Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія

Важливу роль у трансляції гендерної соціокультурної інформації у процесі гендерної соціалізації індивіда відіграє фольклорна спадщина. Презентуючи референтів чоловічої та жіночої статі, фольклорний доробок актуалізує весь асоціативний потенціал, що відбиває історично сформований соціокультурний зміст когнітивних категорій маскулінності та фемінності, тобто уявлення про сукупність типових і/чи бажаних анатомо-біологічних, емоційних, психічних, соціокультурних і поведінково-психологічних характеристик, асоційованих з належністю індивіда до чоловічої чи жіночої статі у певній лінгвокультурі [8, c. 3]. Етнокультурний зміст когнітивних категорій маскулінності й фемінності визначає аксіологічні орієнтири гендерних еталонів та стереотипів, що регулюють вербалізацію гендерної інформації у дискурсі певного лінгвокультурного соціуму і тим самим впливають на гендерну соціалізацію індивіда, формуючи уявлення про еталонні жіночі й чоловічі якості та ролі. Відносна стабільність гендерних стереотипів, їхня здатність повільно змінюватись під впливом соціокультурних факторів підсилює актуальність вивчення регулятивного потенціалу англомовних фольклорних текстів.

Фольклор неодноразово був об’єктом аналізу дослідників (П. Г. Богатирьов, В. Я. Пропп, В. М. Топоров, К. В. Чистов), проте його вивчення відбувалося за традиційними методами: експедиція, записи текстів, їхня обробка, систематизація, лінгвістичний та, у разі потреби, музичний аналіз [2; 3; 12–14; 17; 18]. З останніх праць, присвячених аналізу лінгвостилістичних, структурно-композиційних та антропологічних особливостей англійських казок, виділяємо дослідження В. С. Аппатової, І. В. Гейнце, Н. Ф. Єремєєвої, О. І. Лещенко, О. Д. Нефьодової [1; 4; 5; 7; 9–11].

Перспективним й актуальним є вивчення статево зумовленої різниці у презентації фольклорних персонажів з позицій когнітивної лінгвістики, що є суттєвим внеском у комплексний аналіз явища андроцентризму. Матеріал фольклорних текстів є потужним чинником формування соціальної, зокрема гендерно специфічної, поведінки, що зумовлює трактування народної творчості як засобу відображення / формування гендерних стереотипів.

Мета статті – виявити природу андроцентризму в британських народних казках.

Завдання:

– дослідити структурно-семантичну будову англомовних фольклорних творів;

– встановити особливості функціонування різних видів медіальних формул щодо прояву андроцентричності.

Народна творчість є яскравим проявом національно-культурної специфіки в мові, а фольклорні тексти відіграють роль стереотипів культурного світобачення, його еталонів і є мовними експонентами культурних знаків. Здатність фольклорних текстів відображати готові матриці колективної свідомості реалізується на основі особливостей процесу їхнього створення. Народні твори характеризуються спадкоємністю та стійкістю художніх традицій, що передаються із покоління в покоління. Відшліфовані часом та авторами фольклорні тексти сприймаються як аксіоми народного світогляду і є одним з найстійкіших джерел стереотипів, зокрема й гендерних.

До основних стереотипотвірних особливостей фольклорних текстів також належать: обмеженість мовних засобів (сталість фольклорного тезаурусу); колективне авторство (численність авторів); ідеалізованість зображуваного; нормативність оцінки зображуваного; традиційність та історизм творення; типізованість образів; канонізованість рівня сюжету і композиції (у сюжетних творах); сталість художніх засобів; повторюваність, широка вживаність творів на певній території. Комплекс названих рис зумовлює високу стереотипотвірну здатність народних творів і є одним із чинників своєрідного нейролінгвістичного програмування у творенні андроцентричної картини світу [16, с. 124].

Усі сюжетно-композиційні елементи, художньо-образні та стильові засоби, традиційні формули і схеми народної казки в сукупності становлять чітку ієрархічну структуру. В. Я. Пропп зауважував, що “цілісність структури відповідає єдності всієї поетики чарівної казки і єдності вираженого в ній світу ідей, емоцій, образів героїв і мовних засобів” та що “композиційна цілісність казки криється не в якихось особливостях людської психіки, не в особливостях художньої творчості, вона криється в історичній реальності минулого” [14, с. 270].

Порядок сюжету народних казок вимагає певних законів композиції. Він підтримується традиційно усталеними формулами – стійкими, стереотипізованими, ритмічно упорядкованими зворотами казкового тексту. Навколо них згруповані поетико-композиційні елементи казкового твору, також вони служать для зовнішнього оформлення тексту.

Формули казки, як основний жанровий маркер казкового тексту, визначаються як “нефразеологічні утворення, що характеризуються закріпленою узусом і особливостями плану вираження стабільністю, до складу яких входять один або декілька семантичних компонентів, лексико-граматичними носіями яких виступають окремі лексичні одиниці і конструкції з різним ступенем усталеності та ідіоматичності” [14, с. 8]. Обмежена кількість структурно-семантичних моделей казкових формул також свідчить про високий ступінь стереотипності лінгвістичної організації казкового тексту.

У сучасній фольклористиці відповідно до дистрибуції та функцій поетичні формули традиційно поділяють на три групи: ініціальні, медіальні й фінальні, де функціональна та дистрибутивна аналогічність дозволяє об’єднати ініціальні й фінальні формули у групу пограничних формул казки. Вони вживаються для обрамлення сюжетів із різними мотивами, тоді як медіальні характерні для однотипних сюжетів.

Медіальні формули англомовної народної казки відіграють важливу естетичну роль у драматизації дії твору, в дотриманні оповідачем важливих художніх канонів. Саме формули цієї групи є найбільшими у своїй кількості та найрізноманітнішими за значенням. Це дозволяє виявити певні закономірності з погляду гендерного аналізу.

У британських народних казках є кілька видів медіальних формул. Найчастіше зустрічються описові формули персонажів і предметів. Це може бути змалювання зовнішності: She grew up very beautiful, with lovely golden hair, the big tall woman, the young master; становища в суспільстві: a reach baron, a man of big landed property; а також внутрішніх рис та якостей: a great magician, ill-tempered elder sister.

Словосполучення з постійними епітетами, які так часто вживаються в казках, сприяють характеристиці художнього образу, підкреслюють найважливішу чи найістотнішу ознаку явища чи героя, надають твору поетичності. Такі епітети ніби злилися з означуваними словами і перетворилися на постійні: fiery serpents, unearthly monsters, fresh horse, milk-white swans, wooly woods, horrible beasts. Подібні формули підтримують чітку композиційну будову оповіді. Оскільки в казковому народному епосі немає ні описів зовнішності, ні змалювань інтер’єру чи пейзажу, ні ліричних відступів, то окремі формули виконують у тексті їхню роль.

“Жіночі” епітети, як правило, дають характеристику зовнішності і є більш різноманітними, деталізованими і яскравими: beautiful princess, lovely face, lily hand, golden hair, sweet voice, в той час як епітети, що описують чоловіка, переважно зорієнтовані на його силу, відважність, розум і відданість: wise ruller, brave heart, faithful sweetheart, strong man. Зовнішність чоловіка змальовується умовно, в загальних рисах. В арсеналі англійських чарівних казок в основному побутує не більш як п’ять сталих епітетів для опису зовнішнього вигляду чоловіка. Їхнє значення узагальнене, а вживання обмежене: handsome gentleman, good-looking young fellow.

Велику групу становлять формули, що описують дії персонажів, особливо богатирів, під час випробування коня, меча для битви зі змієм тощо. Для таких сталих словосполучень характерні гіпербола й антитеза. За допомогою антитези відтінюється становище героя / героїні в сім’ї, у суспільстві: The youngest of the three strangers was called Molly Whuppie, and she was very clever (“Molly Whuppie”) або … two sisters were as like each other as two peas in a pod; but one was good, and the other was bad-tempered (“The Two Sisters”) [27] тощо. Дуже часто такі формули використовуються при змалюванні чудо-помічників: … this armour that none can pierce, this sword which will hew in sunder all it touches.

Наступну групу складають медіальні формули – описи дій. Як і ініціальні формули, більшість з них є гендерно маркованими. Першою за частотністю вживання є формула go into the world to seek his fortune. Вона трапляється майже в кожному сюжеті, де головним героєм постає чоловік. Цікаво зауважити, що в народних казках винятково парубки приходять до рішення піти шукати щастя по світу: …as he was no use at home, he had better go seek his fortune або …so the young man went into the world to seek his fortune. Деякі з таких казок для прикладу: “The Golden Snuff-Box”, “The Red Ettin”: … Jack was once so unhappy at home through his father’s ill-treatment, that he made up his mind to run away and seek his fortune in the wide world (“The Ass, the Table and the Stick”). Дівчина залишає домівку набагато рідше, ніж чоловік / хлопець і з більш чіткими уявленнями про власну майбутню долю – вона йде у найми: A girl once went to the fair to hire herself for servant (“Master of all Masters”) [27]. Самостійність жіночого персонажа, бажання бути матеріально незалежною з’являється у казках пізнішого періоду, чарівні ж казки презентують жінку в ролі домогосподарки.

Широко вживається ще одна стала медіальна формула he went back home to his wife, яка відображає стереотипну роль жінки-домогосподарки. Типовою для казок є ситуація, коли вона чекає на свого чоловіка вдома, доглядаючи дітей та готуючи їжу. Він повертається додому з полювання, роботи, відпочинку чи героїчних пригод: One winter’s evening the sexton’s wife was sitting by the fireside with her big black cat, Old Tom, on the other side, both half asleep and waiting for the master to come home. They waited and they waited, but still he didn’t come, till at last he came rushing in... (“The King O’ The Cats”) [27].

Поширені в чарівних казках і формули-завдання. Вони бувають монологічними: You have done well and you will do even better if you… Then I’ll marry my son / daughter to you. Але найчастіше трапляються діалогічні формули-вислови, що утворюють суцільні діалоги: “Could you do that?” – he asked. “Could we? – they said, and they laughed loud, – Why, we can do anything” (“The Golden Snuff-Box”).

Завдання для чоловіків та жінок теж виявляються різними. Перше, що варто зауважити, – завдання жінкам ставляться набагато рідше, ніж чоловікам. Здебільшого вони дрібні, пов’язані з хатньою роботою (напрясти пряжі, вив’язати щось тощо) і є більш “реалістичними” у виконанні: In the north of Ireland there are spinning meetings of unmarried females frequently held at the houses of farmers, called kemps. Every young woman who has got the reputation of being a quick and expert spinner attends where the kemp is to be held, at an hour usually before daylight, and on these occasions she is accompanied by her sweetheart or some male relative, who carries her wheel, and conducts her safely across the fields or along the road, as the case may be (“The Rival Kempers”). Скоріше винятком є прохання дістати чудодійну річ у небезпечному місці: у казці “Molly Whuppy” треба вкрасти у велетня-людожера меч, гаманець, кільце. Перемогою дівчина завдячує своїй сміливості, кмітливості та витримці, а також тонкому стану, легкості й прудкості, що стають перевагою над чоловічою силою, неповороткістю, огрядністю: She ran, and he ran, till they came to the Bridge of One Hair. She ran lightly over, but he couldn’t… (“Molly Whuppy”) [25].

У чоловіків випробування зазнають сила, мужність, сміливість. Іноді виконати умову неможливо без допомоги чарівних предметів, які додають героєві надлюдських можливостей: By eight o’clock tomorrow morning you must have dug a lake four miles round…, and on it there must be floatinga whole fleet of vessels. And they must range up… and fire a salute of guns. And the very last shot must break the leg of the four-post bed on which my daughter sleeps…(“The Golden Snuff-Box”) [27]. Але також важливими є хитрість, кмітливий розум, знання. Наприклад, поєдинок з велетнем часто не пов’язаний із фізичною силою, оскільки перемогти можна лише хитрістю, мудрістю. Нерідко двобій полягає у відгадуванні загадок. Їх, як правило, загадують нареченому, рідше – наречений загадує коханій чи комусь із її родини. У казці “The Red Ettin” у двобої героя з триголовим чудовиськом, монстр дає йому можливість врятуватися, відгадавши три загадки: he told him that if he could answer him three questions his life should be spared. So the first head asked: “A thing withouy an end, what’s that?” The second head said: “The smaller, the more dangerous, what’s that?” And then the third head asked: “The dead carriyng the living? Riddle me that” [25]. Коли всі три загадки були відгадані, чудовисько втратило свою силу.

Загадки, пропоновані нареченому, здебільшого мають практичний характер – упізнати наречену із заплющеними очима чи з-поміж дванадцятьох однаково вбраних дівчат; знайти наречену (інколи вона при цьому перетворюється на якийсь предмет – шпильку в книжці, голку тощо, який можна побачити лише в дзеркалі); розсмішити її чи змусити заговорити; виконати її завдання чи привезти незвичайний подарунок. У різних країнах світу донині подібними завданнями супроводжується обряд весілля. Тому багато дослідників схильні до думки, що загадки (важкі завдання) запозичені чарівними казками зі стародавніх народних обрядів.

Гендерна несумісність виявляється при аналізі цілей головних героїв – представників різних статей. Герої-чоловіки виконують завдання з метою звільнити свій край від загарбників, велетнів, злої сили тощо. Іноді вони відверто заявляють про бажання прославитися, завоювати повагу інших. Важливою і бажаною для чоловіка винагородою за перемогу є подарунок замка, земель та принцеси-нареченої (але це є одним із способів підвищити власний статус, отримати респектабельний титул). Метою казкової героїні є єдине бажання – вийти заміж. Шлях до цього може бути дуже важким і пролягати через три завдання: виконавши перші два, вона здобуває наречених для своїх двох сестер, і тільки після третього героїчного вчинку отримує своє щастя – багатого чоловіка. Наприклад, відома героїня англійської казки Молі Вупі: After that the king says to Molly: “Molly, you are a clever girl, but if you would do better yet, and steal the giant’s ring that he wears on his finger, I will give you my youngest son for yourself”. Molly said she would try. Також штовхнути жінку на героїчні вчинки може бажання втримати свого чоловіка, який мусить її покинути через її помилку, порушення обіцянки, неправильний вчинок тощо (“The Three Feathers”) [27].

Наступна група поширених медіальних формул служить для зв’язку дії в оповіді на зразок: be this as it may…, they had not gone far before…, або and no sooner had he opened it than out hopped three funny little red men…, де частим є явище інверсії, зокрема винесення вперед часток фразових дієслів. Препозиція частки, що вказує напрямок дії, акцентує швидкість та неочікуваність того, що відбувається. Вказані формули іноді описують шлях головного героя до своєї мети (царства, короля, палацу з принцесою тощо) … and he travelled far and he travelled fast, and he travelled east and west, north and south, over hills, and dales, and valleys, and mountains, and woods, and sheepwalks... Біблейська монотонність досягається за допомогою багаторівневої структури однорідних членів речення, з’єднаних сурядним сполучником and, що підкреслює наполегливість героя, його витримку при подоланні перешкод.

Існує значна кількість формул, за тематикою та функціональним призначенням подібних до ініціальних: Hence, he rode till he reached the seashore where lay a good ship… або …now at last he came to the palace of… . Трапляються формули, якими казкар спонукає слухачів до співучасті або активізує їхню увагу до оповіді, наприклад: Well! As you may imagine…, as you may fancy…, you’ll scarce believe it but…, as we may well think… Іноді зв’язок між читачем та оповідачем настільки оживає, що перетворюється на уявний діалог: he was held in great respect, I promise you! або ... and did it come true, sayst thou? My word! but it did, sure as death!

Отже, дослідження медіальних формул британських народних казок свідчить про такі основні особливості функціонування різних видів медіальних формул: описові наголошують на жіночій зовнішності та чоловічому становищі у суспільств; формули дії обмежують фемінних персонажів домашньо-побутовою сферою, орієнтуючи маскулінних на суспільно значущу діяльність; формули-завдання вимагають від жінок розв’язання реалістичних проблем і вимагають від чоловіків виявлення сили, розуму та мужності.

Аналіз місця вживань та рекурентність мовних формул зі значенням “чоловік-лідер”, жінка – “позитивний персонаж на тлі сім’ї” та у ролі неактивного героя у соціальній сфері доводить, що дитяча казка є одним із чинників творення андроцентричної картини світу.

1. 
   Аппатова В. С. Атрибутика персонажей британской народной волшебной сказки : автореф. дисс. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / В. С. Аппатова. – Одесса, 1990. – 18 с.
   
2. 
   Богатырёв П. Г. Фольклор как особая форма творчества / П. Г. Богатырёв // Вопросы теории народного искусства. – М. : Языки русской культуры, 1971. – C. 372.
   
3. 
   Богатырев П. Г. Язык фольклора / П. Г. Богатырёв // Вопросы языкознания. – М., 1973. – С. 26–32.
   
4. 
   Гейнце И. В. Фразеологические единицы в английском детском фольклоре : автореф. дисс. … канд. филол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / И. В. Гейнце. – М., 1991. – 26 с.
   
5. 
   Єремєєва Н. Ф. Концептуальний простір англійської народної казки : автореф. дисс. … канд. филол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Н. Ф. Єремєєва. – К., 1997. – 19 с.
   
6. 
   Кириллина А. В. Гендер : лингвистические аспекты / Алла Викторовна Кирилина. – М. : Институт социологии РАН, 1999. – 189 с.
   
7. 
   Лещенко О. І. Особливості реалізації антропоцентричності в англомовних казках : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / О. І. Лещенко. – К., 1996. – 21 с.
   
8. 
   Мартынюк А. П. Регулятивна функція гендерно маркованих одиниць мови (на матеріалі сучасного англомовного публіцистичного дискурсу) : автореф. дис. ... доктора філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / А. П. Мартинюк. – Х., 2006. – 41 с.
   
9. 
   Нефьодова О. Д. Особливості лінгвістичної організації тексту британської літературної казки: автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / О. Д. Нефьодова. – Харків, 2001. – 18 с.
   
10. 
    Нефёдова Е. Д. Особенности интертекстуального взаимодействия британской литературной и народной сказок / Е. Д. Нефёдова // Лінгвістична і вербальна комунікація у ХХІ ст. : тенденції і перспективи : матеріали Міжнародної конференції. – К. : Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2000. – С. 38–9.
    
11. 
    Нефёдова Е. Д. Функционирование элементов лингвостилистического оформления народной сказки в тексте британской литературной сказки / Е. Д. Нефёдова // Вісник Харківського держ. ун-ту імені В. Н. Каразіна. – Х. : Константа, 1999. – № 461. – С. 179–186.
    
12. 
    Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки / Владимир Яковлевич Пропп. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Linguist/Propp_2/ index.php
    
13. 
    Пропп В. Я. Морфология сказки / Владимир Яковлевич Пропп. – М. : Наука, 1998. – 168 с.
    
14. 
    Пропп В. Я. Поэтика фольклора / Владимир Яковлевич Пропп. – М. : Наука, 1998. – 334 с.
    
15. 
    Рошияну Н. Традиционные формулы сказки / Николае Рошияну. – М. : Наука, 1974. – 215 с.
    
16. 
    Ткачик О. В. Гендерні стереотипи в англомовному фольклорі : дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Олена Володимирівна Ткачик. – К., 2008. – 204 с.
    
17. 
    Топоров В. Н. Модель мира / В. Н. Топоров // Мифы народов мира : энциклопедия : в 2-х т. / Cост. С. А. Локарев. – М. : Наука, 1992. – Т. 2. – С. 161–164.
    
18. 
    Чистов К. В. Вариативность и поэтика фольклорного текста / К. В. Чистов // История, культура, этнография и фольклор славянских народов : материалы Х международного съезда славистов (21–25 сентября 1983 г.). – М., 1983. – С. 23–29.
    
19. 
    Cameron D. The Feminist Critique of Language / Deborah Cameron. – N. Y. : Routledge, 1998. – 358 p.
    
20. 
    Coates J. Language and sexism / J. Coates // English Teaching Information Circular. – 1985. – P. 6–18.
    

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

21. 
    Children of the Salmon and other Irish Folk Tales / Сomp. by E. O’Faolain. – Dublin : Poolbeg Press Ltd., 1988. – 348 p.
    
22. 
    English Fairy Tales. – Kent : Wordsworth Classics, 1994. – 256 p.
    
23. 
    English Fairy Tales / Сomp. by V. A. Verkhoglyad. – M. : Prosveshcheniye, 1986. – 128 p.
    
24. 
    English Fairy and Other Folk Tales / E. S. Hartland : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.sacred-texts.com/neu/eng/index.htm.
    
25. 
    English Fairy Tales / J. Jacobs. – L. : David Nutt : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.sacred-texts.com/neu/eng/index.htm.
    
26. 
    Famous Folk Tales to Read Aloud / Сomp. by M. Watts. – L. : Golden Pleasure Books, 1965. – 144 p.
    
27. 
    More English Fairy Tales / J. Jacobs. – L. : David Nutt : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.sacred-texts.com/neu/eng/index.htm.
    

Традиційно термін “валентність” означає здатність елемента чи суб’єкта утворювати різноманітні зв’язки: у хімії – між хімічними елементами [6, с. 97; 37, с. 129]; у психології – між емоціями, бажаннями й діями [44]; у лінгвістиці – між словами у реченні та словосполученні [6, с. 97; 37, с. 129]. Валентність регулює сполучення слова з іншими словами, визначаючи закономірності його вживання в певному значеннєвому вираженні. Однак поряд із зазначеним терміном у сучасних лінгвістичних студіях, присвячених дослідженню комбінаторної семантики, широко функціонують й інші, зокрема: “сполучуваність” і “валентність”; “полісемія”, “багатозначність” і “полівалентність”; “неоднозначність” і “амбівалентність”. Всі вони або вживаються як синонімічні, або ж кожному з них приписують схожі за змістом визначення.

Щодо терміна “полісемія” (багатозначність), то його здебільшого розуміють як наявність в одному й тому ж слові декількох, зв’язаних між собою значень, зафіксованих у лексикографічних працях (Ю. Апресян, І. Архіпов, Є. Беляєвська, М. Бреаль, В. Виноградов, В. Єлісєєва, А. Залізняк, Є. Кубрякова, Ф. Литвин, О. Потебня, С. Ульман). Багатозначне (полісемічне) слово, взяте поза контекстом, передає невизначену ситуацію, тому свою реалізацію отримує в конкретному тексті, а також у сполученні з певними групами слів [21, с. 89]. У такому разі одні лексико-семантичні варіанти структури багатозначного слова актуалізуються, а інші – нейтралізуються.

Інший, суміжний із валентністю, термін – “амбівалентність” (неоднозначність) використовують на позначення словом одночасно двох або трьох протилежних значень. Загалом явище амбівалентності є предметом багатьох міждисциплінарних досліджень, зокрема філософії (Р. Барт, Р. Бодріяр, Ж. Дерріда, В. Кірій, Ю. Кристева, Ж. Ліотар), психіатрії (Е. Блейлер, Ю. Дем’янов, Ц. Короленко), психології (В. Асєєв, Т. Зелінська, К. Левін, А. Маслоу, F. van Harreveld), літературознавства (Т. Денисова, С. Водолазька, Н. Панченко), лінгвістики (О. Бабелюк, І. Гетман, Н. Карловська, Н. Котова, Г. Хрестолюбова). Утім для сучасного стану витлумачення лінгвістичного аспекту амбівалентності характерні, з одного боку, фрагментарність, а з іншого, – відсутність системних теорій, які б пояснювали комплексний характер амбівалентності: від її когнітивного підґрунтя до специфіки вияву в постмодерністському художньому тексті. Розглянемо дефініції зазначених понять у науково-теоретичному дискурсі середини ХХ – поч. ХХІ ст.

• 
  визначити поняття валентності слова в онтологічному й епістемологічному ракурсах;
  
• 
  уточнити взаємовідношення явищ полісемії і амбівалентності;
  
• 
  виявити засоби реалізації амбівалентності в постмодерністському художньому тексті.
  

З огляду на кількість актантів виділяють такі типи дієслів: з нульовою валентністю, до яких відносимо безособові дієслова на позначення стану природи, що не вимагають валентного поєднання з іменником; одновалентні дієслова, що мають один актант і виражають процес, у якому бере участь лише одна особа чи один предмет; двовалентні дієслова, які називають процес, де актантами слугують дві особи чи два предмета; тривалентні дієслова, що позначають процес, у якому беруть участь три особи чи предмета. Залежно від того, яку функцію виконує актант, виділяють такі їх види: “prime actant” (перший актант), той, хто здійснює певну дію, “second actant” (другий актант) той, хто відчуває на собі дію, та “tiers actant” (третій актант) – компонент, якому адресовано певний процес [38, с. 121 – 126, 264 – 267]. Якщо ж валентність дієслова порушується, тоді утворюються граматично і комунікативно неповноцінні висловлювання [24, с. 26]. Отже, валентність, за Л. Теньєром, слід визначати як зв'язок дієслова з певною кількістю “порожніх клітинок”, або “вакансій”, що повинні бути заповнені відповідними актантами.

Валентність дієслова розглядають як семантико-синтаксичну категорію на підставі того, що ознакові слова вимагають відповідних контекстних партнерів з відповідними семантичними ознаками, при цьому виключаючи інших [10; 47]. На різноаспектний характер категорії валентності вказує Г. Ґельбіг, розрізняючи: логічну валентність, що відображає відношення між позамовними явищами; семантичну валентність, яка показує аргументи, орієнтовані на деякі змінні до предикатів семантичні класи; синтаксичну валентність, яка репрезентує аргументи, представлені формально-синтаксичними членами речення та різними частинами мови. Виокремлені різновиди валентності, взаємодіючи між собою, водночас по-різному виражають свої особливості реалізації значення.

Й. Ербен, вказуючи, що валентність визначає структуру речення, виділяє, подібно до теорії валентності Л. Теньєра, такі його структурні види: 1) речення з одновалентним дієсловом; 2) речення з двовалентним дієсловом; 3) речення з тривалентним дієсловом; 4) речення з чотиривалентним дієсловом [45, с. 45]. Поряд з обов’язковістю доповнень щодо валентності дієслова, він розглядає також обов’язковість обставин (наприклад, при перехідних дієсловах руху необхідні прийменникові групи, які позначають напрямок) [46, с. 234].

З часом сфера валентного аналізу поширюється й на іменні частини мови [43, c. 223–230; 46, c. 231]. Також представники Московської семантичної школи висунули припущення, згідно з яким певні закономірності сполучуваності властиві не тільки дієсловам, а й іншим частинам мови. При цьому наголошували, що ці лексико-граматичні розряди (прикметники, віддієслівні і відприкметникові іменники), хоча й набувають властивостей валентності, проте тільки відповідно до дієслова. Встановлено, що носії валентності займають відкриті позиції, а так звані “аргументи”, чи “актанти”, вже заповнюють їх [10, с. 108; 36, с. 170 – 171].

Категорію валентності віддієслівних та відприкметникових іменників в українській мові розглядають на тлі дериваційних процесів: виявлено, що відприкметникові іменники, подібно до вихідних прикметникових форм, залежно від кількості валентно зумовлених компонентів поділяються на одно-, дво- та тривалентні [22]. Причому всі семантичні позиції залежних субстантивів кваліфікуються як правобічні.

Валентність виокремлено і як семантико-синтаксичну категорію прикметника [31; 40], зокрема доведено наявність одновалентного, двовалентного і тривалентного предиката якості, двовалентного предиката якості-відношення та якісно-модального відношення, тривалентного предиката якості-відношення (Г. Зандау, К.-Є. Зоммерфельдт). Однак цю валентність прикметника прийнято розглядати більшою мірою як синтаксичну, а не як семантичну категорію. Загалом виявлено, що валентність властива всім повнозначним частинам мови [8], до яких налажать не тільки дієслова, іменники, прикметники, а й прислівники.

Твердження, що валентність передбачає здатність слова вступати у зв’язки з іншими словами на основі свого лексичного значення, запропоноване С. Кацнельсоном, наблизило валентність до лексичної сполучуваності.

Лексичне значення слова відіграє важливу роль у визначенні валентнісних властивостей певної частини мови. Це пояснюється семантичною недостатністю лексичного значення [14; 20], яка потребує контекстного уточнення при сполученні слів у тексті. Тому все частіше дослідження валентності слова стали розглядати у семантичному ключі. З погляду семантики валентністю вважають “властивість значення, в якому містяться “порожні місця” або “рубрики”, що потребують заповнення за аналогією рубрик в анкеті” [20, с. 21]. Виділяють формальну валентність, пов’язану зі словоформою і зумовлену елементами синтетичної морфології у мові, і змістову, що не підпорядковується морфології, а залежить тільки від значення певного слова. Твердження, що “валентність є завершеною в лексичному значенні слова синтаксичною потенцією” [20, с. 20], слугує поясненням здатності слова приєднувати до себе ще й категорійно визначене повнозначне слово. Іншими словами, валентність – це здатність слів реалізовуватися в реченні й будувати зв’язки між собою [20], тобто їх сполучуваність. Звідси, розуміння валентності як синтаксичної здатності лексичного значення слова [20]. У цьому разі поняття “валентності” й “сполучуваності” позначають одне й те ж явище. З огляду на валентність слова, як потенційну його сполучуваність, виділяють лексичну валентність – з іншими словами, лексичними групами або класами слів; морфологічну валентність – з морфемами словозміни; синтаксичну валентність, – здатність слова займати відповідні позиції в тих чи інших синтаксичних структурах [2].

Згодом М.Степанова розмежовує поняття “валентності” і “сполучуваності”, трактуючи валентність як потенційну здатність слова до поєднання з іншими словами, а сполучуваність – як конкретну реалізацію цієї здатності. Розглядаючи валентність певної частини мови відповідно до реалізації слова у реченні та його внутрішньої будови, за основу дослідниця бере як структуру одиниць мови, так і їхню семантику, виділяючи два різновиди валентності: внутрішню та зовнішню. У формально-морфологічному аспекті внутрішню валентність слова трактують як можливість появи після певної його граматичної форми відповідної граматичної форми слова. У семантичному ракурсі зовнішню валентність розглядають як ймовірність появи після відповідного слова певної частини мови [35, с. 17]. Так, внутрішня валентність слова визначається можливістю його сполучення з іншими словами, що належать до тієї чи іншої частини мови і виражені тією чи іншою граматичною формою, як той чи інший член речення, маючи те чи інше лексичне значення [35, с. 14]. Зовнішню валентність трактують як констатацію граматичної форми слова, що бере участь у виявленні його граматичних зв’язків з іншими словами. Проте, функціонуючи в мові як одиниця із зовнішньою валентністю, виявленою в кожному конкретному випадку його мовної реалізації, слово водночас може мати й внутрішню валентність [35, с. 16]. Розмежовуючи ці два різновиди валентності слова, слід зауважити, що зовнішня валентність слова відображає його зовнішній контекст, тобто можливість сполучення з іншими словами у реченні, а внутрішня – форму самого слова, тобто пов’язана з оформленням мотивації слова, її залежністю від відповідної словоутворчої моделі тощо. Таким чином, поняття “внутрішньої валентності” слова позначає загальну закономірність зчеплення у ньому безпосередніх складників, що впливає на словотвірний потенціал слова, а зовнішня валентність слова розкривається його здатністю сполучатися з іншими словами певної частини мови у відповідній граматичній формі як певний член речення.

Розрізняють також семантичну валентність, яка передбачає з'єднання словникових одиниць за наявності однієї певної семантичної особливості в слові, і лексичну, що допускає поєднання слів тільки з певними словами, та синтаксичну, тобто здатність окремих словникових одиниць керувати іншими або бути керованими (Ю. Апресян, Т. Гонтар). Лексична валентність виявляється в семантичному узгодженні, що ґрунтується на повторенні спільних сем у валентних словах, забезпечуючи відповідну семантичну зв’язність тексту [14, с. 20; 34, с. 95].

Однією з мовних універсалій (С. Ульман) уважається здатність слова мати декілька значень, тобто бути багатозначним. Багатозначність (полісемія), зумовлена “людською можливістю порівнювати, асоціювати різні категорії” [25, с. 5]. Щодо вживання обох термінів, то одні вчені вважають їх синонімічними [1; 42], інші ж убачають різницю в їх застосуванні [5; 17].

Багатозначність передбачає наявність в одному слові у межах його семантичної структури багатьох значень, які групуються довкола одного спільного семантичного ядра [26, с. 101]. При цьому розмежовують поняття “полісемії” і “багатозначності”, зазначаючи, що полісемія – це тільки лексична багатозначність, тоді як термін “багатозначність” не містить цього обмеження; під терміном “полісемія” розуміють власне парадигматичні відношення, наявність у слові більше ніж одного значення, а багатозначність може бути і синтагматичною, тобто передбачати можливість тієї чи іншої мовної одиниці мати одночасно два і більше значення [17, с. 20].

Термін “полісемія” (від грец. “poly”: багато і “sēma”: знак) був уведений у лінгвістику 1987 р. М. Бреалем. Це явище, під яким розуміють “багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень” [28, ІІ, с. 560]. Згодом цим терміном стали послуговуватись на позначеняя характерної для різних частин мови наявності у семантиці мовної одиниці більше ніж одного значення. Здебільшого слова можуть мати кілька значень, причому в мовленні в кожному конкретному випадку реалізується тільки одне з них, зумовлене сполучуваністю та контекстом [9, с. 126]. Як правило, полісемію визначають усередині контексту, проте вона може існувати й поза ним. Виокремлюють лексичну і граматичну полісемію [16], коли йдеться про багатозначінсть слів як одиниць лексики. Лексична полісемія означає здатність одного слова позначати різні предмети й явища дійсності. Під граматичною полісемією мають на увазі позначення різних граматичних форм слів у реченні. Явище полісемії здебільшого розуміють як зафіксовані у лексикографічних джерелах різні лексичні значення багатозначних слів (наприклад, дієслово to keep має понад 100 значень, залежно від поєднання з іншими словами та різноманітними формами фразових дієслів).

Таким чином, полісемію трактують як “наявність в одного й того ж слова декількох, пов’язаних між собою значень, що виникають у результаті видозміни і розвитку первісного значення цього слова” [3, с. 335]. Слід зазначити, що в художньому тексті одні й ті ж слова можуть мати зовсім різні значення. З огляду на це виділяють прямі значення слова, в яких основною ознакою є конкретність і реалістичність, та переносні (завжди пов’язані з прямими), на основі яких виникають образні стилістичні засоби – метафора, метонімія і синекдоха. Взаємозв’язок між цими двома різновидами значення розкривається за певними семантичними ознаками, що реалізуються в художньому тексті. До прикладу, дієслово to browse має такі значення: 1) “if animals browse, they feed on plants, especially leaves on trees” – пастися, об’їдати або общипувати рослини; 2) “to look an information or pictures in a book or magazine, without looking for anything in particular” – переглядати малюнки у книжці або журналі, не шукаючи чогось особливого; 3) “to look at things in a shop without being sure whether you want to buy anything” – безцільно вештатися по магазинах; 4) “to look for information on a computer, especially on the Internet” – переглядати інформацію в Інтернеті; 5) “to look at a website on the Internet” – переглядати веб-сайт в Інтернеті [48, c. 182]. Спільним семантичним ядром для наведених значень дієслова to browse є “ліниво, повільно рухатися без будь-якої чіткої мети”. А тому можемо стверджувати, що явище полісемії формується на підставі подібності чи суміжності [28, ІІ, c. 243] двох або кількох предметів чи явищ, названих певним словом. Для правильного розуміння речення чи словосполучення необхідно брати до уваги значення всіх складових його частин, поданих в конкретному фрагменті тексту.

Однією з основних властивостей слова є його неоднозначність [27, с. 8], яку вважають результатом взаємозв’язку структури змісту слова з реальним контекстом [там само], що сприяє або перешкоджає реалізації різних потенцій слова. Поняття “неоднозначності” тісно пов’язане з поняттям “амбівалентності”, що стало ключовим у постмодерністській поетиці. Саме в постмодерністському художньому тексті втілюються різні види полярних, амбівалентних емоцій – задоволення і невдоволення, радість і сум, добро і зло, любов і ненависть тощо.

Поняття “амбівалентності” було введено в науковий обіг на початку ХХ ст. швейцарським лікарем-психіатром Е. Блейлером. Цей термін позначає одну з істотних ознак шизофренії – психічного захворювання, ознаками якого є розщеплення свідомості хворого внаслідок суперечливого ставлення до об’єкта і яке виявляється у порушенні єдності психічних процесів, прогресуючій емоційній і моральній замкненості [7]. У такому стані людина переживає стосовно іншої полярні емоції, висловлює судження, які суперечать одне одному, і постійно вагається під час прийняття конкретного рішення.

Термін “амбівалентність” (від лат. “ambo”: обидва і “valentia”: сила, міць) трактують як “двозначність, у якій кожна з двох настанов урівноважується протилежною” [28, І, с. 58]. Іншими словами, амбівалентність – це явище, для якого характерне вираження й сприйняття одночасно двох протилежних значень, що створює суперечливе, двоїсте емоційне переживання зображеного в художньому тексті, зокрема одночасний прояв симпатії та антипатії.

У літературознавстві амбівалентність визначають як художню гру на межі вигадки та реальності [11; 15; 32]; в лінгвістиці – як поєднання протилежних значень лексичних одиниць різного лінгвістичного статусу (слів, словосполучень, речень, надфразних єдностей) у тексті [4; 12; 13; 19; 23; 41]. З позиції словоцентричного підходу амбівалентність визначають як “реалізацію двох або трьох парадигматично протипоставлених елементів плану змісту, якими можуть бути як окремі значення слова, так і семи” [12, с. 2 – 3]. Двозначність (або двоплановість) у художньому тексті базується на менших, ніж значення слова, елементах плану змісту – семах. Якщо ж для тексту характерна багатозначність, то йдеться про входження структури слова одразу до декількох парадигм.

У художньому тексті амбівалентність розуміють “як контраст між тим, чим речі є, і тим, чим вони здаються <…>” [39, с. 60 – 61]. До прикладу: “The Dead Father's head. The main thing is, his eyes are open” [49, с. 3] – Голова мертвого батька. Головне те, що його очі відкриті. Амбівалентність цього фрагмента з постмодерністського художнього тексту виявляється в тому, що наратор постійно створює мінливий у своїй валентності світ, який балансує на межі вигадки й реальності. Протягом усього твору спостерігаємо своєрідну “живучість” мертвого батька головного героя: він спілкується з сином, частини його тіла рухаються, тому він і сприймається як живий. Амбівалентність ситуації полягає у тому, що описана голова батька з відкритими очима може належати як трупові, так і живій людині. На цій неоднозначності побудоване подальше повістування. Ще один приклад: “Dead, but still with us, still with us, but dead” [49, c. 3] – Мертвий, але все ще з нами, все ще з нами, але мертвий. Особлива структура наведеної паралельної конструкції (хіазму) (А→В : В→А) спонукає читача до переосмислення поданої вище інформації. Проте таке переосмислення лише ще раз заплутує читача й ускладнює цілісне сприйняття твору.

Амбівалентність у постмодерністському художньому тексті створюється автором, на нашу думку, навмисно, щоб заплутати читача, створити умови “штучного нерозуміння” описаної ситуації. Тому явище амбівалентності в постмодерністській поетиці дістало назву “інтенційна амбівалентність” [18], що реалізуються за допомогою відповідних стилістичних засобів і прийомів, серед яких виділяють антитезу, оксюморон, метафору, повтор, порівняння тощо.

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що в рамках комбінаторної семантики валентність трактують як властивість слова, що відображає потенційну сполучуваність мовних елементів і визначає здатність приєднувати до себе інші мовні елементи, здебільшого того ж рівня. Згідно із семантико-синтаксичним підходом валентність розуміють як здатність слів поєднуватися з іншими словами, маючи при цьому певну кількість відкритих позицій, що потребують заповнення відповідними одиницями певної семантичної категорії. За текстоцентричного підходу валентність трактують як здатність мовного елемента мати певне значення у зв’язку з контекстом, у якому вона реалізована. Полісемію визначаємо як наявність в одного й того ж слова декількох, пов’язаних між собою значень, що виникають унаслідок видозміни і розвитку первісного значення цього слова. Під поняттям “амбівалентність” розуміємо неоднозначне поєднання протилежних значень лексичних одиниць у процесі сприйняття дійсності загалом та постмодерністського художнього світу зокрема.

1. 
   Апресян Ю. Д. Лексическая семантика : Синонимические средства языка / Юрий Дереникович Апресян. – М. : Наука, 1974. – 367 с.
   
2. 
   Арнольд И. В. Семантическая структура слова в современном английском языке и методика ее исследования (на материале имени существительного) / Ирина Владимировна Арнольд. – Ленинград : Просвещение, 1966. – 192 с.
   
3. 
   Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / Ольга Сергеевна Ахманова. – М. : URSS, 2007. – 569 с.
   
4. 
   Бабелюк О. А. Принципи постмодерністського текстотворення сучасної американської прози малої форми : [монографія] / Оксана Андріївна Бабелюк. – Дрогобич : ТзОВ “Вимір”, 2009. – 296 с.
   
5. 
   Баранов А. Н. Немецко-русский и русско-немецкий словарь лингвистических терминов (с английскими эквивалентами) : в 2-х т. / А. Н. Баранов, Д. О. Добровольский. – М. Наука, 1993.
   
6. 
   Бибик С. П. Словник іншомовних слів : тлумачення, словотворення та слововживання / С. П. Бибик, Г. М. Сюта / За ред. С. Я. Єрмоленко. – Харків : Фоліо, 2006. – 623 с.
   
7. 
   Блейлер Э. Аффективность, внушение, паранойя / Эйген Блейлер. – М. : Центр психолог. культуры, 2001. – 208 с.
   
8. 
   Бондцио В. Теория валентности и обучение языку / В. Бондцио // Иностранные языки в школе. – 1977. – № 5. – С. 14–25.
   
9. 
   Верба Л. Г. Порівняльна лексикологія англійської і української мов / Лідія Георгіївна Верба. – Вінниця : Нова Книга, 2008. – 248 с.
   
10. 
    Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / Іван Романович Вихованець. – К. : Наукова думка, 1988. – 256 с.
    
11. 
    Водолазька С. А. Постмодерністські акценти у творчості Емми Андієвської : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.01.01 “Українська література” / С. А. Водолазька. – К., 2003. – 16 с.
    
12. 
    Гетман И. М. Лексико-семантические средства создания амбивалентности в английском языке : автореф. дис. … канд. филол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / И. М. Гетман. – М., 1975. – 23 с.
    
13. 
    
    
    жүктеу/скачать 2.89 Mb.
    
    Достарыңызбен бөлісу: