Тематичний номер про вплив української кризи на церкву та християнське служіння

Тематичний номер про вплив української кризи на церкву та християнське служіння

Конфлікт постмайданної України та путінської Росії має суттєві та довготривалі наслідки для 1) відносин трьох українських православних юрисдикцій; 2) відносин між православними в Україні та Росії; 3) відносин протестантів в Україні та Росії; 4) відносин між українськими православними, католицькими та протестантськими церквами; 5) статусу місіонерів та іноземних священників в Україні та Росії; і 6) останнє, але настільки ж важливе, як і все попереднє, - посилення російських обмежень свободи совісті для неправославних віруючих, розпочате ще до української кризи, але вочевидь посилене нею. Це число видання (поки що найоб’ємніше за 22 роки “Іст-Вест Черч енд Міністрі Ріпорт”) містить дописи українців, росіян та американців; місцевих служителів, місіонерів та науковців. Автори, головним чином протестанти, походять з Києва, Донецька, Москви, Вашингтона та Вілмору, штат Кентакі, США. Головний редактор щиро закликає православних, католиків а також євангеліків висловити своє ставлення до проблеми в наступних числах видання.

Українська революція та християнські церкви

Роман Лункін

Драматичні події, що розгорнулися в Україні в 2013-2014 рр. виявили головні, болючі проблеми українського життя: країна постала перед болісним вибором між Росією та Заходом (Європейським Союзом та США) та неефективними намаганнями подолати розкол між українським Сходом та Заходом. Християнські церкви в Україні також зіткнулися з нагальними питаннями, відповіді на які вони намагалися знайти протягом 23 років незалежності країни. В цей непростий період християнські церкви взялися за одну з найважливіших задач: визначення соціально-політичної ідеології, котра об’єднає країну, чи хоча б не буде більш ділити її.

Українське релігійне благочестя та різноманітність

Російські віруючі можуть тільки позаздрити релігійній свободі, яку мають церкви в Україні, а релігійне розмаїття перетворює її на єдину країну у колишньому Радянському Союзі, в котрій відсутня панівна, “традиційна” релігія. Росія не до кінця усвідомлює, що Україна – це одна з найбільш релігійних країн в Європі, що налічує 35 тисяч церков на майже п’ятдесятимільйонне населення. Окрім великої кількості церков Україна має дуже велике розмаїття конфесій: три різних православних патріархати, католицькі церкви східного та латинського обряду а також багато різних протестантських церков. Баптисти, п’ятидесятники, адвентисти та багато інших євангелічних деномінацій, включаючи мегацеркви, що налічують тисячі членів як у східній, так і західній Україні, поширені по всій її території.

Вочевидь, православ’я та протестантизм, що налічують відповідно 20 тисяч приходів та понад 9 тис спільнот, є ведучими християнськими церквами в Україні. Серед православних юрисдикцій лідируючі позиції займає Українська Православна Церква Московського Патріархату (УПЦ МП), кількість якої становить більше двох третин від загальної кількості всіх православних приходів в Україні. З 1996 року Всеукраїнська Рада Церков об’єднала вісімнадцять головних конфесій та союзів, включаючи православні церкви Московського та Київського патріархатів, греко-католиків, баптистів, п’ятидесятників та навіть мусульман.

Ставлення церков до Майдану

До Помаранчевої революції 2004-2005 рр. призвело оголошення перемоги проросійського кандидата Віктора Януковича в результаті сфальшованих президентських виборів. Під час повторних виборів переміг прозахідний кандидат – Віктор Ющенко. Нещодавня революція Євромайдану, що почалась 21 листопада 2013 р. на київській площі Майдан Незалежності, підтримала європейську інтеграцію. Протест викликало рішення Президента Януковича не підписувати Угоду про асоціацію з Євросоюзом задля більш тісних зв’язків з Росією. І в 2004-2005 і в 2013-2014 роках всі християнські церкви активно підтримали спочатку “помаранчевих” лідерів Віктора Ющенка та Юлію Тимошенко, а потім євроінтеграцію і усунення Президента Януковича від влади (після 21 лютого 2014 р.), та, по суті, визнали легітимність уряду Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та виконуючого обов’язки Президента Олександра Турчинова. Греко-католики та Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП) послідовно підтримували прозахідні позиції (Помаранчеву революцію та відсторонення Януковича), що знайшло підтримку серед націоналістичних уподобань мешканців Центральної та Західної України, де ці церкви є найсильнішими. Між тим, слід зазначити, що на відміну від прозахідних церков, УПЦ МП не зайняла суспільної політичної позиції, яку від неї могли очікувати (проросійські заяви в 2004-2005 або 2013-2014 рр.), і до цього часу не підтримала жодної політичної партії.

Всеукраїнська Рада Церков, члени якої закликали обидві сторони знайти мирне врегулювання розбіжностей, відігравала публічну роль миротворця в новітній кризі 2013-2014 рр., не стаючи на бік жодної зі сторін. Після втечі Януковича 23 лютого Рада зустрічалась з Турчиновим та Яценюком, а після фактичної втрати Крива (18 березня 2014 р.), Рада підтримала територіальну цілісність України та засудила російську агресію в Криму. Митрополит УПЦ МП Антоній (Паканич), голова Ради, підписав вказані документи. Хвороба митрополита Володимира (Сабодана) призвела до того, що місцеблюстителем УПЦ МП був обраний митрополит Онуфрій (Березовський), котрий очолив Раду 24 лютого 2014 р.

Українська Православна Церква Московського Патріархату (УПЦ МП)

УПЦ МП швидко реагувала на ситуацію. Її священики стояли в молитві між протестуючими та силовиками, щоб запобігти кровопролиттю. Внутрішні відносини УПЦ МП було врівноважено тим фактом, що її керівництво змінилось майже в той самий час, коли змінився уряд країни. Голова Інформаційного відділу УПЦ МП протоієрей Георгій Коваленко відіграв важливу миротворчу роль, пояснюючи церковну християнську позицію, закликаючи російські мас-медіа не таврувати всіх українців фашистами та нацистами. Активні проросійські симпатики Януковича в УПЦ МП програли. Митрополит Павло (Лебідь), очільник Києво-Печерської Лаври, підтримав Януковича, порівнюючи його з Христом, котрий зіткнувся з супротивниками, однак інших кліриків УПЦ МП таке порівняння обурило. Більшість єпископів УПЦ МП намагалися підтримувати добре збалансовану позицію митрополита Онуфрія, котрий не закликав до промайдановських дій, однак в листах Путіну та Патріарху Кирилу засудив намагання Росії розділити Україну. Тим не менш, інші клірики УПЦ МП, національна гідність яких постраждала, не змогли змовчати і зробили жорсткі заяви. Наприклад, Черкаський митрополит УПЦ МП Софроній (Дмітрук) заявив, що Путін – бандит, а російські політики з українським корінням – це агресори та зрадники. 2 березня Переяслав-Хмельницький митрополит УПЦ МП Олександр (Драбинко) засудив Януковича і разом з групою мирян направив листа патріарху Кирилу, пояснюючи роль УПЦ МП в революційній Україні: “Нашім єпископам докоряють і хоча звинувачення не об’єктивні, вони не безпідставні. Нас називають церквою Москви, Кремля, Путіна та Януковича”. Митрополит Олександр попросив Кирила не використовувати православ’я в конфлікті між Росією та Україною: “Навіть сьогодні, коли ми стали свідками злочинів попереднього режиму, все ще є ті, хто готовий виправдовувати жорстокість задля уявно правильного “цивілізаційного вибору – відбудови єдності Святої Русі””. Митрополит Олександр жалкує, що УПЦ МП часто ототожнюють з проросійською позицією колишнього Президента Януковича. Навпаки, заявляє він, “Ми, перш за все, - Церква Христова, Церква українського народу”. Львівський єпископ УПЦ МП Філарет (Кучеров) 3 березня звернувся безпосередньо до Путіна з проханням не починати братовбивчої війни і забрати російських вояків з української території.

жүктеу/скачать 443.5 Kb.

Достарыңызбен бөлісу: