Риторика как учебный предмет в школе

К определению предмета риторики есть как традиционные, так и нетрадиционные подходы.  Традиционный подход принадлежит античной эпохе, широко распространен и общеизвестен. Нетрадиционные подходы разнообразны и скоротечны.

В традиционном понимании риторикой называют ораторское искусство. Искусство убеждать с помощью слов. Его синоним – красноречие. Итак, риторика – это искусство.

Но одновременно риторика всегда являлась и наукой. Квинтилиан определял риторику, как «искусство говорить хорошо» и «наука говорить хорошо». Рассмотрим эти понятия подробней. Как и все другие виды искусства, риторика уже при зарождении нуждалась в эстетическом освоении мира, в представлении об изящном и неуклюжем, красивом и уродливом, прекрасном и безобразном. Но одновременно риторика базировалась на рациональном знании. На отличии реального от нереального, действительного от мнимого, истинного от ложного. Следовательно, в основу риторики положено не только искусство, но и логика, философия, науки.

Наконец, в самом становлении риторики было и третье начало. Оно объединило оба вида познания – эстетический и научный. Таким началом была этика, учившая различать честное и нечестное, справедливое и несправедливое, то, что достойно или что не достойно быть.

Итак, риторика триедина. Она – искусство убеждать с помощью слов, наука об искусстве убеждать с помощью слов и процесс убеждения, основанный на моральных принципах.

В соответствии с древними традициями риторики её делят на 5 частей:

• 
  Расположение мыслей;
  
• 
  Украшение мыслей;
  
• 
  Запоминание;
  
• 
  Произнесение мыслей;
  
• 
  Изобретение мыслей.
  

Уроки риторики надо начинать с 1 класса, т.к. дети в таком возрасте легко впитывают образцы речи, эмоциональны, любят играть. Но для того, чтобы ребята легко раскрывались эмоционально, в классе надо создавать доброжелательную обстановку. Нужно замечать каждую удачу ученика, каждый его шаг вперед (в результате работы Ваня стал говорить громче, Игорь и Дима провели доброжелательный диалог, Катя четко проработала скороговорку).

Очень важно, чтобы ни один ученик не просидел молча весь урок, и подытоживая результаты работы класса отметить речевую активность детей (В результате работы Олега мы сегодня слышали 5 раз, Ксюшу – 6 раз, причем ее фрагмент диалога был более занимательным).

Безусловно, изучение предмета «Риторика» важно с точки зрения реализации поставленных стандартом целей образования.

Курс риторики в школе сугубо практический. Большая часть времени уделяется практике:

• 
  риторическому анализу устных и письменных текстов;
  
• 
  риторическим задачам;
  
• 
  риторическим играм.
  

1. 
   Аннушкин, В.И. История русской риторики. Хрестоматия. - М., 1998.
   
2. 
   Антонова, Л.Г. Уроки риторики. Развитие речи.- Ярославль, 1997.
   
3. 
   Ладыженская Т.А. Детская риторика в рассказах и рисунках.- М., 2008.
   

В настоящее время, несмотря на засилье элементов англо-американской культуры и языка, возрастает интерес к родной истории, в том числе и к истории родного языка. И хотя начальная школа – это, казалось бы, область, наиболее далекая от такой сложной науки, как история языка, тем не менее отдельные элементы исторического комментирования, ознакомления школьников с историей слов проникают и сюда. Средством реализации исторического подхода на уроках русского языка является этимологическое комментирование, которое может быть успешно использовано в начальной школе, поскольку склонность к этимологизированию – это ярко выраженная особенность, присущая детям младшего школьного возраста. Именно этимологический разбор позволит «не только удовлетворить любопытство ребенка, но и проявить уважение к носителю языка как к личности, создать условия для появления у него стойкого интереса, любви к речи своего народа» [Бабушкина 2001: 27].

На уроках русского языка необходимо вести постоянную и целенаправленную словарно-семантическую работу, направленную на обогащение словарного запаса младших школьников. Мы считаем, что вести эту работу необходимо с опорой на этимологию.

Для того, чтобы применение этимологического разбора было успешным, следует познакомить младших школьников с таким понятием, как «исторический корень слова». Это следует сделать после того, как учащиеся усвоят понятие «корень слова», с которым сейчас знакомятся во втором классе. Младшим школьникам следует показать, в чем состоит разница между этими понятиями. Например, у слова столица современный корень столиц-, а исторический корен – стол. Учитель рассказывает детям, что слово было образовано от слова стол, поскольку столицей назывался город, где находился царский стол (престол). Столом в Древней Руси называли также царский трон.

После введения понятия «исторический корень» словарно-семантическая работа может проводиться по следующей схеме:

1. 
   Нахождение слова в толковом словаре. Если слово многозначно, указать все его значения. Например, слово великий. По словарю дети определяют, что слово великий многозначно: а) выдающийся (например, великий художник, великий ученый);б) очень большой (например, великое счастье), в) большего размера, чем нужно (например, пальто велико).
   
2. 
   Проговаривание слова по слогам хором, дружно, вполголоса. Такая работа способствует запоминанию звукового образа слова.
   
3. 
   Запись слова на доске, затем в специальные словарики. Ставится ударение, подчеркивается безударная гласная е. Усваивается графический «рукодвигательный» образ слова.
   
4. 
   Знакомство с этимологией слова. Необходимо, чтобы учащиеся осознали причины именно такого написания слова. Например, учащиеся узнают, что слово великий образовано от велий, что значит «большой». Обращение к этимологии должно способствовать осознанному запоминанию значения и написания слова.
   
5. 
   Подбор однокоренных слов с таким же историческим корнем. Данный этап словарно-семантической работы направлен на осознание семантических связей анализируемого слова. Так, подбор слов с историческим корнем –вель- можно организовать следующим образом:
   

Ученик: великан.

Учитель: а каким словом в русском языке обозначается размер, объём, протяженность предмета?

Ученик: словом величина.

Учитель: а теперь вспомните, как называют маленькую птичку?

Учение: невеличка.

Учитель: В русском языке есть имя существительное с историческим корни –вель- и корнем -леп-. Этот корень содержится также в устаревшем слове лепота, то есть красота. Этим существительным называют пышную красоту, роскошь. Вспомните, какое это существительное?

Ученик: великолепие.

Учитель: а теперь скажите, как называют человека, который готов бескорыстно жертвовать своими интересами для других?

Ученик: это великодушный человек.

На данном этапе наиболее употребительные слова с историческим корнем –вель- записываются в словарики (великан, величина), остальные, причем как можно больше называются устно. В процессе такой работы младшие школьники осознают семантические связи слов, что в свою очередь способствует обогащению словарного запаса.

6. Сравнение исторического и современного состава слова. На этом этапе сравниваются и анализируются слова по составу. Например, в процессе работы со словом великий подчеркиваем, что -вель- - это исторический корень. С современным корнем он не совпадает. Вводим условное обозначение исторического корня пунктирной дужкой: великий..

Этимологические сведения вполне доступны пониманию младшего школьника. Применение этимологического комментирования способствует формированию правильного понимания лексического значения и, следовательно, обогащению словаря учащихся. Использование этимологических сведений в процессе словарной работы особенно целесообразно, так как это позволит проследить эволюцию значений слова, аккумулирующего в себе комплекс понятий, образов, ассоциаций, отражающих особенности национального менталитета.

Литература

1. 
   Бабушкина Т.В. Этимологический анализ в начальной школе / Т.В. Бабушкина // Начальная школа плюс До и После. – 2001. - № 2.
   
2. 
   Рамзаева Т.Г. Современное начальное языковое образование как полифункциональная развивающая система (1-4 классы) // Развивающее языковое образование в современной начальной школе. – СПб.: Специальная литература, 2009.
   

«Без мови рідної, юначе,

й народу нашого нема»

В. Сосюра

Мова – духовне багатство народу. «Скільки я знаю мов, стільки разів я людина», – говорить народна мудрість. Та багатство, втілене в скарбниці мов інших народів, лишається для людини неприступним, якщо вона не оволоділа рідною мовою, не відчула її краси. Чим глибше людина пізнає тонкощі рідної мови, тим більше підготовлений її розум до оволодіння мовами інших народів, тим активніше сприймає серце красу слова.

Кожна мова – це серце нації, яке, ніби сонце, опромінює її через свідомість кожного народу, який відрізняється один від одного своєю ментальністю, культурою, історією, духовними началами, які передаються з покоління у покоління. В кожного народу є щось неповторне, оригінальне, яке виблискує сяйвом у безмежному океані мов Землі. З цього приводу Іван Огієнко писав: «Світ Божий великий і складається з окремих народів чи націй, і кожен народ – окреме закінчене ціле. І в тому – краса Всесвіту, що народи зберігають свою окремішність, як на пишному луці кожна окрема квітка має свій окремий колір і запах».

Наша українська мова буде тоді мовою нації, коли вона буде передаватися з материнським молоком дітям через любов батьків до своєї мови, материнською українською піснею, розмовною мовою в родині. Ніяка школа не закладе у свідомість дитини те, що не закладено батьками з перших днів її життя. Мова має наскрізь просякнути душу дитини, вона має виходити з любові батьків до всього українського.

«Рідна мова дорога людині, як саме життя» – говорить народна мудрість. Це неоціненний Божий дар, який даний кожній людині. Вона супроводжує нас від народження і аж до смерті.

Новонароджена дитина світ пізнає через мову, яка приходить з першим подихом, з молоком матері і ми повинні шанобливо ставитися до неї все життя. Вона має стати нам рідною, як батько і мати, як земля, на якій живемо, зростаємо.

Рідна мова – найбільша духовна цінність, якою народ звеличує себе, демонструє свою мудрість, передає з покоління в покоління досвід, культуру і традиції. Мова – незборна таїна, яка робить народ народом і увічнює найтонші порухи його душі. Заглиблюючись у таїну мови, ми засвоюємо золоті скарби народного досвіду і виховуємо в собі творчу особистість.

Дехто ж вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові нація кодує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.

Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

Українська мова – державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона увіходить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Мова – це не просто слова, звуки, це – голос народу. Наш народ протягом багатьох віків творив мову, боровся за її збереження.

Здавна існує думка, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ. Нам випало дуже складне та почесне завдання – відродити українську мову. І виконати його – наш обов’язок, а також обов’язок наших дітей та онуків.

Тому мова народу — це нев’янучий і невмирущий цвіт усього його духовного життя, показник свідомості. У мові одухотворено народ і батьківщину, втілено творчу силу духу народного. Тут небо вітчизни, її поле і гори, долини й ліси. І оживає повний думки й почуття голос рідної природи, і летить в рідних мелодіях всією Україною. Однак в глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідного краю, а й історія духовного життя народу. Змінюються покоління, але плоди їхньої творчої праці залишаються в мові як спадок нащадкам. Завдяки мові ми отримуємо ґрунтовні знання про історію українського народу, вірування, погляди, дбайливо збережені нашими дідами та прадідами.

Мова – це серце нації і душа народу. Кожен народ має свою мову і прославляє її. Український люд — один із великих слов’янських народів, який має свою історію, який має чим пишатися. Українські землі перетерпіли багато битв, українці пролили багато крові, боронячи нашу Батьківщину. За допомогою писемних документів, праці істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів ми можемо вивчати історію нашого рідного краю, віднайти відповіді на свої запитання. Наш міцний, як скеля, народ має славетну мову солов’їну, яка наймилозвучніша, наймиліша, найцінніша в усьому світі.

У кожного українця складається певне враження від рідної мови. Для великих українських письменників мова стає натхненням для написання різних поезій. Я думаю, взагалі не має такого письменника, який не хотів би писати про красу рідної мови, не прославивши велич її в народі, не хотів би розповісти всім про її красу.

Українською мовою написані твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського, які Україна буде пам’ятати завжди. Нашою мовою Маруся Чурай складала пісні, які підбадьорювали козаків, нею звучали накази славнозвісного полководця і гетьмана П. Сагайдачного, який вів у бій козацькі полки. Це мова запорізьких козаків. Ролі слова, рідної мови в житті народу присвячує Володимир Сосюра поезію «Я знаю силу слова», що ввійшла до збірки «Поезія не спить». У ній поет створює образ слова, яке проникає до людських сердець і надихає берегти рідне слово. Максим Рильський описує мову неймовірними словами, він висловлює свої почуття неймовірними порівняннями.

Ми будемо жити і процвітати, доки з нами наша мова калинова. Вона допомагає нам спілкуватися між собою, занурює нас у неймовірну красу кожного нашого слова. Прекрасна, неповторна, мелодійна українська мова. А для нас, українців, вона єдина й безцінна, адже мова народна — це золотий запас душі народу, з якого ми виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися й пишатися рідним краєм, повторюючи слова М. Рильського:

«Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов».

Отже, мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв’язком, що поєднує сучасне і минуле, віджилі і майбутні покоління в єдине ціле. Якщо зникає мова — зникає і народ. І навпаки, доки мова народу в його устах, доти живе і народ. Народна мудрість говорить: відберіть у народу все — і він все може повернути, а відберіть мову — і він ніколи вже не створить її. Народ навіть може створити нову батьківщину, але мову ніхто і ніколи більше не створить.

Кравченко Я.І. (Харківський торгово-економічний інститут КНТЕУ)

(кер. к.філол.наук, доц. Романова О.О.)

Мова – скарбниця духовності нації
Мова — це духовна коштовність, всякий народ звеличує себе, виявляє національні набутки свого серця, своєї мудрості, передає від покоління до покоління свій досвід, культуру, традиції. Вона робить народ народом, веде нас на верхівку знань, відчиняє двері до духовної скарбниці людства. Рідна мова - найбільш своєрідна форма виявлення духовної культури кожного народу. Вона є акумулятором багатовікового досвіду людей, у ній втілюється плоть і кров, розум і психологія, честь і гідність її носіїв.

Мова народу - це сам народ, це його Я, його сутність, нарешті мова пов’язана з його найбільш внутрішніми, найсвятішими інтересами духовного і звичайного розвитку. Кожен народ повинен берегти свою мову ще більше ніж свої кордони, бо мова - головна його оборона, далеко більшої міцності, ніж усі її фортеці.

Існує ряд гіпотез щодо походження мови, але жодна з них не може бути підтверджена фактами через величезну віддаленість походження мови від нашого часу. Вони залишаються гіпотезами, оскільки їх не можна ні спостерігати, ні відтворити в експерименті.

Людей здавна цікавило питання про те, як на Землі виникло безліч мов. Одні вчені вважають, що всі вони мають спільне коріння, з'явившись у результаті ланцюга дивергенції прасвітової мови (концепція моногенезу). Інші вважають, що спочатку було декілька незалежних вогнищ виникнення мов (концепція полігенезу). Однак, походження мови як засобу спілкування і виникнення конкретних мов — дві самостійні проблеми, не пов'язані одна з одною. Кожна з них має своєрідний об'єкт дослідження: перша ставить завдання — з'ясувати, як люди почали говорити, друга — коли, де і в якому вигляді сформувалася та чи інша конкретна мова.