30
5 березня 1998 р., спрямована на забезпечення реалізації Президентом України
його функцій і повноважень у сфері національної безпеки й оборони України
76
.
Проблемність конституційно-правового статусу Ради національної безпеки
і оборони України засвідчує й передбачене ч. 4 ст. 107 Конституції України
право Президента України формувати персональний склад Ради національної
безпеки і оборони України. У ст. 107 Конституції України також визначено коло
осіб, що ходять до складу Ради національної безпеки і оборони України за
посадою (тобто тих її членів, яких не призначає Президент України). Це Прем’єр-
міністр України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України,
Міністр закордонних справ України, Голова Служби безпеки України. У
засіданнях Ради національної безпеки і оборони
України може брати участь
Голова Верховної Ради України. Решту членів Ради національної безпеки і
оборони України призначає Президент України. Відтак склад Ради національної
безпеки і оборони України не є стабільним і може зазнавати суттєвого впливу
суб’єктивного чинника.
Ще один проблемний момент конституційно-правового статусу Ради
національної безпеки і оборони України ‒ положення ч. 3 ст. 6 Закону України
“Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 р. про те,
що “членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути
керівники інших центральних органів виконавчої влади”
77
. Відповідно до ч. 4
ст. 107 Конституції України, “персональний склад Ради національної безпеки і
оборони України формує Президент України”
78
. Це конституційне положення не
встановлює будь-яких обмежень дискреційного права Президента України
формувати персональний склад Ради національної безпеки і оборони України.
Отже, згадане законодавче обмеження права Президента України формувати
персональний склад Ради національної безпеки і оборони України не відповідає
Конституції України. Положення ч. 3 ст. 6 Закону України “Про Раду
національної безпеки і оборони України” про те, що “членами Ради національної
безпеки і оборони України можуть бути керівники інших центральних органів
виконавчої влади” викликає заперечення і з погляду інтегративної природи Ради
національної безпеки і оборони України.
Положення ст. 107 Конституції України про те, що Рада національної
безпеки і оборони України є органом, створеним “при Президентові України”,
засвідчує, що члени Ради національної безпеки і оборони України відповідальні
перед єдиним суб’єктом − Президентом України. У цьому контексті можливо
порушити питання про механізм відповідальності перед Президентом таких
членів Ради національної безпеки і оборони України, як Прем’єр-міністр
України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр
закордонних справ України. Механізм відповідальності цих членів Ради
76
Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР.
Відомості Верховної Ради України. 1998. № 35. Ст. 237.
77
Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР.
Відомості Верховної Ради України. 1998. № 35. Ст. 237.
78
Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254/96-вр.
Відомості Верховної Ради
України. 1996. № 30. Ст. 141.
31
національної безпеки і оборони України перед Президентом України перебуває
поза межами конституційно-правової визначеності.
Окремої уваги потребує конституційно-правовий статус такого члена Ради
національної безпеки і оборони України, як Голова Служби безпеки України.
Згідно з п. 12
-1
ст. 85 Конституції України, “призначення на посаду та звільнення
з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України”
належить до компетенції Верховної Ради України
79
. Водночас відповідно до
ст. 13 Закону України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р.,
“Голову Служби безпеки України призначає на посаду та звільняє з посади
Президент України”
80
.
Положення п. 12
-1
ст. 85 Конституції України про те, що призначення на
посаду та звільнення з посади Голови Служби
безпеки України здійснює
Верховна Рада України, очевидно дисонує зі статусом Президента України як
керівного органу в системі органів, що забезпечують національну безпеку й
обороноздатність України. Президент України, відповідно до п. 1 ст. 106
Конституції України, забезпечує державну незалежність і національну безпеку.
Водночас завдання Служби безпеки України, визначені Законом України “Про
Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р.
81
, засвідчують, що
цей орган
суттєво опосередковує діяльність Президента України, спрямовану на
забезпечення національної безпеки України. Тому саме Президентові України
повинна підпорядковуватися Служба безпеки України і саме він повинен
призначати Голову Служби безпеки України (за згодою Верховної Ради України)
і звільняти його з посади. Отже, встановлений Конституцією України порядок
призначення і звільнення з посади Голови Служби безпеки України ослаблює
статус Президента України як гаранта конституційних цінностей.
Відповідно до ст. 112 Конституції України та ст. 5 Закону України “Про
Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 р., у разі
дострокового припинення повноважень Президента
України виконання його
повноважень у сфері національної безпеки й оборони України, зокрема
головування в Раді національної безпеки і оборони України, на період до обрання
і вступу на пост нового Президента України покладено на Голову Верховної Ради
України
82
. Водночас саме Прем’єр-міністр України керує Кабінетом Міністрів
України (ч. 5 ст. 114 Конституції України) ‒ “вищим органом у системі органів
виконавчої влади” (ч. 1 ст. 113 Конституції України), який “забезпечує
державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення
внутрішньої і зовнішньої політики держави”, “здійснює заходи щодо
забезпечення обороноздатності і національної безпеки України” (чч. 1, 7 ст. 116
Конституції України). Прем’єр-міністр України, а
не Голова Верховної Ради
України “спрямовує, координує та контролює діяльність” Міністра оборони
79
Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254/96-вр.
Відомості Верховної Ради
України. 1996. № 30. Ст. 141.
80
Про Службу безпеки України : Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-XII.
Відомості Верховної
Ради України. 1992. № 27. Ст. 382.
81
Про Службу безпеки України : Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-XII.
Відомості Верховної
Ради України. 1992. № 27. Ст. 382.
82
Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР.
Відомості Верховної Ради України. 1998. № 35. Ст. 237.
32
України, Міністра внутрішніх справ України, Міністра закордонних справ
України (п. 2 ч. 1 ст. 42 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” від
27 лютого 2014 р.)
83
. Головування Прем’єр-міністра України в Раді національної
безпеки і оборони України на період до обрання і вступу на пост нового
Президента України цілком відповідало б
тій ключовій ролі, яку Кабінет
Міністрів України відіграє в повсякденному забезпеченні національної безпеки
й обороноздатності України. Право Голови Верховної Ради України в період
виконання ним обов’язків Президента України очолювати Раду національної
безпеки і оборони України дисонує також із тим фактом, що Голова Верховної
Ради України не є членом Ради національної безпеки і оборони України за
посадою і, відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України “Про Раду національної
безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 р., може брати участь у її
засіданнях із правом
дорадчого голосу
84
.
Достарыңызбен бөлісу: