Том Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5

Анна Галаш,

інженерно-педагогічних технологій

Науковий керівник: О.А.Кривильова, к.пед.н.,

доцент (БДПУ)

Придатність тестів для діагностики знань крім їх об’єктивності випливає з того, що цей вид контролю дає можливість скласти питання в об’ємі всього предметного курсу, до того ж результати їх можна добре порівнювати між собою. Все це одночасно дозволяє встановити діапазон індивідуальних відмінностей учнів. Деякі сторони знань, умінь та навичок тест діагностувати все ж таки не може, наприклад вміння виражати свої думки в усній формі, а також глибину знань в області даної теми; обмежені також можливості перевірки попередніх знань [1].

Та все ж тестовий контроль спрощує перевірку робіт викладачем і дає змогу організувати рубіжний та підсумковий контроль, активізувати діяльність учнів шляхом охоплення контролем їх велику кількість, перевірити знання значного за об’ємом матеріалу за невеликий проміжок часу.

Використання тестових завдань також є досить ефективним інструментом, що стимулює підготовку учнів до кожного уроку і підвищує мотивацію до досліджуваного предмета. Основний педагогічний прийом, у такому випадку, полягає в тому, що учневі дають право самостійного вибору способу роботи на уроці повторення з метою підготовки до заліку відповідно до особистих стратегіями отримання знань, з урахуванням його переваг і усвідомлення цілей навчання.

Дослідження проводилося на базі ПТУ № 58 с. Чубарівка Пологівського району, Запорізької області. В експерименті брали участь учні спеціальності “Обліковець” загальною чисельністю 22 учні. Експериментальне дослідження спрямовано на визначення пріоритетних видів тесту, застосування яких буде найбільш ефективним для учнів. На основі проведеного дослідження були отримані дані для визначення пріоритетного виду тесту для кожного учня. Із запропонованих видів тестового контролю учні ПТУ обрали найбільш оптимальними такі види тестів : тест закритої форми, тест відкритої форми та тест на встановлення відповідності. Ці види тестів були вибрані відповідно до особистих стратегій отримання знань учнями, з урахуванням їх уподобань і усвідомлення цілей навчання, тому є найбільш оптимальними для досліджуваної групи учнів.

Основні висновки. Таким чином, отримана в ході експерименту інформація дає можливість, по-перше поступового створення надійних тестів і, по-друге, розробки методики їх ефективного використання у навчальному процесі.
ЛІТЕРАТУРА

1. Амонашвілі Ш. А. Обучение. Оценка. Отметка / Ш. А. Амонашвілі. – М.: Знання, 1980. –150с.

2. Богданова О.С. Виховне значення оцінки знань учнів / О. С. Богданова // Педагогіка. –- 2002. – № 9. – С.54–59.

3. Глуханюк Д. Як об'єктивно оцінити знання учнів / Д. Глуханюк // Педагогіка толерантності. – 1997. – № 1–2. – С.86–90.

5 курс факультета педагогики и методики начального образования

Научный руководитель: И. А. Терских,

к. пед. н., доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институт имени А.П.Чехова)

Успешное решение задач, поставленных современным обществом перед начальной школой, требует существенной перестройки всего учебно-воспитательного процесса, его принципов, содержания, методов и организационных форм обучения, в том числе – уроков.

В педагогической теории раскрыты возможности урока, его структура, типы и разновидности, условия успешного проведения уроков и т.д. [3]. Вместе с тем, такой тип урока как обобщающий урок недостаточно раскрыт как дидактикой, так и частными методиками. Следствием недостаточной разработанности является отсутствие необходимых методических рекомендаций для учителя. Публикации в периодической педагогической печати свидетельствуют о том, что большое количество учителей массовой школы испытывают трудности в проведении обобщающих уроков [1,2].

Цель данного исследования – выявить педагогические условия эффективности проведения обобщающих уроков в начальных классах. В процессе исследования мы использовали следующие методы: теоретический анализ педагогической, психологической и методической литературы; наблюдение; изучение результатов деятельности учащихся и педагогический эксперимент.

Мы предположили, что качество усвоения учащимися нового материала значительно повысится, если будут выявлены и обоснованы виды и структура обобщающих уроков, а также педагогические условия их эффективной реализации. Результативность обучения зависит от избранных видов систематизации и обобщения учебного материала и их взаимосвязи.

Проведя исследование, мы пришли к следующим выводам: ведущей идеей, которая составляет ядро изучаемой проблемы и определяет её содержание, является зависимость процесса формирования обобщенных знаний от общих закономерностей процесса познания; в структуре мыслительной деятельности обобщение приобретает значение процесса, который влияет на все остальные процессы и сам зависит от уровня их сформированности; включение в процесс обобщения в ходе познания совершается при определённых условиях. При этом включение в процесс обобщения означает оперирование обобщёнными знаниями лишь на завершающих ступенях познания, оно достигается за счёт органического единства конкретного и обобщённого на всех этапах познавательного процесса.

К педагогическим условиям формирования обобщенных знаний, как мы выявили, относятся: а) включение учащихся в процесс формирования обобщённых знаний; б) ориентация на общие закономерности, общие идеи. Кроме того, нами были выделены следующие типы обобщающих уроков: эмпирический (однотемный, многотемный, межпредметный), теоретический (внутрипредметный, межпредметный) с тремя вариантами – систематизации, моделирования и алгоритмизации.

Опытно-экспериментальная работа проводилась на базе МОБУ гимназия №2 им. А. П. Чехова г. Таганрога в течение 2010 – 2011 гг.. На констатирующем этапе эксперимента нами были выявлены уровни обобщения, имеющиеся у школьников (высокий, средний, низкий, очень низкий). Степень сформированности данных уровней выявлялась через ответы на вопросы, в рисунках, впечатлениях на основе наблюдений. Уровень обобщения определяли по критериям: адекватность, полнота, глубина, сознательность, эмоциональность. Целью формирующего этапа было повышение у учащихся имеющихся уровней обобщения. Была проведена серия экспериментальных уроков, на которых учащиеся активно включались в процесс обобщения знаний.

Формирующий эксперимент подтвердил правильность исходных теоретических положений, положенных в основу эксперимента.
ЛИТЕРАТУРА

1. Артёмов А. К. Обобщение в обучении математике // Начальная школа. – 2005. – №11. – С. 65-70.

2. Ераткина В. В. Обобщающее повторение падежных окончаний имён существительных // Начальная школа. – 1999. – №12. – С. 24-27

3. Кириллова Г. Д. Теория и практика урока в условиях развивающего обучения. – М. : Просвещение, 1980. – 155с.

4 курс факультета психологии и социальной педагогики

Научный руководитель: Л. И. Кобышева, к.пед.н., доцент

(Таганрогский государственный педагогический институт имени А.П. Чехова)

Говоря о национальном характере, ряд авторов подразумевали, прежде всего, набор личностных черт или характеристик.

Анализ литературы по проблеме исследования позволил выявить черты русского национального характера, которые мы разделили на две группы:

1) положительно влияющие на процесс обучения: ответственность, отзывчивость, открытость, щедрость, эмпатия, чувство долга, выдержка;

2) отрицательно влияющие на процесс обучения: лень, “бессмысленная жертвенность”, безответственность, надежда на других, точнее на “авось”; работа “спустя рукава”, отсутствие дисциплины и самоконтроля.

В ходе проводимого нами диагностического эксперимента предстояло, во-первых, изучить степень выраженности черт национального характера, а, во-вторых, выявить проявление черт национального характера в типичных ситуация студенческой жизни.

В эксперименте принимали участие 60 студентов
в возрасте 18-20 лет ТГПИ имени А. П. Чехова, факультета психологии и социальной педагогики. Нами были использованы следующие методики: “Методика изучения поведенческих проявлений лени и безответственности”, анкетирование и непосредственное наблюдение в типичных ситуациях жизнедеятельности студента.

Исходя из того, что экспериментальное исследование продолжается, мы проанализируем лишь некоторые полученные результаты:

1. Оценочные данные проявления лени и безответственности довольно высоки. Например, исследование показало, что для большинства не прийти во время на учебу (22,5%), отложить выполнение задания (27,5%), надеяться, что его не спросят (32,5%), отвлечься на постороннее дело (25%) довольно естественно, что является непосредственным доказательством проявления лени и безответственности среди студентов.

Однако следует отметить, что студенты, которые часто отвлекаются и твердят о том, как они опаздывают, чаще всех проявляют свою добросовестность, выполняя задание в полном объеме около 32,5% студентов, соответствуя всем требованиям 20% студентов, в срок 35% студентов.

Следовательно, проявление таких черт национального характера как ответственность и добросовестность также имеют высокую степень выраженности.

2. Черты национального характера в типичных ситуациях студенческой жизни (семинарское занятие) у студентов проявляются по-разному. Познавательную активность оценивали по следующим параметрам: приходит на учебу вовремя; сдает работу в срок; находит отговорки, чтобы не делать задание, отлынивает; выполняет работу в полном объеме; при выполнении задания отвлекается на посторонние дела.

Полученные данные таковы:

35% студентов приходят абсолютно всегда вовремя, проявляя добросовестность, а это в 2 раза больше, чем в предыдущих результатах.

22,5% студентов выполняют и сдают домашнее задание в поставленный срок, возможно потому, что умеют справиться со своей ленью под давлением ответственности, а возможно потому, что правильно распределяют свое время.

15% студентов находят отговорку, отлынивая от работы, что может, по нашему мнению, обуславливаться как плохим самочувствием, усталостью, так и отсутствием учебной мотивации, разочарованностью в обучении.

22,5% студентов выполняют весь объем работы. Другая часть студентов (25%) также готовятся и работают, но выполняют, лишь половину заданного домашнего задания. Исходя из этого, мы предполагаем, что эти студенты проявляют свою безответственность, лень, надеясь на разрешение трудной ситуации без особого усилия, но возможно для этих студентов объем работы слишком велик.

Т.о., было выявлено, что черты национального характера ярко и по-разному проявляются в процессе обучения, в частности, в типичных ситуациях студенческой жизни. В связи с этим мы считаем целесообразным внести некоторые изменения в педагогический процесс. А именно, предлагаем некоторые приемы для педагогов, которые направлены на развитие ответственности, чувства долга, выдержки (приемы стимулирования самоконтроля; привлечение студентов к организации опроса; индивидуальные задания для студентов).

3 курс факультета искусств

и художественного образования

Научный руководитель: Надолинская Т. В.,

д. пед. наук, проф.

(Таганрогский государственный

педагогический институт имени А.П.Чехова)
МЕТОДЫ АРТТЕРАПИИ В ОБЩЕОБРАЗОВАТЕЛЬНОЙ ШКОЛЕ

Социальные процессы, происходящие в современном российском обществе, ставят перед отечественной педагогикой новые задачи в области образования и воспитания подрастающего поколения, в том числе воспитания средствами искусства. В настоящее время возникает необходимость рассматривать искусство не только как фактор развития и формирования личности, но и как эффективное средство профилактики нарушений и сохранения здоровья учащихся, защиты детской психики от агрессивных воздействий среды.

Нынешнее состояние школы не позволяет эффективно решать задачи сохранения психологического здоровья детей и требует научной разработанности новых подходов к этой проблеме. Таким образом, как показывает анализ литературы, такому важному аспекту этой проблемы, как разработка педагогической технологии использования арттерапии в общеобразовательной школе, уделялось недостаточно внимания.

Целью данного исследования является изучение арттерапевтических методов на уроках музыки и применение их в музыкальном образовании.

По мнению М. В. Киселевой, арттерапия – это здравоохранительная инновационная технология, (дословно – “лечение искусством”), т.е. метод изменения мироощущения человека через творческую деятельность [1].

Арттерапевтические методы включают в себя: музыкотерапию, фольклорную терапию, сказкотерапию, танцевально-двигательную терапию, цветотерапию и терапию изобразительным искусством, драматерапию.

Современная музыкотерапия основана, прежде всего, на способности музыки регулировать и развивать эмоциональную сферу личности. Различные по эмоционально-образному содержанию музыкальные произведения по-разному воздействуют на организм человека, вызывая различные эмоции, и соответственно, разные биохимические процессы. На слушателя оказывает мощное воздействие темп, ритм и динамика музыкального произведения. По мнению В. И. Петрушина, сочетание лада и темпа в наибольшей степени, по сравнению с другими средствами музыкальной выразительности, определяет эмоциональный “заряд” того или иного произведения. Специально подобранные музыкальные произведения позволяют учителю дозировано “тренировать” эмоциональный мир ребёнка. Поэтому музыкотерапия может использоваться в процессе как слушания музыки, так и музицирования [2].

Составными частями музыкальной терапии являются вокальная и дыхательная терапии.

Говоря о музыкальной терапии, нельзя не сказать о процессе музыкально-творческой деятельности. Главное направление этой работы заключается в том, чтобы научить поэтическому, “омузыкаленному” видению и восприятию мира, т.е. ученик учится тому, что каждое его переживание, любое душевное движение может быть выражено непосредственно в звуках вокальной импровизации, которая отражает его отношение к различным событиям жизни.

Арттерапия становится эффективным методом лечения школьных неврозов, которые сегодня всё больше поражают не только учащихся, но и учителей. Растут нервно-психологические нагрузки и перегрузки как в процессе получения образования, так и в современной жизни вообще. Поэтому учащиеся школ сегодня должны владеть не только интеллектуальными навыками, но и обладать умениями и навыками жизни в современном обществе, знать, как справляться с его требованиями и преодолевать субъективные трудности, возникающие на жизненном пути каждого человека.

Именно неумение жить в современном сложно организованном обществе приводит сегодня многих людей к различным формам отклоняющегося поведения. Нынешняя школа должна всеми возможными средствами помочь обществу решать эти проблемы. Одним из таких средств и является арттерапия.
ЛИТЕРАТУРА

1. Киселева М. В. Арттерапия в работе с детьми: Руководство для детских психологов, педагогов, врачей и специалистов, работающих с детьми. – СПб. : Речь, 2006. – 160 с.

2. Петрушин В. И. Музыкальная психотерапия : теория и практика. – М. : Владос, 2000. –176 с.
Мария Попова,

4 курс факультета психологии и социальной педагогики

Научный руководитель: Л. И. Кобышева, к.пед.н., доцент

(Таганрогский государственный педагогический институт имени А.П. Чехова)

В настоящее время в связи с изменениями социально-экономической ситуации в стране особенно важным стал вопрос о профессиональном самоопределении подростков.

Несмотря на детальную проработку проблемы профессионального самоопределения (С. Л. Рубинштейн, Л. И. Божович, С. П. Кряжде, Ф. Р. Филиппов, П. Г. Щедровицкий и др.), остаются нерешенными важнейшие вопросы: какова связь между социальным и профессиональным самоопределением, и главное – что лежит и за тем и за другим. Нерешенность проблем объясняется отсутствием единой теории самоопределения в подростковом возрасте.

Для того чтобы нам стала понятной психологическая сущность самоопределения, рассмотрим следующие характеристики: связь самоопределения с ценностями; потребность в самоопределении как потребность в формировании некоторой смысловой системы; устремленность в будущее; связь самоопределения с выбором профессии. Начнем с устремленности в будущее.

Разные авторы по-разному пытаются выразить мысль о неоднородности представлений человека о своем будущем, наличии в нем элементов, несущих различную функциональную нагрузку. Так, разводятся понятия “жизненный план” и “жизненная программа” [1]. И то и другое представляет собой систему целей.

П. Герстманн указал на принципиальное различие в природе элементов представления человека о своем будущем, из которого следует и различие в их функции. Он различает в составе жизненного плана два типа целей: конечные (идеальные) и вспомогательные (реальные, конкретные). Таким образом, ученый прямо указывает на связь жизненного плана с ценностями.

Как мы видим, представление о собственном будущем связано с ценностями. Ценности, в свою очередь, тесно связаны с представлением о смысле жизни (Л. С. Выготский, Б. В. Зейгарник и Б. С. Братусь), которое является одновременно и основанием развития личности, и его результатом.

Итак, определение человеком себя в обществе как личности есть определение себя относительно социокультурных ценностей, и тем самым – определение смысла своего существования. Определение себя как личности – личностное самоопределение – имеет ценностно-смысловую природу. Ценности же задают ориентацию на будущее.

Представление о ценностно-смысловой природе личностного самоопределения будет для нас той основой, с позиций которой мы будем подходить к решению этой проблемы в возрастном аспекте. А теперь рассмотрим те характеристики подросткового и юношеского возрастов, которые дают нам основание для такого подхода.

В работах Д. И. Фельдштейна показано, что подростковый возраст является сензитивным для формирования мотивации общественно полезной деятельности, т.е. деятельности, направленной на пользу всего общества. “Узловым рубежом” в социальном развитии личности является занятие подростком позиции “Я и общество”. Содержательно это означает, что на этом уровне подростком решается проблема взаимоотношений себя и общества, определения себя в обществе и через общество. А это возможно только в области ценностей и смыслов. Таким образом, на этом уровне задача решается как задача личностного самоопределения.

Итак, в основе самоопределения в подростковом возрасте лежит личностное самоопределение, имеющее ценностно-смысловую природу, активное определение своей позиции относительно общественно выработанной системы ценностей, определение на этой основе смысла своего собственного существования.

Мы полагаем, что в подростковом возрасте личностное самоопределение не завершается, и в ходе дальнейшего развития человек приходит к новому личностному самоопределению (переопределению), т.е. оно выступает основанием собственного развития.

Таким образом, личностное самоопределение задает личностно значимую ориентацию на достижение определенного уровня в системе социальных отношений, требования, предъявляемые к нему, т.е. задает социальное самоопределение. На основе социального самоопределения вырабатываются требования к определенной профессиональной области, осуществляется (естественно, не без влияния многих других факторов) профессиональное самоопределение.
Литература

1. Сохань Л. В., Кириллова М. В. Жизненная программа личности как способ сознательной организации ее жизнедеятельности // Стиль жизни личности. Теоретические и методологические проблемы. – К., 1982. – С. 223-255.

5 курс факультета искусств

и художественного образования

Научный руководитель: Л. И. Воробьева,

к.пед.н., доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институт имени А. П. Чехова)
Использование современных компьютерных и

Интернет-технологий в музыкальном инклюзивном образовании инвалидов по зрению

Широкое использование Интернета инвалидами по зрению в России начинается с середины 90-х годов и осуществляется в компьютерных Центрах Всероссийского общества слепых (ВОС), в библиотеках и школах-интернатах для слепых и слабовидящих детей [1].

Решая вопросы инклюзии в музыкальном образовании в контексте актуальной проблемы социальной адаптации слепых и слабовидящих, исследуем возможности современных компьютерных и интернет-технологий.

Инклюзивное образование – совместное обучение лиц с ограниченными возможностями здоровья и лиц, не имеющих таких ограничений [2, с. 96]. Вышеуказанные технологии, позволяя дифференцировать и индивидуализировать обучение, оказываются эффективными при организации музыкального школьного обучения инвалидов по зрению, включая дистанционные его формы. Такие технологии используют для облегчения инвалидам доступа к образовательным ресурсам.

Анализ литературных источников и интернет-ресурсов, позволяет сделать следующие выводы:

1. С появлением Интернета расширяются возможности школьников – инвалидов по зрению в общении, в получении музыкального образования.

2. Пользователь – инвалид по зрению, использует те же самые технологии, что и обычный пользователь, но опосредованно, – промежуточным звеном являются адаптивные технологии.

