1. Предмет, задачи та методи психології


Закономірності при відчутті



бет2/3
Дата21.06.2016
өлшемі169 Kb.
#151729
1   2   3

Закономірності при відчутті


Виділяють дію таких закономірностей при відчутті:

  • Порогом чуттєвості називають психологічну характеристику залежності між інтенсивністю відчуття та силою подразника. Пороги бувають: нижній абсолютний, верхній абсолютний та поріг чуттєвості до різниці. Пороги обмежують зону чуттєвості аналізатора щодо конкретного виду подразників.

  • Адаптація — пристосування чуттєвості органа відчуття до постійно діючого подразника , що призводить до зниження або підвищення порогів відчуття.

  • Взаємодія відчуттів — зміна чуттєвості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої.

  • Контраст відчуттів — зміна інтенсивності та якості відчуттів під впливом попереднього, або паралельнодіючого подразника.

  • Синестезія — збудження відчуттями однієї модальності відчуттів іншої модальності (наприклад, холоду від білого кольору).


[ред.] Види людських відчуттів


У різних школах по-різному ставляться до проблеми сенсорних процесів. Російський психолог Б.Г. Ананьєв у роботі «Теорія відчуттів» виділив найбільше число відчуттів — 11.

[ред.] Дистантні відчуття


  1. Зір

  2. Слух

  3. Нюх

[ред.] Контактні відчуття


  1. Смак

  2. Тактильні відчуття

  3. Дотик

  4. Біль

  5. Температурні відчуття

  6. Вібраційні відчуття

[ред.] Глибинні відчуття


  • Чуттєвість від внутрішніх органів

    • М'язова чуттєвість

Вестибулярна чуттєвість
13. Сприйняття, його види та властивості.
Восприятие (перцепция, от лат. perceptio) — познавательный процесс, формирующий субъективную картину мира. Это психический процесс, заключающийся в отражении предмета или явления в целом при его непосредственном воздействии на органы чувств. Восприятие — одна из биологических психических функций, определяющих сложный процесс приёма и преобразования информации, получаемой при помощи органов чувств, формирующих субъективный целостный образ объекта, воздействующего на анализаторы через совокупность ощущений, инициируемых данным объектом. Как форма чувственного отражения предмета, восприятие включает обнаружение объекта как целого, различение отдельных признаков в объекте, выделение в нём информативного содержания, адекватного цели действия, формирование чувственного образа.

Свойства восприятия


  • Предметность — объекты воспринимаются не как бессвязный набор ощущений, а составляют образы конкретных предметов.

  • Структурность — предмет воспринимается сознанием уже в качестве абстрагированной от ощущений смоделированной структуры.

  • Апперцептивность — на восприятие оказывает влияние общее содержание психики человека.

  1. Контактность (константность) — на восприятие оказывают влияние обстоятельства, в которых оно происходит. Но несмотря на это восприятие остается относительно неизменным.

  • Избирательность – преимущественное выделение одних объектов по сравнению с другими.

  • Осмысленность — предмет сознательно воспринимается, мысленно называется (связывается с определённой категорией), относится к определённому классу

Осмысление состоит из этапов:

  • Селекция — выделение из потока информации объекта восприятия

  • Организация — объект идентифицируется по комплексу признаков

  • Категоризация и приписывание объекту свойств объектов этого класса

Факторы восприятия

[править] Внешние


  1. Размер

  2. Интенсивность (в физическом или эмоциональном плане)

  3. Контрастность (противоречие с окружением)

  4. Движение

  5. Повторяемость

  6. Новизна и узнаваемость

[править] Внутренние


Установка восприятия — ожидание увидеть то, что должно быть увидено по прошлому опыту. Потребности и мотивация — человек видит то, в чём нуждается или что считает важным. Опыт — человек воспринимает тот аспект стимула, которому научен прошлым опытом. Я-концепция — восприятие мира группируется вокруг восприятия себя. Личностные особенности — оптимисты видят мир и события в позитивном свете, пессимисты, напротив, — в неблагоприятном.

Три механизма селективности восприятия: [1] Принцип резонанса — соответствующее потребностям и ценностям личности воспринимается быстрее, чем несоответствующее. Принцип защиты — противостоящее ожиданиям человека воспринимается хуже. Принцип настороженности — угрожающее психике человека распознаётся быстрее прочего.



Пам'ять, основні класифікації типів пам'яті.

      1. Па́м'ять - психологічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Види пам'яті


Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

  • мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

  • довільна — цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і ефективність запам'ятовування тут залежить від прийомів, цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

  1. рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

  2. емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

  3. образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

  4. словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

  1. сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

  2. короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

  3. довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

  4. оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший складає 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.

Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довготривалій пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.



15. Основні процеси пам'яті, їх характеристика.

Процесами пам'яті (тобто мнемічними процесами - від імені давньогрецької богині пам'яті Мнемозіни) є запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Ці процеси є пов'язаними між собою, їх зв'язок характеризує взаємопроникнення і неможливість існування в окремому вигляді.



Запам'ятовування - це процес закріплення в пам'яті нового матеріалу. Він може бути мимовільним і довільним, механічним і логічним.

Мимовільне запам'ятовування матеріалу відбувається, коли в людини немає мети запам'ятати цей матеріал, він закріплюється ніби сам собою. Краще запам'ятовуються сильні враження і той матеріал, що пов'язаний із змістом діяльності.

Довільне запам'ятовування матеріалу відбувається в результаті дій мнемічної спрямованості, тобто коли діяльність людини спрямована саме на запам'ятовування. При цьому на ефективність процесу впливають вимоги, установки. Характер запам'ятовування буде різним в залежності від установки запам'ятати матеріал повністю чи вибірково, точно чи приблизно, послідовно чи у вільному порядку, надовго чи на короткий строк.

Мнемічними діями, що підвищують ефективність запам'ятовування є складання плану матеріалу, його систематизація, класифікація, пошук асоціацій. Ефективність запам'ятовування значно залежить від кількості повторень матеріалу і зростає зі збільшенням їх числа.



Механічне запам'ятовування полягає у закріпленні зовнішніх зв'язків матеріалу. При цьому повне розуміння матеріалу не є обов'язковим, не вибудовуються логіка його побудови, зв'язки окремих частин. Діяльність при цьому має мнемічну спрямованість, але мнемічні дії не використовуються. Механічне запам'ятовування набуває свого повного розвитку у дитини в дошкільному віці, і потім поступово поступається логічному. Дорослими механічне запам'ятовування використовується рідко.

Логічне запам'ятовування будується на встановленні логічних зв'язків в матеріалі. Також шукаються такі зв'язки між даним матеріалом і тим, що відомий раніше. В процес логічного запам'ятовування активно включається мислення. Матеріал активно обробляється, розбивається на смислові частини, аналізується, порівнюється із попереднім досвідом людини. Таке запам'ятовування набагато ефективніше, ніж механічне, і переважно використовується дорослими людьми.

Збереження - це процес утримання в пам'яті матеріалу, одержаного в результаті запам'ятовування. Але матеріал не зберігається в тому самому вигляді, в якому був отриманий, змінюється його зміст і форма. Ці зміни відбуваються в результаті мнемічних операцій, які не усвідомлюються. Але точність і надійність збереження інформації залежить від частоти її використання, від включеності її до діяльності людини і ступеня значимості для людини цієї інформації. Матеріал, що рідко використовується і мало значить, забувається швидше.

Відтворення - це процес відновлення матеріалу, який зберігається в пам'яті.

Ефективність, точність і легкість відтворення матеріалу залежать від його об'єму, складності, часу, що пройшов від запам'ятовування до відтворення. Чим більше за обсягом та складніше матеріал, тим важче він відновлюється. Але й непроста інформація буде відтворюватися краще, якщо в свій час була установка на точність її запам'ятання, зроблена значна кількість повторень. Відтворення тісно пов'язане із мисленням, це реконструкція матеріалу, яка часто проходить із вольовими зусилля. Мнемічні дії при цьому мають репродуктивний характер.



Формами відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадування і згадування.

Впізнавання матеріалу відбувається при його повторному сприйманні. При цьому шукається потрібний матеріал із того, що міститься в довготривалій пам'яті і звіряється із сприйманим образом. Впізнавання може бути різним за ступенем чіткості та довільності.

Власне відтворення - це відновлення матеріалу, який раніш запам'ятовувався. Воно може бути мимовільним і довільним. При мимовільному відтворенні відновлення матеріалу відбувається за умов відсутності мнемічної спрямованості. Матеріал відновлюється без зусиль, спливає сам собою. Одні думки ведуть за собою інші, елементи відтворюваного матеріалу асоціативно пов'язані між собою.

Довільне відтворення відбувається при постановці завдання відтворити матеріал. При цьому застосовуються мнемічні дії, часто докладаються вольові зусилля. Як правило, чим більший проміжок часу пройшов від момента запам'ятовування, тим важче точно відтворити матеріал. Але бувають випадки точного відтворення матеріалу, який вже здавався забутим. Цей ефект має назву ремінісценції і найчастіше буває у дітей.

Пригадування - це найбільш активна форма відтворення. Воно пов'язане із довільним пошуком потрібного матеріалу в тривалій пам'яті та його реконструкцією. Цей процес часто тривалий, вимагає вольових зусиль і включає мислительні дії. Людина міркує, шукає логічні зв'язки між елементами, що відтворюються, порівнює та аналізує. Успішність пригадування залежить від чіткого розуміння репродуктивної задачі, навичок використання мнемічних дій і наполегливості.

Згадування - це відтворення людиною образів подій її минулого. Спогади часто бувають дуже яскравими, в усіх подробицях. Згадування буває мимовільним, тоді образи минулого виникають на ґрунті асоціацій, і довільним, при постановці завдання згадати.

Забування - це процес, що полягає у неможливості відтворити матеріал, що був закріплений в пам'яті. В першу чергу забувається те, що не є важливим для людини, не знаходить зв'язків із її попереднім досвідом. Також, на думку 3. Фрейда, забувається (витісняється з пам'яті) те, що людина не хоче пам'ятати. Швидкість, із якою забувається деякий матеріал, тим більше, чим він більше за обсягом, менш структурований і беззмістовний, чим менше зв'язків існує між ним і відомим раніш.

Процес забування ґрунтується на явищі гальмування нервових зв'язків, що утворилися при запам'ятовуванні. Воно може відбуватися внаслідок діяльності, що передувала запам'ятовуванню або відбувалася після нього. В першому випадку гальмування буде проактивним, в другому - ретроактивним. Ці явища пояснюють, наприклад, корисність розподілення повторень в часі, краще збереження початку і кінця матеріалу, стійкість того, що вивчено перед сном.

16.Виды нарушений памяти
В случае, когда забывание достигает некой критической точки, возникают разнообразные нарушения памяти человека. Самое распространенное нарушение памяти – амнезия.

Амнезия, в свою очередь, делится на несколько подвидов, среди которых:

1. Ретроградная: проявляется в забывании явлений, произошедших в прошлом

2. Антероградная: проблемы с запоминанием будущих событий

3. Ретардировання: возникает во время болезни, после которой человек не может восстановить в памяти свои переживания и ощущения.

4. Прогрессивная: тенденция ухудшения памяти до ее частичной или полной потери.

и Второе нарушение - это галлюцинации, возникающие на деформация сознания, когда человек ощущает и эмоционально реагирует на те явления вещи, которых в реальности не было.


17. Виды, функции, свойства, природа воображения

Воображение — процесс отражения действительной реальности за пределами существующих связей и отношений. Направлено на создание продуктов, не имеющих в реальной действительности аналогов и заменяющих ее. Это особая форма человеческой психики, стоящая отдельно от остальных психических процессов и вместе с тем занимающая промежуточное положение между восприятием, мышлением и памятью. Специфика этой формы психического процесса состоит в том, что воображение, вероятно, характерно только для человека и определенным образом связано с деятельностью организма, будучи в то же время самым «психическим» из всех психических процессов и состояний.
Воображение — процесс познания, может предсказать тенденции развития действительности, задавая направления для этого пути. Степень активности воображения обусловливает его классификацию.

Два типа воображения: активное (репродуктивное и творческое) и пассивное (сон, грезы, мечты).

Видения, являющиеся человеку либо во сне, либо в бреду, не зависят от его желаний видеть именно этот образ. Грезы подразумевают возможность по собственному усмотрению вызвать их содержание. Мечты — более активный вариант грез, это образ желаемого будущего, более связанного с действительностью, чем грезы. Их человек обычно старается претворить в реальность.

Воссоздание образов, сотворенных другими, связано с репродуктивным воображением. При этом регулируется не только содержание, но и яркость, живость образов.

Наибольшую активность и субъективность предлагает творческое воображение, когда содержание продукта полностью зависит от автора, от его мыслей, чувств, опыта.

В воображении (как и в мышлении) используются несколько операций: комбинирование, агглютинация, гиперболизация, типизация.

Комбинирование — произвольное соединение, сравнение качеств и черт разных объектов в едином образе.

Агглютинация — особый вид комбинирования, соединяет несоединимые в реальности части.

Яркость и выразительность образа повышает гиперболизация. Она выдвигает на первый план только какие-то отдельные его черты. С намеренным усилением какой-то одной черты образа связано акцентирование. Особенность его в том, что здесь выделяют деталь, которая становится доминантной.

Типизация — обобщение характерных для данной группы людей черт. Полностью игнорируются все личные качества, но правдоподобие сохраняется.

Воображение связано с мышлением, эмоциями, памятью.

Функции воображения:


• представление действительности в образах, а также создание возможности пользоваться ими, решая задачи;

• регулирование эмоциональных состояний;

• произвольная регуляция познавательных процессов и состояний человека, в частности восприятия, внимания, памяти, речи, эмоций;

• формирование внутреннего плана действий — способности выполнять их внутри, манипулируя образами;

• планирование и программирование деятельности, составление программ, оценка их правильности, процесса реализации.

18.Воображение и творчество

Воображение играет существенную роль в каждом творческом процессе. Его значение особенно велико в художественном творчестве. Всякое художественное произведение, достойное этого имени, имеет идейное содержание, но в отличие от научного трактата оно выражает его в конкретно-образной форме. Если художник вынужден вывести идею своего произведения в абстрактных формулах так, что идейное содержание художественного произведения выступает наряду с его образами, не получая адекватного и достаточно яркого выражения внутри их, его произведение теряет свою художественность. Наглядно-образное содержание художественного произведения, и только оно, должно быть носителем его идейного содержания. Сущность художественного воображения заключается прежде всего в том, чтобы уметь создать новые образы, способные быть пластическим носителем идейного содержания. Особая мощь художественного воображения заключается в том, чтобы создать новую ситуацию не путем нарушения, а при условии сохранения основных требований жизненной реальности.


В корне ошибочным является то представление, что чем причудливее и диковиннее произведение, тем о большей силе воображения оно свидетельствует. Воображение Льва Толстого не слабее, чем воображение Эдгара По. Это лишь иное воображение. Для того чтобы создать новые образы и нарисовать на большом полотне широкую картину, максимально соблюдая условия объективной действительности, нужны особая оригинальность, пластичность и творческая самостоятельность воображения. Чем реалистичнее художественное произведение, тем строже в нем соблюдается жизненная реальность, тем более мощным должно быть воображение, чтобы сделать наглядно-образное содержание, которым оперирует художник, пластическим выражением его художественного замысла.
Соблюдение жизненной реальности не означает, конечно, фотографического воспроизведения или копирования непосредственно воспринятого. Непосредственно данное, как оно обычно воспринимается в повседневном опыте, по большей части случайно; в нем далеко не всегда выделяется характерное, существенное содержание, определяющее индивидуальное лицо человека, события, явления. Настоящий художник не только располагает техникой, необходимой для того, чтобы изобразить то, что он видит, но он и видит по-иному, чем художественно невосприимчивый человек. И задача художественного произведения – показать другим то, что видит художник, с такой пластичностью, чтобы это увидели и другие. Так, написанный настоящим художником портрет Анны Карениной впервые открыл Вронскому то самое милое ее выражение, которое, как казалось Вронскому после того, как он увидел портрет, он всегда в ней знал и любил, хотя на самом деле он лишь благодаря портрету впервые его действительно увидел.
Нельзя лучше выразить, в чем заключается сущность художественного творчества. Даже в портрете художник не фотографирует, не воспроизводит, а преобразует воспринимаемое. Суть этого преобразования заключается в том, что оно не удаляется, а приближается к действительности, что оно как бы снимает с нее случайные наслоения и внешние покровы. В результате глубже и вернее выявляется ее основной рисунок. Продукт такого воображения дает часто по существу более верную, глубокую, более адекватную картину или образ действительности, чем это в состоянии сделать фотографирующее воспроизведение непосредственно данного.
Образ, внутри преобразованный идеей художественного произведения так, что во всей своей жизненной реальности он оказывается пластическим выражением определенного идейного содержания, является высшим продуктом творческого художественного воображения. Мощное творческое воображение узнается не столько по тому, что человек может измышлять, не считаясь с реальными требованиями действительности и идеальными требованиями художественного замысла, а, скорее, по тому, как он умеет преобразовать действительность повседневного восприятия, обремененную случайными, лишенными выразительности штрихами, в соответствии с требованиями действительности и художественного замысла. Воображение создает в наглядных образах, таких похожих и вместе с тем не похожих на наши потускневшие и стертые в повседневной обыденности восприятия, чудесно оживший, преображенный и тем не менее как будто более подлинный мир, чем данный нам в повседневном восприятии. Именно потому, глядя на него, нам, как Вронскому, когда он увидел портрет Анны, кажется, что мы именно таким его всегда видели и знали, хотя лишь воображение художника, преобразующего мир повседневного нашего восприятия, нам его таким показало.
Воображение в художественном творчестве допускает, конечно, и значительный отлет от действительности, более или менее значительное отклонение от нее. Художественное творчество выражается не только в портрете; оно включает и сказку, и фантастический рассказ. В сказке, в фантастическом рассказе отклонения от действительности могут быть очень велики. Но и в сказке, и в самом фантастическом рассказе отклонения от действительности должны быть объективно мотивированы замыслом, идеей, которая воплощается в образах. И чем эти отклонения от действительности значительнее, тем объективно мотивированнее должны они быть. Творческое воображение прибегает в художественном произведении к фантастике, к отклонению от некоторых сторон действительности, с тем чтобы придать образную наглядность действительности, основному замыслу или идее, отражающей опосредованно какую-то существенную сторону действительности.
Некоторые тонкие и хрупкие переживания – значимые факты внутренней жизни – часто как бы заслоняются и затемняются в действительных условиях обыденной жизни. Творческое воображение художника в фантастическом рассказе, отклоняясь от действительности, преобразует различные стороны ее, подчиняя их внутренней логике этого переживания. В этом и заключается смысл тех приемов преобразования действительности, которыми пользуется художественное воображение. Создавая картину действительности, отклоняющуюся от обыденной вплоть до самой крайней фантастики, воображение художника тем ярче освещает и выпуклее выявляет какую-то, особенно для него значимую, сторону действительности. Отойти от действительности, чтобы проникнуть в нее, – такова логика творческого воображения. Она характеризует существенную сторону художественного творчества.
Не менее необходимо воображение – в других формах – в научном творчестве.
Еще великий английский химик XVIII в. Дж.Пристли, открывший кислород, утверждал, что действительно великие открытия, до которых "никогда не додумался бы рассудительный медлительный и трусливый ум", способны делать лишь ученые, которые "дают полный простор своему воображению". Т.Рибо склонен был даже утверждать, что если мы "подведем итоги количеству воображения, затраченному и воплощенному, с одной стороны – в области художественного творчества, а с другой – в технических и механических изобретениях, то мы найдем, что второй значительно больше первого".113
Роль воображения в научном творчестве очень высоко расценивал и В.И.Ленин. Он писал: "...нелепо отрицать роль фантазии и в самой строгой науке".114 "Напрасно думают, – замечает он в другом месте, – что она (фантазия. – С.Р.) нужна только поэту. Это глупый предрассудок. Даже в математике она нужна, даже открытие дифференциального и интегрального исчислений невозможно было бы без фантазии. Фантазия есть качество величайшей ценности...".115
Участвуя вместе с мышлением в процессе научного творчества, воображение выполняет в нем специфическую функцию, отличную от той, которую выполняет в нем мышление. Специфическая роль воображения заключается в том, что оно преобразует образное, наглядное содержание проблемы и этим содействует ее разрешению. И только поскольку творчество, открытие нового совершается благодаря преобразованию наглядно-образного содержания, оно может быть отнесено на счет воображения. В реальном мыслительном процессе в единстве с понятием в той или иной мере, в той или иной форме участвует и наглядный образ. Но образное содержание восприятия и представление памяти, воспроизводящее это содержание, иногда не дает достаточных опорных точек для разрешения встающей перед мышлением проблемы. Иногда нужно преобразовать наглядное содержание для того, чтобы продвинуть разрешение проблемы; тогда воображение вступает в свои права.
Очень рельефно эта роль воображения выступает в экспериментальном исследовании. Экспериментатор, задумывая постановку опыта, должен, исходя из своих теоретических гипотез и учитывая уже установленные законы данной научной области, вообразить, представить себе такую непосредственно не данную ситуацию, которая, удовлетворяя всем этим условиям, дала бы возможность проверить исходную гипотезу. Это построение конкретной ситуации эксперимента в представлении экспериментатора, предваряющее эксперимент, является актом воображения, оперирующего в научном исследовании. Для такого мастера эксперимента, каким был Э. Резерфорд, действительный прогресс возможен только при амальгамации эксперимента, опирающегося на фантазию, и фантазии, опирающейся на эксперимент.
Необходимое для преобразования действительности и творческой деятельности воображение в процессе этой творческой деятельности и формировалось. Развитие воображения совершалось по мере того, как создавались все более совершенные продукты воображения. В процессе создания поэзии, изобразительного искусства, музыки и их развития формировались и развивались все новые, более высокие и совершенные формы изображения. В великих творениях народного творчества, в былинах, сагах, в народном эпосе, в произведениях поэтов и художников – в "Илиаде" и "Одиссее", в "Песне о Роланде", "Слове о полку Игореве" – воображение не только проявлялось, но и формировалось. Создание великих произведений искусства, учивших людей по-новому видеть мир, открывало новое поле для деятельности воображения.
Не в меньшей мере, но лишь в других формах формируется воображение в процессе научного творчества. Раскрываемая наукой бесконечность в большом и малом, в мирах и атомах, в неисчислимом многообразии конкретных форм и их единстве, в непрерывном движении и изменении, дает для развития воображения в своем роде не меньше, чем может дать и самое богатое воображение художника.
Наконец, воображение формируется в практической деятельности – особенно в революционные эпохи, когда практическая деятельность людей ломает установившиеся нормы и рутинные представления, революционизируя мир.


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3




©dereksiz.org 2022
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет