Процесуальні моделі дослідження особистості

Індивідууми обробляють інформацію двома різними способами довільно, як засіб позитивного мислення, або автоматично, завдяки наявній у них позитивній чи негативній установці. Довільне мислення й автоматична установка на позитивне чи негативне мислення, проте, відрізняються у плані того, як переробляється і використовується інформація в процесі життєдіяльності. В одному випадку інформація обробляється рефлективно і вона доступна для звертання до неї через інтроспекцію. В іншому інформація обробляється імпульсивно, і вона доступна тільки опосередковано. Довільний і автоматичний способи переробки інформації, як стверджують зарубіжні дослідники [20; 21], можуть бути співвіднесені з різними системами її обробки, тобто рефлективною й імпульсивною. Репрезентацію в рефлективній системі називають експліцитною, а репрезентацію інформації в імпульсивній системі – імпліцитною. Отже, розглянемо розбіжності між експліцитною й імпліцитною репрезентаціями на підставі аналізу імпліцитного підходу до дослідження Я-концепції особистості [21, 24]. Хоча процесуальні моделі формування у людини і функціонування соціальних ставлень зараз уже достатньо широко використовуються у галузі психології особистості і вже розроблені деякі методичні прийоми порівняння інформації, яка репрезентується у свідомості імпліцитно і експліцитно (розглянуті у підрозділі 5.1), вивчення цілісних ознак ідентичності особистості ще тільки починається.

Імпліцитні методи, обґрунтовані у попередньому підрозділі, мають великі переваги для оцінювання як рис особистості, так і її функціонування і соціальних ставлень, зв’язків із навколишнім світом.

Зупинимось у даному підрозділі підручника на найскладнішому аспекті використання імпліцитних моделей репрезентації інформації, яка формується у людини під впливом досвіду, переконань та інших психологічних факторів, на оцінюванні власного образу, тобто Я-концепції.

Структури соціального пізнання складаються з понять, репрезентацій індивідуумів, груп або атрибутів і асоціацій між цими поняттями. Таким чином, репрезентація власної Я-концепції є частиною структур соціального пізнання. На відміну від визначення Я-концепції, яке дають Грінвальд і його колеги [21], Я-концепція особистості включає також і аспект самооцінки. Таким чином, асоціації між образом Я й атрибутивними поняттями, які мають позитивну або негативну валентність, тобто поняттями, за допомогою яких визначається, чи є особистість доброзичливою, або, навпаки, гнівливою, становлять частину особистісної Я-концепції, оскільки ці поняття описують стабільні непатологічні міжіндивідуальні розбіжності. Наприклад, сором’язливість, тривожність, гнівливість можуть бути прикладами атрибутів, що описують особистість і які не є нейтральними в плані валентності. Ці атрибути особистісних рис вивчались як експліцитно, так і через імпліцитні репрезентації в межах оцінювання Я-концепції [7, 8]. Отже, стисло узагальнюючи розглянуті положення, необхідно підкреслити, що експліцитна й імпліцитна репрезентації розглядаються як взаємодіючі єдності, які мають різні засоби збереження і презентації інформації з асоціативного поля оцінок. Експліцитна та імпліцитна репрезентації не є аналогічними тим розбіжностям, які позначаються за допомогою тих же термінів у пам’яті. Остання теж може бути імпліцитною та експліцитною. Імпліцитна пам'ять описує ефекти навчання, досягнення яких здійснюється без усвідомлення індивідуумів.

Імпліцитні репрезентації не є позбавленими дефініцій і відрізняються від експліцитних репрезентацій в аспекті способу доступу до асоціативного сховища уявлень про навколишній світ. Структура соціального пізнання, за визначенням Грінвальда та інших [21], частково є складовою асоціативного набору характеристик навколишнього світу, які має людина, зокрема, цей набір характеристик містить ознаки соціальних об’єктів, соціальних груп і себе як суб’єкта життєдіяльності [20].

Більш специфічне визначення розбіжностей між експліцитними й імпліцитними репрезентаціями буде наведено далі, після того, як буде розглянута рефлективна – імпульсивна модель переробки інформації, поширена у сучасній зарубіжній психології (Епштейн, 1990; Вільсон зі співавторами, 2000, [31], Слоун, 2006, Страк і Дойч та ін.). Згідно з цією моделлю, висловлюється твердження, що сприйняття, осмислення і поведінка є функціями двох різних систем переробки інформації: результивної й імпульсивної. У результивній системі поведінка є завершальним етапом процесу прийняття рішень, цей процес починається з перцептивного входу, який транслюється у знання, що містять ознаки пропозиційної категоризації. Пропозиційна категоризація інформації запускає процес розміркування, який проходить етапи від усвідомленого до поведінкового рішення.

Наприклад, коли молода людина помічає літню людину в автобусі, в неї виникає думка про те, що це – літня людина, і ця пропозиційна категоризація може бути розширена за допомогою пропозицій: «вона стоїть» і «вона стомлена». Ці думки можуть стимулювати процес розміркування про те, що, наприклад, недобре, що літня людина стоїть в автобусі. Таким чином, цей процес розмірковування стимулює появу рішення про те, щоб поступитися місцем літній людині, дати їй можливість сісти. І, перш ніж молода людина здійснить поведінкове рішення, вона подивиться навколо себе, щоб побачити, чи є вільне місце для літньої людини, або чи є серед оточуючих той, хто теж готовий запропонувати літній людині сісти, і відрефлексує, чи запропонувати їй своє власне місце. Врешті–решт, молода людина вирішує поступитися своїм місцем літній людині, а сама встає. Отже, намір є тим ланцюгом, що контролює поведінку молодої людини до моменту, поки її мета буде здійснена. Намір, врешті-решт, припиняє поведінку, коли літня людина вийде на наступній зупинці.

В імпульсивній системі поведінка запускається, як стверджують дослідники, поширенням активації від сприйняття та уявлення до моторних схем, за допомогою мотиваційних орієнтацій. В тому ж прикладі поведінку описують у дещо інших термінах, щоб пояснити різницю між імпліцитним і експліцитним процесами усвідомлення. Наприклад, молода людина в автобусі може сама просуватись більш повільно, ніж робить це звичайно, оскільки літня людина активувала такий стереотип, як описують ситуацію Барк, Шенон і Дороу (1996). Готовність запропонувати власне місце може підсилюватись мотивацією сприяння такому рішенню, якщо літня людина виглядає доброзичливою. І, навпаки, молода людина може утриматись від того, щоб поступитися своїм місцем, якщо обличчя чи поведінка літньої людини підсилює тенденцію запобігти контакту з нею, якщо вона виглядає непривітною.

Ці дві системи відрізняються з точки зору їх структурних компонентів, процесів і станів. Структурні компоненти рефлективної системи – це поняття, якими дослідники користувалися для описання імпульсивної системи. Ці поняття пов’язані між собою завдяки приписуванню їм деякої цінності. На противагу цьому, структурними компонентами імпульсивної системи є поняття, які асоціюються з епізодичними семантичними зв’язками, що стають доступними осмисленню й активації в їх просторово-часових зв’язках без приписування їм цінності істини. Переробка інформації в рефлективній системі включає розміркування і формування намірів. Цей процес прийняття рішень є гнучким. Він дозволяє конструювати і трансформувати знання. І все ж, він є досить повільним, оскільки вимагає наявності інтенціальних ресурсів.

В імпульсивній системі інформація переробляється асоціативно, у той час як активація поширюється з використанням епізодичних і семантичних зв’язків. Цей процес не є гнучким, але він швидкий. Стан усвідомлення в рефлективній системі описується як такий, що базується на знаннях про інформацію, яка переробляється. Наприклад, молода людина в автобусі знає, що вона думає відносно того, чи не запропонувати літній людині своє місце, і вона знає, який тип поводження розглядається як ввічливий. І, навпаки, молода людина, яка почуває себе стомленою, оскільки у неї був важкий трудовий день, не звертає уваги на оточуючих під впливом власних почуттів.

Рефлективні й імпульсивні системи мають загальний кінцевий вихід у поведінці, який реалізується за допомогою моторних схем. Моторні схеми включаються в імпульсивну систему. Вони включають моторні репрезентації, які часто співпадають у часі і формують певні сенсорно-моторні кластери, угрупування. Моторні схеми активують зовнішню поведінку, якщо відчуття досягають певного порогу. Залежно від збігу моторних схем, рефлективна та імпульсивна системи можуть взаємодіяти як синергічно, так і антагоністично.

Отже, підсумовуючи розглянуті розміркування відносно особливостей функціонування рефлективної та імпульсивної систем активації поведінки, зарубіжні дослідники стверджують, що рефлективна система генерує знання через пропозиційну категоризацію і дозволяє довільно контролювати поведінку. На противагу цьому, імпульсивна система репрезентує асоціативну сітку, яка пов’язує афективні та поведінкові ознаки з контролем їх за допомогою намірів. І все ж рефлективні операції можуть мати вплив на імпульсивну систему. Оскільки переробка інформації в афективній системі базується на елементах, які людина отримує з імпульсивної системи, рефлективні операції також впливають на асоціативні зв’язки в імпульсивній системі, і, як наслідок цього, пропозиційна категоризація реорганізує асоціативне сховище і формує асоціативні кластери, які відрізняються за рівнем абстракції. Таким чином, асоціативні кластери можуть репрезентувати конкретні перцептивні концепти, або більш абстрактні схеми. Проте не вважається, що перцептивні кластери включають будь-який зміст самі по собі: їх елементи співвідносяться тільки завдяки тому, що вони часто активуються сумісно.

Повертаючись до концептуалізації імпліцитних і експліцитних репрезентацій, необхідно підкреслити, що рефлективно-імпульсивна модель є зручною, на думку зарубіжних дослідників, для того, щоб виокремлювати специфічні характеристики експліцитних та імпліцитних репрезентацій. Експліцитні репрезентації відповідають пропозиційній категоризації рефлективної системи. Іншими словами, експліцитні репрезентації складаються з понять, пов’язаних шляхом приписування їх взаємозв’язкам цінності істинності. Отже, експліцитні репрезентації є доступними інтроспекції. Імпліцитні репрезентації, у свою чергу, відповідають асоціативним кластерам імпульсивної системи, тобто це поняття, які пов’язані в результаті частої сумісної активації. Завдяки цьому імпліцитні репрезентації є доступними тільки через процедури, чутливі до ефектів частої сумісної активації. Непрямі вимірювання певних явищ є прикладом здійснення таких процедур. Проте множинні зв’язки між рефлективною й імпульсивною системами не передбачають того, що експліцитні й імпліцитні репрезентації завжди відрізняються одна від одної в плані змісту інформації, яку вони включають. Однак експліцитні й імпліцитні репрезентації завжди розрізняються формою, в якій інформація є доступною для її використання і спирання на неї.

Зупинимось на імпліцитній діагностиці Я-концепції за допомогою імпліцитної асоціативної процедури. Наприклад, в одній з відомих процедур, розробленій Брендлом зі співавторами (2005 [10]), передбачений такий порядок дій. Досліджуваним пропонують здійснити моторну реакцію за допомогою джойстика, в напрямку «до себе» або «від себе», залежно від того, чи є стимульне слово, яке з’являється на екрані комп’ютера, таким, що адекватно характеризує властивість суб’єкта, або таким, що не відповідає його уявленням про себе. На відміну від інших процедур, переміщення джойстика у вертикальному напрямі, від себе вгору або до себе вниз, виявилось більш ефективним, ніж рух у горизонтальному напрямі, оскільки учасники попередніх пошукових досліджень відчували певні ускладнення в асоціюванні горизонтальних рухів з ідеєю, чи відносяться певні властивості до їхньої особистості, чи ні. Отже, учасники спочатку повинні були навчитись розрізняти три слова, які описували «себе» і «не себе». У наступному завданні їм пред’являлось п’ять прикметників, за допомогою яких описувались певні властивості особистості, такі, як, наприклад, сором’язливість–несоромязливість, тривожність–нетривожність. Слова, які пред’являлись, також необхідно було або відвести від себе, або наблизити до себе. Якщо слово відповідало особистості людини, його слід було перемістити у напрямку до індивідуума, тобто вниз, якщо ж не відповідало – у напрямі від нього, тобто угору. Бали за такі моторні дії обчислювались відраховуванням від середніх латентних періодів реакцій різних серій пред’явлення стимулів. Усього було пред’явлено вісім рандомізованих блоків слів, що включають 16 спроб.

Джойстик розміщувався на столі перед панеллю комп’ютера і ним можна було оперувати правою або лівою рукою. Як і в імпліцитних асоціативних тестах [12], учасники отримували інструкцію відповідати якомога швидше і точніше. Слова пред’являлись різними шрифтами, в лівому верхньому куті дисплея. У всіх спробах слово «я» і його варіанти «мій», «мені» з’являлись у центральній або нижній частині екрана. Стимули пред’являлись білим шрифтом у центрі екрана. Спроби починались шляхом пред’явлення маскувального рядка стимулів протягом інтервалу в 500 мілісекунд, після чого з’являлось контрольне слово, або прикметник. Стимул зникав, коли учасники випробування здійснювали моторну операцію джойстиком, чітко або у напрямі «від себе» або «до себе», відповідно вгору чи вниз, у вертикальному напрямі. Тривалість реакцій вимірювалася у термінах часу, витраченого на виконання зазначеної операції від початку презентації стимулу і до здійснення відповідних рухів за допомогою джойстика. Якщо давалась неправильна відповідь, замість стимула пред’являлось слово «помилка».

Для ілюстрації процедури проведення імпліцитного асоціативного тесту на виявлення притаманних досліджуваному характеристик – сором’язливості–несором’язливості розглянемо такий приклад [27]. Досліджуваному пред’являється п’ять серій слів. Кількість спроб у кожній серії становить від 40 до 80. Слова, що пред’являються, є прикметниками, які необхідно розрізнити з точки зору притаманності їх ознак собі. Лівий ключ містить слово «я», правий ключ – слово «інші». Первинне завдання полягає у вимірюванні реакцій типу «я сором’язливий, інші – несором’язливі». Потім порядок змінюється – «інші сором’язливі, я – не сором’язливий». Стимули включають такі слова: я, я сам, мій, мені, мій власний. Варіанти пред’явлення «інших» подібні: вони, ним, ваші, ви, ти. Варіанти пред’явлення прикметників для характеристики сором’язливості включають такі слова: пригнічений, невпевнений, скутий, скромний; а для характеристики несором’язливості – надійний, відкритий, розкутий тощо.

Отже, ця процедура імпліцитного оцінювання Я-концепції здається більш спрощеною у плані її семантичної організації; вона не опосередкована будь-якими іншими додатковими асоціаціями, як це має місце при розробці тестів, спрямованих на вимірювання ставлень до соціальних явищ.

Результати вимірювань показали помірну кореляцію між імпліцитними та експліцитними вимірюваннями, а також реальною поведінкою людини, яка спостерігалась при моделюванні відповідної рольової гри, де ця ідея була реалізована у спостереженні за розкутістю чи сором’язливістю учасників.

Дослідження з використанням нової опосередкованої імпліцитної асоціативної процедури показали можливість опосередковано оцінити Я-концепцію. Розглянута вище нова асоціативна процедура була адаптована при проведенні емпіричного дослідження для імпліцитного оцінювання Я-концепції у термінах одного з аспектів її виявлення – сором’язливості. У цьому дослідженні одній із груп було запропоновано імітувати відсутність сором’язливості; контрольна ж група не мала ніякої додаткової інструкції. Результати дослідження показали, що імпліцитні вимірювання є більш стійкими до прояву ефекту соціальної бажаності, ніж традиційні самооцінювання. Проте поки ще імпліцитні вимірювання не досягли психометричних критеріїв, які дозволили б використовувати цю форму діагностики для виконання практичних завдань.

Для того щоб отримати повне уявлення про сутність імпліцитної діагностики особистості зі спиранням на процесуальні моделі, розглянемо класичну процедуру цієї форми діагностики на одному з прикладів більш детально. Типова процедура починається з вимірювання латентних періодів реакцій на пред’явлення стимулів, які, зазвичай, викликають у більшості суб’єктів або стабільно позитивні, або стабільно негативні реакції. Роль таких стимулів можуть виконувати зображення певних об’єктів, наприклад, «квітів» (як позитивних стимулів) та «комах» (як негативних).

Стимулами можуть бути також абстрактні поняття; наприклад «отрута» чи «війна» як негативні, «мир», «щастя» – як позитивні.

Серії досліджень починаються з виконання завдання ідентифікувати образи об’єктів, що пред’являються у лівому та правому кутах екрана натискуванням кнопки миші. У підібраних у такий спосіб парах стимулів асоціативного тесту здійснюється завдання категоризації в рамках подвійної дискримінації: пропонуються два можливі варіанти поєднання понять. Одне поєднання вимагає реагування на один з об’єктів і одну атрибутивну категорію, реагування на яку цікавить дослідника, а інша реакція планується для альтернативного йому поняття і, відповідно, альтернативної атрибутивної категорії.

При виконанні імпліцитних асоціативних тестів процедура починається з пред’явлення учасникам спеціально підібраного поняття для оцінювання, а потім – атрибутивної категорії, ставлення до якої цікавить дослідника. Наприклад, в асоціативному імпліцитному тесті спочатку (перша серія тестів) оцінюється ставлення людини до квітів та комах, яке операціоналізується у вигляді тривалості латентних періодів при натискуванні лівої кнопки миші у відповідь на появу на екрані дисплея квітки, а правої – при появі зображення комахи. У другій серії завдань послідовність пред’явлення образів об’єктів змінюється: зліва з’являються комахи (на яких подаються негативні реакції), а справа – квіти (на які очікуються негативні реакції). При третьому випробуванні здійснюється комбінація того поняття, ставлення до якого дослідник бажає знати, і його атрибутивної характеристики. Досліджуваним пропонують реагувати натискуванням лівої кнопки на образи квітів, а правої – на назви комах і категоріальних ознак із негативною конотацією. У четвертій серії випробувань змінюється місце розташування того об’єкта, ставлення до якого перевіряється за допомогою асоціативного тесту. Ліву кнопку для подання відповіді у цьому пред’явленні поєднують з назвами комах, а праву – з назвами квітів. У п’ятій серії змінюється комбінація атрибутів, тобто ознак, що характеризують поняття, і раніше пред’явлених образів об’єктів – квітів чи комах. Кнопки, за допомогою яких треба реагувати на це, відповідно, змінюються.

Для оцінювання ефектів асоціативного тестування враховуються всі латентні періоди реакцій у комбінованих завданнях, релевантних меті дослідження. Різні варіанти оцінок асоціативного імпліцитного тесту базуються на відмінностях у середніх латентних періодах реакцій в п’ятій і третій серіях тестів.

Отже, якщо досліджувані скоріше комбінують назви квітів з позитивними словами, а назви комах – відповідно з негативними відносно протилежних процедур пред’явлення в парах, то вони демонструють більш низькі латентні періоди реакції при пред’явленні третьої серії завдань, і більш високі – при пред’явленні п’ятої серії. Це буде свідчити про позитивне ставлення до однієї з категорій. Зазвичай досліджувані оцінюють квіти більш позитивно, ніж комах, при безпосередніх вимірюваннях. Такий же ефект був досягнутий і за допомогою описаної вище імпліцитної процедури.

На підставі цих даних Грінвальд із колегами зробили висновок, що більш швидкі реакції відбивають більш сильну асоціацію для квітів із позитивним ставленням, а для комах – негативним. Комбіноване завдання виявляє більш швидкі реакції у більшості респондентів у тих ситуаціях, коли виявляється так зване сумісне парування, наприклад: ставленню до квітів відповідає позитивна оцінка, а до комах – негативна. При прийнятих підходах до розробки асоціативних імпліцитних тестів (Грінвальд, 1998, [22]), процедура оцінювання включає застосування комбінованих блоків і базується на логарифмічній трансформації латентних періодів. Нещодавно Грінвальд, Нозек і Банаджі запропонували допрацьований і виправлений, більш надійний алгоритм, який базується на вимірюванні розбіжностей. Мірою розбіжностей слугують нетрансформовані латентні періоди усіх випробувань на комбінованих блоках. Вони включають також бали, відраховані за помилки при виконанні тестів.

Розглянуті дослідження свідчать про пожвавлення інтересу на сучасному етапі розвитку психології особистості до неусвідомлених аспектів поведінки людини. Останні дослідження, спрямовані на розробку імпліцитної діагностики особистості та її ставлень до соціальних об’єктів за допомогою об’єктивних методів оцінювання, є дуже важливими.

Когнітивно-адаптивна перспектива у дослідженні психології особистості пропонує і деякі застереження проти віддання надмірних переваг одному з типів методів. Вважають, що такі риси, як, наприклад, тривожність, які можна діагностувати як експліцитними, так і імпліцитними методами, пов’язані значною мірою з різними глобальними факторами (Шмакл і Егклофф, 2004 [28]). Виникає питання, чи справді люди мають значною мірою незалежні усвідомлені і неусвідомлені особливості. Когнітивно-адаптивна теорія виходить з положення, що як експліцитний, так і імпліцитний «варіанти» тривожності, тобто усвідомлені і неусвідомлені аспекти тривожності, можуть бути функціонально когерентними тією мірою, в якій вони підтверджують, скажімо, притаманність суб’єктові однієї й тієї самої стратегії подолання загрози. На додаток до цього необхідно зазначити, що деякі неусвідомлені схильності, які виявляються імпліцитними методами, можуть бути формами процедуралізації експліцитних процесів, що розглядаються в теоріях навику.

Функціональна важливість специфічних імпліцитних вимірювань залишається аспектом, який потребує подальших досліджень. Деякі автори, зокрема, Меттьюс, вважають неправильним прирівнювати стандартні шкали, що базуються на опитуваннях, пристосованих для експліцитного оцінювання основних рис, при розробці засобів імпліцитної діагностики. Більше того, вимірювання основних рис за допомогою експліцитних опитувальників виявилось дуже успішним у прогнозуванні широкого кола неусвідомлених процесів, як це засвідчено результатами психобіологічних досліджень і досліджень інформаційно-переробної поведінки. Риси особистості, виявлені експліцитними методами, не відповідають адаптаціям, які підтверджені як усвідомленими, так і несвідомими процесами. Залишається поки ще неясним, що і як оцінюється за допомогою імпліцитних методів. Наприклад, інколи завдання на виконання певної діяльності використовуються як імпліцитні засоби вимірювання тривожності, хоча результати виконання цих завдань необов’язково мають внутрішню кореляцію з тривожністю.