Короткі відомості про теоретичні основи і алгоритм програми.
Хвильова фунція представляеться у вигляді лінійної комбінації плоских хвиль із хвильовими векторами, які дорівнюють векторам оберненої гратки:
. (1)
Тут n – номер зони, - хвильовий вектор.
Система рівнянь метода псевдопотенціалу має стандартний вигляд:
(2)
де (3)
Із системи (2)-(3) одержуємо секулярне рівняння для розрахунку власних значень енергії
, . (4)
Розв’язок рівнянь (2) – (4) на власні значення і власні функції електрона дає власні енергії En() та псевдохвильові функції, які визначаються рівняннями (1). В програмі ці величини одержуються в 28 точках непривідної зони Бріллюена. Таке відносно велике число точок (замість однієї або декількох “спеціальних” точок , як це часто робиться) було взято з метою максимально точного визначення рівня Фермі та заряда валентних електронів. Рівень Фермі розраховувався наступним чином. Розв’язавши секулярне рівняння (4) для кожної з 28 точок , одержуємо n власних значень енергії En(). Далі ці 28 наборів власних значень зводимо в один, упорядкувавши його за величинами енергій, та заповнюємо електронами (на кожному рівні два електрона за принципом Паулі). Рівень Фермі – найвищий зайнятий стан в упорядкованому масиві енергій. Найчастіше – це вершина валентної зони.
Самоузгодження починається з емпіричного псевдопотенціалу:
(4)
де , (5)
-структурний фактор, який описує розташування атомів в елементарній комірці. - значення емпіричних форм – факторів, отриманих з експерименту або з апроксимаційних кривих, які одержані для деяких кристалів (див., наприклад, [1]).
Густина заряду валентних електронів розраховувалась на кожній ітерації за формулою
, (6)
при цьому в суму по k, n, де n – номер енергетичної зони, входять належить зоні Бріллюена. Після підстановки (1) в (6) маємо
(7)
Рівень Фермі, який відповідає максимальній енергії валентних електронів, також обчислюється на кожній ітерації. Його збіжність була одним з критеріїв збіжності процесу самоузгодження. Докладніше про ітерації та самоузгодження див. нижче.
Далі на основі (r) обчислювались Хартрі-Фоківські екрануючі потенціали VH і VX . VH є відштовхуючим кулонівським потенціалом, що описує дію на даний електрон всіх інших валентних електронів. Він визначається рівнянням Пуассона
(8)
і може бути представлений у вигляді розкладу в ряд Фур’є, в якому
. (9)
Розбіжність при 0 не має фізичного змісту, тому що вона повністю знищується іонним потенціалом. Для більшості кристалів типу А2В6, А3В5 із структурою сфалерита були використані іонні потенціали T. Soma and H.- Matsuo Kagaya [2]
, (10)
де Zi , 0 – валентність та атомній об’єм i-го атома, RiM- параметр, який визначає радіус іонного остова.
Для обмінного потенціала Хартрі-Фока в локальній формі була використана статистична обмінна модель Слетера.
Функція визначалась для кожної точки окремо в тривимірній сітці з N = 21600 точок в елементарній комірці в реальному просторі. Далі ця функція перетворювалася в Фур’є – образ.
Сума двох Хартрі-Фоківських потенціалів VH і VХ, складає електронний екрануючий потенціал
. (11)
На другій ітерації вхідний потенціал дорівнює сумі іонного та екрануючого потенціалів. Таким чином, вхідні потенціали для першої та другої ітерацій процедури самоузгодження мають вигляд
(12)
Відмітимо, що потенціали і являються лінійними суперпозиціями атомних потенціалів, всі інші потенціали і (n 1) мають більш загальну форму і вже не являються простим добутком структурного фактора на форм – фактор, що пов’язано з нелінійною природою діелектричного екранування. Самоузгодження проводиться доти, доки різниця між вхідним та вихідним потенціалами не перевищуватиме десятих електрон - вольта.
Сказане вище відноситься до об’ємної задачі .
Розрахунок електронних властивостей поверхні проведено методом самоузгодженого псевдопотенціалу в моделі шаруватої надгратки [2]. В цій моделі поверхню можна уявити як систему тонких плівок, що періодично повторюються в напрямку, перпендикулярному поверхні, і розділених вакуумними проміжками 1. Програма наведена на прикладі поверхні (111) в сфалеритоподібних кристалах. Велика подовжена елементарна комірка вибиралась так, що в двох вимірах вона визначається найкоротшими векторами прямої гратки, тобто для гексагональної гратки – векторами довжиною , де а - постійна гратки кристала. У третьому вимирі вибирається довга с-вісь, яка проходить в напрямку [111] через велику диагональ куба (таким способом кубічна структура сфалерита розглядається як гексагональна) і охоплює М атомних шарів та N порожніх шарів. Числа М і N обираються так, щоб товщина плівки та число порожніх шарів були достатніми для знехтування взаємодією поверхонь з обох боків плівки та впливом інших періодично розташованих плівок на поверхневий потенціал. Тестові розрахунки дали такі значення – М = 12, N = 4, тоді для с маємо . Вибір 12 атомних шарів гарантує, що пластина вміщує ціле число непривідних кристалічних шарів, що включають у випадку ідеальної поверхні (111) по шість атомних шарів.
У зв’язку з тим, що в розрахунку використовувався емпіричний потенціал для об’ємних кристалів, ні перша ітерація, ні всі наступні кроки самоузгодження не призводять до збіжності результатів.
Справа в тім, що в об’ємній задачі найкоротший вектор зворотньої решітки 2(111)а має довжину > 1 ат.од., в поверхневій задачі такий вектор дорівнює2/ас 1 ат. од. Тут с - вісь великої елементарної комірки, що складається з 16 шарів (12 – заповнених та 4 – порожніх). Для малих векторів зворотньої решітки система (11) поводиться дуже нестабільно. Математично це проявляється в тому, що залежності для всіх значень ат. од. представляють собою криві з великою крутизною (часто з від’ємною), тобто найменші зміни вхідного потенціала (десяті―соті електрон - вольта) викликають зміну на порядок вихідного потенціала і навіть його знак.
Згідно з іншими авторами, обчислення вхідного потенціала на (п + 1)-ітерації як лінійної комбінації вхідного та вихідного потенціалів на п-ітерації, не призводить до збіжності. Тому для одержання вхідного потенціала для п > 2 були досліджені криві для кожного малого значення ат. од. окремо і запропонована наступна ітераційна процедура.
Проведемо в системі координат х = і у = пряму через дві точки (х1, у1) і (х2, у2), що відповідають вхідному і вихідному потенціалам для двух ітерацій, попередніх до ітерації (х, у), яку ми розглядаємо. Очевидно, збіжність відповідає рівності вхідного та вихідного потенциалів х у, тому із системи рівнянь для прямої, що проходить через дві задані точки (х1, у1) та (х2, у2):
та (13)
одержуємо умову для вхідного потенціала в ітерації, що розглядається
, (14)
де .
В результаті вхідний потенціал для ітерації (х, у) дорівнює
, (15)
де коефіцієнт лінійної комбінації вхідного та вихідного потенціалів з попередньої ітерації (х2, у2) дорівнює
(16)
Тут і відповідають дійсній та уявній частинам потенціалів, що розглядаються, і на кожній ітерації вони приблизно рівні, що свідчить на підтримку даного ітератора.
Далі були обчислені і проаналізовані повна та в окремих шарах густина станів для поверхонь, які закінчуються катіоном або аніоном:
. (17)
Тут інтегрування ведеться за об’ємом або окремого шара, або всієї елементарної комірки. Вираз (16) інтерпретується як вірогідність знаходження електрона з енергією Е в об’ємі (області) . Таким чином алгоритм розрахунку кратко запишеться.
-
Введення вхідних даних.
-
Вибір системи координат в прямому просторі, побудова елементарної комірки і точок ri,, в яких будуть проведені обчислення. Визначення координат атомів, введення шарів, визначення числа заповнених та порожніх шарів.
-
Побудова зворотньої гратки та зони Бріллюена.
-
Вибір емпіричних псевдопотенціалів для першої ітерації.
-
Побудова екрануючого потенціалу.
-
Побудова іонних потенціалів.
-
Цикл за ітераціями:
-
Обрахування матричних елементів та розв’язок секулярного рівняння (4).
-
Знаходження власних значень енергії та власних псевдопотенціальних функцій.
-
Знаходження рівня Фермі.
-
Знаходження густини заряду валентних електронів (6)-(7).
-
Кінець цикла за ітераціями.
Нижче наведена блок-схема програми.
Блок – схема програми
-
Ф.Бехштедт, Р.Эндерлайн, Поверхности и границы раздела полупроводников - М.: Мир, 1990. Гл. 2; Schluter M., Chelicowsky J.R., Louie S.G., Cohen M.L., Phys. Rev.B. 12, 4200 (1975); Chelicowsky J. R., Cohen M. L., Ibid. 13, 826 (1976); Chelicowsky J. R., Cohen M. L., Ibid. 20, 4150 (1979).
-
T.Soma, H.-Matsuo Kagaya, Phys.Stat.Sol.(b) 119, 547 (1983)
-
S.de Lazaro, E.Longo, J.R. Sambrano, A. Beltran, Surf. Sci. 552, 149 (2004)
-
S.Piskunov, E.Heifets, R.I.Eglitis, G.Borstel, Comp. Mat. Sci 29, 165 (2004).
-
J. Muscat, F.Wander, N.M.Harrison, Chem. Phys. Lett. 342, 397 (2001).
-
E.Heifets, R.I.Eglitis, E.A.Kotomin. J.Maier, G.Borstel, Surf. Sci. 513, 211 (2002).
Пояснення до вихідних даних.
Вихідні дані наведені на прикладі розрахунку електронних властивостей в обсязі і на поверхні (111) в кристалі ZnS із структурою сфалериту.
Вихідні дані для розрахунку в об’ємі та в плівці. Числа в дужках відносяться до плівки.
key = 1-2; ne = 80; ndet = 387 (1013)
rmx = 1500.005
nc = 6 (16); ncp = 6 (12); nk = 7; imax = 25; imaxz = 25
nnx = 2 (5); nny = 2 (5); nnz = 2 (3); iter = 50; A = 5.410 Ang
-0.700000-0.460000-0.140000 +0.030000 0.030000 0.000 0.000 form-fact. S
-0.700000 +0.020000 +0.140000 +0.030000 0.110000 0.000 0.000 form-fact. Zn
Опис вихідних даних.
key = 1-2 - покажчик для обчислення початкового псевдопотенціалу.
Якщо key = 1, використовується емпіричний псевдопотенціалу,
якщо key = 2, використовується апроксимаційні формула для обчислення емпіричного псевдопотенціалу
ne = 80 - чмсло точок Е при побудові кривої густини станів
ndet - порядок датермінанту
rmax = 1500.005 - найбільший вектор у зворотньому просторі
пc = 6 - повне число розглянутих атомних шарів у разі об'єму
ncр = 16 - повне число шарів у плівці
пс = 6 - число заповнених шарів в об'ємі
ncp = 12 - число заповнених шарів у плівці
nk = 7 - номер початкового хвильового вектора K
imax = 25, imaxz = 25 - числа вводяться для обмеження числа векторів у зворотній решітці
nnx, nny, nnz - числа для обчислення кількості точок в елементарній комірці в прямому просторі
повне число точок в елементарній комірці np1 = n1 * n2 * n3
n1 = 3 * nnx; n2 = 3 * nny; n3 = 4 * nc * nnz
iter = 50 - максимальне число ітерацій
A = 5.410 - постійна гратки (Ang)
-0.700000-0.460000-0.140000+0.030000 0.030000 0.000000 0.000000
форм-фактори псевдопотенціала 1-го атома (S)
-0.700000+0.020000+0.140000+0.030000 0.110000 0.000000 0.000000
форм-факторы псевдопотенціала 2-го атома (Zn)
параметри для обчислення іонного потенціала за формулою із [2]
R1=1.071; Z1=6; R2=1.290; Z2=2; u=-0.359. Ці параметри підставляються в підпрограму POTION
Достарыңызбен бөлісу: |