Аналіз морфоструктурного рельєфу дна світового океану
жүктеу/скачать 1.82 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ
|
ЛАБОРАТОРНЕ ЗАНЯТТЯ № 2 ТЕМА: АНАЛІЗ МОРФОСТРУКТУРНОГО РЕЛЬЄФУ ДНА СВІТОВОГО ОКЕАНУ МЕТА: шляхом територіального аналізу сформувати уявлення про неоднорідність геоморфологічної структури дня Світового океану, її пов’язаності з геологічною будовою та історією геологічного розвитку океанічного басейну. ОБЛАДНАННЯ: фізична та тектонічна карта світу, карта “Морфоструктури дна океанів і морів”, географічний атлас для вчителів, карта океанів. Атлас світу – К.: НВП “Картографія”, 1996-98. Атлас світу – К.: НВП “Картографія”, 1999. Фізико-географічна карта півкуль. – К.: ГУГКК, 1996. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ: 1. На контурну карту світу нанести геоморфологічні зони дна Світового океану з основними елементами будови (рис. 1.). Скласти легенду до карти. На карті повинні бути зображені: зона підводних (затоплених морем) окраїн материків з шельфом, материковим схилом і материковим підніжжям; перехідні зони з котловинами окраїнних морів, острівними дугами і глибоководними жолобами; ложе океану з океанічними котловинами, океанічними горами і височинами; серединно-океанічні хребти з рифтовими долинами; Ми вже малювали дуже схожу карту. Тому співставивши оригінал та свій малюнок , я можу добре уявити розташування усіх зазначених елементів. 2. Методом якісного аналізу виявити, дно якого з океанів є найбільш і найменш складним за геоморфологічною морфоструктурною організацією . Встановлені закономірності пов’язати з тектонікою дна Світового океану (пригадати теорію літосферних плит і їх поширення на Землі). Найскладнішим за геоморфологічною морфоструктурною організацією можна вважати Тихий океан. Що розміщений на Тихоокеанській літосферній плиті, яка є найбільшою у Світі. Таке розташування зумовлює складність геоморфологічної морфоструктурної організації дна океану. Адже літосферні плити рухаються в горизонтальному напрямку, зіштовхуючись в одних місцях і розходячись в інших. Це стає причиною утворення складок земної кори (горотворення). У місцях розходження літосферних плит утворюються западини, куди підіймається магма, формуючи новий шар кори. Між літосферними плитами утворюються складчасті пояси — відносно рухомі ділянки земної кори. Їх ще називають сейсмічними поясами. У місцях зіткнення літосферних плит спостерігається підвищена сейсмічна активність. Найбільше характерними рисами рельєфу дна є: 1. Розгалужена система серединних хребтів та узвищень. 2. Виключно велика кількість стільничних плосковершинних гір (гайотів). 3. Наявність великої кількості значних за площею глибоководних западин. 4. Своєрідне, певне облямування, що складається із системи маргінальних океанічних тренчів. 5. Виключно велика кількість коралових споруд, як сучасних, так і давніх, багато яких занурені під сьогоднішній рівень океану. Південно-східна половина океану сформувалася як менш глибока, ніж північно-західна, тому що в її межах зосереджені найширші і найглибші абісальні рівнини й котловини. На цьому загальному фоні проглядається чітке поширення відгілля серединного хребта. В свою чергу, кожне відгілля виглядає як складна гірська система. Серединний хребет і його відгалужені елементи є базою для багатьох відтинків островів. До цього хребта і до флангів глибоководних тренчів тяжіють океанічні вулкани. Серединний хребет уражений сіткою трансформних розколин і лініями скидів, його головне відгілля тяжіє до південної і східної чвертей обрію. Найбільші за площею котловини ускладнені окремими другорядними хребтами і узвищеннями. Материковий схил виявився ускладненим підводними каньйонами. Характерним є продовження шельфових структур в межі прилеглого суходолу і успадкованість (від попередніх трансгресивно-регресивних епох) форм рельєфу берегової зони. На відміну від інших, в Тихому океані розташовано багато островів. Більшість їх належить до вулканічного і коралового походження. Як правило, вони представляють собою надводні вершини підводних хребтів (Гаванський, Лайн, Туамоту, Нампо, Рюкю). Найлегшим за геоморфологічною морфоструктурною організацією є Північно-Льодовитий океан. Що розташований на Північно-Американській та Євразійській плитах. Площа , яку займає океан значно менша від усіх інших, тому і загалом він поступається складністю організації. Рельєф на переважних площах шельфів океану розчленований в невеликому ступені, і перевагу мають повільні поверхні. Узвищення на дні тяжіють до антикліз, пониження й депресії — до синекліз, які продовжуються в море з суходолу. Як і серединні хребти, ці структури материкових окрайків мають власні продовження на суходолі. Незначне розчленування сучасного шельфу можна пояснити досить великими швидкостями седиментації під впливом сильної активності скидів осадового матеріалу в море і послабленою динамікою океанічних вод. Досить чітко простежуються малі форми субаерального рельєфу, а саме: залишки давніх берегових ліній, льодовиково-денудаційні і льодовиковоакумулятивні форми, прибережно-морські і еолові горби, а також піщані гряди і виярки, що утворені сучасними припливними течіями чи представлені реліктами річкових долин. Головні риси геоморфології дна Північного Льодовитого океану визначаються наступним: 1. Розташування глибоководного дна в центральній частині басейну і широкі обмілини (мілинні зони) вздовж окрайків океану. 2. Перевага глибоководних котловин, що за формою наближаються до еліпсу. 3. Перетинання найбільших котловин двома хребтами, що розповсюджуються крізь область полюсу і з'єднують шельфові обмілини азійської і північно-американської частин океану. 4. Вказані в (3.) великі хребти визначають наявність серединних хребтів, які є частиною системи серединного хребта Світового океану. 5. Нехарактерна та мало виражена перехідна зона, яка відноситься до середземноморського морфогенетичного типу. В її кордонах виразно виглядає лише один з геоморфологічних елементів — материковий схил. 6. Дуже широка, з великою площею зона шельфів, яка набагато перевершує питомі значення площі в інших океанах. жүктеу/скачать 1.82 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|