Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради



бет24/28
Дата28.06.2016
өлшемі2.48 Mb.
#163257
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Хід тренінгу

Перший етап:

  1. Вступні уваги тренера: повідомлення теми (проблеми) заняття, коротке ознайомлення із технологією його проведення.

  2. Привітання-знайомство учасників, створення комфортної психологічної обстановки;

  3. Складання спільно з учасниками правил поведінки під час заняття, їx фіксування у письмовій формі (на дошці);

  4. Очікування: мотивація слухачів, визначення бажаного кінцевого результату участі кожного з учасників у занятті;

Другий етапреалізація:

Вирішення проблеми заняття в ході мозкового штурму, дебатів, рольової гри тощо.



Tpemiй етап:

  1. підведення підсумків, вироблення єдиного (колективного) рішення щодо шляхів розв'язання проблеми;

  2. визначення рівня досягнення кожним учасником поставленої на початку заняття мети участі у тренінгу;

  3. завершення заняття, побажання учасникам на майбутнє.

Тренінг – комплексний метод практичного навчання, орієнтований на використання активних методів групової роботи з метою розвитку компетентності у сфері діяльності.

Базовими методами тренінгу є:

  • групова дискусія,

  • рольова гра в різних модифікаціях та поєднаннях.

Ключові елементи організації тренінгу:

    1. Ідеальна величина групи – від 7 до 15 чоловік; може коли коливатися в межах
      12-25. При значному збільшенні - затягується час на виконання вправ; при значному зменшенні - не створюється - належна атмосфера колективної творчості.

    2. Команда тренерів – прийнятна кількість – 3, однак може бути 1 або більше.

    3. Тривалість заняття – 1,5-3 год. Тренінг-програма може передбачати цикл занять на протязі кількох днів.

    4. Завдання, які ставляться перед учасниками:

      • оволодіння знаннями з проблеми;

      • формування умінь та навичок;

      • корекція, формування та розвиток установки на активну діяльність;

      • розвиток здатності адекватно оцінювати cитуацію чи проблему;

      • конкретні завдання відповідно до тематики тренінг-програми.

Техніки проведення тренінгу

І. «Мозковий штурм» – метод розв'язання невідкладних завдань за дуже обмежений час.

Мета «мозкового штурму» – зібрати якомога більше ідей щодо специфічних проблем від ycix учасників протягом обмеженого періоду часу, обговорити й здійснити їx селекцію.

Умови ефективності «мозкового штурму»:

  1. Максимальна зацікавленість вcix учасників у досягненні результату.

  2. Абсолютне переважання керівника (тренера) в організації роботи.

  3. Чітке дотримання правил проведення мозкової атаки.

Основні принципи «мозкового штурму»:

  1. Не критикувати – можна висловлювати будь-яку думку без побоювання, що вона буде невдалою.

  2. Стимулювати будь-яку ініціативу, чим незвичайнішу, тим краще.

  3. Прагнути до найбільшої кількості ідей.

  4. Змінювати, комбінувати, покращувати запропоновані ідеї (свої і чужі).

Методичні рекомендації тренеру щодо використання методу мозкової атаки:

  1. Чітко сформулюйте проблему (завдання). Визначте потреби i мету вирішення проблеми.

  2. Ознайомте учасників з умовами i правилами проведення роботи. Визначте групи учасників (команди, бригади, експертні групи тощо).

  3. Стимулюйте генерацію ідей в робочих групах. Ідеї мають відрізнятися новизною, простотою, надісністю, доступністю.

  4. Організуйте мозковий штурм поставленої проблеми за певний проміжок часу
    (10-15 хв.). Залежно від складності проблеми можете регламентувати кількість відповідей, що їx потрібно отримати (5-7-10).

  5. Проведіть представлення ідей, запропонованих учасниками, та їх аргументацію.

  6. Організуйте аналіз ідей.

  7. Допоможітъ учасникам відібрати кращі ідеї, спрямуйте їх подальшу розробку.

  8. Підбийте підсумки роботи.


ІІ. Дискусія в гpyпі – загальновідомий метод, який застосовується, як правило, в комбінації з іншими видами технік.

Дискусія - дослідження, колективне обговорення спірного питання, обмін думками, ідеями між кількома учасниками.

Мета дискусії – виявити відмінності в розумінні питання i в товариській суперечці встановити істину, прийти до спільної точки зору.

Завдання дискусії:

  1. Поглиблювати знання слухачів з теми, що розглядається.

  2. Виявляти заплутані питання.

  3. Розвивати вміння аргументовано відстоювати свою точку зору, уважно й зважено вислуховувати думку опонентів.

  4. Формувати й розвивати культуру обговорення спірних питань.

Правила проведения дискусії:

    • Сперечатися по суті, пам'ятаючи, що головне в дискусії – аргументи, факти, логіка, доказовість.

    • Не давати виступам оцінку, не нав'язувати свою думку. Поважати погляди опонентів, прагнути до того, щоб перш ніж критикувати, добре їх зрозуміти.

    • Виявляти стриманість у суперечках, чітко формулювати власні думки.

    • Намагатися встановлювати icтинy, а не демонструвати своє красномовство.

    • Виявляти самокритичність, уміння з гідністю визнати недостатність своєї аргументації.

    • Пам'ятати, що завдання не в тому, шоб довести перевагу своєї ідеї, а в тому, щоб відкинути помилкові судження i переконання, визнати істину.


ІІІ. Обговорення великою групою – навчальний метод, коли вся група обговорює ідеї чи події, що стосуються якоїсь певної теми.

Рекомендації тренеру:

  1. Ключем до ефективності обговорення великою групою є те, як тренер ставить запитания. Уникайте запитань, на які можна відповісти коротко або «так» чи «ні». Вживайте запитання, які починаються з «як», «чому», «який». Заохочуйте вcix учасників до висловлення своїх ідей.

  2. Те, як тренер реагує на запитання i коментарі, є вирішальним у створенні навчальної атмосфери. Демонструйте увагу до всіх, дякуючи кожному за запитання та відповіді. Це стимулюватиме присутніх продовжувати ділитися цінною інформацією.

  3. Не дозволяйте будь-кому з учасників домінувати над великою групою під час дискусії. Обмежити цей індивідуальний внесок можна, сказавши: «А тепер давайте послухаємо, що скаже хтось інший», або «Я хочу, щоб yci мали можливість сказати своє слово».


ІV. Обговорення малою групою – в цій навчальній процедурі беруть участь
4-6 чоловік, які порушують питання (проблему), обговорюють проблеми, пропонують шляхи вирішення порушених проблем, оцінюють висловлені ідеї.

Переваги обговорення в малій гpyпi:

  • невеликі групи дають ширші можливості для роботи, ніж великі. Можна кожному учаснику надати свободу вибирати свій власний ритм роботи;

  • дискусії малими групами стимулюють роботу командою. Висловлені ідеї допомагають слухачам бути корисним один одному. Висловлення думок допомагає їм відчути власні можливості та зміцнити їх.


Рекомендації тренеру:

    1. Визначте тему, зумовлену важливістю проблеми, практикою роботи тощо.

    2. Сформулюйте мету обговорення, враховуючи склад та підготовленість учасників.

    3. Складіть план підготовки та проведення обговорення.

    4. Складіть список основної та допоміжної літератури i фактичного матеpiалу з теми, що потрібно опрацювати до початку обговорення.

    5. Розробіть систему запитань (основних, додаткових, коригуючих), які будуть використані в процесі обговорення.

    6. Змоделюйте можливі позиції та реакції опонентів. Сплануйте свою поведінку.

    7. Підготуйте дидактичні матеріали для забезпечення ефективності обговорення.

    8. Ознайомте учасників з вузловими питаниями обговорення, списком літератури, правилами проведення обговорення.

Якщо ви тренер, то під час обговорення:

      • Ставте запитання, на які може відповісти кожен учасник групи; трансформуйте загальні запитання в індивідуальні, поставте запитання перед групою.

      • Заохочуйте учасників обговорення до обміну думками між собою, а не вести розмову за схемою «ведучий учасник».

      • Пропонуйте проблемні ідеї, потім стежте за ходом їх реалізації.

      • Періодично підводьте проміжні результати, зосереджуйте увагу на основних положеннях, спрямовуйте обговорення у правильне русло.

      • Звертайте особливу увагу на той момент, коли висловлюються або помилкові думки.

      • В кінці обговорення зробітъ ефектне узагальнення, належні висновки, відмітьте вci групи.


V. Гра в структypi тренінгового заняття.

Сутність гри полягає у відтворенні певних елементів предметного i соціального змісту педагогічної діяльності, моделюванні деяких умов i системи відносин, які є характерними для неї.



Гра розгортається на імітаційній моделі i повинна проводитися із застосуванням окремих елементів i методичних рекомендацій щодо iгpoвих та неігрових методів активізації навчально-пізнавальної діяльності учасників.

Класифікація ігрових форм навчання:

  • дидактичні irpи (академічні, навчаючі, освітні, виховні, педагогічні);

  • імітаційні ігри (імітація, машинні,імітації, імітатори);

  • проблемні (евристичні);

  • ситуаційні (маніпулятивні, формуючі);

  • рольові (організаційні, функціональні);

  • ділові (управлінські, операційні).

Ділові ігри вигідно відрізняються від інших методів навчання тим, що дозволяють учасникам стати причетними до певної педагогічної ситуації, навчитися елементам операційної діяльності, дають можливість ніби «прожити» в певній ситуації, коли приймаються деякі педагогічні чи управлінські рішення, проявити себе в даній сфері діяльності.

Ділові ігри дають радість спілкування, розвивають уяву, творчу ініціативу і фантазію, виробляють стратегію поведінки, рішучість, спонукають приймати неординарні рішення в умовах невизначеності.

Принципова відмінність ділової гри від iншиx методів навчання полягає в тому, що гра передбачає подачу матеріалу в динамічному розвитку, конкретна ситуація розглядається у всій різноматності зв'язків з іншими сферами професійних знань.

Основні етапи розробки ділової гри:

  • Biдбip базового об'єму знань, які мають бути засвоєні в процесі гри.

  • Розробка задуму та сценарію гри.

  • Bибip та обґрунтування об'єкта ігрового моделювання.

  • Розробка структури ділової гри i ігрового комплексу.

  • Розробка системи оцінки діяльності учасників гри.

  • Розробка технічного забезпечення, дидактичних і методичних матеріалів, наочних посібників і методики проведення гри.

  • Оцінка ефективності проведеної гри

Ділова гра володіє невичерпним розвиваючим та формуючим потенціалом i можливостями для професійної підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Ділова гра в структурі методичної роботи дозволяє переводити формальні знання в дієві, що закріплює за діловими іграми статус активного методу навчання спеціалістів різних категорій.
VІ. Бліц-ігри акумулюють ряд ознак ділової грирозігрування ролей, мозкову атаку, аналіз конкретних ситуацій тощо. Вони відрізняютъся від інших прийомів i cпocoбiв активізації навчально-пізнавальної діяльності слухачів такими властивостями:

  • миттєвістю проведення i отримання результату;

  • можливістю включення їх до структури тренінгового заняття відповідно до дидактичних i виховних задумів конкретного за­няття;

  • привабливістю i оригінальністю змісту;

  • динамічністю протікання i розв'язання навчальної проблеми;

  • емоційною напруженістю i насиченістю;

  • мінімальним комплектом ролей;

  • обмеженістю часу, що відводиться на розв’язання навчальної проблеми;

  • обов’язковістю оцінювання результатів.


Бліц-ігри можна класифікувати на основі різних ознак:

  • щодо спрямованості на розв'язання проблем професійної діяльності – на ділові та особистісно-орієнтовані;

  • імітації умов i форм професійної діяльності – на імітаційні та неімітаційні;

  • за функціональною спрямованістюм – на дослідницькі, рефлексивнооціночні, діагностичні, мотиваційно-спонукальні.

Основними особливостями бліц-ігор у дидактичному процесі є:

  • можливість відтворення ситуації та деяких аспектів професійної діяльності в ігровій навчальній моделі;

  • наближення умов навчання до реальних;

  • спільність дидактичних i виховних цілей;

  • наявність сприятливих умов для більш швидкого переходу теоретичних знань у практичні навички та уміння i формування позитивної мотивації до навчальної діяльності.

Бліц-ігри можна успішно застосовувати для підготовки слухачів до розв'язання певних навчальних i виховних завдань; формування у них цілісного уявлення про педагогічну діяльність; вироблення практичних навичок і вмінь, навчання колективного обговорення педагогічних проблем; активізації творчого підходу та розвитку на цій основі позитивної мотивації професійної діяльності.
Аналіз конкретних (проблемних) ситуацій – один з методів активного навчання, який дає змогу наблизити процес навчання до практичної діяльності спеціалістів. Цей метод передбачає опанування знаннями та практичними навичками шляхом самостійного розв'язання проблем, які містять обгрунтовані та відповідно підібрані ситуації, а також розвиток абстрактного i творчого мислення. Від традиційних даний метод відрізняється тим, що практичні навички набуваються під час ознайомлення з реальними прикладами i в ході конкретної діяльності. На основі цього відбувається дискусія, вона допомагає розв'язати проблему, яка становить суть проблемної ситуації.

Характерною властивістю методу є те, що слухачам пропонується більш чи менш складна ситуація, стосовно якої вони не мають повного обсягу інформації.

Отже, активізується творче мислення педагогів, а необхідність обов'язкового прийняття обґрунтованого рішення спонукає до таких дій:

  • Знайти серед великої кількості різноманітної та суперечливої інформації проблему і чітко сформулювати її, виділити з-поміж багатьох чинників ті, які справляють на неї вплив.

  • Розглянути i проаналізувати вплив цих чинників на об'єктивний стан явища, що вивчається.

  • Опрацювати альтернативні варіанти розв'язання проблеми i оцінити їх.

  • Здійснити аналіз i зробити порівняння вcix альтернативних варіантів i обрати оптимальний.

  • Прийняття рішення та сформулювати рекомендації щодо його реалізації.

  • Запланувати контроль за ходом та результатами реалізації рішення.


Головна мета навчальної проблемної ситуації – викликати пізнавальний інтерес слухачів, спрямувати їх розумову дяльність. Проблемна ситуація може ставитись як на початку тренінгового заняття, так i після розгляду окремого питания, що сприятиме узагальненню та систематизації матеріалу.
Залежно від дидактичн мети тренінгове заняття можна побудувати із затосуванням таких різновидів ситуаційного методу:

  • розв'язання ситуаційних завдань чи метод аналізу;

  • розбір інцидентів чи метод інцидентів;

  • розбіp конфліктів чи метод конфліктів;

  • «лабіринт» дій;

  • Послідовні ситуації тощо.

Охарактеризуємо більш докладно метод розв'язання ситуаційних завдань.

Його дидактична цінність полягає в тому, що він вчить логічно мислити, розвиває уміння спостерігати i аналізувати проблеми. Цей варіант рекомендується застосовувати в тому paзі, коли виникає необхідність розвитку в молодих учителів самостійного та творчого мислення, формування у них переконаності в тому, що в педагогічній діяльності немає готових шляхів прийняття рішень.

Безумовно, не кожну ситуацію можна розглядати як ситуаційне завдання. Ситуація, яка становить ситуаційне завдання, повинна, окрім матеpiaлу для аналізу, обов'язково містити i проблему, що потребує розв'язання. Це допомагає розвинути навички i вміння прийняття рішень, удосконалити вміння системно аналізувати конкретну ситуацію, знаходити шляхи її розв'язання.

Під час заняття із залученням розглядуваного методу тренер виступає, в першу чергу, в ролі консультанта, допомагає педагогам знайти обґрунтоване рішення, хоча ситуаційне завдання не завжди має розв'язок у загальноприйнятому розумінні цього слова. У зв'язку з цим тренер, окрім того, що має теоретичні знання, практичний досвід, повинен уміти організувати дискусію i керувати нею.
Така робота передбачає наявність конкретних навичок, а саме:

• обрати тему, яку можна опрацювати методом розв'язання ситуаційних завдань;



  • чітко з'ясувати мету заняття;

  • визначити рівень підготовленості педагоів до заняття та сформованості у них відповідних умінь;

  • накреслити проблеми, які можуть бути предметом аналізу, i вибрати одну, котра становитиме основу ситуаційного завдання, докладно її описати з огляду на дидактичну мету i методичний задум заняття;

  • визначити місце i способи збирання матеріалу для ситуаційного опису;

  • скласти план роботи;

  • класифікувати i провести селекційю зібраної інформації;

  • розглянути початкову версію ситуаційного опису;

  • продумати шляхи обговорення ситуації у навчальній rpyпi, в окремих підгрупах i виділити час на ці цілі;

  • остаточно визначити запитання до проблемного обговорення і опрацювання;

  • скласти конспект заняття.


Етапи проведения аналізу конкретних ситуацій:

Вступ:

  • Підбір ситуації тренером.

  • Повідомлення змісту ситуації слухачам.

  • Аналіз розуміння ситуації слухачами.

Перший крок:

  • Пояснення суті методу слухачам.

  • Організація дискусії з приводу проблеми, представленої в описі ситуації, до cyтi вузлових питань теми.

Другий крок:

  • Вибір шляхів вирішення або прийняття орієнтовного рішення.

  • Вибір остаточного рішення проблеми.

Третій крок:

  • Підведения підсумків.

  • Оцінка діяльності слухачів.

Найважливішою частиною методу аналізу ситуації є дискусія з приводу проблеми.

Учасники тренінгового заняття, проведеного методом конкретних ситуацій, за час дискусії проходять наступні етапи:



Перший етап – уведення в завдання; коротка інформація про мету та процедуру організації аналізу ситуації; презентація ситуаційного завдання з використанням конкретного прикладу.

Другий етап – вивчення ситуації та підготовка рішення. На цьому етапі слухачі вивчають i аналізують ситуацію, проводять дискусію щодо її змісту та ймовірних шляхів розв'язання, залучають довідкову літературу, отримують від тренера додаткову інформацію; формулюють оптимальний розв'язок.

Залежно від змісту та складності робота може проводитись або всією навчальною групою протягом короткого терміну, або в малих підгрупах. Якщо вивчення ситуації потребує більше часу, опис роздається слухачам заздалегідь. Тоді обговорення зручніше організувати у невеликих (3-4 особи) підгрупах.



Третій етап – передбачає групову дискусію, яка складається з трьох фаз. Від уміння тренера керувати її ходом залежить кінцевий результат заняття. Важливо створити такі умови, щоб кожен учасник мав змогу висловитися.

На першій фазі визначаються мета i вимоги щодо розв'язання.

Головна функція тренера на другій фазі – створення умов для всебічного i обґрунтованого аналізу запропонованих варіантів розв'язання проблеми, допомога педагогам у прийнятті обґрунтованого рішення.



Третя фаза – остаточне формулювання групового рішення.
При вибopi рішення з тієї чи іншої проблеми слід мати на увазі такі критерії:

  • Переваги прийнятого рішення над іншими пропозиціями;

  • Mожливі позитивні наслідки реалізації прийнятого рішення;

  • Можливі негативні наслідки даного рішення.


Міні-лекція - один iз словесних методів навчання, передбачає усний виклад навчального матеріалу за короткий проміжок часу й характеризується значною складністю логічних побудов, образів, доказів та узагальнень.

Мета проведення міні-лекції – подання учбової інформації, встановлення прямого зв'язку між викладачем i слухачем, визначення напрямів самостійної роботи практичного значення.

Завдання :

  1. Виділити й розкрити ocновнi питания теми, мотивуючи необхідність засвоєння матеріалу.

  2. Зробити акцент на основних положеннях теми, наголосити на основних питаннях.

  3. Порадити слухачам, як правильно скористатися теоретичними положеннями, на що необхідно звернути особливу увагу, якi положення слід засвоїти, що необхідно вивчити в процесі самостійної роботи.

Методичні рекомендації щодо проведення міні-лекції:

  1. Підберіть i опрацюйте теоретичний, фактичний та ілюстрований матеріал, виходячи із завдань заняття, а також враховуючи особливості слухачів та їхню готовність до сприйняття цього навчального матеріалу.

  2. Детально продумайте логіку викладу теоретичного матеріалу i послідовність включення у нього фактичних даних. Уявіть структуру лекції в цілому i розподіліть час, необхідний на pізні етапи заняття.

  3. Для зручності використання матеріали до теми заняття можна записати на картках цупкого паперу відповідно до питань, що розглядаються.

  4. Виділіть головне в змісті міні-лекції, що має бути засвоєне слухачами на занятті, підготуйте методичні засоби для забезпечення цього.

  5. Структуруйте матеріал лекції. Побудуйте структурно-логічну схему або конспект-схему всієї теми та окремих питань.

  6. Підведіть підсумки роботи, визначте можливості використання розглянутих матеріалів у практичній діяльності.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет