Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
Його син Семен Олелькович (1455- 1470)
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- 1481 році виникла «змова князів»
| Його син Семен Олелькович (1455- 1470) активно підтримував опозиційне польському королеві магнатське угрупування й вважався реальним претендентом на великокнязівський стіл. Мав родинні зв»язки з тверськими князями ( дочку Софію віддав заміж за великого князя тверського Михайла Борисовича, а сестру за молдавського господаря Штефана великого (1463 з хроніки модавської за « сестру царя київського Симеона».
На думку Яковенко Н.М., гілка Ольгердовичів була тісно пов»язана з руською аристократією і її повторне утвердження в київській землі символізувало перемогу «руського сепаратизму» у ВКЛ. Роки правління Ольгердовичів у ХУ ст. були економічно сприятливими передовсім у плані пожвавлення транзитної торгівлі , яка суттєво поповнювала скарбницю князівства. Значні кошти були використані Олельковичами на реставрацію Києво- Печерськог о монастиря і усипальниці княжого роду Рюриковичів . Князі підтримували розвиток освіти і книжності , зокрема ініціювали створення перекладацького гуртка з літератури арабської і іюдейської . Син Олександра Володимировича Михайло захоплювався історією і культурою Сходу і мав астролога Схарія , який був родом із Палестини . У 1470 році він був запрошений князювати у Новгород і привіз туди свого астролога та перекладачів, після чого у Новгороді виникла єресь «зжидовілих» , прибічники якої заперечували догмат святої Трійці і божественне походження Ісуса Христа. Якщо оцінювати місце Київської землі часів Олельковичів у ВКЛ ,то на думку Н.Яковенко, вона була у другій половині ХУ ст. була анахронізмом, який рано чи пізно був поглинутий державою, що тяжіла до централізації. Литовське панство хотіло ці руську землі, як і інші, обернути у звичайну провінцію ВКЛ. Як один із аргументів , який пояснює литовську централізаторську політику і їх прагнення ліквідувати удільну систему на Русі , наводить О.В.Русіна (Українські землі у московській зовнішній та внутрішній політиці кінця ХУ- початку ХУ11 ст.\\ Укр. істор. журн.- 1996 -№4 –С. 64) – це претензії московських правителів (Івана Ш і Івана !У ) на всю « загальноруську отчину» включно з Києвом , оскільки на їх бачення за їх предків і « Вильна была, и подольская земля, и галицкая земля, и Волынская земля вся к Киеву была» . За укладеною угодою 1490 року з цесарем Максиміляном , яка була першим конкретним кроком Москви на шляху боротьби за південно-руські землі , той мав допомогти Івану Ш в опануванні «великого княжества Киевского « . Династичним претензіям московських володарів литовська сторона намагалася протиставити право завоювання («право меча»), що цілком визнавалося як історико- юридичний аргумент і була антитезою московським претензіям на давньоруську територію . Не випадково в білорусько – литовських літописах першої половини ХУ1 ст. на відміну від їх короткої редакції середини ХУ ст. з»являється легендарний переказ про завоювання Київщини та інших південно-руських земель Гедиміном , а також наголошується на тому, що з приходом литовського війська на Русь було припинено сплату данини татарам. Ідеологічна боротьба навколо українських земель у другій половині ХУ ст. включала в себе і спроби московської сторони розіграти конфесійну карту – остання представляла себе захисницею православних у Литовській Русі , так і плани « будування замков при Днепре» як опорних пунктів московської експансії на пустинному в ті часи Лівобережжі. Тому литовські власті намагалися ліквідувати удільну систему на Русі, щоб тим унеможливити будь-які підстави для династичних домагань Москви. Отож, рід князя київського Семена Олельковича скінчився на його сині, а нащадки його брата Михайла , що успадкували за часи Володимира Ольгердовича Слуцьке князівство , з ХУ1 ст. почали іменуватися Ольлеьковичами- Слуцькими. Слуцьке князівство збереглося до 1612 року , поки вигас рід ( не було спадкоємців чоловічого роду). Князівство перейшло у спадок по шлюбу до литовського роду Радзивілів. Онукою Михайла була матір»ю князя Василя – Костянтина Острозького .Ліквідація удільного князівства київського у 1470 році відбулася своєрідним чином : литовський намісник Мартин Гаштовт був швагром покійного князя Семена Олельковича. Однак ліквідація удільного статусу київського князівства викликало акцію протесту : кияни понад рік не пускали Гаштовта до Києва, а у 1481 році виникла «змова князів» , яку очолив молодший брат Семена Олельковича Михайло Олелькович разом з онуком Володимира Ольгердовича Федором Бєльським та правнуком (по матері) Іваном Гольшанським. Скориставшись фактом присутності на весіллі Федора Бєльського великого князя литовського Казимира Ягайловича , вони спланували вбивство його і оголошення відновлення удільних князівств та вокняжіння Михайла Олельковича. Олельковичі були претендентами на великокнязівський престол , оскільки представляли старшу гілку Гедиміновичів. Змовники розраховували на політичну підтримку Москви , оскільки з російськими колами їх пов»язувала родинні зв»язки: Олелько Володимирович був одружений з дочкою Василія 1 Анастасією, а Володимир Ольгердович шукав допомоги у Москві щн 1394 році, коли втратив Київську землю і отримав уділ в Копилі ( « і тим пробігав отчину свою Київ» ). Однак змову викрив воєвода київський Іван Ходкевич і учасники її були покарені : Михайло Олелькович та Іван Гольшанський наклали головами 30 серпня 1481 року у Києві під Замковою горою , а Федору Бєльському пощастило втекти з власного весілля до Москви. Кияни сумували з приводу невдачі змови, оскільки залишився запис у літопису, де вони зазначили , що вбиті згадані князі без вини. А у 1567 році нащадок Бельських - Іван писав до польського короля і великого князя литовського Сигізмунда Августа з Москви , що рід їх незаслужено осунули від влади у ВКЛ , хоча « їх батьківщиною було Велике князівство Литовське , оскільки наш прапрадід, князь Володимир – син великого князя Ольгерда, як і князь великий Ольгерд узяв собі другу дружину, тверянку Ульяну, дочку князя Олександра тверського) , і задля тієї другої своєї дружини прадіда нашого відставив, а дав той столець, Велике князівство Литовське, другої своєї дружини дітям, сину Ягайлу». жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|