Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія
СЕМАНТИЧНИЙ ОБ’ЄМ ПОНЯТТЯ “ПАРАМЕТР”
жүктеу/скачать 6.05 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Ключові слова
- Ключевые слова
- Параметр як величина
СЕМАНТИЧНИЙ ОБ’ЄМ ПОНЯТТЯ “ПАРАМЕТР” У ПРОЕКЦІЇ НА ПРОЦЕС ВІРШОТВОРЕННЯ КУШНЄРОВА О. А. Київський національний лінгвістичний університет У статті уточнено дефініцію поняття “параметр” шляхом визначення його семантичного об’єму в різних лексикографічних джерелах і наукових працях; визначено і охарактеризовано ключові параметри віршованого тексту: ритміко-метричну систему, показники змінених станів свідомості на різних мовних рівнях, концепти та ключові зображально-виражальні засоби. Ключові слова: параметр, семантичний об’єм, віршований текст, ритміко-метрична система, показники змінених станів свідомості, концепти, зображально-виражальні засоби. В статье уточняется дефиниция понятия “параметр” путем определения его семантического объема в разных лексикографических источниках и научных работах; определяются и характеризируются ключевые параметры стихотворного текста: ритмико-метрическая система, показатели измененных состояний сознания на разных языковых уровнях, концепты и ключевые изобразительно-выразительные средства. Ключевые слова: параметр, семантический объем, стихотворный текст, ритмико-метрическая система, показатели измененных состояний сознания, концепты, изобразительно-выразительные средства. The article defines more exact definition of notion “parameter” via its semantic volume identification in different lexicographical sources and scientific works; it identifies and characterizes key parameters of poetical text: rhythmic and metric system, altered states of consciousness’s parameters at different linguistic levels, concepts and key figurative and expressive means. Key words: parameter, semantic volume, poetical text, rhythmic and metric system, altered states of consciousness’s means of expression at different linguistic levels, concepts and key figurative and expressive means. Лінгвопоетика на сучасному етапі її розвитку продовжує вивчення процесу текстотворення (О. Бабелюк [5; 6], Т. Радзієвська [29]), насамперед, крізь призму відображення внутрішніх світів автора і читача (В. Бєлянін [8; 9]). Художні тексти, на думку В. Бєляніна, є своєрідним “матеріальним носієм різних пережитих інтимних станів та вражень, настрою та емоцій” [8, с. 22]. Особливий інтерес у цьому плані становить віршований текст, точніше, процес і результат його віршотворення (Ю. Лотман [18]), оскільки будь-який творчий процес ознаменований інсайтом, осяянням та здогадкою [19, с. 90]. Так, процесу віршотворення, що наділений “естетизованими емоціями” (Л. Бутакова) [11, с. 61], властиві певні параметри, які є каркасом для їх опису і характеристики. З огляду на таку постановку проблеми, необхідним і актуальним є вивчення загалом розуміння поняття параметр у різних сферах наукового знання та у проекції на процес віршотворення зокрема. Мета статті – проаналізувати семантичний об’єм поняття “параметр” в аспекті процесу віршотворення. Завдання: – уточнити дефініцію поняття “параметр” шляхом визначення його семантичного об’єму в різних лексикографічних джерелах і наукових працях; – визначити й охарактеризувати ключові параметри віршованого тексту. Термін “параметр” (д.-грец. παραμετρέω (para – “порівняно з” + metron – “міра, еталон, рівень”) – міряю, зіставляю) з’явився у латинській мові приблизно у 1650-х рр. і тривалий час функціонував у цьому значенні, а згодом почав уживатися у геометрії і витлумачувався як “вимірний фактор, що допомагав охарактеризувати особливу систему” [40]. Виходячи з цього, можемо припустити, що первісне розуміння поняття “параметр” сягає XVII ст. і базується на тому, що воно виступає як: 1) міра – одиниця виміру чого-небудь [34, с. 533; 35, с. 678; 38, Т. 4, с. 744; 39, с. 577]; певна величина, що є одиницею виміру в конкретних умовах [35, с. 678; 38, Т. 4, с. 744]; те, чим міряють, вимірюють що-небудь [34, с. 533; 35, с. 678; 38, Т. 4, с. 744]; те, що є основою для оцінки, вимірювання або порівняння чого-небудь [35, с. 678; 38, Т. 4, с. 744; 36, с. 533]; величина, розмір, ступінь чого-небудь [34, с. 533; 35, с. 678; 38, Т. 4, с. 744; 39, с. 577]; 2) еталон – точний зразок установленої одиниці виміру [35, с. 357; 38, Т. 2, с. 490]; мірило, зразок для порівняння з чим-небудь [35, с. 357; 38, Т. 2, с. 490]; зразок [34, с. 1526]; 3) рівень – умовна горизонтальна лінія або площина, що служить межею висоти, яку має або на якій міститься хто-, що-небудь [34, с. 1396; 35, с. 1223; 39, с. 1441; 38, Т. 8, с. 547]; ступінь якості, величина і т. ін., досягнуті в чому-небудь [34, с. 1396; 35, с. 1223; 38, Т. 8, с. 547]; показник, що характеризує розвиток, покращення чого-небудь [39, с. 1441]; кількісний показник, що характеризує якість та інтенсивність чого-небудь [39, с. 1441]. Таке семантичне наповнення терміна “параметр” і дотепер вживається у таких сферах наукового знання, як геометрія і фізика. Ключовими геометричними параметрами, на думку Л. Пузакової, є пряма і відрізок [26, с. 24], фізичними – діаметр, радіус та об’єм [4], оскільки вони є тими величинами, від яких і залежить кінцевий результат розв’язання задач. Як загальновживане поняття, параметр у різних сучасних лексикографічних джерелах визначається як: – “величина, властива якому-небудь предмету, пристрою, явищу” [35, с. 885; 38, Т. 6, с. 66]; – “змінна величина, від якої залежить значення іншої змінної величини” [35, с. 885]; – “критерій, показник, ознака, відносно якого (якої) здійснюється оцінювання, за яким характеризують що-небудь” [35, с. 885]; – “властивості, характеристики об’єкта, явища або процесу і т. ін., що мають певні значення” [39, с. 826]. Узагальнюючи термінологічні дефініції поняття “параметр”, а також його семантичний об’єм як загальновживаного слова, виділимо такі принципові його складники: 1) величина (міра, еталон, рівень); 2) змінна величина (критерій, показник, ознака, за якими здійснюється оцінка); 3) властивості, характеристики (об’єкта, явища, процесу). Розглядаючи параметр як величину, у словниках ідеться про 1) розмір, обсяг протяжність чогось [34, с. 117; 35, с. 119; 38, Т. 1, с. 322; 39, с. 101]; 2) те, що можна виміряти і обчислити [34, с. 117; 35, с. 119; 38, Т. 1, с. 322]; 3) і навіть те, що має суспільне значення, суспільну цінність [35, с. 119; 38, Т. 1, с. 322]. Оновленого трактування як змінної величини параметр набуває у точних науках, зокрема системах обробки інформації і математиці. Так, у системах обробки інформації параметр виступає змінною, що задана постійною величиною для конкретного випадку [35, с. 885]. Такої інтерпретації параметру дотримуються і в математиці, розуміючи під ним “незалежну змінну величину, що входить в умову задачі або з’являється у процесі її розв’язання” [21, с. 26] і “зберігає постійне значення лише за цих умов” [35, с. 885, 38, Т. 6, с. 66]. З цього випливають внутрішні складники параметру як змінної величини, пов’язані з критеріями, показниками й ознаками, за якими здійснюється оцінка об’єкта, явища, процесу тощо у кожному конкретному випадку. Зокрема, критерій є підставою для оцінки, визначення або класифікації чогось, мірило [34, с. 471; 35, с. 558; 38, Т. 4, с. 349]; фактором, на основі якого людина судить про щось та приймає певне рішення [39, с. 511]; показник є свідченням, доказом, ознакою [35, с. 1024; 38, Т. 7, с. 10], за якими можна судити про розвиток, хід, властивості та якості чогось [34, с. 892; 39, с. 925]; наочні дані про результати якоїсь роботи чи процесу [35, с. 1024; 38, Т. 7, с. 10]; явище або подія, на підставі яких можна робити висновки про перебіг якого-небудь процесу [35, с. 1024]; кількісна характеристика властивостей виробу (процесу) [35, с. 1024]; свідоцтво про що-небудь [39, с. 925]; графічні та числові елементи, що використовуються для вимірів [39, с. 925]; пропорційне співвідношення поширеності чого-небудь, порівняно з нормою [39, с. 925]; ознака – це риса, властивість, особливість кого-, чого-небудь [35, с. 834; 38, Т. 5, с. 655]; предмет, зображення і т. ін., що є знаком, символом, емблемою чого-небудь [35, с. 834; 38, Т. 5, с. 656]; показник, прикмета, за якими можна щось виявити [34, с. 978]; характерна риса, що вказує на приналежність предмета до певного виду [39, с. 1007–1008]; зовнішній вияв дії, яка відбувається, що дозволяє судити про характеристики [39, с. 1008]. Критерії, показники та ознаки об’єкта, явища або процесу визначають їх властивості й характеристики, що слугують для глибшого опису і є саме тими факторами, які розкривають їх особливості. Щодо властивості, то під цим поняттям розуміють якість, ознаку, характерну для кого-, чого-небудь [34, с. 1163; 35, с. 194; 38, Т. 1, с. 703]; характеристика ж витлумачується як опис, визначення істотних, характерних особливостей, ознак кого-, чого-небудь [34, с. 1439; 35, с. 1556; 38, Т. 11, с. 24]. Характеристикою явища / процесу вважають систематизацію його основних етапів, особливостей / диференційних ознак і т. ін. [39, с. 1481]. Спираючись на семантичні коментарі епістемологічної сутності поняття “параметр”, зокрема як величини, змінної величини, властивості та характеристики, можемо узагальнити, що цей феномен, призначений для 1) визначення розміру, обсягу, протяжності об’єктів, процесів, явищ тощо; 2) виявлення критеріїв, показників та ознак, за якими здійснюється оцінка об’єкта, явища, процесу тощо у кожному конкретному випадку; 3) систематизації основних етапів, особливостей / диференційних ознак об’єктів, процесів, явищ. Оскільки метою статті є семантична інтерпретація не суто терміна “параметр”, а у проекції на процес віршотворення, то представлений релевантний набір трьох компонентів (складників) його семантичного об’єму, екстраполюємо на власне цей процес. Параметр як величина знаходить своє чітке відображення у ритміко-метричній системі віршованих текстів, оскільки основною властивістю віршованого мовлення, що відрізняє його від прози, є ритмічність [32, с. 8]. Як підкреслює Л. Нечаєва, “звукова композиція вірша може образно передавати силу висловленого почуття” [23, с. 93]. На її думку, “автор породжує не просто звук, а звук, що “означає”, тому така звукова образність та ритм вторують словесній образності” [23, с. 93]. Якщо в тонічному віршуванні – “повна свобода кількості та розташування ненаголошених складів, а у силабічному – фіксована кількість складів за відносної свободи їх розташування” [30], то силабо-тонічне віршування, що притаманне для англійських, українських та російських віршованих текстів, характеризується як фіксованою кількістю складів, так і їх місцем у рядку. Наголоси у таких текстах розташовані через один ненаголошений склад (двоскладові розміри), або через два (трискладові розміри) [30]. Значення величини покладено в основу поняття “метр”, що походить від грецького слова metron – “міра”, “розмір”. Ще за часів античності ритм і метр ототожнювали з мірою та “перебігом / течією” конкретного віршованого тексту або ж з набором його канонізованих елементів [37, с. 875]. За даними “Літературної енциклопедії термінів та понять” [37], метр (д.-грец. τό μέτρον – “мірило”, “одиниця виміру”, “критерій”) – “найбільш загальна схема звукового ритму вірша, тобто очікуваної появи звукових елементів на певних позиціях” [37, с. 536]. Російські літературознавці (О. Бєлий, В. Жирмунський) розглядають метр як ідеальну систему чергування наголошених і ненаголошених складів віршованого тексту [36]. Зважаючи на це, розуміємо параметр як величину, що підлягає вимірюванню і використовується для опису ритміко-метричної системи віршованого тексту. Насамперед чітка ритміко-метрична система віршованих текстів є сигналом для розпізнання змінених станів свідомості (далі – ЗСС) з огляду на те, що саме “зміна звичного ритму сприйняття дійсності є основним засобом втілення ЗСС” [25, с. 112]. Беручи до уваги погляди М. Мамардашвілі й О. П’ятигорського з приводу того, що кожній розумовій операції властивий певний психічний стан [20, с. 50], оскільки “людина виходить за межі жорсткої смислової капсулізації” [22, с. 275], припускаємо, що одним із параметрів процесу віршотворення – мовного моделювання віршованих текстів – є змінність стану свідомості автора тексту, що характеризується раптовістю [12, с. 61] і неконтрольованістю [12, с. 53]. “Наявність / відсутність цього стану свідомості, – на думку Д. Співака, – слід пов’язувати з переходом на якісно новий модус (рівень) організації мовленнєвої діяльності нормальної людини” [29, с. 13–14], оскільки “необхідною умовою породження будь-якого висловлення є виражений емоційний фон” [29, с. 26]. Покликаючись на Ш. Баллі, К. Долінін зауважає, що “емоційне мовлення – первісне, а неемоційне – вторинне” [13, с. 205] у зв’язку з тим, що перше породжується спонтанно. Таке висловлення “не проходить повної обробки і є граматично неоформленим або оформленим швидкома” [13, с. 224]. Погоджуючись із припущеннями Д. Співака про те, що мовлення людини у звичайному і зміненому станах диференціюється [29, с. 13], то основні параметри-показники процесу віршотворення виявляються: – у фонологічному аспекті – як виражена реакція фразової інтонації (у першу чергу її компонентів: мелодики, темпу мовлення та його паузування). Хоча система фонем у віршованому тексті залишається інтактною, як підкреслює Д. Співак, все ж “простежується тенденція до вживання слів із наголосом на першому складі” [29, с. 82]. За В. Карасиком, фонетична тканина віршованого тексту має власну семантичну значущість [14, с. 330], що відіграє важливу роль у формуванні художнього образу [23, с. 88]. Як зазначає О. Пузирьов, “інтуїтивно дібрані поетом звукові повтори не усвідомлюються читачем, який переживає глибоке задоволення від “музики” вірша та його фасцинативного звучання” [27, с. 85], що “впливає безпосередньо на підсвідомість” [27, с. 85]; – на лексико-семантичному рівні – у “зменшенні об’єму словникового запасу за рахунок середньо- та низькочастотних повнозначних слів” [29, c. 82]. На цьому рівні параметрами- показниками є: редукція гапаксів (слів, що вживані у тексті лише один раз), помітне збільшення повторів окремих лексем та загальне зменшення середньої довжини використовуваних слів. Також під впливом ЗСС відбуваються зміни в організації короткочасної пам’яті, що передаються тяжінням до вживання емоційно-значущої (для конкретної особи) лексики та стійких словосполучень [29, с. 82]. У семантичному плані відбувається спрощення структури семантичних полів, перш за все у гіперо-гіпонімічних відношеннях [29, с. 83]; – на граматичному рівні – в усталеному вживанні “називного уявлення” (Г. Акимова) [1, с. 106] та дійсного стану дієслів [29, с. 83]. До того ж, на думку Д. Співака, помітним видається “загальне зменшення вжитку складних та поширених речень, але при цьому збільшується вірогідність уживання сегментованих, неповних та еліптичних речень” [29, с. 83]. У зв’язку з тим, що процес віршотворення має когнітивне підґрунтя, то параметри як його характеристика пов’язані з аналізом концептів, ключових зображально-виражальних засобів і фреймів. Посилаючись на працю З. Попової “Поняття “концепт” в лінгвістичних дослідженнях” [24], В. Карасик зауважує, що “концепти формуються з безпосереднього чуттєвого досвіду, предметної діяльності та розумових операцій людини з іншими концептами, що існують в її пам’яті <…>” [15, с. 108]. На думку Н. Александрович, сукупність концептів як одиниць індивідуальної свідомості утворює концептосферу / модель картини світу автора і втілюється у художньому творі [2, с. 7], який уособлює авторський спосіб сприйняття та організації світу [3, c. 10]. Він потребує детального концептуального аналізу, що дозволить виявити набір ключових слів тексту і базовий концепт такого простору [2, c. 10]. Ключові слова утворюють у тексті семантичні комплекси, навколо яких групуються синонімічні й антонімічні одиниці, а також спільнокореневі слова [7, с. 97]. Зображально-виражальні засоби, які “апелюють до світу почуттів” реципієнта [33], досліджуються з огляду на те, що саме за ЗСС, як слушно зауважує В. Козлов, “виникають глибокі психологічні прозріння” [16, с. 285], зумовлені особливими трансформаціями художнього мислення, “які пов’язані з сильними та незвичайними емоціями, змінами в усіх сферах сприйняття та роздумів” [16, с. 284]. Так, використання зображальних засобів прикрашає мову, посилює її вплив на читачів / слухачів, а також допомагає більш точно та яскраво виразити авторську позицію [33]. “У ліриці (і тільки в ній), – на думку В. Халізєва, – система художніх засобів цілком підпорядкована розгортанню цілісного руху людської душі” [31, с. 347]. Учений справедливо підкреслює, що “лірична емоція – це своєрідний згусток, квінтесенція душевного досвіду людини” [31, с. 347]. Як уважає В. Бєлянін, “гарні” тексти зажди вишукані та навмисно красиві [9, с. 189], “сповнені значною кількістю метафор та епітетів” [9, с. 173]. За словами Л. Бутакової, такий текст – “динамічна, відкрита система, що є не тільки графічно зафіксованою, а й виступає складним цілим, де всі зображально-виражальні засоби “активізують <…> емоційно-оцінну діяльність людини” [11, с. 62]. Фрейм-структура свідомості, що “формується кліше / штампами свідомості” [17, с. 39] і, за визначенням В. Красних, ототожнюється з “пучком передбачуваних валентних зв’язків (слотів), векторів спрямованих асоціацій” [17, с 39]. Така структура несе в собі певну інформацію (невеликий за об’ємом віршований текст вміщує інформацію, недоступну для товстих томів нехудожнього тексту [18, с. 46]) та має спіралеподібний характер: “людина згадує про щось, і залучає до вихідного образу весь свій життєвий асоціативний досвід, який розкручується по спіралі” [15, с. 106]. “Фрейми – це моделі для вимірювання й опису знань (в принципі те, що входить до семантичного об’єму поняття “параметр”), що зберігаються в пам’яті людини” [15, с. 106] й організуються навколо концептів [10]. Таким чином, віршований текст розглядається нами як фрейм – когнітивна модель знань, що організує його концептуальний простір, характеризується певною ритміко-метричною системою, ключовими зображально-виражальними засобами, за якими ми й сприймаємо віршований текст як завершений продукт ментальної діяльності його автора. Підсумовуючи, можна зробити такий висновок: віршований текст, перш за все, – це фасцинативний текст з певною сукупністю характеристик, які перетворюють його на об’єкт притягання для адресата з характерними для нього параметрами, які виступають своєрідним каркасом і основним вимірним фактором для 1) визначення розміру його ритміко-метричної системи; 2) виявлення показників ЗСС на різних мовних рівнях, 3) аналізу концептів і ключових зображально-виражальних засобів; 4) інтерпретації його як фрейму. Такі параметри, як ритміко-метрична система, показники ЗСС на різних мовних рівнях, а також концепти та ключові зображально-виражальні засоби є визначальними факторами, що зумовлюють наше сприйняття віршованого тексту як цілісного продукту ЗСС. ЛІТЕРАТУРА
ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА
Дата надходження до редакції 26.04.2012 жүктеу/скачать 6.05 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|