«Мєнтовскіє развали» Деркач Сергій Частина 1



бет2/10
Дата21.07.2016
өлшемі0.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

  • Ти Колян січас не за рульом, а за столом! А коли будеш за рульом то тоді і ми будемо рядом з тобою…, - підключився до розмови Вітька, беручи кусок риби, яку вже порізав Сашко.

  • … А це значить, що можна їздить і п’яному, - продовжив Сашко, - главно шоб дорогу бачив, а в се інше ми рішаєм. Скажи йому Воха, як гражданський гражданському.

  • Да, Колька, раз уже з ментами то так просто не очепишся от них, так шо можна пить.

    Отак всі разом і убідили Миколу, так сказать видали йому дозвіл на п’янку. А ще до всих цих розмов додалась така запашна і апетитна рибка, плюс холодне пиво, короче не встояв він від спокуси та приєднався до компанії.

    • Саньок, а водки ви не привезли? – спитав Вовка.

    • Нє, ну ми в принципі і не думали за водку, та й жара така. Пивка взяли чисто так утоліть зажду.

    • Ну, в мене є бутила, більше нема, сьогодні так удачно продав, але ж це буде мало!

    • Так а ти, Воха, хочеш нам ще й по сто грам предложить? – запитав Вітька.

    • А чому б і ні? До вечера ще довго, поки мені їхати додому то все воно і вивітриця. То може з’їздите за самогоном? Санька, сганяй на станцію, скільки тут їхати?

    Сашка довго вламувать не прийшлось, адже він і сам був не проти посидіть більш серйозно, а тому швидко погодився. Чи хоче їхати кудись Микола чи ні, то звісна річ, його знову ніхто не питав, тим більше, що Вовка вже закінчував нанизувать м’ясо на шампура і це теж підштовхувало до дії.

    Тож швидко зібравшись, Микола з Сашком поїхали на станцію за самогоном, їхати було не далеко, десь кілометра три, з самогоном теж проблем не було, адже їхали вони на конкретну точку, де це пійло продавали цілодобово. Місцева міліція, тобто Сашко з Вітькою цю та ще декілька подібних самогоних точок по всьому селі так би мовити кришували. Кришування зводилось до того, що вони час від часу безкоштовно брали для себе самогон, зі свого ж боку лякали конкурентів та забезпечували вирішення всих можливих проблем.

    Хоча власне і проблем як такових у самогонників і не було, тобто ці проблеми могла створить лише все та ж міліція, що вони час від часу і робили. Так сказать штучно підтримували у людей страх перед покаранням за самогоноваріння, хоча по великому рахунку, на той час вже ніхто нікого за подібне і не карав.

    В торгівлі ж продавали такий сурогат, що краще було пити самогон, взятий у перевірених, своїх людей. Тож отакі ось точки хлопці не аби як оберігали та опікувались ними. Тут все було у них схвачено, а тому поїздка за самогоном багато часу не зайняла. Хлопці повернулись затареними якраз на момент готовності шашликів. По дорозі вони ще заскочили в магазин і січас виставляли на стіл покупки, - дві трьохлітрові банки з огірками і помідорами.

    - Думаю, така ось закусь зайвою не буде, - тим часом пояснював Сашко. – А це ось і головне за чим їздили! – і він поставив на стіл півтора літрову пластикову бутилку.

    Воха аж язиком заклацав від задоволення, адже бутилка була така холодна, що пока її довезли сюди по такій спекі то роса, яка на ній випала, почала з неї прямо текти.

    - Ну Санька, ти молодчага! Ти шо яка красота! – все не міг заспокоїтись Вовка, - давай мужики до столу, шашличок готовий!

    Зрозуміло, що нікого другий раз запрошувать не прийшлось, компанія мигом розсілась за столом. Вітька почав банкувати і така довогоочікувана п’янка нарешті розпочалась. Микола теж вже не відмовлявся, лише нагадав, що йому треба додому на другу годину, але це нагадування пролунало якось вже і не дуже впевнено, більше, так сказать, для порядку.

    - Мєжду пєрвой і второй промєжуток нєбольшой! – продекларував Вовка і налив всім по другій чаркі, які відразу ж і були випиті.

    - Оце тіки за другою трошки розкуштував і водочку на і шашличок, - говорив Вітька і вминаючи закуску.

    - Ну, насчьот шашлика, то тут вобще не може буть ніяких сомнєній. Воха лице фірми держе, правда? – підморгнув Сашко до Вовки теж смакуючи шашликом.

    - Само собой! – підтримав він Сашка і звернувся до Миколи, - Ну як, Колян шашик? Ти ж тут перший раз бо цих вже нічим не здивуєш, - кивнув він на Вітьку з Сашком.

    - А шо казать, все класно! А щодо шашлика, то я дійсно такого на таких шашличних точках ще не їв. Та й і так коли в компанії самі готували, то такий класний не получався.

    - А самогон? – допитувався Вітька.

    - Та і самогон класний, холодний, п’єш як воду, давайте ще по одній та перекуримо, - запропонував Микола.

    - О! Це мені вже нравиця, це по-нашому! А то «не буду»! За рульом!» Ми ж Колян фуфло не гонимо, скажи, Іванович!

    - Канєшно, - підтвердив Сашко, - а щодо шашлика то тут Вахі рівних нема, це так сказать лише одне із численних блюд, яке Воха вміє приготувати. Як-то кажуть – готує як Бог!

    І це дійсно була правда, Вовка був майстер в кулінарних питаннях, міг приготувати будь-що, починаючи від риби та інших морепродуктів, дичини і закінчуючи овочами-фруктами. Кажуть, що найкращі повара це чоловіки, то це саме про нього. Зовнішній вигляд у Вохи теж був дуже колоритний – шорти розмальовані драконами та пальмами, тєльняшка з закоченими рукавами, а по переду білий фартух, який мав говорити всім, хто тут біля мангала головний. Картину ж довершувала голова з великою рудою чуприною і червоним, розпеченим лицем. Власне лице у нього було завжди червоне, хоч бери та прикурюй від нього. До того ж і габарити були солідні, вага переходила за сотню кілограм, було куди водку вливать.

    - Да, Колян, за окрему плату ми можемо організувать Воху, щоб поділився з тобою деякими секретами, - продовжував вихвалятись Вітька.

    Далі вже Сашко з Вітькою почали обурювались для порядку, короче компанія веселилась і відпочивала. Всі окрім Сашка закурили, розмова швидко перескакувала з однієї теми на іншу, як це завжди буває дійшла черга і до жінок, так сказать к слово. Між тим самогон хоч і пився легко, як вода, але ж градусів в ньому теж не бракувало, тому компанія досить таки швидко була вже п’яна. Вітьку на жарі, вчорашні дріжді добряче вставило, вони хоч і сиділи в затінку, але сонце палило несамовито, воно висіло над землею практично в зеніті, на небі не було жодної хмаринки. Але найбільше вставило мабуть Миколу, бо всі звернули увагу на якусь різку переміну в його поведінці. Від того практично мовчазного Миколи не залишилось й сліду, правда мова у нього зробилась якасть розпорошена, без смислу. Проте ніхто цим особливо і непереймався, все йшло нормально, Микола вже забув, що йому треба було до другої години потрапить додому, тож ніхто нікуди і не спішив.



    За цей час на шашличну точку пару раз заїжджали клієнти, а тому Вовкі роботи вистачало, адже п’янка п’янкою, а гроші треба зароблять. Десь біля третьої години все уже було випито і поїдено, Вовка саме опікувався клієнтами, а Микола, ледве перебираючи ногами, переходячи від дерева до дерева поплентався у посадку. Тож хлопці користалися нагодою щоб порадитись про подальший маршрут, бо Вовка хотів далі продовжувать гульню, висловлював думку щоб ще привезти самогону та дівчат на додачу. Але хлопці не хотіли далі тут зависать, їм тут в спеку було вже не цікаво, душа, так сказать, вимагала розширення простору, нових вражень.

    • Слухай, Вітьок, давай будемо помаленьку сматовать удочки. Вохі то шо, він і работає і отдихає, тай вже засиділись ми тут.

    • Да, канєшно, та я труба! Треба срочно вскочить у ставок, бо ще трошки і я вирублюсь! – погодився Вітька.

    • А Микола, ти бачив шо з ним сталося!? Він уже „мертвий” і це той шо не пив!

    • Пацани, шо ви тут обсуждаєте” – підійшов до них Вовка.

    • Думаєм уже валить отсюда, - сказав Сашко.

    • Так може ще трошки посидимо? Як не хочете їхати за самогоном то давай мою бутилку водки вип’ємо!

    • Та нє Воха, будемо їхать, нехай та бутилка залишається, тепла вона, - підтримав Сашка і Вітька.

    • Нам січас треба на ставок, у воду бо повирубаємось, подуріємо як он Микола.

    • Кстаті, а де він? Шось довго його нема, - спохватився Вовка і вів далі, - прикольний чувак! Такий скромняга був тверезий, а випив чуть-чуть, то моментом знесло з катушок!

    • Пашлі глянєм, де він там, - підвівся із-за столу Сашко.

    Шукать довго Миколу не довелось, та й без сторонньої підтримки, у даному випадку підтримки дерев, він все рівно б далеко не зайшов. Микола стояв зіпершись на дерево плечем і головою, ліва рука міцно обіймала цю опору, а права намагалась застібнуть штани. Підійшовши ближче, хлопці почули якесь безсвязне буркотіння та інші, конкретні матюки.

    • Ей, Колян! С ким тут базариш?

    Почувши що хтось до нього говорить, Микола, підвівши голову, почав нею вертіть в різні сторони, було очевидно, що звук він почув, а от побачить хто говорить не міг. Але за якусь мить його погляд зупинився на хлопцях і губи розтягнулись в посмішці, яка була більше схожа на якусь гримасу. Всі дружно почали реготать, одночасно беручи Миколу під руки.

    • О, пацани...! а я думав, шо заблудивсь! Ти шо, який тут ліс...! а скільки время...?

    • Вже пора, треба вже їхать, - між тим говорив Сашко, пропускаючи мимо вух п’яне булькотіння Миколи, - а як будем їхать? Колян, ти мене чуєш?

    • Да, канєшно, а як їхать? Сядемо та й поїдемо, - відповів Микола, намагаючись твердіше ставить свої ноги на землю, - ви мене главно до руля доведіть, а там моя машина вже сама знає, як їй їхать, куди їй їхать...!

    • Колька, слухай! – намагався привернути його увагу Вовка, - може нехай хтось із хлопців сяде за руль?

    • Нє, я сам! Всьо нормально, всьо под контролєм! Ви мене главно посадіть за руль, бо ноги не хочуть ходить, ну а за рульом шо? Там ходить не нада, крути його та газуй! – так розсуждав Микола, ніког не чуючи і ні на кого не звертаючи уваги, - оце водка! Вставило капітально..., а ноги...

    Як він і просив йог посадили за руль, попередньо витягнувши ключі із запалення. Треба було бачить, що там за рульом він начав витворять шукаючи ключі: залазив і під сидіння, вивернув кармани на бардачок, а зрештою, рішивши вийти з машини, зачепившись ногами за поріг, упав головою в землю. При цьому одна нога застряла під сидінням, тож Микола нарешті завис, не міг уже ні назад вернуця, а ні вилізти з машини, то так і стояв раком, матюкаючи усіх підряд. Але на допомогу йому ніхто не спішив, бо всі сміялись з цього цирку.

    Були тут ще й сторонні глядачі, які з’їхавши з траси, чекали на шашлики. Своїх емоцій вони не висказували, але було видно, що люди були не просто вражені, а шоковані побаченим. До того ж хоч Сашко з Вітькою і були до пояса голі, без рубашок, але ж штани міліцейські з лампасами не пмітить було складно. Потім Вовка пізніше розповідав, що ці люди говорили як поміж собою так і коли стали свідками наступних щ більш шокуючих подій, а саме від’їзду п’яної компанії.



    Простоявши деякий час раком, Микола нарешті якось звільнив ногу з-під сидіння і таким чином вибрався з машини, точніше просто випав на землю. Потім, чепляючись за двері, знову заліз в середину машини за руль. Хлопці ж тим часом попрощалися з Вовкою і теж всілися в машину. На передньому сидінні, на полу валялося все те, що раніше лежало у бардачку, - магнітофонні касети, якісь бумаги, сигарети тощо – наслідки пошуку Миколою ключів.

    • ну ти Колян і насвинюшив тут! – говорив Сашко, запихаючи все це назад у бардачок.

    • А шо ви загрузились? Ключів нема, треба ламать замок! Микола хоч і був пяний, але якісь більш-менш практичні думки ще блукали в його голові.

    • На, держи! – подав йому Вітька ключі, - будеш должен, ти їх в посадці загубив.

    Микола почав щось безсвязне говорить одночасно і дякуючи і когось, не відомого ког матюкаючи. Але загалом він був радий і вже намагався всунуть ключ від дверей в замок запалення. Ключ все ніяк не влазив і тоді на допомогу йому прийшов Вовка, який весь цей час бу тут також, всунувши голову у відкрите у дверях вікно.

    • Колян, ти дивись не включи першу передачу, бо в’їдеш в мою тачку. Саньок контроліруй його, - говорив до них Вовка.

    • Вован, всьо путьом! Моя тачка сама зна куди їй їхать! – вихвалявся Микола, включаючи задню передачу та піддаючи газу. Двигун вмить набрав обертів та взревів як поранений дикий звір, а слідуючої миті машина зірвалась з місця і стрілою понеслася назад. Вовка ледь встиг зреагувати, та в останній момент вихопив свою голову з вікна. Було б йому непереливки, адже цей залізний кінь міг запросто потягти і його за собою.

    Проте ніхто в машині цього вже не бачив, всі дивилися назад як машина, набираючи швидкість, вилітає з посадки на дорогу і далі врізаєця в пшеничне поле. Тут Микола нарешті отямився і перестав тиснуть на газ, машина відразу ж зупинилась, але не надовго. Переключивши передачу, Микола знову натиснув на „гашетну” і авто начало вириватися з полону пшеничного поля на дорогу. Мотор ревів, а задні колеса несамовито крутячись виривали з-під себе все, що під них потрапляло, викидаючи далеко назад фонтани землі та пшениці. Вирвавшись на дорогу і викрутивши руля в строну траси, Микола продовжував давить на газ, а тому машина знову помчала вперед стрілою, викидаючи з-під задніх колес тепер уже фонтани пилюки та щебеню, яким було все довкола засипано аж до траси. Тож дещо перепало і Вовкі і його клієнтам, але то було несуттєво, більш важливіше та жахливіше було впереді, адже відстань до траси швидко скорочувалась, а машина розганялась все більше і більше. Проте Микола здавалося всього цього не помічав, тупо вцепившись в руль пер до траси. Одуплився він тільки тоді, коли Вітька бухнув його ззаду кулаком в спину.

    • Ти шо...! Обалдєл...! куди преш, ..., тормози...! – між тим орав на нього Сашко.

    Все це в мить привело його д тями і машина зупинилась за якихось пару метрів до траси.

    • Колян, ти шо чудиш? Ти офігел...! Ми ж на трасу виїзжаєм.!

    • Тю, в натурі..., пацани, думав щ на полі, - виправдовувався Микола.

    • То може давай я сяду за руль? – запропонував Сашко.

    • Та нє, всьо нормально, поїхали, - відповів Микола і начав помаленьку рушать, але машина смикнувшись заглохла.

    • О, Колян, ти ж рушаєш з другої передачі. А я-то думаю, що це вона поперла, наче з цепу зірвалась! – мовив Вітька.

    Між тим Микола швидко виправив ситуацію і вони вже без ускладнень вирулили на трасу. Транспорту на дорозі майже не було, тому тут Микола вже сміло піддав газу.

    • Нада прокатить з вєтєрком, шоб мозги трошки провітрились, - говорив Микола. – оце мене вставило, пацани, я такий пяний за рульом ще не їздив.

    • Та всьо нормально, главно шоб дорогу бачив, - підтримав його Вітька.

    • Так куда їдем? Я в такому состоянії додому не поїду!

    • А шо дома, засада?

    • Дома мені жінка „харакірі” здєла, пяному зявляться нізя, а тим більше за рульом, - пояснював ситуацію Микола.

    • Так ти і н їдь додому, якого хрена туди пертися, ще встигнеш! Січас їдемо на ставок, скупнемося, а до вечора ще довго, ще прийдеш до тями, - розсудив Сашко.

    Так за розмовами якихось 7-8 кілометрів промайнули швидко і хлопці вже спускалися по трасі до греблі з одної сторони якої був ставок, за який йшла мова.

    - Давай, Колян, до дамби, будем там купаця.

    Микола зрозумів команду буквально і не вмикаючи лівого поворота, поїхав на зустрічну полосу і далі на ліву обочину до дамби. В що не мить позаду них завизжали тормоза та завила потужна автомобільна сирена. Добре, що Микола на це все ніяк не відреагував і не начав тормозить, він як їхав на швидкості, то так плавно і пішов на ліву сторону. А за якусь долю секунди з правої сторони їх обійшла іномарка, яка спочатку почала призупинятись, але потім, піддавши газу, понеслась далі, лише якимсь дивом вдалось уникнути аварії.



    • Колян, ну його нафік так їздить! Ти робиш лівий поворот і не бачиш, що у тебе з заді робиця! – вигукнув Сашко.

    • Та по барабану, шо з заді, главноє шоб встрєчної не було! – відказав Микола. Було видно, шо йому подобалось «ліхачить», ігноруючи і порушуючи правила. Він же був з мінтами, які йому ж і дозволили наплювать на всі правила та заборони, от він цим і користався. Алкоголь прибрав всі обмеження, тож Микола нісся на всіх парах вперед, не розбираючи дороги, він впивався цією несподіваною свободою. Він уже не спішив ані додому, ані будь-куди інше та й взагалі, вся та сіра буденність, якою було наповнено його життя в момент десь зникла, натомість світ окрасився в такі живі та яскраві барви. Природно, що йому захотілося все й відразу, захотілося далі продовжить та розширить це свято життя, короче «Остапа понесло».

    Зупинившись біля дамби, хлопці побачили, що тут їм нормально не получиця покупатись, оскільки дамба була «забита» дітворою. Далі було видно пляж, який теж був переповнений голими тілами, жара всіх позаганяла до ставка, всім було жарко.

    • Нє, це не дєло, - начав Вітька, - тут нам не потовктись, треба шось друге думать.

    • Та шо там думать, поїхали он до діда Івана, - запропонував Сашко, показуючи рукою на іншу сторону ставка, там полянка класна, лодка.

    • А для повної програми, так сказать програми максимум, поїдемо січас толок возьмем, бухла і тоді вже оттянемось, - закінчив Сашкову думку Вітька, яку власне вони, цю думку, придумали разом ще там на границі.

    • То як, Колян, ти согласний? –спитав Сашко і не чекаючи відповіді продовжив, - тоді поїхали в армянський гаштет, а потом за міст за дівчатами.

    • Главно на дорогу дивись! – добавив Вітька.

    • Я не протів, а тільки треба ж щоб машину ніхто не бачив, шоб не здали, - погодився Микола і почав помаленьку від’їзжати від дамби.

    • Давай так і їдь по цій обочині до пляжу, глянем хто там є, - начав керувать Миколою Сашко і добавив, - тіки дивись, їдь помалу, ми ж по встрєчній їдем!

    Так вони доїхавши до кінця греблі трохи постояли напротів пляжу і нікого там не побачивши, з тих хто їх цікавив, поїхали далі до паштету. Армянський гаштет був тут же, поряд, через дорогу біля автобусної зупинки. Тут також була заасфальтована велика площадка, призначена як і для розвороту автобуса, так і для стоянки та відпочинку «дальнобійників». В цей час площадка була пуста та і гаштет теж чомусь був закритий.

    • Я утром їхав на роботу, то ари вже тут трудилися, - сказав Микола, а далі запитав, - а шо, ви щось хочете купить?

    • Пива, водяри, хіба не понятно, чи ти Колян уже пас? – спитав Вітька.

    • Та він і так уже дурний, куди йому пить! – підколов Миколу Сашко, підморгуючи Вітькі.

    • Як це дурний? Ми ж всі разом пили, то ви не дурні, а я дурний?! – обурився Микола і вів далі, - канєшно буду, виставляю літр.

    • О, це вже по-нашому, це вже конкретний базар! – вигукнув Сашко.

    • Ми думали Колян, шо ти вже все здох! Ну, брат, растьом, растьом! – одобрив таку заяву Вітька, похлопуючи Миколу по спині. – Саня, так може манем додому до ар, скільки тут їхати?!

    • Та нє, Віха, це ж доведеться проїзжать мимо двору Коляна, а там можить буть засада, - відповів Сашко і вів далі, - пока поїхали за міст, візьмемо дєвок, короче поїхали. Колян, врємя-дєньгі. Там ще аби з дівчатами проблєм не було.

    • А які проблеми? Приїхали, забрали і поїхали!

    • Так дома можить когось не буть, короче Колян, погнали за міст, - остаточно вирішив Сашко.

    До мосту, а точніше аж за міст було не менше трьох кілометрів і їхать весь час треба було селом, тож тут Микола вже не чудив як на границі та по трасі. Сашко тим часом нарешті звернув увагу на магнітофон.

    • Колян, а шо це тут за фуфло в нас грає?

    • Не поняв, в смислі?

    • В тому смислі шо російська попса, та до того ж галіма!

    • А…! Ну, то порийся в бар дачку, там ще «блатні» є.

    Сашко вже і сам почав досліджувати наявну фонотеку, читав назви на касетах та клацав магнітофоном, але все те йому не подобалось, він любив і визнавав лише рок, тобто конкретну музику, настояну. Тут же була зібрана російська попса та плюс так званий «шансон», до того ж не найкращого ґатунку. Адже в стилі «шансон» вистачало нормальних виконавців, але в Миколиній збірці таких не виявилось, проте тут були зібрані вершки попсових колективів, - всілякі кіркорови, алєгрови, «сладкіє мальчікі і дєвочкі» із «золотого грамофона» та інше російське блювотиння.

    • Віха, прикинь наскільки це треба буть дибілом шоб слухать весь оцей збльов та й ще гроші за це платить!

    • Так нехай он Колян і скаже, це ж його музика…

    • Та я шо, грає тай грає, а чого зразу дибіл? – намагався захиститись Микола, - всі слухають таку музику!

    • Дибіли і слухають! Радіючи коли їм лохам втюхують фуфло, під фанеру розкривають роти, а ви ще й гроші за це платите, - розійшовся Сашко. – Віха, там в моїй папці касєта є з нормальною музикою, подай її, будь ласка!

    Вітька поліз за спинку до заднього вікна шукать Сашкову папку, витяг з неї касету і передав на перед.

    • О, класна касєта, японська, Колян, а твій цей шарпак китайський пльонку не захаває, бо не розчитаєся!

    • Нє, він нормальний, а шо за музон?

    • А січас почуєш, класика! Всього потрошку, «Aczoc», «Accept», «Metallica», а на початок «Deep Purple» - «Smoke on the Water»! – говорив Сашко, перемотуючи на початок касету та врубаючи на всю потужність магнітофон.

    Магнітофон, хоч і був якоїсь незрозумілої марки, як сказав Вітька, що можливо навіть і китайський, проте частоти видавав прийнятні, хорошо «кричав». Салон машини в мить опинився в полоні конкретної музики, тож далі їхали вже мовчки, а за мостом Сашко показав, де треба зупинитись.

    • Під’їзжай прямо під ворота, приїхали.

    Микола зупинив машину прямо біля забору так, що можна було кликать мешканців двору не виходячи з машини. Ледве вони зупинились, у вікні на веранді відхилилась занавіска, а ще за мить з хати вийшла дівчина і посміхаючись підійшла до воріт.

    • Наташка, а ми до тебе, прівєт! – промовив Сашко, висовуючись з вікна і протягуючи їй руку.

    • Прівєт! – відповіла дівчина, потискуючи протягнуту руку, - а як це ви, яким вітром?

    • А ти мабуть сиділа біля вікна і нас ждала, а тільки чесно, ждала?

    • Та ні, жара така, то я у веранді лежала.

    • Як ні! Не ждала?! – вигукнув Вітька. – Наталка, ми шо... ми до тебе спішим, летим на всих парах, а ти оказується нас і не ждеш!

    • Нє, ждала канєшно! Ну... просто така жара..., короче, заплутали ви мене...

    Всі начали сміяця, а тут ще Вітька, висунувшись у своє вікно, вщипнув Наталку, додавши ще більшого весілля. Поплила невимушена, дружня бесіда, видко було, що Наталка щиро раділа появі хлопців. Микола поки що сидів мовчки, та й неудовно йому було через спину Сашка щось говорить. Наталка йому сподобалась, це була симпатична молода дівчина, на вигляд їй мабуть було років сімнадцять, не більше. Він її не знав, адже давно вже був одружений і вів, так сказать, чисто сімейний образ життя, тож природньо, що тепер таких малолєток і не знав. Між тим Наталка щось жваво розповідала хлопцям, і вони час від часу дружньо реготали. Микола зрозумів, що Сашко з Вітькою тут часті гості і що в них з Наталкою і із іншими її подругами є якісь спільні справи, інтереси. Щодо Сашка, то тут нічого дивного не було, адже той був неодружений, вільний і міг гулять де хотів і з ким хотів, що він власне і робив. Зовсім інша справа – Вітька, у якого була жінка, діти, але така чи подібна думка у п’яній Миколіній голові як швидко виникла, то так швидко і пропала, все стало на свої місця, все було чудово. А обставини, які складалися, обіцяли так багато нових та давно забутих вражень, хто ж не хоче інколи розслабитись, відтягнутись на повну катушку.
  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




    ©dereksiz.org 2020
    әкімшілігінің қараңыз

        Басты бет