«Мєнтовскіє развали» Деркач Сергій Частина 1



бет9/10
Дата21.07.2016
өлшемі0.54 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Не довго думаючи, Сашко штовхнув двері, які зі скрипом і відчинились. Хлопці неспішно зайшли в сіни, наступні двері теж виявились не закритими і невдовзі з напівтемних сіней вони вже входили власне в саму хату. Перше, що їх тут зустріло, був стійкий задушливий ацетоновий запах, але як повинно було вонять в притоні? В хаті була і відповідна обстановка. В цій першій кімнаті, в яку вони зайшли з лівого боку від дверей по центрі кімнати була розташована плита на місті якої, на канфорках стояла саморобна електрична плитка в оточенні різних емалірованих мисок-кружок з численними слідами, які свідчили про неодноразове приготування в них «ширки». З правої сторони, під вікном, стояв кухонний стіл, завалений брудним посудом та залишками їжі. Зліва від вхідних дверей, під стіною, стояв кухонний буфет, далі топчан з купою одягу на ньому. Все було брудне, замизгане, довкола валялися недопалки та безліч самих найрізноманітних пустих бутилок з-під водки, лікерів тощо, а під плитою щей купа одноразових шприців.

Ти шо, ту прмяо «край нєпуганих наркоманов», - тихо присвиснув Вітька, - може ми тут щей «солому» знайдем?

На счьот «соломи» то наврядлі, хіба що «вторяки», вже ж сезон «зелєні» пішов, варять із свіжого маку. Ну, а те шо тут лафа їм то це факт, ми сюда рєдко наїзжаєм, - говорив Сашко, заглядаючи довкола та заходячи у другу кімнату. – О! Осьо і новий хазяїн собствєнной персоной.

В другій кімнаті, яка мала бути очевидно вітальнею, панував не менший бардак чим у попередній. З меблів був шкаф, стіл, на якому стояв напіврозібраний телевізор, декілька стільців та пару розвалених диванів. На підлозі біля одного з диванів стояв двухкасетний магнітофон, скручений ізолєнтою та обліплений наклєйками з жувачок. Але головний об’єктом, який на даний час цікавив міліцію був без сумніву молодик, котрий так зручно розкинувся на одному із диванів. Очевидно розмова хлопців його розбудила і «Клюв», а це був саме він, ще нічого не розуміючи витріщився своїми сонними очима, мовчки розглядаючи непроханих гостей.

- Шо, «Клюв», бачу не радий нам?

- Так, наче і нема особо чому радуваця, - нарешті вимовив він, вилазячи з-під брудного простирадла, сідаючи на край дівана.

А після невеликої паузи запитав:

- Так, а шо случилось?

- А з чого ти рішив. Що мало шось случиця? – питанням на питання запитав Сашко.

- Ну, так той, раз мєнти прийшли у хату, то чогось хорошого ждать не приходиця. Примєта така є.

- Після чого ти такий суєвєрний став, «Клюв»? може ми прийшли, так сказать, по доброті душевній аби глянуть як ти тут встроївся, як Лєнку обхажуєш пока «Рижий» на хазяїна паше, - повільно говорив Сашко, прохажуючись по кімнаті та роздивляючись шо тут є. – Кстаті, а де це сама хазяйка?

- А хрен її знає, ти ж бачив сам шо я спав, - відказав той невдоволено, спостерігаючи за прибульцями, які нишпорять по кімнаті і не витримавши додав, - та хвате вам риця, тут нема нічого, тємболєє без хазяйки нічого заглядать!

- Не поняв, ти про шо, «Клюв»? – запитав Сашко, роблячи вигляд, що наче лише січас побачив, що приміщенні ще хтось є окрім них, - Попустись!

- Ну ти, наглий тіп..., розвів тут притон та ще й чимось недовольний, - вмішався в розмову і Вітька, який весь цей час покищо мовчки робиі свою справу.

- Та, Ніколаєвич, не обращай вніманія..., - байдуже кинув Сашко, повернувшись боком до «Клюва» і роблячи вигляд, що його дуже зацікавили якісь папери, що лежали на підвіконні, але в той же час боковим зором ні на мить не випускав Клюва зі свого поля зору.

- Да я в натурі вам говорю, хорош тут риця! Шо за діла? – підвищивши голос, підхопився з дівана «Клюв».

Сашкова провокація спрацювала, миттєво вивівши Клюєва з рівноваги. Вітька ж. Який був ближче до «Клюва» ніби відповідаючи на його виклик несподіванно так штовхнув його у груди, шо «Клюв» аж ноги задер, знову опинився на дівані.

- Ти шо, урод! Вобщє оборзєл? Шо за рєзкі двіженія? – вигукнув Сашко, підскакуючи до дівана. – а ну, давай подимайся, будем з тобою по другому базарить.

- Іванович, шо за дєла? Якого хєра? Ви по-нормальному можете об'ясніть, шо случилось, - говорив між тим „Клюв”, щоправда не підвищуючи голос та продовжуючи так і лежать на дивані як упав. За свої 25 років йому довелось неодноразово мати справу з міліцією, начинаючи з „малолєтки” перебував на обліку, були і судимості, та й із зони вийшов лише якихось півроку назад. Добре знав „Клюв” міліцейські кулаки та кийки, а ще більше міліцейський „бєспрєдєл”, тому швидко перемінив свою лінію поведінки, шкодуючи що повівся на провокацію.

А шо ми по-твоєму, робим шось ненормально? Та за одне те, шо у тебе в березі біля твоєї кладки „баран” плава, то ми вже должні були тебе убить на нізяк! – говорив Сашко, нависаючи над „Клювом”, у якого все більше розширювались очі та відвисала челюсть від почутого.

- Та, Іванович, який „баран”! про шо ти, то єсть ви?! Я..., я нічого не знаю..., та і які діла..., - заїкаючись говорив той та намагаючись відповзти від края дивана під стіну, наче там його уже не зможуть дістать ані звинувачення, ані тим більше міліція.

- А діла такі, шо ти попав „Клюв”! – продовжував Сашко повільно, але напористо давив звинуваченнями.

Аж раптом він скочив на диван, хапаючи „люва” за руку, яку той чомусь був засунув під подушку:

- Стоять! Руку дай! А тіки мєдлєно.

Клюєв завмер, повільно витягуючи руки вперед та показуючи Сашкові, що вони пусті.

- Та нема нічого, я той..., Іванович.

- Ладно, давай вдівайся, - мовив Сашко, оглянувши постіль та відступаючи трохи назад. – Кстаті, „Клюв”, що це за „ксіва”, де її хазяїн?

В руках Сашко тримав довідку про звільнення, яку щойно знайшов на підвіконні поміж інших паперів.

- А, так це мого кореша, Вовки, сиділи ми разом, а він тиждень як откинувся ну і заїхав до мене в гості, - пояснював той швидко одягаючись та намагався всією своєю поведінкою показать оперу, що він готовий до співпраці, що ніякої небезпеки з його сторони не може буть і таке інше.

- Шось мені знакома ця фізіономія, десь я її вже бачив, - між тим говорив Сашко, роздивляючись фотографію на довідці та показуючи її криміналісту, - і де він січас твій кореш?

- Понятно де, раки в ставку вже з ним познайомились, - замість „Клюва” на Сашкове питання відповів Вітька, - там ми його, Іванович і бачили.

- Отож і я про це, так шо скажеш „Клюв”?

- Та який ставок...? він ще в суботу з кобилою одною уїхав до неї додому, - збиваючись намагався пояснити „Клюв”, пока мова знову зайшла за якогось потопельника, - так а шо ви, Іванович, хочите сказать, шо плавав в ставку Вован?

- Я хочу сказать, шо ти „Клюв” попав! Тепер ти вже розкрутися по-серйозному, на мокруху.

- Та нє, я на мокруху? Я ніпричом...

- Розберемся, давай сюда руки, - перебив того виправдовування Сашко, виставивши вперед розкриті наручники.

А „Клюв” остаточно збитий з пантелику продовжував свій безтолковий монолог, дивлячись на них нічого не бачачими очима і мабуть не розуміючи, що від нього хочуть.

- Ну шо ти вилупився, руки давай! – повторив нетепляче Сашко, добавивши, - і давай начинай соображать шо, як, коли, ну все як було.

„Клюв” нарешті зрозумівши, що від нього хочуть повернувся до Сашка спиною, завівши назад руки для наручників.

- Давай наперед, куда ти тулиш? Я тебе не буду висажувать в „стакан”.

- Іванович, я все розкажу як було, хто був, ну... тіки ніякого убійства не було...

- Ладно, давай розказуй, а там буде видно, - перебив його Сашко, якому вже надоїли всі ці скиглення та „переливання з пустого в порожнє” та й час вже піджимав, - а тіки розказуй так, шоб я тебе поменше перебивав своїми вопросами, поняв?

Розповідь вийшла невелика і звичайно без запитань опера не обійшлось, але спершу ось що розповів Клюєв: кореш його гостював тут тиждень, приїхавши сюда відразу після звільнення із зони, так сказать по дорозі додому, куди він так і не доїхав. В суботу зранку Вовка разом з Райкою Богатирською вийшли з його двору з намірами поїхать до неї додому, після того він їх більше і не бачив. А його співмешканка Лєнка щ вчора поїхала до Райки і сьогодні повинна була повернутись. Оце власне і вся розповідь, ну і зрозуміло, що ніхто не вбивав Вовку.

- Слиш, Вася, шо це у вас тут позбиралось пустих бутилок, всьоравно шо на приймальному пункті склотари, скільки ж це нада було вижрать, а бабла скільки просадили? – запитав Сашко по закніченні короткої розповіді чи не вперше звернувшись до „Клюва” по імені, таким чином налаштовуючи того до відвертої розмови, на миролюбний лад. Видно було, шо той знає багато і без сумніву розповість все без поспіху, повільно, адже першпочатковий пресинг та „накрутка” „Клюва” свою справу зробили.

- Ну так, Іванович, кореш же із зони прийшов, тиждень не просихали, гульбанули, - вдоволено промовив „Клюв” в широкій ухмилці розтягуючи свій рот, що мало напевно сказать оперу, шо сь так гуляють пацани, - а насчьот бабла, то хто його считав! У Вована бабки були, то і гуділи, я ще ніяк д тями не прийду хоча того вже два дні і нема.

- Не поняв, на зоні шо, гроші лопатою гребуть? – запитав Сашко, прикидаючись простачком який нічого не знає. – зона ж практично не робе!

- Та про шо ти! Єслі б і робила, то шо ти думаєш, зек там розбагатіє?! Ага, дождеся, - взявся розтлумачувати Василь, так сказать прописні істини, де гроші беруця, - получили з одного бариги, должен був він Вовану.

- А, ну тоді понятно, - мовив погоджуючись Сашко з розумінням киваючи головою, - харашо коли є должніки, а ще луче коли вони вовремя отдають ці самі долги, - додав він, звертаючись ніби більш до себе, чим до „Клюва”.

- Да, канєшно, отдають! – вигукнув „Клюв”. – аби так всі запросто отдавали, то і прблем ніяких не було б. Сначала пришлось малєнько наїхать на козла, прижать, ну а потом уже і расчьот получили, - між тим розповідав бандюк вдоволено ухмиляючись.

- Так, а він шо залупався? Не хотів отдавать?

- Нє-а, з самого начала попер на нас! Ну, я-то шо, це з Вовкові діла, потом, коли драка началась, то і я уже подписався. Короче, порішали, було за шо гулять.

Сашко з „Клювом” вийшли вже з хати і січас стояли біля двору, очікуючи на машину, до якої пішов криміналіст. Розмовляючи з Клюєвим Сашко весь час поглядав на годинника, який надзвичайно швидко відліковував час, адже нез'ясованих питань залишалось безліч, і найголовніше – якого характеру труп. Тобто чи це вбивство, ачи нещасний випадок, хоча була велика ймовірність, що це все ж таки не було вбивством. В усякому разі, судячи з того поверхневого огляду трупа, наскільки ц можна було зробить за тих умов, в яких він перебував, видимих тілесних ушкоджень на ньому Сашко не помітив. Інше питання – що там зі слідчим, чи він вже вичухався? Адже треба було багато писать, а ще більше то це працювать ось з цим клієнтом, який так захоплено і самовдоволенно розповідає, як вони „получали долг”. Навіть і не підозрюючи, що розповідає за скоєний, якщо і не розбій, то в усякому разі точно грабунок. Це було цікаво і Сашко намагався вивідать якомога більше, в той же час щоб і не сполошить оповідача.

- Ну так, своє ж забирали, - виправдовуючи їх дії кинув Сашко, а тоді запитав, - а де цей казьол живе, у нас, в П'яничанах?

- Да, на „Шанхаї”. То ти Іванович не думай нічого такого, за свої гуляли...

В цей момент до них нарешті під'їхала „діжурка”, „Клюва” загрузили в „стакан” і розмова з ним на цьому перервалась.

Степан знову був схожий на людину, помитий, у випраному та нашвидкоруч висушеному утюгом одязі, вже рвався до бою. Всі були знову в зборі і не витрачаючи дорогоцінного часу, попрямували до водокачки, де вже напевно на них зачекалися.

Ще здалеку помітили кілька чоловік, які тупцювалися поряд з невеликою будівлею водокачки. „УАЗ” повільно став спускатись до ставка, вишукуючи поміж бур'яну більш-менш рівну поверхню, адже власне як такої дороги тут і не було. Виднілася ледь помітна колія, протоптана нечисленним транспортом, яким під’їжджали до ставка на відпочинок. А місцина виглядала тут дуже гарно, було де купатись, та і і розміститись на березі теж місця вистачало.

Машину зупинили на длеякій відстані від трупа, розвернувши її трохи боком аби „Клюв” не міг чути, ані бачити що там буде відбуватись. На зустріч групі пішов „отвєтствєнний товаріщ”, на ходу одночасно доповідаючи про проведену роботу та цікавлячись у Степана його справами. Короче, зустрів хлопців цілою словесною лавиною, так, що Сашкові довелось стримувати цей бурхливий натиск, спрямовуючи його у більш практичну площину.

Труп лежав уже на березі і нарешті можна було його детально оглянуть. Як раніше і надіявся Сашко на потопельнику не було якихось видимих тілесних ушкоджень, які б могли свідчити про насильницьку смерть, а тому більш за все це був нещасний випадок, чоловік перебував у нетверезому стані і втопився. Зрозуміло, що це лише припущення і останнє слово буде за судмедекспертом після розтину тіла. Проте Сашкові вже було досить і цього попереднього припущення, щоб видихнуть з полегшенням та остаточно заспокоївшись нашвидкоруч закінчили тут на місці всі необхідні формальності, аби поскоріше повернутись до райвідділу. Те, що він поспішав якомога швидше закінчить своє добове чергування, то одна причина, а інша, і не менш вагоміша, - аби пошвидше зайнятись „Клювом”, який уже достатньо накручений і готовий багато чого розповісти. Треба лише вчасно направлять його в потрібному напрямку та встигать все те „переварювать”. І хоча у того на хаті вони так нічого толкового і не найшли, але перська „чуйка” Сашкові підказувала, що тут має бути цілий букет злочинів. А ще у нього ніяк не йшли з голови кури, які там залишались спокійно розгулювати на подвір'ї, адже кончена наркоманка-алкоголічка Лєнка „Рижа” і якесь, хай невелике господарство це є несумісні речі, щось тут було не так...

Проте ці думки у голові у опера поки що були десь там, на задньому плані, треба було закінчить з цим потопельником.

Ну шо, похожий? – запитав Сашко, порівнюючи фотографію на довідці „про звільнення” з оригіналом, який лежав перед ними на березі ставка.

Да, канєшно, а де це ти взяв? – у свою чергу запитав Степан, беручи довідку в руки.

На хаті у „Клюва”, це його кінтюха. А з вас хтось його раніше бачив? – відповівши слідчому запитав опер вже до мужиків, які тут були присутніми.

А я його вже і так впізнав, - охоче вступив у розмову господар тої злополучної кладки і одночасно хоч і далекий, а все ж таки сусід „Рижої”, - та у них, ну у Лєнки там таке гульбище було, цілий тиждень не просихали. Там ще була якась лахудра, ну не наша...

Далі пішли перекази, що там відбувалося у Лєнки, та які вони всі бандити, що і всі кражі на селі це їх рук справи, і таке інше. Звичайно тут було більше „води” чим якоїсь корисної інформації, проте і цю воду треба було процідить, вилучивши потрібні крупинки, чим Сашко власне і зайнявся поки Степан писав свої слідчі матеріали.


Як не намагалися прискорити і спростити процедуру оформлення трупа, але все це затяглося в часі і у райвідділ група повернулась десь біля одинадцятої години. Тут все бурліло і кипіло, робочий день давно вже набрав своїх шалених обертів. Найбільше задихалася чергова частина, перебуваючи з самого ранку в „облозі” заявників, скаржників тощо, до того ж не бул ще й чергової машини, яка перебувала на виїзді. Понеділок прийняв на себе наслідки вихідного штилю та спокою, за які довелось розраховуватись вже новій зміні. Правда частина старої зміни теж ще працювала, розбираючись з потопельником, а січас доповідали за результатами начальнику райвідділу.

Вийшовши від шефа, Сашко нарешті потрапив до свого кабінету, важко опустившись на свій стілець. Петро, розклавши на столі різні папери, щось писав димлячи цигаркою і хоча у кабінеті, як завжди було накурено так що хоч „сокиру вішай”, проте тут ще було прохолодно, денна спека сюди ще не потрапила. Тож Сашко міг тут трохи відпочити та розслабитись:

- Фу-у, оце я задовбався! – привітавшись з Петром, якого не бачив ще з часу їх поїздки в Білоозерськ, з полегшенням видихнув Сашко, відкидаючись на спинку стільця.

- Ну так, а шо ти хотів? Закон подлості, вчора цілий день дурака валяли, а сьогодні ніхто не може дупля отбить з самого утра. Мене тоже он дьоргають, „їдь туди, біжи туди!” Ну а шо там за труп? – нарешті запитав Петро, теж відкидаючись на спинку стільця та відкладаючи в сторону ручку.

- Труп, більш за все нормальний, сам втопився. Та вони там тиждень водяру квасили, кололись, короче допились до всирачки, що той і булькнув у ставок, - коротко пояснив Сашко та перейшов до більш цікавого, - тут я „Клюва” зацепив, це його кореш втопився, ну „Клюв” не знає, шо той сам нирнув, я його грузив, шо тут мокруха, трохи ще й пресонули...

- Так, а точно, сам нирнув? ! „Фреді” шо каже? – уточнив Петро.

- „Фреді” ще нічого не каже, січас поріже і тоді скаже що до чого. Ми ж без нього їздили, ну думаю, що з цим проблем не буде, ти ж знаєш „Крюгера”, - висловив свою думку щодо судмедексперта Сашко та знову перейшов до „Клюва”, вже детально розповів Пєтькі за всі обставини та нюанси, а на завершення запитав:

- То шо, займешся ним? Я Назаровичу в двух словах об'яснив, та й Івановка всьоравно нічия, а тут жєлєзно буде нєсколько епізодів по селу, а саме інтєрєснє це забирання долгу, як його назива той фуцин.

- Да, судячи з усього ш ти кажеш, то розкритіє должно буть. А де „Клюв”, в „стакані”? – запитав Петро, очевидно що погоджуючись з Сашковими доводами.

- Пока в „стакані”, ну скоро начнуть волать шоб забирали, довбана діжурка вєчно ж робе проблеми із нічого.

- Та давай січас і заберем пока мене нікуда не напрягли, бо там утром на оператівці опять слєствіє нило аби ми хвости їм закрили..., - вже остаточно погоджуючись зашевелився Пєтька, потираючи руки від передчуття майбутньої роботи, яка обіцяла буть цікавою.

Проте вони так і не встигли закінчить розмову та дійти якоїсь думки, як раптом відчинились двері і до кабінету зайшли начальник розиска і Женя, їх третій товариш, з яким хлопці займали один кабінет. Женька за віком був найстаршим в розиску і допрацьовував останні роки до пенсії. Щоправда, в розиск він прийшов одночасно з Сашком, чотири роки назад. Сашко прийшов до школи міліції, а Женька перевівся до них із зони, де і працював всю свою кар'єру, під кінець щось там у нього не склалось, то змушений був змінити роботу. В новому ж колективі він користувався, як-то кажуть заслуженим авторитетом, хлопці його поважали. А щодо Сашка та Петра, то окрім службових стосунків їх ще й об'єднувала щира дружба, їх маленький колектив був слитий і спаєний та й і питання хлопці могли вирішувать самі найрізноманітніші, будучи впевненими друг в другові. Тож тому, що Сашко знову був у їхньому строю Женька щиро зрадів, а після коротких, але бурхливих привітань, ще й заходився вичитувать Сашкові за те, що його не долучили до розборок у Білоозерську із Сашковим кривдником. Справа в тому, що Женька мешкав у Білоозерську і все що мало відношення до цього міста його цікавило, в усе він намагався вникнути, адже знав і орієнтувався там як ніхто інший.

- Підожди, Андрєєвич, потом будете вияснять свої отношенія, - зупинив начальник розиска Женькіни бурхливі емоції, а далі вже до Петра, - то шо ти, Алєксандрович, займеся „Клювом”? я думаю тебе Сашко уже увів у курс дєла?

- Да, ми все вже почті обсудили.

- Ну харашо, тоді займайся, а я тут по-мєсту, короче на связі, ну і десь часа через два машина буде свободна, - на завершення розмови мовив Назарович і вже було зібрався виходить з кабінету добавив, наче згадавши про це лише зараз. – Кстаті, Шурік, ти зі своїм дєжурством вже розібрався, все поздавав, матєріали чи там ще шось? Бо я на ту сторону їду, можу тебе до траси довезти.

- Да, да, - поспішно мовив Сашко, - я вже свободний, я січас...

- Та, Назарович, у нас тут ще є пару вопросов, то ти їдь, ми Саньку підвезем, у мене ж є слєдствєнна машина, - втрутився в їх розмову Женька не давши Сашку закінчить своє речення.

- То шо, не їдеш, остаєся?

- Да, мене Жека підкине, - відмовився Сашко від пропозиції свого начальника.

- Ну, як хочеш, а ти Жека тоже тут не засижуйся, шоб потом слєдствіє нам опять мозги не компасірувало, - вже з самих дверей промовив начальник розиску нарешті залишивши кабінет.

Хлопці ж в свою чергу зітхнувши з полегшенням, незволікаючи взялися до вирішення своїх нагальних проблем. Звичайно Сашко хотів скористатись нагодою аби залишити пошвидше райвідділ та своє чергування, яке і так вже затяглося в часі. Але з іншої сторони, троє друзів, які після деякого періоду знову зібрались разом в одному кабінеті і не змовляючись вирішили цю зустріч, так би мовити, закріпить, тож обставини вимагали залишитись. Рушійною і направляючою силою січас виступав Женька, який ще не встиг сьогодні зранку похмелитись, бо їхав на роботу разом з начальником райвідділу. Шеф полюбляв інколи, коли дозволяв час, зробивши невеликий круг, заскочити своїм службовим автомобілем на автовокзал у Білоозерську аби забрати там своїх співробітників, які добирались на роботу у П’яничаки автобусом. Женька не любив такі вояжі і намагався уникать подібної ранкової зустрічі з начальником, особливо коли йому було на похмілля з відповідним «вихлопом» шо з «пивної бочки». Адже кому охота дихать на начальника перегаром і потім всю дорогу вислуховувать нотації. Тим більше, коли таке дуже вже часто повторюється, так недалеко було і до відповідних негативних наслідків. Отож сьогодні зранку мала місце саме така ситуація і Женька ще задовго до прибуття на роботу вже вигріб від шефа та отримав накрутку на тиждень вперед. Ну, а далі за всіма ранковими оперативними нарадами, біганиною та іншою метушнею звичайно, що часу для поправки здоров’я не знайшлося. Тому треба було використовувать найменшу можливість, чим він і поспішив скористатись.

Сашкові всі ці нюанси буди добре відомі, а тому не гаючи часу він показав, що у нього є в сейфі. А в сейфі була бутилка коньяку, яка ніби і чекала на те поки до неї доберуця. Окрім цього ще була 1,5 літрова бутилка якогось газованого солодкого напою, коробка цукерок та чималий шмат копченого сала.

- Ну Саньок, мене чуйка не підвела, поки я тебе предержав тут! – клацаючи язиком та потираючи руки вигукнув Женька, - бо я вже думав було йти на вокзал.

- А з яких це ділов в тебе така поляна в сейфі? – в свою чергу запитав Петро.

- Ну так, работали вчора трошки, - відповідав Сашко, вдаючи що ніби-то все це так не серйозно, байдуже махнувши рукою, а потім добавив, - Яшку «Табака» на переїзді припахав, то він і приволок поляну, невелику.

- Шось малувато як для переєзда..., - зауважив Пєтька.

- Так це ж остатки, вчора все основне в діжурці убили так, шо там дупля не могли отбить ще отром.

- О! Так шеф їм тоже там вставляв з утра пораньше. Постовий зустрічав його зі скляними очима..., - розповідав Женька, нарізаючи сало.

Тут вияснилось, що нема хліба, пошуки по закутках кабінету теж ніякого результату не мали. Тож вирішували вже йти десь шукать хліб, адже сало без хліба не зовсім те що треба. Проте на допомогу прийшов, як часто це трапляється, випадок. Хлопці так захопились розмовою та приготуванням до невеликої трапези, що геть забули за двері кабінету, про те, що їх бажано б було закрить на замок. Добре, що ще не була виставлена на стіл бутилка, але всеж таки тривога виявилась хибною, адже до їх кабінету завітав молодий слідчий. Який мав їхати по справах разом із Женькою і січас прийшов за опером, не дочекавшись того у машині.

Женька ж ледь побачивши, хто заходить до їх кабінету, відразу запитав слідчого, який ще навіть і рота не встиг розкрить аби сказати їм чого він сюда прийшов:

- О, Віталік! Харашо шо ти прийшов, у тебе хліб є? – і не очікуючи на відповідь добавив, - давай мотнись за хлібом, а ми пока тут приготовимся трошки перекусить. І зразу будем їхать.

Слідчий, так несподівано заскочений та збитий з пантелику, дивився на все це якимось далеким, нічого не розуміючим поглядом. Очевидно, що він спершу так і не второпав, шо від нього хочуть, тому Женька був змушений повторить ще раз своє прохання всим своїм виглядом та рішучістю дій демонструючи слідчому свою готовність негайно вирушати по їх термінових справах.

- Євген Андрієвич, який хліб?! Про шо ви? Ми ж вас ждем, машина, все готове! – нарешті зрозумівши, що від нього хочуть вигукнув слідчий.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2013
2013 -> 5 1 Құқықтық норманың түсінігі, мазмұны, құндылығы мен негізгі сипаттары
2013 -> Қазақстан Республикасы Ауыл шаруашылығы министрлігі Кәсіпкерлік мәселелері жөніндегі сараптамалық кеңесінің
2013 -> Кіріспе Жұмыстың тақырыбана жалпы сипаттама
2013 -> 1 «Алаш» партиясының құрылуы
2013 -> Шымкент институты
2013 -> Информационные материалы
2013 -> 2012 жылдың қорытындысы бойынша Қазақстан Республикасы Ауыл шаруашылығы министрлігінің 2011-2015 жылдарға арналған стратегиялық жоспарының іске асырылуы туралы оперативтік есепке талдамалық жазбахат


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10




©dereksiz.org 2020
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет