Джанні Родарі


Про Лимончика, що не знав арифметики



бет18/18
Дата21.07.2016
өлшемі1.1 Mb.
#214652
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Про Лимончика, що не знав арифметики


Одного ранку Лимончик-тюремник, який приносив до камери юшку і воду, поставив долі миску, трохи помовчав, а потім суворо зиркнув на Цибуліно і сказав:

- Твоєму батькові погано. Він був дуже хворий. Цибуліно хотів узнати більше, почав розпитувати. Але Лимончик додав тільки, що Цибулоне навіть не може вийти з камери.

- Та гляди, нікому нічичирк,- додав Лимончик,- бо за цю звістку мене проженуть зі служби, а в мене ж жінка, діти...

Цибуліно пообіцяв мовчати. Хлопчик зрозумів, що Лимончик служив тюремником, бо не міг знайти іншої служби, щоб прогодувати своїх дітей.

Того дня в'язнів мали вести на прогулянку.

Вони повиходили в двір і почали крокувати по колу один за одним, а той самий Лимончик відбивав такт на барабані:

- Раз-два... раз-два... раз-два...

«Раз-два...- повторював про себе Цибуліно.- Павук-листоноша безслідно щез, як у воду впав. Уже десять днів минуло, як він пішов, і тепер немає ніякої надії, що він повернеться назад. Моїх листів він не віддав кому слід, а то Кріт уже був би тут... Раз-два... раз-два... Тато хворий, і тепер нічого й думати про втечу. Хіба ж можна винести з тюрми хворого? Де його потім лікувати? Хтозна, скільки часу після втечі довелося б ховатися в лісі, далеко від лікарів і лікарень?.. Раз-два... Ех, друже Цибуліно, облиш всякі надії, вік тобі вікувати в цій в'язниці... І помреш, то звідси не вийдеш»,- додав він, коли кинув [138] погляд на тюремне кладовище у віконце в мурі, який оточував подвір'я.

Цього дня прогулянка здавалася іще сумнішою, ніж звичайно. В'язні в смугастих куртках і штанях, понуро згорбившись, чвалали двором. Ніхто з них навіть не пробував перекинутися словом з товаришем. Усі вони мріяли про волю. Але цього дня воля здавалася такою далекою, як сонце, що ховається за хмари дощового дня. До того ж, немов у відповідь на сумовиті думки в'язнів, почав накрапати дощ. В'язні тремтіли від холоду і мовчки крокували й далі. За тюремними правилами прогулянки відбувалися за будь-якої погоди.

Раптом Цибуліно почулося, ніби його хтось кличе.

- Цибуліно!- повторив виразніше знайомий гугнявий голос.- Затримайся тут!

«Та це ж Кріт,- подумав Цибуліно і весь зашарівся від радості.- Він прийшов! Він тут!»

І зразу ж подумав про свого тата, замкненого в камері.

Він так поспішав обійти круг двору і знов підійти до того місця, де почув голос Крота, що наступив на п'яти в'язневі, який ішов перед ним. Той обернувся і буркнув:

- Дивись під ноги!

- Не сердься! - шепнув йому Цибуліно.- Передай по кругу, що за чверть години всі ми будемо на волі.

- Та ти з глузду з'їхав? - здивувався в'язень.

- Роби, що я сказав! Передай, щоб усі були напоготові. Ми втечемо під час цієї прогулянки!

«Як передати, то й передати,- подумав в'язень,- великої біди не буде з цього».

Не встигли вони обійти іще одне коло, як їхня хода стала жвава і тверда. Спини у всіх розігнулися, плечі випросталися. Це помітив навіть Лимончик, який відбивав такт на барабані, і похвалив в'язнів.

- От молодці! - гукнув він.- Отак! Груди вперед! Животи втягнути! Плечі назад! Раз-два... рраз-два!..

Це була ніби вже не прогулянка в'язнів, а солдатська муштра.

Коли Цибуліно знов наблизився до того місця, де почув голос Крота, він стишив ходу.

- Підземний хід готовий! - почувся голос Крота.- Вхід - на один крок ліворуч від тебе. Треба тільки стрибнути [139] на те місце - і земля під тобою провалиться. Ми підкопалися під саму поверхню грунту!

- Обійдемо одне коло і почнемо!- відповів Цибуліно. Кріт пробубонів іще щось, та Цибуліно уже пройшов далі.

Він знов навмисне наступив на п'яти передньому в'язневі і шепнув йому:

- Обійдемо одне коло, я штовхну тебе ногою, ступи крок ліворуч, підскоч угору і сильно тупни ногами об землю.

В'язень хотів розпитати, та в цей момент Лимончик, який бив у барабан, подивився в їхній бік.

Треба було якось відвернути його увагу від умовленого місця. По всьому колу в'язнів перебіг швидкий шепіт, а потім один в'язень голосно скрикнув:

- Ой!


- Що там сталося?- гримнув Лимончик.

- Мені наступили на мозоль!- відповів в'язень. Поки Лимончик грізно туди поглядав, з другого боку коло в'язнів наблизилося до входу в підземний підкоп.

Цибуліно штовхнув ногою в'язня, який йшов перед ним, той став на крок ліворуч, підскочив на місці і провалився під землю. На поверхні землі утворилася дірка, досить широка, щоб туди могла пролізти людина.

Цибуліно передав по колу в'язнів сигнал:

- З кожним кругом під землю тікатиме той в'язень, якого я штовхну ногою.

І почалося. За кожним поворотом кола один із в'язнів ступав на крок ліворуч і зникав у дірці під землею. Щоб Лимончик нічого не помітив, кожного разу з другої сторони кола хтось із в'язнів голосно кричав:

- Ой-ой!

- Що сталося?- гримав Лимончик.

- Мені наступили на мозоль!- жалібно відповідав в'язень.

- Сьогодні ви тільки те й робите, що наступаєте один одному на ноги. Ступайте обережніше!

Коли в'язні обійшли двір ще п'ять чи шість разів, Лимончик став стурбовано оглядати їхнє коло, що проходило повз нього. «Дивно!- подумав він.- Присягаюся, що коло покоротшало». [140]

Потім він вирішив, що це йому тільки так здалося. «А все ж таки, їх ніби поменшало...»- думав Лимончик.

Щоб переконати себе в тому, що він помилився, Лимончик почав рахувати в'язнів. Але вони йшли замкнутим колом, і тюремник ніяк не міг запам'ятати, з якого в'язня почав рахунок. Деяких він порахував двічі. Рахунок ніяк не сходився. Виходило, що тепер в'язнів не поменшало, а навіть побільшало.

«От лихо! Чого це їх стало більше, ніж було?- думав Лимончик.- Не могло ж їх стати більше? Яка дурна наука - арифметика!»

Ви вже, мабуть, зрозуміли, що Лимончик не був сильний в арифметиці. Він знов почав рахувати спочатку, і кількість в'язнів знов ніби збільшилася. Тоді він вирішив облишити рахування, щоб зовсім не заплутатися. Подивився на коло, протер очі... Що за чортівня! Уже залишалася тільки половина в'язнів! Лимончик підняв очі до неба, щоб розгледіти, чи не полетів хтось просто поміж хмари. А в цю мить іще один в'язень стрибнув під землю і зник.

Тепер їх залишилося всього двадцять вісім і серед них - Цибуліно. Увесь цей час не переставав він думати про свого батька. Кожного разу, коли якийсь із в'язнів, що йшов перед ним, стрибав ліворуч і зникав під землею, серце хлопчика стискалося. «Ах, коли б це був мій тато!»

Але старий Цибулоне був замкнений у тюремній камері і про його втечу нічого було й думати. І Цибуліно вирішив, що він допоможе втекти всім в'язням, а сам не піде на волю, залишиться в тюрмі біля свого тата. Не хоче він бути на волі, коли його тато буде в темниці!

А в'язнів у дворі залишалося все менше і менше. Десять... дев'ять... вісім... сім...

Приголомшений Лимончик уже нічого не думав і тільки гатив і далі в барабан.

«Що за мана?- перелякано думав він.- 3 кожним колом один в'язень зникає. Ну що мені робити? До кінця прогулянки залишилося ще сім хвилин. Цього правила я не можу порушувати. А що, коли до кінця прогулянки вони щезнуть усі до одного? О!.. Уже залишилося тільки шестеро! Та що я кажу - тільки п'ятеро!» [141]

А в Цибуліно було так тяжко на серці... Спробував покликати Крота, але той не озвався. Хотів пояснити Кротові, сказати, чому він сам не може йти на волю.

В цей момент очманілий Лимончик нарешті схаменувся і зважився розвіяти цю оману, через яку в нього з-під носа зникли майже всі в'язні.

- Стій!- щосили загорлав він. Вони спинилися і перезирнулися.

У дворі залишилося всього четверо в'язнів і Цибуліно.

- Тікайте мерщій,- крикнув Цибуліно,- поки Лимончик не підняв тривоги!

Двічі повторювати не було потреби. Всі четверо прожогом кинулися до дірки і один за одним щезли під землею. А Цибуліно стояв і сумно дивився їм услід. Раптом він відчув, що хтось смикає його за ноги. Друзі здогадалися, що він хоче залишитися в тюрмі, і просто стягли його в підземний хід.

- Не будь дурником,- сказали вони йому.- Сам будеш на волі, то швидше допоможеш батькові втекти. Ходімо з нами, та хутчіш!

- Візьміть і мене з собою!- несподівано закричав Лимончик. Тільки тепер збагнув він, у чім річ.- Я теж піду з вами! Не кидайте мене тут! Все одно принц накаже повісити мене за вашу втечу.

- Зачекаймо,- згодився Цибуліно,- адже ж, дякуючи йому, ми змогли втекти.

- Поспішаймо, почувся з підземного ходу гугнявий голос Крота.- Тут стільки світла, а я не хочу померти від сонячного удару.

- Добрий старий Кротику,- обернувся до нього Цибуліно,- ми ще не можемо втікати. Мій хворий тато замкнений в камері.

Кріт почухав потилицю.

- Я знаю, де його камера,- сказав він.- Я добре вивчив план тюрми, що ти мені прислав. Але чи встигнемо ми? Краще б попередив ти мене про це заздалегідь.

Тут він гукнув по-кротячому - і в одну мить сотня кротів з'явилася з-під землі.

- Браття кроти! Чи зможемо ми прорити ще один невеличкий хід?- запитав їх старий Кріт. [142]

- Зможемо! За чверть години!

Не довго думаючи, вони рушили у вказаному напрямку. За кілька хвилин дісталися до камери Цибулоне. Цибуліно перший вскочив усередину. Його батько лежав на тапчані непритомний.

Ледве-ледве встигли вони перенести його до підземного ходу. В ту ж мить до камери вдерлися тюремники Лимончики, які спантеличено металися з камери в камеру по всій тюрмі, адже скрізь було порожньо.

Коли тюремники нарешті дотямили, що всі в'язні втекли, вони вжахнулися від думки про ті страшні кари, які накладе на них принц. Тоді вони змовилися, покидали зброю і один за одним кинулися в підземний хід, виритий кротами.

Тюремники вийшли в поле і розбрелися по селянських хатах. Скинули з себе військову форму і перевдяглися у простий одяг.

Вони покидали навіть дзвіночки, що були в них на капелюхах.

Позбираймо ці дзвіночки, віддамо їх діткам гратися.

Ну а що сталося з нашим Цибуліно?

Старий Кріт і Цибуліно подумали, що тюремники біжать за ними підземним ходом навздогін. То вони вирили для себе новий хід убік і тому не вийшли в поле.

Де ж вони тепер?

Потерпіть - скоро дізнаєтесь.

  

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Буря без кінця-краю

Ми залишили принца Лимона у гнояці надовго тому, що там йому було добре.

«Пересиджу тут у теплі та в добрі,- думав він, випльовуючи гній, який ліз йому в рот,- поки моя поліція відновить порядок у моїй столиці».

Адже він утік із столиці не озираючись, і тому не знав, що його поліція приєдналася до повсталого народу, що його придворні Лимони вже сидять у в'язниці і що в цьому краї проголошено республіку.

Коли почався дощ і став заливати гнойовище, принц змінив свої наміри.

«Тут занадто вогко,- подумав він,- треба пошукати сухішого місця». [152]

Він почав дриґати ногами і нарешті-таки виліз із гною.

Тільки тепер побачив він, що був за кілька метрів від замку графинь Черешень.

«І якого чорта я сюди забрався?»- спитав він себе самого, продираючи очі, заліплені гноєм.

Тут йому довелося сховатися за скирту соломи від гурту якихось людей, що йшли з замку. (Ви знаєте, що то були за люди.) Потім принц піднявся сходами і подзвонив. У дверях з'явилася Полуничка.

- Графині не приймають жебраків,- сказала вона і замкнула двері в нього перед носом.

- Та який я жебрак?! Я - принц, я - правитель! Полуничка співчутливо глянула на нього:

- Бідолаха,- зітхнула вона,- ви, мабуть, збожеволіли від злиднів.

- Які злидні?! Я багатий, багатющий!

- Подивитися на вас, то цього не скажеш,- похитала головою Полуничка.

- Ну, досить базікати! Піди і скажи про мене графиням!

- Що тут сталося?- втрутився синьйор Петрушка, який саме вийшов на поріг, щоб висякати носа.

- Та ось цей жебрак запевняє, ніби він - принц. Синьйор Петрушка з першого погляду впізнав принца.

- Я навмисне перевдягся, щоб ближче узнати життя населення мого краю,- заявив принц Лимон. Йому було соромно за свій незвичайний вигляд.

- Прошу, прошу завітати, ваша світлосте! - лопотів Петрушка, вклоняючись до самої землі.

Принц' увійшов до замку. В дверях він тільки грізно бликнув на Полуничку.

Графині на всі лади вихваляли принца за його піклування про людей.

- Чого тільки вам не довелося знести!

- Заради народу я готовий на все,- збрехав принц, нітрохи не почервонівши, бо відомо, що лимони ніколи не червоніють.

- Які ж у вашої світлості враження про життя на-Роду?

- Народ щасливий і спокійний,- заявив принц,- ніде не бачив я щасливішого народу! [153]

Він і не знав, що сказав щиру правду: скинувши принда, народ справді став щасливий.

- Чи не потрібні вашій світлості коні, щоб повернутися до столиці?- запитав Помідор принца.

- Ні, ні!- швидко відказав той.- Я почекаю, поки вщухне буря.

- Насмілюся найпокірніше зауважити,- сказав здивований Помідор,- що буря вже минула і знов сяє сонце.

- Ви насмілюєтеся мені перечити!- гримнув на нього принц і тупнув ногою.

- Я теж не розумію вашого зухвальства,- докірливо додав барон Апельсин.- Якщо їх світлість кажуть - буря, то так воно й є.

І всі присутні почали одностайно лаяти погоду.

- Яка жахлива погода!:- сказала графиня Старша, виглядаючи через вікно в парк, де на квітках сяяли під сонцем каплі недавнього дощу.

- Яка жахлива злива! Погляньте, який дощ періщить!- додала графиня Менша, дивлячись, як із-за хмари сяє сонце і виблискує в басейні з золотими рибками.

- О, чуєте, як гуркоче грім?- сказав герцог Мандарин і затулив вуха пальцями, ніби дуже злякався.

- Полуничко!- гукнула графиня Старша. В неї майнула щаслива думка.- Біжи мерщій позачиняй усі віконниці!

Полуничка позачиняла всі віконниці, і в салоні відразу стало зовсім темно.

Принесли запалені свічки. Синьйора графиня Менша зітхнула:

- Яка жахлива ніч!

- Мені страшно...- щиро признався принц Лимон. Щоб його підбадьорити, усі присутні теж почали тремтіти, мов у лихоманці.

Тоді синьйор Помідор прокрався до вікна, тихо відхилив віконницю і насмілився покірно зауважити:

- Мені здається, що буря вже минула.

- Ні, ні, не минула!- закричав принц і побачив сонячний промінь, який переможно прорвався до салону.

Помідор поквапливо зачинив віконницю і підтвердив, що дощ ллє й далі, мов із відра. [154]

- Ваша світлосте, чи не бажаєте ви закусити,- насмілився подати голос барон Апельсин, Йому не терпілося швидше сісти за стіл.

Але принц не схотів закушувати.

- Така погода відбиває апетит,- відказав він.

Барон не розумів, що спільного може бути між апетитом і погодою. Але всі згодилися з думкою принца, що погана погода позбавляє людей апетиту, і Апельсин теж заявив:

- Я тільки так сказав, ваша світлість. Від цієї грози в мене самого так стиснуло горло, що я не зміг би макової росинки проковтнути.

Насправді, він залюбки ум'яв би два-три стільці, не те що вечерю. Але він не насмілювався перечити принцові.

Нарешті, стомлений хвилюваннями цього дня, принц заснув у кріслі. Його вкрили ковдрою, а самі пішли вечеряти.

За вечерею Помідор чомусь надто мало їв. Він поспішив устати з-за столу і сказав, що йде спати, а сам потихеньку зайшов до парку і попрямував до села.

«Треба самому довідатися, що скоїлося. Оцей страх принца надзвичайно підозрілий. Я не здивуюся, якщо сталася навіть революція».

Від цієї думки в нього немов мурашки по спині забігали. Він намагався відігнати від себе цю думку, але чим сильніше її відганяв, тим настирливіше лізла вона йому в голову. Оце ненависне йому слово - революція - миготіло перед ним усіма своїми літерами: Р-е-в-о-л-ю-ц-і-я...

Раптом йому почулося, ніби за ним хтось іде. Він причаївся за парканом і став чекати. Через кілька хвилин повз нього тихенько пройшов адвокат Горох. Він ішов навшпиньки і так обережно, ніби ступав по сирих яйцях. Як відомо, цей адвокат завжди мав на всіх підозри. Коли ж побачив, що Помідор вислизнув до парку, він пішов за ним назирці.

«Тут щось є,- подумав Горох,- за Помідором треба слідкувати».

Тільки Помідор намірився вийти зі схованки, як стала наближатися ще одна тінь. Він знову присів за парканом, пропустив і цю тінь повз себе. [156]

Це був синьйор Петрушка, який вирішив прослідкувати за адвокатом.

Своїм довжелезним носом Петрушка відчув щось підозріле, і йому закортіло про все довідатися.

Потім у темряві з'явився герцог Мандарин. Той шпигував за Петрушкою.

- Тепер мене нітрохи не здивує, якщо зараз покажеться барон Апельсин,- прошепотів Помідор і знову присів за парканом.

Дійсно, незабаром з'явився барон Апельсин. Коли він помітив, як виходив герцог, то подумав, що той крадькома йде кудись вечеряти. От барон і вирішив скористатися з цього відкриття.

Бідолашний Квасоля, який віз його пузо на тачці, задихався з натуги. У темряві він не бачив ні каменюк, ні ям; тачка підскакувала, і від кожного поштовху баронові хотілося вищати по-собачому.

Після барона більш ніхто не з'являвся в темряві. Тоді Помідор вийшов із своєї схованки і пішов слідом за Апельсином.

Так і проходили вони один за одним цілісіньку ніч. Горох марно намагався наздогнати Помідора, який ішов позад усіх; синьйор Петрушка йшов по п'ятах за Горохом; герцог Мандарин не відставав від Петрушки, барон Апельсин намагався не відставати від герцога, а Помідор скрадався по слідах барона. Кожен стежив за тим, хто йшов перед ним, і ніхто не здогадувався, що за ним також слідкують.

Кілька разів цей порядок змінювався. Синьйор Горох, який ішов поперед усіх, опинявся на другому місці, бо Петрушка переганяв його стороною. Тоді вони хитрували, щоб знову стати на своє місце.

Так прошвендяли вони всю ніч, шпигуючи один за одним, і до самого світанку нічогісінько не змогли дізнатися, тільки вкрай знесилилися.

На світанку причвалали вони один по одному назад до замку.

Зустрічаючись в алеях парку, вони віталися, питали один одного про здоров'я і брехали, як хто умів.

- Де це ви були?- питав синьйор Помідор синьйора Гороха. [157]

- Я був на весіллі в мого брата.

- Ото диво! Ніколи не чув, щоб уночі гуляли весілля.

- Так. Але мій брат - дуже чудний чоловік,- відповідав червоніючи адвокат.

Помідор тільки посміхався, бо всі знали, що ніякого брата в Гороха не було.

Синьйор Петрушка збрехав, що ходив на пошту. Барон і герцог наплели, ніби ходили вудити рибу, та ще й здивувалися, як це вони не здибалися на річці.

Всі вони були такі стомлені й сонні, що йшли майже з заплющеними очима.

І тільки один з них побачив, що на башті замку майорить республіканський прапор.

Цей прапор підняли вночі Цибуліно і Вишенька. Обидва хлопчики сиділи тепер біля прапора на високій башті і чекали, що буде далі.

 

 



ЕПІЛОГ

Помідор заплакав удруге

Той, хто перший помітив республіканський прапор на башті, подумав спочатку, що це - нова витівка Вишеньки. Він страшенно розлютився і вирішив, по-перше, зірвати цей жахливий прапор, по-друге, надавати Вишеньці стусанів, бо цього разу хлопчик «перейшов усі межі пристойної поведінки».

І от цей синьйор уже біжить щодуху по сходах, переплигує по чотири східці одразу, він страшенно хекає і з кожним кроком роздувається від злості. Він так роздувається, що, мабуть, не зможе пролізти у невеликі двері, які ведуть на верхню площадку башти. Я чую жахливий тупіт його ніг, важкий, немов гупання парового молота. От-от добіжить він до верху башти. Пролізе в двері чи не пролізе? Може, поб'ємося об заклад?

Ось він уже вгорі... Ану, хто виграє заклад? Ну, гаразд, уже скажу: виграє той, хто сказав, що цей синьйор не пролізе. Бо то біг нагору не хто інший, як сам Помідор. І він так роздувся від злості, що не проліз У Двері. [158]

І от стоїть він там за два кроки від ненависного йому прапора. Прапор майорить у сонячному промінні, а він не може дотягтися до нього руками. А біля прапора, поруч Вишеньки, який похапцем протирає свої окуляри, стоїть Цибуліно. Заклятий ворог Помідора, він уже примусив його один раз плакати.

- Добридень, синьйоре Помідоре,- каже Цибуліно і чемно вклоняється.

Стережися, Цибуліно! Цим глузливим поклоном ти занадто наблизив свою голову до дверей. Помідорові варто тільки простягнути руку, і він вхопить нашого героя за чуприну, як це сталося в день його приїзду.

А Помідор так лютує, що й не згадує про те, що загрожує йому, коли він смикне Цибуліно за чуба. Ось ухопив він таки Цибуліно за вихор і смикнув. Вихор цибулячого чуба залишився у нього в руці, і... раптом Помідорові так закрутило в носі, так защипало в очах, що з них полилися сльози. Великі, як горох, вони закрапали на кам'яні сходи.

Цього разу Помідор плакав не тільки від цибулячого духу. Він плакав від люті, бо відчув, який став безсилий. «Кінець усьому!.. Кінець...» - гірко подумав Помідор, задихаючись від сліз.

Як на нас, то нехай би він і зовсім задихнувся, але добрий Цибуліно за ним не погнався. Помідор сам скотився сходами вниз башти, побіг до своєї кімнати і замкнувся, щоб виплакатися досхочу.

А що було далі, діти! Ох, чого тільки не було! Прокинувся принц, вибіг надвір, теж побачив прапор і кинувся алеями парку тікати. Біг, поки знову не вскочив до своєї схованки в гною. Він гадав, що там його не знайдуть.

Прокинувся барон і покликав Квасолю. Той ще не встиг прокинутися, та так із заплющеними очима і повіз на тачці баронове черево. Коли вони були уже в дворі, сонячне проміння його зовсім розбудило. І він побачив, що згори сяє не тільки сонце. Що це?.. Квасоля звів погляд догори, побачив прапор свободи і весь затремтів з радості.

- Тримай! Тримай тачку! - зарепетував переляканий барон [159]

Та Квасоля покинув тачку, барон кумедно перевернувся догори ногами так, як тоді, коли він задавив двадцять генералів. Покотився вниз і - шубовсть у басейн із золотими рибками! Ну й поморочилися ж слуги, поки його звідти витягли!

Прокинувся і герцог Мандарин, побіг до басейну, скочив на голову мармуровій статуї, яка ротом випускає воду, і заверещав:

- Скиньте мерщій прапор, а то я втоплюся!

- Ану побачимо!- відповів Квасоля і скинув його в басейн.

Коли герцога витягли з басейну, в нього з рота стирчав хвостик' золотої рибки. Шкода тієї золотої рибки! Вона думала, що знайшла нову печеру, і наклала там головою. Вічна пам'ять золотій рибці.

З того ранку нові події розгорталися так швидко, що нам нелегко встигнути про все розповісти. Поспішаймо за ними!

Дні відлітають один за одним, немов листочки календаря, пробігають цілі тижні, і ми ледве встигаємо оком глянути на все те, що сталося. Так буває інколи в кіно. Як пустить механік свій апарат занадто хутко - і оком не вловиш. А потім піде картина повільніше, дивишся, а на екрані усе вже змінилося.

Принц і обидві графині виїхали за кордон. Щодо принца - річ ясна, а чому втекли за кордон графині - не зрозуміло. Ніхто б не заподіяв їм лиха. Та коли вже виїхали, то нехай не вертаються!

Барон став худий, мов тріска.

З перших днів республіки ніхто не захотів возити його тачку, і він не міг піти на пошуки їжі, тому спочатку нічого не їв, а живився запасами давнього жиру. За два тижні він став удвоє тонший і полегшав на кілька центнерів.

Тепер він міг ходити самотужки і став жебрати на вулицях. Але ніхто нічого йому не давав.

- Ти не каліка, а дурисвіт. Іди краще працювати!

- Я не можу знайти роботи!

- Іди на станцію вантажником.

Барон так і зробив і від праці став стрункий, як шпичка. Із одного свого баронського костюма він зробив шість. [160]

А один колишній костюм він зберіг на спогад. Якщо ви його відвідаєте, то він по секрету покаже.

- От бачите, який товстий я був колись!- скаже він.

- Та хіба ж це можливо?- здивуєтеся ви.

- Неймовірно, а так,- гірко всміхнеться він.- Хоч у людей спитайте! Який то був хороший час! Я їв тоді щодня більше, аніж тепер їм за три місяці. Отакенний був тоді в мене живіт, отака спина!

Ну, а герцог? Це ледащо і пальцем не поворухне, живе за рахунок барона. І щоразу, як барон йому чогось не дає, герцог вилазить на ліхтарний стовп і загрожує самогубством. Тоді барон, зітхаючи, вдовольняє його прохання. В нього залишилося добре серце ще з тих часів, коли він був товстуном.

А кум Гарбуз тепер уже не зітхає. Навпаки, він став тепер садівником при замку. А Помідор ходить у нього в помічниках. Може, вам не подобається, що Помідор на волі? Нехай! Він уже чимало відсидів у тюрмі, а потім його випустили на волю. Тепер він думає лише про те, як садити капусту і косити траву. Правду сказати, іноді він ремствує, але нишком, і то, коли зустріне Петрушку, який служить тепер сторожем при школі в замку.

То в замку тепер є школа? Аякже! І сам замок тепер не замок, а палац для дітей. Там є тепер кімнати для гри у настільний теніс, кімната для малювання, ляльковий театр, у якому виступає сам Буратіно, є кінотеатр та інші розваги. Є там і найкраща для дітей розвага - школа. Тепер Цибуліно і Вишенька сидять поруч за однією партою і разом вивчають арифметику, італійську мову, історію і всі інші науки, які треба знати, щоб розпізнавати всіляких шахраїв і гнати їх утришия.

- Пам'ятай, синку,- завжди нагадує старий Цибу-лоне,- на світі є ще дуже багато шахраїв. Коли б і до нас не повернулися ті шахраї, яких ми повиганяли.

Але я вірю в те, що їм більше не повернутися! Не повернутися назад Горохові, бо на його совісті надто багато злочинів.

Кажуть, що він служить адвокатом у якійсь чужій країні. Нехай йому абищо! Я тільки радий з того, що він щез зі сторінок нашої повісті раніше, ніж вона закінчилася. [161] Правду вам сказати - мені й так набридло морочитися із цим нікчемою.

Я забув іще сказати, що тепер старостою у селі став майстер Виноградинка. Тепер заради своєї високої посади він зовсім зрікся поганої звички чухати потилицю. Тільки за дуже складних обставин він чухає потилицю олівцем, та й то вряди-годи.

А одного ранку люди побачили на стінах «домів написи великими літерами: «Хай живе староста!» Кума Динька пустила по селу поговір, що то написав сам майстер Виноградинка.

- От вам і староста!- пащекувала вона.- Ходить вночі селом і сам себе в написах вихваляє!

Але то була неправда. Написи ті зробив кум Часник. І не руками, а... вусами. Он як! Справді, кум Часник малював їх своїми довжелезними вусами, вмочаючи їх у чорнило. Вам я можу відкрити цю таємницю, бо у вас ще немає вусів, ви не зможете взяти приклад з кума Часника і не наробите такої шкоди.

Тут і закінчується наша повість.

Правда, є ще на світі інші замки й інші дармоїди, на принца Лимона схожі. Та прийде час, люди звідусіль їх повиганяють, і в їхніх парках буде бавитися весела дітвора.

Хай буде так!

 

­­­



Переклад Анатолія Іллічевського

© G. Rodari

© А.Іллічевський (переклад з італійської), 1977

Джерело: Дж. Родарі. Планета Новорічних Ялинок. К.: Веселка, 1997. 540 с. — С.: 5-164.



Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004




Каталог: uploads
uploads -> 5 1 Құқықтық норманың түсінігі, мазмұны, құндылығы мен негізгі сипаттары
uploads -> Әдебиет пен сынның биік белесі
uploads -> «Қазақ» газетіндегі көтерілген оқу –тәрбие мәселелері
uploads -> Қазақстан Республикасы Ауыл шаруашылығы министрлігі Кәсіпкерлік мәселелері жөніндегі сараптамалық кеңесінің
uploads -> Салыстырмалы кесте
uploads -> ҮЕҰ арқылы 50 жастан асқан тұлғалар, сонымен қатар халықтың мақсатты топтарын жұмысқа орналастыру бойынша мемлекеттік емес секторде мемлекеттік әлеуметтік тапсырысты орналастыру жөніндегі мемлекеттік сатып алу қызметтері бойынша өзгеше
uploads -> Квалификационная характеристика бакалавра специальности 5В071300 – «Транспорт, транспортная техника и технологии»
uploads -> «Қазпочта» АҚ АҚпараттық саясаты бекітілді


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18




©dereksiz.org 2022
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет