Вечорниці на андрія мета



Дата23.07.2016
өлшемі161.07 Kb.
#215985


ВЕЧОРНИЦІ НА АНДРІЯ

Мета. Ознайомити учнів з народними звичаями та обрядами, виховувати повагу до старших, формувати кращі риси українського менталітету: гостинність, працьовитість, товариськість, почуття гумору, вміння пожартувати та повеселитись.

І. Вступне слово класного керівника.

Великий історик античності Геродот, який жив у V ст. до Христа, стверджував: "Якби всім народам у світі надали можливість вибирати найкращі з усіх звичаїв та обрядів, то кожен народ вибрав би свої власні". Українці належать до тих націй у Європі, чия обрядовість одна з най­давніших і найбагатших.

Із прийняттям християнства на Русі впроваджувалися нові святкові дати, проте залишалася народна обрядова основа, яка упродовж століть взаємодіяла з християнською обрядовістю. Так складався сучасний народний календар з християнськими датами і обрядами, доповненими прадавніми обрядовими елементами. Таке поєднання називають дво­вір'ям... Поєднання різноманітних обрядових компонентів увійшло у плоть і кров українців. Ось чому ми не уявляємо зими без Різдва Христового, куті і колядників, весни — без Великодня, писанок і гаївки, літа — без Зелених свят і купальських обрядів...

Наближається одне із зимових свят, улюблених серед української молоді, — свято Андрія Первозваного, або, як у народі кажуть, Андрея.

Спробуємо відтворити, як колись в українському селі святкували Андрія. Але спершу послухаємо розповідь про святого апостола Андрія Первозваного.

II. Виступ учня.

Святий Андрій названий Первозваним, бо він першим із апостолів пішов за Христом, а потім привів до нього свого брата — святого апостола Петра. В юності майбутній апостол, який був родом із Вісаїди, всім серцем віддався Богові. Він не одружувався і разом зі своїм братом займався рибальством.

Коли над Ізраїлем рознісся голос святого пророка, Предтечі і Хрести­теля Господнього Івана, св. Андрій став його найближчим учнем.

Після того, як Святий Дух зійшов на апостолів, св. Андрій подався з проповіддю Слова Божого у східні країни. Пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, пройшов побережжя Чорного моря, Крим, Причорномор'я і по Дніпру піднявся до того місця, де сьогодні красується місто Київ. Тут він зупинився поблизу Київських гір на нічліг. Проки­нувшись вранці, він сказав учням, які були з ним: "Чи бачите гори ці? На цих горах засіяє благодать Божа, буде великий город, і Бог воздвигне багато церков". Апостол піднявся на гори, поблагословив їх і поставив хрест. Помолившись, він поплив далі Дніпром, добрався до поселень слов'ян, де був заснований Новгород. Звідси він пройшов через землі варягів, Рим і знову повернувся у Фракію, де в невеликому поселені Візантії, майбутньому Константинополі, заснував християнську церкву. На своєму шляху Первозваний апостол зазнав чимало горя і мук від язичників: — його виганяли з міст, били.

Із волі Господньої св. Андрій вершив чудеса — дотиком рук зцілював багатьох хворих, сліпих робив зрячими.

Останнім містом, куди прийшов апостол і де йому суджено було прийняти мученицьку смерть, було місто Патри. Запеклий язичник, правитель міста Егеат, незважаючи на прагнення святого відкрити йому християнську тайну вічного життя, наказав розіп'яти апостола. Андрій Первозваний з молитвою до Господа сам прийшов на місце страти. Прив'язаний до хреста, два дні навчав святий людей, які зібралися навколо. Городяни всім серцем співчували апостолу і вимагали зняти його з хреста. Злякавшись народного гніву, Егеат наказав припинити страту. Але св. Андрій почав молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті: "Господи, Ісусе Христе, прийми дух мій". Тоді яскраве сяйво освітило хрест і розп'ятого на нім мученика.

Коли сяйво щезло, св. Андрій Первозваний уже віддав свою душу Господу. Максимілла, дружина правителя, зняла з хреста тіло апостола і з почестями похоронила його. Кілька століть пізніше, при імператорі Константині Великому, мощі св. Андрія було урочисто перенесено в Константинополь і захоронено в храмі Святих Апостолів.

Учитель. Прослухавши короткий життєпис святого апостола Андрія Первозваного, можемо зробити висновок: ні його життя, ні діяння не мають нічого спільного з тими елементами дохристиянських обрядів, які спостерігалися у розвагах молоді напередодні свята Андрія.

III. Вечорниці на Андрія.

Інтер'єр сільської хати. У центрі — стіл, застелений вишитою скатертиною. На печі сидить літня жінка, в руках у неї — в 'язання. На ослінчику сидять дві жінки. Ганна. (Підводиться). Ой, засиділась я в тебе, пора й додому. Марія. Не поспішай, ще не пізно. Ганна. Он за вікном уже темніє.

М а р і я. І що з того, що темніє? Година ще рання. Сказано: груднева днина куца: сюди тень, туди тень — та й минув день.

Ганна. Що правда, то правда. Я ніяк не справляюся з роботою.

Марія. Робота не заєць, у ліс не втече. Та й чи мало ми наробилися від ранньої весни й до пізньої осені?!

Ганна. Дякувати Богу, осінь гарна була. Дала людям і врожай зібрати, і озимину засіяти, і землю на зяб виорати. А ти часник посадила?

Марія. Аякже, з цим я справляюся до Дмитра. Бо, за народним повір'ям, після Дмитра вже часнику садити не можна.

Ганна. І ти в це віриш?

Марія. І ти вір. Бо все, чого вчить народна мудрість, перевірено багатовіковим досвідом.

Ганна. Може, й так. Це в радянські часи нас привчали скоса дивитися на старовину, все приписували як не пережитки капіталізму, то забобони або націоналізм.

Марія. Сьогодні по-іншому. Вже й наука повернулася обличчям до народної мудрості. І забуті традиції та обряди пробують відродити.

Оце прибігла якось моя Оленка така схвильована. "Мамусю,— просить,— дозволь провести у нас дома вечорниці на Андрія!"

Ганна. І ти дозволила? Хай би собі в школі проводили.

Марія. І я так думала спочатку. А потім дозволила: все-таки хата є хата, хай буде так, як колись бувало. Та й мама мої багато чого пам'ятають, то й підкажуть молодим...

Ганна. Це цікаво.

М а р і я . То й лишайся. Незабаром уже почнуть збігатися.

Ганна. Таки піду. Чоловік з роботи прийде, треба нагодувати. Бувайте здорові!

Марія. З Богом!

Вбігає Оленка.

Оленка. Привіт, рідненькі! (Глянула на годинник.) Ой, скоро вже прийдуть дівчата (крутнулась перед дзеркалом). Бабусю, а наша калита вже спеклася?

Бабуся. Аякже! Та така вдалася — на славу. Якби не літа — сама б підскакувала, аби відкусити. А внеси-но, Ганю, пікну діжу та гарненько вимий.

Ганна. Для чого? Я ж не збираюся сьогодні пекти хліб.

Бабуся. Так годиться. Кожна господиня напередодні свята Андрія повинна гарно вимити діжу. Особливо, якщо у неї є донька.

Ганна. Гаразд (вносить). Поможи, Оленочко.



Миють діжу, витирають чистим рушником.

Бабуся. А тепер обвийте її хмелем, ось у мене є засушений, та поставте на почесне місце.

Оленка. А хміль для чого?

Бабуся. Весною, коли вперше виганятимемо корову на пашу, зваримо з нього пійло та напоїмо худібку, щоб не боялася грому і щоб не нападали на неї вовки.

Оленка. Он як! Хоча вовків у наших краях давно не бачили, проте діжу я із задоволенням заквітчаю. (Обвиває діжу хмелем, ставить на чисту скатертину.)

За дверима стукіт і голос.

Можна до вас?

Ганна. Ласкаво просимо!

Заходять дівчата, вітаються. Добрий вечір у вашій хаті!

Ганна. Доброго здоров'ячка!

Оленка. Добре, що ви прийшли. Ще ж треба наліпити вареників.

Бабуся . А так, так. Чим же пригощатимете своїх кавалерів?

Оленка. Я ще вдень приготувала різноманітні начинки для вареників. Є і картопля, і смажена капуста, і вишеньки.

Дівчата: 1-а: А сюрпризи?



2-а: Які сюрпризи?

1-а: Моя бабуся розповідала, що колись вони на Андрія заліплювали в окремі вареники сіль, перець, або якусь нитку, навіть записки.

Дівчата. І ми так зробимо! Зробимо! От буде сміху!

Бабуся. Давайте, я вам замішу тісто на вареники, а ви тим часом готуйте свої балабушки для ворожби. Найперше біжіть до джерельця і принесіть води. Але нести треба в роті. (Дівчата вибігають.)

За дверима чути галас, тупіт, сміх. Вбігають дівчата.

Ганна. Ну, де ваша вода?

Дівчата:

1-а: Там за ворітьми хлопці! Як почали нас смішити, то ми й воду повиливали.

2-а: А я свою проковтнула!

3-я: А я донесла (виливає в мисочку з мукою).

4-а: Доведеться, дівоньки, повертатися ще раз. Тепер уже донесемо, хоч би що.

5-а: Гайда!

Повернувшись, дівчата виливають воду, замішують тісто, виробляють

балабушки.

Оленка. Треба позначити свій, щоб, як спечеться, можна було впізнати. Ось я зроблю посередині дірочку. Дівчата:



1-а: А я трошки видовжу, як пиріжок.

2-а: А я позаминаю краї, вийде квіточка.

3-я: А я своєму зроблю очі, ніс і рот — і вийде Ко-ло-бок!

4-а: Колобок, колобок, я тебе з'їм!

5-а: Гам!

Сміються. Закінчивши роботу, складають балабушки у форму і Оленка відносить їх у піч.

Ганна. А тепер беріться до вареників.



Дівчата, жартуючи, ліплять вареники.

1-а: Ось я в цей заліплю паприки!..

2-а: От, якби він попався Сергієві, любителю гостренького слова!

3-я: Еге ж, хай не буде такий мудрий!

4-а: А як попаде Миколі?

5-а: Ну, ця "панянка" може і слізки пустити.

6-а: Та чи він ще й прийде?

1-а: Мамка не пустить? (Сміються.)

2-а: Даремно ви так. По-моєму, в Миколи більше мужності, ніж у тих, що гороїжаться. Пам'ятаєте недавнє НП у класі? То наші "герої" сиділи як миші, а Микола сказав правду у вічі, в присутності директора. Стукіт у двері. Заходять два хлопці — Сергій і Микола.

Сергій. Добрий вечір вам!

Ганна. Доброго здоров'ячка!

Микола. Привіт, красуні! (Підходить до бабусі, потім до матері Оленки, цілує їх у руку.)

Бабуся. Ото поштива дитина! Дай тобі, Боже, здоров'ячка.

Сергій. Я думав, у вас уже й вареники готові, а тут ще й пес не жениться...

1-а дівчина. — А ти, мабуть, днів зо три не їв, щоб більше вареничків укласти?

Микола. Може, ходімо, Сергію, та покличемо всіх наших хлопців.

Сергій. Самі втраплять, не заблудяться. А ми краще дівчатам допоможемо.

Микола. Ніколи не думав, що ти вмієш робити вареники.

Сергій. Чого б це я виконував дівочу роботу?

Микола. То як же, ти збираєшся допомагати?

Сергій. Морально! Ось послухайте, дівчата, співомовку С. Руданського про вареники. (Читає напам'ять.)

Сидить москаль на прилавку.

Прищурює очі.


Так і знати, що псявіра

Вареників хоче.


Хоче бідний вареників,

Та ніщо й питати!..

Та тілько їх по-нашому

Не вміє назвати.


"Хазяюшка, голубушка! —

Став він говорити. —

"Свари-ка мне вот етаво!.."

"Та чого зварити?"


"Да ентаво... как, біш, єво

У вас называют?

Вот что, знаєш... берут тєсто,

Сиром накладают..."


"Та Бог його святий знає

Що вам, служба, гоже!..

Тісто сиром накладають, —

То галушки може?"


"Нє галушкі, нє галушкі,

Я галушкі знаю.

Сварі-ка мнє, галубушка...

Всьо, біш, забиваю...


Уж с глаз долой-так с пам'яті!

Вот ентакой бес-то!..

Да знаєш лі: ентак сир-то,

А на сирє тєсто..."


"Та Бог його святий знає

І добрії люди.

Сир у тісті? Хіба, може,

Чи не пиріг буде?"


"Да нє пірог, галубушка!..

Екая досада!

Да знаєш лі,туда масла

Да сметани нада!.."


А вона-то добре знає,

Чого москаль хоче,



Та чекає барабана,

Заким затуркоче.


Як почула барабана, —

Слава тобі, Боже! —

Та й говорить москалеві:

"Вареників, може?"


Аж підскочив москалина,

Та ніколи ждати...

"Варенікі, варенікі!"

Та й пішов із хати.

1-а дівчина. Гарно, гарно. А ще що ти вмієш?

С е р г і й . А ще можу заспівати.

2-а дівчина. Про вареники?

Сергій. Атож. Але тільки в парі з тобою.

2-а дівчина (заспівує): Ой мій милий чорнобривий вареничків хоче (двічі).

Сергій. Навари, милая, навари, милая,

Навари — уха-ха!

Мила чорнобривая! .

Голос за двери ма. А чи пустите до хати?

Оленка. Ласкаво просимо!



Заходять хлопці, вітаються.

Оленка. Що ж, усі зібралися, пора на калиту.



Виносить круглий калач з діркою посередині. Найвищий хлопець чіпляє його до сволока на гачок так, щоб, потягуючи за шнурок, можна було піднімати й опускати.

Оленка. (Подає коцюбу). Ось вам, хлопці-молодці, коник вороненький. Сідлайте його та нумо до калити.

1-й хлопець: Іване, ти у нас грамотний, будеш за писаря. Чи погоджуєтесь, товариство?

Хлопці. Згода, хай буде писарем.

Оленка. Ось вам, пане писарю, перо і каламар з чорнилом (гусяче перо і сажа), будете значити невдах.

Хлопці по черзі, проїхавшись на коцюбі, намагаються відкусити шматок калити. Коли вони наближаються до калити, дівчина смикає за шнурок і калита піднімається. "Коцюбника" намагаються розсмішити. Тому, хто розсміявся та не зумів відкусити калити, обмащують лоб сажею. Коли всі хлопці спробували калити і ще залишилося, решту ділять між усіма.

Господиня. А тепер просимо всіх на варенички (вносить макітру з варениками, ставить на стіл).



Усі сідають, їдять, прихвалюють. Ті, кому попадають вареники з "сюрпризом", відповідно реагують, викликаючи загальний сміх. З'ївши вареники, всі встають, хрестяться до ікони, дякують господині.

1-й хлопець. Ну, спасибі дівчаткам, дякуємо господині, а нам пора.

2-й хлопець. Звісно, у нас сьогодні ще роботи...

Дівчина. Знаємо вашу роботу! Знімати хвіртки, ворота, ховати все, що погано лежить...

3-й хлопець. Що за напасть на чесне парубоцтво?

4-й хлопець. Та коли таке бувало?

1-а дівчина. Коли, коли... Мій батько торік цілий тиждень хвірточку шукав!

2-а дівчина. А наші ворота чогось опинилися на даху покинутої ферми!

3-я дівчина. А сани дядька Миколи хто затягнув аж на середину ставка? Ще добре, що лід не тріснув...

4-а дівчина. А нашій учительці так заставили двері, що вранці чоловік мусив вилазити надвір через вікно й розбирати барикади.

4-й хлопець. Чи ви чули, хлопці? Хто б це міг учинити такі збитки?

5-й хлопець. Ми — ні!

Оленка. Звісно, ви святі та божі!

Бабуся . Воно й колись, бувало, хлопці подібно жартували. Та лише там, де в хаті є дівчина... То я вас прошу, хлопчики, не переходьте межу. Не псуйте й не ламайте нічого, бо то людська праця. А як щось і заховаєте, то так, щоб господар міг віднайти. Боже вас борони скривдити кого, заподіяти шкоду...

Господиня. Нищити чуже добро — це і протизаконно, і гріх від Бога.

Бабуся. Особливо гріх скривдити стареньких, одиноких, хворих людей. Будьте обережними.

1-й хлопець. Запевняємо Вас, що нічого не вчинимо протизаконного.

2-й хлопець. Звичайно, що ми якісь хулігани?

3-й хлопець. Ми ще й іншим не дозволимо заподіяти шкоди.

4-й хлопець. А так ... трішечки пожартуємо.



Хлопці цілують руку матері і бабусі Оленки, прощаються і виходять.

Оленка. А тепер, дівчатка, — за ворожіння!

Дівчата:

1-а: Неси наші балабушки!

2-а: Вони там не погоріли?

3-я: Кличте до хати Рябка.

4-а: Спочатку поскладаймо балабушки на ослінчик. Усі впізнаєте свої?

Дівчата. Аякже! (Розбирають свої балабушки, складають вряд.)



Бабуся. Ото чий балабушок Рябко з'їсть першим, та найшвидше заміж вийде.

Дівчина. А як лише надкусить?

Бабуся. Тоді потрібно стерегтися від нещастя...

Господиня. Та не журіться, Оленка цілий день сьогодні Рябка морить голодом, щоб мав добрий апетит.



Вводять собаку. Дівчата уважно стежать, як собака їсть балабушки. Відповідно реагують. Відпустивши собаку, збираються додому.

Бабуся. Ідучи додому, не забудьте порахувати штахети.

1-а дівчина. Це ж як?

Бабуся . Торкаючись по черзі кожної штахетини, вимовляйте: "вдівець", "молодець". На якому слові закінчите рахунок — ото й ваша доля.

2-а дівчина.А ще моя тітка розказувала, що треба "сіяти" коноплі, промовляючи: "Я, святий Андрію, конопельки сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу!" (Сміх.)

3-я дівчина. Між іншим, завтра у школу. Не забули!

4-а дівчина. Пора додому. Спасибі, тітко, що пустили нас до хати.

5-а дівчина. Вибачайте, що нашуміли Вам та насмітили!

Господиня. Що ви, дівчатка! Ви нас звеселили.

Бабуся. І мені, старій, молодість нагадали.

Дівчата. То бувайте здорові!

Господиня. Ідіть щасливо!



Бабуся. З Богом!

Усі виходять.

IV. Коротке заключне слово класного керівника.

Достарыңызбен бөлісу:




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет