потік мають свою історію.
Та мало хто знає про гору Горган Веснарковий та по
лонину Веснарка.
Кажуть, що давним-давно жив у лісі старий дід, такий
старий, як Усесвіт. У нього була дочка, і звали її Василина.
Та таку вона мала вроду, що словами про неї сказати не
можна.
Хто дивився на неї, то бачив перед собою весну.
Тому її часто називали Ве.села Весна, а згодом охрестили
Веснаркою.
Одного разу через місцину, де жили батько з дочкою,
проганяв молодий вівчар стадо.
Випадково зустрілися на галявині пастух та Веснарка
й покохали одне одного. Але старий батько був проти шлю
бу дочки з вівчарем.
Нелюдською злобою закипіла душа батька. Однієї тем
ної ночі старий підступно вбив хлопця.
Дівчина не відходила від місця, де пролилася кров її
милого.
«Боже справедливий, — зверталася Веснарка до Гос
пода. — Не змогла я принести користі в парі з коханим, то
дозволь мені послужити людям».
Невдовзі дівчина зникла. Ніхто не знає, де вона поді
лася, але кажуть, що Веснарка перетворилася на прекрасну
полонину.
А що ж сталося з батьком? Господь дав йому іншу долю.
«Маєш, чоловіче, — сказав йому Бог, — не серце, а камінь,
тому й мусиш стати каменем^авіки. Щоб бачив ти щастя
людей, поки воно не розтопить твого серця».
Відтоді височить Горган сивий-сивий і в німому мов
чанні дивиться навкруги. Кажуть, що вночі, якщо близько
підійти до нього, можна побачити, як здригається камінь
від німого плачу...
— 142 —
Легенди Карпат
ЛЕГЕНДА ПРО ШЕПІТ СМЕРЕК
У сиву давнину, коли навколо буяли дивовижні дере
Достарыңызбен бөлісу: |
