«Мєнтовскіє развали» Деркач Сергій Частина 1



бет7/10
Дата21.07.2016
өлшемі0.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Вони ще продовжували говорить за цю крадіжку співчуваючи потерпілій, поки Андрій, помічник чергового, покликав Сашка до телефона.

- Іванович, міжгородка, хочуть тебе лічно, - говорив Андрій, поступаючись місцем за пультом.

- Да, слухаю, Чумак, - мовив у слухавку Сашко, одночасно гадаючи, хто б це міг буть.

- Саня, це ти? Здравствуй, - і далі не очікуючи відповіді від Сашка, - це Юра Чорний, із Білозерська.

- А, прівєт Юра, це я, - здивовано проговорив Сашко, відразу згадавши все що було пов’язане з цим ім’ям.

- Ти навєрно вже і не ожидав мого звонка?

- Ну, Пслі чесно то не ожидав, - підтвердив його догадку Сашко і вів далі, - так з яких же тоді соображеній звониш?

- Слухай, Саня, думаю шо нам треба все ж таки зустрітись та поговорить. Надо якось уладить ту нашу нєпонятку, ти ж не протів?

- Нєт канєшно, я за, та як ти знаєш я і сам шукав з тобою встрєчі.

- Та знаю, знаю, ну та встрєча должна буть трохи другою чим ця, за яку я кажу.

- Ну так твої прєдложенія…

- Давай зустрінемось, так сказать, в нормальній обстановці, посидим, вип’єм.

- Ну я не протів, давай, можна наприклад прямо завтра, я виходний після суток, - ухопившись за пропозицію свого нещодавнього ворога, начав розвивать цю ідею Сашко. Це вже ставало цікавим, особливо на фоні вчорашньої бесіди з начальником. – Давай під’їзжай завтра вечером в Зимнік біля ставка, ну, де захочеш.

- Та, нє Саня, я предлагаю так, конкретно посидіть, десь біля ставка, приготовиця, набрать пойла та закуски, може сіточку поставить. Ну, шоб так сказать, все було нормально і красиво. Короче, я накриваю поляну, ну і давай спланіруєм десь теда під кінець тижня, під виходні.

- А, ну я поняв Юра, да, пайдьот, - погодився Сашко, - а тіки насчьот сєтки, то це не треба з нею тягаця, тим більше шо риба для ухи піймає ця тіки аж під утро.

- Ну тоді можна і без ухи обійтись, - погодився Юрко, - візьму більше м’яса для шашлика…

- Та нє, чого без ухи? Давай я привезу готової, вже пійманої риби, то буде і уха ще вечером, - запропонував Сашко вже такий варіант.

Хлопці ще трохи поговорили, узгодили так би мовити основні нюанси, ну і домовились на протязі тижня созванюваця по ходу підготовки майбутньої п’янки. Юрко виявив не аби яку активність та зацікавлення в організації та проведенні цього заходу. Сашко ж з усим погоджуючись вніс теж деякі корективи, ну і з усього випливало, що майбутня поляна повинна буть ще та.

Між тим розмова та Сашкові плани в черговій частині не залишились непоміченими і ледве той поклав трубку, як хлопці почали дружно обговарювать Сашкові плани. Вони правда чули лише половину діалогу, але і того що чули було досить аби уява намалювала майбутню п’янку. Хтось вже начав напрошуватись і собі теж прийняти участь, хтось начав вираховувать час, коли це станеця, короче було про шо почесать язики, доки черговий не відрядив групу на сімейний скандал. І хоча в Сашкові обов’язки виїзд на подібні виклики і не входив, проте він теж поїхав разом з дільничим. Так сказать трохи розвіятись – розім’ятись. А можливо доведеться і допомогти дільничому, якщо п’яний бешкетник начне там коники викидать.

Але виклик видався спокійний, поки міліція їхала, то сусіди самі вже зв’язані цього ранкового хулігана, після того коли той вже понабивав жінці очі і міліцію вона зустрічала, світячи свіжими «фарами». Залишилося лише понаписувати папери аби завтра цей «бойовик» отримав декілька діб адміністративного арешту. А от коли вже їхали назад на базу, то на залізно-дорожному переїзді трапився клієнт. Місцевий блатний барига, яким він напевне себе вважав, випхався своїм «Опелем» аж за шлагбаум, ледве не під колеса поїзда, який стояв на перегоні.

- О, це шо треба, ану Валєрік підіпри цього козла так шоб і не рипнувся, - говорив Сашко водієві, подумки потираючи руки від передчуття майбутнього бариша, яке можна буде отримать за таке грубе порушення правил дорожнього руху. Водій між тим зупинив свого «УАЗа» майже в притик до багажника порушника так щоб тому вже не було куда подітись, власне він і не зміг би й так нічого зробить, даже якби і захотів.

Сашко вийшовши з машини повільно підійшов до водія «Опеля», який спочатку майже і не дивився в Сашкову сторону, напевно не вбачаючи в ньому для себе ніякої небезпеки. Але поки йому пояснили, що і як та поки Сашко зажадав від нього «права» з техпаспортом то від розслабленої байдужості не залишилось і сліду.

- А чого я тобі об’язаний показувать «права»? ти шо, гаїшник?

- Слиш ти, умнік, ще пару таких наглих вопросів і далі поїдеш в наручниках у нашому обез’янику, - спокійно промовив Сашко, пояснюючи знахабнілому порушнику на його ж мові найближчу перспективу, - ти шо, вобщє оборзєл, берегів не бачиш?

- Так а може він п’яний? – промовив дільничий, підходячи до них.

- А ми січас це взнаєм, - продовжуючи думку дільничого, мовив Сашко, а далі вже порушнику, - ану вилазб з машини, січас будеш дихать!

Сашко знав цього «клієнта», який нічого особливо з себе не представляв, так, крутився на підхваті біля богатих новітніх комерсантів. Ну і напевно, що вже і землі під собою почав не відчувать. Правда, коли підійшов дільничий, то у нього вистачило ума сообразить, що ситуація складається не найого користь і тому лиху свою він вмить змінив на благальний миролюбий тон.

- Та хлопці, шо ви, я не п’яний. Товариш офіцер, не знаю як вас звать, ізвінітє, я того…, - швидко заговорив цей горе-водій похапцем вилазячи з машини, збиваючись та плутаючись у поясненнях.

- Хорош нам зуби заговорювать, «права» давай! – зупинив Сашко цю балаканину.

- Так, я той…, дома «права», я вискочив то…, ну я осьо тут недалеко живу, - показував він рукою десь назад і в сторону, - он же Валера мене знає, ваш воділа, хай скаже, - продовжував їх переконувать порушник, змінюючись прямо на очах, так сказать роблячись таким собі «білим і пушистим», навіть впізнав їхнього водія.

- Ну ти і шустрий, чувак! – вигукнув Сашко.

- Сама нєвінность, бери хоч до рани прикладуй, - підтримав Сашка дільничий повільно покачуючи головою.

- Та мужики, я дєйствітєльно спішу і вобще це послєдній раз, ну винуждєн був, - все ще виправдовувався він, - давайте якось порішаєм цю нєпонятку, та і все буде нормально…

- А все й так буде нормально. Давай знімай номер, хорош нам тут по ушам їздить!

Проте порушник не спішив позбутися номера і все продовжував умовляти хлопців, навівши мабуть найвагоміший, на його погляд аргумент, - назвав прізвище одного із заступників начальника міліції, сказавши, що він дуже в хороших з ним стосунках. Всупереч очікуванням така заява викликала лише усмішку у Сашка та добавила рішучості в його діях.

- Ну так єслі ти ходиш в кєнтах у нашого зама, то тоді тим більше, тобі нічого борця. Короче, знімай номер, бо єслі я начну його знімать, то це тобі дуже дорого обійдеця, - говорив Сашко, заглядаючи біля переднього номера.

Зрештою номер все таки був знятий, порушник мабуть сообразив, що на даний момент краще підкоритися, а те що доведеться платить, то він в цьому не сумнівався. Питання було лише кому і скільки, а тому він і уточнив цей нюанс.

- Так, до кого мені під’їзжать і скільки я должен?

- Завтра утром я передам номер разом з рапортом у ГАІ через начальника міліції. Ну ти можеш викупить у мене його ще сьогодні вечером. Так шо сам рішай до кого йти, можу тобі ще сказать шо у ГАІ буде дороже, - на завершення пояснив Сашко та пішов до «діжурки» на ходу помахуючи наче віялом щойно знятим номером і одночасно демонструючи іншим водіям, що законність все ж таки восторжествувала і порушника покарано.

По поверненні в райвідділ більше ніяких викликів та заявників їх не очікувало, а тому в черговій частині пару заядлих гравців почали агітувати інших аби розпочати турнір з доміно. Недостатка у бажаючих пограть не було, а тому гра пішла на вильот, що ще більше розпалило ажіотаж довкола гри. Чим хорошо було чергувать у неділю, тай взагалі у вихідний день то це те, що при нормальній обстановці в районі, поки нема якихось злочинів-пригод, поки люди зі своїми проблемами не припхаюця до міліції, можна було «забивать козла» до упаду.

Звичайно таке випадало рідко, але сьогодні було мабуть одне із таких чергувань, а тому Сашко не довго думаючи теж долучився до турніру, який завжди проходив весело і шумно. Керівництво райвідділу щодо доміно то претензій не мало, краще хай в доміно грають, чим водку п’ють, ачи шатаюся десь поза вуглами.

Замполіт теж полюбляв постукать костями по столі, але на цей раз йому трапився слабуватий напарник, тому вони більше стояли в черзі чим грали за столом. Зрештою замполіт отримавши чергового «голого» відмовився грать. Сашко ж навпаки тримався в грі впевнено, вони щораз вигравали, тож і настрій був відповідний. Проте цю переможну феєрію несподівано перервала відвідувачка.

- О, це в розиск кобила суне, - мовив помічник чергового, який сидів по ліву сторону від Сашка, вдивляючись у вікно, - так що Саня, харош тобі вже вигравать, йди работай.

- Да, січас! Нафік вона тут нужна, вигони її, сьогодні розиск не робе, - відказав Сашко помічнику, впізнавши нарешті ту, що важко підіймалась по східцях на поріг, чіпляючись за перила.

- Вона ж готова! – хтось вигукнув із хлопців бо вже всі дивились у вікно, сміючись із цього видовища. Молодиця нарешті вибралась наверх та зайшовши в двері райвідділу випала на якийсь час з поля зору глядачів, а ще за мить почулося якесь вовтузіння та нерозбірливі голоси на підвищених тонах. Любка, так звали молодицю, видно сперечалася з постовим бо той мабудь її не пускав п’яну у райвідділ. Але здолавши і цю перешкоду, Любка вже шкреблась у вікно чергової частини до замполіта, який вийшовши з гри сидів за пультом, листаючи якийсь журнал. Нарешті їй вдалося відчинить форточку і вона просунувши голову в отвір, напевно дихнула перегаром на замполіта, бо той аж віджахнувся від неї. Всі присутні з цікавістю спостерігали за подальшим розвитком подій не так за п’яною, як за замполітом, всі знали, що він терпіть не міг алкоголіків і тому очікували на його реакцію.

Любка ж щось невнятно промичала та почала роздивлятися, хто тут був присутній, наче як намагалася когось вглядіти із знайомих. Запитань замполіта вона чи не чула, ачи він її і не цікавив, бо не звертала на нього жодної уваги. Дехто з хлопців уже почав відверто сміятися, і знову ж таки, більше з замполіта чим з п’яної, яка продовжувала і далі його ігнорувать. Зрештою та видавила з себе щось більш-менш зрозуміле:

- … розиск, мені нада у розиск…, ето важно…, де начальник?

-Алєксандр Іванович, іди розберись із жєнщіной, - звернувся замполіт до Сашка, підводячись із-за пульта та з полегшенням зітхаючи що вдалося «перевести стрілки» на іншого.

-Та Федір Йосипович, нашо вона мені здалась! Нехай он постовий вигоне її, у витверезник здайте, - невдоволено відказав Сашко знову повертаючись до гри.

- От сам піди і вигони її, - і після невеликої паузи добавив, бо Сашко не спішив виконувать його вказівку, - я кому сказав?! Давай, я дограю за тебе.

Сашкові нічого не залишалося як віддать замполіту свої «карти» та піти до Любки, яка ще так продовжувала зазирать у вікно. Вийшовши в коридор, Сашко хотів відразу ж вигнать цю нахабу з райвідділу, але та вперлась і нівяку не хотіла йти, все повторювала йому, що взнала якусь інформацію по завданню начальника розиска і наполягала, щоб піти в кабінет.

- … Іванович, тиж мене знаєш…, пашлі…, тільки в кабінеті шоб ніхто ні гу-гу… Любка ж фуфло не гоне; Іванович! Ти ж мене знаєш…

Відділення розписка знаходилось на другому поверсі, а тому для Любки попереду було нове випробування, - подолать ще більш круті східці чим перед райвідділом. Проте вона, чіпляючись за перила вперто полізла вверх при цьому щось розповідаючи Сашкові. Але той її не слухав, а пішов до свого кабінету, залишивши відчиненими двері в коридор. Любка мужньо здолавши всі перешкоди, нарешті потрапила до кабінету і хоч яка була п’яна, але не забула зачинить за собою двері, що мабуть повинно було свідчить про важність її місії, щоб ніхто сторонній не міг дізнатись про те, що вона мала повідомити. А Сашко, зайнявши своє місце, очікував та роздивлявся свою відвідувачку, мовчки спостерігаючи як та всівшись на один зі стільців, що стояли вряд понад стіною, розгладила на колінах свою коротеньку спідничку, потім незграбно почала поправлять на грудях блузку та ліфчик, з якого ледь не повивалювалися її великі груди, в результаті сходження по численних східцях. Привівши себе в порядок, звісно ж з її власними уявленнями щодо цього самого порядку, Любка нарешті заговорила конкретно за справу:

- Іванович, ти мені налий…, треба горло…, пересохло в горлі…

- Ну ти достала! Нема у мене води, давай кажи що ти хотіла, бо мені ніколи!

- Саша, та водки мені дай! Я у тебе водки просю…, - вигукнула вона навіть переставши плутать язиком.

- Та ти гониш, яка водка!? Ти і так ллє на ногах стоїш!

- Далі пішло те як завжди бува у таких ситуаціях, Любка почала завірять його, шо все нормально, шо вона себе контролює та і взагалі інформація, яку вона розкаже дуже ціна і важлива і т.д. і т.п.

Сашка завжди кумарили такі та їй подібні агенти, тим більше, так сказать, нічого конкретно, а загальні, всих в розписку вона знала і відповідно могла здать будь-кого будь-кому за сто грам вонючого самогону ачи за куб ширки. Це вже залежало від особистих смаків агента, але з іншої сторони, звичайно Сашко розумів, що без такого ось непотрібу, без агентури розиск буде недієздатний.

У Сашка в сейфі стояла начата бутилка «Оковитої», яку він відкоркував ще до свого лікарняного, але тодії її так і не випили, бо вона виявилась якимось сурогатом. Тож довго не роздумуючи, доставши стакан налив Любкі «Оковитої» десь грам 150, не менше.

- Ладно, держи своє лікарство, - мовив Сашко, підсуваючи по столі поближче до неї стакан, - а тіки гризнуть нема чого, хіба шо ось є якісь конфетки сосательні, - знайшовши в ящику стола декілька льодяників, положив їх поряд зі стаканом.

- Сосать?! О…, ну ти такий шустрий, Іванович… - розпливлися губи Любки, створивши щось на кшталт вдоволеної усмішки, - Ой, дивись, я така…, та шо я тобі розказую, сосать це хороша закуска…, ой, смотри мені! – ще більще розпалялася вона, сміючись та погрожуючи Сашкові піднятим догори вказівним пальцем.

- Любка! Шо ти чешеш, ти на себе коли послєдній раз у дзеркало дивилась? – вигукнув справившись від огиди Сашко. – давай пий! Бо січас заберу і це.

- Нє…, куда заберу? Ти Санічка не спіши…, я вип.’ю, а потом буде і сочать, і м-м…, ну, все буде… Дай мені закурить.

Сашко, відкинувшись на спинку стула, сидів уже мовчки спостерігаючи за своєю клієнткою, яка його досить таки добре дістала, не так своєю п’яною особою, як своїми фантазіями. Вона собі намислила, що окрім водки їй тут можить ще щось вломиця, тож продовжувала і далі розвивать цю фантазію, смакуючи її з усіх боків. За свої 29 років знала Любка звичайно і кращі часи, та і Сашко її пам’ятав ще теж, так скзать з тих часів, але все те минуло безповоротно. Водка свою чорну справу робила якісно і з гарантією. І хоча тілесні форми у Любки збереглися ще більш-менш, проте саме лице опухше від постійного п’янства, розтріпане волосся, розмазана губна помада, а ще вибиті два верхніх передніх зуба переводили її в ряд осіб з невизначеним віком.

Пока в Сашковій голові носилися такі та подібні їм думки, Любка нарешті опорожнила стакан і тепер сиділа обіпершись ліктями на стіл, втикаючи собі цигарку між губи з одної сторони яких повільно стікала слина на бороду, а далі капала їй на груди. Любка щось невдоволено бурмотіла, але ось їй нарешті вдалося затягнутися цигаркою і її рожа вдоволено розпливлася в усмішці. Тут вона напевне чи усвідомивши, що з рота витікає слина ачи так автоматично тернула зворотною стороною долоні по губах, розмазавши губну помаду разом зі слиною ледве не до вуха. Попіл з цигарки падав куда попало, та вона і не намагалась його зтрушувать, чисто автоматично вставляючи цигарку до рота. Весь цей час вона намагалась щось говорить, чомусь виключно їй одній зрозумілому посміхаючись, а інколи починала реготать.

Сашко вже нічого не розумів та власне він і не намагався її зрозуміть, бо вже збирався випроваджувать ту з кабінету. Не хватало аби вона втикнувши вирубилась прямо тут. Тому коли у неї з рота випала цигарка, а Любка продовжувала притискувать пусті пальці до губ, Сашко підвівшись зі свого місця почав тягнуть її за руку, намагаючись поставить на ноги. Любка ж нічого не розуміючи, що від неї хочуть лише тупо витріщала очі та кривила рота в якійсь ідіотській ухмилці-гримасі. Повернувши Любку трохи на бік, Сашко нарешті міцно підхопив її під руки та поставив на ноги, а далі не даючи їй отямитись повів до дверей кабінету. Любка весь цей відрізок шляху не те щоб не опиралась Сашковим намірам, вона просто не могла вже йти і тому коли Сашко вивівши за поріг відпустив її вона як підкошена рухнула прямо на підлогу, розтягнувшись посеред коридору. Одна нога, залишившись лежать на порозі, заважала закрити двері, томі Сашко швидко перестрибнувши через тіло, потяг його за іншу ногу трохи вбік аби могли зачинитись двері і доки Любка совалась по підлозі, Сашко також швидко стрибнув через неї назад до кабінету, зачинивши за собою двері, замкнувши їх на замок. Із-за дверей, з коридору чулося якесь вовтузіння, незрозуміле бурмотіння скрізь яке проривалися матюки. Потім по дверях кабінету почулося шкрябання, яке підіймалося знизу все вище і вище, і нарешті обірвалося гуркотом рухнувшого тіла на підлогу. Ще Любка трохи погрюкавши у двері, десь на рівні підлоги, напевно поповзла в сторону виходу до східців, оскільки чулося характерне шарудіння. Потім все стихло, очевидно шо вона заповзла за поворот коридору, а Сашко ще трохи постоявши біля дверей пішов наводить порядок в кабінеті.

Перечекавши хвилин десять, Сашко знову підійшов до дверей, прислухався, але ніяких звуків із коридору не долинало. Тож тихо відімкнувши замок та повільно приоткривши двері він визирнув у коридор.

Двоповерховий будинок райвідділу був збудований у вигляді літери «Г», відповідно і коридор на другому поверсі мав таку форму. Коротке крило коридору займало відділення розписку та ще пару інших кабінетів, в другій, довшій частині коридору знаходились кабінети керівництва райвідділу та слідчих. Сашко міг бачить тільки цю, коротку частину коридора, тут все було нормально, так сказать від Любки не залишилось ніякого сліду. Тому Сашко, зітхнувши з полегшенням замкнув свій кабінет та пішов до чергової частини. Проте тільки-но він вийшов із-за повороту коридора то його зору відкрилася така картина, від якої він на мить оторопів. На середині коридору, розкидавши в сторони руки та розчепіривши ноги на спині лежала Любка. Одне плече її і голова трохи спирались на двері кабінету, а тому голова була нахилена на бік. Коротка юка була зсунута на пояс, оголовши всі її принади, які нічого більше не прикривало адже труси знаходились нижче колін і ледь тримались на розкарячених ногах. Цю колоритну картину довершувала здоровена калюжа, що розтікалася по підлозі і в якій так комфортно розляглася Любка, монотонно посапуючи та інколи шмигаючи носом.

Сашко наблизившись до цього тіла, штовхнув її ногою, але жодної реакції не було. Любка спала «шо убита». Трохи постоявши в задумі, прикидаючи шо робить, але так нічого і не придумавши Сашко пішов до чергової частини. В «діжурці» все так і залишалося без перемін, гра йшла жвава і азартна, тому на нього ніхто не звернув уваги. Тихенько покликавши Андрія, помічника чергового, який вилетівши в черговий раз з гри, перебував у таборі вболівальників коротко пояснив, що трапилось.

- Во блін! Оце діла…, - ледве спромігся щось вимовить помічник витріщившись на розпластане на пілозі тіло, - ти шо так гнать, Саня? Та Йосипович щас йо…я, шо робить?

-Андрюха, шо ти кіпішуєш! Кобила п’яна була, всі ж бачили, та вона йому самому мозги компасірувала там в діжурці, - заспокоював помічника Сашко, - січас указники приберуть, які проблєми?!

- Та в том-то і дєло, шо нема указників, тільки одна баба є!

-Ну нема, той хрен з ними, витверезник прибере, - висловив Сашко ще такий варіант.

-Так ти їй більше не наливав? – допитувався Андрій.

- Нєт, конєшно! Нафік вона мені впала шоб я ще її поїв! – впевнено говорив Сашко, переконуючи помічника, що він до цього не причетний, - так шо давай йди замполіта, нехай полюбує ця на картину, ну і звони у витверезник. Та зрештою він і сам винуватий шо таке случилось, треба було її ще тоді вигнать, а вобще оприділить у витверєзітєль, а він «йди розбирайся, работай!» - передражнив Сашко замполіта тим самим роблячи його винним у тому всьому, що трапилось.

Помічник повернувся до чергової частини і за пару хвилин тут вже товпилася ледве не вся чергова зміна. Видовище було ще те, - хто з хлопців лише про себе сміявся, не показуючи своїх емоцій, але більш сміливі та гострі на язик вже реготали, супроводжуючи все це відповідними в’їдливими коментаріями, в тому числі і на Сашковий рахунок. Той же їм відповідав у тому ж дусі, адже не кожного дня відбуває ця такий прикол у стінах райвідділу. Не до сміху було лише замполіту.

- Шо ви либитесь! Ти чого смієся, це твої коники? – накинувся Федір Йосипович на Сашка, якому було щось дуже весело, - ти її напоїв?

-Чого б я її поїв? Ви ж самі бачили, яка вона прийшла сюда, та і нема у мене водки, - заперечував Сашко повільно «переводячи стрєлки» на замполіта, - Я вам, Федір Йосипович, ще тоді казав шоб вигнать її.

- Так, а шо ти хочеш сказать, шо вона ні з того ні сього сама моментом вирубилась?! – перебив Сашка Йосипович, втрачаючи самоконтроль так, що вдався навіть до жаргонних висловів.

-Та причом тут я?! – захищався Сашко. – Вона такий бред несла, шо я трохи послухав її й вирядив з кабінету. Та вона і була у мене не довго, скурила сігарєту та й пішла…

Поки замполіт сперечався з Сашком, намагаючись звинуватити його у тому, шо валялось на пілозі, а той успішно захищався. До райвідділу між тим з’явився наряд з витверезника. Черговий витверезника та його помічник витріщились на цю живописну та веселу картину, не знаючи з якого боку до неї підступитися. Хлопці почали підсміюватись над прибувшим нарядом, коментуючи їхні майбутні дії та даючи поради. Зрозуміло, що ще ніхто до Любки не торкався, вона так і продовжувала лежать в калюжі зі своєї сечі, розчепіривши ноги та мирно посапуючи, напевно і не підозрюючи шо вона тут втнула.

Глузування оточуючих закінчилось тим, що черговий витверезника категорично відмовився забирать Любку:

- … Хто її напоїв, той нехай і несе до машини. Нафік вона мені впала!!!

- Шульга, шо це за новості! Шо ти собі позволяєш? – накинувся розлючений замполіт на чергового витверезника, знайшовши в ньому новий об’єкт для застосування своєї влади, бо з Сашком у нього нічого не вийшло, той вдало «спригнув», зробивши крайнім замполіт. – давай, беріть її і несіть в машину…

Черговий і надалі продовжував відмовлятись, дійшло до того, що замполіт начав кричать: «… Я вам приказую!» ну і таке інше. Ситуація здавалось накалилась далі нікуди і ось-ось вийде із-під контролю, адже замполіта як-то кажуть понесло. Але це з одної сторони, а з іншої всі нишко підсміювались як загалом з цього приколу так і особисто над замполітом.

Зрештою Федір Йосипович добився свого і Шульга зі своїм помічником вхопивши Любку за руки, потягли ту нещасну вниз по східцях. Любка спала міцно, а тому ніяк не реагувала коли спиною і задницею почали їх рахувать, тай взагалі вона здавалась більше схожою на труп чим на живу людину.

Хтось із глядачів крикнув Шульзі аби той надів труси своїй клієнтці, які вже зіскочили з однієї ноги та тяглися лише за другою, зачепившись за пряжку на туфлях. Проте труси не довго залишались у центрі уваги, їх місце зайняла коротка юбка, яка спочатку була опустилась з пояса на своє місце, а потім далі, в процесі волочіння тіла по східцях, почала сповзать на ноги і невдовзі була вже на колінах, знову оголивши всі Любчини принади.

Замполіт намагався вплинуть на ситуацію, кричав на Шульгу, наказував, навіть погрожував, але ті його не слухали й так напівголе тіло було дотягнуте аж до вихода з будівлі. Тут хлопці зачепились, оскільки далі треба було витягувать її на вулицю, а там саме йшло чимало людей з електрички. Поки очікували та сперечались хтось приніс з гаража брудну, промаслену ковдру, в яку з рештою і було завернуто Любку, і її як ту мумію нарешті загрузили в машину та відправили до витверезника.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2013
2013 -> 5 1 Құқықтық норманың түсінігі, мазмұны, құндылығы мен негізгі сипаттары
2013 -> Қазақстан Республикасы Ауыл шаруашылығы министрлігі Кәсіпкерлік мәселелері жөніндегі сараптамалық кеңесінің
2013 -> Кіріспе Жұмыстың тақырыбана жалпы сипаттама
2013 -> 1 «Алаш» партиясының құрылуы
2013 -> Шымкент институты
2013 -> Информационные материалы
2013 -> 2012 жылдың қорытындысы бойынша Қазақстан Республикасы Ауыл шаруашылығы министрлігінің 2011-2015 жылдарға арналған стратегиялық жоспарының іске асырылуы туралы оперативтік есепке талдамалық жазбахат


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




©dereksiz.org 2020
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет