда, підприємства (фірми) і суспільства в цілому.
- Природний рівень безробіття, а, отже, і рівень повної зайнятості, не є незмінними константами.
- Вираженням раціональної зайнятості може служити формула ефективності використання трудового потенціалу Етр (трудових ресурсів)
- Етр = НД/ТР, де НД - національний доход; ТР - чисельність трудових ресурсів.
- Етр = ВНП/ТР.
- Оскільки трудові ресурси і населення в працездатному віці відрізняються незначно, на практиці зручніше і простіше користуватися такою формулою:
- Етр = НД (або ВНП)/Нпв, де Нпв - населення в працездатному віці; НД - національний доход; ВНП - валовой національний продукт.
|
