«Мєнтовскіє развали» Деркач Сергій Частина 1



бет4/10
Дата21.07.2016
өлшемі0.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

-Колян, я не поняв! То ти носися цілий день без тормозів де нада і ненада, а як прийшла ніч, то начав чогось бояця, - здивувався Вітька, - давай в гаштет скакнем за водкою, мало ж, сам же бачиш!

-Шо ви до нього пристали, не хоче їхати то і не треба, - несподівано потягла мазу за Миколу Зойка.

- Опа! Прикинь, так тут Саня заговор! – Вітька як стояв так і сів на землю.

- В натурі, Зойка, ти шо! Тут рішаєця таке жизнєнне питання насчьот водки і вдруг в стройних рядах пошатнулася дисципліна, та ще й ти сюда влазиш! – наїхав на неї Сашко.

- Та, пацани, я що, я ж непротів…, а тіки може десь тут, на цій стороні шоб на трасу не виїзжать… - начав погоджуватись Микола помалу «включаючи задню».

- Ти, Колян, падаєш в моїх глазах, всьо, пропав чувак, коли почав бабу слухать, - безнадійно махнув рукою Вітька та продовжував далі, - правда от цього легше не стає і водка сама не нарісуєця. А робить шось нада…

- Та всьо нормально, у мене в кінці вулиці є точка, де можна взять літру, тіки там можить не буть…, - мовив Сашко знову поновлюючи в компанії порозуміння, добавивши – а то січас тут начнеця гризня…

- Всьоравно, Колян не пройшов іспитаніє, повівся на бабську шнягу… - молов Вітька всякий бред, продовжуючи наїжать на Миколу.

- Шо ти до нього пристав! – вмішалася Лєнка, тягнучи Вітьку десь в сторону, в темноту, - вже їдуть, йди сюда…

Так як питання здавалося було вирішено, Сашко потяг за руку Миколу до машини, а той, бурмочучи щось незрозуміле, нехотя поліз за руль. Машина хоч і була поставлена завбачливо зручно для виїзда з поляни, але Микола умудрився невписатись в поворот і вперся в бугор, тож йому довелось добряче поманеврувать аби нарешті виїхати на дорогу.

- Шось в тебе Колян все як не в людей, - начав підкалувать його Сашко, - то ти ногами ходить не можеш, а за рульом путьом, ну а тепер ось на оборот, уже рулювать не можеш!

- Та хрен його зна, сьогодні вже скільки випив шо закони логіки перестали рабо тать, - питався шось пояснить Микола більш за все і сам не розуміючи до кінця, шо він говорить, - так а куди ми їде, Саня? – несподівано дійшло до Миколи, шо вони все ж таки в машині і кудись їдуть.

- Ну так… прямо їдем за водкою, - невпевнено відповів Сашко, вдивляючись у вулицю та на хати, які дуже швидко мелькали за вікном. – Та не гони так! Я шось трохи потірявся…

- Микола знизив швидкість і машина пішла повільніше.

- Ми шо, заблудились? Ти не помниш хату?

- Нє всьо нормально, давай жми в кінець вулиці, я вже поняв де ми, - з полегшенням сказав Сашко, відкидуючись на спинку сидіння та перестаючи так прискіпливо вдивлятись в людські подвір’я.

Далі хлопці вже без ускладнень найшли потрібний їм двір, правда господарі вже спали, тож довелося трошки їм пошуміть, здійнявши неймовірний собачий ґвалт на усьому тому кутку. Пізнім, неочікуваним гостям звичайно тут були не дуже раді, але й точка ця невирізнялась особливою прихільністю та надійністю до міліції, аби за яких інших обставин Сашко б і не пішов би сюда. Але ж обставини саме і були виключними, звичайно у їхньому розумінні, тож на їхній погляд інших варіантів і не було. Проте, як не дивно, а літр самогону тут видали без зайвих слів та церемоній, та воно було і не дивно, адже у такому екстремально-колоритному вигляді міліція сюда ще не приходила. Вирушаючи в похід за водкою, хлопці як були в трусах ще на поляні, то так і поїхали. На скільки всі вже були п’яні, наскільки цей такий стан став уже звичним, шо ні в кого навіть і думки не майнуло в голові, шо треба одягтися, що поза межами їх компанії та оцієї поляни існує ще якийсь світ зі своїми законами, якимись моральними нормами поведінки тощо.

Отож Сашкові розкішні труси в яскравих химерних квітах справили на людей, до яких вони приїхали, не аби яке враження, там зрозуміли буквально, - водки треба дать без будь-яких оговорок та вагань, адже коли заявляються в такому вигляді то слідуючий крок можить буть який завгодно. Тут побачили і впізнали також і Миколу в усій так сказать «красі». Пока Сашко ходив у двір та чекав там на товар, то Миколі придавило на клапан і він вийшов, відлить тут же біля воріт, а точніше на забор. Ну і як по закону западла в цей самий такий відповідальний момент з двору вийшли Сашко і жінка, до якої вони приїхали за самогоном. В тітки ще не минув перший шок від Сашкового вигляду, а тут ось нове видовище не менш шокуючи ніж попереднє. Микола скорчивши якусь невизначену гримасу-ухмилку прискорив свій ганебний, але в той же час природній процес про що мав свідчить більш потужний фонтан та віяло бризг, які ще сильніше полетіли в різні сторони, відбиваючись від паркану. Тітка так і заклякла на місці з відвислою челюстю. Сашко ж скориставшись виникнувшою паузою почав шось говорить не то пояснюючи, чи виправдовуючись. Але у нього виходило це не дуже складно, тумано, так шо він і сам не зовсім зрозумів смислу сказаного. Правда це було і не важливо, адже тітка все рівно його не чула і не розуміла, вона була в ступорі. Тож хлопці поспіхом загрузившись в машину покинули це позорне місце навіть не попрощавшись з господинею.

- Ну ти Колян і придурок…! Кончений, ти шо не міг трохи підождать, ти ж хоч би одійшов десь у бік?!

- Так я і одійшов…

- Куда? От воріт на зароб…? А фонарь над головою наче сонце світе?!

- Ладно, шо тепер уже, дєло сдєлано. А шо за льотка? Я її не знаю.

- Зато вона тебе харашо знає, так шо не переживай, - «заспокоїв» Миколу Сашко уже не на таких повишених інтонаціях як у перші хвилини розмови. – Вона ще тіки машину твою побачила так зразу і спитала мене, чи точніше сказала з ким я приїхав. Такшо завтра буде про шо тут побалакать.

- Канєшно буде, не каждий день мєнти в одних трусах по дворах серед ночі лазать, - відказав Микола, встановлюючи таким чином рівновагу, так сказать, обоє однакові.

Сашко ще щось говорив, потім вони вже разом сміялись з цих приколів, адже головне вони свою місію виконали і дорогоцінний груз у них на борту. Між тим вулиця під колесами автомобіля швидко добігала кінця і пора вже було зменшувать швидкість, підїзжаючи до поляни. Ось світло фар вихопило з темряви вже всю поляну разом з накритим «столом» та голими тілами, які лежали тут же, а хтось із дівчат сидів біля догораючого костра чи то гріючись, чи намагаючись його розшевелить. Однієї миті Сашкові вистачило щоб оцінить обстановку, шо вони січас вилетять прямо на толпу. Це мабуть зрозуміли і там, на поляні, бо спочатку Вітька, а потім і дівчата підхопилися на ноги, але з місця вони так і не зрушили. Машина, яка спочатку стрімко неслася на них несподівано різко вільнула вправо, а потім знову вирівняши напрямок руху, не збавляючи швидкості. Врізалась в стіну очерету, пробиваючи його наче потужний тараном. Моментом до звуку автомобільного мотору долучився якійсь неймовірний шелест, тріск ламаючогося очерету і на завершення всплекс води та якесь чавкання-булькання. Але вся ця какофонія кя виникла миттєво то так швидко і спинилась. Машина заглохла. Фари потухли, лише червоні стопарі, які світились десь далеко в тунелі проломленого очерету, свідчили. Що там ще жевріє життя, в усякому разі те, шо машина поки ще не утопилась у ставку, що вона ще тут, на поверхні.

Вітька з дівчатами, підбігши до місця катастрофи, зупинивсь на початку пролому, далі було болото і поки що ніхто не хотів вимазуватись, всі застигли в очікуванні, мовчки дивлячись на машину. В середині машини теж не було ніякого руху. Хлопці сиділи поки що мовчки, чи оцінюючи ситуацію, чи просто приходячи до тями помалу соображаючи, що це сталося.

За межами салону стояла темрява, в салоні ж тьмяно світився щиток приборі ще більше підсилюючи навколишню темноту. Першим отямився Сашко, усвідомивши напевно, що вони все ж таки не втопилися бо машина стояла нерухомо. Та й власне їхня зупинка не була такою жорстокою та миттєвою, адже врізавшись в очерет швидкість була погашена як самим очеретом так і мулякою, в якій з рештою і загрузла машина. Їх спасло те, що тут було мілко, а очерет ріс суцільною стіною десь метрів п’ятнадцять завширшки.

Да, Калян, оце ти приколовся… Ей…! Ти чуєш мене? – штовхнув в бік Сашко Миколу. – Виключ зажиганіє!

Микола щось промичавши незрозуміле, замість того щоб виключити запалення крутнув стартер і двигун, як не дивно, завівся. Далі, увімкнувши задню передачу, Мікола піддав газу, мотор взревів і колеса мабуть начали вертітися, але машина з місця не зрушила, болото тримало її крепко.

- Та заглуши її! Ти шо не поняв, шо ми в болоті сидимо конкретно! – намагався докричатись до нього Сашко, але Микола тупо тис на газ, вмикаючи то першу то задню передачу. Зрозуміло, що машина нікуди не рухалась, навіть не смикалась. Тож до тями Микола прийшов лише коли Сашко не витримавши гахнув його кулаком в плече. Микола очманівши ми очима глянув на Сашка і вимкнув запалення, ситуація нагадувала ту, яка вже була сьогодні в день на границі. На якийсь час настала повна темрява і тиша, але останню порушили якісь викрики, які доносились десь з-заду, там на вулиці. Микола теж нарешті мовив шось членороздільне:

- Кажись застряли основатєльно…

- А ти шо, не поняв шо ми в ставок упали!? Хорошо в мулякі застряли,шо тут широкий очерет, а то тіки бульби вже з нас пішли. А куда ти придурок гнав, ти шо нічого не бачив перед собою? – нарешті прорвало Сашка і він словесно накинувся на Миколу. – аби я був за руля не дьорнув у право, то ти б був би подавив толпу або влупив у вербу! Ти шо, не бачив куда преш, чого ти не тормозив?

- Та я начав тормозить, ну вже навєрно було пізно, а ще ж тут трава, то воно вже було до задниці…

- Ну а нафіга ти їхав на Віху з дєвками?

- Хотів їх полякать…

- Ну…, придурок! Фу-у, - видихнув Сашко та начав сміятись аж захльобуватися, так шо уже довелося Миколі приводить його до тями. Короче друзі знову порозумілись та спробували вийти з машини.

Сашко перший спробував відкрити двері, але замок клацнув, а дверцята не відчинились, довелося надавить на них силою і вони трохи подались. Надавивши ще сильніше, утворилася щілина, у яку вже можна було просунутись на зовні, проте це не так і легко було зробить адже довкола була непролазна стіна очерету, який власне і не давав дверям відчинитись. Але виходить треба, тож матюкаючи Миколу, Сашко почав протискуватись у ці джунглі. Босі ноги погрузали по коліна в мул, поверхня якого начиналась практично на одному рівні з порогом машини. Аби ще на якийсь метр далі просунулась машина, то ця жижа була б і у салоні, бо судячи з того як вона була нахилена вперед то до глибокої води залишилося зовсім мало.

Між тим, екіпаж повільно продираючись через очерет. Який різав і шкрябав голе тіло, нарешті вийшов на велику землю до компанії, де їх зустрічали вболівальники одночасно і радісно і здивовано, а дехто і перелякано. Одночасно всі щось говорили, запитували, а поки перші хвилюючі та жахаючі враження дещо вщухли всіх накрила хвиля весілля та сміху. Головне, що всі були цілі та живі, ну а щодо машини, то це вже трохи пізніше треба буде щось думати.

- Держи Віха, самий главний груз, я його во врємя польота прижав до себе, беріг, - говорив Сашко, подаючи Вітькі літрову бутилку самогону.

- Та ну його, цей чамбур! Із-за нього тут таке кіно…

- Все шо могло статись то вже сталось, шо тепер уже казнить себе… я в послідній момент спомнив за літ руху, коли начав ломиця через ці джунглі, поняв шо другий раз сюда повернусь не скоро, єслі вобще вернусь. Нехай он тепер дурік сам лазе в ці дєбрі, - говорив Сашко, показуючи на Миколу.

В світлі костра хлопці трохи роздивились на себе, там було на що подивиця, вимазані в багнюці були похожі на двох чортів. Але це була не проблема, адже поряд ставок, тож відмившись від грязі стали думать-гадать щож робить з машиною, як її витягти. Зрозуміло, що своїми силами годі і браця, тут треба було або трактор, ачи вантажна машина. Прикинувши наявні можливості, дійшли думки, що на цій вулиці такого транспорту нема ні в кого. Вихід із тупікової ситуації, як це не дивно підказала Лєнка:

- Слухайте, уже ж начинаюця жнива і на току должна буть діжурна машина, треба сходить на тік і подивиця.

- А точно, це ж ідея! Молодчина Лєнка, - вигукнув Сашко і вів далі, - в усякому разі це найближче куда ми можемо піти.

- От ми і добралися до току, ти Коля так його боявся цілий день, а без нього видно тепер і не обійтись, - нагадала Наталка Миколі про щось таке страшне від чого того аж передьорнуло.

Хоч ідея щодо току і була найоптимальнішою, але Микола її жахався і не хотів туда іти, та власне йому ніхто і не говорив щоб він туда йшов. Куда була йому йти у такому вигляді, з цієї ж причини не міг піти і Сашко, тож довелося йти Вітькі. Началися недовгі, але складні збори, адже на тік в одних трусах не підеш. Добре що тут, на поляні, знаходились штани та взуття, проте рубашка була у машині і щоб її дістать довелося б комусь лізти у болото. Але тут знову на допомогу прийшла Лєнка, запропонувала одягти свою футболку. Трохи з Вітькі посміявшись, бо на футболці дещо виділялись Лєнкіни цацькі, з рештою відрядили посланця на важливе завдання від результатів якого багато чого залежало. Та й треба було поспішать бо час підходив до півночі і на току вже могло нікого не буть.

До току було майже кілометр, це якщо по дорозі, це якщо по дорозі, Вітька ж пішов навпростець, а це наполовину короче, проте все рівно все це потребувало деякого часу. Тому всим іншим нічого не залишалось як чекать, розмови не плелись тай власне і бажання ні в кого не було говорить. Сашко зайнявся костром, трохи його оживив, дівчата ж повлягалися на одіялах біля «столу». Зойка вже майже спала, її добре вставило, та й Наталка була добряче п’яна. Ще трошки і її теж звале з ніг. Одна Лєнка більш-менш вигляділа нормально, звичайно в порівняння з іншими.

Микола ж нервово тасувався по поляні туда-сюда, то підходив до «мухелю» де в очереті віднілись контури його машини, а то крутився біля Сашка. Не міг він просто так сидіть і чекать на допомогу, яка невідомо чи ще буде, треба було щось робить і він рішив, - запропонував Сашкові випить самогону, ну а той хоч і нехотя, але погодився, так сказать не додумавшись до якогось кращого способу підтримать друга. З рештою чого ж було їхати за водкою і щоб самим не пить. Тож хлопці пішли до «столу», трохи розшевеливши Лєнку з Наталкою бо Зойка вже спала конкретно, вона навіть не прокинулась і тоді коли приїхала вантажівка. Правда дівчата пить відмовились, вони вже й так понапивались шо таби мулу, ну хоч підтримали хлопців розмовами тож оточуюча, гнітюча обстановка дещо розрядилась.

Сашко випив два ораза грам по п’ятдесят, щось перестала йому йти водка і він нарешті зрозумів, що сьогодні вже мабуть досить. Як відомо «хороша мисля приходить опосля». Але з іншої сторони, сьогодні вже було стільки випито, що так просто, без наслідків це не могло закінчитись, тому хороша думка тут була вже і ні дочого. Микола ж навпаки приложився пару раз досить таки добряче, другим разом ледве не струганувши прямо на «стіл», але якось переборов рвотні позиви. Хоча мабуть все ж таки було б для нього краще, аби він був розвантажив свій організм, адже після влитої в горло водки, практично не закусуючи Микола начав «тухнуть», як-то кажуть, прямо на очах.


Трохи до тями Миколу привела допомога, - «ЗІЛ-130», на якому з току приїхав Вітька. У світлі фар вантажівки картина катастрофи предстала в усій «красі», було над чим думать, і в першу чергу, за що чиплять трос до легковика. Адже машина лежала в болоті практично на пузі, під багажник ледве можна було підсунуть руки, а що чиплять трос то годі було і думать. Хтось запропонував зачепить трос за кріплення бампера, хоча водій «ЗІЛа» Олег і казав, що креплення не витримає, відірветься, але п’яні голови все ж таки зробили по-своєму, так же простіше. Микола через джунглі поліз за руль, запустив двигуна і перша спроба розпочалась. Зрозуміло, що спроба була невдала, «Жигулі» ледь-ледь сіпнувся назад і одна сторона бампера відірвавшись поволоклась за тросом. Сталось так як і повинно було статись.

На «ЗІЛу» також ще приїхав і Петро Васильович, заступник голови колгоспу, він був у цей день відповідальний тож і хздив на черговій вантажівці. Після першої невдалої спроби Васильович взяв керівництво рятувальної «операції» на себе. Спершу зробили біля багажника настил з очерету, прикривши його ще й мішковиною з кузова «ЗІЛа», тепер уже можна було лягти на настил, щоб підлізти під багажник та зачепить там за щось троса.

Тож зробивши такий плацдарм за допомогою лопати зробили і підкоп під багажник, в результаті чого нарешті і було надійно закріплено трос. Основні роботи довелось проводить Вітькі з Сашком, бо Миколу щось геть розвезло, тож він більше заважав чим допомагав, хоча за руль нікого не пускав. Проведені підготовчі роботи дали позитивні результати і напівпотоплениця зі своїм горе-водієм знову опинилась на твердій землі. Видовище це було не надто приємне, адже обліплена гряззю машина з відірваним погнутим заднім бампером являла собою сумну картину, але головне що легковик був на ходу, двигун працював нормально. Тож можна було сказать, що невдала спроба штурму ставка закінчилась з мінімальними втратами.

Васильович з водієм уже хотіли їхати, але хлопці просто так їх не відпускали, наполягаючи випить з ними за вдало проведену акцію. Правда заступник голови не так уж щоб категорично і відмовлявся, так сказать більше для порядку, чим серйозно. Олег пить не захотів і пока його начальник сидів за «столом», допоміг Миколі відкрутить другу сторону відірваного бампера. Микола ж теж пить відмовився, точніше він хотів, і вже було взяв до рук «чарку» та відпив половину налитого, але його організм тут же возмутившись ледве не стругонув. Тож у Миколи стаканчик швиденько забрали і більше не давали, самим мало.

Посидівши деякий час з хлопцями та допивши той злополучний самогон, Васильович з водієм поїхали. Хлопці також почали подумувати щоб і самим уже залишати цю гостину поляну, такі время вже перевалило за першу годину ночі. Микола ж, який весь цей час крутився біля машини, так сказать доводячи її до нормального, на його думку, стану, хоча таке «доведення» звелося лише до очищення фар від болота, нарешті мав змогу розвернуть машину передом до дороги. Раніше йому заважав «ЗІЛ», якого на поляні не розвертали, щоб не топтать траву. Отож Микола всівшись за руля після кількох складних, а точніше плутаних хаотичних маневрів, виїхав з поляни на дорогу та піддав газу своєму залізному коню. Машина ж як це вже сьогодні було декілька раз, миттєво відреагувала на таку команду свого навіженого господаря та стрімко понеслась вперед, розриваючи нічну тишу ревінням мотора. Здавалося, що наче дійсно застояний залізний кінь вирішив трохи розвіятись, розм.’яти свої відпочівші м’яза, вирвавшись на свободу зі стійла.

Звук автомобіля все далі і далі віддалявся по вулиці від поляни і зрештою затих остаточно загубившись десь вдалині за вигином дороги. Хлопці спочатку не придали особливого значення такому Миколиному маневру, думали, що той просто дуркує в черговий раз.

- Главно шоб на обратном путі опять не влетів у ставок… - висловив Вітька мабуть спільну думку, - давайте будем потроху собираця, пока вернеця то ми вже і готові будемо…

Але Микола все не повертався, час йшов, хоч і повільно, але впевненно вперед збільшуючи період його відсутності. Коли минуло десь півгодини, а Миколи все не було, то в компанії від оптимістичного настрою не залишилося вже й сліду. Загальне хвилювання передалось і Зойкі, яка весь цей час спала досить таки міцно і комфортно, вона проспала як приїзд рятувальників так власне і сам порятунок машини. Тож, коли її нарешті добудились, спочатку і не зрозуміла що трапилось і чому її будять. Так сонна, на автопілоті вона попленталась у темноту під очерет, ніхто на неї не звертав уваги, аж звідти пролунав людський, душероздираючий крик:

- А…, а…, а… змія! Змія! У…!...

Це було так несподівано, а враховуючи те, що і вся п’яна компанія теж ходила шо лунатики, напівсонні, то ефект був не аби який. Майже одночасно з цим криком начала орать і Наталка, яка кинувше все що тримала в руках схватилася за голову та начала стрибать на місці наче на неї теж напала змія. Сашко ж, будучи найближче з усих до тої сторони, куда пішла Зойка, миттю кинувся на її крик, але не встиг зробить і пару кроків, як його ледве не збила з ніг Зойка, яка не то бігла на чотирьох кінцівках, допомагаючи собі руками, не то саме в цю мить упала на руки, заплутавшись у трусах, які тяглися по траві за ногами. Побачивши поряд Сашка, Зойка підхопившись з землі стрибнула на нього, обхвативши його руками та дригаючи ногами наче намагаючись від когось відбитись. Весь цей час вона продовжувала несамовито орать, тож Сашко підхопивши її потяг до гурту, до костра, який давав хоч і слабе, але все ж таки світло.

Наталка вже перестала орать, лише довкола озиралась, шось невнятно говорячи. Опинившись біля костра, на світлі в оточені людей, Зойка нарешті перестала кричать проте продовжувала міцно триматись за Сашка. Компанія ж, яка спочатку ніби була паралізована, заскочена зненацька таким ось несамовитим криком, від якого аж кров захолонула у венах, нарешті почала приходити до тями. Сашко намагався висвободитись із міцних обіймів Зойки, одночасно заспокоюючи її та допитуючись, що ж трапилось. Нарешті загальними зусиллями її відірвали від Сашка і Зойка збиваючись і заікаючись більш-менш зрозуміло змогла пояснить, що коли вона присіла під очеретом по малій потребі, у то неї з-під ніг вискочила змія, ковзнувши по ногах своїм холодним слизьким тілом:

-… вона, кажись, даже мене вкусила, десь отут, - говорила Зойка, показуючи то на ліву то на праву ногу, повертаючи їх з різних сторін біля костра.

Хлопці ж помалу вже начилали сміятись, в той час як Наталка ще була в ступорі, дивлячись на Зойку та її ноги широко розкритими очима, час від часу зиркаючи в сторони та під свої ноги. Лєнка, яка спочатку не зрозуміла, що тут скоїлось і чого оруть дівчата, тому сама не встигла злякатись, тепер же навпаки із жахом дивилась на Зойчини ноги, прикривши свій рот долонею, наче стримуючи крик, який ось-ось вирветься назовні. А Зойка все вертіла ногами, шукаючи де ж її все таки гризнула та страшна потвора.

Це видовище складно описать, треба було бачить, з яким завзяттям Зойка шукала на ногах неіснуючу рану, ще трохи і вона б її точно знайшла. Але першим не витримав Вітька, зайшовшись несамовитим реготом так, шо знову почали валувать собаки по всій вулиці, які були вже притихли після Зойчиного концерту.

- Зойка, ти ж не там шукаєш! Та і нема там нічого, змія у твоїх трусах заплуталась і не вспіла вкусить! – говорив Вітька, хлопаючи долонею по голій Зойчиній задниці.

Тільки тепер Зойка побачила, що вона вигинає ця біля костра в одному ліфчику без трусів. Вмить забувши за буцімто покусану ногу, вона почала шукати труси, озираючись довкола, а потім мабуть згадавши, що в неї окрім трусів ще є який одяг, пішла одягатись. Нарешті попустило і Лєнку з Наталкою, всі вже сміялись як над Зойкою, так і над собою.

Так нічого не плануючи, абсолютно спонтанно Зойка знову зарядила всю компанію веселим настроєм, який здавалось вже остаточно був втрачений з часу зникнення Миколи. Тож весілля хоч і не надовго, але все ж таки завітало до компанії. Ще була спроба розшукати Зойчині труси, правда дівчата хоч вже і сміялись, але категорично відмовились йти туди до очерету, де була змія. Наче та змія там і до цього часу сиділа в засаді, чекаючи на свою жертву, якщо взагалі вона там була. Довелось йти шукать труси хлопцям, але повертались вони ні з чим, більш за все, що вони їх і не збирались шукать. Зійшлись на думці, що труси Зойка десь закинула ногами поки розмахували ними, рятуючись від змії. Тож їй нічого не залишалось як змиритись з втратою частини купальника.

Пока розбирались зі змією та прикалувались із Зойки ситуація. Яка склалась з часу пропажі Миколи дещо відсуналась на задній план, але не надовго. Час невблаганно нісся вперед і треба було вже приймать якесь рішення. Звичайно самий кращий варіант був би це щоб залишитись всім спать тут же на поляні, адже всі валились з ніг і мабуть не так від втоми як від водки. Та й голови поробились важкі й великі, геть відмовлялись думать. А думать було що, в першу чергу це те що разом з машиною поїхала і частина речей хлопців, і що найгірше їхні міліцейські рубашки зі службовими посвідченнями в карманах. Все інше, фуражки та папки на цьому фоні було не суттєве, без них завтра вранці можна було б вийти на люди та чи шукать Миколу, їхать на роботу, ачи хоча б додому. В той час як без рубашки голий вдень не походжиш, добре якщо швидко підвернеться хтось зі знайомих з транспортом, а якщо ні, а по закону западла саме так і буде. Тому варіант щоб залишиця спать на поляні відпадав, хоча і не заперечували цього. Та й для хлопців це було не в диковину. Правда в той же час і вибір у них був невеликий, одне що було реально зробить, це піти додому до Миколи та подивиця, можливо він і дома. Звичайно шанси були невеликі, адже поїхать він міг куди завгодно, ачи ще хуже, - десь втрапив у халепу. Хоча за такий варіант думать не хотілось.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2013
2013 -> 5 1 Құқықтық норманың түсінігі, мазмұны, құндылығы мен негізгі сипаттары
2013 -> Қазақстан Республикасы Ауыл шаруашылығы министрлігі Кәсіпкерлік мәселелері жөніндегі сараптамалық кеңесінің
2013 -> Кіріспе Жұмыстың тақырыбана жалпы сипаттама
2013 -> 1 «Алаш» партиясының құрылуы
2013 -> Шымкент институты
2013 -> Информационные материалы
2013 -> 2012 жылдың қорытындысы бойынша Қазақстан Республикасы Ауыл шаруашылығы министрлігінің 2011-2015 жылдарға арналған стратегиялық жоспарының іске асырылуы туралы оперативтік есепке талдамалық жазбахат


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




©dereksiz.org 2020
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет