Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів

Дослідження білків у лікворі має велике значення для діагностики неврологічних захворювань і перш за все для оцінки бар'єрної функції і локальної імунної відповіді ЦНС. ГЕБ контролює проникнення, перебування й елімінацію майже всіх складових частин ЦСР. Кожен компонент характеризується певною специфічністю проникнення, рівноваги, персистування і видалення залежно від ряду чинників. Найважливішими з них є фізико-хімічні властивості, зв’язування в плазмі та (або) в тканинах, пасивна дифузія, піноцитоз, активний транспорт і швидкість метаболізму.

Слід підкреслити, що весь спинномозковий простір відносно ізольований унаслідок своєрідної морфологічної структури прикордонних лікворних поверхонь. Іншою особливістю, що стосується білкового складу, є те, що в рамках лікворної системи існує своєрідна циркуляція.

Білки надходять у ЦСР із плазми крові шляхом дифузії через судинні сплетення, кровоносні судини, з мозкової паренхіми й імунокомпетентних клітин ЦНС, при можливих крововиливах у підпавутиновий простір, з пухлин ЦНС, зі зруйнованих клітин, що знаходяться в лікворі або внаслідок деградації білкових речовин, що потрапили в нього.

У ЦСР протеїни можуть бути полімерами, аломерами (генетично детермінованими) і не диференційованими імунохімічно. Нормальний білковий склад ліквору визначається проникністю ГЕБ, що діє вибірково залежно від утворення, циркуляції та резорбції ліквору.

Середні показники загального білка в лікворі у різних авторів різняться. Верхньою нормальною межею вважається концентрація білка від 0,24 до

У новонароджених концентрація білка в лікворі досить висока, що пов’язано з незрілістю ГЕБ, але знижується протягом першого року життя і зберігається низькою в дитячому віці. Хлопчики мають дещо вищу фізіологічну межу, ніж дівчатка (у середньому на 5%). У недоношених дітей кількість білка більша, ніж у доношених. У дорослих концентрація білка збільшується з роками.

Збільшення вмісту загального білка в лікворі служить показником патологічного процесу, але і нормальні значення його не виключають цього. При деяких захворюваннях існує певна залежність між тяжкістю патологічного процесу і підвищенням загального білка.

Зміни концентрації білка можуть бути класифіковані таким чином:

Зменшення кількості загального білка в ЦСР (гіпопретеїнрахія) – рідкісне явище. Воно може виникнути в результаті: а) зменшення надходження білків із сироватки в ліквор; б) збільшення швидкості видалення білків із ліквору – зустрічається при підвищенні ВЧТ через збільшення реабсорбції, або при видаленні великого об'єму ліквору.

Описано зниження рівня загального білка у хворих із доброякісною внутрішньочерепною гіпертензією, гіпертиреоїдизмом, деякими лейкозами й ін. Гіперпротеїнрахія пов'язана з підвищеною проникністю ГЕБ (зустрічається дуже часто), сповільненим видаленням білків із ліквору через зменшення циркуляції його, збільшенням кількості білків шляхом екстрахоріоїдального лікворного утворення.

У хворих на серозний менінгіт часто спостерігається невелике підвищення кількості білка (0,50-0,8 г/л). Гнійні менінгіти протікають із різким підвищенням вмісту білка (5-30 г/л), що після лікування знижується до норми. При туберкульозному менінгіті (залежно від фази) буває різна кількість білка. Спочатку концентрація білка підвищена, але потім поступово знижується. Зазвичай рівень коливається між 0,50 і 5 г/л. Нормалізація концентрації білка відбувається повільніше, ніж зникнення плеоцитозу.

У хворих на РС спостерігається нормальний або злегка підвищений рівень у 80% випадків (0,45-0,85 г/л). Гіперкінетичний прогресуючий паненцефаліт характеризується нормальним або близьким до норми вмістом білка (0,20-0,60 г/л). У хворих на поліомієліт зустрічається помірне підвищення кількості загального білка (0,5-5,0 г/л). При нейросифілісі рівень білка нормальний, або злегка підвищений залежно від форми і фази захворювання (0,25-3,0 г/л).

Нормальний – злегка підвищений вміст білка виявляється у хворих із поліневритом, дегенеративними захворюваннями, асептичною менінгеальною реакцією. Епілепсія має перебіг із нормальними рівнями білка і лише в окремих випадках спостерігається легке їх підвищення.

Судинні захворювання ЦНС дають нормопротеїнрахію або помірну, рідко сильно виражену гіперпротеїнрахію. У хворих із минучими порушеннями мозкового кровообігу спостерігається нормопротеїнрахія. При інфаркті головного мозку (ІМ) зазвичай відмічається нормальний або злегка підвищений вміст білка (0,50-1,0 г/л), рідко – підвищені значення (1,0-3,0 г/л). Протеїнрахія у хворих із геморагічною трансформацією ІМ вище, ніж у хворих із церебральним ішемічним вогнищем (зазвичай 0,60-2,0 г/л).

У хворих із внутрішньомозковим крововиливом гіперпротеїнрахія помірна (0,7-2,3 г/л) і рідко буває сильно вираженою (2,5-3,0 г/л). У групі хворих із проривом крові в лікворний простір спостерігається найбільш виражена гіперпротеїнрахія (3,0-10 г/л) порівняно з іншими судинними захворюваннями ЦНС. При субарахноїдальному крововиливі вміст білка помірно підвищений (1,0-5,0 г/л), але в окремих випадках зустрічаються і дуже високі його концентрації (10,0-20,0 г/л).

У хворих на арахноїдити спостерігається помірне підвищення вмісту білка (0,60-6,0 г/л). Мозкові абсцеси супроводжуються легкою або сильно вираженою гіперпротеїнрахією (0,50-5,0 г/л).

Пухлини ЦНС викликають різні зміни концентрацій білка залежно від типу і локалізації. При астроцитомах, олігодендрогліомах, гліобластомах, спонгіобластомах і медулобластомах зазвичай виявляється помірна гіперпротеїнрахія, але може бути і нормопротеїнрахія. При невриномах слухового нерва і пухлинах мозолистого тіла виявляється значне підвищення вмісту білка. Глибоко інфільтруючі пухлини і метастази в мозок у більшості випадків супроводжуються збільшеною кількістю білка. Дуже високі концентрації білка спостерігаються при компресії спинного мозку. Чим нижче розміщена компресія, тим сильніше виражена гіперпротеїнрахія (15-35 г/л).

Високий рівень протеїнів, крім того, може бути результатом локального збільшення ендотеліальної проникності і через субарахноїдальний блок. При килах міжхребетних дисків, особливо медіальних, виявляється незначне підвищення вмісту білків, тоді як при латеральних – спостерігаються нормальні їх рівні. Діабетична нейропатія, мікседема і гіперкальціємія викликають помірне підвищення кількості білка.

При лейкемії з ураженням мозкових оболонок спостерігається легка гіперпротеїнрахія. Збільшення вмісту білків прямо корелює з вираженістю загострення процесу (особливо при оболонкових запаленнях та при тяжких ураженнях ГЕБ).

При патологічних процесах зміни в протеїнограмі виражаються таким чином: а) збільшується одна або декілька фракцій у результаті посилення надходження в ліквор або зменшення його резорбції; б) зменшуються або повністю відсутні деякі фракції через зменшення або недостатній синтез, унаслідок чого немає надходження цих фракцій у ліквор; в) з'являються фракції, які в нормальних умовах не містяться в ЦСР.

У лікворі при нормальному та патологічному станах виявлено близько
40 індивідуальних білків.

Преальбумін – білок молекулярною масою 61 кДа із гідродинамічним радіусом 3,25 нм. Преальбумін синтезується в печінці. Він є тироксином, що зв'язує білок і багатий триптофаном. Відіграє важливу роль у транспорті ретинолу ацетату і тиреоїдних гормонів. Він становить близько 5% від усіх протеїнів у люмбальному лікворі і близько 10% – у вентрикулярному.

Ця різниця обумовлена великим вмістом загального білка в кінцевому шлуночку. Нормальна концентрація преальбумінів становить 6,0-22,0 мг/л

У ЦСР існує дуже слабка кореляція між преальбуміном і альбуміном, яка пояснюється наявністю двох фракцій преальбуміну. Перша – відома як пермеабільно залежна (ГЕБ-залежна). Вона дуже низька і майже однакова за концентрацією у вентрикулярному і люмбальному лікворі. Друга фракція відома як пермеабільно незалежна (ГЕБ-незалежна) і є основною преальбуміновою фракцією. Вона в 40 разів перевищує першу фракцію у вентрикулярному і в 13 – в люмбальному лікворі.

Пермеабільно залежної фракції близько 1,33 мг/л, а пермеабільно незалежної – близько 15-16 мг/л. У люмбальному лікворі при повному блоці лікворних шляхів, нижче за розташування пухлини, рівень загального преальбуміну значно збільшено, але незалежна його фракція майже дорівнює нулю. Відмінності в концентраціях між преальбуміном і альбуміном не можна пояснити тільки процесом простої фільтрації, а також близькими фізико-хімічними властивостями їх молекул. Останнім часом допускається, що преальбумін може активно секретуватися судинними сплетеннями (пермеабільно незалежна фракція).

Преальбумін вважається раннім показником порушення циркуляції ЦСР. При нормальній його циркуляції зміни у системі бар'єрів супроводжуються абсолютним збільшенням преальбуміну. Підвищення пермеабільно незалежної фракції свідчить про збільшене ліквороутворення.

У більшості випадків захворювання викликає відносне зменшення концентрації преальбумінів у такому ж ступені, в якому збільшується загальний білок у лікворі. Зменшення кількості преальбумінів характерне для компресії спинного мозку, полірадикуліту Гієна-Баре, деяких пухлин, менінгітів й ін.

Альбумін. Вивчення протеїнової системи ліквору дозволяє не тільки уточнити характер патологічного процесу, але й оцінити функціональний стан ГЕБ. Індикатором для цих цілей є альбумін.

Визначення альбуміну проводиться у зв'язку з тим, що він, будучи білком крові, не синтезується місцево і тому може бути «маркером» імуноглобулінів, що проникли з системного кровотоку внаслідок порушеної проникності ГЕБ. Одночасне визначення альбуміну в сироватці крові та ЦСР дозволяє обчислити альбуміновий коефіцієнт (Q_alb):

Q_alb = альбумін ЦСР/альбумін сироватки крові×1000.

Вважається, що при інтактному ГЕБ Q_alb менше 9, при його помірному пошкодженні – 9-14, при тяжкому – 14-30, повне ураження ГЕБ – 30-100.

Альбумін являє собою білок із відносною молекулярною масою 66,3 кДа глобулярної форми із гідродинамічним радіусом 3,58 нм, що є важливим компонентом більшості позаклітинних рідин організму, включаючи спинномозкову, інтерстиціальну та амніотичну. Близько 60 % усього альбуміну в організмі міститься у позасудинному просторі. Молекула альбуміну складається з одного поліпептидного ланцюга (580 амінокислот) із
17 дисульфідними зв'язками, що стабілізують її структуру.

Визначення Q_alb у ЦСР/сироватці крові є більш доцільним порівняно з оцінкою загального рівня білка. Норми верхніх меж даного показника корелюють із віком пацієнта. З віком концентрація альбуміну завжди підвищується.

Альбумін синтезується тільки в печінці, а в лікворі має плазматичне походження. Він походить із альбуміну плазми шляхом везикулярного транспорту через ендотеліальні клітини. Його видалення залежить від макровезикулярної транспортної системи, що відповідає за основну реабсорбцію ЦСР через арахноїдальні ворсинки. При патологічних станах альбумін може переносити інші макромолекули у зворотному напрямку від мозкової інтерстиціальної рідини до капілярів, як це спостерігається при резорбції гематом.

На величину Q_alb не впливає інтратекальний синтез білка. Даний коефіцієнт коректується залежно від концентрації альбуміну в плазмі крові, а також є невід’ємною частиною формули інтратекального синтезу імуноглобуліну. У чоловіків установлені більш високі значення альбуміну, ніж у жінок. Швидкість синтезу альбуміну контролюється двома основними чинниками: колоїдно-осмотичним тиском і споживанням білка з їжею. Синтез сповільнюється під впливом прозапальних цитокінів.

Період напівжиття альбуміну в плазмі крові в нормі становить від 15 до 19 діб. Наявність на поверхні молекули безлічі заряджених груп і специфічних зв'язуючих сайтів дозволяють альбуміну зв'язувати й переносити в крові різні сполуки: вільні жирні кислоти, фосфоліпіди, холестерин, іони металів, амінокислоти, лікарські препарати, гормони, білірубін тощо.

Нормальна концентрація альбуміну в ЦСР становить 70-350 мг/л

Нормальна його концентрація збільшується від вентрикулярного до люмбального простору, що пояснюється проникністю кордонів спінального субарахноїдального лікворного простору. Концентрація альбуміну від мозкових шлуночків до кінцевого збільшується майже в 2 рази.

Таким чином, для Q_alb у різних відділах лікворної системи також існують певні показники концентрації: найнижча концентрація спостерігається в лікворі шлуночків мозку, найвища – в поперековому мішку.

Істотне зниження Q_alb спостерігається в перших 0-4 мл і останніх 21-24 мл ЦСР, що отримана при люмбальній пункції. На Q_alb також впливають маса тіла, стать, наявність дегенеративної патології в нижній частині спини, гіпертиреоз, зловживання алкоголем. Фізична активність також може впливати на рівень білка в лікворі. Так, його концентрація вища у пацієнтів, що ведуть малоактивний сидячий спосіб життя.

Завжди патологічні процеси будь-якої природи призводять до зсувів Q_alb у той чи інший бік. Підвищення рівня альбуміну в лікворі є показником дисфункції ГЕБ та зменшення абсорбції. Це є основним показником функціонування бар’єра внаслідок внутрішньопечінкового синтезу альбуміну. Альбумін вважається специфічним маркером гліальних клітин та його підвищений вміст у ЦСР є ознакою ГПМК.

З великою часткою вірогідності можна зазначити, що при гострих мозкових катастрофах зміни у системі лікворних протеїнів відбуваються за рахунок транссудації – збільшення потрапляння альбуміну з плазми крові внаслідок ушкодження ГЕБ, що є результатом підвищеної проникності та дефектної реабсорбції. Ступінь транссудації прямо корелює з кількістю альбуміну в ЦСР. Вважається, що кожне підвищення рівня альбуміну на 40 мг/л представляє транссудацію в 0,1%.

Найнебезпечнішим ускладненням гострих церебральних катастроф є розвиток набряку мозку, що являє собою найбільш універсальну реакцію тканин на вплив патологічних факторів. Гістоструктура гематоенцефалічного бар’єра та специфіка фізіологічних функцій мозкової тканини сприяють найчастішому виникненню набряку даного анатомічного утворення.

Альбумін не просто є індикатором функціонування ГЕБ, але й виконує в організмі ряд важливих функцій. Припускається, що він знижує дисбаланс між церебральним кровотоком і метаболізмом, що є загальною рисою як експериментального, так і клінічного ішемічного ушкодження. За захисним ефектом альбуміну при ІМ стоять декілька можливих механізмів. На додаток до прямої реологічної дії він знижує агрегацію тромбоцитів, що зменшує кількість церебральних мікросудинних тромбозів.

Альбумін реагує з оксидом азоту (NO) з утворенням S-нітрозотолуолів, що можуть поліпшувати як місцевий кровотік, так і окислювально-відновний статус ушкоджених нейронів, знижуючи таким чином їх збудливість. Альбумін також покращує клітинну біоенергетику через регуляцію піруват-дегідрогенази в астроцитах. Зв'язування місцевого вільного Ca²⁺ з альбуміном може зменшувати прояви порушення обміну кальцію після ушкодження речовини головного мозку.

Альбумін зв'язує катіони заліза, скорочує пероксидацію ліпідів, а також безпосередньо елімінує радикали пероксиду та пероксинітриту. Останній, утворюючись в результаті реакції NO та пероксиду, потім може реагувати з тирозином та іншими амінокислотами, включаючи альбумін, при цьому, можливо, зменшується ушкодження ДНК, ліпідів та інших протеїнів вільними радикалами. Тобто альбумін частково виконує функцію антиоксиданта.

α₁-Антитрипсин відносять до «гострофазових» білків, і його вміст збільшується, головним чином, при гострих запальних процесах, пухлинах й інших захворюваннях, що супроводжуються порушенням ГЕБ. Нормальна концентрація в лікворі становить 10-45 мг/л. Синтезується в печінці, а в ліквор надходить із плазми.

При атеросклерозі встановлено збільшення вмісту α₁-глобулінів. Співвідношення α₁/α₂-глобулінів підвищене. При цервікальних пухлинах і гліомах моста кількість цих глобулінів також підвищується. Характерним є збільшення рівня α₁-глобулінів при метастазах у мозок із пухлин шлунково-кишкового тракту. Підвищення рівня глобулінів зустрічається у хворих на ІМ, хорею Гентінгтона, синдром Меньєра та ін. Зменшення кількості α₁-глобулінів спостерігається при гіперкінетичному прогресуючому паненцефаліті.

При метастатичних інтракраніальних пухлинах зміни в цій фракції зустрічаються в 78% випадків. Субдуральні гематоми і цистицеркоз також викликають збільшення кількості α₂-глобулінів. Зменшення їх концентрації відмічається у хворих із медулярною компресією, РС, ІМ, нейросифілісом та ін.

Збільшення рівнів γ-глобулінів олігоклонального типу характерне перш за все для РС і гіперкінетичного прогресуючого паненцефаліту. Рідше і в меншому відсотку воно може спостерігатися також при нейросифілісі, туберкульозному менінгіті, при деяких енцефаломієлітах, ідіопатичному полірадикулоневриті та ін. Збільшення вмісту γ-глобулінів моноклонального типу зустрічається головним чином при мієломі, макроглобулінемії й інших хворобах крові.

Зростання кількості глобулінів поліклонального типу спостерігається у хворих із церебральною атрофією, РС, нейросифілісом, пухлинами ЦНС, хронічних менінгітах і менінгоенцефалітах, бічним аміотрофічним склерозом та ін. У невеликої частини хворих на РС може бути абсолютне або відносне збільшення рівня γ-глобулінів поліклонального типу.

Зміни в лікворній електрофореграмі не є суворо специфічними для певного захворювання. При деяких патологічних процесах їх використовують для діагностики, диференціальної діагностики і прогнозування захворювання. У 1/3 випадків серозних менінгітів спостерігається легке збільшення рівнів α₁-, α₂- і γ-глобулінів. У 60% хворих відмічено відносне зменшення кількості преальбумінів.

Загострення туберкульозного менінгіту супроводжується підвищенням кількості загального білка і зменшенням рівня преальбумінів і τ-глобулінів, а також незначним збільшенням вмісту γ-глобулінів. Із розвитком процесу рівень останніх продовжує підвищуватися. З переходом процесу в хронічний вміст
α₂- і γ-глобулінів збільшується. Електрофореграма наближається до так званого сироваткового типу. У пізнішій стадії, при нормалізації вмісту білків, збільшений рівень γ-глобулінів зберігається тривалий час.

При гнійних менінгітах паралельно з підвищенням вмісту загального білка спостерігається абсолютне і відносне зменшення преальбумінів і збільшення α₁-, α₂- і γ-глобулінів. Отримують типову фореграму сироваткового типу. Зі зменшенням кількості загального білка електрофоретичні зміни зникають швидко.

При енцефалітах на тлі нормального або злегка підвищеного вмісту загального білка спостерігаються значні зміни у фореграмі. Кількість альбуміну і α-глобулінів відносно зменшена, а γ-глобулінів – відосно і абсолютно збільшена. Характерним є субфракціонування γ-глобулінів. Часто спостерігається роздвоєння τ-глобулінів і поява фракцій між τ- і γ-глобулінами. Також фіксується відносне зменшення кількості альбуміну і загальне збільшення рівня γ-глобулінів без субфракціонування.

При нормальному або злегка підвищеному рівні загального білка у хворих на РС спостерігаються характерні зміни у протеїнограмі. Вміст

Для нейросифілісу характерним є відносне зменшення вмісту альбуміну і різке збільшення γ-глобулінів (у 90 % випадків). Спостерігається так званий інвертований тип фореграми.

Полірадикулоневрит Гієна-Баре характеризується різким підвищенням рівня загального білка і значними змінами електрофореграми. Вміст преальбумінів різко зменшено, а γ-глобулінів – збільшено. Іноді з'являється фракція τ-глобулінів. Електрофореграма часто буває сироваткового типу.

Зміни в протеїнограмі при пухлинах мозку різноманітні (від нормальних до сильно змінених). При доброякісних пухлинах зрушення зазвичай незначні. У більшої частини хворих із злоякісними пухлинами зміни найчастіше стосуються α₁- і γ-глобулінів. При підвищенні рівня загального білка вміст преальбумінів, α₂- і τ-глобулінів і т-глобулінів зменшений, а α₁- і

При судинних захворюваннях електрофоретичні зміни різноманітні і неспецифічні. У хворих із минучими порушеннями мозкового кровообігу фореграми зазвичай нормальні. У 15-20% хворих спостерігається збільшення рівня γ-глобулінів або α₁-глобулінів. При ІМ нормопротеїнрахія або гіперпротеїнрахія супроводжуються у більшої частини хворих нормальною протеїнограмою, а у решти – збільшенням вмісту γ-глобулінів із або без відносного зменшення рівня преальбумінів. Приблизно у 20% хворих спостерігається збільшення кількості глобулінів і приблизно у 15% – α₁- і

У хворих із геморагічною трансформацією часто спостерігається сильно виражена гіперпротеїнрахія, що нерідко супроводжується диспротеїнрахією, яка викликається часто збільшенням кількості γ-глобулінів і рідко –

Дегенеративні і травматичні захворювання ЦНС у більшості випадків не дають характерних електрофоретичних змін в ЦСР.

При демієлінізуючих захворюваннях ЦНС, менінгітах, пухлинах, судинних захворюваннях, пов'язаних із порушенням ГЕБ, спостерігається збільшення α₂-макроглобуліну. Цей білок унаслідок великої молекулярної маси і високого гідродинамічного радіуса може використовуватися для оцінки ГЕБ. Його концентрація в лікворі становить 2-7 мг/л.

Референтним значенням трансферину в ЦСР вважають 10-36 мг/л. Його вміст збільшується при зростанні загального білка, особливо при гнійних менінгітах, пухлинах, судинних захворюваннях, компресії спинного мозку. Важливе діагностичне значення має коефіцієнт альбумін/трансферин, зміна якого спостерігається при полірадикулоневритах, РС, бактерійних і вірусних менінгітах.

Установлено, що рівень його в плазмі і лікворі майже однаковий.

За допомогою сучасних імунохімічних методик у ЦСР установлено сліди білків, що не виявлені в плазмі, – β-trace і γ-trace білки.

Перший протеїн виявляється в лікворі тільки тоді, коли використовується антилікворна антисироватка. Його кількість становить близько 7% від загального вмісту білків. У референтному лікворі кількість β-trace нижче 5 мг/л. Вища його концентрація в нормальному лікворі порівняно з іншими біологічними рідинами підтверджує припущення, що він синтезується в ЦНС. Збільшення його рівня пов'язане з розпадом мієліну при різних патологічних процесах (РС, пухлинах та ін.).

Другий протеїн також виявляється в лікворі при використанні антилікворної антисироватки. У ЦСР він міститься у вищій концентрації, ніж у плазмі.

Нормальна концентрація IgA в ЦСР 1-5 мг/л. Збільшення змісту IgA спостерігається найчастіше при порушеннях ГЕБ і є характерним для гострих і підгострих нейроінфекцій. Рівень IgA зростає при демієлінізуючих захворюваннях, мозковій неоплазмі, судинних захворюваннях і менінгітах.

Нормальний вміст IgG у лікворі знаходиться в межах 5-50 мг/л. Збільшення концентрації даного протеїну характерне для великої кількості захворювань нервової системи, таких, як прогресуючого паненцефаліту, менінгітів і менінгоенцефаліту, деяких судинних захворювань.

У первинній імунній відповіді IgM з'являється перед IgG і при нейроінфекціях переходить у ЦСР при ушкодженні ГЕБ. Референтні його межі 0,1-0,6 мг/л. Підвищені значення IgM фіксуються при пухлинах, гнійних менінгітах і РС.

Спірним залишається питання відносно інтратекального синтезу IgA, що спостерігається при багатьох, в основному запальних захворюваннях ЦНС. Між Q_alb і коефіцієнтом умісту IgG у сироватці крові та ЦСР існує тісний взаємозв'язок, що дозволяє обчислити індекс IgG(Q_IgG / Q_alb). Гіперболічна формула Райбера і розширені індекси імуноглобуліну Омана базуються на демонстрації нелінійних відносин між коефіцієнтом Q_alb і коефіцієнтами концентрації IgA, IgG та IgM у лікворі. Для точного виявлення інтратекального синтезу IgG найбільш показовим є виявлення олігоклональних сполук IgG.

У дослідженнях, у яких проводили аналіз ЦСР у пацієнтів із розсіяним склерозом і з іншими неврологічними захворюваннями, точніші дані дають нелінійні формули. Формули інтратекального синтезу IgA, IgG та IgM дозволяють визначити різні інфекційні захворювання нервової системи. Проте існують дані, що підвищені значення у формулі Райбера не завжди свідчать про інтратекальний синтез IgM. Таке підвищення спостерігалося й у пацієнтів з незапальними захворюваннями, без наявності олігоклональних сполук IgM у ЦСР.

Уцілому не існує переконливих даних, що свідчать про переваги кількісних аналізів синтезу інтратекального Ig для діагностики неврологічних захворювань. Однак при підозрі на РС показання індексу IgG можуть застосовуватися для визначення інтратекального синтезу IgG.

Визначення інтратекального олігоклонального IgG в ЦСР дуже важливе з діагностичної точки зору, оскільки це один із лабораторних критеріїв, що значно допомагає в діагностиці РС. До того ж цей показник може бути корисним при діагностиці таких аутоімунних захворювань ЦНС, як паранеопластичні й інфекційні процеси.

Оскільки ЦСР за своєю природою є ультрафільтратом плазми, вона містить Ig, що пасивно переносяться з плазми, а також синтезуються локально. Таким чином, будь-який системний патерн продукції Ig в плазмі або сироватці знаходить своє віддзеркалення у лікворі. Тому при проведенні аналізу ЦСР на олігоклональні сполуки обов'язково слід проводити парний аналіз крові.

Антитілогенез олігоклонального інтратекального IgG не є специфічним. Таким чином, локальний синтез олігоклональних сполук повинен оцінюватися тільки в клінічному контексті.

С-реактивний протеїн (CRP) – молекулярна маса 135-140 кДа. Цей протеїн синтезується в гепатоцитах. CRP з'єднується селективно з деякими підкласами Т-лімфоцитів і пригнічує деякі їх функції. Збільшення його кількості обумовлено підвищенням фагоцитарної активності. Референтні значення в лікворі досі не уточнені. Збільшена концентрація в ЦСР спостерігається у хворих на склеродермією, ревматоїдні захворювання.

Фізіологічним антагоністом синтезу оксиду азоту є один із найпотужніших вазоконстрикторів ендотелін (ЕТ). Поліпептидна природа та структура його вивчена в 1988 р. Різноманітність ендотелійзалежних ефектів деякою мірою обумовлене поліморфізмом самого ендотеліну та його локалізації.

Виділено 3 ізоформи ЕТ та уточнено джерела їх синтезу: ЕТ-1 продукується, головним чином, в ендотелії і гладеньком’язових клітинах судин, меншою мірою – нейронами та клітинами деяких внутрішніх органів; джерела ЕТ-2 – нирки, шлунково-кишковий тракт, міокард, плацента, матка, а ЕТ-3 – головний мозок, шлунково-кишковий тракт, легені, нирки.

У високих концентраціях ендотеліни опосередковують вазоконстрикцію артерій і вен шляхом активації Са²⁺-каналів, стимулюють проліферацію гладеньких міоцитів і фібробластів судинної стінки, беруть участь у процесах програмованої клітинної загибелі – апоптозі, викликають експресію адгезивних молекул. Вважається, що підвищення плазмової концентрації ендотелінів є маркером ІМ.

Таким чином, утворення протеїнів ЦСР – це складний, безперервний процес, що напряму залежить від функціонування ГЕБ, в якому бере участь не тільки кров, а й речовина мозку. Будь-які патологічні процеси завжди супроводжуються дисфункцією бар’єра, змінами метаболізму нервової тканини, набряком головного мозку, розвитком ЕД та створюють нові, додаткові фактори, що впливають на склад протеїнів та їх комплексів у лікворі.