Гіпотези перспективних тенденцій міграцій населення до 2050 р

6.2 Гіпотези перспективних тенденцій міграцій населення до 2050 р.

Прогноз міграцій зазвичай розробляється у кількох варіантах відповідно до вірогідних сценаріїв соціально-економічного розвитку України та можливих змін у державній соціально-демографічній політиці. Власне одним із завдань демографічного прогнозування є оцінка впливу тих чи інших макроекономічних та геополітичних чинників на зміни чисельності та складу населення. Представлений прогноз зовнішніх міграцій населення України до 2050 р. включає шість варіантів:

– оптимістичний (високий);

– середній;

– песимістичний (низький);

– найгірший;

– нормативний;

– стабільний.

Перші чотири варіанти є науково обґрунтованими передбаченнями майбутнього міграційного розвитку за тих чи інших макроекономічних та геополітичних умов. В основу побудови двох останніх прогнозів покладені нереалістичні гіпотези. Нормативний варіант прогнозу передбачає повну відсутність зовнішніх міграцій у 2006-2050 рр., стабільний варіант – збереження протягом усього прогнозного періоду сальдо міграцій кожної вікової групи на рівні 2005 р. Прогнози чисельності та структури населення, побудовані з використанням нормативного та стабільного прогнозів міграцій є свого роду теоретичними моделями, їх мета – не відображення майбутньої демографічної ситуації, а показ потенціалу розвитку населення, виявлення вкладу різних компонентів у загальну динаміку чисельності населення, впливу на неї різних чинників, а також резервів поліпшення існуючої ситуації.

Середній варіант прогнозу міграцій є вірогідним за умов закріплення позитивних соціально-економічних тенденцій останніх років, а також реалізації положень проекту Стратегії демографічного розвитку України на 2006-2015 рр.

Основними гіпотезами, покладеними в основу розрахунку даного варіанту прогнозу міграцій, є:

– припинення зменшення інтенсивності контактів із країнами колишнього СРСР (оскільки ця інтенсивність досягла надзвичайно низького рівня, подальше її зниження є малоймовірним);

– додатний міграційний баланс в обміні населенням із цими країнами відповідно до тенденцій останніх років;

– друга хвиля репатріації представників раніше депортованих народів (яка за обсягами, безумовно, буде значно меншою, ніж потік, що мав місце на рубежі 1980-1990-х рр.);

– зниження інтенсивності постійної еміграції до країн ТЄЗ: по-перше, через вичерпання етнічної складової цього потоку, по-друге, внаслідок пом’якшення дії факторів, які стимулюють від’їзд, по-третє, завдяки розширенню можливостей здійснення зворотної трудової міграції до цих країн без зміни місця проживання;

– деяке збільшення обсягів прибуття з країн Європи та Америки до України внаслідок зростання кількості представництв зарубіжних компаній, спільних підприємств з економічно розвиненими країнами;

– становлення і розвиток потоку імміграції до України обмежених контингентів вихідців з країн, що розвиваються;

– посилення „індивідуальної” складової міграцій (в основному сімейний характер міграційних переміщень притаманний періодам економічної кризи).

За умови реалізації вказаних гіпотез поступово збільшиться потік прибуття населення з Російської Федерації (до 50-57 тис. осіб на рік, тобто до рівня 1998-1999 рр.), а також з інших європейських країн колишнього СРСР (до 10-11 тис. осіб щорічно або до рівня 1997 р.), зворотні потоки протягом 2007-2025 рр. стабілізуються, а у другій половині прогнозного періоду повільно зростатимуть (рис. 6.2.1). У 2007-2015 рр. різко збільшиться міграційний приріст в обміні населенням між Україною та країнами Закавказзя і Центральної Азії за рахунок другої хвилі повернення представників раніше депортованих народів. Додатній міграційний баланс з цим регіоном збережеться і після завершення репатріації, хоча величина сальдо міграцій помітно знизиться.

Кількість вибулих до країн ТЄЗ до кінця прогнозного періоду зменшиться в півтора рази порівняно з 2005 р., зворотний потік зросте у 1,8 рази (рис.6.2.2). Як наслідок співвідношення кількості вибулих з України до країн ТЄЗ та прибулих з цього регіону становитиме 3:2 (нині – 4:1). Кількість прибулих з афро-азіатського регіону поступово зростатиме, стабілізувавшись у другій половині прогнозного періоду на рівні 47-53 тис. осіб на рік. Зворотний потік буде у 4,5-5 разів меншим, близько 40% виїжджаючих до цих країн становитимуть учбові мігранти, які закінчили навчання в Україні, решту – переселенці, що не закріпляться на новому місці.

Сальдо міграцій населення України поступово зростатиме, досягнувши максимуму у +90 тис. осіб на рік в кінці 2020-х рр., на кінець прогнозного періоду міграційний приріст становитиме +73-77 тис. осіб щорічно (рис.6.2.3). Його величина у другій половині прогнозного періоду забезпечуватиметься за рахунок афро-азіатських країн більше, ніж наполовину (табл.6.2.1). У структурі мігрантів помітно зросте питома вага молоді і відповідно зменшаться частки дітей та осіб середнього і старшого віку (рис. 6.2.4).

(тис. осіб, 2004-2005 рр. – фактичні дані, 2010-2050 рр. – прогноз)

Імміграція з афро-азіатських країн однаково матиме місце (і за найгірших можливих умов рівень життя в Україні залишатиметься вищим, ніж в найбідніших країнах світу, а потреба в мігрантах буде значно вищою, ніж за сприятливих тенденцій соціально-економічного розвитку), однак формування даного потоку відбудеться вже після 2015 р., а рівень закріплення іммігрантів в Україні буде порівняно невисоким – біля чверті прибулих повертатимуться до країн походження або переїздитимуть до Західних країн. Сальдо міграцій буде від’ємним протягом більшої частини прогнозного періоду, додатній міграційний баланс спостерігатиметься лише у 2020-2035 рр., коли припиниться сплеск еміграції на Захід і сформується потік прибуття зі Сходу (рис. 6.2.3). В останні 15 років прогнозного періоду деяке перевищення вибуття над прибуттям забезпечуватиметься за рахунок інтенсифікації виїзду до Росії. Посилиться сімейний характер еміграції, в структурі мігрантів зросте частка осіб віком понад 34 років, питома вага дітей залишиться на сучасному рівні, при тому, що їх частка в усьому населенні буде значно меншою, ніж нині (рис. 6.2.4).

Комбінація відповідних гіпотез прогнозу міграцій, а також народжуваності та смертності дає відповідне поле варіантів перспективної чисельності та статево-вікової структури населення України. Так, за „середнім” варіантом, кількість населення України на початок 2051 р. становитиме 36,0 млн. осіб, за комбінацією „високих” варіантів трьох демографічних процесів – 42,3 млн. осіб, за комбінацією „низьких” варіантів – 24,8 млн. осіб [22].

Наслідком реалізації найгіршого варіанту прогнозу міграцій стане різке зменшення чисельності населення України, яке не буде рівномірним по території країни. Зрозуміло, що за будь-яких умов (якщо, звичайно, не брати до уваги повний економічний крах) навряд чи суттєво зменшиться кількість мешканців в Києві та Київській агломерації, Одесі та її околицях, на Південному березі Криму. В інших курортних регіонах України (Примор’я, Карпати, Полтавщина) та в ряді поліфункціональних міст (Харків, Дніпропетровськ, Львів тощо) ризик втрати населення є не набагато вищим. Отже, що якщо Україна в цілому втратить половину своїх сучасних мешканців, то в ряді регіонів відбудеться багатократне зменшення чисельності населення. При цьому слід мати на увазі, що рівень господарського освоєння території залежить не тільки і не стільки від чисельності усього населення, як від обсягів найбільш економічно продуктивних контингентів – осіб молодого і середнього віку, а в умовах низької народжуваності, підвищеної смертності та еміграції молоді, темпи старіння населення суттєво прискоряться.

Відомо, що забезпечення необхідного рівня господарського освоєння території (що неможливо без підтримання бодай мінімальної щільності населення в усіх регіонах країни) є однією з умов гарантування національної безпеки. Держави світу, у складі яких є території з несприятливими кліматичними умовами, прагнуть утримати людей на цих територіях. Сполучені Штати стимулюють мешканців Аляски, і навіть в умовах “зрівнялівки” заробітної плати в колишньому СРСР, працівники підприємств Крайньої Півночі отримували відчутні надбавки, які зацікавлювали громадян до тимчасового проживання в цих регіонах. 16 років тому регіон із небезпечними умовами проживання, на жаль, виник і в Україні. Однак і Чорнобильська зона не залишається поза контролем держави: для керівництва та координації усіх заходів на територіях, найбільш потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС, створено спеціальний орган управління – Адміністрацію Зони відчуження і Зони безумовного (обов’язкового) відселення, який є підрозділом МНС України.

Наявність же в країні обезлюднених територій зі сприятливими для життєдіяльності людей умовами слід розглядати як катастрофу. В умовах недостатньої чисельності населення держава не в змозі буде здійснювати ефективний контроль за перебігом подій у цих регіонах, а отже, вони напевне стануть життєвим простором для поселення небажаних іммігрантів, а також ареною протиправної діяльності. Таким чином, навіть при відсутності політики залучення мігрантів становлення потоку переселення з країн, що розвиваються, до України, відбудеться, однак, по-перше, це станеться вже у другій половині ХХІ ст., по-друге, розвиток імміграції буде не прогнозованим, по-третє, у свідомості переселенців вони іммігруватимуть не до країни, яка їх приймає, а заселятимуть "нічийні" території, які лише формально входять до складу даної країни.