наукові ТЕОРІЇ полггико-державна ТЕОРІЯ

Започаткована у V ст. до н.е. грецьким філософом Крітієм (460—403 до н.е.), який висловив припущення, що релігія є вигадкою законодавців. Її поділяв Лактацій (250— 225 до н.е.), який вважав засновником релігії другого римського царя Помпілія. Цю гіпотезу розвинули гу­маністи та енциклопедисти XVII—XVIII ст. Релігію вони вважали ошуканством, вигадкою, результатом неуцтва, свідомої нечесної змови для досягнення чиїхось інтересів чи загального суспільного спокою.

Його автором був грецький філософ Євгемер (340—260 до н.е.), який гадав, що релігія бере початок з вшануван­ня й обожнювання найдавніших царів.

Будучи сучасницею євгемеризму, грунтувалася на то­му, що все духовне, зокрема релігія, виникло під час роз­витку матеріального світу як похідне від нього. Її при­хильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей, їх ставлення до природи та взаємовідносин з нею. Серед мислителів цього напряму — грецький філософ-матеріаліст Епікур (342—270 до н.е.),

ЗО Релігієзнавство ——————-—————————————————•

Людина спочатку намагається боротися за свій добробут з допомогою магічних засобів, але, впевнившись в їхній не­спроможності, вдається до релігії, яка виникає з магічних образів. Переконавшись згодом у безсиллі релігії, людина "винаходить" науку. Звідси випливає, що магія, релігія і наука рівйі за значенням, є ланками єдиного ланцюга. На­справді — це різні галузі мислення і діяльності людей.

Пояснює зародження релігії особливостями природи людини. Її започаткував австрійський психолог З.Фрейд (1856—1939) — автор теорії психоаналізу. Релігія, за Фрей-дом, є наслідком психологічних переживань людини в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини подібний до світорозуміння душевнохворого, бо він, як і первісна людина, вірить у силу своїх ідей. У Фрейда психічне передує соціальному, цілком визначає його, а то­му психологічне сприйняття світу первісною людиною зу­мовлює релігійне світорозуміння.

Проблема структури релігії має кілька аспектів. Пер­ший з них пов'язаний з релігійною свідомістю — особ­ливістю поглядів, уявлень, почуттів та переживань вірую­чих; другий — з культовою діяльністю; третій — з релігійними організаціями.

Більшість релігієзнавців вважає, що сутність релігії слід шукати у сфері релігійної свідомості, пов'язуючи релігію з вірою, оскільки в широкому обігу слово "вірую­чий" ототожнюється з поняттям "релігійна людина".

Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це "щось" не може бути предме­том віри незалежно від усвідомлення об'єктивної дій­сності. Не можна вірити в об'єкт як такий. А можна віри­ти тільки в певні уявлення про цей об'єкт (що він існує і наділений певними властивостями).

————————————————— Релігія як предмет дослідження 31

Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, понят­тя, теорії, надприродне, яке за твердженням віруючих, не підпорядковане законам навколишнього світу. Релігійна людина вірує у винятковий характер надприродних істот або сил, не застосовуючи до них звичайні критерії емпіричної вірогідності. Але не всі гіпотези стають пред­метом віри. Активне емоційне та оціночне особисте став­лення до нього охоплює вольовий процес, виявляється у поведінці особистості.

Віра як складова акту вольового вибору відображає стверджувальну силу духу. Вона служить людині в мобілізації її духовних та фізичних сил у проблематичних ситуаціях: за браком інформації, відсутності логічних до­казів, через сумніви.

Віра в надприродне є суттєвою ознакою будь-якої релігії. Для представників богословсько-теологічної думки монотеїстичних релігій — це віра в єдиного Бога. Поши­рена у ранніх формах релігії віра у духів, богів, дияволів та інші потойбічні сили, на їх думку, — це лише підготовча стадія до істинної віри в Бога.

Віру в надприродне та можливість установлення з ним певного зв'язку, яка є істотною характеристикою релігії, визнає й чимало світських релігієзнавців. Такий підхід до дослідження релігії зветься преформізмом.

Деякі вчені тлумачать релігійну віру переважно як інте­лектуальний феномен, акцентуючи на змістовому харак­тері релігійних уявлень. Релігія, на їх погляд, є переважно міфологічною системою, а формування релігійної свідо­мості починається із зародження релігійних уявлень, які постають у чуттєво-зорових образах. Їх джерелом є приро­да, суспільство, людина. На основі цих образів формують­ся розумові конструкції: поняття, судження, висновки.

Розходження у поглядах релігієзнавців починаються з тлумачення джерела цих почуттів (любов, страх). Бого­словсько-теологічна думка в релігієзнавстві пов'язує ці по­чуття з надприродним джерелом, "із зустріччю віруючого з божеством, священним". Представники психології релігії вважають, що питання про природне та надприродне дже­рело релігійних переживань не підлягає науковим методам пізнання. Прихильники атеїстичної течії стверджують, що

ЗО Релігієзнавство ——————-—————————————————•

Людина спочатку намагається боротися за свій добробут з допомогою магічних засобів, але, впевнившись в їхній не­спроможності, вдається до релігії, яка виникає з магічних образів. Переконавшись згодом у безсиллі релігії, людина "винаходить" науку. Звідси випливає, що магія, релігія і наука рівйі за значенням, є ланками єдиного ланцюга. На­справді — це різні галузі мислення і діяльності людей.

психологічна ТЕОРІЯ

Пояснює зародження релігії особливостями природи людини. Її започаткував австрійський психолог З.Фрейд (1856—1939) — автор теорії психоаналізу. Релігія, за Фрей-дом, є наслідком психологічних переживань людини в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини подібний до світорозуміння душевнохворого, бо він, як і первісна людина, вірить у силу своїх ідей. У Фрейда психічне передує соціальному, цілком визначає його, а то­му психологічне сприйняття світу первісною людиною зу­мовлює релігійне світорозуміння.

Проблема структури релігії має кілька аспектів. Пер­ший з них пов'язаний з релігійною свідомістю — особ­ливістю поглядів, уявлень, почуттів та переживань вірую­чих; другий — з культовою діяльністю; третій — з релігійними організаціями.

Більшість релігієзнавців вважає, що сутність релігії слід шукати у сфері релігійної свідомості, пов'язуючи релігію з вірою, оскільки в широкому обігу слово "вірую­чий" ототожнюється з поняттям "релігійна людина".

Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це "щось" не може бути предме­том віри незалежно від усвідомлення об'єктивної дій­сності. Не можна вірити в об'єкт як такий. А можна віри­ти тільки в певні уявлення про цей об'єкт (що він існує і наділений певними властивостями).

————————————————— Релігія як предмет дослідження 31

Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, понят­тя, теорії, надприродне, яке за твердженням віруючих, не підпорядковане законам навколишнього світу. Релігійна людина вірує у винятковий характер надприродних істот або сил, не застосовуючи до них звичайні критерії емпіричної вірогідності. Але не всі гіпотези стають пред­метом віри. Активне емоційне та оціночне особисте став­лення до нього охоплює вольовий процес, виявляється у поведінці особистості.

Віра як складова акту вольового вибору відображає стверджувальну силу духу. Вона служить людині в мобілізації її духовних та фізичних сил у проблематичних ситуаціях: за браком інформації, відсутності логічних до­казів, через сумніви.

Віра в надприродне є суттєвою ознакою будь-якої релігії. Для представників богословсько-теологічної думки монотеїстичних релігій — це віра в єдиного Бога. Поши­рена у ранніх формах релігії віра у духів, богів, дияволів та інші потойбічні сили, на їх думку, — це лише підготовча стадія до істинної віри в Бога.

Віру в надприродне та можливість установлення з ним певного зв'язку, яка є істотною характеристикою релігії, визнає й чимало світських релігієзнавців. Такий підхід до дослідження релігії зветься преформізмом.

Деякі вчені тлумачать релігійну віру переважно як інте­лектуальний феномен, акцентуючи на змістовому харак­тері релігійних уявлень. Релігія, на їх погляд, є переважно міфологічною системою, а формування релігійної свідо­мості починається із зародження релігійних уявлень, які постають у чуттєво-зорових образах. Їх джерелом є приро­да, суспільство, людина. На основі цих образів формують­ся розумові конструкції: поняття, судження, висновки.

Розходження у поглядах релігієзнавців починаються з тлумачення джерела цих почуттів (любов, страх). Бого­словсько-теологічна думка в релігієзнавстві пов'язує ці по­чуття з надприродним джерелом, "із зустріччю віруючого з божеством, священним". Представники психології релігії вважають, що питання про природне та надприродне дже­рело релігійних переживань не підлягає науковим методам пізнання. Прихильники атеїстичної течії стверджують, що

32 Релігієзнавство ———————————————————^——

людські почуття можуть стати релігійними, якщо вони спрямовані на фантастичні істоти, зв'язки та відношення.

Проблема пріоритету раціональних та емоційних ас­пектів релігійної свідомості набуває нового звучання при розгляді взаємодії різноманітних рівнів цієї свідомості. Релігійна свідомість на концептуальному рівні існує у формі систематизованого віровчення, зміст якого розкри­вається й обфунтовується у спеціальній галузі релігійних знань — богослов'ї (теології). Воно є набором теоретичних та практичних дисциплін — апологетики, догматики, пас­тирського богослов'я та ін. Основне для теології — форму­вання ортодоксальних релігійних уявлень, інтерпретація основних положень віровчення згідно з інтересами церк­ви, боротьба з єретиками та різноманітними відхиленнями у поглядах.

Представники богословсько-теологічної думки напо­лягають на безумовному пріоритеті догматичного аспекту релігійної свідомості. А прихильники наукового релігіє­знавства вважають, що бргословсько-теологічний аспект у будь-яких його формах є вторинним. Тому в розвинутих формах релігії головне не пріоритети будь-якого із рівнів релігійної свідомості, а їх взаємодія та взаємовплив.

Як і всі явища духовного життя, релігія є результатом психічної діяльності людини — розуму, почуття, волі. Складовими цієї діяльності є уявлення, світорозуміння, світовідчуття і ставлення до світу, які визначають основні структурні елементи релігії: релігійну свідомість, культ, організації.

РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ (ІДЕЇ, УЯВЛЕННЯ, ПОЧУТТЯ)

Вона становить концептуальний аспект релігії, все те, що можна сказати про неї й що вона стверджує про себе. Сюди належать міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про надприродне, а також догмати, зміст священних книг, ле­генд, молитов тощо.

Релігійні почуття є індикатором щирості релігійних вірувань. Особливих релігійних почуттів не існує, це зви­чайні людські почуття, занурені в специфічну релігійну сферу, пов'язані з вірою в нереальний світ надприродно­го. У житті віруючий пізнає широку гаму звичайних людських почуттів, домінуючим серед яких є почуття стра­ху, потім — розчулення, катарсису (очищення).

Однак наявність у людській свідомості релігійних ідей,

————————————————— Релігія як предмет дослідження 33

уявлень та почуттів ще не є свідченням існування релігії. Надприродні істоти можуть фігурувати у творах мистецтва як художні образи, людина може грунтовно знати релігійне вчення і не бути віруючою. Річ у тім, що надприродне релігією сприймається як справді існуюче, з ним віруючий прагне встановити зв'язок як з реальним об'єктом.

релігійний культ

Це — основний елемент релігії, що відрізняє її від інших форм суспільної свідомості, соціальних інститутів. Його специфіка виявляється не в особливих характерах, предметах, об'єктах вірування, а в тому, що релігійні уяв­лення, образи, що належать до культової системи, набува­ють у ній символічного змісту і функціонують у соціальній взаємодії.

Релігійний культ — реалізація віри у діях груп, людей, індивідів.

Культова система є сукупністю певних обрядів, які ви­ражають особливості релігійного культу.

Важливою ознакою обряду є його символічний харак­тер, головні елементи якого — знак (рухи, які мають певне смислове навантаження) і символ (умовне позначення змісту предмета, явища). Знак і символ мають аналогічну структуру, яка передбачає: матеріальну форму; заповнений (позначений) предмет; певне значення або зміст. Знак — штучне утворення, яке не відтворює об'єкт, а лише його позначає. Таке позначення має зовнішній формальний ха­рактер, є зовнішнім процесом вияву оформленого змісту. А символізація значною мірою має змістовий характер, оскільки є здатністю свідомості за допомогою цілісних чуттєво сприйнятих об'єктів образно відтворювати інші об'єкти або явища дійсності. Обряд теж можна розглядати як різновид символу. Мета його полягає не у самих діях, а в ідеальному змісті, втіленому в ньому.

Еволюція релігійних обрядів відбувалася шляхом 'їх спіритуалізації (одухотворення), завершившись появою молитви. Як вербальний (словесний) компонент, вона

34 Релігієзнавство ————————————————————————————

спершу входила до обряду жертвопринесення. Згодом відокремилася від нього, ставши важливим компонентом культу багатьох релігій.

Молитва — вербальне (словесне) звертання людини до об'єкта своєї віри.

Молитви бувають колективні та індивідуальні. Від­правлення їх здійснюється під час богослужіння у храмах, молитовних будинках, на цвинтарях. Богослужіння супро­воджуються читанням священних книг, хоровим співом, проповідями. Значну роль у культовій системі відіграє ес­тетичний чинник. За допомогою культових дій у свідо­мості віруючих відтворюються релігійні образи, внаслідок чого негативні емоції трансформуються в позитивні.

релігійні організації

Релігійні організації — об'єднання людей, груп на основі спільних вірувань та інтересів щодо відправлення ре­лігійних культових дій.

Культові дії не можуть відбуватися спонтанно, потре­бують упорядкованості, організованості. На їх базі фор­мується релігія як соціальний інститут, виникають релігійні організації. Першою їх ланкою є релігійна група. У давні часи в культових діях брали однакову участь всі члени первісної спільноти. Згодом в релігійних групах ви­окремилися спеціалісти з проведення культових дій: чак­луни, шамани, утворивши своєрідну професійну групу, зайняту організацією та здійсненням обрядів.

Важливою метою релігійних організацій є вплив на їх членів, формування у них відповідних мети, цінностей, ідеалів. Реалізація цілей досягається виробленням систе­матизованого віровчення, формуванням системи його за­хисту та виправдання, здійсненням та керівництвом куль­товою діяльністю, контролем та здійсненням санкцій щодо виконання релігійних норм, підтримкою зв'язків із світськими організаціями, державним апаратом.

Формування релігійних організацій зумовлене розвит­ком процесу інституціоналізації, посиленням системних якостей релігії, виокремленням стійкої соціальної верст­ви — служителів культу. Вони очолили релігійні інститути, зосередили у своїх руках діяльність щодо генерування, трансформації релігійної свідомості та регуляції поведінки віруючих.

Релігійна організація є складним соціальним інститу-

___-——-—————————— Релігія як предмет дослідження 35

том. Відомо чотири основні типи релігійних організацій:

церква, секта, харизматичний культ та деномінація.

Основні її функції: вироблення, збереження та переда­ча релігійної інформації, організація, координація релігійної діяльності, контроль за поведінкою людей.

Виникає вона внаслідок відокремлення від церкви час­тини віруючих та священнослужителів. Їй притаманне специфічне тлумачення традиційних догматів пануючого або найпоширенішого віровчення, відмова від деяких тра­диційних обрядів, проповідь винятковості своєї релігійної доктрини (істинного шляху до спасіння).

Властивий він католицизму і православ'ю. Право на лідерство в ньому визнається за особою, наділеною особ­ливою здатністю до керівництва.

Отже, релігія є складною структурою, яка складається з релігійної свідомості, культової діяльності та релігійної організації.

Релігія як компонент соціальної системи виконує в ній декілька взаємопов'язаних функцій. Вони, як і її роль та місце в суспільстві, історично та соціальне обумовлені. Якщо функції релігії — це способи її дії в суспільстві, то

36 Релігієзнавство —————————————————————————

роль релігії є сумарним результатом, наслідком виконання релігією функцій.

До системи функцій релігії входять: компенсаційна, світоглядна, регулятивна, комутативна, комунікативна, культурозберігаюча, інтегруючо-дезінтегруюча, терапев­тична.

компенсаційна функція

Є однією з найважливіших, забезпечуючи процес розв'язання в трансцендентному вимірі життєво важливих суперечностей і проблем людського буття. Релігія психо­логічно компенсує обмеженість, безсилля, залежність лю­дей від об'єктивних умов існування, наповнює новим змістом сенс 'їхнього життя.

світоглядна ФУНКЦІЯ

Виявляється в тому, що релігія як система світосприй­няття задає "граничні" критерії, які уможливлюють осмис­лення навколишнього світу, місця людини в ньому, цілей і сенсу життя. Релігійний світогляд передбачає орієнтацію на "головну проблему життя людини", "ідеальний стан", зумовлює особливості вирішення цієї проблеми.

Полягає у здатності релігії через систему норм, при­писів, установок, канонів регулювати стосунки, поведінку, вчинки, дії віруючих.

КОМУТАТИВНА ФУНКЦІЯ

Реалізується через спілкування віруючих у межах релігійних спільнот і поза ними. Релігійна комунікація — процес взаємодії, спілкування, релігійної соціалізації, пе­редачі, обміну, засвоєння релігійної інформації, закріп­лення зв'язків між віруючими.

КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ

Виявляється у спілкуванні віруючих з Богом та між со­бою. Має вертикальний (спілкування з Богом) і горизон­тальний (зв'язок спілкування віруючих) аспекти вияву.

____——-——————————— Релігія як предмет дослідження 37

КУЛЬТУРОФОРМУЮЧА ФУНКЦІЯ

Реалізується у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, мистецтва, збереження цінностей релігійної культури, передачу досвіду від покоління до по­коління.

ІНТЕГРУЮЧО-ДЕЗІНТЕГРУЮЧА ФУНКЦІЯ

Охоплює організаційні можливості й здатність релігії (через релігійні інститути) забезпечувати безконфліктний зв'язок, певну злагоду, солідарність, згуртованість суспільства, релігійних громад.

терапевтична функція

Відображає психологічні можливості релігії у знятті не­гативних наслідків життєвих стресових ситуацій, збере­женні внутрішнього спокою, душевної рівноваги та ін.

Класифікація релігій

Зібрати вичерпну інформацію про кількість релігій у світі ще не вдалося нікому, відповідно ніхто не зміг опти­мально класифікувати їх. Релігії поділяють на групи на підставі етнічних ознак, часу виникнення, рівня ор­ганізації, державного статусу. Така модель класифікації базується на найзагальніших принципах.

Одним з перших у західноєвропейській філософській релігієзнавчій думці типологізаційні схеми релігій розро­бив Гегель: релігія природи, релігія духовної індивідуаль­ності, абсолютна релігія.

Поширеними у релігієзнавстві є генеалогічні (чуттєво-надчуттєві, демоністичні, теїстичні) та морфологічні (ро­доплемінні, національні, світові) типізації релігій; поділ їх на натуралістичні (абстрактного монізму) та супернату-ралістичні (теїзму) — Н.фон Гартман; релігію природи та етичну релігію — К.Тіле.

За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:

а) ранні форми — релігії, породжені первіснообщин­ним ладом (анімізм, магія, тотемізм, культ предків);

б) політеїстичні — національні релігії (за винятком іудаїзму та сикхізму);

38 Релігієзнавство ———————————————————————————— "*

в) монотеїстичні — християнство та іслам (світові релігії), іудаїзм та сикхізм (національні релігії);

г) синкретичні — утворилися внаслідок зрощування або злиття різних етнічних і світових релігій: афрохристи-янські релігії (церква херувимів і серафимів та ін.), ісламо-християнські секти (абавіти, ісмаїліти відгалужені), суддо-китайські секти (дзен-буддизм, хао-хао), іудео-христи-янські релігії (мормони);

г) нові релігійні течії, рухи (нетрадиційні форми релігій): церква Муна (мунізм), церква Антихриста, церк­ва Сатани, церква Свідомості Кришни, йогізм, синтоїзм з культом дзюдо і карате.

Релігію можна розглядати як систему, що складається з конкретних релігій, релігійних течій, напрямів, сект, які посідають певне місце в цій структурі.

Класифікуючи їх, застосовують і такі критерії:

1. Статистичний (за кількістю віруючих та їх відсотком до загальної чисельності населення).

2. Час виникнення:

а) релігії, історія становлення та розвитку, яких налічує багато сторіч, — буддизм, християнство, іслам та ін.;

б) "нові релігійні течії", що виникли впродовж новітньої історії або виникають у наш час, — нетрадиційні релігії (кришнаїзм, бахаїзм тощо).

3. Рівень організації:

а) жорстко централізовані (християнство, буддизм);

б) нежорстко централізовані (іслам);

в) самовпорядковані (індуїзм, даосизм, синтоїзм);

г) децентралізовані. 4. Державний статус:

а) державні релігії (іслам у Західній Азії, лютеранство в Північній Європі);

б) релігії, статус яких не закріплений відповідними державними документами (конфуціанство і даосизм) у Китаї, індуїзм в Індії;

в) релігії національних меншин (іудаїзм за межами Ізраїлю, сикхізм, зороастризм). 5. Правовий статус:

а) релігії, підтримувані державою (християнство, індуїзм, іслам, синтоїзм);

б) релігії, які держава не підтримує і навіть переслідує (свідки Єгови, бахаїти в Ірані);

в) релігії, до яких ставлення держави нейтральне (джайнізм в Індії, монодеїзм).

_———-———————————— Релігія як предмет дослідження 39 ^;