СТАНОВЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ДІЄСЛІВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

СТАНОВЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ДІЄСЛІВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

На матеріалі англійської мови науковий аналіз репрезентації (в термінах “заміщення”) започаткував О.Єсперсен. Відзначимо, вчений зі свого боку спирався на досвід співвітчизників, насамперед відомого дослідника проблем заміщення (на матеріалі данської мови) К.Міккельсена. У зв’язку з цим маємо підставу стверджувати, що саме данське дієслівне заміщення стало поштовхом для дослідження цього явища у світовому мовознавстві [19, c.6-7; 18, c.3]. Широко вживане нині поняття “слово-замінник” запровадив до наукового обігу О.Єсперсен 1924 року [45, c.82-83]. До того ж, дослідник виділив клас слів, яким властива низка спільних ознак і назвав їх substitute words за аналогією з відповідним терміном К.Міккельсона данською мовою erstatningsord [46, c.457-458]. Найважливішою спільною ознакою вказаного класу слів є їхня здатність вживатися замість інших, граматично споріднених з ними.

Дещо пізніше, 1933 р., згадана проблема набуває ґрунтовнішого викладу в книзі Л.Блумфілда “Language” [40]. Автор називає субститутами слова, які виконують функцію “заміщення”, а відповідний процес – субституцією. Субститут визначається як мовна форма або граматичне явище, яке за певних повторюваних обставин заміняє будь-яку з мовних форм, що належать до даного класу [4, c.269]. На відміну від О.Єсперсена, американський вчений не вважає групу субститутів однорідною, а розмежовує в ній підгрупи простої та нульової анафоричної субституції.

Члени першої підгрупи, поряд із спільним значенням класу, яке розрізняється залежно від граматичних формальних класів певної мови, вказують лише на те, що конкретна замінювана форма (іншими словами, антецедент), щойно згадувалася. Такими замінниками особових дієслівних виразів в англійсьікй мові є дієслова do, does, did, напр.,: They had to study our Civil War much more than people did on the Continent [Hemingway 1981:368].

Водночас, автор звертає увагу на те, що декілька дієслівних парадигм в англійській мові перебувають поза сферою дії цієї субституції і виокремлює підгрупу т.зв. анафоричної нульової субституції, до якої зараховує допоміжні та модальні дієслова to be, to have, will, shall, can, may, must, а також приінфінітивний елемент to [4, c.274]. Для цієї підгрупи характерна нульова анафора, тобто перелічені вище слова можуть вживатися самостійно, без супроводу повнозначних дієслів, їхніх неозначених форм, чи інших самостійних частин мови, з якими щойно сполучалися. В разі такої ж повторної сполучуваності ці “субститути” здатні реалізувати “нульову анафору” або повторення нулем, тобто користуючись сучасною термінологією, вони представляють (репрезентують) складну дієслівну форму, пор.: а) Priscilla praised his latest book. ’Splendid, I thought it was’, she said in her large, jolly way [Huxley 1976:64]. “She wasn’t there I tell you! Perhaps she’s gone to bed”. My mother looked up at me over her spectacles and smiled slightly. “Perhaps she has” [Golding 1982:354].

На подальші дослідження вирішальний вплив мало, по-перше, те, що Л.Блумфільд увів у практику мовознавчих досліджень термін “анафора” (або анафоричний зв’язок) тобто зв’язок між мовними висловами, коли смисл одного з них містить відсилання до іншого [24, c.32], а по-друге, (що вкрай важливо), вперше вказав на неоднорідність групи субститутів і окремо виділив т.зв. “нульову анафору”. Однак, на наш погляд, запропонована концепція хибувала на те, що підгрупа “нульової анафори” все ж таки вважалася виявом субституції (тобто “заміщення”), хоч і з позначкою “нульової”. Згодом це спричинилося до суперечливості та різноплановості поглядів на співвідношення та природу “простої” і “нульової” субституції [42; 38; 43; 20; 21; 15; 16].

У радянському мовознавстві (зокрема, й англістиці) термін “слово-заместитель” вперше запровадив до наукового вжитку Б.Ільїш [22], вказавши на “заместительную функцию” особових займенників та дієслова to do, яке у реченні he worke more than I do заміняє work. У зв’язку з цим, автор окреслює do як “глагол-заместитель” (verbum vicarium). Сюди ж належить і приінфінітивний елемент to. Щоправда, автор зазначає, що to “близький до цієї функції” (тобто функції “замещения”) і неначе заміняє інфінітив to stay у зворотах на зразок He cannot stay at home though he would like to [22, c.71]. Терміном “субституція” у радянській англістиці почали послуговуватися щойно з 1968 року, з часу появи російського перекладу згадуваної вище книги Л.Блумфільда [4]. Як слушно зазначає Б.Жаров, російські еквіваленти термінів “substitute word”, “substitution” були не вельми вдалими через те, що були двозначними. Так, термін “замещение” вживається на позначення одного слова, яке вживається замість іншого, та місця, яке це слово посідає в реченні. Натомість доцільніше користуватися термінами “замена”, та “заменитель”, позбавленими такої двозначності [19].

За свідченням дослідника, термін “слова-заменители” появився 1958 р. у російському перекладі книги О.Єспересена The philosophy of grammar [19, c.8] у реченні “Таким образом, получился бы разряд слов-заменителей” [17, c.91]. В україномовних публікаціях з даного питання [5; 6; 29; 30; 31; 32; 33; 34] вживається термін “заміщення”, мабуть, за аналогією з російським “замещение”. З огляду на це, вважаємо за доцільне послуговуватися термінами “замінник”, “заміна” [27]. Цікаво відзначити вживання ще одного терміна, - відповідника англійському “substitute-word”. Це термін “слова-замісники”, вжитий Л.Вороніною [10, c.27] стосовно слів to de i one. Однак цей термін не набув поширення, мабуть, через відсутність дієслівного корелята, відмінного від дієслова “заміщувати”, та іменного корелята на позначення процесу загалом (пор.: “заміщувач” – “заміщувати” – “заміщення”::”замісник” - ? - ?). з цього погляду, термін “замінник” має потрібну кореляційну повноту (пор.: “замінник” – “заміняти”/”замінювати” – “заміна”) і дає змогу термінологічно чіткіше відокремити власне заміну від репрезентації (див. нижче).

У подальших дослідженнях радянських англістів [39; 2], на відміну від попередніх, обстоюється думка, що коли розглядаються граматичні конструкції, то за одиницю аналізу слід брати не окреме слово, а ціле словосполучення [39]. Проте якщо у працях О.Єсперсена, Л.Блумфілда, Б.Ільїша група “слів-заміщувачів” недиференційовано виділяється на підставі спільної “заміщувальної функції” [45; 22] або “анафоричності” [40], то В.Ярцева робить це на підставі того, що в сучасній англійській мові як аналітичній речення (словосполучення) повинно бути структурно завершеним. Річ у тому, що в аналітичних мовах сполучування слів має щільніші зв’язки, ніж у мовах флективних, оскільки тут кожне слово немовби “спирається” на своїх сусідів. Тому граматичне та лексичне значення слова виявляється головно не морфологічними, а синтаксичними засобами, і словосполучення (речення) повинно бути завершеним зі структурного погляду через те, що його окремі члени пояснюють, доповнюють один одного. Обов’язкова структурна завершеність словосполучень вимагає, щоби в разі вилучення певних слів ставити натомість “слова-замінники”. З другого боку, спаяність словосполучення в умовах аналітичної будови цілком уможливлює таке вилучення повнозначного слова (за умови заміни його службовим), тому, що із загального контексту стають зрозумілими і значення, і синтаксичні зв’язки “слов-заместителей”. З погляду В.Ярцевої, ці слова мають суто структурне значення і саме їхня семантична спустошеність дає змогу заміняти одне дієслово іншим [39, c.190]. Однак, на нашу гадку, таке твердження спростовується мовними фактами, пор.:

а) Matt. …I was a three-mile runner, too.

b) Bryn. …I could when I was your age/galsworthy 1930/130/.

Очевидно, репрезентанти were та could таки зберігають свої лексичні значення (відповідно “бути” та “могти”). Тут, мабуть, йдеться про широту семантики [2; 28] розглядуваних дієслів to do, to be, to have, can, may, must, will, shall, would, should. До речі, у списку “нульових анафоричних субститутів” Л.Блумфілда дієслова to do немає. В.Ярцева наводить його, однак не включає до складу “заместителей” дієслів dare, need та ought на тій підставі, що вони не можуть заміняти всього присудка, а лише уможливлюють заміну предикативного інфінітива на to.

Навряд чи доцільно було виводити названі дієслова поза межі аналізу. Перші два мають подвійний морфологічний статус: можуть вживатися як смислові та модальні дієслова і саме в другій функції вони здатні до абсолютного вживання, тобто репрезентації, пор.: а) She wanted to push him away from her, to try waht anger and coldness would do and again she dared not / Galsworthy 1975 b;151/. b) And he returned to his own room a curious sense of peace. If one didn’t choose to see, one needn’t / Galsworthy 1975 b:142/. c) The accounts were already prepared on a folding table, and with a nod Soames sat down to study them…”I can’t make them out”, he said at last, ”they come to nearly seven hundred more then they ought!” / Galsworthy 1979:123/.