Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія
Bar-Tal D. Causes and consequences of delegitimization: models of conflict and ethnocentrism
жүктеу/скачать 6.05 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- ПРИЙОМИ МОВНОЇ ГРИ З ФОНЕТИЧНИМ ОБРАЗОМ СЛОВА В ЛАТИНСЬКІЙ МОВІ
- Одним із найбільш цікавих прийомів мовної гри цього виду є логогриф
- ей термін уживається у двох значеннях, а тому ми послідовно розглянемо обидва.
- Giessenburg
Bar-Tal D. Causes and consequences of delegitimization: models of conflict and ethnocentrism / D. Bar-Tal // The Journal of Social Issues. – Washinghton. – 1990. – V. 46. – Iss. 1. – P. 65–83. Burt R. Licensed by Authority : Ben Jonson and the Discourses of Censorship / Richard Burt. – Ithaca : Cornell University Press, 1993. – 240 p. Clare J. Art Made Tongue-tied by Authority / Janet Clare. – Manchester : Manchester University Press, 1990. – 208 p. Cranmer Th. Writings and Disputations / Thomas Cranmer. – Cambridge : Cambridge University Press, 1844. – 575 p. Dutton R. Mastering the Revels : The Regulation and Censorship of English Renaissance Drama / Richard Dutton. – Iowa : University of Iowa Press, 1991. – 305 p. Ekman P., O’Sullivan M. Who can catch a liar? / P. Ekman, M. O’Sullivan // American Psychologist. – Washinghton. – 1991. – V. 46. – № 9. – P. 913–920. Firth J. Antithesis, Wherein are Compared Togerther Christ’s Acts and the Pope’s / J. Firth // The Works of the English Reformers. – L. – 1831. – V. III. – P. 299–318. Helmholz R. H. Select Cases on Defamation to 1600 / R. H. Helmholz // The Publications of the Selden Society. – Cambridge, 1985. – V. CI. – P.III–XXVIII. Kaplan M. L. The Culture of Slander in Early Modern England / M. Lindsay Kaplan. – Cambridge : Cambridge University Press, 1997. – 164 p. Knox J. History of the Reformation in Scotland / J. Knox // Works of John Knox. – Edinburgh, 1846. – V. I. – P. 1–295. Knox J. The First Blast of the Trumpet Against the Monstrous Regiment of Women / J. Knox // Works of John Knox. – Edinburgh, 1855. – V. IV. – P. 349–422. Knox J. Unto Beloved Brethren of the Congregation // J. Knox. Works of John Knox. – Edinburgh, 1854. – V. III. – P. 1–28. Lander J.M. Inventing Polemic. Religion, Print, and Literary Culture in Early Modern England / Jesse M. Lander – Cambridge : Cambridge University Press, 2006. – 324 p. Milsom S. F. C. Historical Foundations of the Common Law / Stroud Francis Charles Milsom. – L. : Butterworths, 1981. – 466 p. Olsson J. Forensic Linguistics / John Olsson. – L. : Continuum, 2008. – 288 p. Oxford English Dictionary [Електронний ресурс] : Second Edition on CD-ROM © Oxford University Press 2009. – Vers. 4.0. Patterson A. Censorship and Interpretation / Annabel Patterson. – Madison : University of Wisconsin Press, 1984. – 296 p. Pettegee A. Reformation and the Culture of Persuasion / Andrew Pettegree. – Cambridge : Cambridge University Press, 2005. – 237 p. Rosendale T. Liturgy and Literature in the Making Protestant England / Timothy Rosendale. – Cambridge : Cambridge University Press, 2006. – 249 p. Tyndale W. How the Pope Receiveth His Kingdom / W. Tyndale // The Works of the English Reformers. – L., 1851. – V. 1. – P. 420–423. Дата надходження до редакції 19.04.2012 ПРИЙОМИ МОВНОЇ ГРИ З ФОНЕТИЧНИМ ОБРАЗОМ СЛОВА В ЛАТИНСЬКІЙ МОВІ КОРОЛЬОВА Н. В. Київський національний університет імені Тараса Шевченка У статті розглянуто такі прийоми мовної гри з фонетичним образом слова в латинській мові, як логогриф, метаграма, панграма та ліпограма. Фіксація досвіду попередніх поколінь у вигляді писемного тексту зумовила виникнення гри нового виду – мовної, яка продемонструвала нові можливості нескінченних варіацій на межі форми і змісту. Ключові слова: прийоми мовної гри, латинська мова, логогриф, метаграма, панграма, ліпограма. В статье рассматриваются такие приёмы языковой игры с фонетическим образом слова, как логогриф, метаграмма, панграмма и липограмма. Фиксация опыта прошедших поколений в виде письменного текста стала причиной возникновения игры нового вида – языковой, открывшей новые возможности бесконечных вариаций на грани формы и содержания. Ключевые слова: прийомы языковой игры, латинский язык, логогриф, метаграмма, панграмма, липограмма. The article examines such methods of language game with phonetic form of word as logogriph, metagram, pangram and lipogram. The fixation of experience of past generations in the form of a written text caused an origin of new kind of game – language one that opened new opportunities of the endless variations on the brink of the form and content. Key words: language game, Latin, logogriph, metagram, pangram, lipogram. Мовні ігри є чи не в кожній мові, адже звичайні на перший погляд слова приховують невичерпні можливості для творчості (Л. Мацько [8]). Зацікавленість подібними мовними експериментами спостерігається ще з часів античності і сягає естетичної концепції гри, запропонованої Платоном. Головними компонентами гри у його концепції є задоволення і творче начало, яке об’єднує всі маніпуляції з мовою, незалежно від їх характеру (Платон). Згодом феномен мовної гри знайшов відображення у вченнях різних шкіл, започаткованих роботами Й. Ф. Шиллера й І. Канта, які одними із перших почали використовувати образ гри для осмислення естетичної діяльності людини. Їхніми послідовниками у вивченні мовної гри були Р. Барт [1], М. Бахтін [2], Л. Вітгенштейн [3; 5] та ін. Власне термін мовні ігри застосовував ще Л. Вітгенштейн [3, с. 13, 25] на позначення властивостей та правил вживання найменування категорій висловлення, вважаючи, що дослідження мовних ігор – це вивчення примітивних форм мови [4, с. 33]. Він писав: “Мовні ігри – це форми мови, за допомогою яких дитина починає засвоювати певні слова” [4, с. 32]. У сучасній лінгвістиці помітно активізувався інтерес до творчої (естетичної) функції мови, до реалізації якої і причетна мовна гра, що пов’язане, насамперед, з осмисленням зовнішньої і внутрішньої форми слова. І хоча вивчення лінгвістичних явищ, які стосуються мовної гри, має тривалу історію; термін мовні ігри потрапив до широкого наукового обігу після публікації колективної праці О. Земської, М. Китайгородської, Н. Розанової [5] із однойменною назвою. Під мовною грою вони розуміють “такі явища, коли мовець “грає” з формою мови, коли вільне ставлення до форми мови набуває естетичного завдання, нехай навіть дуже скромного” [5, с. 172]. На сьогодні накопичено чималий досвід у цій галузі (див. докладніше праці В. Зірки [6], С. Лизлової [7], С. Нухова [9; 10], В. Саннікова [11], О. Сковороднікова [12], О. Тимчук [13]). Водночас, поза увагою дослідників опинилося вивчення явища мовної гри на матеріалі класичних мов – майже всі науковці використовують матеріал мов сучасних. Таким чином, актуальним видається здійснення спеціального комплексного дослідження мовної гри на матеріалі класичних мов. У статті вперше наводяться окремі випадки мовної гри в латинській мові, засновані на комбінації, зменшенні чи збільшенні, або вилученні окремих літер, а також аналізуються малодоступні та невідомі широкому науковому загалу латиномовні тексти. Об’єктом дослідження в розвідці є мовна гра з фонетичним образом слова в латинській мові. Предмет дослідження становлять прийоми мовної гри з фонетичним образом слова в латинській мові. Метою статті є виявлення прийомів мовної гри з фонетичним образом слова на матеріалі латинської мови, зокрема встановлення спільних і специфічних рис їхніх різновидів. Завдання: – охарактеризувати мовну гру з фонетичним образом слова в латинській мові, зокрема перекласти українською мовою необхідні для аналізу тексти, з’ясувати їхні змістові й естетичні особливості; – встановити різновиди прийомів мовної гри з фонетичним образом слова в латинській мові; – виявити основні спільні та специфічні риси таких ігрових прийомів, як логогриф, метаграма, панграма та ліпограма. Мовна гра завжди приваблювала і пересічних носіїв мови, і вчених – представників різних галузей знання своєю нестандартністю, можливістю проведення своєрідного мовного експерименту, покликаного як розширити мовний потенціал її учасників, так і просто їх розважити. Досить часто потреба в мовних іграх диктується передусім бажанням продемонструвати власну майстерність володіння незвичайною мистецькою технікою, а також спробувати себе