ЕНАНТІОСЕМІЧНІ ЕЛЕМЕНТИ ЛАТИНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

У мовах, що прогресують у плані організації своєї лексичної структури, реакція формоутворення у відповідь на семантичні розгалуження, які відбулися, була швидшою, ніж у мовах, що розвивалися повільнішими темпами.

– критично проаналізувати окремі витлумачення енантіосемії;

– обґрунтувати доцільність розмежування енантіосемії від суміжних явищ, насамперед від антифразису;

– виявити лексеми з енантіосемічним навантаженням у діахронічному аспекті (від латинської мови до сучасних романських мов);

– встановити тенденцію до зберігання/втрати енатіосемічних елементів латинського походження у романських мовах.

Звертаючись до вивчення проявів енантіосемії у мові, потрібно вкотре звернутися до витлумачення цього поняття, яке не є однозначним у наявних формулюваннях лінгвістів.

У ряді праць з лексичної семантики (через наукову етику не будемо наводити їхні точні назви) спостерігаємо змішування різних суміжних з енантіосемією понять [22; 23]. На особливу увагу заслуговує проблема диференціації енантіосемії та антифразису. В цьому аспекті енантіосемічні значення в межах окремої лексеми не є недоліком. Вони поширені в сучасних мовах ще більшою мірою, ніж у давніх. Дійсно, якщо розуміти енантіосемію у широкому смислі, тобто включати до її складу ще й антифразис, то будь-яке слово стає потенційно енантіосемічною сутністю, оскільки залежно від інтонаційних та комунікативно-ситуативних умов воно може набувати як позитивної, так і негативної маркованості базової семантики. Для того, щоб уникнути плутанини, енантіосемію варто розгляди як “внутрішньолексемну поляризацію” (Л. Бєссонова) значень, а не набуту у процесі функціонування лексеми як стилістичного чи образного засобу.

Поляризація в межах окремого слова, за спостереженнями О. Соколова, має прихований характер і лише опосередковано виражається за допомогою формальних засобів мови [20]. Наявність у структурі значення слова полярних компонентів, як зауважує Л. Бєссонова, обов'язково передбачає ще й спільні семантичні компоненти як основу протиставлення, що, власне, й забезпечує тотожність слова у плані змісту. Що ж до формального вираження, то тотожність слова підтримується його єдиною матеріальною оболонкою. У такому разі енантіосемія зумовлена асиметричністю мовного знака, коли план змісту не має однозначного відповідника в плані вираження [4]. Дослідниця розглядає поляризацію сем як частковий випадок процесу диференціації сем, коли, поряд із антонімічним протиставленням значень того самого слова, виявляється інший набір сем, який ще більше розрізняє ці значення, у зв'язку з чим виникає необхідність проведення дослідження енантіосемічної лексики за допомогою комбінованої методики [5].

Визначення енантіосемії як поляризації аксіологічного значення, тобто індукування протилежного за оцінним знаком аксіологічного значення (пор., напр.: англ. groovy “приємний, гарний, чудовий”, “привабливий, цікавий, модний” > “нудний, неприємний”; crazy “божевільний” > “чудовий, сучасний”; hard-nosed ”занадто впертий, непереконливий” > розм. “практичний, розумний”) дало підстави Т. Антонченко розглядати її в парадигмі таких мовних явищ, як меліорація / пейорація і нейтралізація, що є основними напрямами й різновидами семантичних змін у структурі слова, які зумовлюють утворення аксіологічно переосмислених новоутворень [1].

Повертаючись до розмежування енантіосемії та антифразису, наведемо позицію О. Ахманової, яка пропонує такі витлумачення цих понять: енантіосемія – це “здатність слова, морфеми та ін. виражати антонімічні значення поза залежністю від контекстних мовних обставин”, а антифразис є “тропом, що створюється внаслідок вживання слів у протилежному значенні (у сполученні з особливим інтонаційним контуром)” [2, с. 526].

Окремі лексеми мають у своїй семантичній парадигмі значення, які не є цілком антонімічними, але виявляють ознаки різнополюсної спрямованості. І. Дементьєва пропонує вважати їх окремим типом енантіосемії [10, с. 25]. Таких випадків у сучасних мовах більше, ніж суто антонімічних поєднань лексичних значень. Ще раз зазначимо, що до суто енантіосемічних їх можна відносити лише за умов відсутності ознак метафоричного сприйняття. Найчастіше значення лексеми, що виникають у результаті її вживання як антифразису, у тлумачних словниках не фіксується, але деякі з них стали настільки поширеними, що почали сприйматися як окремі самостійні значення лексеми. Утворені семантичні протилежності неможливо розглядати як прояви енантіосемії до тих пір, поки одне з них сприймається як троп. На жаль, цей факт для І. Дементьєвої не є принциповим. Будь-які різнополюсні значення лексеми вважаються дослідницею енантіосемічними, включаючи й ті пари, де одне зі значень є утвореним метафорично [10, с. 23–25]. Некоректне розуміння сутності поняття “енантіосемія” призвело її до помилкових висновків: “Енантіосемія є засобом, що перешкоджає надмірності форми у лексичній системі мови, обмежує кількісне збільшення мови, а також однією з умов її нормального функціонування і розвитку” [10, с. 26].

У рамках цієї статті аналізуємо лише ті енантіосемічні явища (без будь-яких елементів антифразису), які внаслідок дешифровки змісту сприймаються неоднозначно. Досліджуючи лексеми з енантіосемічним навантаженням у діахронічному аспекті (від латинської мови до сучасних романських мов), з’ясуємо, чи простежується тенденція до втрати подібних явищ і як відбувається процес вивільнення від енантіосемії у мовах романської групи.

Для аналізу обрано окремі поодинокі латинські лексеми, що явно виявляють свою енантіосемічну сутність, зокрема: odor ‘запах, аромат / сморід’; obēsus ‘жирний, гладкий / худий, охлялий’; medicīna – ‘лікарська наука, лікувальний засіб; отрута’; portentum ‘диво, дивне явище / потвора, виродок’; hospes ‘чужоземець, чужак / гість, хазяїн, що виявляє гостинність’; lascīvus ‘веселий, грайливий, пристрасний / похітливий, розбещений, нахабний’. Простежимо подальший розвиток семантики цих форм у романських мовах.

Семантичне наповнення лат. odor позначає ‘запах’, ‘сморід, ‘аромат’: первинно поняття ‘поганий запах’ та ‘добрий запах’ не були диференційовані, тобто розрізнявся тільки ‘запах загалом’. Згодом люди усвідомили різноманітні якості запаху. Цей процес частково знайшов своє формальне відображення вже на латинському мовному підґрунті: поряд з лат. odor, що об’єднує у своїй формі всі три значення ‘запах’, ‘сморід, ‘аромат’, утворюється іменник на позначення негативної характеристики запаху – лат. fāetor ‘сморід’. Однак поява цієї лексеми не сприяла вилученню зайвого значення ‘сморід’ із семантичного ряду лат. odor.

Романські ж мови подолали цей недолік: фр. odeur, ісп. olor, порт. odor, рум. odor вже не позначають безпосередньо ‘сморід’ і, відтак, більш не є енантіосемічними одиницями. Винятком є італ. odore, в семантичному навантаженні якого зберігається, як і в латині, негативне значення. Чіткої диференціації понять ‘запах’ та аромат’ у романському мовному матеріалі не відбулося. Більшість лексем, що вживаються у значенні ‘запах’, можуть паралельно позначати ‘приємний запах, аромат’ самі по собі, без додавання певного означення (напр., фр. arôme, фр. senteur, фр. montant, ісп. perfume, італ. odore, італ. profumo), а ті форми, які мають значення ‘аромат, пахощі’ відокремлено від семантики ‘запах’, розвивають інші значення (напр., фр. parfum ‘аромат, ароматизатор, парфуми, ефірне мастило’, італ. aroma ‘аромат, прянощі, пахощі, букет вина’), що також перешкоджає однозначному сприйняттю лексеми в межах неширокого контексту.

Серед значної кількості лексем, що розвинули романські мови для позначення різноманітних якостей запаху, існують і більш однозначні в плані вираження семантики ‘приємний запах’ (напр., італ. fragranza, ісп. fragancia). Однак загалом за лексемами, що утворюють ЛСГ одиниць з архісемою ‘запах’ у романських мовах, слід визнати асистемний та невпорядкований характер. Головною причиною цього є наявність лексем з надмірно широкими семантичними парадигмами, що утворилися не стільки внаслідок гальмування романських мов у плані формотворення та низької швидкості процесу елімінації значень, що втратили свою актуальність у зв’язку з утворенням для них окремих лексем. Так, у французькій мові для позначення понять ‘запах’ та ‘аромат’ використовується 11 лексем, з них лише 4 (фр. arôme, flaveur, odeur, senteur) мають не більше ніж 3 значення; в іспанській мові з 6 зафіксованих в аналізованих словниках лексем 3 мають більше ніж 7 значень (ісп. olor, perfume, viento); в італійській мові таких лексем також 3 з 6 (італ. odore, profumo, fiato).

У романських мовах теж можна виділити лексеми, що найчастіше використовуються у загальному значенні ‘запах’ і претендують на статус уніформи для відображення даної семантики. Такими словами можна вважати похідні від лат. odor. Більшість з них – багатозначні (напр., ісп. оdor – 8 значень, італ. оdore – 7 значень), внаслідок чого вони, на відміну від рос. запах, не характеризуються необхідною для узагальнюючого поняття чіткістю та сконцентрованістю семантичного навантаження.

Порівнявши лексичні засоби вираження загального поняття ‘запах’ та його відтінків у романських мовах, можна зробити такий висновок: більшість із цих засобів на сучасному етапі розвитку цих мов позбулися антонімічних за значенням елементів із семантичної парадигми лексем, похідних від лат. odor, і в цьому безперечно треба вбачати риси прогресу. Ситуація зі втратою одного з антонімічних понять, що виражаються однією лексемою, спостерігається не тільки з лат. odor.

У напрямку подолання елементів енантіосемії розвиваються також романські похідні від лат. obēsus. Фр. obèse, ісп. obeso, іт. obeso, порт. obeso, рум. obez зберігають лише семантичне значення ‘жирний, гладкий’, втрачаючи семантику ‘худий, охлялий’. Аналогічною є ситуація із лат. medicīna, яке у романських мовах вживається лише із позитивною семантикою ‘лікарська наука, лікувальний засіб’, перевантажуючи реалізацію негативного значення ‘отрута’ на інші лексеми.

У тих романських мовах, в яких збереглися форми, споріднені з лат. portentum (іт. portento ‘диво, дивне явище’, ісп. portento ‘диво’) відсутнє негативне значення ‘потвора, виродок’, властиве відповідній латинській лексемі.

Диференціацію протилежних понять, що первинно виражалися однією й тією ж формою, – слід вважати ознакою лінгвістичного прогресу з точки зору простоти і легкості розуміння. Однак далеко не в усіх випадках семантичні диференціації романських мов досягли одного й того ж рівня. Чимало лексем романських мов (навіть при емпіричному спостереженні за матеріалами словників) досі зберігають енантіосемію. Здебільшого цей лінгвістичний факт стосується галло-, іберо- та італо-романських мов. Балкано-романські ж мови, завдяки своїм тісним зв’язкам зі слов’янськими наріччями, виявляють інтенсивніший рух до моносемії. Так, латинська лексема hospes ‘чужоземець, чужак, гість, хазяїн, що виявляє гостинність’ у румунській мові дала два типи похідних: для позначення поняття ‘гість’ – рум. oaspete і для реалізації семантики ‘хазяїн’ – рум. stăpĭn, gospodar.

Ісп. huésped та італ. ospite зберегли обидва семантичні різновиди в межах однієї лексеми, хоча у цих мовах існують і окремі лексичні одиниці для позначення поняття ‘хазяїн’, похідні від лат. hospes – ісп. hospedador і італ. ospitante ‘хазяїн у відношенні до гостя’. Французька мова для визначення сукупності понять ‘гість’ та ‘хазяїн’ використала іншу латинську лексему hostis ‘ворог, чужоземець’ (у французькій мові ця лексема перетворилася на форму hôte), що є також джерелом фр. hostile, ісп. hostil, італ. ostile ‘ворожий’, порт. hoste, рум. oaste ‘військо, рать’. Зазначимо, що латинські лексеми hostis і hospes (а відповідно рос. гость та господин) мають єдине лексичне і семантичне джерело. На єдність форм вказує паралелізм приголосних p / t [14], а на існування колись єдиного семантичного ядра – наявність лексем, що поєднують у своїй семантичній парадигмі обидва енантіосемічні значення. Аналогічним є процес подальшого семантичного перетворення лат. lasсīvus ‘веселий, грайливий, пристрасний, похітливий, розбещений, нахабний’, еквіваленти якого в іспанській (lascivo) та італійській (lascivo) мовах поєднують позитивні й негативні ознаки – ‘веселий, грайливий’ та ‘розбещений, нахабний’. У румунській мові за рефлексами лат. lasсīvus (рум. lasciv) збереглася тільки негативна семантика.

У французькій мові ряд енантіосемічних одиниць є значно більшим. Вищенаведений перелік лексем, енантіосемічних за своїм семантичним навантаженням, можна доповнити такими питомими французькими мовними утвореннями: consultant ‘людина, яка надає консультації’ / ‘людина, яка отримує консультації’; louer ‘здавати (кімнату)’ / ‘винаймати кімнату’; apprendre ‘вчитися’ / ‘навчати’, asseoir ‘садити’ / ‘ставити’, une complaisance ‘люб’язність, послужливість’ / ‘потурання’, paillard ‘розпутний’ / ‘вільний, грайливий’; délurer ‘розбуркати, пробудити розторопність’ / ‘зробити розв'язним, паскудним’; dépister ‘знаходити слід’ / ‘збивати зі сліду’; déposer ‘скидати, знімати з себе’ / ‘наносити (пісок та ін.)’; chasser ‘виганяти, відганяти’ / ‘забивати, вганяти’; copie ‘копія’ / ‘оригінал (рукопису)’; minutieux ‘кропіткий, ретельний’ / ‘дріб’язковий’ та ін.

Романські зіставлення доводять правоту тих лінгвістів, які вказують на енантіосемічну та дифузну природу першослів [14, с. 51]. У зв’язку з природним прагненням мови до ясності вираження понять енантіосемічні єдності у процесі розвитку диференціюються у протилежних семах, а відтак, маємо вже не одну, а дві окремі лексеми. Швидкість формальної диференціації енантіосемічних понять, що сягають єдиного джерела, не є однаковою. Ті наріччя, які цілком звільнилися від поєднання протилежних значень у рамках однієї лексеми, мають більш організовану семантичну структуру. Романські ж мови, як правило, і дотепер зберігають поєднання різнополюсної семантики в одній лексемі.

1. 
   Антонченко Т. М. Основні тенденції аксіологічних змін у семантичній структурі американізмів : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Т. М. Антонченко. – К., 2000. – 20 с.
   
2. 
   Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / Ольга Сергеевна Ахманова. – М. : URSS, 2007. – 569 с.
   
3. 
   Бессонова Л. Е. Глагольная префиксальная энантиосемия в русском языке : автореф. дисс. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.01 “Русский язык” / Л. Е. Бессонова. – Днепропетровск, 1983. – С. 16–18.
   
4. 
   Бессонова Л. Е. О семантических особенностях внутрилексемной поляризации глаголов / Л. Е. Бессонова // Исследования лексической и грамматической семантики современного русского языка : сб. науч. тр. – Симферополь, 1983. – С. 47–57.
   
5. 
   Бессонова Л. Е. Преломление лексикологической концепции проф. О. М. Соколова “Практической лексикологии русского языка” / Л. Е. Бессонова, Н. Н. Ничик, А. В. Петров, Л. А. Петрова // Ученые записки Томского нац. ун-та. – 2007. – Т. 20 (59). – С. 21–22.
   
6. 
   Бойко Н. І. Реалізація експресивних властивостей енантіосемічних лексем у мовотворчості О. Довженка / Н. І. Бойко // Література та культура Полісся. – Ніжин, 2000. – Вип. 13. – С. 116–124.
   
7. 
   Бойко Н. І. Українська експресивна лексика : проблеми семантики і функціонування : автореф. дис. ... доктора філол. наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / Н. І. Бойко. – К., 2006. – 36 с.
   
8. 
   Борш А. П. Русско-молдавский словарь : 61000 слов / А. П. Борш, И. Н. Запорожан. – Кишинев : Молд. сов. энциклопедия 1981. – 835 с.
   
9. 
   Ганшина К. А. Французско-русский словарь : 51000 слов / Клавдия Александровна Ганшина. – М. : Рус. яз., 1990. – 960 с.
   
10. 
    Дементьева И. А. Вопросы энантиосемии в английской глагольной лексике / И. А. Дементьева // Лексико-номинативные свойства английского языка (Статика и динамика) : сб. науч. трудов Московского ин-та иностр. языков имени Мориса Тореза. – Вып. 310. – М., 1988. – С. 21–27.
    
11. 
    Донець М. М. Історія та лінгвістичний статус поняття “енантіосемія” / М. М. Донець // Вісник Харків. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. Сер. Філологія. – Х., 2008. – Вип. 53. – № 798. – С. 17–20.
    
12. 
    Ецко И. И. Молдавско-русский словарь / Ред. Т. Ф. Челак. – Chişinău : Глав. ред. Молдавской сов. энциклопедии, 1961. – 778 с.
    
13. 
    Иванов С. З. Румынско-русский словарь / С. З. Иванов, В. С. Сорбалэ, Ф. Ф. Горчак. – М. : Русский язык, 1980. – 152 с.
    
14. 
    Луценко Н. А. Введение в лингвистику слова / Николай Алексеевич Луценко. – Горловка : Изд-во ГДПИИМ, 2003. – 144 с.
    
15. 
    Луценко Н. А. Предикативная природа слова / Н. А. Луценко // Лінгвістичні студії. – Вип. 11. – Донецьк, 2002. – С. 166–177.
    
16. 
    Майзель Б. Н. Итальянско-русский словарь : 55000 слов / Б. Н. Майзель, Н. А. Скворцова. – М. : Русский язык, 1999. – 944 с.
    
17. 
    Марр М. Я. Вибрані твори / Микола Якович Марр. – К. : Вид-во Академії наук УРСР, 1937. – Т. 1. – 269 с.
    
18. 
    Плющ Н. Н. Слово у мові і мовленні (явище мовленнєвої енантіосемії) / Н. Н. Плющ // Культура слова. – 1988. – Вип. 34. – С. 45–47.
    
19. 
    Португальсько-український словник / Упоряд. М. Шекета. – К. : Віпол, 1999. – 320 с.
    
20. 
    Соколов О. М. Наблюдение над словообразовательной энантиосемией в русском и болгарском языках / О. М. Соколов // Вопросы словообразования в индоевропейских языках. – Томск, 1979. – Вып. 3. – С. 55–64.
    
21. 
    Соколов О. М. Некоторые особенности семантической структуры слова в русском языке / О. М. Соколов // Семантика в преподавании русского языка как иностранного. – Х., 1988. – Вып. 2. – С. 66–67.
    
22. 
    Соколов О. М. Про дієслівну енантіосемію в російській та болгарській мовах / О. М. Соколов // Проблеми слов’янознавства. – 1980. – Вип. 21. – С. 90.
    
23. 
    Соколов О. М. Энантиосемия в кругу смежных явлений / О. М. Соколов // Науч. докл. высш. шк. : Филол. науки. – 1980. – № 6 (120). – С. 39, 42.
    
24. 
    Тараненко А. А. Энантиосемия-спорадичность или регулярность? / А. А. Тараненко // Актуальные проблемы исторической лексикологии и лексикографии восточнославянских языков : тезисы докл. – Днепропетровск, 1988. – С. 174–176.
    
25. 
    Тараненко О. О. Енантіосемія / О. О. Тараненко // Українська мова : Енциклопедія / Редкол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк. – К. : Вид-во “Укр. енцикл.” імені М. П. Бажана, 2004. – С. 172.
    
26. 
    Федоренко Т. А. Энантиосемия в современном украинском языке : дис. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.02 “Украинский язык” / Татьяна Алексеевна Федоренко. – К., 1989. – 159 с.
    
27. 
    Французско-русский словарь активного типа / Под ред. В. Г. Гака, Ж. Триомфа. – М. : Рус. яз. 2001. – 1055 с.
    
28. 
    Шерцль В. И. О словах с противоположными значениями (или о так называемой энантиосемии / В. И. Шерцль // Филологические записки. – Воронеж. – 1883. – Вып. V–VI. – С. 1–39.