3. Адаптивные технологии на сегодняшний день отстают от общих технологий, что накладывает определённые ограничения на использование необходимых ресурсов людям с недостатками зрения. Можно адаптировать любой учебный (ноты, изображения различных символов) материал по любой теме для использования его слабовидящими при помощи обычной электронной лупы. Для тотально слепых и людей с небольшим остатком зрения можно использовать только программы речевого экранного доступа.

4. К специальным техническим средствам для незрячих и слабовидящих пользователей можно отнести тактильные дисплеи, различные модификации клавиатур и манипуляторов. Их назначение – обеспечивать пользователю с ограничениями зрения возможность наиболее эффективной самостоятельной работе на компьютере. Их разработка и внедрение зависят, главным образом от уровня научно-технического прогресса, доступность же для массового пользователя – от уровня цен на эти специальные технические средства.

5. Специальное программное обеспечение для обучения инвалидов по зрению на сегодняшний день включает программы речевого синтеза, с помощью которых можно озвучить любой текст, и программы увеличения символов, а также более совершенные программы, которые озвучивают все действия, выполняемые пользователем. Так, например, с использованием озвучивающих программ совместно с тактильным дисплеем незрячий или слабовидящий пользователь с легкостью может прочесть музыкальный пример, изложенный нотами. Известен синтезатор речи, разработанный корпорацией Microsoft, который можно использовать в новых версиях операционной системы Windows.

6. Из адаптивных технологий наиболее широкое распространение получили программы речевого экранного доступа JAWS и Virgo, поскольку представительства фирм-разработчиков работают в России, а также имеются русскоязычные версии этих программ. Эти программы работают с текстом и гипертекстом, однако не распознают графических объектов.

7. Слабовидящие пользователи используют стандартную электронную лупу, входящую в пакет Windows, а также программу экранного увеличения ZoomText.

Таким образом, можно с уверенностью сказать: использование компьютерных технологий для музыкального инклюзивного образования людей с нарушениями зрения имеет большие перспективы при условии технического и программного обеспечения процесса обучения, а так же подготовленности учителей.
ЛИТЕРАТУРА

1. Интернет в образовании: Материалы специализированного учебного курса. – М. : ИИТО, 2006.

2. Кантор В. З. Художественное развитие слепых и слабовидящих как проблема теории и практики тифлопедагогики : дисс….д-ра пед. наук: 13.00.03. – СПб, 1997.

Анжела Чайка,

2 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв

Науковий керівник: Є.С.Маркова,

ст. викладач (БДПУ)
ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Актуальність. Сьогодні інформаційні технології – невід’ємна частина нашого життя. Маючи в своєму розпорядженні комп'ютер, можна інтенсифікувати процес навчання, зробити його більш наочним і динамічним, формувати уміння працювати з інформацією, формувати дослідницькі уміння, розвивати комунікативні здібності. Це забезпечує швидке і міцне опанування навчального матеріалу, розвиває пізнавальні здібності та розумові якості учнів, сприяє активізації їх пізнавальної діяльності.

Для вчителя важливо знати, де і як знайти потрібне джерело інформації, як вибирати з великого потоку потрібну та достовірну інформацію, аналізувати її, на основі отриманих і наявних знань вміло опрацьовувати та подавати в доступній формі інформацію відповідно до вікових та психологічних особливостей учнів. Тому незамінним помічником для педагога стають ІКТ як інструмент покращення педагогічної діяльності для розв’язання задач предметної галузі.

На сьогоднішній день однією з цілей освіти є формування високого рівня інформаційної культури. Особлива роль при цьому відводиться використанню ресурсів і можливостей глобальної мережі Інтернет в педагогічній практиці вчителя.

Мета дослідження. Проаналізувати можливості використання ресурсів мережі Інтернет у педагогічній діяльності вчителя початкової школи.

Сутність дослідження. Існує безліч різноманітних сайтів, які створенні для допомоги вчителю при підготовці до певного уроку. Ці сайти дають вчителеві змогу на достатньому рівні підготувати урок, відшукати найдостовірнішу та найцікавішу інформацію для учнів. Сьогодні вже не викликає сумніву, що навчання школярів стає ефективнішим, якщо вчитель володіє Інтернет-технологіями і використовує ресурси і можливості глобальної мережі в своїй практичній діяльності. Для вчителя, який володіє знаннями та вміннями використовувати Інтернет-ресурси, відкривається необмежений доступ до професійної інформації, планів навчальних дисциплін, конспектів уроків, on-line курсів, Web-сайтів, співпраці з іншими вчителями, обміну інформацією з колегами і експертами з інших країн.

Педагогічна діяльність – це професійна активність учителя, в якій за допомогою різних засобів впливу на учнів реалізуються задачі навчання й виховання [3]. У загальному вигляді педагогічна діяльність – це особливий, багатогранний і багатоплановий вид діяльності, пов'язаний з навчанням і вихованням.

Сучасний Інтернет пропонує багато ресурсів, для використання в освітніх цілях: це уроки в режимі on-line, ресурси для вчителів і учнів, проекти on-line.

Вчитель може використовувати можливості мережі Інтернет у педагогічній діяльності у наступних цілях: самоосвіта, самостійне підвищення своєї кваліфікації на основі інформації, що міститься в мережі, вивчення досвіду своїх колег; отримання нормативно-довідкових документів із серверів Міністерства освіти, обласних, міських і районних відділів освіти; отримання інформації про новітні педагогічні технології; використання на уроках і позакласних заходах методичних і дидактичних матеріалів, наявних в мережі; розробки власних матеріалів і публікація їх в мережі; тестування школярів на основі контрольно-оцінюваних матеріалів, що зберігаються в мережі; знайомство з новими книгами, підручниками, методичною літературою і придбання їх в Інтернет-магазинах; участь в заочних конференціях і конкурсах; створення власного сайту вчителя; пошук однодумців і колег в інших регіонах, листування з колегами і друзями.

Висновки. Отже, можливості використання ресурсів мережі Інтернет у педагогічній діяльності вчителя початкової школи дуже значні. Заняття з використанням ІКТ проходять цікаво та продуктивно, а головне   відбувається розвиток творчих і пізнавальних здібностей учнів, підвищується ефективність навчання. Ресурси мережі Інтернет надають педагогу можливість зробити заняття цікавішими, захоплюючими та інноваційними.
ЛІТЕРАТУРА

1. Сайт Вчитель вчителю, учням та батькам [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://teacher.at.ua/publ/14-1-0-611

2. Сайт вчителів початкових класів. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://yrok.at.ua/publ/vikoristannja_resursiv_merezhi_internet_u_profesijnij_dijalnosti_vchitelja/8-1-0-375

3. Сайт Освіта.ua [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://osvita.ua/school/psychology/1755

3 курс Інституту освітніх

інженерно-педагогічних технологій

Науковий керівник: Маляров О. М.,

асистент (БДПУ)
ПРОБЛЕМА ПІДВИЩЕННЯ МОТИВАЦІЇ НАВЧАННЯ ТА НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

Актуальність: однією з найбільш актуальних проблем сучасної освіти є побудова такого процесу навчання, який міг би бути основою формування мотиваційної сфери учнів. Вивчення особливостей мотиваційної спрямованості дає можливість виявити порушення в системі взаємин учня і вчителя і на цій основі урізноманітнювати засоби і методи навчання, ставити конкретні та реальні завдання і цілі, здійснювати корекцію психологічного захисту, застосовувати при необхідності позитивну оцінку досягнень, і тим самим створювати найбільш оптимальні умови підтримки навчального процесу. [4, с.54]

Ступінь досліджуваності: вагомий внесок у розкриття теоретичних аспектів мотивації навчальної діяльності особистості здійснили А. Золотих, В. Леонтьєв, А. Маркова, М. Матюхіна, B. Моргун, А. Нісімчук, О. Падалка, які акцентували увагу на дослідженні особливостей побудови мотиваційної сфери індивіда, етапів формування мотивів та механізмів їх функціонування у свідомості людини, інтенсифікації та оптимізації педагогічного процесу.

Мета і методи дослідження: теоретичне обґрунтування методичних аспектів підвищення мотивації навчання та навчальних досягнень учнів, розробка принципів та практичних рекомендацій щодо вирішення даної проблеми.

Під мотивацією розуміють сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості. Основними мотивами навчання у школярів є: особистісний розвиток, інтерес, результат діяльності, бажання у майбутньому стати кваліфікованим спеціалістом, потреба у пізнанні нового. [1, с.28]

Перспективу навчання учні вбачають у можливості саморозвитку, самореалізації, розширення світогляду, досягненні успіху, самостійності та незалежності. Важливість і користь занять поєднується із цікавістю, захопленістю, інтересом, а іноді з таємничістю та романтичністю.

Одним з дієвих прийомів стимулювання інтересу до навчання є створення ситуації успіху у школярів, які зазнають труднощів у навчанні, що досягається через: доступне на даному етапі завдання, що підтримує впевненість у собі; повага та визнання учня як особистості; забезпечення сприятливої морально-психологічної атмосфери в ході виконання завдань.

Оскільки мотивація школярів до навчання є однією з основних складових навчально-виховного процесу, то спрямованість дій будь-якого вчителя визначається його прагненням і життєвою необхідністю підвищити рівень мотивації навчання учнів – від негативного і нейтрального до позитивного, відповідального, дієвого. І в цьому процесі визначені загальні прийоми діяльності: роз'яснення значущості навчання, розкриття перспектив подальшого життя, уміле застосування заохочення і покарання, впровадження в процес навчання дискусій, використання інтерактивних технологій. [2, с.4].

Підбираючи відповідні навчальній і виховній меті ігрові форми, спостерігаючи і корегуючи поведінку учня у ході гри, учитель отримує дієвий спосіб діагностики і формування мотивації навчання. Важливими при такому підході є спрямованість на самоорганізацію та проблемність навчання. [2, с.4]

Запобігання низькій успішності – практичне завдання, яке обов’язково постає перед кожним учителем, у кожній школі. Значною мірою успіх у розв’язанні цієї проблеми залежить від глибокого вивчення характерів та життєвих обставин дітей, що погано вчаться. У зв’язку з цим виникає потреба в оптимізації навчання. [3, с.2]

Таким чином, кожному педагогу слід вчасно виявляти ознаки відставання у навчанні школяра. Тому визначені методи роботи вчителя, спрямовані на виявлення відставання у навчанні, а саме: спостереження; зворотній зв’язок у процесі навчання; спілкування з учнями під час управління їхньою навчальною діяльністю та поза уроками; залучення до не навчальної діяльності: фізичної праці, технічної творчості, танців, пошуково-дослідницької роботи; раціональна робота вчителя на уроці і підготовка до нього.

Тому можна запропонувати певні шляхи формування мотивації школярів до навчання та підвищення їх навчальних досягнень:

1. Щоденна увага до кожного учня, визнання його особистості.

2. Своєчасна ліквідація прогалин у знаннях і організація оперативної допомоги кожному учневі, що відстає у навчанні.

3. Формування мотивації навчання як необхідного стимулу бажання учня до навчання.

4. Перехід до інноваційних методів навчання, що дають можливість розкрити потенційні можливості кожного учня, повірити у власні сили.

Отже, справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати учнів у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховувати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці.

1. Гулеватий В. Л. Шляхи підвищення мотивації навчання / В. Л. Гулеватий. Вінниця, 2006.

2. Суховерхова Л. Інноваційні форми методичної роботи. / Л. Суховерхова // Завуч”, 2008, № 17-18.

3. Учні з проблемами у навчанні: діагностика і допомога. // Газета “Завуч”, 2005, № 1.

4. Яновицька О. В. Як навчати й вчитися на уроці / О. В. Яновицька Санкт-Петербург, 2006.

ДОШКІЛЬНА ОСВІТА
Ганна Бабак,

6 курс Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: Л. П. Гайдаржийська,к.пед.н., доцент (БДПУ)