Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія

КАННА В. Ю.

Точка зрения противников представления о собственном имени как асемантизированной категории часто наивно связывалась с происхождением собственного имени от нарицательного слова. Возможно, именно наивные аргументы препятствовали популяризации их взглядов. Например, Ф. И. Буслаев считал, что “имена собственные, которыми мы обозначаем представление неделимое, суть такие же общие понятия, как и имена нарицательные, что явствует как 1) из значения имен собственных, так и 2) из происхождения их в языке” [2, с. 6–7]. Иногда к тому же выводу приходили, опираясь “на возможность возникновения нарицательного имени из собственного” [7].

Вместе с тем существовала иная позиция, связанная с особым отношением к вещественной содержательности собственного имени. Она, по мнению Э. Б. Магазаника, опирается на два обстоятельства: 1) наличие переходных явлений между нарицательными и собственными именами; 2) отождествление в обыденном сознании собственного имени с обозначаемым им объектом. Первое из названных обстоятельств мы будем подробно рассматривать в процессе анализа всего нашего материала. Что касается второго, то оно выступает как устойчивый механизм обеспечения содержательности собственных имен. Эта концепция, не отрицая того, что обычно онимы лишены словарного значения, “настаивает на наличии окказиональных значений у собственных имен в огромном множестве конкретных их употреблений” [9, с. 13–16]. Исходя из анализа “вещественной содержательности” собственных имен, Э. Б. Магазаник приходит к выводу о том, что собственное имя – “абстрактно-конкретная категория языка” [9]. “Чрезвычайная абстрактность его “содержания вообще” сочетается в нем с максимально конкретным значением обозначаемого в тех случаях, когда функция имени что-то обозначать, указывать <...> реализуется. В других же случаях имя заключает в себе это сочетание абстрактного и конкретного потенциально, как возможность, которая всегда может осуществиться и которая лежит в самой природе этой категории” [9, с. 18–19].

Актуальность темы статьи обусловлена новым интересом исследователей к установлению специфики природы собственного имени и его образных возможностей, существованием различных мнений, касающихся их содержательной стороны.

Цель исследования – раскрыть специфику собственных имен как особой категории, поанализировать современные представления учёных об их природе и семантике.

Задачи:

– анализ современных взглядов на сущность собственных имен;

– выявление новых подходов к исследованию и описанию имени собственного.

Многие исследователи (В. Б. Дорогая, И. В. Ляхова, Д. И. Руденко, О. И. Фонякова) справедливо считают, что разные разряды собственных имен различаются характером семантики. Так, в семантике антропонимов выделяются такие составляющие языкового значения, как “человек”, “пол”, “национальность”, формальный компонент “по имени...”. В своей диссертации “Функционально-семантический анализ имен собственных личных” И. В. Ляхова высказывает предложение относительно того, что в некоторых случаях компонент “национальность” актуализируется как дифференциальный признак “соотечественник/ иностранец” [8, с. 6–7]. В диссертации В. Б. Дорогой семантика антропонимов представлена на основе так называемой понятийной основы, обозначающей комплекс отвлеченных понятийных признаков: “Понятийная основа антропонима формулируется как индивидуальное 1) обозначение человека 2) определенного пола 3) возраста 4) и национальности 5) в определенной социальной обстановке. На основе этих признаков при речевом употреблении антропонима в его значении объединяются наиболее существенные характеристики именуемого лица” [3, с. 15]. Кроме того, на уровне языковой системы в семантике некоторых антропонимов могут содержаться сложившиеся в узусе коннотации, “связанные с его популярностью, культурно-историческими традициями его употребления, выражением эмоционального отношения к говорящему” [3, с. 15].

Значительным вкладом в семантическую теорию имени стало логико-философское исследование имени Д. И. Руденко. Принципиальным положением работы стало утверждение, согласно которому “семантика данного языкового класса (собственного имени. – В. К.) основывается на таких естественно-языковых процессах номинации, концептуализации, семантического отражения действительности, которые существенным образом отличаются (подчеркнуто нами. – В. К.) от одноименных процессов, зачастую представляющихся идентичными, протекающих в сфере имен других типов” [10, с. 217]. Далее отмечено, что “ни одна именная категория не порождает такое количество разноречивых точек зрения на ее природу, как собственные имена” [10, с. 217].

Д. И. Руденко предложил считать, что собственные имена не обладают развитым обобщающим и общим для различных носителей языка значением и ориентированы на отнесенность к одному объекту. В качестве непосредственного проявления данного свойства может рассматриваться невозможность для абсолютного большинства собственных имен сочетаться с так называемыми эксклюдерами [10, с. 218] (прилагательными типа “настоящий”, “новый”, порядковым числительным “второй” и т. д.). Однако, когда с объектом соотносятся однозначно выделяемые признаки (например, хлестаковщина, донкихотство, донжуанство и др.), такое употребление становится возможным при переносе признака на другой объект: “Настоящий Хлестаков”, “второй Чадаев, мой Евгений”, “новый Дон-Кихот” и т. д.

По мнению В. М. Калинкина, указанная способность, свойственная поэтонимам, в определенном смысле переводит их в сферу общих имен, однако неизменно сохраняется живая связь с именем-источником. Случаи же одновременного обозначения более чем одного объекта одинаковым собственным именем (семья Ивановых) не могут рассматриваться как пример перехода в класс общих имен [5, с. 56]. Д. И. Руденко приходит к выводу, что собственные имена можно рассматривать как своеобразные singularia tantum [10]. Это своеобразие заключается в тех отличиях, которые свойственны типичным singularia tantum (абстрактным и вещественным существительным). Значение единичности у онимов имеет внесемантический по своей природе характер.

В логической семантике существует понятие haecceitas – “этость” или “этовость”, введенное Д. Скотом для обозначения индивидуализирующей идеи и позволяющее соотносить индивидуализирующие сущности с единичным объектом. С помощью концепта “этовость” можно установить уникальные отличительные признаки объекта, выделив его таким образом из некоторого класса объектов, обозначаемых в языке общим (или нарицательным) именем [10, с. 220]. И собственные имена действительно успешно справляются с задачей индивидуализации объекта. Однако по-прежнему остается не вполне ясным механизм именования и референции с помощью онимов.

А. В. Суперанская высказала мнение, что для понимания проблем, связанных с семантикой имен собственных, необходимо определить отношение их к ряду общелингвистических категорий – знаменательности, значимости, ценности, информации, значения и функции [11, с. 254]. Собственные имена – слова знаменательные. Их значимость, в известной мере, может быть ограничена тем, что это имена собственные в языковом плане. Она уравнивает собственные имена с другими частями речи, выделяя из не-собственных и объединяя друг с другом. При этом основным на уровне языка оказывается отнесение слова к именам собственным – этого обычно бывает достаточно для того, чтобы непосредственные участники речевого акта правильно поняли речевое произведение” [11, с. 257].

Несколько компонентов в семантике собственных имен выделяет в работе Д. И. Ермолович “Имена собственные на стыке языков и культур: заимствование и передача имен собственных с точки зрения лингвистики и теории перевода”, в частности:

1) бытийный, или интродуктивный, – существование и предметность обозначаемого; данный компонент значения представляет собой как бы свернутое сообщение: “существует такой предмет”; этот компонент является общим для всех предметных словесных знаков – нарицательных и собственных;

2) классифицирующий – принадлежность предмета к определенному классу (денотату имени); денотатами антропонимов являются люди; этот компонент значения представляет собой как бы свернутое сообщение: “этот предмет – человек”;

3) индивидуализирующий – специальная предназначенность данного имени для наречения одного из предметов (референта имени) в рамках денотата; вместе эти три компонента представляют собой как бы свернутое сообщение: “есть такой человек, который зовется Джоном”;

4) характеризующий – набор признаков референта, достаточных, чтобы собеседники понимали, о чем или о ком идет речь; данный компонент, например, имя собственное Сальвадор Альенде представляет собой как бы свернутое сообщение: “чилийский политик и президент Чили (1970–1973), свергнутый с поста президента переворотом Пиночета” [4, с. 12].

Теперь коснемся информации, передаваемой собственными именами. О ней в настоящее время говорится, что она, прежде всего, неоднородна. Различают речевую, языковую и энциклопедическую информацию собственных имен [11, с. 259]. Речевая информация осуществляет связь имени с именованным объектом и определенным образом выявляет отношение говорящего или пишущего к объекту. Энциклопедическая информация представляет собой комплекс знаний об объекте, доступный каждому члену определенного языкового коллектива, но индивидуальная и субъективная в силу различий в уровне владения языком, уровне общей эрудированности, а также индивидуальности восприятия [11, с. 259].

Некоторое минимальное количество энциклопедической информации должно быть более или менее равномерно распределено между коммуникантами для того, чтобы использованная в общении онимная единица выполнила возложенную на нее задачу передачи сведений. Эту часть знаний принято называть апперцепционной базой и степень её общности определяет качество взаимопонимания [11, с. 260]. Для иллюстрации явления адекватной передачи информации, которое в исследованиях речи именуют общностью апперцепционной базы, В. М. Калинкин использовал пример из первой главы романа “Евгений Онегин” (XVI строфа), который мы воспроизводим по той причине, что выделенный поэтоним имеет антропонимную и топонимную составляющие в своей семантике: “Для того, чтобы сохранить и в полном объеме передать информацию, содержащуюся в имени, в цитируемом фрагменте:

А. С. Пушкин вынужден был не просто выделить шрифтом, но и ввести примечание к собственному имени Talon: “Известный ресторатор”. Сделал он это по той простой причине, что к моменту, когда первая глава романа готовилась к публикации, дорогой ресторан, о котором идет речь, уже не существовал, и текст строфы мог быть понят читателями неправильно. Современному школьнику, впервые читающему это произведение, для адекватного восприятия приведенных выше четырех стихов необходимо гораздо больше знаний. И учитель, комментируя их, просто обязан рассказать о ресторане на Невском проспекте в бывшем Куракинском доме (ныне дом № 15 – кинотеатр “Баррикады”), который содержал “французский подданный из Парижа” повар и гастроном “Петр Талон” [1, с. 67]; о том, что приятель лицеиста Пушкина К. (Каверин. – В. К.) <…>, “усердствовавший Вакху и любви”, беспечный в денежных делах повеса, легко одалживавший, но плохо отдававший долги, скрывавший “ум высокий” “безумной шалости под легким покрывалом”, офицер лейб-гусарского полка Петр Павлович Каверин, был <…> членом Союза благоденствия; < …> Только таким образом может быть обеспечена та общность апперцепционной базы, которая позволит и правильно понять, и по достоинству оценить текст строфы” [5, с. 168].

Кроме того, в этом примере наблюдается явление, представляющее особый интерес для нашего исследования. К такого рода случаям мы еще вернемся, а пока отметим, что в имени Talon в приведенном отрывке, как сказано ранее, наблюдаются семантические процессы, позволяющие антропоним использовать и для указания места, т. е. в “топонимическом смысле”. Но и это будет неполным представлением содержания, поскольку кроме антропонимной и топонимной составляющих, есть в этом имени еще и эргонимная составляющая.

Языковая информация собственных имен является наиболее постоянной и неизменной частью их семантики. Вслед за Ю. А. Карпенко [6], А. В. Суперанская выделяет пять аспектов языковой информации: 1) языковую принадлежность имени или слова, от которого оно образовано; 2) словообразовательную модель имени; 3) этимологический смысл; 4) выбор именно данной (а не другой) производящей основы; 5) локальную обстановку, ситуацию в момент создания имени [11, с. 260].

В то же время последний аспект, по мнению А. В. Суперанской, в строгом смысле слова не относится к языковой информации, но служит предпосылкой для создания имени из определенных лингвистических элементов [11]. Этот вид информации сложно выявить, он достаточно быстро редуцируется, так как ситуация именования быстро забывается, кроме того, наряду с редукцией информации происходит ее трансформация.

Обсуждение различных взглядов на семантику собственного имени А. В. Суперанская завершила формулировкой следующих положений: 1) значение собственного имени не равно значению апеллятива и никогда не ограничивается им; 2) значение собственного имени – фактор общественно-исторический; 3) каждое собственное имя связано с родовым определяемым (человек, город, река и т. д.); 4) связь собственного имени с понятием опосредована через вещь; 5) в значение собственного имени, помимо чисто лексического компонента, входят экстралингвистические (эстетический, аффективный, морально-оценочный и т. д.) компоненты [11, с. 266].

1. 
   Бродский Н. Л. Евгений Онегин. Роман А. С. Пушкина / Николай Леонтьевич Бродский. – М. : М-во просвещения РСФСР, 1950. – 408 с.
   
2. 
   Буслаев Ф. И. Опыт исторической грамматики русского языка / Фёдор Иванович Буслаев. – СПб., 1858. – Т. II. – 244 с.
   
3. 
   Дорогая В. Б. Имя собственное и нарицательное в системе именований персонажа (роман М. Горького “Жизнь Клима Самгина”) : aвтореф. дисс. … канд. филол. наук / В. Б. Дорогая. – Л., 1985. – 22 с.
   
4. 
   Ермолович Д. И. Имена собственные на стыке языков и культур : заимствование и передача имен собственных с точки зрения лингвистики и теории перевода / Дмитрий Иванович Ермолович. – М. : Валент, 2001. – 200 с.
   
5. 
   Калинкин В. М. Поэтика онима / Валерий Михайлович Калинкин. – Донецк : Юго-Восток, 1999. – 408 с.
   
6. 
   Карпенко Ю. А. Топонимическая реконструкция географии и географическая реконструкция топонимии / Ю. А. Карпенко // Тезисы XI Международной конференции по ономастике. – София, 1972. – С. 41–44.
   
7. 
   Кондратьева Т. Н. Переход собственных имен в нарицательные в фразеологизмах, пословицах и поговорках / Т. Н. Кондратьева // Ученые записки Казанского ун-та. – 1961. – Т. 119. – Кн. 5. – С. 86–92.
   
8. 
   Ляхова И. В. Функционально-семантический анализ имен собственных личных (на материале французской художественной литературы XX века) : aвтореф. дисс. … канд. филол. наук / И. В. Ляхова. – М., 1980. – 24 с.
   
9. 
   Магазаник Э. Б. Ономапоэтика, или “Говорящие имена” в литературе / Эммануил Борисович Магазаник. – Ташкент : Фан, 1978. – 146 с.
   
10. 
    Руденко Д. И. Имя в парадигмах “философии языка” / Дмитрий Иванович Руденко. – Харьков : Основа, 1990. – 299 с.
    
11. 
    Суперанская А. В. Общая теория имени собственного / Александра Васильевна Суперанская. – М. : Наука, 1973. – 367 с.
    

– визначити дивергентні ознаки вживання лексики австрійської гастрономії на матеріалі статей загальнонаціональної австрійської газети “Der Standard”;

– виявити діалектно-ареальний характер мови австрійської кухні як відображення дивергентності австрійського і німецького варіантів поліцентричної німецької мови.

Лексеми австрійського варіанту німецької мови, названі австріацизмами, варто розглядати з мовно-ареального та мовно-соціального погляду, тобто, як вони функціонують на рівні розмовної та стандартної мови (на всій території Австрії чи тільки в деяких областях) і як впливають на повсякденне спілкування носіїв мови.

Для того, щоб зрозуміти фактичну ситуацію вживання австріацизмів у сфері гастрономії, розглянемо найяскравіший приклад − побутування лексеми Paradeiser (австр. помідор) у повсякденній мові та у пресі. Paradeiser був фруктом, що вирощувався у сільськогосподарських регіонах Австрії та постачався як загальнодержавний продукт переважно у західно- та східно-австрійські гірські регіони. Звична для Австрії, а також південної Німеччини назва Paradeiser (Paradies- чи Paradeisapfel) позначала з самого початку “яблуко” чи “особливо гарні сорти яблук”. Пізніше відбулося перенесення значення на новий фрукт з Південної Америки, бо, скоріше за все, цей фрукт асоціювався з мерехтливою червоною фарбою помідора в раю [2, s. 531].

У німецькомовному просторі цей вид овочу спочатку мав назву Lieb(es)apfel, а також Paradeisapfel і незалежно від регіону був відомий як декоративна рослина, оскільки люди щиро вірили, що поїдання фруктів негативно впливало на їх здоров’я. Лише в XIX ст. червоний фрукт почали вживати в їжу за італійським та французьким прикладом. Тоді ж стало відомим і поступово поширилося поняття “Tomate”. Проте, за П. Кречмером, томати були відомими в Австрії та південній Німеччині ще раніше через тісні контакти з Італією, однак поняття “Tomate” було чужим в Австрії до ІІ половини ХХ ст., а тому і надалі вживалися тогочасні назви для овочу, у той час як у Німеччині та Швейцарії слово Tomate було вже загальновживаним [2, s. 531].

Як зазначає дослідник австрійського варіанту німецької мови П. Візінгер, слово Paradeiser було поширене на всій території Австрії у 1930–1940-х рр. [4, s. 137]. Водночас захід і південь перейняли назву Tomate на основі цілорічно пропонованого в торгівлі продукту. З тих самих причин лексема Tomate поширилась також у Східній Австрії, включаючи Відень, та витіснила лексему Paradeiser на рівень діалекту.

Цікавим є твердження Р. Дресслера і П. Водака, які в 1983 р. констатували, що Paradeiser настільки сильно потонув у соціальній оцінці, що це слово може виконувати окрему мовну функцію для окремої групи свідомих австрійських мовців [1, s. 247–260].

Якщо розглянути відносно коротку історію поняття “Tomate”, стає вражаючим те, наскільки швидко розповсюдилася лексема Tomate і наскільки швидко витіснилася Paradeiser [5, s. 158].

Результати досліджень, проведених Г. Учікоші [3], підтверджують це спостереження стосовно варіантів Paradeiser / Tomate. Г. Учікоші досліджувала вживання назв 100 продуктів харчування. Незалежно від національної приналежності фірм, жодного разу не було вжито слова Paradeiser ані у назвах продуктів, ані інгредієнтів; зустрічалося винятково слово Tomate [3, s. 105]. Дослідниця робить висновок, що Paradeiser в повсякденному житті більше не вживається, в той час як інші австріацизми більш-менш використовувалися на друкованих етикетках відповідних продуктів. У порівнянні з друкованими етикетками продуктів харчування, написані назви товарів на вуличних ринках (напр., на ринку Naschmarkt, а також у всій Нижній Австрії) мають менш офіційний характер і є більш націленими на розмовне, а також діалектне вживання. Саме там збереглося слово Paradeiser [там само].

Незважаючи на думку вищезгаданих учених про те, що лексема Paradeiser витіснена із повсякденного вжитку, мова австрійської преси свідчить про протилежне. За нашими спостереженнями, ця лексема не лише вживається, але й розширює об’єм свого значення.

Аналізуючи випуски загальноавстрійської газети “Der Standard” за останні 10 років (01.01.2002 р. – 01.01.2012 р.), ми виявили 317 статей, у яких вживається австріацизм Paradeiser. Наводимо статистичні дані за роками вживання: 2002 р. – 21 стаття, 2003 р. –15 статей, 2004 р. – 24 статті, 2005 р. – 21 стаття, 2006 р. – 35 статей, 2007 р. – 46 статті, 2008 р. – 35 статей, 2009 р. – 33 статті, 2010 р. – 23 статті, 2011 р. – 54 статті.

Таким чином, можна констатувати, що цей австріацизм не виходить зі вжитку, преса активно користується ним не лише у таких рубриках, як “Кухня”, “Смачного”, “Рецепти”, “Здоров’я”, “Харчування”, “Флора”, “Сад і город”, “Ресторани”, але й у статтях, пов’язаних із більш широкими темами, які висвітлюють політичні чи міжнародні події. Так, наприклад, австріацизм знаходимо у статтях “CSU-Generalsekretär mit Paradeiser beworfen” (“Генерального секретаря Християнсько-соціального союзу закидали помідорами”), “Космонавти станції “Союз” вирощуватимуть у космосі помідори” чи “Біоскандал”. Ще частіше лексема Paradeiser зустрічається у статтях про суспільні цікавинки, наприклад, “В Іспанії літають помідори” – про свято Томатіно, на якому молодь кидається помідорами, чи про культуру: “Знахідки старовинних книг із рецептами”. Цікаво простежити, що навіть у тих статтях, які висвітлюють події за кордоном, журналісти вживають австріацизм, повторюючи його у тексті без змін. Тобто, ця лексема не обмежується функцією лише продемонструвати читачам австрійський колорит, а, швидше за все, є маркером того, що стаття відображає австрійську позицію на зображуване.

Ми зацікавилися, що в 2011 р. австріацизм уживався в газеті найчастіше, порівняно з іншими роками. Проаналізувавши статті цього року, було виявлено, що оскільки овочі та фрукти викликали масові випадки отруєння у Західній Європі, то про огірки та помідори преса писала набагато частіше в 2011 р., аніж раніше.

Разом з тим, багато статей тематизують Paradeiser як улюблений овоч австрійців, цьому (власне) фрукту присвячено статті про його походження та завоювання світу. Окрім того, австрійці святкують День помідора (власне, у 2011 р. втретє). “Австрійськість” помідора проявляється і у віршику “Die Nummer eins, wie jeder weiß, ist hierzuland’ die Paradeis”.

Окрім того, у статтях можна знайти інформацію, релевантну для нашої теми. У статті від 07.08.2011 р. “Österreichs Lieblingsgemüse spaltet das Land” (“Австрійський улюблений овоч ділить країну”) йдеться про демаркаційну лінію з півночі на південь, що поділяє Австрію на дві частини (Tomaten-Paradeiser-Demarkationslinie): на сході частіше вживається слово Paradeiser, тоді як на заході країни – Tomate. У коментарях до Інтернет-варіанта статті читачі заперечують факт, що на сході говорять лише Paradeis, а ще вказують на те, що, як правило, старше покоління користується цим словом, у той час як молодші носії мови вживають Tomate. Один з коментарів є яскравим підтвердженням окремішності мовної свідомості австрійців, тому ми наведемо його майже повністю:

“Den Unterschied zwischen Tomaten und Paradeiser kann man ganz einfach definieren:Tomaten sind jene roten runden Dinger im Gemüseregal, die einen wässrig-faden Geschmack haben, geruchlos sind, dafür aber schön glänzen und meistens aus Spanien kommen, früher einmal auch aus Holland und Bulgarien. Man kann sie aus Gründen, die ich gar nicht näher betrachten will, wochenlang im Kühlschrank aufbewahren und sie verändern sich nicht in Farbe und Form. Auch der niedrige Preis ist ein Indiz, dass es sich um Tomaten handelt.

Hingegen sind Paradeiser ebenfalls rund und rot, etwas teurer als Tomaten, vielleicht nicht ganz so glänzend, sie haben ein intensives Aroma in Geschmack und Duft. Und – hier aus Gründen die einleuchtend sind, wie bei jeder Frischware – sie sind leichter verderblich und müssen dann, wenn sie im vollen Aroma sind, gegessen werden” (Der Standard 2011, “Tomaten vs Paradeiser”).

Бачимо, що читач свідомо розрізняє австрійські та неавстрійські помідори, пояснюючи, що різниця полягає в якостях та ціні. Уважаємо, що така мовна маніфестація та однозначна прихильність до австрійського слова та австрійського продукту є лінгвокультурною особливістю досить великої частини австрійців, але здебільшого старшого покоління.

Один із читачів висловився, що йому байдуже, як називатиметься цей овоч, аби лиш смакував, інший же написав великий коментар на діалекті, виступаючи за збереження (старих) австрійських слів та збагачення (завдяки цьому) мови. Таку ж думку висловлюють інші читачі, які вважають, що всі регіональні відмінності повинні залишитися: “… österreichisches Deutsch muss erhalten bleiben und nicht dem massiven Einfluss der deutschen Fernsehsender zum Opfer fallen. Wenn man im Westen seit jeher Tomate gesagt hat und im Osten seit jeher Paradeiser, dann soll das bitte so bleiben dürfen…” (Der Standard 2011, “Tomaten vs Paradeiser”).

Інший читач вказує на рубрику “Kochecke”, яка, очевидно, збирає рецепти. Коментатор відзначає, що ті з дописувачів, хто вживає німецькі, а не австрійські слова, є мало не зрадниками.

Цікавим виявився факт, що один із дописувачів, звернувся до ширшого пласту австріацизмів, повідомивши, що віднайшов у берлінському супермаркеті заморожені млинці, які називалися по-австpійськи – Раlatschinken. Швидше за все, це свідчить про те, що австріацизми не є абсолютно невідомими і незрозумілими в Німеччині, а можуть слугувати для німців маркерами походження продукту.

Разом з тим, в окремій статті читаємо: “Міністр екології був здивований, що в одному з ресторанів Австрії місцева офіціантка не знала, що таке Paradeiser”. Це говорить про те, що, дійсно, не всі регіони сучасної Австрії користуються цим словом у побуті. Журналіст робить, слідом за міністром, дипломатичний висновок, що Tomate та Paradeiser з цих пір для міністра рівноправні: “Auch Umweltminister Nikolaus Berlakovich weiß, dass man nicht überall in Österreich von “Paradeisern” spricht: “Bei den Krimmler Fällen traf ich einmal eine – einheimische – Kellnerin, die wirklich nicht wusste, was ein Paradeiser ist”. Da ein Minister niemanden diskriminieren dürfe, erklärt Berlakovich, seien bei ihm Tomate und Paradeiser seither gleichberechtigt” (Der Standard 2011, “Kopf des Tages”).

У статті “Wiener Notfalldienst” (“Віденська служба порятунку”) ми знайшли цікавий приклад вживання австріацизму Paradeiser, де він уживається як фаховий жаргонізм автомобілістів та співробітників дорожньої служби для знаку “В’їзд заборонено”: “das Schild “Einfahrt verboten”, im Fachjargon oft nur “Paradeiser” genannt” (Der Standard 2011, “Wiener Notfalldienst”). Цим же словом австрійський митець називає свій театр та центр Klamottenkunst & Paradeisertheater (Der Standard 2011, “Was ist los”). Таке розширення значення австріацизму свідчить про активні мовні процеси та збереження мовотворчої ролі лексем австрійського варіанта.

У деяких статтях помічаємо, що в підзаголовку вживається загально німецьке слово, а дaлі – все ж австрійське: “Tomatenkonsum hilft nicht gegen Raucherlungen – Paradeiser schützen nicht vor Raucherschäden” (Der Standard, “Printausgabe”).

Аналогічно, аналізуючи газету “Der Standard” за останні десять років, ми виявили 1190 статей, у яких вживається лексема Tomate. Наводимо статистичні дані за роками вживання: 2002 р. – 90 статей, 2003 р. – 60 статей, 2004 р. – 65 статей, 2005 р. – 92 статті, 2006 р. – 134 статті, 2007 р. – 156 статей, 2008 р. – 137 статей, 2009 р. – 102 статті, 2010 р. – 137 статей, 2011 р. – 217 статей.

Порівнюючи статистику вживання двох лексем за однаковий період в одній і тій самій газеті, можна констатувати, що лексема Tomate вживається в мові преси більш активно, ніж Paradeiser, причому простежується тенденція до зростання частотності вживання цієї німецької лексеми з року в рік, тоді як частотність уживання австріацизму залишається стабільною.

Отже, аналізуючи вживання лексем Paradeiser (австр.) і Tomate (нім.) у газеті “Der Srandard”, можна дійти висновків, що 1) австріацизм продовжує відігравати важливу роль для (переважно) старшого покоління австрійців, більшість яких надають йому перевагу як маркеру національно-культурної окремішності та якості, 2) журналісти активно користуються австріацизмом заради можливості висловити австрійську позицію, 3) австріацизм має мовотворчі потенції і вживається також у переносному значенні, 4) загальнонімецька лексема все ж починає поступово переважати у кількісному відношенні, що свідчить про конвергентні тенденції у функціонуванні поліцентричної німецької мови.

Перспективи дослідження, на наш погляд, пов’язані з порівнянням функціонування інших австріацизмів (паралельно з тевтонізмами) як у центральних, так і в регіональних австрійських (та німецьких) газетах.

ЛІТЕРАТУРА
1. Dressler W. U., Wodak R. Soziolinguistische Überlegungen zum “Österreichischen Wörterbuch” / W. U. Dressler, R. Wodak // Paralella. Akten des 2. Österreichisch-italienischen Linguistentreffens. Atti del 2 convegno italo-austriaco SLI. Roma, 1.–4.2 1982. / [hrsg. von M. Dardono, W. U. Dressler, G. Held]. – Tübingen : Narr, 1982. – S. 247–260.

2. Kretschmer P. Wortgeographie der hochdeutschen Umgangssprache / Paul Kretschmer. – Göttingen : Vandenhoeck und Ruprecht, 1969. – 641 s.

3. Uchikoshi H. Der Gebrauch der 23 EU-Austriazismen in Österreich / Hanako Uchikoshi. – Wien, 2004. – 118 s.

4. Wiesinger P. Das österreichische Deutsch in Gegenwart und Geschichte / Peter Wiesinger. – Wien : LitVerlag, 2006. – B. II. – 464 s.

5. Zeman D. Überlegungen zur deutschen Sprache in Österreich. Linguistische, sprachpolitische und soziolinguistische Aspekte der österreichischen Varietät / Dalibor Zeman. – Hamburg : Verlag Dr. Kovac, 2009. – 267 s.
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНООГО МАТЕРІАЛУ
6. Der Standard. – Printausgabe, 30.4.–1.5.2011.

7. Putschögl M. Und täglich grüßt der Ort des Gebrechens [Електронний ресурс] / M. Putschögl. – 2011. – Режим доступу : http://derstandard.at/1322531397949/Wiener-Notfalldienst-Und-taeglich-gruesst-der-Ort-des-Gebrechens.

8. Rottenberg Th. Österreichs Lieblingsgemüse spaltet das Land [Електронний ресурс] / Th. Rottenberg. – 2011. – Режим доступу : http://derstandard.at/1311802898481/Tomaten-vs-Paradeiser-Oesterreichs-Lieblingsgemuese-spaltet-da-Land

9. Rottenberg Th. Wie ein Gemüse die Welt erobert : Der Paradeiser [Електронний ресурс] / Th. Rottenberg. – 2011. – Режим доступу : http://derstandard.at/1311802905972/Kopf-des-Tages-Wie-ein-Gemuese-die-Welt-erobert-Der-Paradeiser

10. Klamottenkunst & Paradeisertheater [Електронний ресурс]. – 2011. – Режим доступу : http://derstandard.at/1310512267778/Was-ist-los-Klamottenkunst-Paradeisertheater)

Дата надходження до редакції

28.06.2012