В. Г. Короленка Кафедра філологічних дисциплін стан розвитку освіти й культури в сучасній фрн навчальний посібник



жүктеу 1.39 Mb.
бет1/5
Дата18.07.2016
өлшемі1.39 Mb.
  1   2   3   4   5


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка

Кафедра філологічних дисциплін


СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ Й КУЛЬТУРИ В СУЧАСНІЙ ФРН
Навчальний посібник

Укладач:

кандидат філологічних наук, доцент

Дмитренко О.В.


Полтава – 2013
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка

Кафедра філологічних дисциплін


СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ Й КУЛЬТУРИ В СУЧАСНІЙ ФРН
Навчальний посібник

Укладач:

кандидат філологічних наук, доцент

Дмитренко О.В.


Полтава – 2013
УДК 37:008:[811.112.2](430)

ББК 74.04(4Нім)+71.4(4Нім)

Д 53
Укладач: О.В. Дмитренко, кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри філологічних дисциплін Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка
Рецензенти: Н.М. Бобух, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української та іноземних мов Полтавського університету економіки і торгівлі
О.Ю. Тупиця, кандидат філологічних наук, доцент кафедри філологічних дисциплін ПНПУ імені В.Г. Короленка
Редактор: О.О. Григор’єва, кандидат філологічних наук, доцент кафедри філологічних дисциплін ПНПУ імені В.Г. Короленка
Стан розвитку освіти й культури в сучасній ФРН : навч. посіб. / уклад.: О. В. Дмитренко. – Полтава : ПНПУ імені В.Г. Короленка, 2013. – 83 с.

Посібник розкриває основні тенденції розвитку освіти і культури у Німеччині на сучасному етапі. Характеризуються розгалужена система освіти у ФРН, порушуються питання специфіки навчання у середніх навчальних закладах країни та вишах, навчання студентів-іноземців. Окрему увагу приділено проблемі розвитку мистецтва, літератури, музики, театру, організації дозвілля, святкуванню національних та релігійних свят, тощо.

Розрахований на студентів спеціальності 7.01010201 – «Початкова освіта». Матеріали можуть бути використані в навчально-педагогічній діяльності: при вивченні лінгвокраїнознавства, проведенні тижнів іноземної мови, у розробці програм спецкурсів з проблем розвитку культури та освіти Німеччини.

Рекомендовано до друку кафедрою філологічних дисциплін (протокол №……..від …………) та вченою радою ПНПУ імені В.Г. Короленка (протокол № …… від………………).


ЗМІСТ

Передмова…………………………………………………………………………….6



Модуль 1……………………………………………………………………………..9

Розділ 1. Розгалуженість системи освіти у ФРН…………………………………..9



    1. Специфіка навчання у середніх навчальних закладах

та вишах країни…………………………………………………………9

    1. Становлення системи вищої освіти на різних етапах

історії німецького суспільства……………………………………….18

1.3. Структура професійної педагогічної освіти в Німеччині…………..28

1.4. Науково-дослідницька робота в умовах міжнародної

конкуренції. Навчання студентів-іноземців………………………...33


Модуль 2………………………………………………………………………........41

Розділ 2. Німецька культура як вираження німецької нації……………………41

2.1. Розвиток літератури та мистецтва: історія і сьогодення…..……….41

2.2. Організація дозвілля. Національні та релігійні свята Німеччини…60

2.3. Традиції німецької національної кухні……………………………..67

2.4. Своєрідність медійного ландшафту ФРН…………………………...71


Висновки……………………………………………………………………………76

Список використаних джерел……………………………………………………..79




ПЕРЕДМОВА
Німеччина належить до найбільш промислово розвинених країн світу і після США і Японії має третю за масштабом економіку. Маючи населення 82,3 мільйона мешканців, вона – найбільший і найважливіший ринок у Європейському Союзі. Німецькі підприємства «Даймлер», «Сіменз», «Порше», «Люфтганза» та інші користуються чудовою репутацією в усьому світі. Вони представляють надпис «Made in Germany», який шанується повсюди як гарантія якості, символ інновацій, якості і технічних переваг. Проте третя у світі за потужністю економіка – це не лише «глобальні гравці», але й багато відомих лідерів світового ринку з кіл середнього та малого бізнесу, що становить осереддя німецької економіки. Вони всі покладаються на хороші економічні умови в «країні ідей» і на відмінну кваліфікацію робітників.

Сильною стороною Федеративної Республіки Німеччини є не лише високо розвинута економіка. ФРН – це, перш за все, країна зі своїм стилем життя, розмаїтими ландшафтами й відвертими людьми. Дедалі більше іноземних студентів цінують академічний клімат у німецьких вищих школах. Зарубіжні інвестори розраховують на ноу-хау та хорошу професійну освіту працівників. Мистецьке і культурне середовище сповнене готовності до експериментів і несподіванок. Це стосується всіх шістнадцяти федеральних земель, але передусім столиці – Берліна, політичного та креативного центру країни. У 1990 році Берлін знову став нерозділеною столицею світового значення. Острів музеїв, найбільший музейний комплекс Європи, Берлінська філармонія і майже 150 сцен свідчать про виняткове культурне життя. «Наукова столиця» дає прихисток 20 університетам і вищим навчальним закладам. Економіка пишається такими іменами, як «Байєр Шерінг Фарма» або «Філіпп Морріс». А найбільша всесвітня туристична біржа підтверджує гасло: «Берлін вартий подорожі».

Найважливіші суспільні, економічні, культурні, наукові тенденції у Німеччині знайшли своє відображення у працях Л.Уварова, Г.Кречмер, Т.Клюєвої, В.Лєбєдєва, Б.Гюгольд, Д.Мальцевої, Г.Уліш. Аналізу системи освіти у ФРН присвячені дослідження таких науковців, як Ф.Альтбах, Г. Балль, А.Демін, В. Блінов, Д. Затонський, З.Малькова, Ф.Кумбс, Т.Левченко та інших. Загальноєвропейські інтеграційні процеси, в тому числі й у сфері освіти, досліджуються В.Андрущенко, У.Бек, Ю.Борко, Л.Буєвою, Н.Воскресенською, Б.Вульфсоном, М.Галієвим, Б.Гершунським, О.Глузманом, Л.Глухаревим, В.Громовим, Г.Дейвісом, Ж.Делором, А.Джуринським, А.Духовнєвою, О.Котовою, В.Кравець, Ф.Кумбсом, О.Лисовою, З.Мальковою, О.Матвієнко, Л.Пуховською, К.Салімовою, Л.Столяренко та багатьма іншими.

Незважаючи на цілу низку науково-дослідницьких праць, залишається необхідність збагатити відомості про Німеччину новими фактами, а також поглибити і систематизувати накопичену інформацію та базисні знання про освіту і культуру цієї країни.

Німецька система освіти й вищої школи перебуває зараз у глибокосяжному процесі оновлення, що вже приносить перші успіхи – Німеччина є однією з найулюбленіших країн для навчання у вищій школі, територією міжнародних досліджень найвищого рівня і розробки патентів.

Німеччина має розгалужену систему освіти, що складається з початкової, двохступеневої середньої та вищої освіти. Дев’ятирічна шкільна освіта є обов’язковою для всіх дітей від шести років. Протягом чотирьох років діти навчаються у початковій школі (Grundschule). Потім продовжується навчання в школах різного типу: основна школа (Hauptschule), реальна школа (Realschule) або гімназія (Gymnasium). Вони відрізняються рівнем вимог і співвідношенням теоретичного й практичного навчання. Крім того, є об’єднані школи, в яких паралельно навчаються учні з різним рівнем знань. У таких школах можна легко перейти з однієї групи (типу школи) до іншої.

До закладів вищої освіти Німеччини належать: університети (класичні, технічні, загальноосвітні), а також спеціалізовані заклади університетського рівня (вищі школи для підготовки вчителів, теологів, лікарів тощо) (група А); вищі фахові школи зі спеціалізованою фаховою підготовкою (група В); вищі школи (коледжі) мистецтв і музики (група С).

ФРН приваблює на навчання молодь з усього світу. Приблизно 250 000 іноземних студентів навчаються в німецьких вищих навчальних закладах. Зараз більш ніж кожен десятий студент – іноземець, переважно зі Східної Європи та Китаю. Німеччина за своєю гостинністю до іноземних студентів посідає третє місце після США та Великої Британії. Таким успіхом у інтернаціоналізації німецька вища школа завдячує спільним зусиллям університетів і політиків. Разом з вищими навчальними закладами кілька років тому за кордоном було розпочато кампанію з метою пропаганди німецьких університетів. Крім того, чимало вищих навчальних закладів за допомогою держави почали засновувати за кордоном партнерські вищі школи. Дедалі більше фахових галузей переходять на систему навчання із завершенням його міжнародно визнаними званнями бакалавра та магістра.

У 2010 році всі вищі школи перейшли на нову структуру навчання – кредитно-модульну, адже цього вимагає підписана європейськими державами «Болонська заява». Завдяки цьому має полегшитися студентський обмін на континенті. Європа хотіла б стати ще цікавішою для тих людей, хто прагне академічної освіти.

Не дивно, що настрої і заняття жителів країни, яка брала участь у великих історичних подіях, відображені у багатій культурній спадщині та представлені шедеврами літератури і музики, величною архітектурою, розвинутим кінематографом, національною оперою і театром, образотворчим мистецтвом тощо. Німецька земля багата визначними пам’ятками і пам’ятниками багатовікової культури: замки і палаци, церкви і монастирі, стародавні міста. Культурними центрами номер один є великі міста країни: Берлін, Гамбург, Кельн, Мюнхен, Дрезден, Франкфурт-на-Майні, Бремен, Лейпциг.

Дослідження розмаїття культурного та мистецького життя німців на сучасному етапі та стан розвитку освіти найбільш розвинутої західноєвропейської країни є на сьогодні досить актуальним. Ми ставимо собі за мету розглянути німецьке суспільство крізь призму розвитку у країні науки і культури. Посібник знайомить читача з питаннями розгалуженості системи освіти у ФРН, динамікою розвитку освіти у Німеччині в історичному аспекті, зі станом розвитку літератури і мистецтва, з традиціями національної кухні, організацією дозвілля сучасних німців та проведенням національних і релігійних свят, зі своєрідністю медійного ландшафту країни.

Знайомство студентів спеціальності «Початкова освіта» з матеріалами навчального посібника дасть змогу поглибити знання та вдосконалити вміння щодо використання лінгвокраїнознавчого матеріалу на уроках німецької мови у початковій школі.

МОДУЛЬ 1
РОЗДІЛ 1. РОЗГАЛУЖЕНІСТЬ СИСТЕМИ ОСВІТИ У ФРН


    1. Специфіка навчання у середніх закладах освіти та вишах країни


Німеччина має чотирьохступеневу систему освіти: початкова, двохступенева середня освіта та вища освіта. Для всіх дітей від шести років обов’язковою є дев’ятирічна шкільна освіта. Навчання у державних школах безкоштовне. Як правило, діти протягом чотирьох років навчаються у початковій школі (Grundschule). У більшості федеральних земель діти в перші два роки навчання не отримують оцінок, а лише загальну характеристику успішності, яка дає інформацію про індивідуальні сильні і слабкі сторони у вивченні окремих предметів.

Потім продовжується навчання в школах різного типу: основна школа (Hauptschule), реальна школа (Realschule) або гімназія (Gymnasium). Вони відрізняються рівнем вимог і співвідношенням теоретичного й практичного навчання. Крім того, є об’єднані школи, в яких паралельно навчаються учні з різним рівнем знань. У таких школах можна легко перейти з однієї групи (типу школи) до іншої.

З п’ятого до дев’ятого класу навчання в основній школі обов’язкове, десятий клас – за бажанням. У реальній школі навчаються з п’ятого по десятий клас включно, одержуючи атестат про закінчення середньої школи. Гімназія, залежно від федеральної землі, закінчується дванадцятим або тринадцятим класом з одержанням атестату зрілості, що дає право на вступ до ВНЗ. У більшості шкіл навчання триває півдня. Проте федерація цілеспрямовано підтримувала протягом минулих років створення чи розширення майже 7000 шкіл продовженого дня, без яких уже не можна уявити собі німецьку систему шкільної освіти. Шкільна освіта належить до компетенції федеральних земель, але політика в галузі шкіл координується Постійною конференцією міністрів культури й освіти.

Відрізняється від української шкала оцінювання роботи учнів та студентів: що «менша» оцінка, тим вона краща, вища. В Німеччині існують оцінки від «1» (відмінно/sehr gut, ausgezeichnet) до «6» (погано, незадовільно/mangelhaft), причому можливі проміжні оцінки типу 1,1; 2,5; 4,3 і так далі.

Сьогодні у Німеччині налічується більше 2200 приватних шкіл, педагогічні концепції яких помітно розрізняються між собою. Загальноосвітні приватні школи відвідують 6 % німецьких школярів. Хоча прийнято підкреслювати, що це всього лише один з рівноправних секторів освітньої системи, у дійсності приватні школи розраховані на більш заможну частину населення й мають елітарний характер. Останнім часом приватні школи стали проявляти все більшу зацікавленість у тому, щоб брати на навчання дітей з-за кордону.

Отже, розглянемо детальніше особливості навчання школярів у всіх видах німецьких шкіл.

1) Початкова школа (Grundschule) – навчання починається з 5 – або 6-річного віку і триває від чотирьох до шести років. Заняття у всіх класах проводяться по однаковій програмі. Перші два роки всі дисципліни викладає класний керівник. Починаючи з третього класу, уроки починають вести педагоги-предметники. Після закінчення початкової школи учні отримують рекомендацію про те, в якому з трьох видів шкіл продовжити освіту: в основній школі, у реальній школі або в гімназії.

2) Основна школа (Hauptschule) – навчання до дев'ятого класу. Як правило, сюди потрапляють дуже слабкі учні. Hauptschule була задумана як школа з практичним підходом і меншою кількістю складних предметів; вона має готувати до ремісничих професій. Рівень викладання там доволі низький. Фактично зараз установа Hauptschule перетворилася на зібрання найслабших школярів, переважно з сімей мігрантів, в яких батьки через власну неосвіченість не розуміють важливості доброї освіти для майбутнього дітей. З атестатом Hauptschule майже неможливо знайти хорошу роботу, і часто після Hauptschule випускники одразу потрапляють у замкнене коло безробіття. Через свою недосконалість цей вид шкіл вже був відмінений в деяких землях [36, с.122].

Головна педагогічна мета основної школи – підготувати учнів до вибору професії. Тому на заняттях особливої уваги надають практичним навичкам. Під час канікул школярі зобов'язані проходити виробничу практику. Після закінчення школи підліток отримує атестат про неповну середню освіту. Він дає право на вступ у професійну школу (Berufsschule) – аналог нашого профтехучилища.

3) Реальна школа (Realschule) займає проміжне місце між основною школою і гімназією і дає розширену загальну освіту. Як правило, навчання тут триває шість років від 5 до 10 класу, і закінчується здобуттям середньої освіти. Тут учні отримують розширене неповну середню освіту. Realschule має кращу репутацію, більший спектр предметів, ґрунтовнішу підготовку. Закінчення Realschule дає так званий атестат про закінчену середню загальну освіту (mittlere Reife).

Перспективи знайти роботу з атестатом Realschule значно кращі; крім того, після закінчення Realschule учні можуть піти до останніх класів ґімназії і отримати там атестат. Випускники реальної школи мають більший вибір, ніж їх однолітки, які закінчили основну школу. Крім профшколи, вони можуть пройти дворічне навчання на держслужбовця (у тому числі і в поліції і бундесвері), продовжити навчання в загальній гімназії (Gymnasium), а також у спеціалізованій гімназії (Fachoberschule).

4) Гімназія (Gymnasium) – це заклад освіти, в якому навчання триває до дванадцятого або тринадцятого класу, залежно від федеральної землі. В одинадцятому класі учні, як правило, вибирають два-три предмети для поглибленого вивчення. Однак це не означає звуження профілю: учні гімназії отримують всебічну освіту. Дев’ятирічна гімназія (від 5 до 13 року навчання) дає поглиблену загальну освіту.

Замість класів тут існує система курсів. На курсах учні вивчають крім обов’язкових в основному ті предмети, які їх особливо цікавлять. Існують мовний, літературно-мистецький, соціологічно суспільствознавчий та математично-природознавчо-технічний напрямки. До закінчення вищого ступеня мусить вивчатися кожен з трьох напрямків, включно з випускними екзаменами. Обов’язковими предметами є релігія і фізкультура.

Вищий гімназіальний ступінь закінчується випускними іспитами з 4 предметів. Склавши екзамени, учень одержує «Атестат зрілості для вступу до вищого навчального закладу» після 13 років шкільного навчання.

Атестат дає право на вивчення всіх спеціальностей у вишах. Проте кількість абітурієнтів настільки зросла, що при прийомі на деякі спеціальності діють федеральні або місцеві обмеження. Критерієм центрального і місцевого відбору є, насамперед, середній бал атестату зрілості та час, який минув від закінчення гімназії до подання заяви на вступ до ВНЗ. При прийомі на медичні спеціальності практикуються співбесіда і вступні тести.

Атестат зрілості дає випускникові право на вступ до будь-якого ВНЗ. Abitur означає – пройти випускні іспити на атестат зрілості, без яких неможливо поступити до вищого навчального закладу. Складення Abitur в гімназії – сильний стрес для учнів, оскільки обсяг матеріалу в останніх класах надзвичайно великий. Загалом рівень викладання у гімназіях дуже високий, його можна порівняти з 1–2 курсами університету у країнах із трьохступеневою системою освіти. Це обумовлено тим, що вступних іспитів до університету не існує, натомість що краща середня оцінка Abitur, то легше потрапити на престижний факультет. Набір проводиться відповідно до оцінки в атестаті.



Gymnasium – найпрестижніший вид середньої освіти. Лише після закінчення гімназії (середній рівень плюс 2–3 класи вищої гімназії, так званої Gymnasiale Oberstufe) можна поступати в університети та інші вищі навчальні заклади. Гімназія поділяється на середню (з 5–7 до десятого класів) та вищу (можна порівняти з американською High School, класи з 11 по 12 або з 11 по 13).

Все більш популярними в країні стають єдині школи (Gesamtschule). Тут всі учні проходять десятирічне навчання і отримують атестат про неповну середню освіту. Після закінчення єдиної школи підлітки поступають до гімназії, або починають профнавчання. У ряді федеральних земель «єдина школа» означає, що в одному і тому ж будинку розташовані основна школа, реальна школа та гімназія. Метою є полегшити учням перехід з однієї школи в іншу і позбавити слабких школярів – як правило, учнів Hauptschule – від комплексів неповноцінності.

Для інвалідів та дітей, які відчувають труднощі у навчанні, пропонують навчання в спецшколах (Sonderschule). На цьому слід зупинитися детальніше.

Відколи уряд ФРН у 2009 році підписав Конвенцію ООН про права інвалідів, діти з фізичними та розумовими вадами в Німеччині мають право відвідувати звичайні школи. Утім, як свідчить дослідження німецького Фонду Бертельсманна (Bertelsmann Stiftung), запровадження у ФРН так званого «інклюзивного навчання» відбувається досить повільними темпами. Лише кожна п’ята дитина з фізичними, розумовими, психосоціальними чи емоційними проблемами відвідує звичайну школу. 80 відсотків з близько 500 тисяч дітей з особливими потребами навчаються у спецшколах. Водночас, згідно за останнім опитуванням, 70 відсотків німців виступають за інклюзивне навчання.

Чим старші діти, тим ретельніше їх відбирають. Якщо у дитсадку в одній групі зі здоровими ровесниками можуть гратися 68 відсотків дітей-інвалідів, то в початковій школі цей показник – лише 50 відсотків. У середніх та старших німецьких класах за однією партою з іншими учнями сидять всього 17,2 відсотка дітей з особливими потребами. У німецьких університетах поки що навчаються лише 20 відсотків студентів з певними вадами, але дедалі більше вищих шкіл хочуть збільшити кількість таких студентів.

Феноменом навчання дітей з особливим потребами є те, що вони потім самі стають педагогами. Так, у вищій школі у Фульді інклюзивне навчання зробили не лише основною темою спеціалізованого курсу «Дошкільне інклюзивне навчання», а й утілюють на практиці у лекційних залах. Утім, перш ніж починати навчання в університеті, дітям-інвалідам ще треба закінчити школу, а це значною мірою залежить, приміром, від того, в якій федеральні землі живе дитина з особливими потребами. У деяких землях роздільну систему навчання все ще вважають найкращим варіантом.

У школах поступово запроваджують інклюзивне навчання. «У питанні обходження зі школярами-інвалідами у Німеччині довгий час панувало зовсім інше суспільне уявлення», − підтверджує й Анке Дернер, відповідальна за питання освіти в німецькому відділенні комісії ЮНЕСКО. Замість самовизначення наголос робили на догляді, каже вона. «За допомогою диференційованої системи навчання намагалися задовольняти дітей у залежності від їхніх потреб», – каже Дернер. Результати міжнародних досліджень про інклюзивне навчання та активність багатьох батьків, які виступали за спільне навчання дітей, зумовили справжній прорив у освітній системі. «Прогрес досить повільний, але школи вже на шляху до інклюзивного навчання», − зауважує Анке Дернер [74].

Фолькгард Труст з бохумської школи у планах вже набагато далі. Адже багато школярів з фізичними чи розумовими вадами не можуть після школи знайти місце для професійної освіти. Тож школа імені Маттіаса Клаудіуса заснувала соціальну структуру, яка пропонує випускникам-інвалідам проживання та працю. Колишні учні можуть працювати у ресторані чи на доставці їжі, а незабаром отримають помешкання в одному з інтеграційних будинків, у яких різні покоління житимуть під одним дахом.

Крім шкіл з денною формою навчання, існують вечірні школи (Abendschule). У вечірніх школах випускники основної або реальної школи можуть здати іспит на отримання атестата зрілості. Критики закидають гімназіям елітарність і вимагають введення єдиної загальної середньої школи, так званіої Gesamtschule, де учні усі роки до атестату навчатимуться разом. Такі школи вже існують подекуди, але в свою чергу прибічники нинішньої диференційованої системи освіти критикують загальні школи за те, що слабкі та обдаровані учні там навчаються разом.

У деяких землях, наприклад, у Баварії та в землі Баден-Вюртемберг не батьки, а вчителі вирішують, куди піде дитина після початкової школи (до Hauptschule, Realschule чи Gymnasium). З.А. Малькова наголошує, що таке рішення дуже відповідальне і може вплинути на майбутнє дитини [31, с. 71]. Цей факт часто критикують у пресі, на тій підставі, що на такому ранньому рівні не можна дати будь-яку ґрунтовну оцінку здібностей дитини та прогноз розитку особистості.

В університетах існує так званий Numerus Clausus, тобто кількість вільних місць. Відповідно до цієї кількості факультети встановлюють середній прохідний бал. Тому що вищий середній бал Abitur у випускника, то більший у нього вибір і вірогідність потрапити на престижний факультет чи на факультет свого бажання. Приблизно чверть учнів після закінчення початкової школи переходить до основної школи. Хто залишає її після 10 чи 9 років навчання, здебільшого приступає до професійної освіти (і щонайменш до 18 років паралельно вчиться у професійному училищі).

До кожного виду школи у ФРН спеціально готують учителів. Всі вони повинні мати вищу освіту. Майбутній вчитель початкової чи основної школи навчається, як правило, протягом семи семестрів. Триваліше навчання – від восьми до дев’яти семестрів вимагається від учителів реальних, спеціальних шкіл, гімназій і професійних шкіл. Всі кандидати на посаду вчителя зобов’язані скласти Перший державний іспит; після нього передбачено педагогічно-практичну освіту у формі підготовчої праці на шкільних практичних семінарах та в навчальних закладах, котра завершується складанням другого державного іспиту. Вчителі державних шкіл, як правило, чиновники на службі земель.

Кількість абітурієнтів у Німеччині постійно зростає. Молодь, яка отримує атестат зрілості з правом навчатися у ВНЗ, здобуває професійну освіту. Більшість з них навчається за «дуальною системою», що дає поєднання практики на підприємстві з теорією у професійній школі. Хлопці найчастіше здобувають професію автомобільного механіка, електромонтера, промислового механіка, комерсанта гуртової та зовнішньої торгівлі, маляра або столяра. Дівчати віддають перевагу таким професіям, як фельдшер, продавець, перукар, офісний працівник.

У середній освіті цікавим є те, що поряд з базовими дисциплінами включена значна кількість курсів за вибором. Гімназії нараховують шість основних профілів:

- технічний;

- сільськогосподарський;

- техніко-технологічний;

- суспільно-науковий;

- музичний;

- комунального господарства.

На молодшому ступені гімназисти вибирають один з «пакетів» навчальних дисциплін, і він стає для них обов'язковим.

Але, крім цього, учні мають право вибирати елективні курси, що постійно оновлюються і коректуються. В об'єднаній школі розроблено два типи програм: для кооперативних та інтегрованих об'єднаних шкіл, В інтегрованій школі діти навчаються за єдиною програмою, освоєння якої відбувається індивідуалізовано для кожного учня. А в кооперативній школі програма враховує обов'язкові предмети і предмети за вибором. Таким чином, можна зробити висновок, що діти Німеччини можуть вибрати ту модель навчання, яка їх більше влаштовує.

Хороші початкові шанси для всіх є суттєвою передумовою освіти й успіху. З метою розширення однакових можливостей Федеральний уряд, зважаючи на дітей із родин мігрантів, хоче запровадити мовні тести для всіх чотирирічних дітей. У разі потреби, щоб подолати відставання, цілеспрямована мовна підготовка здійснюватиметься аж до початку навчання в школі. Система освіти в Німеччині лише у найважливіших питаннях регулюється державою (на федеральному рівні). Найбільші повноваження у розвитку і регулюванні освіти має не держава в цілому, а окремі федеральні землі. Це призводить до розбіжностей та відмінності систем освіти в 16 землях.

Вищі навчальні заклади Німеччини – це університети (Universitaet, скорочено Uni), у тому числі технічні (Technische Universitaet), вищі спеціальні школи (Fachhochschule), а також різні спеціалізовані ВНЗ, включаючи педагогічні, теологічні, музичні, художні, кінематографічні тощо. Спортсменів, журналістів і лікарів готовлять як на відповідних факультетах університетів, так й у декількох спеціалізованих навчальних закладах (Sporthochschule, Medienhochschule тощо), наприклад, у Ганновері й Любеці діють два профільних медичних ВНЗ.

Переважна більшість ВНЗ у Німеччині – державні, але останнім часом стали з'являтися й приватні. Навчання в них платне. Активно розвивається система бізнес-освіти.

Після об'єднання у 1992–93 навчальному році в Німеччині стало 318 закладів вищої освіти різного рівня: 91 звичайний і один загальноосвітній університети, 11 педагогічних, 19 теологічних, 43 мистецьких і 153 технічних і спеціалізованих ВНЗ. З них у недержавний сектор входили 6 університетів, 17 теологічних закладів, 2 мистецьких коледжі, 35 вищих фахових шкіл. Плата за навчання у них часто висока.

26 січня 2005 року Федеральний конституційний суд Німеччини оголосив положення Рамкового закону про ВНЗ щодо безкоштовного навчання неприпустимим та дозволив Федеральним землям самим приймати рішення щодо встановлення плати за навчання. Зараз кожна Федеральна земля переглядає це питання; планується, що плата за навчання в середньому буде становити 500 євро на семестр, хоча точна сума буде встановлюватися як на рівні Федеральних земель, так і самими ВНЗ [36, с. 123].

Отже, усі ці заклади поділяються на наступні групи:

- університети (класичні, технічні, загальноосвітні), а також спеціалізовані заклади університетського рівня (вищі школи для підготовки вчителів, теологів, лікарів тощо) (група А). У закладах цієї групи навчається 1,4 млн. студентів;

- вищі фахові школи зі спеціалізованою фаховою підготовкою, в яких навчається 445 000 студентів (група В);

- вищі школи (коледжі) мистецтв і музики: 45 закладів і 30 000 студентів (група С).

Основою системи вищої освіти є група А. Вчительські заклади університетського рівня з'явилися після 1945 року, вищі фахові школи – з 1970 року. Після 1970 року було зроблено невдалу спробу створити загальноосвітні університети шляхом поєднання змісту і методів викладання у класичних університетах та вищих фахових школах. Трохи пізніше почали діяти спеціалізовані вищі школи для підготовки чиновників середнього рівня (30 закладів і 52 000 студентів у 1993 році).

Університети (Wissenschaftliche Hochschulen) об’єднують заклади трьох типів. Більшість має класичну структуру та такі завдання:

- проведення наукових досліджень;

- навчання;

- підготовка кадрів вищої кваліфікації;

- присудження хабілітацію (докторат-2) для заміщення посад завідувачів кафедр.

Стандартне навчання триває щонайменше чотири роки.

У землі Північний Рейн-Вестфалія зберігся релікт періоду змін вищої освіти країни 70-х років – «загальноосвітній» університет, що поєднує в своїх програмах завдання усіх трьох груп закладів (А-С).

Після старшої школи (Hauptschule) 16-річні випускники, що взяли курс на одержання спеціальності і якнайшвидше працевлаштування, вспупають у дворічні професійні школи (Berufsschule). Випускники реальної школи мають можливість вспупити в професійно-технічні училища (умовно їх можна віднести до коледжів) двох типів:

- Berufsfachschule (професійно-технічне училище);

- Fachoberschule (вища фахова школа).

І там, і там навчання триває два роки, але в першому випадку видається диплом про одержання професії (Berufsqalifizierender Abschluss), а в другому – атестат про закінчену середню освіту, що дозволяє вступати у ВНЗ (Fachhochschulreife).

Крім того, існують спеціальні школи (Fachschulen), де випускники старших і реальних шкіл можуть підготуватися до здачі іспитів на атестат зрілості й тим самим відкрити собі дорогу в університет. Ті ж можливості дає вступ у вечірню гімназію або на підготовчі курси (Studienkolleg).

Одержати професію можна й у приватній школі. Показово, що близько 40% учнів професійно-технічних училищ, що вчаться, обрали для себе саме приватний сектор. Так, у школах професійного навчання (Berufsbildende Schulen) можна опанувати, наприклад, основи ряду професій для роботи в сфері економіки, готельної й ресторанної справи, техніки, соціального забезпечення, охорони здоров'я, косметології.

Педагогічні вищі педшколи готують учителів для нижчих рівнів освіти та спеціалізованих шкіл. Злиті з університетами, збереглися як окремий вид лише у трьох землях (Баден-Вюртемберг, Шлезвінг-Гольштейн, Тюрінгія) [30, с.33].

Вищі фахові школи (Fachhochschulen) мають чимале значення, готуючи спеціалістів з інженерії, бізнесу, менеджменту тощо. Наукові дослідження в них звужені й не претендують на фундаментальність.

Музичні і мистецькі вищі школи готують фахівців з усіх видів мистецтв і музики. Для отримання диплома необхідно скласти складний двостадійний фаховий екзамен.

Для вступу у ВНЗ необхідно мати атестат повної середньої освіти, який буває трьох типів:

- «загальний» (allgemeine), який дає доступ до всіх ВНЗ;

- фаховий (fachgebundene), що дає доступ до певних факультетів;

- застосовний лише для вступу у вищі фахові школи і на відповідний факультет загальноосвітнього університету.

Перші два види вимагають закінчення гімназії чи прирівненого до неї профзакладу з тривалістю навчання 13 років. Третій отримують після навчання тривалістю 12 років у профшколах. Музичні, мистецькі та спортивні ВНЗ проводять фахові екзамени. Для деяких напрямів інженерної вищої освіти від вступників вимагають певного часу праці на виробництві. Існує також можливість вступу у ВНЗ без формального атестата на основі конкурсних іспитів і обов'язковості певного стажу праці за даною спеціальністю.

Стаття 12 Конституції гарантує громадянам ФРН право вибору як освіти, так і місця її отримання, що й пояснює повну відсутність обмежень на вступ на більшість курсів ВНЗ. Якщо ж вони десь і вводяться, то лише з причин повної неможливості задоволення всіх запитів студентів для наступних напрямків: медицина, ветеринарія, стоматологія, архітектура, економічні науки. Для допуску на ці спеціальності запроваджено відбір на основі середніх шкільних оцінок, враховуються час, що минув після закінчення абітурієнтом школи, соціальні аспекти, проводяться співбесіди і письмові тести. Останні стали обов'язковими для вступників на медичні спеціальності.

Академічний рік має 28 тижнів в університетах і 38 тижнів – у вищих фахових школах.

Час навчання у ВНЗ ФРН поділяється на дві (основну і головну) стадії: Grundstudium i Hauptstudium. Перша (найчастіше 4 семестри) складається із загальних обов'язкових предметів і включає заключні проміжні екзамени (перехід на другий щабель). Друга стадія надає студентам ширші можливості вибору предметів і закінчується екзаменами з присудженням диплома чи звання магістра, або держекзаменами (Staatsprüfung). При переході на другу стадію є можливість певної зміни напряму навчання.

Екзаменами закінчується кожен предмет. Після завершення програми виконується письмова робота (Hausarbeit), а також складаються усні чи письмові екзамени з головних дисциплін. Оцінки у ФРН ставляться за шестибальною шкалою: 1 – дуже добре; 2 – добре; 3 – задовільно; 4 досить – (прохідний бал); 5 – недосить; 6 – незадовільно.

На обох стадіях застосовують різні види занять: лекції, контрольні роботи (Übungen – завдання), практичні заняття, екскурсії. Вся програма, як і кількість тижневих годин регулюється протягом навчання. На лекціях викладають базові дисципліни курсів, з яких пізніше складають проміжні чи заключні іспити. Під час семінарів, контрольних і практик вимагаються усні чи письмові роботи. Студент на них отримує курсовий сертифікат (Leistungnachweise), необхідний як під час заключного екзамену, так і під час переходу на наступний рівень навчання. Він є головним засобом контролю якості навчання впродовж навчального року. Відвідування всіх видів занять є обов'язковим. Екскурсії проводяться для набування фахового досвіду. Студенти старших курсів залучаються до різного виду роботи з молодшими студентами (з отриманням платні).

Серед усієї цієї розмаїтості особливе місце займають університети – насамперед тому, що з ними зв'язані багато століть німецької історії, наукові відкриття, імена геніальних людей. У Німеччині налічується 118 університетів і прирівняних до них ВНЗ. Першим по праву можна назвати Гейдельберзький університет, заснований в 1386 році. 600-літню історію мають і деякі інші храми наук – Лейпцігський, Ростокський.

У ВНЗ Німеччини можна одержати вищу освіту з більш ніж 400 спеціальностей. Іноземні студенти воліють вивчати в Німеччині економічні науки, машинобудування, німецьку філологію. 54% іноземців навчаються у ВНЗ земель Баден-Вюртемберг, Баварія й Північна Рейн-Вестфалія.

Старі німецькі університети сповідують класичний підхід до вищої освіти, що припускає серйозну теоретичну підготовку. Більш орієнтований на практику різновид освіти пропонують вищі спеціальні школи (Fach-hochschulen). Там вчаться 3 – 4 роки, передбачений рік стажування. У цих ВНЗ – а їх більше 150 – можна отримати професії в таких областях, як економіка, сільське господарство, менеджмент, інженерна справа. На частку Fachhochschulen припадає багато іноземних студентів – більше 22 тисяч.

Академічні ступені, що присвоюються німецькими університетами, відрізняються від прийнятих в англомовних країнах. У Німеччині прийнято видавати диплом про вищу освіту. Його одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найпоширеніший ступінь, присуджуваний після закінчення навчання на гуманітарних факультетах – магістр (Magister Artium). Відучившись в аспірантурі, можна одержати ступінь Doktor, що буде рівноцінно нашому кандидатові наук. При цьому в німецькому університеті вам можуть зарахувати підсумкові іспити, які ви здавали вдома.

Багато вищих шкіл в останні кілька років організували платні магістерські програми, що передбачають можливість навчання англійською мовою. Тривалість навчання становить 3–5 семестрів. Введення навчальних програм англійською мовою істотно розширило коло людей, що вибирають Німеччину для продовження освіти.

Німецька вища школа побудована наступним чином: спочатку іде дворічний базовий курс (Grundstudium), а за ним – дворічний професійний курс (Hauptstudium). Grundstudium завершується здачею проміжних іспитів (Zwischenpruefung). Буває ще так званий переддипломний іспит (Diplom-Vorprüfung). Випускники ряду спеціалізацій (педагогіка, наприклад) здають у якості випускного держіспит (Staatsexamen).

Інші види вищої та післяшкільної освіти в Німеччині включають вищі спеціальні школи (Fachhochschule), технікуми (Fachschule) та ремісничі школи (Berufsschule). Поширеним є так званий Ausbildung im Betrieb (часто коротко просто «Ausbildung») – професійне навчання, пов'язане з одночасною щоденною практичною роботою на підприємстві, виробництві. Багато підприємств та фірм набирають так званих «Azubis» (Auszubildende) – учнів на виробництві. Таке практичне навчання триває 3 роки і закінчується набуттям практичної професії.

Загалом німецька система освіти складна та розгалужена і є предметом постійних дебатів у пресі та політиці, зокрема, що стосується проблем з недостатньою інтеграцією та допомогою учням із сімей мігрантів (частка учнів іноземного походження, що отримують Abitur у гімназії та досягають атестату зрілості складає всього 10%).

Іншим важливим пунктом критики є рання сегрегація школярів відповідно до їх здібностей і спрямування до Hauptschule, Realschule чи Gymnasium. Оскільки успіхи дітей у навчанні часто напряму залежать від рівня освіти батьків, їх доходу та наявного вільного часу на заняття з дітьми, такий ранній розподіл по різних школах призводить до «цементування» соціального розшарування.

Німеччина займає четверте місце у світі за підготовкою висококваліфікованих спеціалістів (після Сполучених Штатів Америки, Індії та Китаю), але в той же час існує потреба в реформі системи освіти, особливо освіти шкільної.



  1   2   3   4   5


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет