ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ПАРОНІМІВ І ПСЕВДОСИНОНІМІВ

Виникнення псевдосинонімії у галузевих терміносистемах має кілька причин: а) відносна синонімічність відповідних одиниць у загальнолітературній мові; б) наявність кількох спільних основних сем, що зумовлює псевдосинонімію як у науковій, так і в загальнолітературній мові; в) накладання значення відповідної одиниці у близькоспорідненій мові (як правило, російсько- чи польсько-українська інтерференція).

У більшості пар термінів значеннєві відмінності нівелюються за рахунок синонімічності цих лексем у загальнолітературній мові.

Так, поза науковим текстом прикметники сталий – постійний виступають синонімами і тлумачаться один через одного: “Сталий, а, е. 1. Який не змінюється, зберігає той самий склад, розмір, однакову форму, величину і т. ін.; незмінний, постійний”; “Постійний, а, е: 1. <…> безперервний, безупинний. <…> // Завжди наявний <…> // Який раз у раз настає, відбувається, виявляється тощо. 2. Який не змінюється, зберігає свій склад, розмір, однакову форму, величину тощо; сталий, незмінний” [17]. Спираючись на наведені тлумачення, можна зробити висновок, що підставою для синонімічності аналізованих одиниць є сема ‘незмінний’, присутня в обох випадках. Утім, у точних (зокрема, природничих) науках ці слова не взаємозамінні і їхні значення чітко розрізняються. Сталий (англ. constant, stable) – це такий, що не змінюється в часі чи просторі; незмінний. Постійний (англ. continuous, permanent) – наявний регулярно (безперервний) або періодично. Тому струм, напруга – сталі (тобто незмінні), але не постійні. Особливості термінологічного вживання цих лексем яскраво ілюструє таке речення: У відкритих системах можливі стаціонарні стани зі сталою (тобто незмінною) ентропією під час постійного (тобто безперервного, повсякчасного) виробляння ентропії. З огляду на це, некоректно зазначати: “Стала величина, мат. – те саме, що Постійна величина”, як це подано у відповідній статті СУМу [17].

Аналогічна ситуація і з парою зворотний – обернений. Означування першого терміна здійснено за допомогою другого: “Зворотний, а, е. 2. Обернений у протилежний бік (про напрям руху). // Який рухається у протилежному напрямі відносно руху кого-, чого-небудь; зустрічний. // Протилежний попередньому; обернений (про порядок чого-небудь, розвиток процесу, дії, явища і т. ін.)” [17]. Синонімічні відношення між лексемами зумовлені наявністю в обох випадках семи ‘протилежний’, оскільки “Обернений, а, е. 2. у знач. прикм., спец. Який має протилежний чому-небудь або змінений порівняно із звичайним напрямок, вигляд і т. ін.; інверсійний. 3. у знач. прикм., спец. Такий, при якому перетворення одного викликає перетворення іншого з протилежним результатом (збільшення, зменшення і т. ін.)” [17]. Водночас у науковому тексті ці терміни не взаємозамінні. Прикметник зворотний (англ. back(ward), reverse, return, opposite) у своєму первісному (математичному) значенні – це такий, що зумовлений осьовою симетрією чи симетрією відносно площини або зміною напрямку часу на протилежний. Сума прямого та зворотного дорівнює нулеві. У природничих науках семантика цієї лексеми дещо ширша: “Зворотний, а, е. Який спрямований або веде назад до вихідного пункту (про дорогу, шлях, курс, рейс і т. ін.)”; протилежний. Первісна семантика прикметника обернений (англ. inverse, reciprocal) – ‘такий, що зумовлений центральною (точковою) симетрією’. Добуток прямого та оберненого дорівнює одиниці. У природничих науках ця лексема функціонує зі значенням ‘виворітний; доповнювальний; який має інверсію щодо нормального стану’.

Прикметник зворотний, як правило, сполучається з іменниками напрямок, бік, рух, знак, процес тощо, а також тими, які позначають ці поняття: зворотна емісія, зворотна ліквація, зворотна мода, зворотна полярність, зворотне нагнітання, зворотне розсіяння, зворотне рівняння, зворотне узгодження, зворотний аналіз, зворотний осмос, зворотний позитив, зворотний порядок, зворотний струм, зворотна фаза, зворотний відлік. Наприклад: Хімічна рівновага – стан системи, у якій прямі та зворотні реакції протікають з однаковою швидкістю. Світловий спалах виникає при зворотному переході атома або молекули зі збудженого стану в нормальний.

Із прикметником обернений поєднуються іменники величина, явище, ефект, задача і под.: обернена відповідність, обернена решітка, обернена теорема, обернена функція, обернене зображення, обернене перетворення, обернене число, обернений діод, обернений логарифм, обернений спектр. Наприклад: Питомий об’єм – величина, обернена густині. Зона Бріллюена – комірка оберненої решітки кристала, що містить усі трансляційно нееквівалентні точки.

Значеннєві розбіжності цих термінів яскраво простежуються на прикладі понять зворотний опір, тобто опір у зворотному напрямку, і обернена опору величина, тобто провідність.

Окрім відмінностей на семантичному рівні, прикметники зворотний – обернений різняться керуванням. Якщо у другому випадку воно безприйменникове, то перша лексема вимагає після себе прийменника до: Перенесення фізичної величини відбувається в напрямку, зворотному до її градієнта. В оптиці та спектроскопії хвильовим числом часто називають величину, обернену довжині хвилі.

У парі відбивання – відображення обидві одиниці належать до загальновживаних і позначають, передусім, дію або стан за значенням дієслів відбивати і відображати. У словнику відповідні дієслова трактуються як синоніми, а їхні дефініції побудовані на взаємотлумаченні: “Відображати, аю, аєш, недок. 2. Те саме, що віддзеркалювати; відбивати”, “Відбивати, аю, аєш, недок. 10. фіз. <…> // Віддзеркалювати кого-, що-небудь на гладкій поверхні. <…> 14. <…> // Відображати, виражати”. У термінолексиці псевдосинонімічність аналізованих дієслів заснована на семі ‘віддзеркалювати’, яка присутня в обох словникових дефініціях. Водночас необхідно чітко розрізняти суто термінологічні та загальнолітературні значення похідних іменників, оскільки у першому випадку, на відміну від другого, лексеми відбивання і віддзеркалення позначають різні процеси та їх наслідки і не є взаємозамінними. Додатковим чинником псевдосинонімізації цих одиниць є, очевидно, російський термін отражение, семантика якого покриває значення обох українських лексем. Отже, термін відображення (англ. mapping; inversion) вживають на позначення правила, за яким кожному елементові деякої заданої множини відповідає певний елемент іншої заданої множини або певного розташування деяких об’єктів, способу їх зображення: конформне відображення; дзеркальне відображення координат тощо. Наприклад: Конформне відображення – взаємнооднозначне відображення областей n-вимірного евклідового простору, що зберігає кути між кривими [8, с. 78]. Дзеркальне відображення змінює хіральність об’єкта, перетворюючи його з правого на лівий і навпаки [8, с. 29]. Натомість термін відбивання (англ. reflection, pull-out) має значення ‘відкидання у протилежному напрямку’ і стосується руху хвиль, частинок або тіл: кут відбивання, коефіцієнт відбивання, відбивання кульки. Наприклад: При падінні світлового току на поверхню тіла можна спостерігати явища відбивання і заламу.

У парі здатність – спроможність обидва іменники позначають властивість за значенням здатний і спроможний відповідно, а лексеми спроможність і спроможний тлумачаться за допомогою слова здатність: “Спроможність, ності, ж. 2. Здатність до здійснення чого-небудь”; “Спроможний, а, е. Який має здатність виконувати, здійснювати, робити і т. ін. що небудь”. Поза термінолексиконом аналізовані іменники перебувають у синонімічних відношеннях на підставі семи ‘можливість’, яка присутня у значеннях обох одиниць: “Спроможність, ності, ж. 3. Наявність умов, сприятливих для чого-небудь, обставин, які допомагають чомусь; можливість” і “Здатність, ності, ж. 1. Властивість за знач. здатний 1”; “Здатний, а, е. <…> Який може, має можливості здійснити що-небудь” [17]. Втім, у своєму термінологічному значенні лексема здатність вживається на позначення якісної характеристики об’єкта; властивість. Натомість спроможність – це кількісна характеристика, що піддається вимірюванню; можливість, потужність. Тому, коли йдеться про обсяг, міру та інші кількісні характеристики об’єкта, необхідно використовувати термін спроможність: купівельна спроможність, пропускна спроможність, роздільна спроможність тощо. Наприклад: Пропускна спроможність каналу зв’язку – найбільша кількість інформації, що передається по каналу зв’язку за одиницю часу. Роздільна спроможність пристрою визначає якість отриманого зображення. Якщо ж вказують на властивості об’єкта, вживають термін здатність: здатність зберігати форму, здатність існувати. Наприклад: Газопроникність – здатність конденсованих тіл пропускати газові потоки в процесі газопроникнення [8, с. 90]. Основна і найважливіша особливість процесу горіння – здатність поширюватися в просторі [8, с. 112].

Іменники густина – щільність функціонують переважно у науковій лексиці, тому вкрай необхідно подавати термінологічно правильні тлумачення цих одиниць навіть у загальномовних словниках. Утім, судячи з відповідних вокабул, відбувається сплутування цих лексем. Так, СУМ подає таке означення терміна щільність: “Щільність, ності, ж. 2. спец. Відношення маси тіла до його об’єму” [17]. Але ця дефініція хибна, оскільки відношення маси тіла до його об’єму – це густина. З огляду на це, недостатньо точним є і тлумачення терміна густина: “Густина, и, ж. 2. фіз. Маса тіла, що міститься в одиниці його об’єму” [17]. Як наслідок, відбувається викривлення предметно-поняттєвих і семантико-поняттєвих відношень, що негативно впливає на відповідну субмову зокрема і на терміносистему загалом. Отже, густина (англ. specific weight, density, gravity) – це питома вага субстанції; явище неперервне: густина речовини (води / газу / повітря), густина енергії, густина заряду, густина електрона, густина ймовірності, густина ядерної матерії, густина електричного струму, відносна густина, спектральна густина теплового випромінювання. Наприклад: Оптична густина – відносна характеристика здатності тіла до заламу світла. Натомість щільність (англ. tightness, compactness) – це характеристика прилягання об’єктів один до одного, яка визначається розміром проміжків між поверхнями, що прилягають; явище дискретне: щільність прилягання, щільність упакування, щільність силових ліній, щільність рівнів, щільність станів. Наприклад: Щільність силових ліній характеризує інтенсивність (величину) силового поля [8, с. 291]. Кулонівський потенціал змінює щільність станів поблизу кожної граничної енергії [9, с. 48]. У такому самому значенні термін щільність вживається і поза природничою терміносистемою: щільність даних – кількість знаків даних, які зберігаються на одиниці довжини, площі або об’єму.

Лексеми течія і плин у загальнолітературній мові частовживані й перебувають у синонімічних відношеннях, про що свідчать відповідні словникові дефініції: “Течія, ї, ж. 1. Рух води в річці від верхів’я до гирла; плин. <…> // Напрям потоку води в річці від верхів’я до гирла. <…> 3. у сполуч. зі сл. час, рідко. Перебіг, плин часу. <…> 4. Маса води, що рухається в річці, струмкові тощо”; “Плин, у, ч. 2. Маса води, потік, що рухається в якому-небудь напрямку” [17]. Наявна в обох випадках сема ‘маса води, що рухається’ зумовлює синонімічність цих одиниць. Більшість із поданих у словнику тлумачень назагал коректні, зокрема і для галузевих терміносистем (окрім синонімічності цих лексем), але не розкривають суті означуваних понять. У науковій мові розрізнення цих термінів має принципове значення. Окрім того, відповідні словникові означення безпідставно деталізовані. Наприклад, такі значення лексеми течія, як “4. Маса води, що рухається в річці, струмкові тощо. <…> // Маса води в морях і океанах, що рухається в певному напрямку. <…> // Рідина, що струмує, тече в певному напрямку. <…> 7. Маса повітря, що рухається в якомусь напрямку” [17] доцільно не лише об’єднати, але й означити простіше та лаконічніше. Отже, течія (англ. flow, current, stream, flux, fluxion) – це напрямлений рух рідини чи газу: течія ріки, повітряна течія. Плин (англ. yielding, fluid property) – це рух речовини в цілому; наявність або відсутність напрямку у такому разі несуттєва (зазвичай, напрямку як такого не існує). Тому, якщо йдеться про загальну здатність об’єкта текти, доцільно використовувати іменник плин (швидкоплинний процес, область плину, просторовий плин), у т. ч. і в переносному значенні – ‘проминання’: плин часу, плин думок тощо. Звідси ж і абстрактне плинність: границя плинності, плинність кадрів тощо. З огляду на це, рос. термін сверхтекучий правильно перекладати як надплинний (англ. superfluid): напр., надплинний гелій.

У парі область – ділянка обидві лексеми є загально- і широковживаними з деякою перевагою на користь другої з них, у зв’язку з маркованістю лексеми область як географічного терміна у значенні ‘адміністративно-територіальна одиниця’, а також багатозначності рос. область, що покриває семантику укр. ділянка, область, зона, галузь. Відтак словникове тлумачення лексеми область не містить інших термінологічних значень цієї одиниці, крім географічного: “Область, і, ж. 1. Частина країни, державної території. <…> 2. Адміністративно-територіальна одиниця. <…> 3. З означ. Район, у якому поширені певні явища” [17]. Втім, у галузевих терміносистемах, зокрема у субмові математики й фізики, термін область має високу частоту використання і означає ‘цілісний чи розірваний скінченний або нескінченний простір, як правило, з нечітко окресленими межами, де поширене якесь явище або закономірність’: відкрита область, довгохвильова / короткохвильова область, область атмосфери, область Всесвіту, область водню, область значення, область поля, область спектра, область довжини хвилі, область визначення функції, область високого / низького тиску. Наприклад: На основі закону збереження механічної енергії можна з’ясувати, якою є область можливих конфігурацій консервативної системи [7, с. 42]. Таким чином, третє словникове тлумачення лексеми область є термінологічно коректним, але є занадто абстрактним і тому не розкриває суті поняття. Натомість термінологічне означення не суперечить розумінню області як адміністративно-територіальної одиниці, адже етимологічно область (< объ + власть) – це ‘влада’, тобто йдеться про сферу поширення владних повноважень на певній, не завжди чітко окресленій, території, а префікс об- має значення ‘навколо’, що ілюструють такі слова, як обводити, обгортати, облягати, обмітати, обсідати, обступати та ін. До того ж, суто термінологічне значення лексеми область, не засвідчене жодним іншим доступним лексикографічним джерелом, подає “Словник церковнослов’янської та російської мови” 1847 року: “Область. 4. гірн. сукупність декількох гірських формацій, які зближуються між собою походженням”. Серед усіх відомих словникових дефініцій терміна область це тлумачення є термінологічно найкоректнішим, хоч і недостатньо вичерпним, оскільки стосується тільки гірничої галузі.

Псевдосинонімічність лексем ділянка та область пов’язана із присутністю в обох випадках семи ‘частина чого-небудь’. Водночас існує низка підстав для розмежування цих термінів і відповідних понять у науковій мові. Так, ділянка – це скінченний цілісний простір з чіткими межами: спадна / висхідна ділянка, ділянка лінії, ділянка намагніченості тощо. Наприклад: Робота A, виконувана силою F на скінченній ділянці траєкторії L точки її прикладання, дорівнює алгебраїчній сумі робіт на всіх малих частинах цієї ділянки [7, с. 33]. Феромагнітні ділянки – макроскопічні ділянки об’єму феромагнітного кристала з однорідною самовільною намагніченістю, на які розбивається такий кристал при температурах нижче точки Кюрі [8, с. 148].

Отже, диференціація термінів область і ділянка відбувається за параметрами ‘чіткість меж’, ‘цілісність’, ‘скінченність’, наявність яких обов’язкова для другого терміна: Гравітаційне поле в обмеженій ділянці простору фізично еквівалентне (рівноцінне) “полю сил інерції” у відповідним чином вибраній неінерційній системі відліку [7, с. 100]. Якщо ж наголос робиться на підвладності якогось простору певній закономірності чи явищу, необхідно вживати термін область: Таке виключення гравітаційного поля можна здійснити лише локально, тобто для малої області простору, у межах якої це поле можна вважати однорідним [йдеться про поширення однорідності у просторі – М. В.]. Таке розуміння аналізованих лексем варто поширити на загальнолітературну мову: наприклад, вилучити зі словникової статті ділянка другу дефініцію – “Ділянка, и, ж. 2. перен. Галузь, сфера якої-небудь діяльності” – оскільки тут реалізується переносне значення лексеми область.

Натомість дієслово збирати, окрім віддалених, має досить точні значення, а саме: ‘поступово приєднувати, складати що-небудь одне до одного, частину до частини’ і ‘відбирати потрібні предмети з-поміж інших’. Це цілком відображає суть відповідного технічного процесу. Термінологічно дотичними є також семи ‘робити необхідні приготування’, ‘об’єднувати кого-, що-небудь’, ‘брати що-небудь з різних місць’.

Якщо у випадку дієслова складати значення низки дієслівно-іменних конструкцій знижувало імовірність термінологізації похідного іменника, то деякі поєднання лексеми збирати, навпаки, містять бажані семантичні асоціації. До таких належить словосполучення збирати плоди, яке означає не стільки ‘знімати плоди (з дерева)’, скільки ‘отримувати плоди унаслідок певних дій’. У цьому випадку термін збирати машину додатково отримує аналогічну конотацію, що позитивно впливає на становлення термінологічного значення відповідного дієслова.

Також необхідно врахувати, що у результаті збирання розрізнені частини конструкції, моделі чи механізму не просто утворюють цілість, але й набувають здатності виконувати певні функції, а внаслідок протилежного процесу об’єкт повинен втратити функціональність і/або цілість. Отже, не менш важливим є наявність семантично коректного антоніма. У парі розкладати ‘класти; розміщувати; розподіляти’ – розбирати ‘роз’єднувати, розділяти на частини; порушувати цілісність якої небудь споруди, руйнувати, розкладаючи її на окремі частини’ очевидною є перевага другого дієслова.

Отже, з усього вищезазначеного випливає, що дієслово збирати найкраще підходить для утворення похідного іменника зі значенням ‘створення цілісної конструкції, механізму чи моделі з розрізнених частин’. Відповідне дієслово утворює два деривати – збірка і збирання. Семантика кожної з цих одиниць має власну специфіку, зокрема розрізнення цих іменників можна здійснити, протиставивши кванти їхніх значень, а саме: квант ‘явище’ в іменнику збірка і квант ‘процес’ в іменнику збирання. З огляду на це, термін збірка є найточнішим, оскільки йдеться про явище створення цілісної конструкції, механізму чи моделі з розрізнених частин: автоматична збірка, заводська збірка, критична збірка, збірка автомобіля тощо. Галузевим синонімом іменника збірка є термін монтаж ‘добір і з’єднання окремих частин у ціле’: монтаж радіосхеми, монтаж електромережі, музичний / фотографічний монтаж. Водночас, якщо необхідно зробити наголос на процесуальності, варто вживати терміни збирання чи монтування.

У парі термінів олива – мастило відповідні одиниці перебувають у штучно зумовлених псевдосинонімічних відношеннях. Це пов’язано з намаганнями розширити семантику першого іменника, як це зроблено у стандарті “Нафтопродукти. Терміни та визначення”, пункт 4.13 [ДСТУ, с. 3437–96]. Водночас ще у СУМі зазначено: “Олива, и, ж. 3. заст., рідко. Мастило” [17]. Якщо ж відроджувати застарілі значення, то варто звернути увагу на те, що “Олія, ї, ж. 3. заст. Мастило”. Натомість термін мастило має тільки одне значення – ‘тех. жирова речовина для змащування поверхонь тертя механізмів і деталей машин’. Все це вказує на недоцільність використання лексем олива чи олія замість терміна мастило. Також хибним є розширення семантики слова масло, яке полягає у наданні цій лексемі двох непритаманних їй значень: “Масло, а, с. 2. спец. Жирова речовина, яку видобувають із мінеральних речовин. <…> 3. техн. Те саме, що мастило”. Безсумнівно, ці тлумачення виникли під впливом російської мови, де слово масло покриває семантику українських лексем масло, олія і мастило. Відтак усі зазначені лексеми необхідно вживати коректно, не спотворюючи їхньої семантики. Отже, олива – це 1) ‘вічнозелена субтропічна рослина родини маслинових з їстівними плодами, з яких одержують харчову і технічну олію. // Плід цієї рослини’ і 2) ‘нижчий ґатунок олії, який добувається з плодів цього дерева’. Слово масло слід уживати лише у значенні ‘харчовий продукт, який виробляють збиванням вершків або сметани’; олія – ‘рідка жирова речовина, яку отримують з насіння або плодів деяких рослин. // Харчовий продукт, що його добувають з насіння або плодів деяких рослин’: пальмова олія, ароматичні олії тощо.

Коли ж ідеться про речовини, що мають здатність мастити, в т. ч. і ті, які отримують у результаті переробки нафти, необхідно використовувати термін мастило: купоросне мастило, трансформаторне мастило, солярне мастило, мінеральне мастило тощо. Наприклад: Трансформаторне мастило – різновид мінерального мастила – отримують з малосірчистої нафти. Мастиловідбивач – пристрій для запобігання міграції пари мастила з мастильного пароструменевого насоса у відгнічуваний простір [8, с. 307].

Донедавна у парі малюнок – рисунок відповідні лексеми розмежовувалися залежно від техніки виконання: коли йшлося про зроблені за допомогою комп’ютера зображення, вживали тільки другий термін. Мотивацією для такого вибору стало те, що комп’ютерне зображення створюється шляхом креслення рисок, у зв’язку з чим відбиток такого типу варто називати рисунком. Утім, вагомих підстав для зазначеного розмежування немає, оскільки малюнок – це передусім ‘зображення предмета на площині’. Псевдосинонімічність цих одиниць пов’язана головним чином зі збігом основних значень пол. rysunok, рос. рисунок та укр. малюнок, унаслідок чого відбувається розмивання семантичних меж українських лексем малюнок і рисунок. Дещо раніше термін рисунок означав ‘креслення’ (рисувальник – це кресляр; СУМ подає його з ремаркою “застаріле”). Окрім того, в сучасній українській мові він є непродуктивним – на відміну від російської та польської, де ця одиниця та її похідні уживаються дуже широко. Натомість укр. малюнок має хорошу словотвірну здатність: маляр, малювати (вималювати, змалювати, намалювати, розмалювати, перемалювати тощо), намальований. Відтак, як у галузевих терміносистемах, так і в загальнолітературній мові, лексему рисунок варто вживати лише у двох значеннях – ‘умовне графічне зображення якогось об’єкта; кресленик’ і ‘обрис, контур’. Якщо ж ідеться про зображення предмета на площині, твір малярства, ілюстрацію, візерунок доцільно послуговуватися терміном малюнок.

У парі термінів вид – вигляд псевдосинонімічність одиниць зумовлена, передусім, українсько-російською інтерференцією, унаслідок чого відбувається змішування значень рос. вид ‘вигляд’ і укр. вид. Утім, з погляду семантики лексеми вид і вигляд в українській мові – цілком різні слова. З огляду на це, недопустимою є додаткова псевдосинонімізація цих одиниць, що відбувається через некоректність поданої у словнику дефініції: “Вид¹, у, ч. 1. <…> рідко вигляд, зовнішність”. Лексеми вид і вигляд свого часу справді були синонімами, що засвідчують твори української літератури XVIII ХІХ ст. Відтак у словниковій статті ремарку “рідко” варто змінити на “застаріле”, що відповідатиме дійсності. На сучасному етапі застарілим є і друге словникове тлумачення: “Вид¹, у, ч. 2. частина місцевості, яку видно; краєвид”. Це також слід урахувати, оскільки відсутність будь якої ремарки у цьому разі фактично легітимізує наслідки російсько-української інтерференції і порушує межі значень відповідної лексеми. Необхідність чіткого розмежування псевдосинонімів вид і вигляд є актуальним як для загальнолітературної мови, так і для галузевих термінолексиконів. Отже, термін вид (англ. mode, species, type) має такі значення: 1) ‘окрема галузь роботи, заняття, одиниця у шерезі предметів, явищ тощо; різновид, тип’; 2) абстрактна одиниця нижчого рівня, яка об’єднує однорідні предмети, явища тощо і входить до складу вищої одиниці в системі класифікації; 3) лінгв. граматична категорія у слов’янських і деяких інших мовах, яка характеризує завершеність дії. Термін вигляд (англ. view, form, format, structure) означає ‘сукупність зовнішніх ознак, особливостей кого-, чого-небудь; форма, подоба’. Таким чином, є види випромінювань, коливань, енергії тощо, наприклад: Вигин – вид деформації. Натомість рівняння, таблиці, схеми, формулювання і под. мають вигляд. Наприклад: Жоден із основних кольорів не може бути представлений у вигляді суми довільної кількості двох інших.

У парі вартість – ціна обидва іменники, попри належність до економічного термінолексикону, є широковживаними. У цьому випадку активна взаємодія з не термінами зумовлює стирання значеннєвої специфіки цих одиниць і їхню синонімізацію. Про це свідчать відповідні словникові дефініції, в яких ці лексеми тлумачаться одна через одну: “Вартість,  тості, ж. 1) Виражена у грошах ціна чого небудь”; “Ціна, и, ж. 1) Вартість товару, виражена в грошових одиницях” [17]. Додатковим чинником, що спричиняє семантичну інтерференцію, є вплив російської мови, де загальновживані лексеми стоимость і цена – взаємозамінні (запитання сколько стоит фактично означає какова цена). Натомість в українській мові розрізнення лексем у парі вартість – ціна відбувається згідно зі значеннями, притаманним їм передусім як економічним термінам. Як правило, загальновживаній лексемі ціна відповідає термін роздрібна ціна, оскільки йдеться про ціну, за якою товари продаються населенню. Тому необхідно знати специфіку поняття роздрібна ціна, яка складається із суми витрат на виробництво і прибутку виробника, витрат і прибутку збутової мережі, податку з обігу і торгової накрутки на користь роздрібної торгівлі [11, с. 256]. Отже, вартість (англ. value, рос. стоимость) – це “1. Втілена й уречевлена в товарі (послузі) абстрактна праця, яка відображає суспільно-виробничі відносини товаровиробників, пов’язаних суспільним поділом праці й розподілом товарів. 2. Виражена в грошах цінність речей (товарів, послуг) або величина суспільних витрат на виробництво товару чи послуги” [11, с. 91], а ціна (англ. price, рос. цена) – це “грошовий вираз вартості товару. Величина ціни прямо пропорційна вартості товару й обернено пропорційна вартості золота” [11, с. 255–256]. Відтак при незмінній вартості товару його ціна може варіюватися, у зв’язку з чим розрізняють державні, закупівельні, оптові та роздрібні ціни. На врахуванні значеннєвої специфіки терміна ціна ґрунтуються поняття ціна попиту і ціна пропозиції, які позначають відповідно найвищу ціну, яку згоден заплатити споживач і найнижчу ціну, за якою згоден реалізувати товар виробник. З цим пов’язана і ціна рівноваги – ціна, за якою продавці згодні запропонувати певну кількість товару, а покупці згодні придбати цю саму кількість за такою самою ціною. Встановлення ж фіксованих цін (за умов державного регулювання) призводить до виникнення надлишку або дефіциту товарів, хоча вартість цих товарів залишається незмінною.

В іншій парі економічних термінів безплатний – безкоштовний обидві одиниці не тільки є широковживаними, а й тривалий час конкурують між собою. У першій половині ХХ ст. спостерігалося домінування першої лексеми, наприклад: Усе листування й пакунки, не важчі за 1 пуд, поштові філії мають надсилати до всіх установ УАН безплатно [10, с. 50]. Деякі термінологи досі вважають цю одиницю найпридатнішою [14].

Свого часу активне використання лексеми безкоштовний було спричинене тенденцією до витіснення русизмів, у межах якої прикметник безплатний, з огляду на співзвучність з російським відповідником, кваліфікувався як русизм. Посилення ж тенденції до зменшення кількості іншомовних слів, а особливо полонізмів, в українській мові зумовило спад уживаності запозиченого за посередництвом польської мови прикметника безкоштовний (< нім. kostenloss). За цих умов виникає й активно використовується альтернативна форма – лексема безоплатний, яка конкурує з обома вищезгаданими термінами, але фактично є модифікацією першого з них.

Безумовно, в сучасній українській літературній мові всі три лексеми є синонімами, про що свідчать відповідні словникові тлумачення: “Безплатний, а, е. Який не оплачується, не потребує оплати”; “Безоплатний, а, е. За який не платять; безплатний”; “Безкоштовний, а, е. Який не потребує коштів, оплати; безплатний” [17]. Втім, уживаність цих одиниць у галузевих терміносистемах варіюється. Наприклад, у Цивільному кодексі України відсутні терміни безкоштовний і безплатний, натомість прислівник безоплатно вжито 19 разів, а прикметник середнього роду безоплатне у формі родового і давального відмінків – 22 рази: Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно (Ст. 345, п. 1). Якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків… (Ст. 852, п. 1).

Нині можна констатувати домінування терміна безоплатний. Проте виважений семантичний аналіз не дає підстав для безумовної переваги цієї одиниці. Спершу варто проаналізувати лексеми, від яких утворені відповідні терміни – плата (> безплатний), оплата (> безоплатний) і кошти (> безкоштовний). Ці іменники мають такі значення: плата ‘1) винагорода за виконану працю, послугу тощо, 2) відшкодування вартості одержаного або використаного’; оплата ‘виплачувані за що небудь гроші; плата’; кошти ‘гроші, капітал, матеріальні цінності’. Щодо лексеми плата, то її загальнословникове значення частково не збігається з термінологічним: “Плата – кошти, що їх належить сплачувати за придбані товари, використані ресурси, кредити” [11, с. 211]. Префікс без  в українській мові, як відомо, вказує на відсутність чого небудь. Отже, його поєднання з відповідними кореневими морфемами, семантику яких щойно було з’ясовано, зумовлює такі первинні значення прикметників: безплатний ‘такий, що не передбачає винагороди за виконану працю або відшкодування вартості одержаного’, безоплатний ‘такий, що не передбачає виплачуваних за що небудь грошей’, безкоштовний ‘такий, що не передбачає грошей, матеріальних цінностей’. Відтак у сенсі strictum жодна із зазначених лексем не віддзеркалює точно потрібного поняття, оскільки, коли споживач не оплачує вартість послуги або продукту, ці витрати покриваються державою. Водночас якщо врахувати те, що прикметник безкоштовний є запозиченням з німецької мови, у якій kost має значення ‘ціна’ (так само, як і англ. cost), то з цих міркувань він є найточнішим, оскільки усі безкоштовні / безплатні / безоплатні товари і послуги не мають ціни, а їхня вартість відшкодовується державою.

Отже, у більшості випадків лексеми безоплатний (безплатний) і безкоштовний є рівноцінними та можуть використовуватися паралельно.

Ще однією парою відносних псевдосинонімів є прикметники жовтогарячий – помаранчевий, перший з яких є терміном живопису, а другий – його дублетом, широковживаним у загальнолітературній мові. Втім, переважання прикметника помаранчевий на позначення кольору викликає деякі застереження. Варто зазначити, що колоративи на зразок бузковий, вишневий, кремовий тощо є похідними, тобто вторинними. Відтак їхній ужиток доцільний у випадку відсутності первинного колоратива або в художній мові. Використання колоративів другого порядку (похідних) має на меті, як правило, актуалізацію зв’язку з забарвленням відповідного предмета, від якого виводиться назва кольору, і утворення метафоричних значень. Що ж стосується прикметника помаранчевий, то його основне значення – ‘виготовлений з плодів помаранча’: помаранчевий сік, помаранчеве повидло тощо. У якості кольору він дублює прикметник жовтогарячий ‘жовтий з червонуватим відтінком; оранжевий’. Окрім цього, жовтогарячий – питома лексема. Натомість прикметник помаранчевий (< pomme orange) запозичений з французької мови і буквально означає ‘яблукооранжевий’, тобто дублює синонімічні прикметники оранжевий і жовтогарячий. Отже, з огляду на висловлені вище міркування, варто звузити використання прикметника помаранчевий до його першого словникового значення, а для найменування оранжевого кольору вживати прикметник жовтогарячий.

Намагання “віддалитися” від російської мови призводить до витіснення слова “об’ява” з ужитку. Об’ява (те, що з’явилося) – це письмове повідомлення. З іншого боку, повідомлення голосом – це оголошення.

Сферу вживання слова “жодні” воно ж саме й підказує – це однина: жодного разу, жодна людина тощо. І слід би уникати цього слова, якщо йдеться про множину, і вживати слово “ніякі”. Російську фразу от него одни проблемы перекладаймо як від нього самі проблеми – а не “одні проблеми” (до речі, вираз я остался один дома перекладаємо також без допомоги слова “один”: я лишився сам удома.). А жодних проблем – це так само грамотно, як і одних проблем. Треба брати до уваги зміст виразу, а не відштовхуватися від російського слова.

В українській мові слово “правильний” має значення “істинний, коректний, нехибний”: правильна відповідь, правильні висновки, правильні результати, правильний вибір. А “вірний” – це незрадливий, неухильний: вірна любов, вірний друг, вірний послідовник. Як синонім до “правильний” воно не вживається – на відміну від російської мови, де слово “верный” може вживатися в обох випадках.

Явища синонімії та псевдосинонімії властиві не лише повнозначним словам-термінам. Так, сполучники, які структурують будь-який дискурс, у науковій мові мають деякі особливості порівняно із загальнолітературним ужитком.

У парі сполучників чи – або обидві одиниці вживають при поєднанні однорідних членів речення і частин складнопідрядного речення для позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін. можливий тільки один. Відтак у загальнолітературному вжитку ці сполучники є синонімічними. Проте у науковій мові використання цих сполучників різняться. Зокрема, сполучник чи використовують у разі, якщо за наведених умов усі варіанти однаково придатні. Наприклад: Наявна різниця ходу зводиться до нуля чи до іншого значення, що його вимагає принцип вимірювань. Натомість сполучник або вживають тоді, коли тільки один вибір відповідає кожній із наявних умов. Наприклад: Парагелій і ортогелій є станами атома гелію, що відповідають антипаралельній або паралельній орієнтації спінів обох електронів атома. Розбіжності у використанні цих сполучників у науковій мові мають принципове значення, оскільки неправильний вибір сполучника може спричинити деформацію змісту висловлювання. Специфіку використання яскраво демонструють такі приклади: Якщо умовного спостерігача розмістити в центрі мас Землі чи Сонця, то кажуть відповідно про апекс руху Землі або Сонця. Рівень Фермі у виродженому напівпровіднику розташований або всередині зони провідності чи валентної зони, або в забороненій зоні в безпосередній близькості від країв цих зон. Молекулярні сполуки – хімічно індивідуальні сполуки, що складаються з двох чи більшої кількості молекул, зв’язаних силами міжмолекулярної взаємодії (специфічними або універсальними). Отже, в науковому дискурсі, на відміну від загальнолітературного вжитку, сполучники чи й або не є взаємозамінними.

У парі сполучників щоб – аби останній з них набуває сьогодні значного поширення, яке, втім, не є доцільним. Зокрема, на відміну від польської і чеської мов, де сполучник aby має нейтральне значення, у мові українській усталився інший узус для цього сполучника. Так, іще в доданому до “Енеїди” І. Котляревського (починаючи з 1798 року) українсько-російському словничку аби перекладено як лишь бы [1, с. 45]. Про значеннєву відмінність сполучника аби порівняно зі щоб свідчать і такі стійкі конструкції та фразеологізми, як стук-грюк – аби з рук, хай гірше, аби інше тощо, де він перебуває у зв’язках відносної синонімії зі сполучниками коли б лише, тільки б. Окрім цього, прислівники і займенники з коренем аби- (абияк, абищо, абиде тощо) містять сему ‘будь-який’. Таким чином, з огляду на неусталеність семантики сполучника аби, в науковій, діловій, нейтральній мові варто уживати сполучник щоб.

Псевдосинонімічні зв’язки між терміноелементами можуть бути спричинені й підсилені формальною подібністю відповідних одиниць. У такому випадку паронімічні й псевдосинонімічні відношення між лексемами накладаються і є взаємозумовленими, оскільки носій лексичного значення – коренева морфема – як правило, спільна для слів паронімів. Це ускладнює встановлення семантичних і функціональних особливостей таких слів та їх розмежування.

Паронімію у термінології спричиняють, як правило, різні суфікси (рідше – префікси) в поєднанні з тим самим коренем: пор., металічний – металевий, колірний – кольоровий, фазний – фазовий, коливний – коливальний. У науковій мові значення цих і подібних слів різняться, у зв’язку з чим такі лексеми не є взаємозамінними. Натомість у більшості віддієслівних іменників різні афікси зумовлюють відносну лексичну синонімію (такі іменники виявляють додаткові відтінки основного значення, але не є тотожними, і з огляду на це, взаємозамінні не в будь-якому контексті): відхил < відхилити / відхиляти / відхилювати – відхилення < відхилити – відхиляння < відхиляти – відхилювання < відхилювати, подовження – видовження, більшання – збільшування, вужчання – звужування.