в різних літературних жанрах. Однак справжнім мистецтвом уважався такий підхід, коли, попри значну увагу до технічного виконання, на перший план висувалося прагнення зберегти зміст, а складна форма породжувала складне наповнення. Говорячи словами М. Бахтіна, “не варто надавати слову “техніка” у застосуванні до художньої творчості якесь одіозне значення, техніка тут не може і не повинна відриватися від естетичного об’єкта, вона ним оживлена і рухома у всіх своїх моментах, тому в художній творчості техніка зовсім не механістична, механістичною вона може бути лише в поганому естетичному дослідженні, яке втрачає естетичний об’єкт, робить техніку самодостатньою і відриває її від мети і змісту” [2, с. 73–74]. Гра з фонетичним образом слова є одним з елементів мовної гри (поряд з лексичним, морфологічним, синтаксичним і т. ін.) і базується на майстерній фонетичній організації мови, наприклад, підборі слів, близьких за звучанням. Як зазначає Роман Якобсон, “художник прагне зіштовхнути два слова різного походження, які звучать подібно – і встановити між ними семантичний зв’язок” [14, с. 35]. Одним із найбільш цікавих прийомів мовної гри цього виду є логогриф (від гр. ¦ l3go~ – слово та ¦ gr_fo~ – сіть, загадка). Лексичний логогриф нагадує слово мереживо, в якому графічні (за Л. І. Мацько, фонетичні й морфемні) редукції чи “протези” (усічення звуків, складів або додавання) спричинюють семантичну метаморфозу: слова набувають щораз іншого значення, створюючи пластичний свіжий образ [8, с. 34]. За словами Л. І. Мацько, гарні логогрифи засвідчують високу версифікаційну майстерність поетів, уміння створювати місткі синестезійні комплекси образів, чаруючи читача алітераціями та асонансами [там само]. Загалом цей термін уживається у двох значеннях, а тому ми послідовно розглянемо обидва. Як і інші ігри зі словами, логогрифи відомі ще з античності. Насамперед, логогрифом називається такий підбір слів, послідовне сполучення яких дає картину поступового зменшення кількості літер першого довгого слова, або, іншими словами, поступовим відсіканням першої букви. Ось, наприклад, найвідоміша латинська приказка-логогриф: amore, more, ore, re amicus cognoscitur (Справжній друг пізнається з любові, звичок, мови та справ). Є й інші, довші логогрифи, проте вони, як правило, відповідають нормам граматики, але позбавлені змісту: Clamare – amare – mare – are – re – e. Doleo – oleo – leo – eo. Gravis – ravis – avis – vis – is. Modi – odi – di – i. Sedes – sede – sed – se – e. Vires – ires – res – es. Логогрифом також називають загадку, в якій певне слово набуває іншого значення, якщо до нього додати (відняти, переставити) склад чи букву. При цьому ми не звертаємося до широкого розуміння поняття логогриф, коли з літер одного довгого слова необхідно утворити якомога більшу кількість нових слів. Найчастіше склади загаданого слова описуються шляхом порівняння його властивостей або подібності з іншими речами: Res volat in silvis, nigro vestita colore. Si caput abstuleris res erit alba nimis (Вона літає в лісах, одягнена в чорний одяг. Якщо ж забереш її голову, стане дуже білою). Відгадка: cornix et nix (Ворона і сніг) [17, р. 77]. Si caput est, currit; ventrem coniunge, volabit. Adde pedes comedes et sine ventre bibes (Якщо є голова – біжить, приєднай живіт – полетить, додай ноги – ти це їстимеш, а без живота – питимеш) [16, р. 77]. Також інший варіант першого рядка: Sume caput, curram; ventrem coniunge, volabo (Візьми голову – я побіжу, приєднай живіт – полечу) [25, р. 215]. Відгадка: mus, musca, muscatum, mustum (миша, муха, виноград, молоде вино). Primum tolle pedem, tibi fient omnia fausta. Inversum, quid sim dicere nemo potest (Забери першу ногу і буде тобі щастити в усьому. Якщо ж (прочитати) навпаки, ніхто не зможе сказати, що я таке). Відгадка: nomen, omen, nemo (ім’я, щасливе пророцтво, ніхто) [25, р. 214]. Si quid dat pars prima mei, pars altera rodit (Якщо перша частина мені щось дає, то друга – знищує). Відгадка: domus, do, mus (дім, я даю, миша) [25, р. 214]. Nihil erimus, totas si vis existere partes. Omnia (scinde caput), lector amice, sumus (Ми будемо нічим, якщо ти хочеш показати всі частини. Відкинь голову, друже-читачу, і ми є все). Відгадка: somnia, omnia (нісенітниця, все) [25, р. 214]. Quem mea praeteritis habuerunt moenia sаeclis Vatem; si vertas, hoc modo nomen habent (У моїх стінах за минулих часів був поет; якщо ж повернеш, в них буде ім’я). Відгадка: Roma, Maro (Рим, Марон) [25, р. 214]. Cortice sub gelido reserant mea viscera flammam. A capito ad calcem resecare ex ordine membra Si libeat, varias assumam ex ordine formas: Spissa viatori jam nunc protenditur umbra; Nunc defendo bonos, et amo terrere nocentes; Mox intrare veto; sum denus denique et unus. Unica si desit mihi cauda , silere jubebo (Під застиглою оболонкою мої нутрощі випускають на волю полум’я. Якщо захочеш від початку до кінця прибирати по порядку частини, я негайно набуватиму різних форм: ось подорожній ховається в густій тіні, а тепер я захищаю добрих людей і люблю стримувати злочинців, потім я забороняю заглиблюватися, входити, і нарешті, я десять і залишився один. Якщо ж мені бракує лише закінчення, я наказую мовчати). Відгадка: Silex, ilex, lex, ex, X, sile (камінь, скеля; дуб; закон; з; позначення числа 10; мовчи) [22, р. 162]. Ігровий прийом метаграми (від гр. met= – після, слідом, через та t4 gr=mma, ato~ – буква) заснований на побудові ланцюжка зі слів, кожне з яких відрізняється від сусідніх лише на одну літеру. Часто перше й останнє слова у висловлюванні мають протилежне (антонімічне) значення або ж значення, семантично мотивоване, що дозволяє надати ланцюжку слів певного естетичного наповнення: Vita – vota – mota – mora – mors (шляхом заміни букв життя перетворюється на смерть); Ceres – cenes – canes – canis – panis (Церера (богиня землеробства) перетворюється на хліб). Однак цей принцип не є обов’язковим, як, наприклад, у дистиху до Спасителя: Dux mihi tu, mihi tu lux, tu lex, tu rex; tu pax, tu fax mihi, tu mihi vox (Ти мій поводир, моє світло, мій закон, мій володар; мій мир, мій світоч, мій голос) [19, р. 64]. А ось епітафія з надгробка занадто балакучої жінки, зроблена її “засмученим” чоловіком: Iacet. Tacet. Placet (Лежить. Мовчить. Подобається) [26, р. 22]. За допомогою зміни декількох букв можна створювати і більш складні смислові контрасти: Quid nobilem reddat? Non gens nobilitat, sed mens, non ortus, at artes, non vir, sed virtus, non genus, at genius (Що може зробити благородним? Не рід прославляє, а розум, не походження, а вміння, не людина, а доблесть, не родовитість, а геній) [21, р. 310]. Метаграма використовується для “зіштовхування” слів, що схоже звучать, але мають різну семантику з метою зближення понять часто парадоксальних: Quod nocet, docet (те, що шкодить, вчить), Non arte, sed Marte (силою, а не розумом), і навіть іронічних: O monachi, vestri stomachi sunt amphora Bacchi, vos estis, deus est testis, turpissima pestis (О монахи, ваші шлунки – амфори Баха, ви, Бог свідок, гірші за чуму) [20, р. 335]. Панграма – (від гр. p¼~, p¼sa, pÀn – увесь, кожен та t3 gr=mma, ato~ – буква) це більш-менш змістовне коротке речення, в якому присутні всі (або майже всі) літери абетки. Для української мови можна навести наступну панграму, до складу якої входить навіть апостроф: жебракують філософи при ґанку церкви в Гадячі, ще й шатро їхнє п’яне знаємо. Нині, як і багато років до того, панграми використовуються для демонстрації відображення шрифтів. Наприклад, написана гекзаметром панграма 1565 року, запропонована Педро Мадар’яга: Gaza frequens Lybicos duxit Kartago triumphos (без літери v) – Переповнена скарбниця лівійців: Карфаген привів до тріумфів [18]. Ідеальною панграмою для латинської мови є фраза з 24 різних букв. У антології латинських молодих поетів видатного німецького філолога Поля Еміля Генріха Беренса (1848–1888), у кодексі ХІІ ст. можна побачити versus, in quo totae XXIII litterae continentur, тобто панграму: Sic fugiens, dux, zelotypos quam Karus haberis (без літери v) – Ось так утікаючи, вождю, ти матимеш заздрісників, як Кар [16, р. 169]. Приклад латинської панграми можна знайти й у французького гуманіста-філолога, видавця і коментатора античних текстів Жозефа Скалігера (1540-1609): Vix Phlegeton Zephyri quaerens modo flabra Mycillo (без літери k) [15, р. 31].
Протилежним поняттям до панграми є ліпограма (від гр. lejpw – зникати, залишати, бракувати та t3 gr=mma, ato~ – буква) – зумисне систематичне вилучення з тексту однієї або декількох літер алфавіту. Термін ліпограма було введено в обіг на початку XVII ст. французьким поетом Соломоном Сертоном, який активно використовував її у своїй творчості. У ІІІ ст. н.е. монах Нестор Ларандський переписав “Іліаду”, використавши ліпограматичну прогресію – у першій пісні була відсутня літера a (альфа), у другій – b (бета) і т.д. У V ст. інший монах, Трифіодор Сицилійський, грек з Єгипту, те ж саме зробив з “Одіссеєю”. Обидві поеми не збереглися до сьогодні. Достеменно відомою ліпограмою є латинськомовний твір “De aetatibus Mundi et hominіs” Фабія Планциада Фульгенція, єпископа Руспенського, церковного письменника і міфографа кінця V – поч. VI ст. з Африки. У цій поемі з 23 розділів (за кількістю букв алфавіту, із них до нас дійшли 14) йшлося про історичні події, наприклад, у Х книзі розповідалося про Олександра Великого, у ХІІІ – про апостолів, а у XIV – про римську імператорську епоху. Із першої книги була вилучена літера а, з другої – b і т. ін.
У різні часи автори вилучали зі своїх творів найбільш вживані букви. Для давньогрецької мови, наприклад, такою була літера s (сигма). Відомі дві ліпограми без сигми Ласоса із Герміони, учителя Піндара, датовані VI ст. до н.е. – “Ода про кентаврів” та “Гімн Деметрі”. Від першого твору не збереглося жодного рядка, а від другого – лише перший: D/mhtra m1lpw K3ran te klumenoia Âlocon. Піндар, наслідуючи свого наставника, пише “Оду без сигми”, присвячену Афіні. З XVII ст. ліпограма широко використовується в європейській літературі. Так, іспанський поет Алонсо де Алькало-і-Геррера створив низку віршів без букви а, Готтліб Вільгельм Бурман з Німеччини – без r. Можна знайти подібні твори і в наш час, наприклад, у французькій мові важко обійтися без літери е, як і в англійській, що спонукало Жоржа Перека та Ернеста Вінсента Райта не вживати її у своїй творчості [23, р. 77–95]. Розглянувши логогриф, метаграму, панграму та ліпограму, можна відзначити як специфічні риси кожного з цих ігрових прийомів, так і виділити спільні. Саме буква стає домінантним елементом, важливою частиною авторського задуму, що не тільки слугує для реалізації авторських ідей, доповнюючи за допомогою форми зміст, а й збагачує його, робить висловлювання більш експресивним, жвавим та виразним, допомагає викликати певні естетичні почуття. Таким чином, мовна гра зі звучанням і значенням слова, з його фонетичним образом дозволяє розширити можливості функціонування не тільки мовних знаків та фонем, але й розширити межі речення в цілому – не просто виявити нові семантичні відтінки, але й переосмислити їх. ЛІТЕРАТУРА
Дата надходження до редакції 24.05.2012 жүктеу/скачать 6.05 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|