«Мєнтовскіє развали» Деркач Сергій Частина 1



бет8/10
Дата21.07.2016
өлшемі0.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Проте пригода на цьому не вичерпалась, адже коли вивели з ізолятора тимчасового тримання адмінзаарештовану бабу і та начала прибирать Любліну калюжу, виявилось що частина сечі затекла під двері до кабінету слідчого. В коридорі-то «указніца» прибрала, а от кабінет залишився з підмоченою репутацією в прямому смислі слова. Це вже на слідуючий день, поки слідчий з’явився на роботу була зроблена уборка і там, але до того часу сеча проникла в самі потаємні щілини, затекла під лінолеум, короче сцаками воняло що в тому громадському туалеті на вокзалі. Тож історія з Любкою мала не аби яке стійке та тривале продовження. А щодо слідчого, то природньо, що той отримав відповідну «кликуху», до того ж і не одну, ще цього ж дня навіть не відаючи, шо там трапилось на його робочому місці.

Події з Любкою ще довго обговорювали в черговій частині, глузуючи з витверезника, сміялись коментуючи з усіх сторін всі нюанси, зрозуміло, що Сашко був в центрі уваги. А коли замполіт, залишивши райвідділ, поїхав додому, то дісталося на горіхи і йому, адже він був винний у тому всьому, що трапилось, в усякому разі до такої думки дійшли хлопці.

На тлі цієї несподіваної «движухи» доміно тимчасово відклали в сторону, а потім було ще пару виїздів на сімейні скандали. Сашко правда більше нікуди не їздив, займався різною писаниною, тож так повільно підкрався і вечір. Разом з сумерками нарисувався і денний порушник, приїхавши викуплять у Сашка свій номер. Бартерний обмін відбувся швидко і успішно, замість номера у Сашка в кабінеті залишилися два чималих пакета з випивкою та доброю закускою, всі залишились задоволені…


Телефон «розривався» впродовж деякого часу практично у самісінькій голові Сашка, тож хочеш-не хочеш, а довелось протягувать руку та навпомацки шукать цього ненависного порушника ранкового сну. Не відкриваючі очі Сашко спочатку натрапив на звичайний телефоний апарат та підняв на ньому слухавку, проте дзвінок не припинявся. З просоння Сашко не відразу зрозумів, що звонить прямий телефон з чергової частини, тож довелося трохи підвестися аби дотягтися до нього. Коли нарешті слухавка була піднята, то черговий «обрадував» опера тим, що таке спокійне добове чергування так просто закінчитись не можить, - у них був труп, тож група збирає ця уже на виїзд і лише чекають на Сашка. Правда оперативно-слідча група, яка вже буцімто очікувала на опера, власне поки що складалася тільки з одного водія, котрий теж ледве продер очі. Групу для виїзда на труп треба було ще зібрать, адже на таку пригоду виїзжала не звичайна СОС райвідділу. І хоча ще не було відомо, що це за труп, але це вже була прокурорська справа. Тому треба було брать когось з прокуратури, чи слідчого, ачи помічника прокурора, судмедексперта та експерта-криміналіста, їхнього, міліцейського. Тож черговий поки що займався сбором групи по телефону, розшукуючи необхідних осіб по їх домівках.

Сашко ще трохи полежав із закритими очима, готуючись до остаточного пробудження та такої неприємної процедури як підйом. Не хотілося, звичайно, але треба було вставать. Через закриті штори у кабінеті поки що панувала темрява, правда і за шторами, на вулиці теж було не надто світло, адже годинник показував лише десять хвилин шостого. То скільки він спав, а у скільки ж він ліг? Якось самі по собі виникли такі питання, хоча яке це вже мало значення, все рівно необхідно вставать. Січас треба було вирішить інше, не менш важливе питання, а саме – найти під столом завбачливо з учора залишку бутилку пива та хоча б трохи освіжить пересохле горло.

Тож підбадьорений такою думкою та в передчутті отримати приємну насолоду, Сашко підвівся на своєму ложі, поставив ноги на стуло та найшовши на підлозі туфлі, взувшись і не вмикаючи світло поліз під стіл за пивом. Бутилка стояла там де він і очікував її знайти, а тому неприємність від такого раннього пробудження була дещо компенсована пивом, хоч і не сильно холодним, але безперечно вологим. Задовольнивши свою спрагу, Сашко нарешті ввімкнув у кабінеті світло та нашвидкуруч заходився наводить тут порядок. Перш за все необхідно було розібрать ложе, яке знаходилось на письмових столах. Все виглядало просто і надійно, хоча і не зовсім зручно, - на стіл ложився матрас, чимось застелявся, в даному випадку це були штори, «вєщдоки» з якоїсь крадіжки, які так і залишились в розписку, щось підмощувалося під голову і таким чином виходила оперська постіль. Звичайно були можливі варіанти, але то вже буде інша історія.

Прибравшись в кабінеті та привівши дещо себе в порядок, Сашко нарешті зайшов до чергової частини. Присутні тут виглядали не набагато краще за нього, за виключенням хіба що чергового, але ж він і повинен перебувати у постійній формі, адже він тут головний і зрештою вся відповідальність лежить на ньому. Тому Петрович енергійно вже енергійно керував ранковим процесом, одночасно накручуючи телефоний диск та гримаючи на свого помічника, який тинявся з вугла в вугол по «діжурці», що сонна муха не знаючи за що братись. Все ж таки вчорашня п’янка, яка власне була перейшла у сьогоднішній день, закінчившись далеко за північ, усього лише якихось три-чотири години назад, мала свої негативні наслідки так сказать в усій своїй красі. Тож ранок розпочинався «весело» і Петровичу роботи не бракувало.

- Давай Саня на Івановку, труп там у ставку плава, не знаю чи кримінальний чи ні, на мєсті розбиритесь, їдбте до колгоспної контори…

- Та, Петрович, шо ти сиплеш як з пулімьота! – скривився Сашко, перебиваючи чергового, - підожди, де всі, я ж не сам буду їхати?!

-Машина біля крильця, Валера за рульом, а хто тобі ще нуден? Давай поганяй! – розкомандувався черговий, бо мабуть його вже добряче дістали з самого ранку – та не дивись на мене такими очима, я вже всих обдзвонив. У прокураторі заберете Стьопу, він сьогодні у них дежуре, потом до Вітькі криміналіста і на Івановку. Всьо, Сашко, давай біжи бо тут ще ось із цими придурками ніяк розібраця не можу! Понажиралися! Вам муляку через трубочку треба пососать, а не водку… - кричав черговий на помічника та постового, які ще ніяк не могли прийти до тями і шось не те робили чого від них вимагав Петрович.

Сашко лише знизав плечима та пішов до «УАЗа» за рульом якого вже сидів Валера з нетерпінням визираючи у вікно:

-Ну шо, Саня, погнали?

-Да на прокуратуру, - відповів Сашко, всідаючись у машину, - слухай Валера, а шо за труп? Бо той переляканий так толком і не розказав шо до чого, шо з цепу зірвався, буйствує там.

-Так понажиралися ж! ти пішов спать, а Андрюха з постовим допили те шо на утро оставляли похмелися, ну а Петрович пізно побачив, то тепре роздає їм…

-Ти шо так гнать, внатурі придурки! – вигукнув сміючись Сашко, напевно уявляючи собі що там щас відбуває ця у «діжурці», - ну він їх січас поганяє так шо швидко отдупляця.

Водій так і не встиг розповісти Сашкові за труп те що знав, бо вони вже під’їхали до прокуратури, де на них очікував слідчий. Це було дуже дивно, шо у такий ранній час слідчого розшукали у прокуратурі, як правило прокурорські на своєму чергуванні знаходились вдома звідки їх при необхідності і забирала міліція. Але слідчий Степан працював лише рік, прийшовши до них відразу після інституту, тому він ще не вписувався у прокурорські стандарти, ну і відповідно поводився і тримав себе з усіма по-простому, нормально.

- Степан батькович, а ти шо у прокуратурі вже і живеш, шо ми тебе оце так запросто в понеділок у пів-шостого утра тут находимо? – розпитував Сашко слідчого після коротких привітань.

- Ну можна і так сказать. Та я ще сьогодні і не лягав, - говорив Степан зручніше всідаючись на заднє сидіння «УАЗа», який вже мчав на виїзд із міста, де ще треба було забрать з дому експерта-криміналіста.

- А…, ну тоді понятно. У вас тут своя двіжуха, дєвки, водочка, ну так сказать чисто в прокуроськом кругу, да? – допитувався Сашко у Степана, роздивляючись його пом’ятий, стомлений вигляд.

- Та які дєвки, Саня? Уголовне дєло, цілу ніч писав, думав уже йти додому, а тут на тобі, труп! – пояснив свою присутність у прокуратурі в такий ранній час слідчий і очевидно, шо таким простим поясненням розчарував Сашка, бо той аж скривився, почувши таке.

- Тю! Стьопа, ну ти гониш! Я-то думав, шо ти в двіжухі був, зажигав. А тут якісь діла! Не інтєрєсно так виходе, скучно…

Так за розмовами сміючись та підкалуючи друг друга, а одночасно і підбадрюючи екіпаж невдовзі приїхали до колгоспної контори Іванівни. По дорозі до них приєднався експерт-криміналіст і слідчо-оперативна група була вже майже в повному складі. Не вистачало лише судмедексперта, адже той мешкав у сусідньому Білозерську і зрозуміло що ніхто за ним не їхав, сам через пару годин приїде на роботу. З усієї компанії лише один експерт був у нормальному, так сказать у робочому стані, незважаючи на такий ранній виїзд. Але мало-помалу і в Сашка настрій покращувався, відчуття нетривалого сну десь відсунулось і зрештою остаточно забулося. Все ж таки випита бутилка пива зробила свою справу, поставила так сказать голову на місце і тепер уже Сашко намагався розважити своїх супутників.

До Іванівки було десь кілометрів п’ятнадцять і тому часу на дорогу багато не пішло, десь начала свого група під’їзжала до колгоспної контори. Незважаючи на ранковий час тут вже було людно, адже робочий день в селі розпочинався ще затемна і на цей час все перебувало в русі. Швидко з’ясувавши необхідні деталі, група поїхала на місце пригоди. Власне до самого ставка машина не могла під’їхати бо довкола були людські городи, левади. Машина зупинилась на дорозі і далі довелося йти через двір, город до іншого ставка. Супроводжував групу господар цього двору, який власне і знайшов труп біля своєї кладки. Ще з ними був колгоспний чи-то бригадир, ачи механік, короче якийсь відповідальний «товаріщ», котрий повинен був організувать витягування покойника зі ставка та всі інші, пов’язані з цим клопотом питання.

Спускаючись по стежці через город до ставка, хлопці повільно занурювались у ранковий туман, сюда в низину ще не зазирнуло сонце, закрите високими вербами та зарослями лозику з очеретом. Все довкола було мокре від роси, тож як хто не намагався уберегтися, аби ненамочитись, але все рівно повільно повільно і впевнено взяття та одяг набирали на себе всю цю вологу. Очерет приступав майже в притик до краю городу, відділений від нього не широкою полосою трави, по якій понад ставком йшла ледве примітна протоптана стежина. Майже одночасно з групою по цій стежці з боку підходило ще двоє мужиків, тож народу набралося чимало.

Очерет ріс такою густою стіною, що Сашко не разу розгледів де ж тут є кладка і де до неї вхід. Правда тут була ще одна причина, а саме те що кладка виявилася занедбаною, ніхто за нею не доглядав, а відповідно і не підрізав очерет, який так розрісся, що практично не залишив вільного проходу по кладці. Але трохи роздивившись довкола начала повільно пробирались по цій ненадійній споруді міцно тримаючись руками за очерет. Впереді йшов господар кладки, якщо його можна було так назвать, зважаючи на те в якому стані знаходилось його майно. За ним повільно рухався Сашко пильно вдивляючись собі під ноги аби не втрапить мимо досок, які окрім свого трухлявого стану шатались під ногами та до всього цього ще й були слизькими від вологи. Сашко завбачливо залишив свою папку там біля городу і тому руки у нього були вільні, а це мало не аби яке значення адже необхідно було міцно триматись за очерет щоб не опинитись у ставку. Третім йшов Степан, який як настояний майбутній прокурор не міг так легковажно полишить свою цінну папку будь-де, а тому притискуючи її одною рукою до грудей іншою, вільною, міцно хапався за очерет, балансуючи на хисткій доріжці на межі якоїсь фантастично мужньо долаючи цей відрізок шляху.

Полоса очерету була широка, метрів десять, а тому ледве заглибившись на декілька кроків у ці хащі довкола нічого вже не було видно окрім спини провідника та ледь помітних під ногами слизьких досок кладки. Сашкові здавалося що кінця джунглям не буде, але ось впереді очерет почав рідшати і нарешті пропав зовсім, відкривши широкий водяний простір, над яким світило тепле і яскраве сонечко, визираючи із-за верхівок буйної рослинності протилежного берега.

- Оце ви нас завели у пастку! – вигукнув Сашко зітхаючи з полегшенням, коли нарешті вийшов на широкий дерев’яний настил, - даже не знаю чи хвате сили ще раз пройти ці джунглі аби вернуця назад.

- Ну, сили то хвате. А от чи повезе нам ще раз шоб не впасти у воду, то це ще вопрос, - говорив Степан, озираючись довкола та переводячи дух, - я думав шо упаду з кладки ще в цю сторону, не кажучи вже про обратний путь.

- Я так понімаю, шо по кладці цим літом ви ще не ходили, то якого чорта вас понесло саме сьогодні сюда прийти? – запитав Сашко цього горе-господаря.

- Ну так той, рішив рибу половить, - невпевнено відвовів мужик, очевидно відчуваючи себе винним, що став причиною цих всих клопотів, - я-то і не любітєль, ну так, інколи…

- Ну понятно, нє любітєль, шо тепер уже балакать, - перебив того Сашко, розглядаючи труп, який плавав у воді під очеретом десь метра за півтора від кладки, - так це шо, не з ваших, ніде ніхто не пропадав?

- Нє, наші слава богу наче всі живі, ну в усякому разі ще ніхто нічого не казав.

Між тим на кладку вийшов ще криміналіст, а за ним і «отвєтствєнний товаріщ» від керівництва колгоспу показався з очерету. Сашко в цей час разом зі слідчим розглядали труп, тож не бачив скільки вже тут було народу. Про це він скоріше здогадався, коли відчув, що площадка «оживши» заворушилась під ногами та нібито почала повільно пливти над водою в сторону потопленика. Повернувшись від трупа до гурту Сашко миттєво зрозумів у чому причина і що січас трапиться, адже кладка була перевантажена і ось-ось рухне з усіма у воду, до того ж очерету визирав ще якийсь мужик.

Назад! Назад! – закричав Сашко, махаючи на них руками, - куди всі лізите, січас завалиця!

На тій стороні площадки очевидно теж побачили неминучу катастрофу, бо той мужик від керівництва, який був крайнім швиденько перебрався з площадки в очерет на кладку, відтісняючи в глибину іншого мужика, який ще за мить до цього з цікавістю висовував звідти голову. Проте перевантажену площадку, яка вже почала нахилятись на один бік це не врятувало, очевидно якась критична точка міцності цієї споруди була подолана. Степан, що перебував на самому краю площадки і був сильно нахилений в сторону трупа, адже хотів його розгледіти якомога краще, не втримавши рівноваги поки у нього під ногами площадка буквально ожила, - махаючи руками полетів у воду. Наступним мав би бути Сашко, але він не розгубившись швидко присів, схопившись руками за край площадки тим самим поновлюючи свою рівновагу. Слідом за Сашком присіли також і горе-господар з криміналістом, що зрештою їх врятувало, а можливо і те, що площадка розвантажилась на одне тіло, скинувши його у воду. Але як би там не було, а площадка зупинилась, переставши нахилятись.

Все трапилось так швидко, що всі присутні все ще ніяк не могли второпать, що до чого і як це сталось. У Сашка перед очима ще стояла кумедна картина, як слідчий прокуратури незграбно махаючи руками, немов крилами намагався за щось схопитись, одночасно рятуючи і себе і свою дорогоцінну папку. Але не врятувався і січас винирнувши з води, відпихуючи від себе трупа, який ніби хотів схопить його у свої обійми. Степан, що навіжений бовтався у воді з переляку мабуть втративши дар мови, бо сказать нічого толком не міг, лише щось нерозбірливо мичав та бив руками по воді, заливаючи все довкола бризгами у тому числі і Сашка, який був до нього найближчий. Нарешті слідчий дещо заспокоївшись зорієнтувався шо де знаходиться то ухопивсь обома руками за кладку. Площадка, на якій всі так ще і сиділи, тримаючись за неї, миттєво прийшла в рух і «попливла» нахиляючись в сторону Степана все більше і більше.

- Стьопа! Куди ти лізеш?! Пусти кладку, вона січас рухне у воду! – закричав Сашко, нагаючись відірвати Сьопини руки від краю площадки, бо той очевидно сам не збирався відпускать цей рятувальний засіб. – Стьопа, ти шо обалдєл! Хочеш і нас скинуть у воду?! Пусти, бо буду бить по руках!

- Я плавать не вмію!!! – заорав слідчий, нарешті щось зрозуміле.

- Та ти гониш, Стьопа! Там же тобі під руки, пусти кладку! – долучився до Сашка і Вітька, намагаючись хоч так допомогти тому, бо не міг ані втекти з кладки, ані якимось чином втрутитися в ситуацію. А ситуація дійсно склалася критична, адже якщо не вдасця відчепить від площадки Степана то він і їх втягне у воду.

Зрештою загальним зусиллями їм вдалося відірвати слідчого від площадки, той же відчувши під ногами тверде дно, теж заспокоївся, навіть виловив свою папку. Нейтралізувавши небезпеку у вигляді слідчого прокуратури хлопці повільно покинули площадку і лише перейшовши з неї в очерет на кладку дозволили Степану вилазить із води.

Ледве вийшовши з очерету на берег, Сашко накинувся на мужиків і в першу чергу на «отвєтствєнного товаріща», які переляканими очима дивилися на тих, хто один за одним виходили із джунглів.

- Якого чорта ви всі туда виперлись? Хто вас туда звав? І вобщє, де люди, лодка?

- Так вже пливуть, та... і мені треба було самому глянуть...

- Шо там дивиця?! – перебив бригадира Сашко, якого аж розпирало від тупості цього придурковатого, дрібного колгоспного начальника. – трупа не бачили? То тепер ось полюбуйтеся на слєдоватіля!

- Я ж не спеціально, хто ж знав, шо таке нещастя станеться... – говорив вибачаючись «товаріщ» розширеними, переляканими очима, оглядаючи Степана та незнаючи з якої сторони до нього підступитись.

А слідчий, ступивши нарешті на тверду землю, теж очевидно не знав, що ж далі йому робить і куди у такому вигляді йти, лише розгублено довкола озирався.

- Січас ми його постіраєм, то єсть одежу, - першим отямився господар кладки, пропонуючи свою допомогу, - січас жінка все зробе, ви тіки нічого такого не думайте на нас, ми ж не спеціально, хто ж міг знать... – клопотався той біля Степана, намагаючись ухопить його за руку.

- Та підождіть, куда ви мене тягнете?! – опирався слідчий, поступово приходячи до тями бо його вже , шо те теля, підхопивши під руки господар з бригадиром потягли до двору, мабуть вирішили хоча б таким чином компенсувати свою провину за те що трапилось.

- Ладно, Стьопа, не кіпішуй, йди у двір нехай там тебе постірають, - мовив Сашко вже дещо заспокоївшись, а далі до бригадира, - а ви чого туда? Він шо, мала дитина, сам не дойде?

- Да, да, Васильович, оставайся, ми все самі зробимо..., - підтримав і господар Сашка, звертаючись до бригадира.

Нарешті слідчий з мужиком залишили їх компанію і треба було знову братись до роботи над трупом. Сашко ж остаточно заспокоївшись, достатньо нагримавши перед цим на бригадира, вже міг трохи і посміятись над Степаном, який побував наче зовсім і не у ставку, а в самому настоящому болоті. Хоча можливо таке враження склалось завдяки одягу, адже до занурення в ставок на слідчому була біла теніска і літні штани світло-синього кольору з якогось тонкого, легкого матеріалу. Тож це красиве, елегентне вбрання моментом перетворилося на суцільну ганчірку, обліплену грязюкою, ряскою та якимось жабуринням.

- Іванович, а шо ти смієся з нього, він же нас спас! – заступився за Степана криміналіст, - аби не він, то і ми були б такі самі.

- Да, внатурі, Стьопа нас спас! – погодився Сашко.

- То ви так і кажіть, шо слєдоватєль сам геройськи стрибнув у воду, - підтримав жарти хлопців і бригадир радіючи, щоб настрій у всіх знову став нормальний і така пригода зі слідчим вже більше не розглядається як трагедія.

- Ага, точно! Це як у комуняцьких міфах про того. Як його? – на мить задумався Сашко, щьолкаючи пальцями ніби це повинно було йому допомогти і нарешті згадавши закінчив свою думку. – Про Матросова, який бідолага підсковзнувся і впав на дзот.

- Да, отак і получаюця «герої», у папках. Правда подвіг нашого слєдоватєля ще не тягне аби увійти в анали історії. – продовжив у такому собі філософському тоні Сашкову думку Вітька.

- Та всьо нормально, ти Віктор Ніколаєвич не переживай, аналів якраз хватає і необізатєльно історичних, - сміючись завершив обговорення цієї теми Сашко, одночасно показубчи очима криміналісту на бригадира, якому глузування над комуняками очевидно аж ніяк було не довподоби.

Пока тут, на березі, йшло обговорення нещодавньої пригоди зі слідчим, зі сторони ставка, із-за очерету, почулися людські голоси та вигуки, плескіт води, очевидно до трупа підпливала лодка. Незважаючи на щойно пережиту пригоду на кладкі, Сашко все ж таки знову поліз в очерет, наказавши більше нікому не йти за ним. Він вирішив особисто проконтролювати витягання трупа. Подолавши в черговий раз джунглі по знайомій вже йому дорозі, Сашко знову опинився на тій злополучній площадці. Але на цей раз він тут був один, до того ж поряд була лодка з двома молодиками, один з яких вияввився ще й знайомий Сашка. Тож повторна вилазка абсолютно відрізнялась від попередньої.

Труп так і продовжував плавать на тому самому місці, де його і залишили. Прикинувши, що до чого і як його витягувать з води, зрештою вирішили не витягувать на лодку, а доправить так по воді аж до водокачки, де можна буде винести його на берег і куди зможе під’їхати машина. Прив’язавши потопленика проовлокою за ногу до лодки, хлопці погребли до водокачки, а Сашко, заглибившись в очерет, повернувся на берег.


За цей короткий ранковий час, незважаючи на біганину, всяляки пригоди та здавалося б тупцювання на місці, Сашко вже встиг дещо вияснить і поки сплавляють труп до водокачки, вирішив навідать одного раніше засудженого, який ніби то мешкав у одної «дами» через два двори від цього місця. Ця молодиця мешкала у сторону водокачки, тож всі разом і вирушили по стежці понад ставком. По дорозі Сашко пояснив Васильовичу, що йому робить далі, там біля водокачки.

Дійшовши до потрібного їм двору, точніше городу, тут на траві поряд зі стежкою побачили одяг, пусту літрову бутилку та пару пластмасових пустих стаканчиків. Тут же в траві валялись залишки цибулі, помідор, тощо, трохи в стороні лежала порвана скомкана газета. Сашко з Вітькою заходились оглядать знахідку, проте нічого ціного вони не знайшли, одяг був чоловічий: спортивні штани та футболка, легкі домашні черевики. Одяг на дотик був вологий від роси і більш за все він тут вже лежав не один день. Адже судячи з усього тут була невелика п’янка і напевно ті. Хто тут пили, сиділи ачи навіть лежали на траві, проте трава довкола була рівна, не прим’ята. Тут же була і кладка, яка на відміну від тої, де нещодавно трапилась пригода виглядала більш-менш доглянутою та і через просіку в очереті видно було ставок.

Ще раз оглянувши довколишню територію та на всякий випадок, адже ще невідома була причина смерті потопельника, склавши свою знахідку у целофановий пакет, який знайшовся у чемоданчику експерта-криміналіста, компанія розділилась.

- Васильович, заберіть з собою цей пакет туда до водокачки, слєдоватєль потом все це запише у протокол, ну а ми покищо підемо навідаємо «Клюва», - промовив Сашко до бригадира перед тим як завернуть на потрібний їм город, нарешті розгледівши ледь помітну стежку, протоптану у бур’яні, який займав майже дві треті городу.

Подолавши бур’янові «насадження», Сашко з Вітькою добрались до полоски обробленої землі, на якій була посаджена різна городина, хоча і все це теж було мало доглянуте і щедро вкрито бур’яном. По всьому було видно, що тут мешкали «вправні» господарі, про що також свідчили і занедбані, запущені будівлі на цьому подвір’ї. Але з іншої сторони такий стан речей абсолютно влаштовував хлопців, адже тут можна було поводитись так як сам того хочеш, без будь-яких церемоні та всіляких там рамок поведінки. Свобода дій нічим не обмежувалась, навіть собаки не було видно, на подвір’ї господарювали лише кури, які однак ніякої уваги на таких ранкових гостей не звертали. А непрохані гості між тим повільно наближались до хати, тільки роздивляючись довкола та тихо перемовляючись між собою. Сашкові було знайоме це подвір’я, та й господиня його теж була відома у розиску, полюбляла наркотики за зберігання яких і сидів січас її чоловік. Тож тимчасово звільнене місце, так сказать зайняв наркоман, але це зрештою було нормально, тому з цього приводу ніхто і не дивувався. Дивно було інше. Що Лєнка «Рижа», так звали господиню, тримала курей, хоч і не велике, але все ж таки своє господарство. Може взялася за розум? Теж мало ймовірно, проте закінчить свою думку Сашко так і не встиг, бо вони вже підійшли до хати.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2013
2013 -> 5 1 Құқықтық норманың түсінігі, мазмұны, құндылығы мен негізгі сипаттары
2013 -> Қазақстан Республикасы Ауыл шаруашылығы министрлігі Кәсіпкерлік мәселелері жөніндегі сараптамалық кеңесінің
2013 -> Кіріспе Жұмыстың тақырыбана жалпы сипаттама
2013 -> 1 «Алаш» партиясының құрылуы
2013 -> Шымкент институты
2013 -> Информационные материалы
2013 -> 2012 жылдың қорытындысы бойынша Қазақстан Республикасы Ауыл шаруашылығы министрлігінің 2011-2015 жылдарға арналған стратегиялық жоспарының іске асырылуы туралы оперативтік есепке талдамалық жазбахат


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




©dereksiz.org 2020
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет