Вінок слави Кобзареві у поетичному слові письменників Придніпров’я



жүктеу 244.64 Kb.
Дата15.07.2016
өлшемі244.64 Kb.
Комунальний заклад освіти: «Військова середня
загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Солонянської районної ради
Дніпропетровської області»

Літературна вітальня

методична розробка
«Велич Тарасового слова»
Учитель Козлова О.О.

(Олеся Омельченко), член НСПУ

2014 р.

Тема: « Вінок слави Кобзареві у поетичному слові письменників Придніпров’я»


Мета: Ознайомити учнів із поетичною творчістю письменників Дніпропетровщини, акцентуючи увагу на висвітленні образу Т. Г. Шевченка; прослідкувати філософське осмислення образу поета, інтерпретацію його у зв’язку з морально-етичними і соціальними проблемами сучасності; поглибити знання з історії рідного краю; виховувати любов до поетичного слова Т. Шевченка, почуття патріотизму; формувати аналітичне мислення учнів, уміння і навички самостійної, дослідницької роботи.
Обладнання: Портрети: Тараса Шевченка, обрамлений вишитим рушником, письменників Придніпров’я; квіти, калина, стіл, засланий вишитою скатертиною, фотографії пам’ятників Кобзарю та презентація: «Пам’ятники Тарасу Шевченку в Україні та у світі»; презентація: «Видатні українці: Тарас Шевченко», виставки книжок митця, репродукції художніх робіт Тараса; диски із піснями Тараса Шевченка на муз. Лисенка, прислів’я світу (на плакатах) про Шевченка, вислови видатних людей світу про Шевченка (на плакатах), творчі художні роботи учнів, творчі літературні роботи учнів.

Між зір тернових світить місяченько,

І крізь віки, крізь всі наруги орд

Іде народ. Бо він і є – Шевченко.

Шевченко йде. Бо він і є – народ.

Наталка Нікуліна

Хід засідання літературної вітальні

Господиня літературної вітальні:

«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.» Так сказав про Кобзаря інший геній українського народу – Каменяр.

Воістину – немає в Україні подібного таланту літератора, твори якого не лише пережили час, а і стали актуальними для кожної епохи, твори якого хвилюють і надихають, примушують замислитися і закликають до боротьби за справедливість, свободу, волю.

Хочу розпочати роботу нашої літературної вітальні розповіддю про одну бувальщину, яка сприймається як легенда. В одному санаторії на Харківщині перебував на лікуванні тяжко хворий токар із Харкова Василь Марченко. Незадовго до смерті зі стовбура зламаної вітром сосни він вирізав погруддя Т. Шевченка. Нехтуючи забороною лікарів, мужньо борючись зі смертельною недугою, він просив друзів носити його в парк на носилках, і там, напівлежачи, знаючи, що дні його лічені, він поспішав закінчити роботу. Одного дня, уже закінчуючи свою роботу, ця мужня, благородна людина померла, але під майстерним різцем закоханого в Кобзаря робітника ожив світлий образ великого Тараса. З того часу у парку цьому стоїть Тарас Шевченко, врісши корінням у землю.

Коли вдумуєшся у прочитані рядки творів поета, відчуваєш, немовби вони тебе захищають – такий енергетично-потужний струмінь іде від Тарасового Слова, тому воно вічне. Творчість генія є зразком нерозривного зв’язку поезії з життям народу. Він – народний поет. Його творчість увібрала в себе досвід селянського антикріпосницького руху, прагнення мас, їх ненависть до експлуататорів, волю до боротьби, віру в краще майбуття. Червоною ниткою через його творчість проходить ідея народного повстання. Шевченко боровся за вільну сім’ю народів, обстоював братство слов’янських народів, закликав до спільної боротьби. Його патріотизм – це патріотизм борця, для якого щастя і воля батьківщини полягають у щасті і волі народу. Він – основоположник нової української літератури, родоначальник революційно-демократичного напряму нової української літератури, грізний суддя і обличитель, непримиренний ворог пригнічення. Великий Кобзар утвердив критичний реалізм в літературі, розкрив народне життя в усій його повноті й багатогранності, показав суспільні стосунки, класову боротьбу свого часу, яка знаходить своє віддзеркалення і сьогодні. Заслуга Шевченка і в тому, що він вніс у вітчизняну літературу багатство тем і жанрів, прилучив її до кращих досягнень світової літератури. Його шляхом пішли найвидатніші українські письменники – Марко Вовчок, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний, Павло Грабовський та багато інших.

Політичні, моральні, естетичні погляди Тараса Шевченка, теми, сюжети, образи його творів мали й мають велике значення також для розвитку інших видів мистецтва: живопису, музики. Багато творів поета інсценовано, зокрема це: «Катерина», «Назар Стодоля», «Гайдамаки», «Наймичка» та ін..

Велику роль відіграв митець у розвитку української літературної мови. Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка, в якій розкрито багатство, гнучкість, красу і милозвучність мови. У прислів’ях українського народу розкрито сутність як самого образу великого Кобзаря, так і значимість його творчості.

Учень (зачитує прислів’я про Т. Шевченка)


  • Шевченко для людей – це безсмертний Прометей.

  • Шевченкове слово в віках не старіє.

  • Сяє геній Кобзаря, мов у темряві зоря.

  • Шевченкові думи переживуть віки.

  • Хто з Шевченком знається, той розуму набирається.

  • В наш чудовий час вічно житиме Тарас.

  • Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став.

  • Шевченко Тарас – наче сонце для нас.

  • Нове життя будуємо – Кобзаря голос чуємо.

  • Шанує Шевченка Україна, як мати рідного сина.

Отже, Тарас Шевченко вивів українську літературу в ряди великих літератур. Твори його перекладені багатьма мовами світу. Однією із складових частин світової науки про літературу є шевченкознавство. Вперше в історії він порушив тисячолітню німоту соціальних низів, адже випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до світового рівня.

Пам’ятники Генію і Пророку встановлено у багатьох країнах світу, зокрема, у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі. За рішенням ЮНЕСКО ювілеї Т. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря». Видатні діячі багатьох країн високо оцінили внесок Тараса Шевченка у вітчизняну та світову культуру .



Учениця (зачитує вислови видатних митців світу)

«Твори Шевченка роблять людей кращими, ласкавішими, людянішими»

(В. Островський – російський педагог)
«Тарас Шевченко був нашою потіхою і розрадою, нашою підпорою і натхненням»

( З Канадської газети «українське життя»)

«Шевченко – незвичайна постать на світовому літературному полі. Між увінчаними геніями світу важко знайти йому рівного, який би був своїм життям і творами подібний до нього… Тарас – це справжній по своїй суті будитель, вчитель, проводир і пророк народу. Коротше кажучи, жодна нація не має поета, який би був так тісно зв’язаний з народом.

(Й. Абрам, Югославія)

«Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу…Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі.

( М. Якубець, Польща)

«Шевченко – одна з кращих пісень боротьби, яку співають у колоніальних… країнах, її співають народи…

(Назим Хікмет, Туреччина)

«Геній Шевченка своєю творчістю зігріває серця мільйонів… і тому він схожий на сонце. А хіба сонце може належати лише одному народові?»

(Вірменин Г. Севунц)

«Шевченко могутнім закликом будить гноблених усього світу.»

(Француз Стебер)


Із 1918 року вшанування пам’яті великого Кобзаря стало в нашій країні щорічним і всенародним, а із 1962 року встановлена Державна премія України імені Тараса Шевченка в галузі літератури та мистецтва. За цей час почесне звання шевченківського лауреата удостоєні Павло Тичина, Олесь Гончар, Г. Тютюнник, Ліна Костенко та ін.. Зокрема, із письменників Придніпров’я лауреатами цієї найпрестижнішої премії в Україні стали Григорій Гусейнов та Любов Голота.

Сьогодні ми виразно прочитаємо твори поетів Придніпров’я, які змальовують образ Тараса Шевченка, дослідимо їхнє ідейно-тематичне звучання, встановимо, в яких аспектах осмислюється образ Тараса Шевченка нашими поетами-земляками. Ми також побуваємо на мистецькому вернісажі, ознайомимося із творчими роботами учнів, які присвячені творчості Тараса Шевченка з нагоди його 200- річчя від дня народження.

Але розпочнемо наші читання з геніальної поетеси сьогодення Ліни Костенко, яку називають «другим Шевченком» на Україні.
Повернення Шевченка

Заслання, самота, солдатчина. Нічого.

Нічого – Оренбург. Нічого – Косарал.

Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого.

Нічого, якось жив і якось не вмирав.

Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі –

Після таких років такої самоти! –

Овацію таку йому зробили друзі! –

Коли він увійшов. І він не зміг іти.

Він прихилився раптом до колони.

Сльоза чомусь набігла до повік.

Бо, знаєте… із каторги в салони…

Не зразу усміхнеться чоловік…

Учень:

Ми знаємо творчість багатьох письменників краю. Зокрема, це поети: Віктор Корж, Леся Степовичка, Наталка Нікуліна, Сергій Бурлаков, Олеся Омельченко, Любов Голота, Віктор Старченко, Михайло Чхан, Ганна Шепітько, Дмитро Демерджі, Григорій Бідняк, Ганна Світлична, Володимир Луценко, Іван Сокульський, Сергій Андреєв, Олександр Зайвий та інші. Деяких уже немає серед живих, але поетичне слово кожного глибоко хвилює читачів і зараз, особливо якщо воно – про Шевченка, для Шевченка. Сьогодні регіональна спілка Національної Спілки письменників України складає до 60 письменників, які проживають у різних куточках області.

Наш геніальний поет і Пророк двічі побував на території Придніпров’я у 1843 році. Проходив він мимо села Військового, у Микільському-на-Дніпрі читав селянам свою поему «Катерина», заночував у дядька Гната та відвідав з ним на човні пам’ятний камінь, один з найбільших із дев’яти, якого назвали Дідом, а знаходився майже посеред Дніпра, де на порогах у бою з печенігами загинув князь Святослав Ігоревич у 972 році. Можливо, тут, на високому березі бурхливого Дніпра, де ревів поріг Ненаситець, заповідав у своєму «Заповіті» себе поховати. Хто зна…

Перейдемо тепер до ознайомленням із поезією про Шевченка. Григорій Прокопович Бідняк осмислює постать Генію через власне світосприйняття, по-філософському.

Народився письменник 21 березня 1939 року в місті Марганці на Дніпропетровщині, навчався у Львівському поліграфічному інституті ім.. І. Федорова. Закінчив Дніпропетровський університет. Автор книжок для дітей та для дорослого читача: «Слово для спраглих», « З Україною в серці», « Прийде час», «Під тягами волі» та багатьох інших.

Заслужений працівник культури України. Нагороджений почесною відзнакою Міністерства культури та мистецтв України.



Учениця:

Тарасова порада

Ходив сьогодні знову до Дніпра

Побачитися з ним, погомоніти.

Бо вже життя омріяти пора,

Нову сторінку в ньому розповити.

Немає вдач, немає і боргів,

А якщо є, то долею забуті.

Та дивиться Тарас з-під чорних брів:

«Не піддавайсь зневірі і спокуті.»

Розвій журу і наміри сумні,

Забудь образи, зраду й пересуди.

Не всі пізнав ще радощі земні,

Коли з тобою є хороші люди.

Впадати в ниць ще не прийшла пора.

Свого шляху приступно не зрікайся.

Якщо почав його ти від Дніпра,

В порив іди й на мить не зупиняйся».
Господиня:

1. До якого Шевченка ходив ліричний герой?

2. Чому автор персоніфікує образ пам’ятника?

3. З якими питаннями, проблемами звертається автор до Т. Шевченка?

4. Як ви розумієте рядки:

Не всі пізнав ще радощі земні,

Коли з тобою є хороші люди.

5. Який ідейний зміст рядків:

Не піддавайсь зневірі і спокусі.

Свого шляху приступно не зрікайся.

6. Визначте тему та ідею поезії.

7. Як сприймає автор образ Тараса Шевченка?

8. Як ви сприймаєте?
(За жанром ця поезія належить до філософської лірики з мотивами громадянського звучання, адже автор сприймає образ Шевченка у зв’язку з осмисленням власного життя.

Тема поезії – визначення особистістю власної позиції у власному житті, ролі у вирішенні актуальних проблем суспільства; осмислення спектра моральних і соціальних проблем:

Бо вже життя омріяти пора,

Нову сторінку в ньому розповити.

Ідея поезії: справжній громадянин, патріот не може зректися рідної землі, повинен жити і творити заради неї, не зупиняючись ні на мить:

Свого шляху приступно не зрікайся.

Якщо почав його ти від Дніпра,

В порив іди й на мить не зупиняйся.)


А зараз послухаємо пісню Тараса Шевченка «Думи мої, думи мої».

( На фоні пісні демонструється презентація « Пам’ятники Т. Шевченку в Україні»)
Учень: Григорій Бідняк звертається до образу Т. Шевченка як своєрідного узагальнення мудрості життя, бо поет став символом патріота-борця. Цю тему продовжує в своїй поезії Олеся Омельченко.

Олеся Омельченко народилася 19 січня 1952 року в селі Військовому Солонянського району на Дніпропетровщині у родині хлібороба. Закінчила Дніпропетровський та Харківський університети. Автор книжок: «Зачарований обрій», «Присвячую себе…», «Адам і Єва», «Полум’я Любові», «Скажи на мене: зірочка», «Вселюбов».

Лауреат премії ім.. І. Сокульського.

Плідно працює і зараз. Готові до друку 8 рукописів, серед яких – драматичні, твори для дітей, історико-філософсько-фантастичний роман у віршах про рідний край «Дивограй», у якому значне місце відведено Тарасу Шевченку у розділі «Подорож Шевченка». Особливість її лірики – пізнання світу через любов, гранична відвертість думки і почуття, глибоке філософське осмислення буття.



Учениця ( читає поезію Олесі Омельченко):
Тарасу Шевченку
Спасибі, земле,

що ти родиш хліб.

Спасибі, земле,

що на Україні,

Колись давно з убогої хатини,

Тарас великий вирушив у світ.

І в слово гнівне й ніжне перелив

Снагу свою, і віру, і надію.

Пройшов крізь пекло,

та не відступив,

А став борцем своєї батьківщини.

Мій батьку, мій учителю, моя

Одвічна гордосте,

о, як пашить обличчя,

Коли читаю знову «Кобзаря»,

Коли до мене правда промовля,

Й до пильності, як і раніше, кличе.

Хай буде важко –

легко не бува.

Та не померти вічним твоїм думам,

Бо – непохитні,

як народ наш мудрий,

Як невмирущі

мамині слова.


Господиня :

  • За що поетеса дякує рідній землі?

  • Що перелив поет в слово «гнівне й ніжне»?

  • Як розумієте рядки:

Пройшов крізь пекло,

та не відступив,

А став борцем своєї батьківщини.

- На які риси особистості Т. Шевченка звертає увагу поетеса?

- Прочитайте останні чотири рядки поезії, розкрийте їхній ідейний зміст.

- Визначте жанр, тему та ідею поезії.


Учень ( аналізує поезію):

- За жанром поезія Олесі Омельченко «Т. Шевченку» належить до громадянської лірики, бо автор розглядає образ Тараса Шевченка як громадянина, патріота, борця за долю України:

Пройшов крізь пекло,

та не відступив,

А став борцем своєї батьківщини.

Шевченкове слово – це символ правди, непохитної мудрості українського народу:

Та не померти вічним твоїм думам,

Бо – непохитні,

як народ наш мудрий,

Як невмирущі

мамині слова.


  • Тема поезії – присвята Тарасу Шевченку як непохитному борцю за долю рідної землі. Автор розглядає образ Шевченка як поета-громадянина, палкого патріота, що своє життя поклав на вівтар служіння Батьківщині.:

Спасибі, земле,

що на Україні,

Колись давно з убогої хатини,

Тарас великий вирушив у світ.

І в слово гнівне й ніжне перелив

Снагу свою, і віру, і надію.



  • Т. Шевченко – одвічна гордість України, а його «Кобзар» - то слово правди, що кличе через століття до пильності, до боротьби за кращу долю України. Тому «…не померти вічним твоїм думам», бо слово «Кобзаря» - невмируще як «мамині слова». І в цьому головна ідея поезії.)


Господиня:

- В уривку роману «Дивограй» «Подорож Шевченка» поетеса не лише змальовує подорож Шевченка Україною у 1843 році, перебування Тараса у селах Військовому та Микільському-на-Дніпрі, де він читає»Катерину» селянам та відвідує історичні місця битви князя Святослава Ігоревича з половцями біля порогу Ненаситець, а і висловлює власне припущення, що поет міг би заповісти у своєму «Заповіті» поховати його саме тут, на високому березі Дніпра, де нуртують пороги, де вільно витає думка, де серце відкрите волі і боротьбі за краще майбуття.



Учень ( читає уривок із поеми на фоні пісні на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий»):
Шевченкова подорож

Уставала у вічність дума
Вже надвечір прийшов в Микільське.

Ой ревів Ненаситець люто!

Хвилі розпачно, мов од болю,

Бились жально порогам в груди.

Дід – найбільший поріг, як велет

Височів у бурхливім вирі.

Вітер рвав прибережні верби,

А то хмари ганяв поривно.

І слова затремтіли в серці,

Ожила проясніла думка.

І з душі, із самого денця,

Уставала у вічність дума:


«Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилі підійма.

І блідий Місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човник в синім морі,

То виринав, то потопав...»


...Захлиналося серце щастям

Від безмежного блага – жити.

І, віддавши себе до краплі,

Лиш народу хотів служити.

Лиш народу в величнім дусі,

В споконвічному русі в світло.

І Дніпро біль Тараса слухав,

Щоб у слові його ожити

Щоб поета безсмертне Слово

Україну благословило.

…………………….

До порога Ненаситець
Це про ці береги високі,

Про цей степ, і лани, і вишні,

Про козацькую славу й волю

В «Заповіті» колись напише.

І летить крізь віки і простір

Заповіт поховать на кручах,

Де любов пломеніє дивом,

Де нестримно реве ревучий.

Хай історія нас розсудить.

Хай біографи метикують.

Знає істину лиш Шевченко

Та пороги на дні, у мулі.

Завтра піде пророк наш далі.

Рано прийде до Військового.

І ця древня земля козацька

Пам’ятатиме вік про нього.

…………….

Пройде він берегами слави,



Вчує подих аланів й скіфів.

І козацькі легенди славні

Підуть далі із ним по світу.

Ще не знав, що через століття

Землі ці будуть знов горіти:

Переправи кривава мітка

Біля сіл Військове – Вовніги

В новий літопис край мій впише,

І напоїть Славуту кров’ю,

Й пошматує на шмаття кручі.

Та незломленою любов’ю

Встане знову народ могучий.

І утвердиться в «Заповіті».

В незалежнім краю співучім

Вік Шевченку в світи зоріти..

…………….


Скільки свідків пресвітлих мандрів

Із картин і віршів сіяють,

Мов питають про наше завтра:


  • Чи ж шанують нащадки пам’ять?

  • Хто ми є – не забули в часі?

  • Чи не стали рабами знову?

Чи Пророка вагоме слово

В суєті не забули часом?

О Тарасе, ідуть століття,

В «Заповіті» у темінь світиш,

Пильно дивишся нам у вічі:


  • Барежіть Україну вічно!

    Учасники засідання літературної вітальні діляться думками про почутий твір.

  • Тема твору – показ незломності Генія українського народу, який любив свою Батьківщину понад усе, співчував селянам, всьому народу та закликав його до боротьби. Змалювання мужності, співпереживання Шевченка-патріота, який знає і любить історію краю. Його поезія не над народом, а в душі і серці народу, яким і сам залишився Великий Кобзар на віки.

  • Ідея твору – заклик до боротьби за кращу долю через інтерпретацію змалювання Тарасового життя, невмирущість слави Кобзаря, віра у непогасність Тарасового Слова та у щасливу долю України

Господиня:

  • Олеся Омельченко підносить образ Тараса Шевченка до висот громадянської свідомості українського народу. Ці ж мотиви зустрічаються в поезії Віталія Старченка «Пік Шевченка».


Учениця:

  • Старченко Віталій Іванович народився у 1947 році у Дніпропетровську. Закінчив Київський художній інститут. Автор збірок: «Кроки до обрію», «Млин Ерота», «Ненаситець» та ін.. Його вірші означені пошуком форми, кольорової палітри, чистотою почуттів.

Учень (читає поезію В. Старченка):
Пік Шевченка

Вершина, мов несписаний папір,

Як дума Кобзарева піднебесна,

Що на віки вросла в громаддя гір,

Прорвавши оболок сріблясті перевесла.

Тарасова вершина… Пік чуття

Любові до людей і ненависті пік

До наглого імперського злиття,

Що нищить етноси, і лиш один «язик»,

Один на всіх народам залишає.

Вершина ця, немов поема, сяє –

Поема про нескорений Кавказ,

Яка немов пронизливий намаз

Для гоpців гордих та звитяжних.

Високий блиск, міцна постава шпиля

Нищителям свободи недосяжні –

Його вартують правнуки Шаміля.
Господиня:

- За жанром ця поезія належить до філософської лірики, оскільки автор філософськи осмислює творчість Т. Шевченка. Тема поезії – розкриття значення творчості Шевченка для людей світу як вершини духовності. Автор осмислює цю тему досить оригінально – через співвідношення високості духу дум Кобзаря з горною вершиною нескореного Кавказу.

А зараз до вашої уваги виразне читання поезій інших поетів Придніпров’я. Свою думку ми висловимо, прослухавши ці вірші.
Учень:

Зайвий Олександр Феодосійович народився у 1935 році в селі Могилів Царичанського району. Отримав середню освіту. Автор книжок: «Молодик», «Вогонь», «Орільські горлиці», «Горизонти», «Світінь», «Трибуна для німих», «Падіння в небо» та ін.

Поезіям О. Зайвого притаманне філософське осмислення дійсності, в них порушуються актуальні питання як історичного минулого, так і сучасного для поета життя українського суспільства.
Олександр Зайвий
Кохання Шевченка

Він сонце шукає на чорному тлі,

А сонця немає: байраки в імлі.

В Кирилівці темно. У Моринцях сон.

Так темно, мов землю

Поглинув дракон.

Звів Шевченко руки:

«Ну хоч ти, хоч ти,

Місяцю-голубчику,

Край мій освіти!»регіт прокотився за глухий байрак:

«Гей, Тарасе! Місяць, як і ти, - кріпак».

Місяць не засвітить – спину гне горбом,

Косить панське жито кованим серпом.

«О зіронько-сестричко, сестра моя, зоря!

Всміхнися ніжним личком у Серце Кобзаря».

А в мудрому просторі лиш відгук здалеки:

«Засватані всі зорі, розхватані зірки.

Ти сам собі, Тарасе, шукай зорю між хмар,

А темно – з серця власного зроби собі ліхтар.

Не вийдуть на побачення. Присняться тільки в сні,

Всі зорі закріпачені на небі кріпоснім».

«То дай мені кріпачку, життя! Кріпак я ж сам!»

Луна озвалась начебто: «Кріпачку теж не дам!»

Під зоряною шаллю Тарасова судьба.

В очах шматки кришталю і голуба журба.

По захалявних зшитках бреде вогнистий зір.

Цвіте чарівна квітка, озорює папір.

Ніхто вогонь не вкраде, вогонь в словах сія:

«Ходімо, доле нелукава.

Ходімо далі, далі – Правда,

А Правда – заповідь моя».

-----------



Господиня:

Давайте послухаємо пісню Тараса Шевченка «Зоре моя, вечірняя…»



Учень:

Сіренко Володимир Іванович народився 7 грудня 1931 року в с. Новопетрівка Бердянського району Запорізької області. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Працював у газетах, на обласному телебаченні. Переслідувався органами КДБ. У 1985 році був засуджений на заслання під Астрахань.

Автор книг: «Навпростець по землі», «Батькове поле», «Корінь мого роду», «все було», «Повернення в себе» та багатьох інших.

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреат премії «Благовіст».


Володимир Сіренко
До Шевченка

Крізь імперські захаращу дикі

Ти нас в люди вивів на землі.

Ми твоєю славою великі,

Мовою твоєю не малі.

Ми твоєю мудрістю багаті.

Кожний з нас із тебе вироста.

Тому твій портрет у нашій хаті,

Мов ікона Господа свята.

В Каневі підняв ти наше небо,

Що не змеркне від усіх негод.

Україна – лише звук без тебе.

Лише звук без тебе – наш народ.

------------



Учениця:

Народився Костянтин Костянтинович Чернишов 25 квітня 1935 р. в селі Голубове Росонського району Вітебської області. Білорусь.Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету.

Автор книжок: «Високий полудень», «Сонячні мости», «У майстерні весни», «Полин – сповідь» та ін.. писав як українською, так і російською мовою.
Костянтин Чернишов

***


Наш світ не став щасливішим, Тарасе!

Лихвар та блазень дурять чесний люд.

А лжеапостоли, до зиску й влади ласі,

Вершать у ньому свій лукавий суд.

НАУКИ ж наче й досить – не відсталі,

Та ПРАВДА ось – від нас вже далі й далі.

-----------
Господиня :

- Пісня Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати.» сприймається контрастно до настрою вірша К. Чернишова, підкреслюючи незнищенність віри у щасливу родину, Україну, і все це потрібно плекати, берегти.

(звучить пісня) І знову до вашої уваги – поезія!

Учень:

Шкляр Анатолій Миколайович народився 1 жовтня 1951 року в м. дніпропетровську. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Працював редактором та директором видавництв «Січ», «Промінь», «Поліграфіст».

Автор поетичних книжок: «Скрипковий ключ», «Знак птаха», «Сторожа», «Тисячоока хвиля» та ін.. лауреат премій ім. П. Кононенка та О. Стовби.

Анатолій Шкляр

Петербурзька ніч

По вулицях пройдеш –

будинки, мов іграшки з воску,

По хвилях Неви наполохане світло біжить.

Магічні палаци, багато в них величі й лоску,

А ступиш на сходинку – холод огорне в ту ж мить.

В розкішних маєтках, які аж літають над світом,

Гостинні господарі також літають слідком.

І вкотре силкуються вуха єлеєм залити,

Чи душу засипать важким кос-аральським піском.

А втішити душу і віку людського замало.

Лиш двері прочиниш – приходить, мов привид, печаль.

На бані Ісакія сонце призахідне впало,

І високо в небі палає незгасна свіча.

Слова, ніби люди: те в свитці, а те в кармазині,

А те у солдатській шинелі у дверях стоїть.

Зійшлися й мовчать, наблукавшись по всій Україні,

Та й тут, в Петербурзі, нелегко уста розтулять.

А світло маленької свічки зростає тим часом,

І крила свої розправляє над містом вікно.

І чується голос: «Вже час повертатись, Тарасе,

Вогонь ще не згас, і тебе там чекають давно.»

Не спить Україна, озветься із мороку знову

І вийде назустріч осяяна зором земля.

Пов'язаний з нею кривавою ниткою Слова,

Повториш уголос її заповітне ім’я.

І серце вразливе у неї, як серце дитини,

І сила, що здатна пробити стіну крижану…

Краплина впаде із небес – то сльоза Катерини

Озвучить на кобзі найтоншу чутливу струну.

---------

Учениця:

Нікуліна Наталія Петрівна народилася у 1947 році у м. Макіївці на Донеччині. Закінчила Дніпропетровський університет та аспірантуру. Кандидат філологічних наук. Працювала на радіо і телебаченні.

Автор збірок: «Вишневий спалах», «Пізнання», «Червоний кетяг», «житом перейти», «Тиха бесіда» та ін.. лауреат премії ім.. Д. Яворницького.

Її поезіям притаманні ліризм, філософське осмислення явищ дійсності в усьому спектрі морально-етичних, екологічних, соціальних проблем суспільства.



Наталя Нікуліна

Шукаймо у собі Шевченка

(Хоч іскру – праведності й віри) –

Він мусить бути там, в глибинах,

Інакше нас би не тримала

Оця земля, калини матір.

Ми мусимо. Ми конче мусим

Знайти в собі його провину –

Інакше з темряви не вийти.

Усім життям, всім током крові –

Народжуймо в собі Шевченка,

Хоч іскру кожен. Іскру – кожен.

Всі разом – буде Україна.

-------
Учень:

Наталя Нікуліна

Уже нема того Аралу,

Шевченкового—і нема.

Як тяжко пустка нас скарала,

Солона, спечена й німа.

Лишилась пам'ять акварелей,

Що він їх щедро малював.

Було колись… Тепер пустеля

Сліди пісками завіва.

День—судний. НЕ поможе спротив:

Ганьба—так землю розпۥясти.

І сам Шевченко свідчить проти

Ніщоти, Господи, прости!

Вітри метуть солоні «брашна»

Там, де були морські лани.

Чи аж оце нам стане страшно

Перед собою, перед Ним?

-------------------



Учениця:

Наталя Нікуліна

***


Світ клекотить. Розверзнуто безодні.

Боріння вічне світла і пітьми.

Гряде поет, чий біль – від болю Кодні,

З усіх страждань малих рабів німих.

Космічний пил і пил земний на скроні.

Поет. Народ. Коли вони – одне,

Не всидить кривда на високім троні

І правду цар-фельдфебель не лигне.

Між зір тернових світить місяченько,

І крізь віки, крізь всі наруги орд

Іде народ. Бо він і є - Шевченко.

Шевченко йде. Бо він і є – народ.

--------

Учень:

Дяченко Михайло Григорович народився 15 серпня 1947 року у с. Михайлівка Царичанського району на Дніпропетровщині. Навчався на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету.

Автор збірок поезій і перекладів: «Ще зозулі слово не погасло…», «Свято білої Лілеї, книги поезій, епістолярій та есе «Музика і мама». Лауреат премії ім.. М. Шутя.

Михайло Дяченко

***


Народися ще раз, Тарасе,

Бо знікчемніли ми,

Бо скозачились ми, -

Бізнесменами стали,

Олігархами стали,

Рекетирами – не людьми.

----------

Господиня :

Шановні учасники віршотеки нашої літературної вітальні, ми прослухали виразно прочитані вірші наших поетів-земляків, присвячені Великому Тарасу, і можемо зараз висловити свої думки:



  • Чим і чому приваблює мене поезія письменників Придніпров’я?

  • Яким постає образ Шевченка із їхніх творів?

  • Чи відповідає змальований образ Шевченка поетами краю вашому уявленню про українського Генія?

  • Чий вірш вам особливо сподобався і чому?

  • Яке значення має творчість Тараса Шевченка сьогодні для України, для всього світу?

(Господиня вітальні та учні формують висновки про Т. Шевченка як про людину, борця, поета, художника, патріота України через призму поезій поетів Придніпров’я:)

- Кожен з поетів осмислює образ Тараса Шевченка по-своєму: у філософському, загально-людському аспектах, у зв’язку з проблемами сучасного життя.

- Тарас Шевченко із поезії наших поетів-земляків постає справжнім борцем, патріотом, доля якого – це доля рідної України. Його Слово через століття закликає нас не бути байдужими до рідної землі, боротися за її кращу долю. Шевченко - це незнищенний дух свободи, полум’я якого не згасне попри всі негаразди долі, бо правда життя – кредо поета-борця. Філософське осмислення письменниками життєвої долі Т. Шевченка, його громадянської позиції розкриває перед нами гострі проблеми сьогодення – збереження рідної землі, навколишнього світу, України. І наприкінці нашого засідання прозвучить ще один вірш шевченківського лауреата, класика сьогодення Ліни Костенко про Кобзаря.

Ліна Костенко

***


Кобзарю,

Знаєш,


Нелегка епоха—

Оцей двадцятий невгамовний вік.

Завихрень—безліч.

Тиші—анітрохи.

А струсам різним утрачаєш лік.

Звичайні норми починають старіти,

Тривожний пошук зводиться в закон,

Коли стоїть історія на старті,

Перед ривком в космічний стадіон.

Вона грудьми на фініші розірве

Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.

І, невагома, у блакитній прірві

Відчує враз вагому самоту.

І позивні прокотяться луною

Крізь далі неосяжно голубі…

А як же ми,

співці краси земної?

Чи голоси у нас не заслабі?

Чи не потонуть у вітрах простору?

Чи сприймуть велич нової краси?..

Тарас гранітний дивиться суворо:


  • А ви гартуйте ваші голоси!

Не пустослів’я, пишним та барвистим,

Не скаргами,

Не белькотом надій,

Не криком,

Не переспівом на місці,

А заспівом в дорозі нелегкій.

Бо пам’ятайте,

Що на цій планеті,

Відколи створив її пан Бог,

Ще не було епохи для поетів,

Але були поети для епох.

---------

Пісня «Заповіт» наповнює клас. Здається, все тоне у цьому знаменному монолозі заклику і прохання, попередження і перестороги, батьківської та синівської любові і турботи…

Тарасе, незборимий наш, незломний, геніальний, величний і водночас рідний для кожного, ми проймаємося твоїми настановами і сьогодні, гордо несемо твоє непогасне Слово між люди і сповнюємося почуттями високої громадянськості, глибокого патріотизму і вдячності…



Ні, ніколи не померти світлим твоїм думам! І тебе, в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудем спом’янути незлим тихим словом.


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет